Зло­якіс­ні но­во­ут­во­рен­ня 7 страница

Єди­ний шлях по­до­лан­ня ду­хов­но-еко­ло­гіч­ної кри­зи В.М. Вол­чен­ко вба­чає в но­мо­ге­не­зі – ці­лес­пря­мо­ва­ній ево­лю­ції жи­во­го на ос­но­ві по­пе­ред­ніх ета­пів роз­вит­ку, які фор­му­ють умо­ви для ви­ник­нен­ня но­вих ти­пів жи­во­го у нап­рям­ку ство­рен­ня сис­тем більш швид­кої пе­ре­роб­ки ін­фор­ма­ції, збіль­шен­ня об­ся­гів і змі­ни її якос­ті в бік ду­хов­но­го зміс­ту (ін­фор­ма­ції-сві­до­мос­ті).

Ін­фор­ма­ція і сві­до­мість – близь­кі по­нят­тя, за ви­нят­ком то­го, що сві­до­мість при­пи­сується тіль­ки лю­ди­ни. З го­ме­ос­та­тич­них по­зи­цій сві­до­мість фор­мується під дією трьо­х ін­фор­ма­ційних по­то­ків:

· ін­фор­ма­ція про зов­нішнє се­ре­до­ви­ще, яка над­хо­дить че­рез спе­ці­алі­зо­ва­ні і нес­пе­ці­алі­зо­ва­ні вхо­ди;

· ін­фор­ма­ція про стан внут­рішньо­го се­ре­до­ви­ща;

· ар­хі­во­ва­на ін­фор­ма­ція як ре­зуль­тат по­пе­ред­ніх взаємо­дій пер­ших двох.

Будь-які при­род­ні сис­те­ми є склад­ни­ми ієрар­хіч­ни­ми сис­те­ма­ми, які по­бу­до­ва­ні за прин­ци­пом вер­ти­каль­них і го­ри­зон­таль­них сі­ток го­ме­ос­та­тич­но­го ти­пу, тоб­то за прин­ци­пом фун­кці­ональ­ної фрак­таль­нос­ті (Сте­па­нов, 1994 р.).

Ці уяв­лен­ня спри­яли роз­вит­ку го­ме­ос­та­тич­ної гі­по­те­зи фор­му­ван­ня сві­до­мос­ті. Ви­хо­дя­чи з неї, влас­ну сві­до­мість ма­ють будь-які сис­те­ми Уні­вер­су­му, але сві­до­мість кож­ної з сис­тем іс­тот­но різ­ни­ти­меть­ся за­леж­но від спе­ци­фі­ки по­то­ку ін­фор­ма­ції, яка об­роб­ляється цією сис­те­мою чи її під­сис­те­мою і яка дає змо­гу їй бу­ти адек­ват­ною се­ре­до­ви­щу іс­ну­ван­ня. Не­адек­ват­ні се­ре­до­ви­щу сис­те­ми руйну­ють­ся і ги­нуть (Сте­па­нов, Вол­чен­ко, 2000 р.).

Сто­сов­но лю­ди­ни влас­не сві­до­мість мож­на оха­рак­те­ри­зу­ва­ти як ви­ді­ле­ну і ор­га­ні­зо­ва­ну в смис­ло­ву сис­те­му ін­ди­ві­дом ін­фор­ма­цію, що ви­ко­рис­то­вується ним для мо­де­лю­ван­ня внут­рішньо­го і зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща та ар­хі­ву­ван­ня ві­до­мос­тей, кла­си­фі­ко­ва­них за оз­на­ка­ми цих мо­де­лей. Пси­хі­ка лю­ди­ни є ре­зуль­та­том взаємо­дії її мо­де­лей внут­рішньо­го і зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща.

