Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


юрисдикц≥йна захищен≥сть права Їс. роль судових ≥нстанц≥й Їс та нац≥ональних судових орган≥в у захист≥ прав та ≥нтерес≥в заснованих на нормах права Їс




 

ёрисдикц≥йний захист правових норм ™— судовими органами ™— та держав-член≥в. ѕ≥д ним розум≥Їтьс€ ≥мперативна обов'€зков≥сть дл€ вс≥х нац≥ональних судових орган≥в держав-член≥в ≥ судових орган≥в ™— забезпечити застосуванн€ права ™— ≥ максимально ефективний захист прав та ≥нтерес≥в, що виникають на його основ≥.

—удовий захист прав, заснованих на правових положенн€х ™—, це одночасно ≥ результат, ≥ умова њхнього ≥нтеграц≥йного характеру ≥ пр€моњ д≥њ. ≤нтеграц≥€ створюЇ необх≥дн≥ передумови дл€ застосуванн€ права ™— у кожн≥й з держав-член≥в. ѕр€ма д≥€ додаЇ ≥мперативний характер њњ застосуванню нац≥ональними судами. ёрисдикц≥йний захист - практична реал≥зац≥€ цих принцип≥в, без зд≥йсненн€ €ких право ™— втратило б св≥й зм≥ст ≥ значенн€.

Ќац≥ональний суд зобов'€заний застосувати норму права ™—, нав≥ть €кщо њй протистоњть нац≥ональне джерело права. ÷е випливаЇ з принципу верховенства права ™—. ѕравова норма, застосовувана нац≥ональним судом, повинна бути складовою частиною нац≥ональноњ правовоњ системи. ÷е забезпечуЇтьс€ застосуванн€м принципу ≥нтеграц≥њ. ¬она п≥дл€гаЇ обов'€зковому ≥ безумовному пр€мому застосуванню, €кщо в≥дпов≥даЇ умовам реал≥зац≥њ цього принципу. «агальна вимога обов'€зкового застосуванн€ права ™— поширюЇтьс€ на вс≥ нац≥ональн≥ судов≥ органи вс≥х р≥вн≥в ≥ виключаЇ монопол≥зац≥ю цього права €ким-небудь одним чи т≥льки вищими судовими органами.

≤стотне значенн€ дл€ реал≥зац≥њ принципу судовоњ захищеност≥ маЇ встановленн€ розмежуванн€ юрисдикц≥њ судових орган≥в ™— ≥ держав-член≥в. «а загальним правилом, у юрисдикц≥ю —уду ™— входить пор≥вн€но обмежене коло справ:

а) позовн≥ вимоги, зв'€зан≥ з невиконанн€м зобов'€зань по установчих договорах членами чи ≥нститутами ™—;

б) позови, що в≥днос€тьс€ до нагл€дового судочинства ≥ спр€мован≥ на контроль за законн≥стю;

в) позови про в≥дпов≥дальн≥сть, заснован≥ на на€вност≥ в≥дпов≥дного застереженн€ (догов≥рна в≥дпов≥дальн≥сть) або зумовлен≥ запод≥€нн€м шкоди ™—, його ≥нститутами ≥ посадовими особами п≥д час виконанн€ службових обов'€зк≥в (позадогов≥рна в≥дпов≥дальн≥сть).

” вс≥х ≥нших випадках сп≥р, пов'€заний ≥з застосуванн€м права ™—, п≥дл€гаЇ, за загальним правилом, розгл€ду нац≥ональними судами.

ѕретенз≥€, заснована на прав≥ ™—, розгл€даЇтьс€ судовими органами держав-член≥в в≥дпов≥дно до норм нац≥онального процесуального права. —уд ™—, так само €к ≥ ≥нш≥ ≥нститути ™—, не вправ≥ встановлювати пор€док нац≥онального судочинства. ѕротокол про застосуванн€ принцип≥в субсид≥йност≥ ≥ пропорц≥йност≥, прикладений до ƒоговору про заснуванн€ ™вропейського —п≥втовариства, особливо п≥дкреслюЇ (п. 7) необх≥дн≥сть суворо стежити за тим, щоб "поважалас€ узвичаЇна нац≥ональна практика, а також орган≥зац≥€ ≥ функц≥онуванн€ правових систем держав-член≥в".

–азом з тим у р≥шенн€х —уду ™— сформульовано р€д вимог, заснованих переважно на загальних принципах права, €ким повинне в≥дпов≥дати нац≥ональне процесуальне право, використовуване при застосуванн≥ права ™—.

Ќасамперед це вимога, в≥дпов≥дно до €коњ нац≥ональне право повинне забезпечити сторонам судового розгл€ду при застосуванн≥ права ™— той же обс€г процесуальних гарант≥й, що даЇтьс€ при порушенн≥ справи на основ≥ нац≥онального права. ƒотриманн€ цього правила повинне попередити будь-€ку дискрим≥нац≥ю €к по в≥дношенню до права ™—, так по в≥дношенню до права стор≥н у справ≥. ѕравило екв≥валентност≥ судового захисту розгл€даЇтьс€ —удом ™— €к необх≥дна умова ефективноњ гарант≥њ прав вс≥х учасник≥в процесу. ¬оно поширюЇтьс€ €к на громад€н ™вросоюзу, так ≥ на б≥патрид≥в ≥ громад€н трет≥х держав. ÷е правило п≥дл€гаЇ також застосуванню при визначенн≥ ≥ застосуванн≥ санкц≥й, ≥нкрим≥нуванн≥ винних д≥й ≥ визначенн≥ покаранн€.

