Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕравове регулюванн€ ≥ндив≥дуального застосуванн€ сили




ѕринцип незастосуванн€ сили чи погрози силою в м≥жнародних в≥дносинах.

ѕринцип заборони застосуванн€ сили або загрози силою стосуЇтьс€ вс≥х суб'Їкт≥в м≥жнародного права без вин€тку. ¬≥н, зокрема, покладаЇ на них зобов'€занн€: 1) утримуватис€ в≥д застосуванн€ сили (пр€моњ чи опосередкованоњ); 2) утримуватис€ в≥д загрози силою; 3) утримуватис€ в≥д будь-€ких д≥й, €к≥ Ї про€вом сили з метою примусити ≥ншу державу в≥дмовитис€ в≥д повного зд≥йсненн€ њњ суверенних прав; 4) в≥дмовитис€ в≥д акт≥в репрес≥њ за допомогою сили; 5) в≥дмовитис€ в≥д сили або загрози силою €к засобу врегулюванн€ спор≥в тощо.

÷е, так би мовити, нормативний зм≥ст принципу, основн≥ напр€ми його застосуванн€. ѕерел≥к конкретних д≥й, €к≥ заборон€ютьс€ цим принципом, випливаЇ з численних резолюц≥й та декларац≥й ќќЌ. ÷ей перел≥к не Ї стаб≥льним, а пост≥йно розширюЇтьс€ €к у рамках ќќЌ, гак ≥ на рег≥ональн≥й основ≥ дл€ держав рег≥ону. «важаючи на це з метою зм≥цненн€ принципу незастосуванн€ сили або загрози силою, сучасне м≥жнародне право ч≥тко визначаЇ вс≥ випадки можливого правом≥рного застосуванн€ сили. ÷е, зокрема, за —татутом ќќЌ так≥ випадки: 1) застосуванн€ збройноњ сили з метою самооборони (ст. 51) ≥ 2)застосуванн€ збройноњ сили за р≥шенн€м –ади Ѕезпеки у раз≥ загрози миру, порушенн€ миру або акту агрес≥њ (ст. 39 ≥ 42).

« метою запоб≥ганн€ дов≥льному тлумаченню ДсамооборониФ ≥ Дзастосуванню сили за р≥шенн€м –ади ЅезпекиФ обидва випадки ч≥тко визначен≥ в нормативному план≥. “ак, наприклад, ƒекларац≥€ про посиленн€ ефективност≥ принципу в≥дмови в≥д загрози силою або њњ застосуванн€ в м≥жнародних в≥дносинах 1987 р. наголошуЇ, що Ђдержава маЇ нев≥д'Їмне право на ≥ндив≥дуальну чи колективну самооборону, €кщо станетьс€ збройний напад, €к це передбачено —татутом ќќЌї.

ѕраво на самооборону може використати €к держава-жертва агрес≥њ, так ≥ на проханн€ останньоњ ≥нша держава. ѕринцип незастосуванн€ сили або загрози силою поширюЇтьс€ не т≥льки на безпосередн≥ д≥њ або погрожуванн€ ними, а й на пропаганду таких д≥й.

 

ѕравове регулюванн€ ≥ндив≥дуального застосуванн€ сили

ћожлив≥сть застосуванн€ збройноњ сили з метою гарантуванн€ м≥жнародного миру та безпеки становить ключовий елемент ун≥версальноњ та рег≥ональних систем колективноњ безпеки. ¬одночас п≥дтриманн€ м≥жнародного миру та безпеки дуже залежить в≥д загальновизнаного розум≥нн€ тих випадк≥в, коли застосуванн€ збройноњ сили Ї правом≥рним.

—татут ќќЌ врахував прогалини —татуту Ћ≥ги Ќац≥й, а також ѕакту Ѕр≥ана -  еллога, закр≥пивши у п. 4 ст. 2 загальну заборону застосуванн€ сили та погрози силою: вс≥ члени ќќЌ утримуютьс€ в њх м≥жнародних в≥дносинах в≥д погрози силою або њњ застосуванн€ €к проти територ≥альноњ недоторканност≥ або пол≥тичноњ незалежност≥ будь-€коњ держави, так ≥ будь-€ким ≥ншим чином несум≥сним з ц≥л€ми ќќЌ.

–азом з тим —татут ќќЌ допускаЇ три випадки правом≥рного застосуванн€ збройноњ сили в м≥жнародних в≥дносинах:

1) у рамках ≥ндив≥дуальноњ чи колективноњ самооборони на п≥дстав≥ ст. 51 —татуту ќќЌ;

2) у межах колективних заход≥в примусового характеру (ст. 41 та ст. 42 —татуту ќќЌ) у раз≥ встановленн€ –адою Ѕезпеки факту загрози миру, порушенн€ миру або акту агрес≥њ (ст. 39 —татуту ќќЌ);

3) у рамках заход≥в проти ворожих держав"7 (ст. 107 та ст. 53 —татуту ќќЌ).

