Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—истема принцип≥в права ™— та њх класиф≥кац≥€




—истема:

ƒ≥литьс€ на загальн≥ ≥ спец≥альн≥ принципи.«агальн≥ под≥л€ютьс€ на принципи в широкому ≥ вузькому розум≥нн≥, спец≥альн≥ Ц на матер≥альн≥ та ≥нституц≥йн≥. ¬ертикальна структура системи- це под≥л на загальн≥ ≥ спец≥альн≥ принципи, горизонтальна- у под≥л≥ загальних,спец≥альних принцип≥в на п≥двиди.Ќижче про це детальн≥ше:

јвторське баченн€ системи принцип≥в права ™— вигл€даЇ так:

¬ертикальну структуру принцип≥в права ™— представл€Ї виокремленн€ загальних принцип≥в права ≥ спец≥альних принцип≥в права. ¬они в≥др≥зн€ютьс€ м≥ж собою в залежност≥ в≥д сфери д≥њ принцип≥в права, за њхньою юридичною значим≥стю дл€ правовоњ системи ≥ за походженн€м. якщо загальн≥ принципи права належать до правовоњ системи в ц≥лому, безв≥дносно до конкретних предмет≥в њњ регулюванн€, ≥ властив≥ правовим системам ус≥х держав-член≥в —оюзу, то спец≥альн≥ Ц до правового регулюванн€ в окремих сферах громадського житт€, до окремих п≥дрозд≥л≥в системи права (галузей, ≥нститут≥в ≥ т.д.). «агальн≥ принципи пос≥дають ч≥льне м≥сце, будучи найважлив≥шими основами Ївропейськоњ ≥нтеграц≥њ. —пец≥альн≥ принципи права не повинн≥ суперечити загальним принципам права, а у випадках кол≥з≥њ м≥ж ними переважну силу мають загальн≥ принципи права. якщо спец≥альн≥ принципи з погл€ду матер≥ального джерела Ї головним чином однор≥дними Ц комун≥тарними, то загальн≥ принципи права за походженн€м в≥др≥зн€ютьс€ р≥знор≥дн≥стю. ¬они за цим критер≥Їм можуть бути ≥ м≥жнародними, ≥ нац≥ональними, ≥ комун≥тарними. ÷≥ елементи становл€ть горизонтальну структуру загальних принцип≥в права ™—.

¬арто розр≥зн€ти загальн≥ принципи права у вузькому розум≥нн≥ ≥ в широкому розум≥нн≥. «агальн≥ принципи права у вузькому розум≥нн≥ охоплюють принципи-ц≥нност≥ —оюзу. «а зм≥стом вони можуть бути под≥лен≥ на три групи: 1) основн≥ права людини; 2) демократичн≥ принципи; 3) принципи правовоњ держави.

«агальн≥ принципи права в широкому розум≥нн≥, кр≥м загальних принцип≥в у вузькому розум≥нн≥, включають так≥ групи принцип≥в: 1) принципи взаЇмод≥њ з ≥ншими правовими системами (принципи верховенства ≥ пр€моњ д≥њ), а також принципи, що регулюють в≥дносини м≥ж —оюзом ≥ державами-членами (такими в≥дпов≥дно до Ћ≥сабонського договору Ї принципи р≥вност≥ держав-член≥в, поваги нац≥ональноњ ≥ндив≥дуальност≥ держав-член≥в, поваги основних функц≥й держав, ло€льного сп≥вроб≥тництва); 2) принципи, що визначають в≥дносини ™вропейського —оюзу з рештою св≥ту (мир, безпека, ст≥йкий розвиток планети, сол≥дарн≥сть ≥ взаЇмна повага народ≥в, в≥льна ≥ справедлива торг≥вл€, викор≥нюванн€ б≥дност≥ ≥ захист прав людини, у тому числ≥ прав дитини, принципи м≥жнародного права, особливо принципи —татуту ќќЌ Ц параграф 5 ст. 3 ƒоговору про ™—); 3) процесуальн≥ принципи (право бути заслуханим, право на захист, що кр≥м права на справедливе слуханн€, включаЇ право на юридичне представництво, право не св≥дчити проти самого себе, а також право на конф≥денц≥йний обм≥н ≥нформац≥Їю м≥ж юристом ≥ його кл≥Їнтом (юридичний профес≥йний прив≥лей ≥ т.д.); 4) загальн≥ структурн≥ принципи Ц принципи орган≥зац≥њ (наприклад, принцип Їдиного членства, принцип Їдност≥ кер≥вних ≥нститут≥в, принцип збереженн€ Ђacqu≥s communauta≥reї, принцип Їдиного громад€нства, принцип Їдност≥ ц≥лей); 5) загальн≥ функц≥ональн≥ принципи (наприклад, принципи пропорц≥йност≥ ≥ субсид≥арност≥, принцип р≥вност≥, принцип законност≥, принцип поваги нац≥ональноњ ≥ндив≥дуальност≥ держав-член≥в, принцип сп≥вроб≥тництва м≥ж окремими ≥нститутами й ≥ншими органами —оюзу).

√оризонтальну структуру спец≥альних принцип≥в права ™— становить њхн≥й под≥л на матер≥альн≥ й ≥нституц≥ональн≥, оск≥льки спец≥альн≥ принципи повТ€зан≥ окремими компонентами системи права ™—, €кими Ї матер≥альне право й ≥нституц≥ональне право. ƒо матер≥ально-правового компоненту системи права ™— належать галузев≥ й м≥жгалузев≥ принципи права, а також принципи права ≥нститут≥в, що становл€ть вертикальну структуру спец≥альних принцип≥в матер≥ального права. ≤нституц≥онально-правовому компоненту системи права ™— в≥дпов≥дають структурн≥ принципи (принципи орган≥зац≥њ) ≥ функц≥ональн≥ принципи (принципи функц≥онуванн€ Ц д≥€льност≥), що становл€ть вертикальну структуру спец≥альних принцип≥в ≥нституц≥онального права.

 ласиф≥кац≥€:

¬. ернз, €кий вважаЇ, що право ™— включаЇ в себе: по-перше,загальн≥

принципи, €к≥ Ї сп≥льними дл€ правових пор€дк≥в дек≥лькох держав-член≥в; по-друге, загальн≥ принципи, €к≥ поход€ть з природи права ™—; по-третЇ, загальн≥ принципи м≥жнародного права.

—еред загальних принцип≥в, сп≥льних дл€ правопор€дк≥в держав-член≥в науковець називаЇ наступн≥: 1) принцип правовоњ визначеност≥; 2) принцип законних оч≥кувань; 3) принцип пропорц≥йност≥; 4) основн≥ права людини.

“акож, до ц≥Їњ категор≥њ принцип≥в ¬. ернз в≥дносить де€к≥ процесуальн≥ права, зокрема, пра-

во на в≥дпов≥дний (судовий) процес, €ке, в свою чергу, м≥стить у соб≥ певн≥ гарант≥њ: а) зац≥кавлена сторона маЇ право бути належним чином по≥нформована з питань, €к≥ стосуютьс€ судового слуханн€; б) принцип, в≥домий в англ≥йськ≥й правов≥й систем≥ €к audi alteram partem Ч особа маЇ право бути вислуханою з метою власного захисту в≥д покаранн€ або заходу, що може серйозно зашкодити њњ ≥нтересам (це означаЇ, що перед тим, €к вимагати в≥д звинуваченого по€снень, його сл≥д по≥нформувати про розпочату проти нього справу); в) зобовТ€занн€ суду пов≥домл€ти про причини, що слугують п≥дставами дл€ прийн€тт€ р≥шенн€, тобто мотивувати своЇ р≥шенн€.

ƒо загальних принцип≥в, €к≥ поход€ть ≥з природи права ™—, ¬. ернз в≥дносить принципи р≥в-

ност≥ та сол≥дарност≥.

«агальн≥ принципи, що поход€ть ≥з правових звичањв та традиц≥й м≥жнародного права ¬. ернз

не розкриваЇ [3, с. 104-110].

ј. “атам пропонуЇ свою класиф≥кац≥ю загальних принцип≥в права ™—. ѕри цьому в≥н акцентуЇ увагу на тому, що не сл≥д ототожнювати загальн≥ принципи, що становл€ть неписане право ™— та ≥нш≥ правов≥ принципи, визначен≥ в установчих догово-

рах, наприклад, принципи в≥льного руху товар≥в ≥ людей, заборони дискрим≥нац≥њ на п≥дстав≥ стат≥ (ст. 119 ƒоговору про ™—) або нац≥ональност≥ (ст. 6 ƒоговору про ™—) та ≥н. [7, с. 83].

¬одночас, до неписаних загальних принцип≥в права ™— ј. “атам в≥дносить де€к≥ принципи

адм≥н≥стративного ≥ конституц≥йного права. ÷е, по-перше, non bis in idem: н≥хто не може при-

т€гатис€ до в≥дпов≥дальност≥ дв≥ч≥ за одну й ту саму провину. ѕо-друге, право на юридичну допомогу: особа маЇ право отримувати правову допомогу ≥ бути представленою адвокатом, коли захищаютьс€ њњ законн≥ права. ” свою чергу, цей принцип м≥стить два правила: 1) адвокат маЇ право на доступ до ус≥х необх≥дних документ≥в та, 2) сп≥лкуванн€ м≥ж захисником ≥ кл≥Їнтом маЇ бути конф≥денц≥йним. ѕо-третЇ, право не св≥дчити проти себе: незважаючи на те, що особу мож-на зобовТ€зати надати ≥нформац≥ю компетентному органу ™—, нав≥ть €кщо ц€ ≥нформац≥€ може св≥дчити проти нењ, њњ не можна примусити в≥дпов≥дати на запитанн€, €к≥ могли би призвести до визнанн€ протиправноњ д≥€льност≥, на€вн≥сть €коњ встановлюЇ лише в≥дпов≥дний орган ™—. ѕо-четверте, вже згадуваний вище принцип аudi alteram partem.  р≥м того, серед загальних принцип≥в права ™— ј. “атам називаЇ: принцип правовоњ визначеност≥, принцип пропорц≥йност≥, принцип однакового ставленн€ або недискрим≥нац≥њ, основн≥ права людини, а також принципи пр€моњ д≥њ, верховенства та ефективност≥ права ™— [7, с. 70].

