Процесуальне представництво

7. Особи, які допомагають здійсненню адміністративного судочинства.

Літ-ра:

Ø Конституція України. (КУ)

Ø Кодекс адміністративного судочинства України (КАС)

Ø Конституція України Науково-практичний коментар за ред. Аверянова -Харків «Право», Київ “in jure” 2003 (НПК КУ)

Ø Кодекс адміністративного судочинства України науково-практичний коментар (КАС НПК) за ред. Ківалова Харків «Одисей»

Ø Чечот В.И – «Участники гражданского процесса» Москва 1960.

Ø Адміністративне право України – академічний курс загальна частина - за загальною ред.. Аверянова – Київ «Юридична думка» 2007.

Ø Основи адміністративного судочинства в Україні – навчальний посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік – за загальною ред.. Александрової Н.В. – Київ «Конус Ю» 2006

Судова практика:

Ø Аналітичний огляд стану здійснення судочинства місцевими та апеляційними адміністративними судами у першому півріччі 2012 року, підготовлена ВАС України – Київ 2012 рік.

Ø Рекомендація ВАС України про деякі питання практики застосування адміністративним судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування – рекомендація від 14 квітня 2008 року.

Ø Рекомендація вищого адміністративного суду України про деякі питання практики розгляду справ, пов’язаних із перерахунком пенсій деяким категоріям осіб публічної служби та науковим (науково-педагогічним) працівникам – рекомендація від 23.08.2007.

Насамперед, говорячи про учасників адміністративного процесу, потрібно розуміти, що суб’єкт набуває статусу учасника адміністративного процесу за таких умов:

1. Така особа була наділена необхідним та достатнім обсягом публічної правоздатності. (Так, наприклад, згідно статті 70 КУ, фізичні особи мають право голосу на виборах та референдумі, якщо вони досягли 18 років. Із цієї обставини випливає, що учасниками адміністративних справ, пов’язаних із виборчим процесом, можуть бути лише ті особи, які у розмінні вказаної норми мають право обирати).

2. Факт перебування фізичних або юридичних осіб у публічно-правових відносинах, які врегульовані винятково нормами адміністративного права. (ст.2, 17 КАС). Адміністративним судам не підвідомчі інші публічно-правові відносини, які регулюються нормами конституційного, кримінального і кримінально-процесуального законодавства.

Усі учасники адміністративних справ, в залежності від правового статусу, процесуальних повноважень та мети участі в адміністративній справі класифікуються на 3 основні групи:

1) Адміністративний суд – учасник адміністративного процесу, який безпосередньо виконує правосуддя у адміністративних справах. (ст. 23, 24 КАС)

2) Суб’єкти, які беруть участь у розгляді справи.

2.1. Особи, які беруть участь у розгляді та вирішенні адміністративної справи з метою захисту власних суб’єктивних прав, свобод та інтересів: Сторони (позивач і відповідач), треті особи (які заявляють самостійні вимоги на предмет спору; які таких вимог не заявляють). (ст. 47, 50, 53 КАС)

2.2. Особи, які беруть участь у розгляді адміністративної справи з метою захисту, представництва, прав, свобод, інтересів інших осіб: Процесуальні представники омбудсмана, прокурор, державні органи, підприємства, установи, організації, ОМС. (ст. 56, 60)

3. Суб’єкти, які допомагають правосуддю в адміністративній справі і особисто не зацікавлені у перебігу та результатах розгляду адміністративної справи.

3.1. Внутрішні суб’єкти, які забезпечують здійснення адміністративного судочинства: Секретар судового засідання, судовий розпорядник. (ст. 63, 64 КАС)

3.2. Зовнішні суб’єкти - особи, які є сторонніми для адміністративного суду, але, разом із тим, залучені до розгляду адміністративних справ: свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. (ст. 65-68 КАС)

 

Поняття та ознаки сторін

Провідну роль в адміністративному процесі відіграють так звані сторони, між якими до адміністративного суду існували матеріальні публічно-правові відносини. Саме існування матеріальних публічно-правових відносин і є передумовою виникнення адміністративного процесу по конкретній адміністративній справі. Особливість сторін в адміністративному процесі полягає у тому, що одним із учасників адміністративної справи, згідно приписів ст. 50 КАС України, обов’язково є суб’єкт владних повноважень.