ѕро застосуванн€ збройних заход≥в в≥йськового характеру йшлос€ вище. ÷≥лком очевидно, що ст. 107 та ст. 53, €к≥ передбачали заходи проти ворожих держав, Ї нин≥ застар≥лими, оск≥льки вс≥ держави - учасниц≥ г≥тлер≥вськоњ коал≥ц≥њ стали членами ќќЌ, ≥ таких держав б≥льше не залишилось. “ому ц≥ положенн€ Ї зайвими ≥ втратили св≥й зм≥ст, хоча й не вилучен≥ з тексту —татуту ќќЌ. “ож такий випадок анал≥зувати не будемо.

ѕочинаючи з моменту закр≥пленн€ у 1945 р. застосуванн€ норми щодо заборони застосуванн€ сили та погрози силою, њњ тлумаченн€ та з'€суванн€ допустимих вин€тк≥в застосуванн€ збройноњ сили з≥штовхувалось ≥з певними труднощами. ќсобливо в пер≥од "холодноњ в≥йни" €к рад€нськ≥, так ≥ зах≥дн≥ пол≥тики та вчен≥, вдаючись до дов≥льного тлумаченн€ —татуту ќќЌ, досить часто розширювали спектр допустимого збройного втручанн€.

¬ажливе значенн€ дл€ тлумаченн€ принципу заборони застосуванн€ сили та погрози силою мали прийн€т≥ п≥д ег≥дою ќќЌ документи, €к≥ стосувались питанн€ правом≥рност≥ застосуванн€ збройноњ сили, конкретизували загальний зм≥ст принципу, а тому њх можна коротко проанал≥зувати.

«деб≥льшого акцент робивс€ на заборон≥ втручанн€ у внутр≥шн≥ справи. “ак, у ƒекларац≥њ "ѕро недопустим≥сть втручанн€ у внутр≥шн≥ справи держав ≥ захист њх незалежност≥ та суверен≥тету" 1965 р. засуджуЇтьс€ не лише збройне втручанн€, але також ус≥ ≥нш≥ форми втручанн€ та будь-€к≥ погрози, спр€мован≥ проти правосуб'Їктност≥ держави або проти њњ пол≥тичних, економ≥чних чи культурних елемент≥в"158. « тексту випливаЇ, що творц≥ ƒекларац≥њ вз€ли за основу поширювальне тлумаченн€ принципу незастосуванн€ сили. Ќа в≥дм≥ну в≥д —татуту ќќЌ, де заборонено збройне втручанн€, спр€моване проти територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ та пол≥тичноњ незалежност≥, ƒекларац≥€ 1965 р. заборон€Ї також застосуванн€ сили, спр€моване проти пол≥тичних, економ≥чних чи культурних елемент≥в держави, а також њњ правосуб'Їктност≥. ѕрава людини згадуютьс€ лише в контекст≥ права нац≥њ на самовизначенн€ (п. 6), а виб≥р пол≥тичноњ, економ≥чноњ, соц≥альноњ та культурноњ системи зараховуЇтьс€ до внутр≥шньоњ компетенц≥њ держави (п. 5).

”же через п'€ть рок≥в √енеральна јсамбле€ приймаЇ ƒекларац≥ю "ѕро принципи м≥жнародного права, €к≥ стосуютьс€ дружн≥х взаЇмов≥дносин та сп≥вроб≥тництва м≥ж державами в≥дпов≥дно до —татуту ќрган≥зац≥њ ќб'Їднаних Ќац≥й", де зазначаЇтьс€: "”с≥ державну своњх м≥жнародних в≥дносинах зобов'€зан≥ утримуватись в≥д погрози силою чи њњ застосуванн€ €к проти територ≥альноњ недоторканност≥ або пол≥тичноњ незалежност≥ будь-€коњ держави, так ≥ будь-€ким ≥ншим чином несум≥сним з≥ —татутом ќрган≥зац≥њ ќб'Їднаних Ќац≥й". ÷е положенн€ фактично дублюЇ п. 4 ст. 2 —татуту ќќЌ, однак у дещо сильн≥ш≥й форм≥. …детьс€ не лише про "член≥в ќрган≥зац≥њ ќб'Їднаних Ќац≥й", €к у —татут≥ ќќЌ, а про "ус≥ держави". “обто у ƒекларац≥њ розширюЇтьс€ сфера чинност≥ також ≥ на держави, €к≥ не Ї членами ќрган≥зац≥њ. ќчевидно, що такий характер властивий нормам звичаЇвого м≥жнародного права. —аме таку юридичну природу маЇ принцип заборони застосуванн€ сили, що неодноразово п≥дтверджувалось у р≥шенн€х ћ≥жнародного суду ќќЌ. ёридичний зм≥ст принципу заборони застосуванн€ сили чи погрози силою конкретизуЇтьс€ також у коментар≥ до принципу заборони втручанн€ у внутр≥шн≥ справи, €кий м≥ститьс€ в ƒекларац≥њ про принципи м≥жнародного права: "∆одна держава чи група держав не маЇ права втручатись пр€мо чи опосередковано з будь-€коњ причини у внутр≥шн≥ й зовн≥шн≥ справи ≥ншоњ держави. ”насл≥док цього збройне втручанн€ та вс≥ ≥нш≥ форми втручанн€ чи вс≥л€к≥ погрози, спр€мован≥ проти правосуб'Їктност≥ держави або проти њњ пол≥тичних, економ≥чних та культурних основ, Ї порушенн€м м≥жнародного права".