’арактерною дл€ вс≥х зах≥дноЇвропейських роб≥т у ц≥й сфер≥ Ї класиф≥кац≥€ лише загальних принцип≥в права ™вропейського —оюзу. як правило, кр≥м загальних принцип≥в права, не виокремлюютьс€ ≥нш≥ групи принцип≥в права ™—. «окрема, не виокремлюютьс€ в особливу групу також спец≥альн≥ принципи права. ’оча у пострад€нськ≥й юридичн≥й науц≥ також немаЇ спец≥ального монограф≥чного досл≥дженн€, €кий було би присв€чено класиф≥кац≥њ принцип≥в права ™вропейського —оюзу, однак на р≥вн≥ навчальноњ л≥тератури маютьс€ певн≥ спроби. ѕри цьому найб≥льш повним ≥з вс≥х ≥снуючих класиф≥кац≥й принцип≥в права ™—, що охоплюЇ б≥льш≥сть категор≥й цих принцип≥в, Ї п≥дх≥д автор≥в у книгах за редакц≥Їю —. ё.  ашк≥на:

 

 

2. ѕринцип верховенства права

ќзначаЇ що норми ц≥Ї≥ пр системи мають б≥льшу юр силу н≥ж норми пр систем держав- член≥в(у раз≥ кол≥з≥≥- перевага праву Їс)

- Ї ун≥версальним будь €к≥ норми ≥ джерела 2 правових систем, €к≥ можуть перебувати в суперечност≥ один з одним;

 

–€д насл≥дк≥в, €к вит≥кають з пинципу;

- €кщо олне ≥ теж правов≥дношенн€ врегульоване нормами права Їс ≥ нац права ≥ ц≥ норми не в≥дпов≥дають одна одн≥й, то нацбсуд чи ≥нший юрисд орган маЇ право ≥ зобов в≥дкласти в сторону нац закон або ≥нший правовий акт ≥ винести р≥шенн€ на баз≥ джерела права союзу

- нац суди ≥ трибунали повинн≥ зд≥йснювати тлумаченн€ норм внутр права в≥дпов до норм права союзу

- на практиц≥ п≥д час виникненн€ ситуац≥≥ коли поточне законодавство союзу вструаЇ в протир≥чч€ з установими документами союзу

1964- суд по справ≥ коста за запитом одного ≥з бел≥гйських суд≥в- передача сво≥х прав держ нац системами т€гнуть за собою пост≥йне обмеженн€ ≥х суверенних прав

 

1. ѕринцип верховенства права ™вропейського —оюзу означаЇ, що норми даноњ правовоњ системи мають б≥льшу юридичну силу, н≥ж правила, встановлен≥ в рамках держав-член≥в.

≤ншими словами, у раз≥ нев≥дпов≥дност≥ (кол≥з≥њ) м≥ж законом або ≥ншим джерелом нац≥онального права, з одного боку, ≥ джерелами права ™вропейського —оюзу - з ≥ншого, належить керуватис€ останн≥ми.

—уперечност≥ м≥ж приписами ™вропейського —оюзу та його держав-член≥в найчаст≥ше ви€вл€ютьс€ в нац≥ональних судах при розгл€д≥ конкретних справ. ” под≥бних обставин судов≥ органи повинн≥ в≥ддавати пр≥оритет ƒоговору про ™—, регламенту, директив≥, ≥ншого джерела права —оюзу, при необх≥дност≥ "в≥дкладаючи в сторону" суперечить њм внутр≥шньодержавний закон або п≥дзаконний акт.

якщо нац≥ональний суд маЇ труднощ≥ або сумн≥ви, в≥н може призупинити виробництво ≥ направити преюдиц≥альний запит до —уду ™вропейських сп≥втовариств (див. питанн€ N 55).

2. ѕринцип пр€моњ д≥њ означаЇ, що право ™вропейського —оюзу над≥л€Ї суб'Їктивними правами ≥ обов'€зками не т≥льки держави-члени, але й безпосередньо ф≥зичних ≥ юридичних ос≥б. ќстанн≥ можуть засновувати своњ вимоги в нац≥ональних судах, "напр€му" посилаючись на статт≥ установчих документ≥в чи правових акт≥в —оюзу.

ѕри цьому в доктрин≥ та судов≥й практиц≥ розр≥зн€ютьс€ два види пр€моњ д≥њ - горизонтальне ≥ вертикальне:

а) горизонтальне пр€му д≥ю - це пр€ма д≥€ в "горизонтальних" правов≥дносинах, тобто в≥дносинах м≥ж приватними особами (наприклад, зобов'€занн€ з договору м≥ж двома п≥дприЇмствами-контрагентами);

б) вертикальне пр€му д≥ю - пр€му д≥ю у в≥дносинах "≥ндив≥д - влада", тобто у правов≥дносинах м≥ж приватними особами та державними органами та установами.

Ќа в≥дм≥ну в≥д принципу верховенства, принцип пр€моњ д≥њ не маЇ ун≥версального характеру. …ого реал≥зац≥€ в житт€ залежить в≥д виду джерела права ™вропейського —оюзу, в €кому закр≥плена в≥дпов≥дна норма:

- норми регламент≥в ("закон≥в" —оюзу) мають пр€му д≥ю в повному обс€з≥, б≥льше того, державам-членам заборонено п≥дм≥н€ти регламенти своњм внутр≥шн≥м законодавством (наприклад, видавати нормативн≥ акти, €к≥ в≥дтворюють приписи регламент≥в);

- норми установчих договор≥в мають пр€му д≥ю, €кщо вони досить ч≥тко закр≥плюють суб'Їктивне право чи обов'€зок, в тому числ≥ обов'€зки держав- член≥в.

Ќаприклад, ст. 23 ƒоговору про ™— 1957 р., що скасовуЇ мита або екв≥валентн≥ збори всередин≥ —п≥втовариства, дозвол€Ї будь-€кому господарюючому суб'Їкту пред'€вл€ти судов≥ позови, €кщо €ка-небудь держава або ≥нший суб'Їкт потребують сплати под≥бного збору.

« ≥ншого боку, ст. 136 ƒоговору про ™—, зг≥дно з €кою "—п≥льнота та держави-члени... ставл€ть ц≥л€ми спри€нн€ зайн€тост≥, пол≥пшенн€ умов житт€ ≥ прац≥...", не Ї нормою пр€моњ д≥њ, так €к з нењ неможливо вивести ч≥тке суб'Їктивне право, €ке можна в≥дстоювати в судах.

јналог≥чн≥ умови д≥ють дл€ норм, €к≥ закр≥плен≥ в угодах (м≥жнародних договорах), укладених ™— з трет≥ми крањнами, в тому числ≥ з –ос≥Їю;

- директиви (основи законодавства —оюзу), за загальним правилом, не мають пр€моњ д≥њ, так €к њх норми п≥дл€гають трансформац≥њ в нац≥ональне законодавство (див. питанн€ N 5). ≤ншими словами, директива д≥Ї "опосередковано", через видан≥ на њњ основ≥ нормативн≥ акти держав-член≥в, в €ких ≥ закр≥плюютьс€ в≥дпов≥дн≥ права та обов'€зки приватних ос≥б.

јле €к бути, €кщо €кийсь держава-член не вжила у встановлений строк (терм≥н трансформац≥њ) необх≥дних заход≥в в≥дпов≥дно до директиви ™—? —уд ™вропейських сп≥втовариств постановив, що в под≥бних умовах ф≥зичн≥ та юридичн≥ особи мають право спиратис€ на положенн€ директиви в спорах з державними органами та установами.

“аким чином, за певних обставин директиви все ж можуть безпосередньо над≥л€ти людей суб'Їктивними правами. ¬одночас м≥ст€тьс€ в директивах обов'€зки приватних ос≥б набувають законноњ сили т≥льки п≥сл€ њх трансформац≥њ в нац≥ональне законодавство.

ќтже, директиви, на в≥дм≥ну в≥д регламент≥в та установчих договор≥в, здатн≥ волод≥ти т≥льки вертикальним, але не горизонтальним пр€мою д≥Їю;

- в прав≥ ™вропейського —оюзу ≥снують також джерела, €к≥ зовс≥м не мають пр€моњ д≥њ. ƒо них належать акти, прийн€т≥ в рамках другоњ ≥ третьоњ опор: загальноњ зовн≥шньоњ пол≥тики ≥ пол≥тики безпеки - ќ¬ѕЅ, сп≥впрац≥ пол≥ц≥й ≥ судових орган≥в у крим≥нально-правов≥й сфер≥ - —ѕ—ќ (див. питанн€ N 26).

 

 

ѕринципи верховенства ≥ пр€моњ д≥њ права ™вропейського —оюзу мають прецедентне походженн€: не будучи пр€мо закр≥пленими в установчих договорах, вони були встановлен≥ судовою практикою - р≥шенн€ми —уду ™вропейських сп≥втовариств.

—початку, в 1963 р., —уд визнав принцип пр€моњ д≥њ (р≥шенн€ у справ≥ "Van Gend en Loos"), пот≥м, в 1964 р., принцип верховенства (р≥шенн€ у справ≥ "Costa") * (38). ” наступн≥ роки —уд ™вропейських сп≥втовариств уточнив зм≥ст та умови застосуванн€ названих принцип≥в, у тому числ≥ проголосив пр≥оритет припис≥в —п≥втовариства над конституц≥€ми держав-член≥в (р≥шенн€ 1970 р. по справ≥ "Internationale Handelsgesellschaft" ≥ р≥шенн€ 1978 р. по справ≥ "Simmenthal") * (39).

” 1980-≥ рр.. з принципу верховенства —уд вив≥в принцип ло€льною ≥нтерпретац≥њ, званий також принципом непр€мого д≥њ. ƒаний принцип вимагаЇ в≥д судових орган≥в держав-член≥в зд≥йснювати тлумаченн€ нац≥онального законодавства в≥дпов≥дно до правом ™—, включаючи норми, що м≥ст€тьс€ в директивах —ообщества1 * (40).