Од­ним із вис­нов­ків го­ме­ос­та­тич­ної сві­до­мос­ті є те, що ос­нов­ним схо­ви­щем ар­хі­во­ва­ної ін­фор­ма­ції є ва­ку­ум у виг­ля­ді по­ля­ри­за­ції його тон­кої струк­ту­ри. А ос­кіль­ки цей про­цес ди­на­міч­ний і пос­тійний, то з не­об­хід­ніс­тю ло­гі­ки слід виз­на­ти, що він (ва­ку­ум) є уза­галь­не­ним схо­ви­щем ін­фор­ма­ції, тоб­то всес­вітньою сві­до­міс­тю. Мо­зок лю­ди­ни є ли­ше ко­му­ні­ка­тив­ним ор­га­ном, який фор­мує ад­ре­со­ре­гіс­тро­вий апа­рат за зв'яз­ком з тією чи ін­шою ар­хі­во­ва­ною ін­фор­ма­цією. З цих по­зи­цій ін­фор­ма­ція, яка міс­тить­ся в тон­ко­му сві­ті, пе­ре­хо­дя­чи в сис­тем­но-ор­га­ні­зо­ва­ний світ, стає ін­фор­ма­цією-сві­до­міс­тю (ду­хом). Ін­фор­ма­ція тут роз­гля­дається як найви­ща фор­ма ін­фор­ма­ції і "опе­ра­тор смис­лів". Від­по­від­но смис­лом тут є ха­рак­те­рис­ти­ка цін­нос­ті ін­фор­ма­ції. Су­куп­ність усіх мож­ли­вих сис­тем з їх ха­рак­те­рис­ти­ка­ми ін­фор­ма­тив­нос­ті та енер­ге­тич­нос­ті ут­во­рює ін­фор­ма­ційно-енер­ге­тич­ний прос­тір, в яко­му сис­те­ми мож­на ран­жу­ва­ти за ве­ли­чи­на­ми спів­від­но­шен­ня. Ево­лю­ція Всес­ві­ту від­бу­вається в бік роз­вит­ку ви­со­ко­ін­фор­ма­тив­них, але ма­ло­енер­ге­тич­них "еко­ном­них" сис­тем (Сте­па­нов, Вол­чен­ко, 2000 р.).

Ви­ді­лив­ши Смисл як тре­тій про­яв Всес­ві­ту по­ряд з ін­фор­ма­цією і енер­гією, виз­на­ча­ють, крім ін­фор­ма­ційно-енер­ге­тич­но­го, смис­ло­вий (се­ман­тич­ний) прос­тір, в яко­му зак­ла­де­ні всі смис­ли ево­лю­ції жит­тя в Уні­вер­су­мі.

Про­цес тво­рін­ня Всес­ві­ту в ре­чо­вин­ній об­лас­ті, згід­но з мо­дел­лю ві­таль­нос­ті, по­чи­нається в ін­фор­ма­ційній ідеї Аб­со­лю­ту, яка прийшла з точ­ки оме­га в точ­ку син­гу­ляр­нос­ті аль­фа. Тут ін­фор­ма­ція мо­же пе­ре­хо­ди­ти в енер­гію. По­тім вклю­чається ево­лю­ційний цикл від кос­ної ре­чо­ви­ни до жи­вої. Да­лі роз­ви­ток при­во­дить до найви­щої фор­ми ево­лю­ції – сві­до­мос­ті лю­ди­ни, яка по­вин­на струк­ту­ру­ва­ти тон­кий світ Всес­ві­ту, на­пов­ню­ючи його ду­хов­но. У цьому за­ря­ді ду­хов­нос­ті, мож­ли­во, і зак­ла­де­ний ос­нов­ний сенс бут­тя лю­ди­ни. По­тім світ зно­ву схо­дить­ся до Аб­со­лю­ту, точ­ки оме­га. Та­ким чи­ном, от­ри­муємо схе­му віч­но­го про­це­су тво­рін­ня – від Аб­со­лю­ту до по­чат­ку ре­чо­вин­но­го сві­ту і зно­ву до Аб­со­лю­ту, в точ­ку оме­га, че­рез сві­до­мість лю­ди­ни, її Ду­шу і Дух.