«в≥дси випливаЇ, по-перше, що збройне втручанн€ Ї протиправним, незалежно в≥д його мотив≥в. ѕо-друге, це положенн€ розширюЇ суб'Їктний склад адресат≥в норми в тому сенс≥, що воно поширюЇтьс€ не лише на окрем≥ держави, а й групи держав, €кою може бути, наприклад, Ќј“ќ.

ѕод≥бн≥ формулюванн€ м≥ст€тьс€ також у «аключному акт≥ ЌЅ—™ 1975 р.

¬изначенн€ "агрес≥њ", прийн€те √енеральною јсамблеЇю у грудн≥ 1974 р., також не м≥стить позастатутних вин€тк≥в з принципу заборони застосуванн€ сили чи погрози силою. ” п. « ст. 5 проголошуЇтьс€: "Ќ≥€к≥ м≥ркуванн€ пол≥тичного, економ≥чного, воЇнного чи будь-€кого ≥ншого характеру не можуть слугувати виправданн€м агрес≥њ""161. ” цьому положенн≥ словосполученн€ "будь-€кого ≥ншого характеру" засв≥дчуЇ абсолютний характер цього припису. ѕон€тт€ "агрес≥€" у цьому документ≥ трактуЇтьс€ досить об'Їмно, ≥ за своњм юридичним зм≥стом воно Ї нав≥ть ширшим, н≥ж застосуванн€ сили, заборонене п. 4 ст. 2 —татуту ќќЌ, а тому воно, поза будь-€ким сумн≥вом, охоплюЇ збройне втручанн€ в гуман≥тарних ц≥л€х.

ƒекларац≥€ про недопустим≥сть ≥нтервенц≥њ та втручанн€ у внутр≥шн≥ справи держав 1981 р. у п. 2 закр≥плюЇ "зобов'€занн€ держав утримуватись в≥д використанн€ або спотворенн€ питань про права людини €к засобу втручанн€ у внутр≥шн≥ справи держав, зд≥йсненн€ тиску на ≥нш≥ держави або створенн€ атмосфери недов≥ри та безпор€дку в межах держав та м≥ж державами або групами держав".

” п. 5 ƒекларац≥њ √енеральноњ јсамблењ "ѕро посиленн€ ефективност≥ принципу в≥дмови в≥д погрози силою або њњ застосуванн€ в м≥жнародних в≥дносинах" в≥д 1987 р. зазначаЇтьс€: "∆одн≥ м≥ркуванн€ не можуть використовуватись дл€ того, щоб виправдати застосуванн€ сили чи њњ погрозу з порушенн€м —татуту".

ќтже, наступн≥ документи та договори, €к≥ були укладен≥ п≥д ег≥дою ќќЌ та стосувались тлумаченн€ принципу незастосуванн€ сили, не лише п≥дтвердили принцип заборони застосуванн€ сили чи погрози силою, закр≥плений у п. 4 ст. 2 —татуту ќќЌ, а й розширили сферу його д≥њ.

¬арто зазначити, що, в≥дпов≥дно до п. 4 ст. 2 —татуту ќќЌ, порушенн€ заборони застосуванн€ сили та погрози силою матиме м≥сце також у випадку анекс≥њ або окупац≥њ. ÷е, зокрема, було ч≥тко п≥дтверджено √енеральною јсамблеЇю у "¬изначенн≥ агрес≥њ" 1974 р., в €кому актами агрес≥њ було визнано також тимчасов≥ окупац≥њ та анекс≥њ. “ому нав≥ть обмежене в час≥ застосуванн€ сили потр≥бно розгл€дати €к порушенн€ п. 4 ст. 2.