” 1990-≥ рр.. —уд встановив принцип майновоњ в≥дпов≥дальност≥ держав-член≥в перед ф≥зичними / юридичними особами за шкоду, запод≥€ну порушенн€м з њх боку норм права ™— (принцип "Francovich", введений —удом у р≥шенн≥ 1991 р. по однойменному справ≥).

ѕри п≥дписанн≥ Ћ≥сабонського договору про реформу ™вропейського —оюзу в≥д 13 грудн€ 2007 (див. питанн€ N 17) держави-члени в спец≥альн≥й декларац≥њ п≥дтвердили свою прихильн≥сть принципу верховенства (примату) права ™вропейського —оюзу в тому вигл€д≥, €к в≥н був сформульований судовою практикою —уду ™вропейських сп≥втовариств ("ƒекларац≥€ про примат" в≥д 13 грудн€ 2007 р.).

“аким чином, ≥ п≥сл€ вступу в силу Ћ≥сабонського договору принцип верховенства, а одно принцип пр€моњ д≥њ права ™вропейського —оюзу будуть регулюватис€, застосовуватис€ ≥ охорон€тис€ на п≥дстав≥ судовоњ практики (прецедентного права) —уду ™вропейських сп≥втовариств, перейменованого Ћ≥сабонським договором в —уд ™вропейського —оюзу (див. питанн€ N 47).

 

¬ерховенство права ™— над нац≥ональним правом держав-член≥в Ї важливим елементом усього правопор€дку ™—. ¬ жодних установчих договорах ™— не згадуЇтьс€ про верховенство права ™—. –озвиток доктрини верховенства, так само, €к ≥ доктрини пр€моњ д≥њ права ™—, Ї ц≥лковитою заслугою —уду ™вропейського —оюзу. ” цьому сенс≥ концептуальним було р≥шенн€ у справ≥ Costa v. ENED. ѕозивач ц≥Їњ справи був акц≥онером енергетичноњ компан≥њ, €ка була нац≥онал≥зована в≥дпов≥дно до ≥тал≥йського закону. ѕан  оста стверджував, що цей закон суперечить ƒоговоров≥ про —п≥втовариство (1957 p.). —™— визнав, що незважаючи на те, що закон про нац≥онал≥зац≥ю був прийн€тий п≥сл€ ратиф≥кац≥њ ƒоговору про —п≥втовариство (1957 р.) ≤тал≥Їю, принцип lex posterior derogat priori (лат. "наступний закон скасовуЇ попередн≥й") до таких випадк≥в не застосовуЇтьс€, тобто нац≥ональне право за жодних обставин не може мати пр≥оритету перед правом —п≥втовариства, оск≥льки ≥накше все право —п≥втовариства не мало б сенсу.

—уд ™вропейських сп≥втовариств сформулював два найважлив≥ших висновки стосовно сп≥вв≥дношенн€ права ™— та нац≥онального права держав-учасник≥в. ѕо-перше, останн≥ сп≥льно ≥ недвозначно передали частину своњх суверенних прав на користь створеного ними —п≥втовариства ≥ не вправ≥ зд≥йснити зворотне шл€хом подальших односторонн≥х д≥й, що йдуть врозр≥з з встановленим в рамках ™— правопор€дком. ѕо-друге, н≥€ка держава-учасниц€ не може ставити п≥д сумн≥в статус права ™— €к системи,одноман≥тно ≥ в ц≥лому застосовувану щодо —п≥втовариства. ” розвиток останнього з наведених положень —уд ™— у своЇму р≥шенн≥ у справ≥ Internationale Handels gesellschaft (1970) особливо п≥дкреслив,що "д≥йсн≥сть того чи ≥ншого акта —п≥втовариства не може бути порушена, а його ефективне застосуванн€ на територ≥њ держави Ц учасниц≥ ™— не може бути поставлено п≥д загрозу в результат≥ за€ви про те, що даний акт суперечить основоположним правам ≥ свободам, закр≥пленим у нац≥ональн≥й конституц≥њ, або ж ≥де врозр≥з з принципами внутр≥шньодержавного устрою".

ќск≥льки дл€ держав-член≥в ƒогов≥р про ™— та ƒогов≥р про д≥€льн≥сть ™—, €к≥ зам≥нили ƒогов≥р про —п≥втовариство (1957 р.) Ї передус≥м м≥жнародними угодами, у раз≥ кол≥з≥њ права ™— та нац≥онального права сл≥д брати до уваги метод ≥нкорпорац≥њ м≥жнародних угод, €кий практикуЇтьс€ в нац≥ональному прав≥ держав-член≥в. ≤снують 2 головн≥ методи: так званий мон≥стичний (в≥дпов≥дно до €кого м≥жнародна угода набираЇ чинност≥ та автоматично стаЇ частиною нац≥ональноњ правовоњ системи одразу п≥сл€ ратиф≥кац≥њ) та так званий дуал≥стичний, зг≥дно з €ким ≥нкорпорац≥€ м≥жнародноњ угоди в≥дбуваЇтьс€ у вигл€д≥ прийн€тт€ окремого закону. ” зв'€зку з незручност€ми, пов'€заними з в≥дм≥нност€ми п≥дход≥в у р≥зних державах-членах, та маючи на мет≥ ун≥версальне застосуванн€ права ™—, —™— детально розвинув судову практику, що тлумачить принцип верховенства права ™—.

¬перше ц€ доктрина згадувалас€ в р≥шенн≥ по справ≥ Van Genden Loos. ≤ншими концептуальними р≥шенн€ми Ї вже згадуване Costa v ENEL, а також Internationale Handels gesellschaft GmbH, Simmenthal SpANo. 2, Factortame. Ќе вдаючись у фактичн≥ подробиц≥ справи Simmenthal, хот≥лос€ б в≥дзначити т≥ основоположн≥ моменти, на €ких —уд ™— зробив особливий акцент. ѕерш за все, —уд зазначив,що безпосередн≥й обов'€зок нац≥онального суду - забезпечити на територ≥њ кожноњ держави- учасниц≥ повну ≥ ефективну д≥ю норм права ™—, так само €к ≥ утримуватис€ в≥д застосуванн€ будь-€ких положень внутр≥шнього законодавства, що суперечать йому, нав≥ть €кщо останн≥ були прийн€т≥ п≥зн≥ше. ѕо-друге, —уд ™вропейських сп≥втовариств особливо п≥дкреслив, що верховенством волод≥ють далеко не вс≥ правов≥ норми, прийн€т≥ в рамках ™—, а лише т≥, €к≥ мають статус норм "пр€моњ д≥њ" на територ≥њ держав-учасниць.

¬ р≥шенн≥ у справ≥ Van Genden Loos —™— уперше вжив пон€тт€ "нового правопор€дку", заради встановленн€ €кого держави обмежують своњ суверенн≥ права. ¬ р≥шенн≥ у справ≥ Internationale Handels gesellschaft GmbH —уд постановив, що будь-€кий законодавчий акт ™— можна перегл€нути лише на р≥вн≥ та зг≥дно з правом ™—. ” справ≥ R. v. Secretary of State for Transport, exparte Factortam —уд нав≥ть визнав можлив≥сть наданн€ ≥ндив≥дам тимчасових засоб≥в захисту в≥д нац≥онального закону, що суперечить праву ™—.

ѕроте сл≥д пам'€тати, що —уд не може скасувати нац≥ональний закон. ÷е може зробити лише нац≥ональний орган, в≥дпов≥дно до внутр≥шнього законодавства держави-члена ™— (орган, що прийн€в акт, або орган конституц≥йноњ юрисдикц≥њ). ” зв'€зку з цим, природно, виникають неаби€к≥ практичн≥ проблеми, тому в р≥шенн≥ у справ≥ Simmenthal SpA (No. 2) ™—ѕ встановив, що нац≥ональн≥ суди не повинн≥ застосовувати нац≥ональний закон, €кий суперечить праву ™—. ѕри цьому, нац≥ональн≥ суди не зобов'€зан≥ звертатис€ до компетентного органу з поданн€м про скасуванн€ такого акта або оч≥кувати його скасуванн€.

≤ все ж, незважаючи на значний розвиток доктрини верховенства права ™—, ставленн€ до нењ держав-член≥в ™— була та продовжуЇ бути неоднозначним. ” ¬елик≥й Ѕритан≥њ (€ка ≥нкорпорувала право —п≥втовариства «аконом про ™вропейськ≥ —п≥втовариства 1972 р.) ѕалата Ћорд≥в, найвища судова ≥нстанц≥€ ц≥Їњ крањни, часто вдавалас€ до р≥зноман≥тних хитрощ≥в, за допомогою €ких тлумачила нац≥ональне законодавство, що суперечить ƒоговору про —п≥втовариство (1957 p.), €к таке, що в≥дпов≥даЇ праву —п≥втовариства. ‘ранцузьк≥ суди низкою р≥шень продемонстрували своЇ в≥дкрите небажанн€ дотримуватис€ доктрини верховенства права ™—. «апереченн€ Ќ≥меччини, здаЇтьс€, Ї найб≥льш обірунтованими: в≥д самого початку Ќ≥меччина посилалас€ на де€к≥ нев≥дпов≥дност≥ права ™— нац≥ональному ќсновному закону. ѕроте п≥зн≥ше у судових р≥шенн€х, зокрема в справ≥ Steinikeund Weinlig, було знайдено своЇр≥дне розв'€занн€ ц≥Їњ проблеми: визнано, що за н≥мецьким правом оскаржити конституц≥йн≥сть права ™— можна лише шл€хом оспорюванн€ «акону про ратиф≥кац≥Їю Ќ≥меччиною установчих договор≥в ™—.