У фе­но­ме­нах сві­до­мос­ті, як ба­чи­мо, ви­яв­ляється взаємо­дія ін­фор­ма­ційно­го сві­ту, або ін­фор­ма­ційно-енер­ге­тич­но­го прос­то­ру з ма­те­рі­аль­ни­ми об'єкта­ми. Людсь­ка сві­до­мість від­по­від­но до мо­де­лі ві­таль­нос­ті (на­яв­нос­ті сві­до­мос­ті в сис­те­мах) ро­зу­міється як су­ма взаємо­пов'яза­них еле­мен­тів: Ін­те­лект + Ду­ша + Дух. При цьому ін­те­лект і ду­ша – ат­ри­бу­ти ті­ла, а Дух – ат­ри­бут кос­міч­ної сві­до­мос­ті чи тон­ко­го сві­ту, який про­ни­кає до лю­ди­ни че­рез її ду­шу. Від­по­від­но в оду­хот­во­ре­но­му со­ці­умі бу­дуть від­бу­ва­ти­ся спри­ят­ли­ві про­це­си. Слід від­зна­чи­ти, що в мо­де­лі ві­таль­нос­ті, як у схе­мі но­мо­ге­не­зу, іс­нує де­який на­оч­ний зв'язок. Це зв'язок між ду­хов­ним рів­нем осо­бис­тос­ті і мож­ли­вість ду­хов­но­го кон­так­ту людсь­кої ду­ші з Аб­со­лю­том, яка за­ле­жить від цього рів­ня (Вол­чен­ко, 1997 р.).

Іс­ну­ван­ня точ­ки Оме­га П. Тейяр де Шар­ден, К.Е. Ці­ол­ковсь­кий та ба­га­то ін­ших вче­них-кос­міс­тів пов'язу­ва­ли з сим­во­лом Бо­га. На ни­нішньо­му ета­пі ус­ві­дом­лен­ня Сві­ту та при ви­бо­рі шля­хів ви­хо­ду ци­ві­лі­за­ції з ду­хов­но-еко­ло­гіч­ної кри­зи ра­ці­ональ­ним є до­пов­нен­ня на­уко­во­го знан­ня ре­лі­гійним. Особ­ли­во це сто­сується ос­вітньо-ви­хов­ної сис­те­ми, де гу­ма­ні­тар­ний і ду­хов­ний ас­пек­ти від­тіс­не­ні і за­мі­не­ні тех­нок­ра­тич­ним цик­лом знань.

Не­пе­ред­ба­чу­ва­ність нас­лід­ків руйнів­ної ан­тро­по­ген­ної ді­яль­нос­ті для еко­ло­гіч­ної ста­біль­нос­ті бі­ос­фе­ри і здо­ров'я лю­ди­ни по­яс­нює су­час­на си­нер­ге­ти­ка.

На­уко­ва шко­ла ла­уре­ата Но­бе­лівсь­кої пре­мії І.Р. При­го­жи­на ви­яви­ла, що при від­хо­джен­ні сис­те­ми від рів­но­ва­ги во­на мо­же пройти че­рез де­кіль­ка зон нес­тійкос­ті. У кож­ній з них по­ве­дін­ка сис­те­ми якіс­но змі­нюється. Зок­ре­ма, сис­те­ма мо­же пе­рейти до "ха­отич­но­го ста­ну", в яко­му по­ве­дін­ка кра­ще за все сим­во­лі­зує те но­ве, що прив­нес­ла в кон­цеп­ції по­ряд­ку і без­по­ряд­ку не­рів­но­важ­на фі­зи­ка: обид­ва ста­ни – і по­ряд­ку, і без­по­ряд­ку – ко­ге­рен­тні. Це оз­на­чає, що для обох ха­рак­тер­ні ко­ре­ля­ції і обид­ва ста­ни не­пе­ред­ба­чу­ва­ні (При­го­жий, Стен­герс, 1986,1999 р.). "Не­рів­но­важ­на тер­мо­ди­на­мі­ка", як наз­вав її І.Р. При­го­жий, яка іс­нує в не­рів­но­важ­них сис­те­мах, усу­ває ідею не­ми­ну­чос­ті смер­ті Всес­ві­ту та його об­ме­же­нос­ті.

