20 ст. – це століття 2 світових воєн, жовтневої революції, багатьох спалахів небаченого в історії геноциду, тоталітарних режимів. 20 століття – це століття науки, її найбільшого ривка вперед.Завдяки прогресу науки 20ст. відкрилась абсолютно інша картина світу. Світ почали уявляти, як грандіозний і різноманітний, а всесвіт уже розглядалим не у статиці,а як динамічну систему що розвивається у часі. Усі представники мистецтва 20 ст. наголошували, що форма сама по собі їх цікавить мало, головне висловити нові ідеї та почуття, наочно представити те, що ще тільки з*являється. Авангард ставив перед людиною актуальні проблеми і замислюючись над ними змушував замислюватись зовсім не про художнє, а про всю дійсність. Сучасне мистецтво легко грається з будь якими формами, ситуаціями, ідеями. Мистецтво 20 ст. легко сполучається з усім, що тільки може стати йому в пригоді: техніка, наука, природа, політика чи філософія, проникаючи в них, воно робить їх по своєму художнім, однак само не стає ні науковим, ні політичним. Для нього це тимчасові засоби, хоча модерністське мистецтво початку 20 століття проголосило про розрив із класичними традиціями, насправді ж воно безпосередньо звернулося до архаїчного мистецтва. У малярстві до виявлення глибини інтенсивності, енергетики кольору і до візуально просторових символів – кола, квадрата, хреста(К. Малевич «Чорний квадрат») У літературі на сам перед поезії – це звернення до першоджерел слова(звуконаслідуванність М. Симоненка)Модерністські течії цілком поривають з правдоподібністю, з формами реального життя і реальністю образів. Важливим є різноманітні художні форми у яких несхожість із життям стає самодостатньою. Авангард започаткував знакове мистецтво, де знак виражає значення і зміст відображуваного. Український авангард- це європейське мистецтво поч..20 ст. Він відзначається м’якістю, ліричністю, поетичністю, декоративністю і тісним зв’язком з народною творчістю, колористичними пристрастями, ритмічною цілісністю. Особливістю українського авангарду є емоційність. Підвищена емоційність та трагізм характерні для українського мистецтва в цілому. Це наприклад виразно виявилось у самобутньому варіанті укр. бароко, або у народній укр.вишивці,яка будується на протилежному звучанні чорного та червоного кольорів, сполучення яких означає для слов’янських культур неймовірну напругу людських сил та трагізм життя. Укр.народні традиції представлені в авангарді не в простих фольклорних запозиченних стилізаціях, а у виразній і ритмічній мові кольорів.