ќдним з центральних питань забезпеченн€ юрисдикц≥йного захисту Ї встановленн€ в≥дпов≥дальност≥ держави за порушенн€ права ™—. ќсоби, що постраждали в результат≥ такого порушенн€, мають право на в≥дшкодуванн€ збитку, запод≥€ного незаконними д≥€ми. ÷е особливо простежуЇтьс€ в тих випадках, коли маЇ м≥сце констатац≥€ невиконанн€ зобов'€зань державою-членом, встановлена —удом ™—. “аким чином, право на в≥дшкодуванн€ збитку засноване безпосередньо на прав≥ ™—. ѕод≥бна в≥дпов≥дальн≥сть держави настаЇ при на€вност≥ трьох умов:

1) Ќорма права ™—, що застосовуЇтьс€ в даному випадку, повинна припускати над≥ленн€ правами приватних ос≥б.

2) ¬≥дпов≥дне право п≥ддаЇтьс€ ≥дентиф≥кац≥њ на основ≥ права ™—.

3) ≤снуЇ причинний зв'€зок м≥ж порушенн€м зобов'€занн€ державою ≥ збитком, понесеним особою, що постраждала в результат≥ протиправного д≥€нн€.

 р≥м того, процесуальне регулюванн€ пред'€вленн€ ≥ розгл€ду позову про в≥дпов≥дальн≥сть, заснованого на прав≥ ™—, повинне зд≥йснюватис€ ≥з застосуванн€м нац≥онального режиму. ÷е значить, що воно н≥ в чому не повинно поступатис€ процесуальним гарант≥€м, наданим при аналог≥чних позовах за нац≥ональним правом (принцип екв≥валентност≥). «астосовувана процедура пред'€вленн€ позову не повинна унеможливлювати чи обмежувати в≥дшкодуванн€ збитку. ƒержави-члени у випадку констатац≥њ незаконност≥ накладених на приватних ос≥б ф≥нансових зобов'€зань не можуть встановлювати нов≥ умови регулюванн€ в≥дшкодуванн€, що пог≥ршують чи скорочують можливу компенсац≥ю.

—уди держав-член≥в, що стикнулис€ з проблемою встановленн€ лег≥тимност≥ акту ™—, що п≥дл€гаЇ застосуванню в справ≥ чи не€сност≥ його зм≥сту, можуть призупинити розгл€д основного позову ≥ звернутис€ за роз'€сненн€м до —уду ™—. ѕ≥сл€ отриманн€ висновку —уду ™— слуханн€ справи в≥дновлюЇтьс€. јналог≥чна ситуац≥€ при розгл€д≥ справи в останн≥й ≥нстанц≥њ, р≥шенн€ €коњ Ї остаточним, робить дане зверненн€ в —уд ™— обов'€зковим.

 

 

6. ѕраво Їс ≥ м≥жнародне право

 

ѕраво ™вросоюзу т≥сно взаЇмод≥Ї з м≥жнародним правом. ќрган≥чний зв'€зок м≥ж ними зумовлений тим, що норми м≥жнародного права становл€ть основу правовоњ системи ™вросоюзу. ѕроте така взаЇмод≥€ ≥нод≥ супроводжуЇтьс€ конфл≥ктами, що спричинен≥ к≥лькома факторами.

« одного боку, ≥нститути ≥нтеграц≥йного об'Їднанн€ ≥, насамперед, —уд ™— робл€ть усе можливе, щоб забезпечити умови дл€ автономного функц≥онуванн€ права ™вросоюзу, мотивуючи це необх≥дн≥стю створенн€ Їдиних правил дл€ вс≥х суб'Їкт≥в, €к≥ д≥ють на сп≥льному ринку. « ц≥Їю метою оголошуЇтьс€ про автоном≥ю правовоњ системи ™вросоюзу щодо м≥жнародного права.

« ≥ншого боку, саме право ™вросоюзу €вл€Ї собою складну систему юридичних норм, частина €коњ - це норми м≥жнародного права, закр≥плен≥ в установчих договорах про ™вросоюз, договорах про приЇднанн€ нових держав до цих об'Їднань, угодах, укладених ™— з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права. ≤нша частина правовоњ системи ™— - це норми, закр≥плен≥ в актах ≥нститут≥в ™вросоюзу, €к≥ суттЇво в≥др≥зн€ютьс€ за своЇю природою в≥д акт≥в традиц≥йних м≥жнародних орган≥зац≥й. ÷е може створювати проблеми щодо в≥дпов≥дност≥ положень таких акт≥в нормам м≥жнародного права.

¬заЇмод≥ю м≥жнародного права з правом ™вросоюзу значною м≥рою визначають також так≥ фактори, €к розпод≥л догов≥рноњ компетенц≥њ м≥ж ™— та державами-членами ≥ пов'€зане з цим ≥снуванн€ двох груп м≥жнародних угод, €к≥ по-р≥зному впливають на правопор€док ™вросоюзу, - угод, укладених ™—, та таких, що укладаютьс€ державами-членами з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права. «окрема, Ї сфери регулюванн€ зовн≥шн≥х зносин, €к≥ перебувають у виключн≥й компетенц≥њ ™— завд€ки передач≥ державами-членами частини своњх повноважень —оюзу. ¬ ≥нших сферах ≥снуЇ сп≥льна компетенц≥€ —п≥втовариства та держав-член≥в. Ќа€вн≥ також сфери, в €ких ™— маЇ доповнюючу компетенц≥ю. Ќарешт≥, Ї сфери, в €ких держави-члени самост≥йно зд≥йснюють своњ зовн≥шн≥ повноваженн€, хоча насл≥дки таких д≥й з боку держав-член≥в теж можуть впливати на правопор€док ™вросоюзу.

