Освіта і культурне життя XIX ст

Українське національно-культурне відродження (кінець XVIII – початок ХХ ст.).

До цього часу завершилася ліквідація української державності. Наприкінці XVIII ст.територія України залишалася розділеною між Австрійською та Російською імперіями. В обох імперіях повністю контролювалися усі сторони життя суспільства. Слід зазначити, що становище української культури на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, порівняно з культурою Підросійської України було кращим. Перш за все така ситуація пояснюється більш демократичним устроєм цієї імперії. Цим широко користувалися українці, які почали створювати політичні й культурні організації. Однією з них була заснована ще в 1833 р. у Львові студентами Львівської семінарії Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким перша в українській історії національно-культурна організація «Руська трійця». Гуртківці зобов’язувалися утверджувати права рідної мови, робити все для воскресіння української нації. Вищим досягненням гуртка стала поява в 1837 p. альманаху «Русалка Дністровая». Отже, культура Західної України в Х1Х – на початку ХХ ст. досягла значних висот, хоча і знаходилася під контролем Австрійської, а пізніше Австро-Угорської імперії. Західноукраїнська культура живила своїми культурними потоками всю українську культуру. Зовсім іншою була культурна ситуація в Російській імперії. у липні 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії П. Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Навчання українською мовою визначалося ним як політична пропаганда. Ємський указ, який підписав 18 травня 1876 р. Олександр II.,забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, театральні вистави і публічні читання. У важкому стані знаходилася освітянська справа.Початкову освіту майже нанівець звело закріпачення селян, які вже не могли навчати своїх дітей грамоті. Проте були заснованні в 1805 р. на землях східної України університети в Харкові, Новоросійський (в Одесі), заснований 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею.,Киъвський(1834)

З виходом «Енеїди» І. Котляревського традиційно-умовно пов’язують початок українського відродження. 1798р.) Найбільш визначним твором цього періоду стала «Історія русів» невідомого автора. зокрема, творчість Т. Шевченка, якого вважають основоположником критичного реалізму в українській літературі.утворення першої таємної української організації – Кирило-Мефодіївського братства, яке боролось за визволення українського народу. «Руська трійця»

2. Романтизм в українській літературі. Розвиток і розквіт романтизму в українській літературі припадає на 30-ті – початок 40-х років ХІХ ст. У цей час в українській літературі йшов складний процес синтезу й боротьби різних ідейно-художніх напрямів, течій, стилів, жанрів: продовжує існувати бурлеск, головним чином консервативно-епігонського характеру; розвивається романтизм у прогресивній і реакційній течіях; розвиток реалізму ускладнюється відродженням деяких традицій сентименталізму, і, нарешті, утверджується критичний реалізм. Елементи романтизму помітні були вже в останніх частинах “Енеїди” та в “Наталці-Полтавці” І.Котляревського.Провідне місце в українському романтизмі посіла так звана харківська школа романтиків, до якої належали П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, О.Шпигоцький, І.Срезневський, а пізніше – А.Метлинський, М. Костомаров, О.Корсун, а на Західній Україні – “Руська трійця” – М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький. З романтизмом у певний період була пов’язана творчість Є.Гребінки, М.Петренка, В.Забіли.Поборники романтизму підносили ідею народності як основну умову розвитку мистецтва, прагнули розширити стильові, тематичні, жанрові межі, доводячи, що українською мовою можна передавати найскладніші і найтонші поняття, різноманітні думки й почуття. Романтики внесли в українську літературу нові мотиви й оригінальні художні засоби, поетику образів-символів, образів-алегорій з філософськими узагальненнями, трагедійні колізії (особливо виразно проявились вони у А.Метлинського), запровадили нові жанри – баладу, ліро-епічну поему, елегію, пісню, сонет. Багато поезій стали популярними в народі піснями: “Де ти бродиш, моя доле? “Дивлюся на небо та й думку гадаю” М.Петренка, “Ні, мамо, не можна нелюба любить!” Є.Гребінки, “Скажи мені правду, мій добрий козаче”, “Не щебечи, соловейку” В.Забіли,.У кінці 30-40-х років ХІХ ст.. в українській літературі з’являються ознаки занепаду романтизму як окремого напряму. І все ж романтизм в Україні не зник відразу, вплив його позначився не тільки на сучасних, а й на наступних поколіннях літераторів. Особливо живучою виявилася традиція романтичної героїзації козацтва (М.Костомаров, П.Куліш та інші).