ѕ≥дсумовуючи, зауважимо, що принцип заборони застосуванн€ сили маЇ загальний характер та охоплюЇ будь-€ке застосуванн€ сили, незалежно в≥д тривалост≥, ≥нтенсивност≥ та нам≥р≥в. “ака позиц≥€ неодноразово п≥дтверджувалась ≥ практикою ћ≥жнародного суду ќќЌ1*1.

ѕраво на ≥ндив≥дуальну самооборону. ќдним ≥з вин€тк≥в допустимого застосуванн€ збройноњ сили в м≥жнародних в≥дносинах Ї ст. 61 —татуту ќќЌ, €ка допускаЇ застосуванн€ збройноњ сили в рамках ≥ндив≥дуальноњ чи колективноњ самооборони у випадку збройного нападу на територ≥ю держави - члена ќрган≥зац≥њ. ¬арто зазначити, що ц€ норма, €ка маЇ догов≥рно-правову природу ≥ закр≥плена в —татут≥ ќќЌ, п≥дтверджена також звичаЇвою нормою м≥жнародного права.

ƒоц≥льно зауважити, що терм≥н "збройний напад", закр≥плений у ц≥й статт≥, не Ї тотожним терм≥ну "застосуванн€ сили" (п. 4 ст. 2) чи виразу "акт агрес≥њ" (п. 1 ст. 1, ст. 39, ст. 53), €к≥ також м≥ст€тьс€ у —татут≥ ќќЌ. Ќа€вн≥сть збройного нападу на територ≥ю держави-члена Ї необх≥дною умовою реал≥зац≥њ права на ≥ндив≥дуальну чи колективну самооборону. ” випадку застосуванн€ збройноњ сили, €ка "не дот€гуЇ" до збройного нападу, держави не можуть застосовувати збройну силу на основ≥ ц≥Їњ статт≥. ÷€ позиц≥€ була п≥дтверджена ћ≥жнародним судом ќќЌ у справ≥ Ќ≥карагуа. “ому застосуванн€ збройних репресал≥й, €к≥ були досить поширеними у класичному м≥жнародному прав≥, за сучасним м≥жнародним правом Ї недопустимим.

«агальновизнаним у доктрин≥ м≥жнародного права Ї те, що застосуванн€ сили Ї б≥льш широким пон€тт€м, н≥ж акт агрес≥њ чи збройний напад. –азом з тим, €к терм≥нолог≥чно, так ≥ зм≥стовно ц≥ пон€тт€ досить близькими, а тому потребують в≥дпов≥дного тлумаченн€ њх зм≥сту. —татут ќќЌ не м≥стить тлумаченн€ цих терм≥н≥в, тому важливим Ї визначенн€ агрес≥њ √ј ќќЌ в≥д 1974 р. ” ст. « цього документа перераховано та охарактеризовано акти агрес≥њ, окрем≥ з €ких можуть представл€ти собою збройне втручанн€ чи збройний напад.

«бройним нападом можна вважати вторгненн€ або напад збройних сил держави чи групи держав на територ≥ю ≥ншоњ держави або будь-€ку воЇнну окупац≥ю, незалежно в≥д њњ тривалост≥, €кщо вона Ї результатом такого нападу чи вторгненн€ (п. а ст. 3).

Ѕомбардуванн€ збройними силами територ≥њ ≥ншоњ держави або застосуванн€ будь-€коњ ≥ншоњ зброњ проти територ≥њ такоњ держави можна також розгл€дати €к випадок збройного втручанн€ за умови, що так≥ акц≥њ будуть достатньо ≥нтенсивними та масштабними.

ƒо ц≥Їњ категор≥њ треба також зарахувати ≥ напад збройних сили на в≥йськов≥ сухопутн≥, морськ≥ чи пов≥тр€н≥ сили або морськ≥ чи пов≥тр€н≥ флоти держави на територ≥њ держави, €ка Ї об'Їктом ≥нтервенц≥њ, а також поза њњ територ≥Їю. Ќапад на цив≥льн≥ пов≥тр€н≥ чи морськ≥ судна квал≥ф≥куватись €к збройний напад у сенс≥ ц≥Їњ статт≥ не можуть.