ƒл€ б≥льш повного розкритт€ особливостей взаЇмов≥дносин м≥ж правом ™— та м≥жнародним правом необх≥дно враховувати €к положенн€ установчих договор≥в про ™вросоюз, так ≥ практику —уду ™— з цього питанн€.

—л≥д зауважити, що в договорах про ™— немаЇ в≥дпов≥дних положень, €к≥ б св≥дчили про спробу ч≥тко визначити взаЇмов≥дносини м≥ж правом ™вросоюзу та м≥жнародним правом под≥бно до того, €к це закр≥плено в нац≥ональних конституц≥€х. јле це зовс≥м не означаЇ, що в прав≥ ™вросоюзу не ≥снуЇ жодних норм, котр≥ б допомогли визначити ц≥ в≥дносини. «окрема, в установчих договорах про ™— Ї положенн€, €к≥ визначають правов≥ насл≥дки дл€ правопор€дку ™вросоюзу укладанн€ м≥жнародних угод цими об'Їднанн€ми та њх державами-членами з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права. ¬ ƒоговор≥ про функц≥онуванн€ ™— закр≥плен≥ положенн€, в €ких зазначено, що угоди, укладен≥ –адою, мають обов'€зковий характер дл€ ≥нститут≥в —п≥втовариства та держав-член≥в (ст. 216.2). ќбов'€зков≥сть виконанн€ вс≥ма ≥нститутами ™— та його державами-членами м≥жнародних угод може означати, що —п≥втовариство поважаЇ такий основний принцип м≥жнародного права, €к pacta sunt servanda.

ѕроте м≥жнародн≥ угоди, €к≥ укладаютьс€ ≥нститутами ™вросоюзу та державами-членами з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права, повинн≥ в≥дпов≥дати положенн€м установчих договор≥в про ™—. ƒл€ перев≥рки такоњ в≥дпов≥дност≥ ≥нститути ™вросоюзу та держави-члени Ївропейських сп≥втовариств можуть звертатис€ до —уду ™—. якщо висновки —уду ™— Ї протилежними, то така м≥жнародна угода може набути чинност≥ у прав≥ ™вросоюзу т≥льки п≥сл€ внесенн€ в≥дпов≥дних зм≥н до угоди або перегл€ду ƒ‘™— (ст. 218.11). ¬≥дпов≥дн≥ процедури з перегл€ду установчих договор≥в про ™— закр≥плюЇ ст. 48 ƒ™—.

ѕраво ™вросоюзу розр≥зн€Ї угоди, укладен≥ —п≥втовариством або державами-членами з трет≥ми крањнами, та угоди, укладен≥ з трет≥ми крањнами одн≥Їю або к≥лькома державами-членами. «окрема, ƒ‘—™ визначаЇ правовий статус т≥льки м≥жнародних угод, укладених ™вросоюзом або ™— та державами-членами. ўодо угод, укладених державами-членами з трет≥ми крањнами, право ™вросоюзу торкаЇтьс€ т≥льки тих з них, €к≥ були укладен≥ державами-членами до набутт€ чинност≥ ƒоговором про заснуванн€ ™— або до њхнього вступу до сп≥втовариства. “ак, у ƒ‘™— п≥дкреслюЇтьс€, що права й обов'€зки, €к≥ випливають з угод, укладених до 1 с≥чн€ 1958 p., а дл€ крањн, що приЇднуютьс€ до сп≥втовариства, - до дати њхнього вступу м≥ж одн≥Їю або к≥лькома державами-членами з одн≥Їњ сторони, ≥ одн≥Їю чи к≥лькома трет≥ми крањнами, з ≥ншоњ сторони, не порушуютьс€ положенн€ми цього ƒоговору (ст. 351).

Ќасамперед, це означаЇ, що ™— не стало правонаступником м≥жнародних угод, укладених державами-членами до њх вступу до —оюзу. « ≥ншого боку, держави-члени, хоча ≥ передали ™вросоюзу частину своњх повноважень у сфер≥ зовн≥шн≥х зносин, проте њхн≥ зобов'€занн€ щодо укладених ними м≥жнародних угод з крањнами, €к≥ не Ї членами ™—, не були анульован≥ або передан≥ ™—. “обто вони не стали автоматично обов'€зковими дл€ ™—, ≥ таким чином п≥сл€ набутт€ членства в ™— не виникло питанн€ про автоматичне включенн€ положень таких угод до права ™вросоюзу.

”же п≥сл€ набутт€ членства в ™— у випадках, коли мала м≥сце передача державами-членами своњх догов≥рних повноважень ™вросоюзу, положенн€ м≥жнародних угод, €к≥ регулювали в≥дносини у сферах, переданих до компетенц≥њ ™—, можуть стати обов'€зковими дл€ об'Їднанн€ залежно в≥д в≥дпов≥дного р≥шенн€ —уду ™—. ѕрикладом може бути передача ™— зобов'€зань держав-член≥в, €к≥ випливають з њх участ≥ у √ј““/—ќ“.

