Діти - наше майбутнє. Яким воно буде? Ще зовсім недавно, наприклад, у нашому суспільстві намагалися замовчувати проблему насильства в родині. Вважалося, якщо чоловік б'є дружину, значить, любить, якщо батьки карають дітей - то виховують. І тільки тепер ми почали відкрито говорити про жорстоке поводження з дітьми. Не так давно колишнє міністерство у справах сім'ї, дітей і молоді провело серед дітей соцопитування з цієї проблеми. Майже 90% з опитаних підтвердили, що були свідками сварок і бійок у родині, більше половини з них - батьки регулярно фізично карають. І тільки 18% дітей вважають, що в їхніх сім'ях нормальна атмосфера. А 14% неповнолітніх, які знаходяться в притулках, потрапили сюди з власної волі, рятуючись від жорстокості батьків (родичів). На мене завжди гнітюче враження справляє відвідування притулків та інтернатів. Я часто запитую їх мешканців: чи сумують вони за батьками, чи згадують про них? Майже всі відповідають стверджувально. А от їхні батьки, як це не прикро, не цікавляться долею своїх дітей.
Безперечно, держава почала приділяти цій проблемі значно більшу увагу - видано указ Президента України про попередження насильства в родині. Але до реального його втілення, на жаль, ще далеко...
До речі, у США ще 30 років тому було прийнято закон, відповідно до якого батьків, які залишили без догляду власну дитину, можуть притягти до карної відповідальності. Навіть якщо з нею нічого не трапилося. У Німеччині, якщо чоловік б'є дружину, законом передбачене його відселення.
А в нас? Глава сімейства - п'яниця, дебошир - продовжує насолоджуватися життям у власній квартирі, чекаючи повернення "жертви" додому...
Необхідність у прийнятті закону про батьківську відповідальність давно назріла і в Україні. Та й формування комп'ютерного банку даних про неблагополучні родини для попередження випадків насильства є нагальною потребою. Адже лише торік у країні батьківських прав було позбавлено 6000 осіб. А 2000 матерів відмовилися від новонароджених ще у пологових будинках. Якщо така тенденція триватиме, то вже через кілька років число сиріт дорівнюватиме кількості жителів такого міста, як, наприклад, Олександрія. Тому, не чекаючи цього, потрібно "усім миром" вживати відповідні контрзаходи. А ще я мрію про появу в У країн і так званих сімейних судів, які б займалися суто сімейними конфліктами.
Безумовно, проблема безпритульності, бездоглядності, бродяжництва серед дітей має насамперед непокоїти державні інститути. Проте і громадськості не варто залишатися осторонь, адже ця проблема, так чи інакше, торкається кожного з нас. Як відомо, маленьке зло, рано чи пізно, переростає у велике. І хто дасть гарантію, що маленькі порушники не перетворяться на дорослих злочинців? Тому можна лише здогадуватися, чим аукнеться вислів "Діти - наше майбутнє"...
Захищати і підтримувати не лише словом, а й ділом/ Отже, слід активніше працювати над формуванням у суспільстві розуміння необхідності здійснення профілактичних заходів з попередження насильства в родині, бездоглядності та правопорушень неповнолітніх, а також залучати громадян до раннього виявлення родин і дітей, які знаходяться в соціально небезпечному середовищі. Важливими факторами такої профілактики, захисту прав і забезпечення законних інтересів дітей може стати й розробка та реалізація міжвідомчої програми, що, зокрема, включала б правову освіту населення шляхом популяризації міжнародних і національних базових документів у цій сфері.
Для розв'язання цих назрілих проблем органам влади потрібно розвивати соціальне партнерство з громадськими організаціями, релігійним об'єднаннями. Поки більшість неурядових некомерційних організацій у відносинах із владою займають "споживацьку" позицію, орієнтуючись в основному на можливість фінансування локальних ініціатив. Інші ж - обмежуються лише інформуванням влади про проблеми, не відстоюючи чиїхось інтересів, не виступаючи ні з законодавчими ініціативами, ні з пропозиціями щодо систематичної співпраці. Аналіз проектних ініціатив і результатів діяльності таких організацій дозволяє зробити висновок, що в переважній більшості ті, хто на словах "захищає" і "підтримує" дитинство, на практиці ж сповідує патерналістські підходи [8, с. 55]. Неблагополучні ж діти, як і раніше, залишаються наодинці зі своїми проблемами.
Інтеграційно спрямована практика відіграє другорядну роль як у діяльності із захисту і реалізації прав самої дитини, так і в процесах залучення дитячих груп до соціально значимої роботи. Така ситуація не тільки не сприяє формуванню активної суспільної позиції дітей і дитячих організацій, але й поглиблює процеси соціальної нерівності, формує у дітей інтолерантні установки. Необхідні кроки.