јгрес≥Їю також вважаЇтьс€ порушенн€ умов договору про перебуванн€ ≥ноземних в≥йськ на територ≥њ певноњ держави, про €к≥ йдетьс€ в ст. « "¬изначенн€ агрес≥њ". ÷≥ д≥њ, однак, за своЇю природою та ≥нтенсивн≥стю не завжди матимуть характер "збройного нападу". “акого характеру вони можуть набувати лише у випадку особливо грубих порушень, €к≥ за своЇю суттю можна пор≥вн€ти з окупац≥Їю чи анекс≥Їю, що зд≥йснюютьс€ через застосуванн€ збройноњ сили.

«бройний напад може мати м≥сце не лише у випадку зд≥йсненн€ транскордонних заход≥в збройними силами певноњ держави, але також при п≥дтримц≥ недержавних збройних угруповань на територ≥њ ≥ншоњ держави, €к, наприклад, при засланн≥ державою збройних банд, груп чи найманц≥в на територ≥ю держави'-4. « ≥ншого боку, незначн≥ за своњм обс€гом та ≥нтенсивн≥стю застосуванн€ збройноњ сили, наприклад, невелик≥ прикордонн≥ конфл≥кти, квал≥ф≥куватись €к збройн≥ напади не можуть.

ѕосиленн€ м≥жнародного тероризму, теракти у —Ўј 11 вересн€ 2001 р., а також прийн€та у в≥дпов≥дь на них –езолюц≥€ –Ѕ ќќЌ 1968 р. посилили позиц≥ю, в≥дпов≥дно до €коњ масштабн≥ теракти можуть бути прир≥вн€н≥ до збройного нападу в сенс≥ ст. 51 —татуту ќќЌ та слугувати п≥дставою дл€ застосуванн€ збройноњ сили в рамках реал≥зац≥њ права на самооборону.

¬≥домий юрист-м≥жнародник ј.  асезе визначаЇ критер≥њ, €к≥ повинн≥ бути дотриман≥ при застосуванн≥ збройноњ сили в ход≥ реал≥зац≥њ права на самооборону:

1) застосуванн€ збройноњ сили у в≥дпов≥дь на збройний напад повинно бути необх≥дним та пропорц≥йним до сили, застосованоњ агресором;

2) застосуванн€ збройноњ сили повинно бути ор≥Їнтованим на в≥йськов≥ об'Їкти, та при цьому повинн≥ дотримуватись принципи ≥ норми м≥жнародного гуман≥тарного права;

3) держава, €ка даЇ в≥дс≥ч агресору, не повинна окупувати чи анексувати його територ≥ю, €кщо т≥льки такий зах≥д не Ї вкрай необх≥дним дл€ запоб≥ганн€ подальш≥й агрес≥њ;

4) застосуванн€ збройноњ сили повинно бути припинене в≥дразу п≥сл€ втручанн€ –ади Ѕезпеки;

5) самооборона повинна бути припинена при дос€гненн≥ њњ ц≥лей, тобто при усуненн≥ збройного нападу та в≥дс≥ч≥ агресору.

¬арто також додати, що застосуванн€ збройноњ сили на користь ≥ншоњ держави, €ка зазнала нападу агресора, можливе лише при ч≥ткому проханн≥ про це такоњ держави. ѕро заходи, €к≥ зд≥йснюють у рамках реал≥зац≥њ права на самооборону, необх≥дно ≥нформувати –аду Ѕезпеки ќќЌ.

ƒержави досить часто при застосуванн≥ сили у м≥жнародних в≥дносинах посилались наст. 51 —татуту ќќЌ. ¬ окремих випадках правом≥рн≥сть такого силового самозахисту була досить сумн≥вною. як приклади можна назвати ≥нтервенц≥ю —–—– в ”горщину в 1956 р., ≥нтервенц≥ю —Ўј в ƒом≥н≥канську –еспубл≥ку у 1965 р., у √ренаду в 1983 р., у Ћ≥в≥ю 1986 р. чи у ѕанаму 1989 р., застосуванн€ збройноњ сили ≤зрањлем проти ™гипту в 1967 р. та проти ≤раку в 1981 р., атаки ѕј– на територ≥ю сус≥дн≥х јнголи та «амб≥њ з 1976 р. по 1979р., застосуванн€ збройноњ сили ¬еликою Ѕритан≥Їю проти јргентини у 1983 р., п≥сл€ окупац≥њ останньою ‘олклендських остров≥в. ƒо нов≥ших приклад≥в потр≥бно зарахувати застосуванн€ збройноњ сили —Ўј проти —удану, ≤раку та јфган≥стану в 1998 р. та 2001 р.

