Добровільна відмова від доведення злочину до кінця: поняття, ознаки, правові наслідки

Згідно зі ст. 17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Ознаками добровільної відмови виступають:

1) остаточне припинення особою готування або замаху на злочин;

2) добровільне (за своєю волею) припинення готування або замаху на злочин;

3) усвідомлення особою, у процесі вчинення посягання, реальної можливості доведення злочину до кінця.

Перша ознака добровільної відмови означає, що особа повністю (остаточно, безповоротно) відмовляється від подальшого продовження злочинних дій, спрямованих на вчинення злочину. Таким чином, тимчасова відмова, відмова від повторення невдалого посягання не може визнаватися добровільною відмовою.

Відмова від доведення злочину до кінця за своєю волею означає самостійне, усвідомлене прийняття винною особою рішення про остаточне припинення готування або замаху на злочин. Ініціатива добровільної відмови може виходити не тільки від винного, але й від інших осіб (жертви, близьких, знайомих). При цьому остаточне рішення повинне бути за особою, що безпосередньо вчиняє суспільно небезпечне посягання.

Мотиви, якими керується особа під час добровільної відмови, можуть бути різними, однак не впливають на вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності.

Третя ознака добровільної відмови означає, що добровільна відмова можлива тільки у випадку, коли особа, відмовляючись від продовження злочинних дій, усвідомлює можливість реального їх продовження й доведення злочину до кінця. Особа розуміє, що відсутні будь-які непереборні перешкоди для реалізації свого злочинного наміру в повному обсязі.

Добровільну відмову від вчинення злочину не слід плутати з відмовою від повторного замаху на вчинення злочину (невдалий перший постріл, а від другого особа відмовляється). В цьому випадку особа буде нести кримінальну відповідальність за замах на злочин.

Добровільна відмова можлива на наступних стадіях вчинення злочину:

– завжди на стадії готування до злочину;

– завжди на стадії незакінченого замаху на злочин;

– на стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива у випадку, коли між діянням і настанням можливих суспільно небезпечних наслідків існує певний проміжок часу, протягом якого особа контролює розвиток причинно-наслідкового зв’язку. Наприклад, замах на вбивство шляхом отруєння людини, коли до моменту настання смерті винна особа може дати потерпілому протиотруту, запобігши настанню смерті потерпілого.

Добровільна відмова неможлива на стадії закінченого злочину. У цьому випадку дії особи, спрямовані на зменшення шкоди або відновлення порушеного права слід визнавати дійовим каяттям.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, звільняється від кримінальної відповідальності. У випадку, якщо фактично вчинене нею діяння містить ознаки іншого складу злочину, особа притягається до кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Наприклад, готування до вбивства, що виразилося в незаконному придбанні зброї при подальшій добровільній відмові особи від скоєння вбивства означає звільнення особи від кримінальної відповідальності за посягання на життя, але притягнення до відповідальності за незаконне придбання зброї (ст. 263 КК).

Інститут добровільної відмови має низку спільних рис із щирим, чи, як його ще називають, дійовим каяттям.

Дійове каяття - це активна поведінка суб'єкта після закінчення злочину, яка свідчить про прагнення винного згладити наслідки вчиненого ним суспільно небезпечного діяння (відшкодування заподіяної шкоди, сприяння розкриттю злочину, явка із зізнанням, надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину тощо). Дійове каяття, за загальним правилом, розглядається як обставина, що не виключає, а лише пом'якшує відповідальність на етапі призначення покарання (статті 66, 69і КК). У разі вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості дійове каяття визнається підставою звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45 КК). Крім цього в Особливій частині КК міститься низка спеціальних заохочувальних норм, які пов'язують звільнення від кримінальної відповідальності з активною поведінкою особи, яку є підстави розцінювати як дійове каяття у вчиненому (наприклад ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. 6 ст. 369).

Якщо добровільна відмова можлива лише при незакінченому посяганні, то дійове каяття може мати місце і при закінченому злочині. Добровільно відмовитись від доведення до кінця можна лише стосовно злочинів з прямим умислом, а дійове каяття пом'якшує кримінальну відповідальність і за злочини, вчинювані з непрямим умислом і за необережністю. Каяття як пом'якшуюча відповідальність обставина завжди має бути дійовим (активним), а добровільна відмова може дістати вияв і в бездіяльності. Якщо при добровільній відмові від доведення злочину до кінця мотивація може бути різною, то сам термін "дійове каяття" передбачає, що мотивом цієї посткримінальної поведінки є моральні спонукання. Однакові за своїм змістом дії можуть визнаватись або добровільною відмовою, або дійовим каяттям - залежно від того, чи закінчено злочин.

Викладене вище дозволяє дійти висновку, що регламентація питань, пов'язаних із стадіями вчинення злочину, у чинному КК загалом є задовільною. Разом із тим, потребує уточнення законодавче визначення закінченого злочину з урахуванням того, що у статті (частині або пункті статті) Особливої частини КК зафіксовано не всі, а лише специфічні (необхідні і достатні) ознаки того чи іншого складу злочину, які у сукупності дозволяють відрізнити конкретний злочин від суміжних злочинів та інших протиправних діянь. Описання форм готування до злочину у КК бажано уніфікувати, чітко зафіксувавши у законодавчому порядку, що розглядувана стадія означає саме результативне (успішне) створення умов для вчинення злочину.

Як було з'ясовано, добровільна відмова від доведення злочину до кінця можлива у незавершеному злочині, який не має ознак готування або замаху, однак нагадує їх. З огляду на це невдалою вважаємо назву ст. 17 КК, як і закріплене в ній положення про припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на нього. Виходячи з того, що добровільна відмова є відмінним від інституту незакінченого злочину кримінально-правовим інститутом, є підстави її регламентацію у чинному КК визнати непослідовною. Зазначене наводить на думку про доцільність викладення у новій редакції ч. 1 ст. 17 КК з тим, щоб у ній йшлося про добровільну відмову особи від вчинення закінченого злочину. Добровільна відмова у вдосконаленій ч. І ст. 17 КК може бути визначена як остаточне припинення особою за своєю волею з будь-яких мотивів створення умов для вчинення злочину або дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, а також запобігання злочинним наслідкам, при усвідомленні особою можливості доведення злочину до кінця. Крім усього іншого запропоноване формулювання у разі його прийняття на законодавчому рівні дозволило б легалізувати практику добровільної відмови на стадії, аналогічній закінченому замаху.

До перспективних напрямів теоретичних досліджень із проблематики стадій вчинення злочину можуть бути віднесені, зокрема: зумовлений тенденцією гуманізації пошук оптимальних меж кримінальної відповідальності за готування і замах як видів незакінченого злочину; переосмислення кримінально-правового значення замаху з нікчемними засобами; з'ясування впливу частин 2 і 3 ст. 68 КК, присвячених караності готування і замаху, на класифікаційну належність незакінченого злочину.