Батьківщиною футуризму є Італія, представники цієї течії сповістили про загибель мистецтва і про народження футуризму, мистецтво «нового». Вони вважали, що відкрили нову красу сучасного світу. Фабрики, заводи, залізниці, машини, літаки, гул моторів, швидкість у новому новонабутому ними світі все рухається і постійно змінюється. Вони намагалися передати в живописі внутрішню динаміку предмета і перенасиченність свідомості людини безліччю вражень. З 1910 року художники Києва, Одеси, Москви, Санкт-Петербурга почали влаштовувати футуристичні виставки, а весь авангардний рух одержав загальну назву кубофутуризм. Першими це були київські художники Богомазов, група «Кільце»(вони об*єднали 2 несполучуваних складники: футуризм, який безжальною динамікою форми руйнував конструкцію і кубізм, який хоч і розкладав предмети і фігури та в цілому прагнув до конструктивності культивував ідею будівництва та архітектоніки). Київські художники створюють кубофутуристичні групи. На виставці у Парижі були представлені скульптури О. Архипенка «Мати з дитиною», «Дві постаті, Мадонна з дитиною», «Рельєф і постать у русі», О. Богомазов «Портрет дружини», брати Бурлюки. Поетичні і живописні експерименти кубофутуристів призводять поетів і художників до ідеї створення універсальної системи художньої мови як форми вираження реальності. Головною рушійною силою на шляху до абсолютної творчості є інтуїція і живописно пластичні прийоми. Що представляють собою кубофутуристичний пангометризм заснований на геметрично забарвлених площинах і футиристичній динаміці
16. Особливості експресіонізму в укр.мистецтві Експресіонізм — напрям у літературі та мистецтві, шо розвивається з 1905 по 1920-ті роки. Термін «експресіонізм» був покликаний визначити сутність мистецтва, що є за своїми цілями та засобами протилежним імпресіонізму й натуралізму: мистецтво не зображає дійсність, а виражає її сутність. Митець, на думку експресіоністів, не повинен копіювати дійсність, вірогідно відтворювати її. Експресіоністи сприймають світ нервово й трагічно, вони користуються засобами підвищеної виразності. Сам світ для більшості письменників-експресіоністів є ворожим для людини, яка стала свідком драматичних подій і тяжких потрясінь початку XX століття. У середині 1920-х років, по завершенню одних соціальних потрясінь і напередодні інших, експресіонізм як самостійна.Проте вплив експресіонізму на світову літературу XX сторіччя важко переоцінити. Початок XX ст. представлений видатними художниками, які плідно працювали в галузі модерністського живопису та скульптури – Казимир Малевич, футуристи брати Бурлюки та Кричевські. Експресіоністичний напрям у галузі живопису розвивали талановиті українські художники світового рівня Олександр Богомазов (малюнок «Львівська вулиця у Києві», 1914 p.), Георгій Нарбут («Алегорія на зруйнування Рейнського собору», 1914 p.). Помітною постаттю серед західноукраїнських живописців кінця XIX – початку XX століття був Олекса Новаківський.
17. Абстракціонізм в укр.мистецтві Абстракціонізм – формалістична течія в образотворчому мистецтві (виникла на початку XX ст.), що відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ. прин-Принципами є: безсюжетність; подолання, відмова від зображення людських якостей,ненаслідування форм реальності, відмова від її відтворення); структурна хисткість, дисгармонія, недовизначеність. Абстракціонізм – не відображення зов-нішнього і внутрішнього світу, а творення іншої реальності. Прагнення художників авангарду створити особливий простір, подібний до іконописного, мало підґрунтя в давньоруському мистецтві.К.Малевич так шалено боровся зприродною органічною кривою, вилучаючи її зі своїх картин-ікон, вікон у нескінченний простір чорного Космосу, з якого він разом з атеїстами намагався “скинути” Бога. в “Чорному квадраті” світові явлена антиікона., український абстракціонізм пройшов шлях – дуже стислий – від безперечного реалізму – крізь все більше насичення його символікою (М.Бойчук) та ламанняйого форм – до безперечного абстракціонізму (К.Малевич)
18. Роль М.Буйчука і його школи у розвитку укр.мистецтва М. Бойчук прагнув створити свою концепцію відродження усіх видів укр.мистецтва, починаючи з архітектури. Для цього вважав художник, необхідно зібрати здібних чоловіків і працювати з ним, прикрашаючи церкви та інші громадські будівлі, виконувати фрески і мозаїки, вирізи на дереві та камені, ліпити з глини горщики і вази, малювати темперою образи,а дівчат залучати до вишивки мережив, килимів. Прагнення Буйчука перетворити все середовище переживання свого народу,пов’язані з загально-європейським рухом, спрямованим на пошуки великого стилю. Його спроби створити національну школу живопису спиралась на селянські находження,почуття національної ідентичності, поваги до традицій свого народу.Про нього говорив І.Вигнанець:»Бойчук зі своїми учнями за короткий час увійшов у всі галузі культурного життя України:кераміка, ткацтво,килимарство,книжна графіка, скульптура і навіть український ляльковий театр, вперше був відроджений бойчуністами». Саме сукупність естетичних принципів його школи назвуть сучасники бойчунізмом. Проблему національного стилю він повязував з давньоруським мистецтвом.
19. Культура України на початку 20 ст. На поч. 20 ст. панівні кола Росії та Австро-Угорщини все ще здійснювали політику гноблення укр.земель. Особливо відчутними стали утиски українства з боку російського царизму після поразки революції 1905-1907 рр. Проте українська культура, незважаючи на складні умови, досягла певних висот. У 1917 р. широкі народні маси пов'язували свої сподівання на духовне розкріпачення, на вільний розвиток української культури з боротьбою за демократизацію громадського життя. З часу утворення Центральної Ради (3 березня 1917 р.) почалася активна державна підтримка української культури. Керівництво Центральної Ради підтримувало загальнодемократичні вимоги про скасування будь-яких обмежень щодо української мови, культури, суспільно-політичного життя. Події громадянської війни в Україні не сприяли розвиткові культури, спричинили до припинення функціонування багатьох культурно-освітніх закладів. Громадянська війна розкидала українську інтелігенцію по різних угрупуваннях, примусивши спрямувати зусилля не стільки на національно-культурні відродження, скільки на боротьбу за власне виживання. Після закінчення громадянської війни держава знову повертається до проблем культури, розглядаючи її як невід'ємну складову частину партійної роботи. Після встановлення радянської влади в Україні у сфері культури починають здійснюватися перетворення, відомі як "культурна революція". Важливим чинником пожвавлення культурного життя став розвиток освіти. Зросла кількість початкових шкіл. В Україні було 26 тис. загальноосвітніх шкіл і понад 60 професійно-технічних училищ. Кількість студентів в університетах на початку XX ст. зросла в середньому більш як у два рази.