Про­це­си ста­нов­лен­ня по­ряд­ку з ха­осу та їх взаємо­пе­ре­хо­дів та ідея уні­вер­саль­нос­ті за­ко­но­мір­нос­тей са­мо­ор­га­ні­за­ції, тоб­то виз­нан­ня іс­тот­ної по­діб­нос­ті в їх ви­яв­лен­ні в різ­ноп­ри­род­них об'єктах ста­ли ба­зо­вою мо­дел­лю си­нер­ге­ти­ки. Ос­но­ву цієї мо­де­лі ста­нов­лять так зва­ні не­рів­но­важ­ні сис­те­ми ("ак­тив­ні се­ре­до­ви­ща"). Во­ни ха­рак­те­ри­зу­ють­ся на­яв­ніс­тю ве­ли­кої кіль­кос­ті еле­мен­тів, між яки­ми в хо­ді са­мо­ор­га­ні­за­ції і скла­да­ють­ся ло­каль­ні взаємозв'яз­ки, впо­ряд­ко­ва­ність. То­му ці про­це­си са­мо­ор­га­ні­за­ції на­зи­ва­ють "ко­опе­ра­тив­ни­ми" яви­ща­ми (тоб­то ко­лек­тив­ни­ми, ма­со­ви­ми). До не­рів­но­важ­них сис­тем над­хо­дить віль­на енер­гія, яка пе­ре­ви­щує при­род­ні ен­тро­пійні втра­ти, так що в сис­те­мі ут­во­рюється її над­ли­шок. Цей над­ли­шок в сис­те­мі вик­ли­кає змі­ни. Спо­чат­ку їх мож­на прог­но­зу­ва­ти (що є звич­ним для кла­сич­ної ме­ха­ні­ки і тер­мо­ди­на­мі­ки), а по­тім до­ся­гається спе­ци­фіч­ний стан сис­те­ми, який має не­пе­ред­ба­чу­ва­ний, "ха­отич­ний" стан. По­даль­ші змі­ни віль­ної енер­гії при­во­дять до "зас­по­коєння" сис­те­ми, і в ній ви­ни­ка­ють де­які чіт­кі струк­ту­ри. Цикл са­мо­ор­га­ні­за­ції за­кін­че­ний. Про­цес змі­ни за­па­су віль­ної енер­гії мо­же про­дов­жи­ти­ся і да­лі. Сис­те­ма зно­ву пе­рейде в "ха­отич­ний" стан, а да­лі ви­ник­нуть де­які но­ві струк­ту­ри, які від­різ­ня­ють­ся від по­пе­ред­ніх.

Для опи­су ди­на­мі­ки про­це­сів са­мо­ор­га­ні­за­ції ви­роб­ле­ні спе­ці­аль­ні по­нят­тя. Найваж­ли­ві­ши­ми з них є:

1) ди­си­па­тив­на струк­ту­ра – це струк­ту­ра, яка ви­ни­кає в ре­зуль­та­ті са­мо­ор­га­ні­за­ції; во­на іс­нує тіль­ки за ра­ху­нок віль­ної енер­гії, що над­хо­дить у сис­те­му;

