Особливості соціальної роботи з дітьми, які є ВІЛ інфікованими або хворими на СНІД

В останнє десятиліття в соціальній роботі зріс інтерес до проблематики здоров'я і хвороби. Це обумовлено тим, що проблеми, пов'язані зі здоров'ям і хворобою, що вважалися традиційно долею медицини, отримують нове наповнення. Особливу увагу соціальна робота приділяє проблемам ВІЛ-інфікування.

1. ВІЛ-інфікування неповнолітніх як соціальна проблема

ВІЛ - це вірус імунодефіциту людини, який руйнує «захист» організму. Під терміном «імунний дефіцит» слід розуміти зменшення притаманних організму здібностей протистояти інфекціям, внаслідок чого виникає різноманітна картина хвороб.

СНІД - це синдром набутого імунодефіциту, остання стадія ВІЛ - інфекції [26, с 169]. ВІЛ-інфікований - практично здорова людина, в організмі якого виявляється вірус імунодефіциту людини. СНІД розвивається у людей, що заразилися ВІЛ-інфекцією, і є кінцевою стадією цього захворювання, що призводить до летального результату. Головна небезпека зараження ВІЛ в тому, що він «повністю порушує (припиняє) дію імунної системи людини».

З початку реєстрації ВІЛ-інфекції в світі (1981 рік) і станом на 2009 р. за оцінкою експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я у світі інфіковано 40 млн. чоловік, з них 9 млн. неповнолітніх. Крім того, 1 млн. дітей народжені від ВІЛ-інфікованих матерів.

Неповнолітній - особа, яка, згідно з законом країни, не досягло повнолітнього віку, тобто ще не має права користуватися певними цивільними і політичними правами.

Так як хвороба довгостроково протікає приховано і від зараження до розвитку СНІДу проходить в середньому 12 років, більшість ВІЛ-інфікованих не знають про те, що вони заражені. Тому оцінні цифри на сьогоднішній день досить приблизні.

Основними шляхами передачі ВІЛ-інфекції є:

• Природничі - статевий (при статевих контактах), вертикальний (від ВІЛ-інфікованої матері до дитини).

 Штучні - парентеральний (при медичних втручаннях, при ін'єкційному введенні наркотиків) [3, с.56].

Розвиток ВІЛ-інфекції у неповнолітніх проходить інакше, ніж у дорослих, що має значення для спостереження, догляду, лікування. У дітей, інфікованих ВІЛ під час вагітності або пологів, розвиток ВІЛ-інфекції може проходити швидше, і без лікування досить великий ризик того, що дитина серйозно захворіє вже в перші роки життя. Також ВІЛ-позитивні повільніше розвиваються, та статеве дозрівання у них починається пізніше. Як і ВІЛ-позитивні дорослі, вони стикаються із забобонами суспільства, переживають печаль, втрату, бояться хвороби і смерті. Особливу актуальність представляють проблеми взаємовідносин між ВІЛ-інфікованими та суспільством. Дослідження в цій області показали, що в більшості випадків ВІЛ-позитивні відчувають дискримінаційне, недоброзичливе ставлення з боку суспільства, однією з причин формування якого є недостатній рівень інформованості населення з проблем ВІЛ-інфекції.

Наявність ВІЛ-інфекції у неповнолітніх визначає ряд проблем, по-перше, це психологічні проблеми, пов'язані з порушенням міжособистісного спілкування. У ВІЛ-інфікованих неповнолітніх ці потреби і прагнення можуть бути пригнічені або перекручені в зв'язку з усвідомленням свого захворювання і його наслідків. Тобто у хворого виникають труднощі соціального характеру, пов'язані з неможливістю для нього встановити повноцінні і гармонійні міжособистісні відносини з оточуючими людьми. По-друге, неможливість отримання якісної освіти внаслідок існуючої в сучасному суспільстві дискримінації і негативного ставлення до ВІЛ-інфікованим. Таке становище ускладнюється тим, що, як і в більшості країн світу, в Росії люди, що живуть з ВІЛ, змушені приховувати свій діагноз від оточуючих, сусідів, однокласників, колег по роботі, друзів, в деяких випадках - навіть від найближчих людей. Це стає причиною того, що багато фахівців освітніх і виховних установ, що здійснюють соціально-психологічну допомогу неповнолітнім, як правило, не володіють інформацією про те, що у підлітка є така проблема, у зв'язку з чим можливості їхнього сприяння у вирішенні проблем ВІЛ-інфікованих дітей та членів їх сімей вельми обмежуються [7, с.44]. Побоюючись розголошення ВІЛ-позитивного статусу дитини, батьки нерідко вважають за краще не віддавати його в дитячий сад, в період навчання в школі самі обмежують спілкування дитини з однолітками, що, безумовно, негативно відбивається на його розвитку та соціалізації.

Винятковість ВІЛ-інфекції полягає і в тому, що медичними засобами цю епідемію в найближчі десятиліття не зупинити. Тут потрібні кошти соціального характеру. Серед найбільш дієвих заходів суспільно-соціального характеру, які допоможуть призупинити поширення СНІДу, фахівці різних галузей людського знання - лікарі, психологи, соціологи, педагоги, соціальні працівники і т.д. - Рекомендують наступне. Заходи по боротьбі з ВІЛ-інфекцією насамперед мають стосуватися соціальної молодіжної політики і проводитися на рівні держави і громадських організацій. Просвітницька діяльність в роботі по боротьбі зі СНІДом не повинна обмежуватися простим викладом фактів, вона має спонукати людей до зміни свого поводження в суспільстві.Обов'язковим є створення та впровадження широких соціальних програм щодо соціальної підтримки ВІЛ-інфікованих, в яких основою думкою повинна проводитися ідея про те, що ВІЛ-інфіковані неповнолітні, як і всі інші, мають право на повноцінне, активну, багату враженнями життя, де найважливішою для підлітка є можливість спілкування з іншими дітьми та дорослими, їх доброзичливе ставлення до них.

Таким чином, отримання статусу ВІЛ-інфікованого практично завжди призводить до зміни життя. Виникає комплекс медичних проблем, що включають у себе: невиліковність інфекції, тяжкість її протікання, відсутність доступних ефективних препаратів, госпіталізацію. Крім медичних проблем вірусоносії стикаються з безліччю соціальних, до їх числа можна віднести інвалідність, сирітство, матеріальну потребу, дискримінацію і остракізм у всіх сферах життєдіяльності, ізоляції, втраті соціальних зв'язків, незаконне зняття анонімності ВІЛ-статусу, відсутність відповідної інформації про захворювання, про свої права та обов'язки, недостатня кількість служб підтримки і надання допомоги вірусоносієм [31, с 112]. Поряд з медичними та соціальними проблемами ВІЛ-інфіковані відчувають серйозні психологічні навантаження: внутрішні кризи, страх, стрес, самотність, руйнування особистості, втрату індивідуальності, самоповаги, труднощі в міжособистісних відносинах. Наявність різного роду проблем у ВІЛ-інфікованих, зумовлює застосування в соціальній роботі різних методів.