Аби система профілактики була ефективною, по-перше, потрібно виробити ефективну модель управління сферою соціального здоров'я населення, яка б аналізувала причини сімейного неблагополуччя та враховувала поведінку дітей. По-друге, настав час змінити критерії оцінки роботи органів влади, соціальних установ. Керівник органу соціальної сфери має черпати інформацію про зростання бездоглядності дітей та підліткової злочинності не зі зведень за підсумками місяця або кварталу, щоб лише після цього приймати якісь рішення щодо усунення негативних явищ, а передбачати та попереджувати їх. По-третє, назріла необхідність як у створенні оперативних штабів з виявлення безпритульних і бездоглядних дітей на міському (районному) рівнях, так і в оптимізації мережі закладів (соціальних притулків, соціальних готелів, центрів тимчасового перебування дітей, соціально-реабілітаційних центрів для неповнолітніх, центрів допомоги дітям, які опинилися в складній життєвій ситуації, центрів постінтернатної адаптації та служб підтримки випускників закладів для дітей-сиріт) [8, с. 56].
Аби виробити та впровадити у життя найефективніші принципи реалізації політики в сфері захисту прав і законних інтересів дітей, підлітків і молоді необхідні пошук, узагальнення та поширення досвіду найбільш дієвих соціальних програм і проектів. Вони, насамперед, мають бути спрямовані на пропаганду здорового способу життя, створення і розширення системи сімейних форм влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, соціальну реінтеграцію випускників інтернатних установ.
Необхідно також розвивати мережу спеціалізованих міських (районних) центрів з надання термінової допомоги дітям, які потрапили в кризову ситуацію чи пережили насильство.
Водночас поліпшити профілактику соціального сирітства, дитячої бездоглядності і правопорушень, розв'язати проблеми родини - пріоритетного для дитини середовища, надто складно без ефективної системи контролю. Як за дотриманням прав дітей, так і за діяльністю органів влади, відповідальних за цей напрям діяльності. Потрібно також створювати умови для соціально-трудової адаптації дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, передбачати заходи зі стимулювання їх трудової діяльності, що унеможливить формування споживацьких настроїв у цієї категорії молодих людей.
Необхідністю розв'язання проблем дитинства українське суспільство фактично поставлено перед фактом вибору свого майбутнього. Такий історичний виклик сучасності. Його актуальність і значимість посилюється демографічною ситуацією в країні та невтішною статистикою.
Безумовно, проблему слід вивчати всебічно. Тому конче необхідна ініціація широкого експертного і суспільного обговорення цієї проблеми. Це сприятиме виробленню головних напрямів і пріоритетів державної політики та створенню умов підростаючому поколінню для щасливого дитинства. Найголовніше ж у подоланні дитячої бездоглядності і безпритульності - це комплекс профілактичних заходів з упередження негативних соціальних явищ і тенденцій та чітка координація діяльності державних структур, громадських організацій, релігійних конфесій, вчених, педагогів задля розвитку у дітей здібностей до самозабезпечення і наступної самореалізації [4, с. 166].
Наведемо як приклад досвід роботи з „дітьми вулиць” Міжнародного благодійного фонду „Карітас України”.
Допомога дітям із малозабезпечених сімей надається через організацію соціальних центрів, які відвідують діти із малозабезпечених сімей після шкільних занять. Творчі центри для дітей успішно діють практично в усіх організаціях “Карітас України”. Окрім традиційної допомоги дітям – одягом, взуттям, безкоштовними обідами, в кожній організації є власні форми Й методи організації дозвілля для дітей. Приміром, у Тернополі діють художня майстерня, гурток макраме, спортивна секція, курси іноземних мов та вивчення комп’ютерів.
Інший спосіб допомоги – соціальний супровід дітей – передбачає не лише надання матеріальної допомоги, а й організацію духовно-культурних заходів (походи на концерти, в театри, музеї, екскурсійні поїздки), діти отримують консультації в професійних психологів. Ведеться також робота з налагодження стосунків між батьками й дітьми.
Щороку “Карітас” організовує благодійні акції на День св. Миколая, на Різдвяні й Великодні свята: діти-сироти й діти з малозабезпечених родин отримують подарунки.
Щоліта організовується відпочинок для дітей-сиріт і дітей з багатодітних і малозабезпечених родин. Завдяки цьому проекту вони під час шкільних канікул не лишаються без догляду і повноцінно відпочивають. Їх забезпечують харчуванням, вони беруть участь у прогулянках, спортивних заходах та бесідах пізнавального характеру. До роботи з дітьми залучаються вихователі-волонтери, які мають педагогічну освіту та пройшли відповідний вишкіл.