2) ат­рак­тор – це стан сис­те­ми, який мо­же бу­ти ре­алі­зо­ва­ний у да­но­му ак­тив­но­му се­ре­до­ви­щі; сам ви­хід з ха­осу оз­на­чає, що сис­те­ма бу­де пе­ре­хо­ди­ти до яко­гось пев­но­го рів­но­важ­но­го ста­ну, цей стан "пе­ре­ва­жив" і сис­те­мою бу­де об­ра­ний са­ме він, тоб­то це своєрід­ний центр при­тя­ган­ня, який за­ми­кає на со­бі мож­ли­ві шля­хи змі­ни сис­те­ми;

3) точ­ка бі­фур­ка­ції – стан сис­те­ми, по­даль­ший рух з якої мо­же від­бу­ва­ти­ся не в од­но­му нап­рям­ку, а в бік од­но­го з ці­ло­го на­бо­рів ат­рак­то­рів; це своєрід­на роз­вил­ка. Де­лі­кат­ний мо­мент по­ля­гає в то­му, що в про­це­сі са­мо­ор­га­ні­за­ції точ­ки бі­фур­ка­ції збі­га­ють­ся з ха­отич­ни­ми фа­за­ми в змі­ні сис­те­ми, у яких ду­же силь­ний вплив флук­ту­ацій. Че­рез це, ви­хо­дя­чи з ха­отич­но­го ста­ну, сис­те­ма мо­же не­пе­ред­ба­чу­ва­но ру­ха­ти­ся в різ­них нап­рям­ках;

4) не­лі­нійність – ха­рак­тер­на влас­ти­вість не­рів­но­важ­них сис­тем, яка по­ля­гає в то­му, що в них по­ру­шується дія прин­ци­пу су­пер­по­зи­ції. Ра­ні­ше в ме­ха­ні­ці вва­жа­ло­ся, що дію де­кіль­кох ма­лих сил мож­на за­мі­ни­ти дією од­нієї су­мар­ної. В си­нер­ге­ти­ці вив­ча­ють­ся си­ту­ації, ко­ли це пра­ви­ло не пра­цює, і та­ких у при­ро­ді ду­же ба­га­то.

Про­ана­лі­зуємо про­цес са­мо­ор­га­ні­за­ції не­рів­но­важ­них сис­тем. Кож­ній не­рів­но­важ­ній сис­те­мі при­та­ман­ні свої пев­ні струк­ту­ри, які во­на мо­же ре­алі­зу­ва­ти в хо­ді са­мо­ор­га­ні­за­ції. По­даль­ший рух з ха­осу мо­же від­бу­ва­ти­ся за різ­ни­ми нап­рям­ка­ми, які за­ле­жать, на жаль, від ви­пад­ко­вих чин­ни­ків. Різ­ною мо­же бу­ти і швид­кість, для та­ких про­це­сів ха­рак­тер­ні ре­жи­ми із за­гос­трен­ням. Це та­кі пе­ре­хо­ди, які по­чи­на­ють­ся по­віль­но, не­по­міт­но, а по­тім рап­то­во на­бу­ва­ють бук­валь­но ви­бу­хо­во­го ха­рак­те­ру. Як­що не вив­чи­ти та­кі мож­ли­вос­ті зав­час­но, то мож­на пот­ра­пи­ти в ре­жим із за­гос­трен­ням і нас­лід­ки про­це­су бу­дуть не­пе­ред­ба­чу­ва­ни­ми. Сьогод­ні та­ку стур­бо­ва­ність вик­ли­ка­ють еко­ло­гіч­ні проб­ле­ми – люд­ство все силь­ні­ше впли­ває на еко­сис­те­ми і бі­ос­фе­ру в ці­ло­му, і ви­хід на ви­бу­хо­ву ді­лян­ку про­це­су са­мо­ор­га­ні­за­ції сис­те­ми мо­же бу­ти ка­тас­тро­фіч­ним як для бі­ос­фе­ри в ці­ло­му, так і для здо­ров'я лю­ди­ни, зок­ре­ма.