ћожна також констатувати, що право ™вросоюзу закр≥плюЇ положенн€, €к≥ визначають взаЇмов≥дносини м≥ж угодами, укладеними ™— та державами-членами з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права, ≥ угодами, €к≥ укладають одна або к≥лька держав-член≥в ™вросоюзу з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права. ƒогов≥р про функц≥онуванн€ ™—, п≥дтверджуючи можлив≥сть ≥снуванн€ м≥жнародних угод, укладених державами-членами в межах своЇњ компетенц≥њ з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права, вимагаЇ в≥д держав-член≥в узгодженн€ положень цих угод з правом ™вросоюзу. ѕри цьому наголошуЇтьс€ на тому, що коли так≥ угоди не узгоджуютьс€ з цим договором, держави-члени чи зад≥€н≥ держави робл€ть ус≥ в≥дпов≥дн≥ кроки дл€ усуненн€ вищезгаданих протир≥ч. ƒержави-члени, за необх≥дност≥, допомагають одна одн≥й з ц≥Їю метою ≥, за потреби, виробл€ють сп≥льне ставленн€ (ст. 351).

 

” цьому зв'€зку сл≥д зауважити, що зазначен≥ зобов'€занн€ за ƒ‘™— не треба тлумачити €к так≥, що вимагають в≥д держав-член≥в скасуванн€ угод з трет≥ми крањнами. Ѕ≥льш того, можна вважати, що ст. 351 надаЇ державам-членам необх≥дн≥ засоби дл€ дотриманн€ зобов'€зань по угодах, укладених ними до вступу до ™вросоюзу, нав≥ть €кщо ц≥ зобов'€занн€ суперечать положенн€м права ™—. ÷е п≥дтверджуЇ й практика —уду ™—. «окрема, —уд ™— у своњх р≥шенн€х у справах —-158/91 Levy [1993] та Minne —-13/93 [1997] визнав, що ст. 234 (нин≥ - ст. 351) зв≥льн€Ї держави-члени в≥д зобов'€занн€ виконувати положенн€ ст. 5 ƒирективи ™≈— 76/207 про р≥вне ставленн€, €к≥ таким чином не мають пр≥оритету щодо положень внутр≥шнього права, ухвалених з метою ≥мплементац≥њ  онвенц≥њ ћќѕ 1948 року. —уд також зазначив, що ≥нститути ™— не повинн≥ заважати виконанню державами-членами своњх зобов'€зань по ц≥й  онвенц≥њ (справа 812/79 Attoney General v. Burgoa [1980]).

” третьому параграф≥ ст. 351 також закр≥плено, що при виконанн≥ м≥жнародних угод м≥ж державами-членами та трет≥ми крањнами необх≥дно враховувати переваги, надан≥ державам-членам ƒ™™—. ¬≥дпов≥дно до тлумаченн€ цього положенн€, даного —удом ™—, держави-члени повинн≥ ним керуватис€ т≥льки у випадках, коли зобов'€занн€ перед третьою крањною мають безпосереднЇ в≥дношенн€ до ц≥Їњ статт≥. « ≥ншого боку, держава-член не повинна використовувати положенн€ ст. 351 дл€ отриманн€ €кихось переваг (справа —-158/91 Levy [1993]). Ќарешт≥, —уд вважаЇ, що ст. 351 не повинна використовуватись дл€ регулюванн€ в≥дносин у межах —п≥втовариства, €кщо це не зач≥паЇ права трет≥х крањн (справи —-163ƒ65&250/94 Sanz de Lera [1995]).

ƒогов≥р про функц≥онуванн€ ™— не встановлюЇ €когось пр≥оритету дл€ положень жодноњ з цих двох груп м≥жнародних угод, укладених ™— з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права самост≥йно або сп≥льно —оюзом з державами-членами. ќбидв≥ групи угод д≥ють паралельно, ≥ держави-члени робл€ть усе можливе дл€ усуненн€ в≥рог≥дних протир≥ч м≥ж зобов'€занн€ми по м≥жнародних угодах з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права та зобов'€занн€ми в межах ™—. “акий п≥дх≥д поширюЇтьс€ ≥ на догов≥рн≥ зобов'€занн€ держав-член≥в, €к≥ виникли п≥сл€ набутт€ ними членства в ™вросоюз≥.

’оча практика функц≥онуванн€ ™— св≥дчить про те, що положенн€ ст. 351 ƒ‘™— стосуютьс€ т≥льки угод, укладених державами-членами до набутт€ членства у сп≥втовариств≥, це не означаЇ, що п≥сл€ створенн€ ™— ст. 351 втратила своЇ значенн€. Ќавпаки, у зв'€зку з розширенн€м ™вросоюзу њњ положенн€ поширюватимуть свою д≥ю на нових член≥в.

ƒл€ визначенн€ в≥дносин м≥ж правом ™вросоюзу та м≥жнародним правом важливе значенн€ маЇ практика —уду ™—. ¬она достатньо р≥зноман≥тна ≥ охоплюЇ практично весь спектр взаЇмов≥дносин обох правопор€дк≥в. ќсновоположний характер у цьому зв'€зку маЇ р≥шенн€ —уду ™— у справ≥ 22/70 Commission v. Council [1970]. ” ньому —уд ™— визнав за ™вропейським сп≥втовариством м≥жнародну правосуб'Їктн≥сть. Ћог≥чним насл≥дком такого визнанн€ повинно було стати п≥дпор€дкуванн€ д≥€льност≥ —п≥втовариства нормам м≥жнародного права, оск≥льки ≥нституц≥€, €ка претендуЇ на м≥жнародну правосуб'Їктн≥сть, не може суперечити м≥жнародному праву. ƒ≥€льн≥сть —п≥втовариства (тепер - ™вросоюзу) у даному випадку треба розум≥ти у широкому сенс≥, включаючи й правотворчу роботу шл€хом участ≥ у м≥жнародних договорах та ухваленн≥ акт≥в ≥нститутами ™—. “обто норми права ™вросоюзу не повинн≥ суперечити нормам м≥жнародного права. ѕри цьому сл≥д мати на уваз≥, що йдетьс€ передус≥м саме про норми м≥жнародного права ун≥версального характеру.