Допомогу дітям та молоді з функціональними обмеженнями “Карітас” надає через реалізацію кількох проектів. У листопаді 2001 року “Карітас-Львів” за підтримки руху “Віра і світло” створив у цьому місті Центр дозвілля дітей із вадами розвитку. Метою його діяльності є допомога розумово відсталим дітям та молоді шляхом трудотерапії. Під керівництвом соціальних педагогів тут навчаються малювати, роблять витинанки, паперові вироби, прикраси, книжкові закладки, освоюють виробництво декоративних свічок. Працівники навчають дітей навичок спілкування та самостійного функціонування. Проект охоплює 12 осіб. Ремонтні роботи й функціонування центру фінансує “Карітас Франції”. Обслуговують проект 2 працівники та 3 волонтери.
“Карітас-Тернопіль” у червні 2001 року розпочав проект “Інтеграція дітей, хворих на ДЦП, за допомогою іпотерапії”. Під керівництвом британського фахівця з іпотерапії на базі кінної школи проводилися навчальні семінари, після яких на базі приватної конюшні у Тернополі організували роботу оздоровчої групи з п’яти дітей, хворих на церебральний параліч. Окрім занять верховою їздою, діти переглядають фільми в соціальному центрі, користуються там бібліотекою. Сферу діяльності проекту намагаються розширити: збільшують кількість оздоровчих груп, будують конюшню на 10 коней, критий манеж, іподром. Забезпечує роботу проекту шестеро працівників, з них п’ятеро – волонтери. Фінансується проект із власних коштів організації.
Прикладом програми допомоги й опіки над дітьми-сиротами та дітьми, які втратили одного з батьків, можуть слугувати два проекти. Один із них – дитячий будинок “Пресвята Родина” в с. Петрики Тернопільської області, його 1998 року заснував “Карітас-Тернопіль”. У ньому мешкає 15 дітей віком від 6 до 17 років. Вихователями тут працюють 6 сестер-монахинь Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, а також та допоміжний персонал. 2003 року відкрито другий корпус дитячого будинку, триває набір дітей.
“Карітас-Самбір-Дрогобич” реалізує проект “Допомога дітям Лаврівської спецшколи-інтернат”, яку взято під опіку 2004 року. За допомогою “Карітасу Німеччини” на кошти, що їх зібрали німецькі громадяни, дітям Лаврівського інтернату 2004 року передано ковдри, подушки та постільну білизну, а також гігієнічні засоби.
Опіка над “дітьми вулиці” є одним із пріоритетних напрямків діяльності “Карітасу України”, хоча наразі робляться тільки перші кроки. У рамках проектів надається різнопланова допомога для дітей вулиці та дітей із кризових сімей безпосередньо на вулицях міст та в денних соціальних центрах.
Реалізується проект “Діти вулиці”, що діє при “Кризовому центрі для дітей”. У рамках проекту 20 дітей щоденно харчуються в центрі. Центр залучає до роботи волонтерів, зокрема з числа студентів, які водночас проходять там практику. Наприклад, студенти факультету соціальної педагогіки Тернопільського державного педагогічного університету проводили з дітьми психологічні тренінги, індивідуальні бесіди та роботу з дітьми безпосередньо на вулиці.
Як повідомила координатор проектів, у центрах працюють із сім’ями дітей: “Звичайно, що одним із пріоритетів у цих проектах є праця і з батьками... Потрібно змінити ставлення батьків до дітей... Дуже багато дітей звертаються до нас з проблемами насильства у сім’ї... Соціальні працівники обов’язково відвідують такі сім’ї, працюють з батьками” [14].
Таким чином, “Карітас України” у сфері надання допомоги дітям та молоді виділяє наступні соціальні програми: допомога дітям із малозабезпечених сімей; допомога дітям та молоді з функціональними обмеженнями; допомога дітям, позбавленим батьківського піклування; допомога дітям вулиці. Серед пріоритетів розвитку – професіоналізація та збільшення компоненту соціальної роботи в проектах.
Крім того, місцеві релігійні громади у співпраці з чернечими згромадженнями реалізують соціальні програми, спрямовані на роботу з дітьми та молоддю. Зокрема, спільно з отцями Салезіанами розроблено річну виховно-відпочинкову інтерактивну програму, яка містить двотижневі літні “Веселі канікули” та щотижневі зустрічі впродовж року, на яких діти мають змогу провести час за іграми, здобути нові знання та навички, організовуються екскурсії, спільні ігри, конкурси, святкування. Це робиться для профілактики аморальної та асоціальної поведінки, запобігання дитячій бездоглядності, навчання альтернативним способам проведення часу та вироблення у дітей позитивних поведінкових партнерів. До реалізації програми залучено аніматорів – молодь-волонтерів, для підготовки яких організовано спеціальні навчальні курси [14].
