Семюел Барбер (1910-1981)

Семюел Барбер (Barber, Samuel) - американський композитор, народився 9 березня 1910 в Уест-Честері (шт. Пенсільванія). Почав навчатися музики у віці шести років і вже на першому році навчання виявив ознаки композиторського обдарування. У тринадцять років вступив до Музичного інституту Кертіса у Філадельфії, де протягом дев'яти років займався грою на фортепіано, співом і композицією, а також брав уроки диригування у Ф. Райнера.
Під час Другої світової війни Барбер служив у військово-повітряних силах США. У квітні 1945 він був обраний почесним членом Меморіального фонду Дж.Гуггенхейма. Протягом літніх сезонів 1947 і 1948 був музичним консультантом Американської академії в Римі.
Серед творів, які принесли Барбер світову популярність, можна згадати адажіо для струнного оркестру, оркестрові есе № 1 і № 2, Кепрікорнскій концерт для флейти, гобоя, труби і струнних (Capricorn Concerto), віолончельний і фортепіанну сонати (соната для фортепіано вперше виконано Володимиром Горовицем). В опері «Ванесса» (Vanessa) розкрився талант Барбера як музичного драматурга.
Перша симфонія була створена в Римі і виконана там же під управлінням Б. Молінарі (1936); в 1937 твір прозвучав на Зальцбурзькому фестивалі. Прем'єру Другої симфонії провів у 1944 Сергій Кусевицький з Бостонським симфонічним оркестром; під його ж управлінням в 1948 відбулося перше виконання Літньої музики (Knoxville, Summer of 1915) для квінтету духових, а в 1946 - віолончельного концерту.
Балет «Медея» (інша назва Печера серця; Medea, Cave of the Heart), замовлений Барбер Мартою Грехем, до цих пір користується найбільшою популярністю серед йоготеатральних композицій. Оркестрова сюїта з цього балету вперше прозвучала в 1947 у виконанні Філадельфійського оркестру під керуванням Ю. Орманді.
У 1964 Барбер отримав замовлення на оперу «Антоній і Клеопатра» (Antony and Cleopatra) за Шекспіром; у створенні її лібрето композитор співпрацював з режисером Ф. Дзеффіреллі. Прем'єрою цього твору було ознаменовано відкриття 16 вересня 1966 новоїбудівлі нью-йоркської «Метрополітен-опера».
Протягом свого життя Барбер отримав безліч премій і нагород, в тому числі двічі Пулітцерівську премію (1958 і 1963): в перший раз премія була присуджена йому за оперу «Ванесса», яка одночасно отримала і Премію критики, по другий - за фортепіанний концерт № 1Експресивна природа музичного обдарування Барбера - в основному романтична, лірична. Саме тому в період творчого становлення його не привернула ні одна з «систем», що виникли в музиці 20 ст. - Ні неокласицизм Стравінського, ні атоналізм, ні додекафонія Шенберга. Барбер зволів їм виражальні засоби 19 ст., І на цій основі рано зумів виробити технічно досконалий стиль, головними ознаками якого можна вважати об'єктивність і нейтральність.
Мабуть, тільки в одному творі Барбера - Кепрікорнском концерті (1944) - помітно прямий вплив художніх течій сучасності, а саме неокласицизму Стравінського. Неокласицизмнадав стримуючий вплив на романтично насичений мова Барбера, і тенденція до економного поводження з виразними засобами і кульмінаціями стала характерною для всього зрілого творчості композитора.
Помер Барбер в Нью-Йорку 23 січня 1981.

4. Філіп Гласс (нар. 1937 р)