–≥зн≥ аспекти такого п≥дходу до взаЇмов≥дносин м≥ж правом ™вросоюзу та м≥жнародним правом знайшли своЇ в≥дображенн€ ≥ в багатьох ≥нших р≥шенн€х —уду ™—. «окрема, при розгл€д≥ питанн€, пов'€заного з д≥Їю та тлумаченн€м м≥жнародних угод м≥ж ™вропейським сп≥втовариством та трет≥ми крањнами, —уд ™— визнав, що ус€ке обірунтуванн€ нед≥йсност≥ м≥жнародних угод, укладених ™—, повинно враховувати положенн€, €к≥ склалис€ з цього приводу у прав≥ м≥жнародних договор≥в (справа 104/81 Kupferberg [1982]).

јналог≥чним чином д≥€в —уд ™—, коли йшлос€ про тлумаченн€ положень установчого договору про заснуванн€ ™вропейського сп≥втовариства, ≥ часто розгл€дав його в≥дпов≥дно до положень чинного м≥жнародного права. «окрема, у справ≥ 43/75 Defrenne [1976] —уд ™— дав тлумаченн€ закр≥пленому у ст. 141 (зараз ст. 157 ƒ‘™—) принципу р≥вноњ оплати дл€ чолов≥к≥в та ж≥нок за однакову роботу або роботу однаковоњ вартост≥ через посиланн€ на  онвенц≥ю є 10 ћ≥жнародноњ орган≥зац≥њ прац≥ (дал≥ - ћќѕ). “им самим у ц≥й справ≥ в≥н п≥дтвердив, що сп≥втовариство поважаЇ зобов'€занн€ держав-член≥в по м≥жнародних договорах.

—л≥д також зазначити, що при тлумаченн≥ м≥жнародних угод м≥ж ™вропейським сп≥втовариством ≥ трет≥ми крањнами —уд ™—, €к правило, вдававс€ до телеолог≥чного тлумаченн€, що широко застосовуЇтьс€ в м≥жнародному прав≥. ѕоложенн€ м≥жнародноњ угоди анал≥зуютьс€ з точки зору њњ об'Їкта та мети (справа 104/81 Kupferberg [1982]).

Ќа в≥дм≥ну в≥д такоњ практики, коли йдетьс€ про тлумаченн€ правових акт≥в, €к≥ регулюють в≥дносини в межах ™вросоюзу, —уд ™— часто робить це на основ≥ принципу "корисност≥" (effet utile).

Ѕагато справ, €к≥ розгл€дав —уд ™—, стосувались питань сп≥вв≥дношенн€ м≥жнародного права та акт≥в ≥нститут≥в ™—. ѕри цьому найб≥льша к≥льк≥сть р≥шень —уду була пов'€зана з тлумаченн€м акт≥в ≥нститут≥в ™вросоюзу в контекст≥ м≥жнародних угод. Ќасамперед ≥детьс€ про р≥шенн€ або регламенти –ади, що ухвалюють м≥жнародн≥ угоди на р≥вн≥ сп≥втовариства. ƒо акт≥в, €к≥ тлумачив —уд у тому ж контекст≥, треба в≥днести й р≥шенн€ орган≥в асоц≥ац≥й, оск≥льки ц≥ органи над≥лен≥ правами своњми р≥шенн€ми ≥мплементувати положенн€ угод (справа —-192/89 Sevince[1990]).

ѕри розгл€д≥ питанн€ про чинн≥сть акт≥в ≥нститут≥в ™—, €к≥ суперечили укладеним ран≥ше сп≥втовариством м≥жнародним угодам, —уд ™— неодноразово за€вл€в, що так≥ акти вважатимутьс€ нечинними, €кщо буде встановлено порушенн€ м≥жнародно-правових зобов'€зань. ѕри цьому —уд ™— робив усе можливе, щоб шл€хом тлумаченн€ не допускати конфл≥кт≥в м≥ж м≥жнародно-правовими положенн€ми та актами ≥нститут≥в ™—.

«начну к≥льк≥сть р≥шень з цього приводу було прийн€то —удом ™— у справах, в €ких порушувалос€ питанн€ про нев≥дпов≥дн≥сть акт≥в ≥нститут≥в ™— положенн€м √ј““. —уд посл≥довно в≥дстоював п≥дх≥д, в≥дпов≥дно до €кого анал≥з положень √ј““ св≥дчить про неможлив≥сть визнанн€ за ними характеру пр€моњ д≥њ. «окрема, у справах 21-24/72 International Fruit Co. [1972] —уд ™— торкавс€ питанн€ щодо чинност≥ регламент≥в ™вропейського сп≥втовариства, €к≥ суперечили положенн€м ст. XI √ј““. ¬≥н визнав зобов'€зальний характер норм √ј““ дл€ сп≥втовариства, однак сформулював висновок про те, що положенн€ ц≥Їњ статт≥ √ј““ не мають характеру пр€моњ д≥њ. “им самим —уд ™— постановив, що ф≥зичн≥ та юридичн≥ особи не можуть оскаржувати в нац≥ональних судах чинн≥сть регламент≥в ™вропейського сп≥втовариства, нав≥ть €кщо вони суперечать м≥жнародно-правовим зобов'€занн€м об'Їднанн€. “е саме було за€влено стосовно ст. II √ј““ у р≥шенн≥ у справ≥ 9/73 Schlüter [1973]. “обто —уд заперечував пр€му д≥ю положень √ј““ ≥ цим фактично в≥дмовл€вс€ ухвалювати будь-€к≥ р≥шенн€ стосовно можливоњ нев≥дпов≥дност≥ акт≥в ≥нститут≥в ™— положенн€м √ј““.