15.3. Формування екологічної культури як основи неруйнівної поведінки людини в біосфері

Люд­ство має док­лас­ти мак­си­маль­них зу­силь для ра­ці­ональ­но­го піз­нан­ня за­ко­нів Божих та фун­кці­ону­ван­ня жи­вої при­ро­ди і свою по­ве­дін­ку про­ек­ту­ва­ти від­по­від­но до них. Людина повинна усвідомити, що вся природа, подарована нам Творцем, потребує нашої люблячої руки, а не споживацького впливу. Сього­ден­ня ви­ма­гає фор­му­ван­ня адек­ват­ної стра­те­гії по­ве­дін­ки лю­ди­ни в бі­ос­фе­рі, яка по­ля­гає в гар­мо­нійно­му спі­віс­ну­ван­ні лю­ди­ни з при­ро­дою.

Ре­гу­ля­то­ра­ми ди­на­міч­ної ці­ліс­нос­ті в сис­те­мі "сус­піль­ство - бі­ос­фе­ра" ма­ють ста­ти еко­ло­гіч­на від­по­ві­даль­ність, еко­ло­гіч­на сві­до­мість, еко­ло­гіч­не мис­лен­ня, еко­ло­гіч­ні знан­ня. Все це є скла­до­ви­ми еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри. Фор­му­ван­ня еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри здійснюється шля­хом еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти і ви­хо­ван­ня.

Прин­ци­пи еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри по­вин­ні вит­ри­му­ва­ти­ся на всіх рів­нях жит­тя лю­ди­ни – від ін­ди­ві­ду­аль­но­го до сус­піль­но­го. Ці прин­ци­пи мож­на ви­ра­зи­ти в та­кій прос­тій фор­мі: послух Богові, по­ва­га до лю­ди­ни, по­ва­га до при­ро­ди, тоб­то до бі­ос­фе­ри та її скла­до­вих ком­по­нен­тів.

Не по­ва­жа­ти лю­ди­ну амо­раль­но і від­по­від­но амо­раль­ною є не­по­ва­га до всьо­го жи­во­го, що за­без­пе­чує її жит­тя. Не ша­ну­ва­ти свій рід­ний ку­то­чок зем­лі, де на­ро­див­ся і ви­ріс, ве­лич­ність і кра­су при­ро­ди мо­же тіль­ки той, хто втра­тив все людсь­ке.

Бог не тіль­ки ство­рив нас і за­без­пе­чує ма­те­рі­аль­ні умо­ви на­шо­го жит­тя. Він, через своє творіння справ­ляє не­оці­нен­ний ес­те­тич­ний, емо­ційний вплив на лю­ди­ну. І, мож­ли­во, зав­дя­ки цьому впли­ву при­ро­ди лю­ди­на прийме рі­шен­ня про не­об­хід­ність за­галь­них для всьо­го сус­піль­ства еко­ло­гіч­ної мо­ра­лі, еко­ло­гіч­ної і бі­ос­фер­ної куль­ту­ри як етич­ної нор­ми сус­піль­ства в ці­ло­му.

То­му ли­ше стра­те­гія по­ве­дін­ки лю­ди­ни на ос­но­ві по­ло­жень фі­ло­софсь­кої кон­цеп­ції біоцентризму, згід­но з якою вва­жається, що не один і на­віть не кіль­ка ви­дів, а все жи­ве на Зем­лі має пра­во на іс­ну­ван­ня, і що са­ме вся бі­ота, а не од­на лю­ди­на по­вин­на ста­ти цен­тром ува­ги, дасть змо­гу сфор­му­ва­ти ос­но­ви не­руйнів­ної по­ве­дін­ки лю­ди­ни в бі­ос­фе­рі, адек­ват­ної до ви­мог сього­ден­ня.

Ли­ше за та­ко­го під­хо­ду ми змо­же­мо ус­ві­до­ми­ти се­бе як слуг Божих на цій Землі, які опікуються при­ро­дою – по­туж­но­го і над­зви­чайно склад­но­го ме­ха­ніз­му, який пра­цює зла­го­дже­но. Но­сієм еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри по­вин­на бу­ти кож­на лю­ди­на, а її фор­му­ван­ня тре­ба по­чи­на­ти ще з ко­лис­ки.