ѕревентивна самооборона. ƒосить сп≥рним у сучасн≥й доктрин≥ м≥жнародного права Ї питанн€ правом≥рност≥ превентивноњ самооборони. ” м≥жнародних в≥дносинах мали м≥сце численн≥ випадки посиланн€ на право превентивноњ самооборони. ”1967 р. ≤зрањль пославс€ на це право п≥д час атаки на палестинськ≥ табори у Ћ≥ван≥ у 1975 р. та у 1982 р. при збройному напад≥ на територ≥ю —х≥дного ≤раку з метою знищенн€ €дерного реактора. “акож ≥ сам ≤рак у 1980 р. при атац≥ на ≤ран пославс€ на право самооборони в≥д держав, €к≥ готуютьс€ до в≥йни. Ќов≥шим прикладом Ї посиланн€ ¬еликоњ Ѕритан≥њ та —Ўј у 2003р. на право превентивноњ самооборони з метою зд≥йсненн€ збройного нападу на територ≥ю ≤раку.

ќсновним аргументом прихильник≥в права на превентивну самооборону, €к≥ у переважн≥й своњй б≥льшост≥ Ї британськими, американськими та ≥зрањльськими юристами, Ї те, що держави у випадку очевидноњ загрози застосуванн€ щодо них особливо руйн≥вноњ зброњ повинн≥ мати право застосувати силу першими з метою запоб≥ганн€ такому нападу166. ѕри цьому вони посилаютьс€ на на€вн≥сть звичаЇвоњ норми м≥жнародного права, €ка н≥бито допускаЇ застосуванн€ збройноњ сили у такому випадку.

Ќезважаючи на те, що ћ≥жнародний суд ќќЌ у р≥шенн≥ в справ≥ Ќ≥карагуа п≥дтвердив ≥снуванн€ звичаЇвих норм м≥жнародного права, "с≥ не охоплюютьс€ ст. 51 —татуту ќќЌ, через високу в≥рог≥дн≥сть зловживанн€ таким правом б≥льш≥сть сучасних юрист≥в заперечують правом≥рн≥сть превентивноњ самооборони, а також ≥снуванн€ в≥дпов≥дноњ звичаЇвоњ норми м≥жнародного права.

 олективна самооборона. —татт€ 51 допускаЇ у випадку застосуванн€ збройноњ сили в рамках реал≥зац≥њ права на самооборону не лише державою, €ка зазнала нападу, ай ≥ншими державами та орган≥зац≥€ми чи блоками з метою наданн€ допомоги жертв≥ агрес≥њ та в≥дс≥ч≥ агресору. ¬ такому випадку мова йде про колективну самооборону. Ќаданн€ такоњ допомоги можливе лише п≥сл€ наданн€ згоди або проханн€ про це держави, €ка зазнала нападу. ≤ншими словами, лише сама держава, €ка зазнала нападу, може визначити, чи справд≥ вона стала жертвою збройного нападу в сенс≥ ст., 51 —татуту ќќЌ. “акож лише ц€ держава може прийн€ти р≥шенн€ про необх≥дн≥сть допомоги збоку ≥нших держав чи блок≥в ≥ попросити про це167. ¬ ≥нших випадках наданн€ збройноњ допомоги не допускаЇтьс€. Ќа право колективноњ самооборони у 1965 р. посилались —Ўј при зд≥йсненн≥ воЇнноњ операц≥њ на п≥дтримку ¬'Їтнаму тау 1981-1984 рр. при застосуванн≥ сили на територ≥њ Ќ≥карагуа, –ад€нський —оюз посилавс€ на право колективноњ самооборони при ≥нтервенц≥€х у „ехословаччину в 1968 р. та в јфган≥стан у 1979 р. ѕ≥сл€ атаки ≤раку в  увейт≥ у 1990 р. –ада Ѕезпеки у –езолюц≥њ 676 також п≥дтвердила право на колективну самооборону. «в≥льненн€  увейту союзницькими силами у 1991 р. ножна теж розгл€дати €к приклад реал≥зац≥њ права на колективну самооборону.

—илов≥ збройн≥ заходи з метою пор€тунку власних громад€н за кордоном. “ак≥ заходи, €к правило, провод€тьс€ п≥д час громад€нських воЇн та у випадку захопленн€ заручник≥в терористами, в результат≥ чого виникаЇ загроза життю та здоров'ю людей ≥ постаЇ об'Їктивна необх≥дн≥сть вжитт€ в≥дпов≥дних заход≥в з боку крањни громад€нства з метою усуненн€ небезпеки та пор€тунку ос≥б. “ак≥ заходи характеризуютьс€ певними особливост€ми:

1) р€тувальн≥ операц≥њ зд≥йснюють на користь власних громад€н; к≥льк≥сть ос≥б, заради €ких у першому випадку зд≥йснюють втручанн€, Ї незначною;

2) тривал≥сть порушенн€ територ≥ального суверен≥тету держави, €ка маЇ м≥сце при р€тувальн≥й операц≥њ, Ї обмеженою у простор≥ та час≥;

3) р€тувальна операц≥€ маЇ на мет≥ усуненн€ небезпеки та евакуац≥ю власних громад€н;

4) так≥ р€тувальн≥ акц≥њ можуть зд≥йснюватись €к за на€вност≥ такоњ згоди (наприклад, у —ьЇрра-Ћеоне (1996) чи в јлбан≥њ (1997)), так ≥ без згоди держави - об'Їкта ≥нтервенц≥њ (наприклад, в ”ганд≥ у 1976 р.).