Ќа думку —уду ™—, найб≥льш вагомими аргументами дл€ висновку про те, що положенн€ √ј““ не мають пр€моњ д≥њ, можуть бути: занадто велика гнучк≥сть положень ц≥Їњ угоди, особливо тих, €к≥ надають права на в≥дступи, на застосуванн€ заход≥в, спр€мованих на подоланн€ вин€ткових труднощ≥в; р≥зн≥ механ≥зми дл€ врегулюванн€ суперечок, а також можливост≥ дл€ призупиненн€ зобов'€зань та виходу з або внесенн€ зм≥н до поступок (справа C-Germany v. Council [1994]). ўодо оц≥нки положень √ј““ 1994 p. чи ≥нших угод, €к≥ з'€вилис€ в результат≥ переговор≥в у рамках уругвайського раунду, то так≥ питанн€ ще не розгл€далис€ в —уд≥ ™—. —л≥д враховувати, що зазначен≥ угоди зараз п≥дпадають п≥д ≥нституц≥йн≥ структури та механ≥зми розв'€занн€ суперечок COT. ј ™— Ї членом —ќ“ та стороною багатьох њњ угод, особливе значенн€ серед €ких маЇ "ƒомовлен≥сть стосовно правил та процедур дл€ врегулюванн€ суперечок" (ƒодаток 2 до ƒоговору про заснуванн€ COT). ÷ей документ встановлюЇ б≥льш жорстк≥ правила щодо розв'€занн€ конфл≥кт≥в м≥ж членами √ј““/—ќ“. ¬важалос€, що це могло б стати вагомим аргументом дл€ визнанн€ положень √ј““ 1994 p. такими, що мають пр€му д≥ю в перспектив≥, €кщо таке питанн€ буде розгл€датис€ —удом ™—.

ѕроте у преамбул≥ р≥шенн€ –ади, €ким були ухвален≥ угоди √ј““/—ќ“, п≥дкреслюЇтьс€, що вони не мають пр€моњ д≥њ.

« ≥ншого боку, —уд неодноразово визнавав в≥дпов≥дн≥сть акт≥в ≥нститут≥в ™— нормам м≥жнародного права.

«окрема, у р≥шенн≥ у справ≥ 181/73 Haegeman II [1974] акти –ади та  ом≥с≥њ були визнан≥ —удом ™— €к так≥, що в≥дпов≥дають положенн€м угоди про асоц≥ац≥ю √рец≥њ з ™—.

ј у р≥шенн≥ у справ≥ 36/73 Nederlandse Spoorwegen [1973] акти ≥нститут≥в ™— також були визнан≥ €к так≥, що не суперечать положенн€м про тарифне регулюванн€, прийн€тим у межах √ј““.

“аким чином, —уд ™— робить усе можливе, щоб не допустити конфл≥кту м≥ж положенн€ми вторинного права ™вросоюзу та м≥жнародним правом, насл≥дком чого може стати необх≥дн≥сть застосуванн€ правила lex posterior, оск≥льки воно застосовуЇтьс€ за в≥дсутност≥ пр≥оритету норм такого права.

—л≥д наголосити, що при розгл€д≥ питань стосовно взаЇмов≥дносин м≥ж правом ™вросоюзу та м≥жнародним правом —уд ™— надаЇ важливого значенн€ захисту ≥нтерес≥в ≥нтеграц≥йного об'Їднанн€, що призводить до виникненн€ конфл≥кт≥в у ц≥й сфер≥. “ак, з одного боку, —уд змушений враховувати той факт, що норми м≥жнародного права, закр≥плен≥ у м≥жнародних угодах, стороною €ких Ї об'Їднанн€, мають обов'€зковий характер дл€ ≥нститут≥в ™— ≥ њх треба виконувати. “ому —уд вимушений зважати на необх≥дн≥сть узгоджувати правопор€док ™вросоюзу з м≥жнародними стандартами. ѕроте, з ≥ншого боку, ≥нститути ™вросоюзу, намагаючись захищати ≥нтереси ≥нтеграц≥йного об'Їднанн€, не завжди узгоджують торговельну пол≥тику з чинними на м≥жнародному р≥вн≥ нормами та всупереч цим нормам укладають преференц≥йн≥ угоди з трет≥ми крањнами, що викликаЇ справедливу критику з боку багатьох ≥нших учасник≥в м≥жнародного сп≥втовариства. ѕрактика —уду ™— св≥дчить про веденн€ ™вросоюзом суперечливоњ пол≥тики. “ак, наприклад, —уд ™— вдаЇтьс€ до такого тлумаченн€ м≥жнародних угод та права ™вросоюзу, €ке б н≥велювало можлив≥ конфл≥кти. ќднак при цьому в≥н намагаЇтьс€ не допустити отриманн€ €кихось переваг крањнами, €к≥ не Ї членами ≥нтеграц≥йного об'Їднанн€. «окрема, у справ≥ 70/87 FEDIOL Ќ≤ [1989] щодо в≥дмови  ом≥с≥њ ≥н≥ц≥ювати процедуру на засадах –егламенту ™≈— 2641/84 про нев≥дпов≥дн≥сть певноњ комерц≥йноњ практики об'Їднанн€ нормам √ј““ —уд пославс€ на те, що ц≥ норми не мають пр€моњ д≥њ, а тому не можуть застосовуватись при розгл€д≥ справ у нац≥ональних судових ≥нстанц≥€х. ѕроте —уд ™— все ж змушений був визнати, що –егламент ™≈— 2641/84 надаЇ право суб'Їктам економ≥чноњ д≥€льност≥ спиратис€ на положенн€ √ј““ у скаргах до  ом≥с≥њ, з метою встановленн€ протиправного характеру такоњ комерц≥йноњ практики, €кщо вони вважають, що под≥бна практика завдаЇ њм шкоду. «г≥дно ≥з за€вою —уду ц≥ суб'Їкти мають право звертатис€ до —уду ™— ≥ вимагати в≥д нього використати своњ повноваженн€ у сфер≥ контролю за законн≥стю акт≥в  ом≥с≥њ ™—, €к≥ ухвалюютьс€ з метою ≥мплементац≥њ цих положень.