 

3. ѕринцип пр€мо≥ д≥≥ права Їс

право Їс над≥л€Ї суб правами не т≥льки член≥в а й ф≥з ≥ юр особи

- можна звертатись в нац суди ≥ посил на устан договори Їс

 

види:

- горизонтальна пр€ма д≥≥- це пр€ма д≥€ в горизонтальних правов≥дносинах тобто м≥ж приватними особами(зоб з дог м≥ж 2 п≥дприЇмствами- контрагентами)

- вертикальна- це пр€ма д≥≥ ≥ндив≥д ≥ влада; м≥ж приватними особами ≥ держ органами влади

 

джерело:

- норми- регламент≥в - пр€ма д≥€ в повному обс€з≥ б≥льше того державам заборонено п≥м≥н€ти регламенти сво≥м внутр законодавством

- норми установчих договор≥в- пр€ма д≥€ €кщо вони чвтко закр≥плюють суб право чи обов€зок у тому числ≥ обов€зки держав- член≥в.

- директиви - за заг правилом не мають пр€мо≥ д≥≥; €кщо держава не встигла у встан строк транформувати своЇ законодавство- особи можуть звертатись в суди до директив € к норми пр€мо≥ д≥≥)

- джерела €к≥ е мають пр€мо≥ д≥≥- акти €к≥ прийн€т≥ в рамках 2,3 опори, заг зовн пол≥тики ≥ пол≥тики безпеи, сп≥впрац≥ пол≥ц≥ ≥ суд орг у крим- прав сфер≥

 

зар≥пленн€: спочатку в р≥шенн≥ суду Їс

не маЇ безумовного характеру нав≥тьу рамках Ївр сп≥втовариств, на в≥дм≥ну в≥д принципу верх права

залежить в≥д ≥≥ зм≥сту ≥ джерела в €кому закр≥плюютьс€

 

в залежност≥ в≥д джерела:

- джерела в повному обс€з≥ мають пр€му д≥ю

- джерел а пр€ма д≥€ €ких заелжить в≥д в≥дпов≥дност≥ ≥з додатковим вимогах встановленим прецедентним правом суду (приклад це устан догвори, директиви, сп≥втовариств з 3 кра≥нами)

- джерела €к≥ н≥ за €ких умов не можуть мати ро€мо≥ д≥≥

 

” систем≥ р≥зноман≥тних принцип≥в права ™вропейського союзу особливе м≥сце займаЇ принцип пр€моњ д≥њ цього права в його в≥дносинах з нац≥ональним правом.

” правов≥й теор≥њ ≥ практиц≥ цей принцип не без п≥дстав, ≥менуючи "доктриною пр€моњ д≥њ", в≥днос€ть разом з принципом верховенства Ївропейського права до розр€ду фундаментальних принцип≥в, на основ≥ €ких будуЇтьс€ ≥ "п≥дтримуЇтьс€ Ївропейський правопор€док" * (1222), що розгл€даЇтьс€ в даний час з подач≥ ™вропейського суду не ≥накше €к €к "конституц≥йного правопор€дку" * (1223).

¬изначаючи характер взаЇмозв'€зку ≥ взаЇмод≥њ права ™вропейського союзу ≥ нац≥онального права, досл≥дники в≥рно пом≥чають, що в практичному план≥ зд≥йсненн€ принципу пр€моњ д≥њ права пор€д з принципом його верховенства означаЇ "дл€ ф≥зичних та юридичних ос≥б можлив≥сть спиратис€ на право —п≥втовариств ≥ домагатис€ його реал≥зац≥њ через суди держав-член≥в ", а дл€ Ївропейського правопор€дку - його утвердженн€ ≥ розвиток * (1224).

” теоретичному ≥ практичному план≥ принцип пр€моњ д≥њ Ївропейського права про€вл€Їтьс€ у вигл€д≥ можливост≥ ≥ зд≥бност≥ норм, що м≥ст€тьс€ в актах, €к≥ виход€ть в≥д орган≥в та ≥нститут≥в ™вросоюзу ≥ —п≥втовариств, виступати у вигл€д≥ регул€тора сусп≥льних в≥дносин, що виникають на територ≥њ держав-член≥в, безпосередньо, напр€му, без необх≥дност≥ њх ратиф≥кац≥њ чи ≥нших форм њх оф≥ц≥йного визнанн€ з боку держав.

“акого роду пр€ме, безперешкодне застосуванн€ акт≥в ™вропейського союзу ≥ —п≥втовариств на територ≥њ держав-член≥в, безсумн≥вно, спри€Ї посиленню взаЇмозв'€зку та взаЇмод≥њ правовоњ системи даного нац≥ональноњ осв≥ти з нац≥ональними правовими системами ≥ тим самим створюЇ необх≥дн≥ умови дл€ п≥двищенн€ њх загальноњ злагодженост≥ та посиленн€ ефективност≥.

√овор€чи про це, не можна не погодитис€ з думкою, висловленою в л≥тератур≥, про те, що €кби на шл€ху пр€мого впливу права ™вросоюзу ≥ —п≥втовариств на нац≥ональне право ≥снувало "обмеженн€" у вигл€д≥ необх≥дност≥ його ратиф≥кац≥њ або ≥ншоњ форми ≥мплементац≥њ, то це право "втратило б свою нин≥шню ефективн≥сть, оск≥льки необх≥дн≥сть погоджувальноњ процедури поставила б њњ реал≥зац≥ю в жорстку залежн≥сть в≥д кожноњ держави-члена ≥ загальн≥ ≥нтереси могли б бути серйозно порушен≥" * (1225).

2. јнал≥з чинного законодавства та судовоњ практики ™вропейського союзу з ус≥Їю очевидн≥стю вказуЇ на те, що хоча принцип пр€моњ д≥њ наднац≥онального права представл€Їтьс€ у вигл€д≥ фундаментального, а отже - до певноњ м≥ри ун≥версального принципу, €кий за лог≥кою речей мав би поширюватис€ на вс≥ без вин€тку акти, виход€ть в≥д наднац≥ональних орган≥в та ≥нститут≥в, проте це не зовс≥м так * (1226). ƒаний принцип маЇ ш≥рокоохвативающ≥й, але аж н≥€к не всеохоплюючий ≥ до того ж досить диференц≥йований характер.

—воЇ початкове закр≥пленн€ принцип пр€моњ д≥њ наднац≥онального права отримав в установчих догов≥рних актах ™вросоюзу ≥ —п≥втовариств, зокрема в ƒоговор≥, що засновуЇ ™вропейське сп≥втовариство, ≥ поширювавс€ лише на де€к≥ юридичн≥ акти, а саме на регламенти - "акти загального характеру ", що Ї" обов'€зковими у вс≥х своњх складових частинах "€к дл€ наднац≥ональних, так ≥ дл€ нац≥ональних орган≥в та ≥нститут≥в ≥ п≥дл€гають" пр€мого застосуванн€ в ус≥х державах-членах ", а також на р≥шенн€, що м≥ст€ть в соб≥ положенн€ нормативного характеру, що приймаютьс€ за кожного конкретного випадку, ≥ €к≥ Ї обов'€зковими "в ус≥х своњх складових частинах" дл€ кожного суб'Їкта права, "кому вони адресован≥", включаючи держави-члени, корпорац≥њ та ≥нш≥ юридичн≥ та ф≥зичн≥ особи * (1227).

” б≥льш п≥зн≥й пер≥од принцип пр€моњ д≥њ наднац≥ональних акт≥в був поширений практикою ™вропейського суду справедливост≥ також на р€д ≥нших правових акт≥в, що виход€ть в≥д р≥зних орган≥в та ≥нститут≥в ™вросоюзу, в тому числ≥ "€к вин€ток" - на директиви €к на "≥нструмент" гармон≥зац≥њ ≥ певноњ ун≥ф≥кац≥њ наднац≥онального та нац≥онального права * (1228).

¬≥дпов≥дно з судовою практикою 1980-х ≥ 1990-х рок≥в директива може мати пр€му д≥ю в тих випадках, €кщо вона не була ≥мплементована, незважаючи на зак≥нченн€ строку њњ реал≥зац≥њ в нац≥ональне право, ≥ €кщо вона за своњм зм≥стом Ї "досить конкретноњ, щоб застосовуватис€ в окремому випадку" * (1229). ѕр€ме застосуванн€ директиви грунтуЇтьс€ на принцип≥ effect utile, направленому на доданн€ правовим нормам ™вросоюзу та —п≥втовариств максимальноњ ефективност≥. ѕр€ма д≥€ директив маЇ так званий вертикальний характер, що означаЇ, що суб'Їкти права - юридичн≥ та ф≥зичн≥ особи, захищаючи своњ ≥нтереси, можуть посилатис€ на директиви т≥льки по в≥дношенню до нац≥ональних державним власт€м ≥ судам (вертикальне д≥ю по в≥дношенню до трет≥х ос≥б).

ќднак це д≥ю директив, будучи обмеженим сферою взаЇмов≥дносин держави ≥ громад€н, не поширюЇтьс€ на взаЇмов≥дносини суб'Їкт≥в права - приватних ос≥б ≥, в≥дпов≥дно, не створюЇ дл€ них н≥€ких прав ≥ обов'€зк≥в. ÷е означаЇ, що пр€ма д≥€ цих акт≥в, поширюючись лише на сферу в≥дносин, що виникають м≥ж приватними особами ≥ державою, ≥ не зач≥паючи в≥дносини, що виникають м≥ж юридичними та ф≥зичними особами, мають т≥льки вертикальний, але не горизонтальний характер * (1230), ≥менований таким ≥ розгл€нутий у €кост≥ такого у вс≥х тих випадках, "коли один ≥ндив≥д виступаЇ з претенз≥€ми стосовно ≥ншого ≥ндив≥ду" * (1231) ≥ коли в такого роду претенз≥йних в≥дносинах в €кост≥ суб'Їкта права, а точн≥ше, в €кост≥ одн≥Їњ з≥ стор≥н, не виступаЇ н≥ державний, н≥ наддержавний ≥нститут чи орган.