Еко­ло­гіч­на куль­ту­ра пе­ред усі­ма і кож­ним ок­ре­мо ста­вить ос­нов­ну мо­раль­ну ви­мо­гу: дій так, щоб той ве­лич­ний і роз­ма­їтий ус­трій при­ро­ди, який ми ба­чи­мо кож­ний день і но­сієм якого є Господь, був для нас бе­зу­мов­ною ме­тою.

Жод­не з до­сяг­нень на­уки і тех­ні­ки не мож­на наз­ва­ти ви­со­ко­мо­раль­ним, як­що во­но зав­дає шко­ди мільйонам лю­дей і всій бі­ос­фе­рі. То­му нам кон­че не­об­хід­ні еко­ло­гіч­на куль­ту­ра та мо­раль, яка по­вин­на виз­на­ча­ти і об'єдну­ва­ти в од­не ці­ле ос­ві­ту, твор­чість, на­уку і прак­ти­ку.

Як­що ми не змі­ни­мо­ся ду­хов­но, не ста­не­мо на шлях спо­ві­ду­ван­ня Божих принципів у житті, не від­мо­ви­мо­ся від ідеї спо­жи­ваць­ко­го став­лен­ня до при­ро­ди, не при­пи­ни­мо чи­ни­ти над нею роз­пра­ву, то ні про яку гар­мо­нію, спі­віс­ну­ван­ня і роз­ви­ток лю­ди­ни і при­ро­ди мо­ва йти не мо­же. Еко­ло­гіч­на куль­ту­ра є од­нією з го­лов­них за­сад без­печ­но­го майбутньо­го на­шої уні­каль­ної пла­не­ти, од­нією з за­сад роз­бу­до­ви і на­ці­ональ­но­го прог­ре­су Ук­ра­їни.

Лю­ди­на в усі ча­си бу­ла пред­ме­том фі­ло­софсь­ких знань і роз­гля­дається ни­ні як осо­бис­тість в усіх її сус­піль­них зв'яз­ках і від­но­си­нах.

Людсь­кий пог­ляд на світ – суть її на­уко­во­го сві­тог­ля­ду, дос­то­вір­них об'єктив­но-іс­тин­них знань, що пра­виль­но ві­доб­ра­жа­ють взаємозв'яз­ки явищ при­ро­ди.

Фі­ло­софсь­ке ро­зу­мін­ня іс­ти­ни не­до­сяж­не для пер­шок­лас­ни­ка, під­літ­ка і на­віть юна­ка. Але че­ка­ти, по­ки лю­ди­на са­ма до­сяг­не ви­со­ко­го рів­ня ін­те­лек­ту­аль­но-куль­тур­но­го роз­вит­ку – оз­на­чає до­пус­ка­ти серйоз­ну не­поп­рав­ну пе­да­го­гіч­ну по­мил­ку. От­же, зав­дан­ня пе­да­го­га по­ля­гає в то­му, щоб з пер­шо­го кро­ку нав­чан­ня при­вер­та­ти ува­гу уч­нів до явищ при­ро­ди і по­пу­ляр­но по­яс­ню­ва­ти їх взаємозв'яз­ки. У той са­мий час не­об­хід­но фор­му­ва­ти в уч­нів праг­нен­ня зро­зу­мі­ти ха­рак­тер зв'яз­ків і від­но­син у людсь­ко­му сус­піль­стві та Лю­ди­ною і Богом. Знан­ня про та­кі взаємозв'яз­ки і від­но­си­ни роз­кри­ва­ють­ся в прак­тич­ній ді­яль­нос­ті, фор­му­ють пот­ре­бу пог­либ­ле­но­го піз­нан­ня влас­ти­вос­тей при­ро­ди, є на­ча­ла­ми на­уко­во­го сві­тог­ля­ду та ос­но­вою еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня уч­нів як стриж­не­вої час­ти­ни ду­хов­но­го ста­нов­лен­ня осо­бис­тос­ті. Здо­ров'я лю­ди­ни як ре­зуль­тат та­ко­го ви­хо­ван­ня є ці­ліс­на сис­те­ма, що скла­дається із взаємо­за­леж­них час­тин: фі­зич­но­го, пси­хіч­но­го, емо­ційно­го, со­ці­аль­но­го, осо­бис­тіс­но­го і ду­хов­но­го. Ду­хов­не здо­ров'я – сенс на­шо­го іс­ну­ван­ня, його умо­вою є глибоке ро­зу­мін­ня і особисте спілкування з Богом.