У розумінні ст. 50 КАС України, суб’єкт владних повноважень може бути позивачем у таких категоріях адміністративних справ:

Ø Про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів, або всієї діяльності об’єднання громадян.

Ø Про примусовий розпуск, ліквідацію об’єднання громадян.

Ø Про примусове видворення іноземців, осіб без громадянства з України.

Ø Про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

Такий список не є вичерпним і постійно поповнюється, змінюється (наприклад, стаття 183 (1) КАС).

Ознаки сторін:

1) І позивач, і відповідач наділяються суб’єктивними інтересами матеріально-правового та процесуально-правового характеру.

2) Сторони, вступаючи в адміністративний процес, завжди діють від власного імені, навіть у тому разі, якщо інтереси сторін представляють представники, все одно вважається, що всі процесуальні дії вчиняються від імені цих сторін.

3) Сторони по своїй суті можуть бути як фізичними, так і юридичними особами, які перебували у публічно-правових відносинах, та наділені адміністративною процесуальною правосуб’єктністю (ст. 48 КАС)

4) Обов’язковою стороною в адміністративному процесі завжди виступає суб’єкт владних повноважень.

5) Сторони є основними учасниками адміністративного процесу, на яких покладаються судові витрати, що мали місце в адміністративній справі. (Судовими витратами є: судовий збір, витрати, пов’язані з інформаційно-технічним забезпеченням процесу, витрати на правову допомогу, компенсація, пов’язана із участю в судовому процесі свідків, перекладачів, спеціалістів, експертів.

6) Постанова адміністративного суду, як підсумковий процесуальний документ поширюється безпосередньо саме на сторони, і в цій постанові завжди дається чітка відповідь щодо взаємних повноважень позивача і відповідача.

Позивач – будь-яка фізична, або юридична особа, яка після перебування у публічно-правових відносинах із суб’єктом владних повноважень, іншою фізичною, або юридичною особою, звертається із матеріально-правовою вимогою до адміністративного суду щодо захисту своїх публічних прав, свобод, законних інтересів.
Така матеріально-правова вимога завжди звернена, спрямована щодо суб’єкта із яким позивач перебував у матеріальних публічно-правових відносинах.
Зважаючи на ту обставину, що особа, яка звертається до адміністративного суду може помилятися щодо своїх суб’єктивних прав, свобод, інтересів та щодо суб’єктивних прав та свобод відповідача, позивач завжди є імовірним, можливим, уявним учасником адміністративного процесу.

Відповідач – як правило, в адміністративному процесі, суб’єкт владних повноважень, (у випадках, передбачених законом, інша фізична, або юридична особа ч. 4. ст. 50 КАС), до якої через адміністративний суд, у формі позовної заяви, звернута, подана матеріально-правова вимога позивача (особи, з якою цей відповідач перебував у матеріальних публічно-правових відносинах. (зважаючи на ту обставину, що позивач може помилятися щодо особи відповідача, цей учасник адміністративного процесу (відповідач), теж завжди є можливим, імовірним, уявним.

Повноваження сторін в адміністративному процесі

Для належної участі в адміністративному процесі, досягнення бажаного матеріального та процесуального результату, сторони наділяються необхідними адміністративними процесуальними повноваженнями:

1) Загального змісту – ті права і обов’язки, якими наділяються будь-які інші особи, які беруть участь у справі. (ст. 49 КАС).

2) Спеціальні повноваження сторін (ст. 51 КАС)

Загальні адміністративно-правові повноваження сторін передбачаються в ст. 49 КАСУ, зокрема, ці повноваження надають можливість сторонам та іншим учасникам адмін. процесу реалізовувати свій процесуальний інтерес у справі, забезпечують сторонам та іншим учасникам адміністративного процесу вільно брати участь у розгляді та вирішенні адміністративної справи.

Спеціальні повноваження сторін – ст. 51 КАСУ – позивач, згідно цієї норми права може:

Ø Змінити підставу, або предмет адміністративного позову.
Підстава позову (1) – всі ті суспільні відносини, ті фактичні обставини справи, які передували виникненню суперечки, зверненню до адміністративного суду із позовною заявою. (фактична частина)
Підстава позову (2) – норми права (КУ, ЗУ «про місцеве самоврядування в Україні), які урегульовують фактичні суспільні відносини (нормативна складова).
Предмет позову – обов’язкова складова будь-якого позову, яка означає претензію, вимогу, яка заявляється до відповідача

Ø Збільшити, зменшити розмір позовних вимог.
Мається на увазі фактична зміна суми претензії, яку ми висуваємо до відповідача. Може також розумітися збільшення претензій на певний матеріальний об’єкт.