ѕрид≥л€ючи значну увагу пр€мому д≥њ директив та виробленн€ при цьому певних принцип≥в ≥ правил, ™вропейський суд справедливост≥, а разом з ним ≥ досл≥дники виход€ть з того, що: а) правовою основою принципу пр€моњ д≥њ директив, €к≥ Ї обов'€зковими дл€ кожного окремо вз€тоњ держави-члена, €кому вони адресуютьс€, "в тому, що стосуЇтьс€ оч≥куваного результату", служить, так само €к ≥ щодо регламент≥в ≥ р≥шень, ст. 249 ƒоговору про заснуванн€ ™вропейського —п≥втовариства; б) обов'€зков≥сть застосуванн€ директив у раз≥ њх пр€моњ д≥њ, так само €к ≥ в ≥нших випадках, покладаЇтьс€ не т≥льки на нац≥ональн≥ суди, а й на ≥нш≥ в≥дпов≥дн≥ органи держав-член≥в * (1232), в) у багатьох випадках принцип пр€моњ д≥њ поширюЇтьс€ не на всю директиву €к таку в ц≥лому, а т≥льки на окрем≥ њњ положенн€ або на р€д м≥ст€тьс€ в н≥й положень * (1233); г) кр≥м загальних умов ≥ вимог, при дотриманн≥ €ких реал≥зуЇтьс€ принцип пр€моњ д≥њ наднац≥онального права по в≥дношенню до нац≥онального, у випадках з пр€мим застосуванн€м директив ™вропейського суду справедливост≥ може виробл€ти також ≥ спец≥альн≥ умови щодо кожного конкретного випадку * (1234); д) в повс€кденн≥й реальност≥ принцип пр€моњ д≥њ Ївропейського права найчаст≥ше реал≥зуЇтьс€ не ст≥льки сам по соб≥, ск≥льки у взаЇмозв'€зку ≥ взаЇмод≥њ з ≥ншими соотнос€щимис€ з ним принципами (принцип верховенства наднац≥онального права, принцип пропорц≥йност≥ та ≥н.)

ќсновн≥ положенн€, що стосуютьс€ пр€моњ д≥њ директив в ц≥лому або њх окремих складових частин, в значн≥й м≥р≥ в≥днос€тьс€ також до пр€моњ д≥њ р€ду ≥нших нормативних правових та ≥ндив≥дуальних акт≥в, що видаютьс€ наднац≥ональними Ївропейськими органами та ≥нститутами. ’оча при цьому, в силу того що принцип пр€моњ д≥њ, на в≥дм≥ну, скаж≥мо, в≥д принципу верховенства наднац≥онального Ївропейського права стосовно нац≥онального, не маЇ безумовного характеру, не може бути повного зб≥гу вимог ≥ умов, при €ких безпосередньо застосовуЇтьс€ на територ≥њ нац≥ональних держав той чи ≥нший наднац≥ональний акт.

ѕод≥бно до того €к правова теор≥€ ≥ юридична практика ™вропейського союзу ≥ —п≥втовариств виробила ц≥лий р€д способ≥в або форм "переходу" ("перем≥щенн€" - transposition) норм наднац≥онального права в нац≥ональне, так ≥ ™вропейський суд справедливост≥ сформулював, спираючись на в≥дпов≥дн≥ положенн€ установчих договор≥в, р€д прецедентних правил у вигл€д≥ певних вимог ≥ умов, при на€вност≥ €ких реал≥зуЇтьс€ принцип пр€моњ д≥њ р≥зних наднац≥ональних акт≥в.

—еред найб≥льш поширених форм "переходу" норм наднац≥онального, в основ≥ своњй романо-германського, права в нац≥ональне, зокрема в загальне право ¬еликобритан≥њ, вид≥л€ють так≥, €к ≥нкорпорац≥€ норм ≥ р≥зних положень загальноЇвропейського права в чинне нац≥ональне, в даному випадку - англ≥йське право; прийн€тт€ нових або зм≥ну ≥снуючих нац≥ональних акт≥в у план≥ реал≥зац≥њ вимог, €к≥ у нац≥ональних актах, та ≥н * (1235)

ўо ж стосуЇтьс€ вимог ≥ умов пр€моњ д≥њ наднац≥онального права по в≥дношенню до нац≥онального права своЇр≥дноњ форми "перем≥щенн€", а точн≥ше - "впровадженн€" першого в друге, то тут стосовно до р≥зних груп наднац≥ональних нормативно-правових та ≥нших акт≥в ≥снуЇ св≥й диференц≥йований п≥дх≥д * (1236).

¬изнанн€ конкретноњ норми наднац≥онального права €к безпосередньо д≥ючою, резонно пом≥чаЇтьс€ у зв'€зку з цим у науков≥й л≥тератур≥, "залежить, по-перше, в≥д њњ зм≥сту, а по-друге, в≥д джерела, в €кому вона закр≥плюЇтьс€ "* (1237).

¬иход€чи з цього вс≥ наднац≥ональн≥ нормативн≥ правов≥ та ≥нш≥ акти з точки зору можливост≥ ≥ ступен€ њх пр€моњ д≥њ або застосуванн€ на територ≥њ держав-член≥в можна под≥лити на так≥ три групи:

1) на акти, €к≥ в повному обс€з≥ ≥ поза вс€ких умов мають пр€му д≥ю. ÷е регламенти, р≥шенн€ та де€к≥ ≥нш≥ нормативн≥ правов≥ та ≥ндив≥дуальн≥ акти, що виходить в≥д Ївропейських недержавних орган≥в та ≥нститут≥в;

2) на акти, що мають пр€му д≥ю лише при дотриманн≥ певних умов ≥ вимог, сформульованих ≥ закр≥плених у в≥дпов≥дних р≥шенн€х ™вропейського суду справедливост≥. ÷е, зокрема, директиви, догов≥рн≥ акти, укладен≥ ™вропейськими сп≥втовариствами з трет≥ми крањнами, ≥ р€д ≥нших акт≥в. ѕри цьому, €к в≥рно зауважують досл≥дники * (1238), нер≥дко бувають так≥ ситуац≥њ, коли один ≥ той же джерело включаЇ норми, одн≥ з €ких волод≥ють пр€мою д≥Їю, а ≥нш≥ не мають такого (наприклад, норми-ц≥л≥, норми-деф≥н≥ц≥њ ≥ др.);

3) на акти, €к≥ не можуть н≥ за €ких обставин ≥ умов в даний час мати пр€моњ д≥њ. …детьс€, зокрема, про акти, що приймаютьс€ в процес≥ сп≥впрац≥ пол≥ц≥й ≥ судових орган≥в держав-член≥в у крим≥нально-правов≥й сфер≥. ÷е так≥, наприклад, акти, прийн€т≥ "одноголосно з ≥н≥ц≥ативи будь-€коњ держави-члена або ком≥с≥њ" –адою, €к рамков≥ р≥шенн€, €к≥ зг≥дно з ƒоговором про ™вропейський —оюз Ї обов'€зковими дл€ держав-член≥в "в≥дносно результату, €кого потр≥бно дос€гти, залишаючи в той же час нац≥ональним ≥нстанц≥€м компетенц≥ю щодо форми ≥ метод≥в дос€гненн€ ", але разом з тим вони" не можуть мати пр€моњ д≥њ ". ” даному випадку маютьс€ на уваз≥ рамков≥ р≥шенн€, прийн€т≥ в ц≥л€х зближенн€ "закон≥в та п≥дзаконних акт≥в" держав-член≥в.

јналог≥чно йде справа ≥ з р€дом ≥нших р≥шень –ади, прийн€тих у крим≥нально-правов≥й сфер≥ сп≥вроб≥тництва пол≥ц≥й ≥ судових орган≥в держав-член≥в зг≥дно з ƒоговором про ™вропейський союз, €к≥ хоч ≥ Ї дл€ них обов'€зковими, але тим не менш "не можуть мати пр€моњ д≥њ" * (1239).

3. ” такого роду випадках, коли наднац≥ональний акт, будучи обов'€зковим за своЇю суттю ≥ характером дл€ держав-член≥в та њх р≥зних орган≥в, але разом з тим не маЇ ≥ не може мати пр€моњ д≥њ, у в≥тчизн€н≥й ≥ заруб≥жн≥й л≥тератур≥ зазвичай квал≥ф≥кують €к акт, €кий п≥дл€гаЇ Ќ≈ пр€мого застосуванн€, а "опосередкованого виконанню".

 онстатуючи, що "в б≥льшост≥ випадк≥в право —п≥втовариств виповнюЇтьс€ державами-учасниками", автори акцентують увагу на тому, що "сл≥д безпосереднЇ м≥ждержавне виконанн€ в≥др≥зн€ти в≥д опосередкованого м≥ждержавного виконанн€" * (1240). ѕри цьому п≥дкреслюЇтьс€, що €кщо при "безпосередньому виконанн≥", тобто при пр€мому д≥њ, "процес зд≥йснюЇтьс€ за рахунок пр€мо застосовуваного первинного права, розпор€джень ≥ безпосередньо д≥ючих директив", то при "опосередкованому м≥ждержавному виконанн≥" "працюЇ" нац≥ональне право, маючи на уваз≥, що "виконанн€ зд≥йснюЇтьс€ за допомогою виданн€ нац≥ональних закон≥в, постанов ≥ розпор€джень "* (1241).

«розум≥ло, що дан≥ нац≥ональн≥ акти видаютьс€ "на основ≥ та на виконанн€" в≥дпов≥дних наднац≥ональних акт≥в, таких, зокрема, €к рамков≥ ≥ ≥нш≥ р≥шенн€, що приймаютьс€ в крим≥нально-правов≥й сфер≥ ≥ виступають в €кост≥ свого роду основи наднац≥онального ≥ нац≥онального законодавства в дан≥й област≥ * (1242).