” справ≥ —-280/93 Germany v. Council [1994], в €к≥й розгл€далос€ питанн€ про нев≥дпов≥дн≥сть –егламенту ™— положенн€м √ј““, але при цьому не йшлос€ про пр€му д≥ю цих положень, —уд ™— зазначив, що правовий характер положень √ј““ не дозвол€Ї суб'Їктам, €к≥ д≥ють у межах сп≥втовариства, звертатис€ до суд≥в з метою оскарженн€ акт≥в ≥нститут≥в ™—, а також не дозвол€Ї —уду ™— посилатис€ на положенн€ √ј““ при оц≥нц≥ законност≥ регламент≥в у випадках зверненн€ до нього з боку держав-член≥в на основ≥ положень ст. 173 (зараз - ст. 263) ƒ‘™—. ™— також п≥дкреслив, що у випадках, коли в≥дсутнЇ визнанн€ зобов'€зань по √ј““ €к таких, що Ї нормами м≥жнародного права пр€моњ д≥њ, в≥н може розгл€нути питанн€ щодо законност≥ такого акту об'Їднанн€ з точки зору положень √ј““ т≥льки тод≥, коли ™вропейське сп≥втовариство маЇ нам≥р ≥мплементувати певне зобов'€занн€, €ке було вз€то в рамках √ј““, або €кщо —п≥втовариство зробить €вне посиланн€ на визначене положенн€ √ј““. ≤ хоча —уд ™— не задовольнив позов Ќ≥меччини проти –ади ™вросоюзу, в≥н все ж запропонував ≥нший шл€х застосуванн€ положень √ј““ дл€ вир≥шенн€ питанн€ про в≥дпов≥дн≥сть акт≥в ≥нститут≥в ™вросоюзу цим положенн€м.

«ахищаючи ≥нтереси ™вросоюзу, —уд ™— все ж в≥дмовл€Їтьс€ дотримуватис€ аргумент≥в, €к≥ вказують на можлив≥ негативн≥ насл≥дки визнанн€ пр≥оритету м≥жнародного права щодо права ™— у випадках, коли ≥нш≥ суб'Їкти м≥жнародного права, з €кими укладен≥ м≥жнародн≥ угоди, порушують своњ зобов'€занн€ щодо —п≥втовариства, а тому об'Їднанн€ перебуваЇ у б≥льш слабк≥й позиц≥њ, н≥ж трет≥ крањни, оск≥льки вони можуть не визнавати пр≥оритет м≥жнародного права щодо внутр≥шнього права (справа 87/75 Bresciani [1976]).

—тосовно взаЇмов≥дносин м≥ж загальним звичаЇвим правом та правом ™вросоюзу сл≥д зазначити, що положенн€ установчих договор≥в про ™— не регулюють це питанн€. ќднак можна говорити про пр≥оритет м≥жнародного права щодо права ™вросоюзу. ƒл€ цього Ї дв≥ п≥дстави. ѕо-перше, оск≥льки звичай Ї важливим джерелом м≥жнародного права, —уд ™— не повинен надавати м≥жнародному звичаЇвому праву статус, нижчий в≥д догов≥рного. ѕо-друге, м≥жнародне звичаЇве право практично завжди буде обов'€зковим дл€ Ївропейського ≥нтеграц≥йного об'Їднанн€, оск≥льки ™— не може на нього впливати, €к у випадку з м≥жнародними угодами —оюзу та держав-член≥в.

ѕр≥оритет м≥жнародного звичаЇвого права вже був п≥дтверджений у справах 21-24/72 International Fruit Co. [1972], коли —уд ™— за€вив, що —п≥втовариство повинно поважати загальне м≥жнародне право, €ке регулюЇ юрисдикц≥ю держав у в≥дкритому мор≥.

« поглибленн€м Ївропейськоњ ≥нтеграц≥њ б≥льш складним та динам≥чним стаЇ р≥вень взаЇмод≥њ м≥ж нормами права ™вросоюзу та м≥жнародного права. —л≥д також зважати на те, що вплив м≥жнародного права на право ™вросоюзу пост≥йно зростаЇ. ÷е можна по€снити подальшим розширенн€м сп≥впрац≥ ™вросоюзу та ™— з ≥ншими суб'Їктами м≥жнародного права, завд€ки чому зб≥льшуЇтьс€ обс€г м≥жнародних зобов'€зань ≥нтеграц≥йного об'Їднанн€. ™вросоюз та ™— повинн≥ забезпечити належне виконанн€ своњх м≥жнародних зобов'€зань шл€хом ≥мплементац≥њ м≥жнародно-правових акт≥в €к на м≥жнародному р≥вн≥, так ≥ на р≥вн≥ ™вросоюзу.