Ø Відмовитися від адміністративного позову будь-коли до завершення судового розгляду, зокрема і на стадіях апеляційного та касаційного оскарження.
Як правило, відмова у 2 випадках:
1. У разі явної безперспективності позову, яка обумовлена необґрунтованістю позовних вимог.
2. У разі, якщо позивач і відповідач досягли взаємних поступок, порозуміння, повністю, або частково вимоги позивача відповідачем задоволені.

Відповідач має право:

Ø Визнати позов повністю, або частково.
Треба пам’ятати, що позов представляє собою сукупність різних матеріально-правових вимог (наприклад, в адміністративній справі, пов’язаній із проходженням публічної служби можуть заявлятися такі вимоги:
1. Вимога про поновлення на публічній службі.
2. Відшкодування моральної шкоди.
3. Вимога про компенсацію середньомісячного заробітку
4. Вимога про поновлення класного чину, рангу, спеціального звання.

Ø Дати заперечення проти позову.
Таке заперечення задля досягнення найбільшого ефекту, результату, краще подавати завчасно, з таким розрахунком, щоб суддя мав можливість ґрунтовно ознайомитися із цим запереченням, і прийняти для себе остаточне рішення щодо його виваженості (відповідності тим факторам, що заявляє позивач). Заперечення проти позову подається у письмовій формі, але, разом із тим, у відповідача завжди є право подати усне заперечення, яке буде зафіксоване у журналі судового засідання (п.3 ч.2 ст.49 КАС України)

Види заперечень відповідача:

1. За матеріально-правовим критерієм:
Мається на увазі, що відповідач не оспорює правомірність, обґрунтованість, виникнення процесу по цій справі, але заперечується факт існування матеріальних правовідносин між ним та позивачем, заперечується правильність застосування позивачем норм матеріального права, покладених в основу адміністративного позову.
Таким чином, відповідач може заперечувати як матеріальні правовідносини повністю, або вибірково.

1.1. Стосовно підстав позову.

1.2. Стосовно предмету позову.

2. Процесуально-правове заперечення адміністративного позову:
При такому виді заперечення відповідач погоджується із матеріально-правовими вимогами, заявленими до нього, але заперечує проти обґрунтованості,правомірності виникнення процесу по цій справі.
Підставами такого п.-п. заперечення можуть бути:

Ø Відсутність у особи-заявника достатніх і необхідних процесуальних повноважень на порушення адміністративної справи та ведення її в судовому засіданні.

Ø Неправильності застосування правил про підвідомчість, підсудність

Ø Пропуск процесуальних строків. (В основу можуть бути покладені аргументи, мотиви, що стосуються процесуальних строків звернення до адміністративних строків)

3. Заперечення подвійної (двоякої) природи.

І матеріальні, і процесуальні заперечення є найбільш зручним та ефективним способом захисту прав, свобод, інтересів відповідача, і ставить у незручне матеріально-процесуальне становище позивача.
Ця обставина пояснюється тим, що після заявлення таких заперечень позивач змушений:

1. Додатково переконувати адміністративний суд у законності виникнення процесу, обґрунтованості своїх матеріально-правових вимог.

2. Позивач додатково змушений збирати та представляти адміністративному суду докази, які спростовують усі заперечення відповідача.

Спільні повноваження сторін,
які одночасно реалізуються і позивачем, і відповідачем

На будь-якій стадії адміністративного процесу сторони можуть досягнути примирення (ч.3 ст. 51, ст. 262 КАС України), що є підставою для закриття провадження у справі.
Примітки:
- Таке примирення досягається укладанням мирової угоди. (Не затверджується, якщо йде явне ущемлення інтересів позивача).
- Укладання мирової угоди передбачає неможливість у майбутньому повторно звернутися до адміністративного суду із тим самим адміністративним позовом з тих самих підстав, з тим самим предметом з тим самим позивачем і відповідачем.