” процес≥ прийн€тт€ ≥ застосуванн€ цих акт≥в, що Ї складовою частиною, ланкою "опосередкованого виконанн€" в≥дпов≥дних наднац≥ональних акт≥в, так само €к ≥ в процес≥ пр€мого застосуванн€ останн≥х, коли це допускаЇтьс€ д≥ючими Ївропейськими нормативами, законодавець повинен керуватис€ такими загальнозначущими принципами, €к принцип ефективност≥, що виходить з того, що реал≥зац≥€ норм, що м≥ст€тьс€ в нац≥ональних актах, "не може бути практично неможливою або утрудненою"; принцип р≥внозначност≥, або екв≥валентност≥, зг≥дно з €ким "нац≥ональне право не може бути менш спри€тливим" у пор≥вн€нн≥ з в≥дпов≥дними нормами наднац≥онального права ≥ €кий спр€мований на "запоб≥ганн€ зневаги при застосуванн≥ права —п≥втовариств по в≥дношенню до суто нац≥ональних справах" * (1243), та ≥н

ѕ≥дрозд≥л всього процесу реал≥зац≥њ, а точн≥ше - застосуванн€ права ™вропейського союзу ≥ —п≥втовариств на дв≥ складов≥ частини - "пр€ме застосуванн€ в ус≥х державах-членах" ≥ "опосередковане виконанн€" - безсумн≥вно, носить досить умовний характер, маючи на уваз≥ ту обставину, що де€к≥ наднац≥ональн≥ акти, зокрема директиви, в одних своњх складових частинах можуть мати пр€му д≥ю, а в ≥нших - реал≥зовуватис€ шл€хом "опосередкованого виконанн€".

јналог≥чним чином йде справа ≥ з догов≥рними актами, включаючи, природно, ≥ установч≥ договори, €к≥, за висновком експерт≥в, м≥ст€ть у соб≥, з одного боку, положенн€, що п≥дл€гають "пр€мого застосуванн€ на територ≥њ держав-член≥в", а з ≥ншого - "загальн≥ положенн€ ", що вимагають дл€ своЇњ реал≥зац≥њ на територ≥њ, що знаходитьс€ п≥д юрисдикц≥Їю держав-член≥в, прийн€тт€ на нац≥ональному р≥вн≥ спец≥альних нормативних правових акт≥в * (1244).

™вропейський суд справедливост≥ неодноразово вказував на те, що р€д положень, що м≥ст€тьс€, зокрема, в ƒоговор≥ про заснуванн€ ™вропейського сп≥втовариства, в силу свого досить загального характеру "не можуть мати пр€моњ д≥њ" * (1245).

÷е стосуЇтьс€, наприклад, таких положень, за €кими була позначена позиц≥€ ™вропейського суду, €к положенн€, пов'€зан≥ з реал≥зац≥Їю принципу субсид≥арност≥ (ст. 5), з визначенн€м квот у сфер≥ м≥ждержавноњ торг≥вл≥ (ст. 33), з реал≥зац≥Їю принципу в≥льного руху кап≥талу (ст. 67, 71), ≥з зд≥йсненн€м р≥зних стор≥н ≥ аспект≥в соц≥альноњ пол≥тики держав-член≥в (ст. 117, 118) та ≥н * (1246)

Ќа€вн≥сть таких "двоњстих" за своЇю природою ≥ характером з точки зору пр€мого д≥њ акт≥в, €к директива, так само €к ≥ багатьох загальних положень установчих та ≥нших договор≥в, €к≥ не можуть бути реал≥зован≥ безпосередньо, а лише шл€хом виданн€ в≥дпов≥дних нац≥ональних акт≥в, св≥дчить, кр≥м усього ≥ншого, про те, що загальнообов'€зковий характер наднац≥ональних правових акт≥в далеко не завжди сп≥вв≥дноситьс€ з безпосередн≥м характером њх застосуванн€. “ут маЇ м≥сце певний ≥ ц≥лком зрозум≥лий "розрив" м≥ж общеоб€зательностью наднац≥ональних акт≥в ≥ безпосередн≥стю њх застосуванн€, реал≥зац≥Їю њх без допомоги нац≥ональних акт≥в. ѕевною м≥рою в≥н Ї породженн€м ≥ одночасно в≥дображенн€м того сп≥вв≥дношенн€ повноважень у правотворч≥й ≥ правозастосовч≥й сфер≥, €ке склалос€ м≥ж наднац≥ональними органами та ≥нститутами, з одного боку, ≥ суверенними нац≥ональними державами, з ≥ншого.

ћаючи загальнообов'€зковий ≥ в цьому сенс≥ безумовний характер, багато наднац≥ональн≥ акти проте повн≥стю або частково "проникають" в нац≥ональн≥ правов≥ системи не пр€мо, безпосередньо, €к це сл≥д було б зд≥йснювати по в≥дношенню до загальнообов'€зкових актам, а "поб≥чно", опосередковано * (1247).

” результат≥ цього в нац≥ональних правових системах, за вин€тком безпосередньо реал≥зуютьс€ наднац≥ональних акт≥в, що св≥дчать про на€вн≥сть у ™вросоюзу ≥ —п≥втовариств таких правотворчих повноважень, €к≥ дозвол€ють приймати акти, безпосередньо вход€ть в ц≥ системи, збер≥гаЇтьс€ досить значний масив правових норм, €к≥ пр€мо або поб≥чно опосередковуютьс€ нац≥ональними державами. …ого обс€г, так само €к ≥ сфера його застосуванн€, т≥сно пов'€зан≥ ≥ повн≥стю залежать в≥д р≥вн€ розвитку процесу загальноЇвропейськоњ економ≥чноњ, соц≥альноњ, пол≥тичноњ та ≥ншоњ ≥нтеграц≥њ взагал≥ ≥ державно-правовоњ ≥нтеграц≥њ зокрема.

ѕосиленн€ цього процесу неминуче: сама лог≥ка розвитку под≥й веде до зб≥льшенн€ обс€гу ≥ розширенн€ сфери пр€мого застосуванн€ на територ≥њ держав-член≥в правових норм, породжуваних загальноЇвропейськими органами та ≥нститутами, ≥, в≥дпов≥дно, до скороченн€ обс€гу ≥ звуженн€ сфери застосуванн€ правових норм, пр€мо або поб≥чно опосредуемих державами-членами. ≤ навпаки, ослабленн€, а тим б≥льше гальмуванн€ або розвиток назад даного процесу з неминуч≥стю призведе до зворотного результату. ј саме - до збереженн€ на колишньому р≥вн≥ або розширенн€ сфери д≥њ нац≥онального права ≥, в≥дпов≥дно, - до звуженн€ сфери, в тому числ≥ ≥ пр€мого застосуванн€, наднац≥онального права.

4. –озгл€даючи особливост≥ принципу пр€моњ д≥њ права ™вропейського союзу ≥ —п≥втовариств, необх≥дно зауважити, що кр≥м класиф≥кац≥њ норм ≥ юридично значущих положень на норми та положенн€ вертикального ≥ горизонтального характеру, норми ≥ положенн€ пр€мого та опосередкованого виконанн€, а також на так зван≥ норми "самопр≥менен≥€" * (1248), багато зах≥дних автори под≥л€ють норми ≥ положенн€ пр€моњ д≥њ, а разом з ними ≥ в≥дпов≥дн≥ принципи на феномени п≥д назвою "пр€му д≥ю" (direct effect) ≥ "пр€ме застосуванн€" (direct applicability).

” в≥тчизн€н≥й л≥тератур≥ сл≥дом за зах≥дними авторами, €к≥ не под≥л€ють дан≥ позиц≥њ, в≥рно констатуЇтьс€, що грань м≥ж цими пон€тт€ми "Ї вельми тонкоњ, ≥ њњ не завжди вдаЇтьс€ точно провести" * (1249). јдже не випадково нав≥ть ™вропейський суд справедливост≥, €к в≥дзначають досл≥дники, далеко не завжди буваЇ посл≥довний у даному питанн≥, маючи на уваз≥, що в одних випадках в≥н взагал≥ не проводить р≥зниц≥ м≥ж "пр€мою д≥Їю" ≥ "пр€мим застосуванн€м" наднац≥онального права * (1250), а в ≥нших хоча ≥ проводить м≥ж ними грань, але при цьому допускаЇтьс€ зм≥шанн€ використовуваних терм≥н≥в ≥ пон€ть * (1251).

Ќе випадково ≥ те, що серед експерт≥в у галуз≥ загальноЇвропейського права з даного питанн€ н≥коли не було Їдиноњ думки, св≥дченн€м чого Ї те, що одн≥ автори традиц≥йно провод€ть в≥дм≥нн≥сть м≥ж "пр€мою д≥Їю" нац≥онального права ≥ його "пр€мим застосуванн€м", ≥нш≥ розгл€дають њх €к "р≥внозначн≥", а трет≥ виход€ть з того, що "хоча в≥дм≥нн≥сть м≥ж цими пон€тт€ми ≥снуЇ, але њх не сл≥д переб≥льшувати" ("драматизувати" - to dramatize) * (1252).

ќднак €к би там не було, факт залишаЇтьс€ фактом, що значна частина досл≥дник≥в-теоретик≥в ≥ практик≥в вважаЇ за необх≥дне не т≥льки проводити, а й ретельно враховувати в процес≥ п≥знанн€ характеру в≥дносин наднац≥онального та нац≥онального права в≥дм≥нн≥сть м≥ж "пр€мою д≥Їю" ≥ "пр€мим застосуванн€м" першого по в≥дношенню до другого.

Ќезважаючи на часто допускаемую при цьому терм≥нолог≥чну плутанину ≥ п≥дм≥ну пон€ть, €к про це св≥дчать джерела * (1253), весь х≥д м≥ркувань автор≥в зводитьс€ зрештою до того, що п≥д "пр€мим застосуванн€м" наднац≥онального права розум≥Їтьс€ отриманн€ юридичноњ сили нац≥ональними актами на територ≥њ держав -член≥в без прийн€тт€ €ких би то не було ≥нших акт≥в, що ввод€ть њх в д≥ю.

ƒане у€вленн€ про "пр€мому застосуванн≥" ≥ його пон€тт€ своњм джерелом походженн€ мають, за висновком експерт≥в, мон≥стичну концепц≥ю м≥жнародного права ≥ адресуютьс€ в основному державам-членам та њх органам * (1254).