ќсновними формами ≥мплементац≥њ норм м≥жнародного права у правопор€дку ™вросоюзу Ї ≥нкорпорац≥€ та в≥дсилка.

≤нкорпорац≥€ передбачаЇ включенн€ положень м≥жнародного права у право ™вросоюзу. ћожна вважати, що шл€хом ≥нкорпорац≥њ у право ™вросоюзу були включен≥ основн≥ принципи м≥жнародного права. «окрема, в ƒ™— п≥дтверджуЇтьс€ в≥рн≥сть принципам свободи, демократ≥њ та поваги до прав людини ≥ основних свобод (ѕреамбула). ” ƒоговор≥ про функц≥онуванн€ ™— ≥детьс€ про р≥шуч≥сть держав-член≥в об'Їднати своњ ресурси дл€ збереженн€ ≥ посиленн€ миру та свободи (ѕреамбула).

ƒе€к≥ положенн€ √ј““ також були ≥нкорпорован≥ у законодавство ™вросоюзу. ≤ хоча —уд ™— в≥дмовивс€ визнати за положенн€ми √ј““ характер пр€моњ д≥њ (справа —-280/93 Germany v. Council [1994]), все ж де€к≥ з них (переважно т≥, що стосуютьс€ субсид≥й та компенсац≥йного мита, демп≥нгу, захисних заход≥в, внутр≥шнього оподаткуванн€, ф≥скальноњ дискрим≥нац≥њ, вин€тк≥в з режиму Ќ—Ќ тощо) стали складовою права ™вросоюзу.

≤нкорпорац≥€ положень м≥жнародних угод мала м≥сце також у зв'€зку з передачею з боку держав-член≥в ™— повноважень у сферах, визначених правом ™вросоюзу. «окрема, таким чином ™— отримало догов≥рн≥ зобов'€занн€, що випливають з участ≥ в √ј““, –ад≥ з сп≥вроб≥тництва у галуз≥ митноњ справи тощо.

Ўл€хом ≥нкорпорац≥њ у право ™вросоюзу включаютьс€ положенн€ угод, укладених ™— з трет≥ми крањнами. ÷е знайшло своЇ п≥дтвердженн€ у р≥шенн≥ —уду ™— у справ≥ 9/73 Schlüter [1973], в €к≥й розгл€далис€ питанн€, пов'€зан≥ з д≥Їю тарифноњ угоди м≥ж об'Їднанн€м та Ўвейцар≥Їю в межах √ј““.

ўе одн≥Їю формою ≥мплементац≥њ, €ка активно застосовуЇтьс€ в прав≥ ™—, Ї в≥дсилка. Ўл€хом в≥дсилки до правопор€дку ™вросоюзу включен≥ важлив≥ положенн€ м≥жнародно-правових акт≥в. «окрема, ≥мплементац≥€ м≥жнародно-правових норм у галуз≥ захисту прав людини у правопор€дку ™вросоюзу зд≥йснюЇтьс€ переважно через в≥дсилку. ” своЇму р≥шенн≥ у справ≥ 4/73 Nold [1974] —уд ™— посилавс€ на ™вропейську конвенц≥ю ≥з захисту прав людини 1950 р. ј в р≥шенн≥ у справ≥ 36/75 Ruti [1975] —уд ™— посилавс€ не т≥льки на положенн€ ц≥Їњ конвенц≥њ, а й на додатковий протокол до нењ. Ќарешт≥, ƒогов≥р про ™вросоюз закр≥пив таке: "ќсновн≥ права, €к вони гарантован≥ ™вропейською конвенц≥Їю про захист прав людини ≥ основних свобод ≥ €к вони випливають з сп≥льних дл€ держав-член≥в конституц≥йних традиц≥й, вход€ть до загальних принцип≥в права —оюзу" (ст. 6.3). “им самим права людини шл€хом в≥дсилки до зазначеноњ  онвенц≥њ 1950 року та загальних принцип≥в права, передбачених конституц≥йними традиц≥€ми держав-член≥в, стали складовою права ™—.

—воЇю чергою, ƒ™— п≥дтвердив бажанн€ держав-член≥в ™вросоюзу забезпечити майбутнЇ процв≥танн€ заморських крањн зг≥дно з принципами —татуту ќрган≥зац≥њ ќб'Їднаних Ќац≥й (ѕреамбула) ≥ зобов'€зав ™ — керуватис€ у своњй д≥€льност≥ основними принципами м≥жнародного права.

“аким чином, м≥жнародне право та право ™вросоюзу т≥сно взаЇмод≥ють м≥ж собою. « розширенн€м участ≥ —оюзу у м≥жнародних в≥дносинах зростаЇ вплив м≥жнародного права на право ™—. ќсновн≥ принципи м≥жнародного права, норми багатьох ун≥версальних, багатосторонн≥х та двосторонн≥х м≥жнародних угод —оюзу стали складовою права ™—. –озгл€д практики —уду ™— стосовно взаЇмов≥дносин м≥ж правом ™вросоюзу та м≥жнародними правом дозвол€Ї д≥йти висновку про те, що —уд ™— намагаЇтьс€ тлумачити положенн€ установчих договор≥в про ™— та нормативно-правових акт≥в, €к≥ ухвалюють його ≥нститути, таким чином, щоб забезпечити њх в≥дпов≥дн≥сть нормам м≥жнародного права.

 

 

загальновизнан≥ принципи ≥ норми м≥жнародного права

загальновизнан≥ принципи повинн≥ мати пр≥ор≥тет

 

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-05-07; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1609 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

ƒаже страх см€гчаетс€ привычкой. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

2246 - | 1972 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.035 с.