ѕ≥дставу дл€ р€тувальних операц≥й здеб≥льшого вивод€ть з поширювального тлумаченн€ ст. 51 —татуту ќќЌ або в≥дпов≥дноњ норми звичаЇвого м≥жнародного права. ” той же час де€к≥ автори розгл€дають ≥нтервенц≥ю з метою пор€тунку власних громад€н €к п≥двид гуман≥тарноњ ≥нтервенц≥њ або, за умови наданн€ згоди з боку крањни перебуванн€ на проведенн€ такоњ операц≥њ, - гуман≥тарну ≥нтервенц≥ю.

Ќезважаючи на на€вн≥сть р≥зних позиц≥й та випадк≥в зловживань, при короткотривалому, пропорц≥йному та локальному характер≥ в≥йськовоњ операц≥њ з метою пор€тунку власних громад€н за кордоном так≥ заходи здеб≥льшого розгл€дають €к правом≥рне €вище.

≤нтервенц≥€ за запрошенн€м. «акр≥пленн€ заборони застосуванн€ сили та погрози силою в загальному м≥жнародному прав≥ суттЇво вплинуло на ≥нститут ≥нтервенц≥њ за запрошенн€м, €кий ≥снував у класичному м≥жнародному прав≥ та досить широко використовувавс€ в м≥жнародних в≥дносинах того часу. «а загальним правилом, держава може звертатись за зовн≥шньою збройною допомогою лише у випадку збройного нападу на њњ територ≥ю, а тому ≥нтервенц≥€ за запрошенн€м в ≥нших випадках у принцип≥ вважаЇтьс€ недопустимою. Ќезважаючи на досить широке використанн€ цього ≥нституту в практиц≥ великих держав, особливо в пер≥од "холодноњ в≥йни" (наприклад, ≥нтервенц≥€ —Ўј в Ћ≥ван чи ¬еликоњ Ѕритан≥њ в …ордан≥ю або ж ≥нтервенц≥€ –ад€нського —оюзу в јфган≥стан у 1979 р.), досить сумн≥вним Ї також аргумент про утворенн€ в≥дпов≥дноњ норми звичаЇвого м≥жнародного права.

–азом з тим, з огл€ду на недостатню ефективн≥сть сучасноњ системи колективноњ безпеки ≥нтервенц≥€ за запрошенн€м може розгл€датись у пор€дку вин€тку €к правом≥рне €вище за умови дотриманн€ критер≥њв169: 1) згода держави на зд≥йсненн€ ≥нтервенц≥њ повинна бути добров≥льною та наданою законним ур€дом;

2) згода повинна бути наданою щодо конкретноњ ситуац≥њ;

3) ≥нтервенц≥€ не повинна бути ор≥Їнтована проти пол≥тичноњ незалежност≥, територ≥альноњ ц≥л≥сност≥ чи бути ор≥Їнтованою на окупац≥ю чи набутт€ територ≥њ;

4) ≥нтервенц≥€ не повинна порушувати ≥нш≥ ≥мперативн≥ норми м≥жнародного права "jus cogens" (наприклад, право народ≥в на самовизначенн€).

√уман≥тарна ≥нтервенц≥€. ќсобливо гостру дискус≥ю у сучасному м≥жнародному прав≥ викликало питанн€ про те, чи можна застосовувати збройну силу на територ≥њ ≥ншоњ держави з метою усуненн€ масових грубих порушень прав людини, або ж чи можна вважати правом≥рною гуман≥тарну ≥нтервенц≥ю. ” випадку, €кщо масов≥ груб≥ порушенн€ прав людини квал≥ф≥куютьс€ –адою Ѕезпеки €к загроза м≥жнародному миру чи безпец≥ в сенс≥ ст. 39 —татуту ќќЌ, проблем не виникаЇ, оск≥льки у в≥дпов≥дь на гуман≥тарну кризу можуть бути застосован≥ примусов≥ заходи воЇнного характеру на п≥дстав≥ ст. 42. ўо ж робити, €кщо –ада Ѕезпеки залишаЇтьс€ безд≥€льною або реагуЇ несвоЇчасно? „и можуть застосовувати збройну силу з метою пор€тунку людей ≥нш≥ держави чи ћќ? як загальне правило - гуман≥тарну ≥нтервенц≥ю, що зд≥йснюЇтьс€ окремими державами чи групами держав без в≥дпов≥дного уповноваженн€ –адою Ѕезпеки ќќЌ, вважають неправом≥рною.