Разом із тим, повноваження сторін визначаються видом та змістом наступних процесуальних стадій:

1. Апеляція (ст. 185, 192, 193, 194 КАС)

2. Касація (ст. 211, 217, 218, 219 КАС)

3. Провадження за винятковими обставинами (ст. 236 КАС)

4. Провадження за нововиявленими обставинами (ст. 246, 251 КАС)

5. Примусове виконання судових рішень (виконавче провадження) (ст. 262 КАС).

Обов’язки – стаття 49 КАС.
Права – стаття 51 КАС.

 

СУТНІСТЬ НЕНАЛЕЖНОЇ СТОРОНИ.

Завжди треба пам’ятати, що сторони в адміністративному процесі є завжди його можливими учасниками, оскільки із суб’єктивних причин під час проведення підготовки справи до судового розгляду, адміністративним судом з’ясовується, що позивачеві не належить право вимоги, а відповідач не зобов’язаний відповідати за заявленими до нього вимогами.

Першопричиною допущення таких помилок у визначенні сторін є, як правило, позивач, який може неправильно визначити особу відповідача та помилитися щодо дійсності своїх адміністративних процесуальних прав для подання позову та подальшої участі в адміністративному процесі.

Поняття неналежної сторони офіційно закріплене в статті 52 КАС України.

Неналежний позивач – це особа, якій не належить право вимоги.

Неналежний відповідач – особа, яка не зобов’язана відповідати з адміністративним позовом.

 

Адміністративний суд, встановивши, що позивач, або відповідач у справі є неналежним зобов’язаний здійснити заміну на належну сторону, тобто на таку, яка має право пред’являти вимоги, чи повинна відповідати по заявленим в адмін. позові вимогам.

При здійсненні заміни неналежної сторони мають бути дотримані 2 умови:

1) Допускається при наявності згоди первісного позивача. У разі незгоди первісного позивача на заміну неналежної сторони, КАС України передбачає здійснення адмін. судочинства за участю неналежної та належної сторони.

2) Допускається, якщо вона не спричиняє зміну підсудності адміністративної справи. Якщо заміна неналежної сторони призводить до зміни підсудності адмін. справи, відповідно ч.1 п.2 та 3 ст. 22 КАС У, така справа передається на розгляд іншого адмін. суду.

 

ПОРЯДОК ЗАМІНИ НЕНАЛЕЖНОГО ПОЗИВАЧА

Суб’єктний склад учасників публічно-правового спору до постановлення рішення по суті може змінюватись через певні життєві обставини, які перешкоджають участі конкретної сторони, або перешкоджають тій чи іншій стороні спору завершити конкретну адмін. справу (смерть позивача, або відповідача, ліквідація, або реорганізація юридичної особи, яка була стороною адміністративного процесу.

Специфічні ознаки правонаступництва:

1) Процесуальне правонаступництво виникає в наслідок певних життєвих обставин.

2) Представляє собою заміщення сторони, що вибула з процесу її процесуальним правонаступником, тобто правонаступництво завжди пов’язане зі зміною суб’єктного складу учасників адмін. процесу.

3) Стаття 55 КАСУ передбачає 2 дії, за наявності яких можливе процесуальне правонаступництво:

Ø Вибуття сторони, чи третьої особи із відносин, щодо яких виник спір.

Ø Заміна сторони, чи третьої особи у відносинах, з приводу яких виник спір.

4) Може здійснюватись щодо сторони, або третьої особи, які вибувають, чи замінюються у відносинах, з приводу яких виник спір.

5) Здійснення процесуального правонаступництва не обмежене в часі. Тобто, можливе у будь-якій частині адмін. процесу, у межах будь-якого провадження адмін.. процесу.

6) Зі здійсненням процесуального правонаступництва адмін. процес взагалі не припиняється.

7) Після здійснення процесуального правонаступництва усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.

Процесуальне правонаступництво – обумовлене вибуття, або заміною сторони, процедура її заміщення особою-правонаступником, яка може успадковувати права, або обов’язки ви бувшої, чи заміненої сторони.

 

Процесуальне правонаступництво в адміністративному процесі.

Роль

2. Коли виникає

3. Які процедури застосовуються адмін. судом під час виникнення цього явища.

Подібно до заміни неналежної сторони, процесуальне правонаступництво представляє собою своєрідну переміну у складі учасників адміністративного процесу.