ўо ж стосуЇтьс€ "пр€моњ д≥њ" (в н≥мецькому вар≥ант≥ - unmittelbare Wirkung) нац≥онального права * (1255), то, суд€чи з численних досл≥джень, мова йде про безпосереднЇ застосуванн€ на територ≥њ держав-член≥в таких положень, що м≥ст€тьс€ в установчих догов≥рних актах, €к≥:

1) в т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ стосуютьс€ прав ≥ свобод ≥ндив≥д≥в;

2) можуть ≥ повинн≥ бути безпосередньо забезпечен≥ нац≥ональними судами;

3) Ї ч≥ткими ≥ €скраво вираженими;

4) не вимагають дл€ своЇњ реал≥зац≥њ прийн€тт€ будь-€ких додаткових акт≥в або ≥нших заход≥в з боку нац≥ональних орган≥в та ≥нститут≥в, так само €к ≥ з боку держав-член≥в;

5) в силу своЇњ €сност≥ ≥ ч≥ткоњ вираженост≥ не потребують тлумаченн≥;

6) не залишають дл€ держав-член≥в н≥€коњ "ск≥льки-небудь ≥стотноњ свободи ≥ можливост≥ розсуду" в процес≥ њх застосуванн€ * (1256).

” числ≥ такого роду положень, що м≥ст€тьс€ в установчих догов≥рних актах ≥ потрапл€ють п≥д категор≥ю акт≥в пр€моњ д≥њ, у науков≥й л≥тератур≥ ≥ в Ївропейськ≥й судов≥й практиц≥ вид≥л€ють так≥ положенн€, €к≥ стосуютьс€: заборони дискрим≥нац≥њ за нац≥ональною ознакою; збереженн€ р≥вноњ оплати прац≥ чолов≥к≥в ≥ ж≥нок; недопущенн€ прийн€тт€ заход≥в, €к≥ в т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ обмежують права ≥ можливост≥ держав у сфер≥ боротьби з монопол≥змом; забезпеченн€ в≥льного перем≥щенн€ товар≥в ≥ робочоњ сили в рамках ™вросоюзу в ц≥лому ≥ кожноњ держави-члена окремо та ≥н * (1257)

Ќа€вн≥сть даних та ≥нших њм под≥бних ч≥тко виражених за формою ≥ юридично значущих за суттю та зм≥стом положень установчих догов≥рних акт≥в, застосуванн€ €ких безпосередньо, без €ких би то не було додаткових акт≥в, забезпечуЇтьс€ судовими органами ≥ св≥дчить, з одного боку, про в≥дносну широт≥ сфери пр€мого д≥њ нац≥онального права, а з ≥ншого - про њњ складност≥ ≥ внутр≥шньоњ суперечливост≥.

ќстаннЇ особливо €скраво простежуЇтьс€ тод≥, коли автори намагаютьс€ проводити ч≥тку, важко проведену грань м≥ж "пр€мою д≥Їю" ≥ "пр€мим застосуванн€м". јдже по сут≥ справи ≥ те й ≥нше Ї не чим ≥ншим, €к формою пр€моњ реал≥зац≥њ загальноЇвропейського права на територ≥њ традиц≥йного д≥њ нац≥онального права.

≤снуюча ж м≥ж ними р≥зниц€, €ка пол€гаЇ в основному в тому, що норми ≥ положенн€ одн≥Їњ з даних груп, безпосередньо д≥ють на територ≥њ держав-член≥в, м≥ст€тьс€ в актах, що виход€ть в≥д наднац≥ональних орган≥в та ≥нститут≥в, а другий - в установчих договорах, не маЇ, €к видаЇтьс€, ск≥льки-небудь важливого в теоретичному ≥ практичному план≥ значенн€.

 

ѕринцип пр€моњ д≥њ норм права ™—. ѕ≥д ним розум≥Їтьс€ безпосереднЇ й обов'€зкове застосуванн€ нормативно-правових акт≥в ™вропейського —оюзу нац≥ональною адм≥н≥страц≥Їю ≥ судами незалежно в≥д њхньоњ згоди чи умов, установлюваних державою-членом.

ѕринцип пр€моњ д≥њ передбачений безпосередньо в самих установчих договорах. ѕро нього говоритьс€, зокрема, у ст. 249 ƒоговору про ™вропейське —п≥втовариство. ¬ другому абзац≥ ц≥Їњ статт≥ зазначаЇтьс€, що –егламенти мають загальне застосуванн€. ¬они Ї обов'€зко≠вими у вс≥х своњх елементах ≥ мають пр€му д≥ю в ус≥х державах-членах[7].

ќднак €сн≥сть формулюванн€ стосовно таких акт≥в, €к регламенти породжуЇ повну не€сн≥сть щодо ≥нших джерел права ™— (директив, р≥шень). ѓхн€ характеристика, що м≥ститьс€ в т≥й же ст. 249, не м≥стить н≥€кого згадуванн€ про пр€му д≥ю. ¬≥дсутнЇ воно ≥ стосовно самого установчого договору ™—.

ѕриродно було б припустити, що творц≥ ™вропейського —оюзу мали на уваз≥ обмеженн€ застосуванн€ принципу пр€моњ д≥њ т≥льки одн≥Їю категор≥Їю норм вторинного права (регламентами). —аме таку позиц≥ю зайн€ли нац≥ональн≥ влади ≥ суди р€ду держав-член≥в, а також багато досл≥дник≥в. —уд ™— з под≥бним п≥дходом не погодивс€. ” ц≥лому р€д≥ своњх р≥шень —уд визначив загальну концепц≥ю пр€моњ д≥њ права ™— та особливост≥ њњ застосуванн€ до р≥зних ситуац≥й ≥ категор≥й джерел, а також п≥дстави можливих вин€тк≥в.

“ак, у максимально повному вигл€д≥ принцип пр€моњ д≥њ застосовуЇтьс€ до регламент≥в, безумовн≥сть пр€мого застосуванн€ €ких обумовлена в самому установчому договор≥.

«начно складн≥ше вир≥шуЇтьс€ проблема пр€моњ д≥њ директив ™—. ¬изначенн€ директиви, дане установчими договорами, €к акту, що встановлюЇ лише к≥нцеву мету, а виб≥р форм ≥ засоб≥в дл€ њњ дос€гненн€ залишаЇ за державою-членом, змушуЇ припустити, що мова йде про акт, що не маЇ пр€моњ д≥њ. ƒиректива завжди адресуЇтьс€ державам-членам, а не приватним особам. ѓњ реал≥зац≥€ залежить певною м≥рою в≥д розсуду ≥ заход≥в, застосовуваних нац≥ональною владою. ѕроте —уд ™—, хоча ≥ не в≥дразу ≥ не беззастережно, все Ї таки визнав за директивою характер акту пр€моњ д≥њ.

¬ обірунтуванн€ своЇњ позиц≥њ —уд ™— пославс€ на обов'€зкову силу ст. 249 ƒоговору про ™вропейське —п≥втовариство ≥ на те, що юридична значим≥сть директиви, адресованоњ держав≥, буде ослаблена чи нав≥ть зведена нан≥вець, €кщо приватн≥ особи не зможуть посилатис€ на нењ в захист своњх прав у суд≥. “аким чином, приватн≥ особи одержали можлив≥сть брати участь у зд≥йсненн≥ контролю за д≥€ми нац≥ональноњ влади по реал≥зац≥њ директиви з метою захисту своњх ≥нтерес≥в.

Ќе викликало особливих дискус≥й питанн€ про визнанн€ пр€моњ д≥њ р≥шень, передбачених ст. 249 ƒоговору про ™—. –≥шенн€ - правов≥ акти ≥ндив≥дуального характеру, що адресуютьс€ приватним ф≥зичним чи юридичним особам ≥ мають безумовне пр€ме застосуванн€. ѕрава й обов'€зки, що виникають на њх основ≥, можуть служити предметом розгл€ду в суд≥, не передбачаючи будь-€ких особливих умов чи обставин.

–≥шенн€, що адресуютьс€ конкретним державам-членам, накладають зобов'€занн€ безпосередньо на державн≥ владн≥ органи. ¬иникаюч≥ в даному випадку в≥дносини з приватними особами мають т≥льки "вертикальний" характер.

 

ѕринцип пр€моњ д≥њ стосовно до норм первинного права не знайшов в≥дображенн€ безпосередньо в установчих договорах. ѕевною м≥рою про це зазначаЇтьс€ в ст. 211 ƒоговору про ™—, в≥дпов≥дно до €коњ  ом≥с≥€ "гарантуЇ застосуванн€ положень даного ƒоговору ≥ заход≥в, що вживаютьс€ дл€ цього". «овс≥м очевидно, що гарант≥€ застосуванн€ не р≥вносильна пр€м≥й д≥њ, але не менш очевидно ≥ те, що пр€ме застосуванн€ Ц одна з важливих гарант≥й зд≥йсненн€ ƒоговору.

—уть концепц≥њ пр€моњ д≥њ норм права ™— пол€гаЇ в наступному. ѕраво ™— над≥л€Ї правами ≥ накладаЇ обов'€зки не т≥льки на держави-члени й ≥нститути ™—, але ≥ безпосередньо на ф≥зичних ≥ юридичних ос≥б держав-учасниць. «д≥йсненн€ конкретною особою своњх прав неможливе без њх юрисдикц≥йного захисту. “акий захист прав та ≥нтерес≥в приватних ос≥б зд≥йснюЇтьс€, за загальним правилом, нац≥ональними судами. ѕрава, що породжуютьс€ д≥Їю норм права ™—, також п≥дл€гають судовому захисту. ќднак дл€ його зд≥йсненн€ необх≥дно забезпечити пр€ме застосуванн€ норми права ™— нац≥ональним судом. ¬ ≥накшому випадку право ™— не буде п≥дл€гати застосуванню нац≥ональним судом при вир≥шенн≥ конкретноњ справи. ¬ дан≥й ситуац≥њ реал≥зац≥€ мети ≥ ц≥лей ≥нтеграц≥њ неможлива, тому що њх правова гарант≥€ виключена чи зведена до м≥н≥муму. “аким чином, необх≥дн≥ п≥дстави дл€ пр€мого застосуванн€ норм права ™— нац≥ональними судами. “аку можлив≥сть забезпечуЇ принцип пр€моњ д≥њ правових норм ™—.