ƒещо ≥ншою Ї ситуац≥€ на р≥вн≥ рег≥ональних ћќ. ќкрем≥ з таких орган≥зац≥й, €к, наприклад, Ѕ—«ƒ чи ј—, безпосередньо передбачили у своњх установчих документах право на зд≥йсненн€ збройноњ ≥нтервенц≥њ з метою усуненн€ масових грубих порушень прав людини. “акож ≥ гуман≥тарн≥ ≥нтервенц≥њ, зд≥йснюван≥ п≥д ег≥дою рег≥ональних ћќ, €к, наприклад, ≥нтервенц≥€ ≈ ќ¬ј— у Ћ≥бер≥ю у 1991 p., не мали критики м≥жнародного сп≥втовариства ≥ нав≥ть були згодом виправдан≥ "ехpost facto". —аме з огл€ду на ц≥ обставини в наукових колах дедал≥ част≥ше ведуть мову про формуванн€ новоњ норми м≥жнародного права, €ка допускаЇ зд≥йсненн€ гуман≥тарноњ ≥нтервенц≥њ п≥д ег≥дою рег≥ональних ћќ.

 

ќпределение агрессии

”тверждено резолюцией 3314 (’’I’) √енеральной јссамблеи от 14 декабр€ 1974 года

√енеральна€ јссамбле€,

исход€ из того, что одной из основных целей ќрганизации ќбъединенных Ќаций €вл€етс€ поддержание международного мира и безопасности и прин€тие эффективных коллективных мер дл€ предотвращени€ и устранени€ угрозы миру и подавлени€ актов агрессии и других нарушений мира,

напомина€, что согласно статье 39 ”става ќрганизации ќбъединенных Ќаций —овет Ѕезопасности определ€ет существование любой угрозы миру, любого нарушени€ мира или акта агрессии и делает рекомендации или решает о том, какие меры следует предприн€ть в соответствии со стать€ми 41 и 42 дл€ поддержани€ или восстановлени€ международного мира и безопасности,

напомина€ также об об€занности государств по ”ставу разрешать свои международные споры мирными средствами, чтобы не подвергать угрозе международный мир, безопасность и справедливость,

учитыва€, что ничто в этом определении не может истолковыватьс€ как каким-либо образом затрагивающее сферу действи€ положений ”става в отношении функций и полномочий органов ќрганизации ќбъединенных Ќаций,

счита€ также, что, поскольку агресси€ €вл€етс€ наиболее серьезной и опасной формой незаконного применени€ силы, та€щей в себе в услови€х существовани€ различных видов оружи€ массового уничтожени€ возможную угрозу мирового конфликта со всеми его катастрофическими последстви€ми, на данной стадии следует дать определение агрессии,

вновь подтвержда€ об€занность государств не использовать вооруженную силу в цел€х лишени€ народов их права на самоопределение, свободу и независимость или нарушени€ территориальной неприкосновенности,

вновь подтвержда€ также, что территори€ государства €вл€етс€ неприкосновенной и что она не должна быть объектом, даже временно, военной оккупации или других мер применени€ силы, предпринимаемых другим государством в нарушение ”става, и что она не должна быть объектом приобретени€ другим государством в результате таких мер или угрозы их применени€,

вновь подтвержда€ также положени€ ƒекларации о принципах международного права, касающихс€ дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с ”ставом ќрганизации ќбъединенных Ќаций,

будучи убеждена, что прин€тие определени€ агрессии оказывало бы сдерживающее вли€ние на потенциального агрессора, облегчало бы констатацию актов агрессии и осуществление мер дл€ их пресечени€, а также способствовало бы оказанию помощи жертве агрессии и ограждению ее прав и законных интересов,

счита€, что, хот€ вопрос о том, совершен ли акт агрессии, должен рассматриватьс€ с учетом всех обсто€тельств в каждом отдельном случае, тем не менее желательно сформулировать основные принципы в качестве руководства дл€ такого определени€,

одобр€ет нижеследующее определение агрессии1:





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-05-07; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 895 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќасто€ща€ ответственность бывает только личной. © ‘азиль »скандер
==> читать все изречени€...

2057 - | 1811 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.034 с.