Філіп Гласс (Glass Phlipp) (р. 31 січня 1937, Балтімор, Меріленд) - американський композитор, піаніст. Один з основоположників музичного мінімалізму.
Почав грати на скрипці з 6 років, на флейті - з 8. Захоплювався, крім іншого музикою композиторів нової віденської школи, зокрема, А. фон Веберна. У 19 років вступив до Чиказького університету (математика і філософія), а пізніше почав навчання в Джульярдська музичній школі в Нью-Йорку. У цей час Гласс став відмовлятися від 12-тонової техніки і захопився творчістю таких композиторів, як А. Коупленд і У. Шуман.
У віці 23 років Гласс перебрався до Парижа і протягом 2 років займався у відомого педагога Наді Буланже. Під час перебування в Парижі до нього звернувся один кінорежисер з проханням транскрибувати музику відомого індійського композитора і сітаріста Раві Шанкара (Ravi Shankar), щоб її змогли читати французькі музиканти. У ході роботи Гласс подружився з Шанкаром (дружба і співпраця між ними триватимуть багато років), заразився неєвропейськими етнічними музичними концепціями і зробив декількаподорожей до Північної Африки, Індії і Гімалаї, досліджуючи місцеві музичні традиції. Після повернення до Нью-Йорк Гласс приступив до написання власної музики. У 1974 вийшла перша робота композитора під назвою «Music In 12 Parts». В основі композицій лежали циклічно повторюються прості теми, написані на диатонической «підкладці» і претерпевающие лише кількісні зміни. Це був період чистого мінімалізму у творчості Гласса.
. У 1975 Гласс написав свій перший значний твір - мінімалістичний оперу «Einstein On The Beach». (Це перша з трьох опер Гласса, присвячених видатним особистостям, «історичним постатям, які своєю мудрістю й силою внутрішнього бачення міняють змінюють хід історії»; крім Ейнштейна, Гласс обрав М. К. Ганді та староєгипетськогофараона Ехнатона.) Після виходу альбомів North Star (1977), Dances Nos. 1 & 2 (1979) і особливо Glassworks (1982) Гласс став відомий у всьому світі. Йому почали робити замовлення на написання творів (наприклад, опера «Satyagrakha» (1985) була замовлена ​​Нідерландської оперою, а «Akhnaten» (1987) - Штутгартським оперним театром).
У 1983 почалася робота Гласса з написання музики до фільмів Годфрі Реджіо «Koyaanisquatsi» (1983), «Powaqquatsi» (1988) і «Naqoyquatsi» (2002), що оповідає про руйнівний і самоунічтожітельном характер сучасної цивілізації, про жахливу прірви, яка відділяє сучасної людини від природи та її одвічних законів. Талановита зачаровує музика напрочуд вдало гармоніювала з відеорядом, створюючи химерні і кілька лякаючі грандіозні полотна. У 1983 відомий англійський режисер П. Грінуей присвятив Гласс частину свого документального фільму «Чотири американських композитора», демузикант сусідив з Мередіт Монк (Meredith Monk), Джоном Кейджем (John Cage) та Робертом Ешлі (Robert Ashley).
Гласс справив значний вплив на ряд рок-виконавців - таких, як Роберт Фріпп (Robert Fripp), Брайан Іно (Brian Eno), Девід Боуї (David Bowie), Девід Бірн (David Byrn). Особливо вдало спадщина Гласса прижилося в арт-року. Не обійшлося і без зворотного впливу: в інструментальний арсенал Гласса давно і міцно увійшли синтезатори; безліч творів відрізняються чітко вираженим фатальним саундом. На запис свого альбому «Songs From Liquid Days» (1986) Гласс запросив таких відомих виконавців рок-музики, як Пол Саймон (Paul Simon), Девід Бірн, Лорі Андерсон (Laurie Anderson) і Сюзанна Вега (Susanne Vega). А в 1993 Гласс записав авторську обробку альбому Девіда Боуї «Low».
Філіп Гласс - людина-легенда, за життя отримав статус класика. До творінь Гласса можна ставитися по-різному: одні визнають за ним геніальність, інші помічають зайву патетику і монументальність звучання, але так чи інакше, його ім'я давно увійшло у всі музичні енциклопедії, його творчість - предмет численних досліджень. Концерти Гласса із захопленням приймаються критикою і публікою по всьому світу. Ім'я Гласса часто згадується в зв'язку з кінотрилогією «Кацці» / Qatsi режисера Годфрі Реджіо. Зв'язок не випадкова: над першим фільмом трилогії - легендарним «Кояніскацці» / Koyaanisqatsi Реджіо працював протягом семи років (з 1975 по 1982 рік), і велику частину цього часу - за безпосередньої участі Філіпа Гласса, який написав музику, без якої, ймовірно, картини б не вийшло зовсім. Наступні два фільми трилогії - «Повакацці» / Powaqqatsi (1988 рік) і «Накойкацці» / Naqoyqatsi (2001 рік) також стали спільними творіннями Гласса і Реджіо. «Зазвичай композитор пише музичні теми на замовлення режисера. Ми з Глассов співпрацюємо по-іншому», - сказав в інтерв'ю Годфрі Реджіо, -«Ми робили фільм разом, підтримуючи один одного і постійно радячись».