Процесуальне правонаступництво – явище суб’єктивно-об’єктивного характеру, яке залежить як від особи, так і від обставин, які, в принципі, не пов’язані із особою. (Ст. 55 КАС).

Згідно цієї норми, у конкретній адміністративній справі, одна сторона, третя особа, можуть бути замінені іншою фізичною особою. Кількісний склад – залишається незмінним, але якісно, ті позивачі, відповідачі, треті особи, можуть називатись зовсім інакше.

При процесуальному правонаступництві, кількісно учасники процесу зберігаються, але якісно цей склад може змінюватись.

Вступ та заміна учасника адміністративного процесу при процесуальному правонаступництві передбачають спеціальні процедури, які можуть бути застосовані адміністративним судом, згідно приписів статей 156, 157 КАС.

Ознаки процесуального правонаступництва (ПП):

Ø ПП завжди залежить від первісних матеріальних правовідносин, які виникли до подання адміністративного позову. Як правило, такі правовідносини носять публічно-правовий характер, і вони, в основному, закріплені у ч.2 ст. 17 КАС.
Сам суб’єктний склад публічно-правових відносин і дає відповідь на запитання у подальшому, чи може здійснюватися процесуальне правонаступництво, оскільки не всі публічно-правові відносини допускають (передбачають) процесуальне правонаступництво.
До переліку публічно-правових відносин, які не передбачають процесуальне правонаступництво відносяться ті суспільні зв’язки суспільні відносини, у яких реалізуються унікальні суб’єктивні, персональні права та інтереси:
- Правовідносини, пов’язані із проходженням публічної служби;
- Пов’язані із призначенням соціальних виплат (пенсій, допомог);
- Пов’язані із притягненням фізичної особи до адміністративної відповідальності.

Натомість, друга група правовідносин, які передбачають процесуальне правонаступництво, вони, як правило, допускають можливість вступу у ці матеріальні публічно-правові правовідносини інших осіб замість їх попередників. Наприклад:
спадкування земельної ділянки одним із подружжя після смерті іншого допускає можливість вступу цього спадкоємця у адміністративну справу на місце позивача.

Перелік публічно-правових відносин, в яких буде допустимим ПП можна представити таким чином:
- ППВ (публічно-правові відносини), пов’язані із використанням, розпорядженням, об’єктами нерухомості, земельними ділянками, коли предметом оскарження виступають рішення, дії, або бездіяльність суб’єктів владних повноважень.

Ø Так правонаступництво виникає винятково за таких життєвих обставин:
- смерть фізичної особи;
- оголошення особи померлою у встановленому законом порядку;
- ліквідація юридичної особи, або її реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення);

Ø КАС України допускає процесуальне правонаступництво за таких обставин (ст. 55 КАС):
- вибуття сторони, або третьої особи із відносин, щодо яких виник спір (здійснюється в наслідок смерті, або припинення існування юридичної особи).
- заміна сторони чи третьої особи у відносинах, з приводу яких виник спір.

Ø Процесуальне правонаступництво не перешкоджає розвитку адміністративного процесу.

ЗАГАЛЬНИЙ ПОРІВНЯЛЬНИЙ ВИСНОВОК МІЖ ЗАМІНОЮ НЕНАЛЕЖНОЇ СТОРОНИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА.

1) І заміна неналежної сторони, і процесуальне правонаступництво є способами заміни учасників адміністративного процесу.

2) Разом із тим, заміна неналежної сторони носить винятково суб’єктивний характер, оскільки повністю залежить від знань та розуміння ситуації позивачем/відповідачем. Натомість, процесуальне правонаступництво – це оновлення учасників адміністративного процесу, яке переважно залежить від життєвих обставин (об’єктивна заміна/оновлення учасників адміністративного процесу).

3) Заміна неналежної сторони завжди перешкоджає розгляду адміністративної справи. Тоді як процесуальне правонаступництво таких ускладнень для процесу, як правило, не здійснює.

4) Заміна неналежної сторони та процесуальне правонаступництво – це завжди оновлення одних і тих самих учасників адміністративного процесу. Щодо інших учасників процесу, такі переміни у суб’єктному складі не стосуються, не застосовуються.

ПП – перестановка винятково позивача/відповідача/третьої особи.
Заміна – при помилці позивача.