ѕрактичне застосуванн€ ц≥Їњ концепц≥њ повинне в≥дпов≥дати ц≥лому р€ду умов матер≥ального ≥ процесуального характеру. “ак, застосовувана норма пр€моњ д≥њ повинна входити в юрисдикц≥ю нац≥ональних судових орган≥в. Ќаприклад, вир≥шенн€ питанн€ про д≥йсн≥сть п≥дл€гаючого застосуванню в справ≥ акту ™— не входить в юрисдикц≥ю нац≥ональних суд≥в. ” випадку виникненн€ такоњ проблеми, що маЇ принципове значенн€ дл€ винесенн€ р≥шенн€ по сут≥ справи, нац≥ональний суд зобов'€заний перервати њњ розгл€д ≥ звернутис€ з преюдиц≥альним запитом у —уд ™—. ѕ≥сл€ одержанн€ висновку —уду ™— процес в≥дновлюЇтьс€. ѕри в≥дсутност≥ сумн≥в≥в у лег≥тимност≥ п≥дл€гаючого застосуванню акту ™— саме в≥н ≥ повинен бути застосований. ѕри кол≥з≥њ норм буде використаний принцип верховенства, а при вир≥шенн≥ питанн€ про допустим≥сть застосуванн€ норми права ™— п≥дставою дл€ њњ застосуванн€ нац≥ональним судом виступаЇ пр€ма д≥€.

ƒо числа обов'€зкових умов пр€мого застосуванн€ норми права ™— належать:

- ч≥тк≥сть, €сн≥сть ≥ несуперечлив≥сть норми;

- можлив≥сть пр€мого використанн€ нац≥ональним судом;

- в≥дсутн≥сть застереженн€ про можлив≥сть њњ застосуванн€ ≥ншими актами чи д≥€ми.

Ќа практиц≥ це означаЇ, що нац≥ональний судд€ у вс≥х випадках, коли в акт≥ ™— м≥ститьс€ декларац≥€ найб≥льш загального характеру чи вказуЇтьс€ на розробку в майбутньому заход≥в дл€ њњ реал≥зац≥њ, не може застосувати цю норму безпосередньо дл€ вир≥шенн€ справи. ÷е не означаЇ, звичайно, що вона позбавлена будь-€кого юридичного значенн€. “ак, вона може мати важливе значенн€ при тлумаченн≥ того чи ≥ншого положенн€ чи акту ™—.

 

ѕринцип верховенства права ™— безпосередньо пов'€заний ≥з принципами пр€мого застосуванн€ та пр€моњ д≥њ права ™—. ” законодавств≥ ™— не достатньо визначенн€ цих концепц≥й, проте юридична доктрина розр≥зн€Ї њх. ѕр€мо застосовуваними визнаютьс€ так≥ закони ™—, що д≥ють безпосередньо в правових системах держав-член≥в, без спец≥альноњ процедури впровадженн€. ћожлив≥сть мати "пр€му д≥ю"маЇ т≥льки те законодавство ™—, €ке передбачаЇ права, на €к≥ можуть посилатис€ приватн≥ особи п≥д час розгл€ду конкретноњ справи в нац≥ональних судах. —татт€ 288 ƒоговору про д≥€льн≥сть ™— визначаЇ, що пр€мо застосовуваними Ї регламенти. “акого окремого визначенн€ щодо ≥нших джерел права ™— в ƒоговор≥ не м≥ститьс€, а в≥дтак концепц≥ю "пр€моњ д≥њ" решти джерел права ™— було опрацьовано виключно ™—ѕ.

 лючовим р≥шенн€м щодо пр€моњ д≥њ норм ™— Ї справа Van Genden Loos. ÷ю справу ≥нколи нав≥ть називають "найважлив≥шою за всю ≥стор≥ю ™—". «а фактами ц≥Їњ справи конкретний продукт, а саме клей, за голландським законодавством було переквал≥ф≥ковано в ≥ншу категор≥ю, що мало насл≥дком встановленн€ на нього вищого мита. ™—ѕ вир≥шив, що така переквал≥ф≥кац≥€ порушувала ст. «ќ ƒоговору про д≥€льн≥сть ™— (ст. 12 ƒоговору про —п≥втовариство (1957 р.) до набутт€ чинност≥ Ћ≥сабонського ƒоговору), визначивши, що ц€ норма маЇ пр€му д≥ю. ” своЇму р≥шенн≥ —уд за€вив, що —п≥втовариство встановлюЇ новий правовий пор€док у сфер≥ м≥жнародного праваї, в≥дпов≥дно до €кого громад€ни, так само €к ≥ держави-учасниц≥ над≥л€ютьс€ в≥дпов≥дними правами та обовТ€зками, причому процедура ≥мплементац≥њ законодавства не Ї обовТ€зковою. ≤ншими словами, суд забезпечив пр€му д≥ю прав ™—, €ку можна розгл€дати, €к концепц≥€, €ка складаЇтьс€ ≥з двох пункт≥в:

5 ѕраво —п≥втовариства над≥л€Ї правами та обовТ€зками не т≥льки держави, але ≥ громад€н;

6 √ромад€ни можуть звернутис€ у нац≥ональний суд дл€ зд≥йсненн€ даних прав та обовТ€зк≥в.

ќдночасно ™—ѕ встановив критер≥њ пр€моњ д≥њ норм установчих договор≥в ™—, €к≥, проте, п≥зн≥ше зазнали певних зм≥н ( ритер≥њ ¬ан √енда).  ритер≥њ пр€моњ д≥њ:

1) норма маЇ бути €сною та недвозначною;

2) норма маЇ бути безумовною - цей критер≥й означаЇ, що суб'Їктивне право, €ке надаЇтьс€ т≥Їю чи ≥ншою нормою, не може залежати в≥д суб'Їктив≥стських тлумачень будь-€ких оф≥ц≥йних орган≥в. ѕ≥д оф≥ц≥йними органами розум≥ютьс€ не т≥льки ≥нституц≥њ —п≥втовариства €к так≥, а й органи влади держав-член≥в.;

3) чинн≥сть норми не повинна залежати в≥д подальших д≥й з боку ≥нститут≥в ™— або держав-член≥в.

 

 

4. ѕринцип ≥нтегрованост≥. Ќорми права ™— розгл€даютьс€ €к автоматично ≥нтегрован≥ на нац≥ональн≥ системи права держав-член≥в. ѕринцип ≥нтегрованост≥ означаЇ, що це норми права ™— автоматично впроваджуютьс€ у њх нац≥ональн≥ правов≥ системи. ¬они п≥дл€гають застосуванню нац≥ональними владою та судами у тому пор€дку у тому ж обс€з≥, €к й формуЇ в≥дпов≥дн≥ норми нац≥онального права. «наченн€ цього принципу особливо важливо задл€ крањн ≥з дуал≥стичним режимом застосуванн€ норм м≥жнародного права.

 

1. ѕринцип ≥нтеграц≥њ. ѕ≥д ним розум≥Їтьс€ закр≥пленн€ норм права ™— у нац≥ональних системах права вс≥х держав-учасниць, в результат≥ чого вони стають нев≥дТЇмною складовою частиною цих систем. —аме ≥нтеграц≥€ в нац≥ональне право надаЇ юридичну чинн≥сть нормам ™— на територ≥њ держав-член≥в ≥ робить обов'€зковим њх застосуванн€ нац≥ональними судами.

ѕравов≥ норми ™— д≥ють ≥ п≥дл€гають застосуванню на територ≥њ держав-учасниць на тих же умовах, що й нац≥ональне право. ™дине, що зобов'€зана зробити держава-рецип≥Їнт, це не встановленн€ умов його застосуванн€, а створенн€ умов дл€ його максимально ефективного застосуванн€.

¬≥дпов≥дно до ƒекларац≥њ про застосуванн€ правових акт≥в —п≥втовариства, що Ї додатком ≥ нев≥дТЇмною складовою частиною ћаастрихтського договору Досновною умовою згуртуванн€ ≥ Їдност≥ в процес≥ Ївропейського буд≥вництва Ї повна ≥ точна ≥нкорпорац≥€ у нац≥ональне законодавство адресованих йому директив —п≥втовариства у межах встановлених ним строк≥в. ≤стотна умова правильного функц≥онуванн€ —п≥втовариства пол€гаЇ в тому, щоб м≥ри, прийн€т≥ р≥зними державами-членами, забезпечували застосуванн€ законодавства —п≥втовариства ≥з т≥Їю ж ефективн≥стю ≥ ч≥тк≥стю, з €кою застосовуютьс€ њхн≥ нац≥ональн≥ закони".

ѕринципи ≥нтеграц≥њ ≥ пр€моњ д≥њ найт≥сн≥шим чином зв'€зан≥ м≥ж собою. —л≥д, п≥дкреслити, що ≥нтеграц≥€ ≥ пр€ма д≥€ - багато в чому сп≥впадаюч≥, але не ≥дентичн≥ пон€тт€. “ак, ≥нтеграц≥€ правових положень ™— визначаЇ можлив≥сть њх пр€мого ≥ негайного застосуванн€ нац≥ональним судом ≥ њхн€ обов'€зков≥сть дл€ нац≥ональноњ ≥ мун≥ципальноњ влади. ѕр€ма ж д≥€ норм права ™— залежить в≥д р€ду умов, в≥дпов≥дн≥сть €ким уможливлюЇ њхнЇ застосуванн€ судом. ≤нтеграц≥€ - умова пр€мого застосуванн€. јле можлив≥сть пр€мого застосуванн€ - необов'€зкова умова ≥нтеграц≥њ. “ак, €кщо установчий догов≥р встановлюЇ необх≥дн≥сть "прогресуючого зближенн€ економ≥чноњ пол≥тики держав-член≥в" (ст. 2), то це положенн€, звичайно, зобов'€зуЇ держави-члени, але воно не п≥дпадаЇ п≥д умови, дотриманн€ €ких забезпечуЇ його пр€ме застосуванн€ нац≥ональним судом.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-05-07; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 3252 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ѕутерброд по-студенчески - кусок черного хлеба, а на него кусок белого. © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

665 - | 719 -


© 2015-2023 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.137 с.