На­дан­ня прі­ори­те­ту еко­ло­гіч­но­му ви­хо­ван­ню обу­мов­люється ще кіль­ко­ма при­чи­на­ми:

1. Зміс­тов­на сто­ро­на еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня до пев­ної мі­ри роз­кри­вається в про­це­сі вив­чен­ня кур­сів ос­нов на­ук, а про­це­су­аль­на сто­ро­на – кра­ще в про­це­сі всієї нав­чаль­но-тру­до­вої ді­яль­нос­ті ді­тей та мо­ло­ді.

2. В ос­но­ву зміс­ту еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти пок­ла­де­но кон­цеп­цію Бі­ос­фе­ри, що є на­уко­вою ос­но­вою пла­ну­ван­ня стійко­го розвит­ку, виз­на­че­ною Прог­ра­мою Ор­га­ні­за­ції Об'єдна­них На цій з нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща (ЮНЕП) гло­баль­ною проб­ле­мою сві­то­во­го спів­то­ва­ри­ства.

3. Ак­ту­аль­ність еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти в гло­баль­но­му мас­шта­бі спо­ну­кає вик­ла­даць­кий кор­пус в усьо­му сві­ті ово­ло­ді­ва­ти бі­ос­фер­ним мис­лен­ням і при­му­шує пе­рег­ля­ну­ти еко­но­міч­ні, со­ці­аль­ні, по­лі­тич­ні кри­те­рії та гас­ла. Це об'єднує нав­чаль­ні та ви­хов­ні зак­ла­ди будь-якої кра­їни до дії на па­ри­тет­них пар­тнерсь­ких за­са­дах.

4. Мо­ти­ва­ційною сфе­рою при­ро­до­охо­рон­ної ді­яль­нос­ті як ре­зуль­та­ту еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня є гу­ма­ніс­тич­ні, пат­рі­отич­ні, ес­те­тич­ні, еко­но­міч­ні, са­ні­тар­но-гі­гієніч­ні та піз­на­валь­ні мо­ти­ви.

Та­ким чи­ном, еко­ло­гіч­не ви­хо­ван­ня є стриж­не­вим за­со­бом ду­хов­но­го фор­му­ван­ня осо­бис­тос­ті. Пош­тов­хом до роз­вит­ку еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти в Ук­ра­їні, ста­ла Мі­жу­ря­до­ва кон­фе­рен­ція з прос­віт­ниц­тва сто­сов­но нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, що від­бу­лась у Тбі­лі­сі в 1977 р. Во­на виз­на­чи­ла сут­ність еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти в су­час­них умо­вах. У Дек­ла­ра­ції кон­фе­рен­ції за­пи­са­но: "Пра­виль­но зро­зу­мі­ла ос­ві­та в га­лу­зі нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща по­вин­на яв­ля­ти со­бою все­біч­ний, три­ва­ючий уп­ро­довж усьо­го жит­тя про­цес ос­ві­ти, який вра­хо­вує пе­ре­мі­ни у сві­ті, що швид­ко змі­нюється. Во­на має під­го­ту­ва­ти лю­ди­ну до жит­тя, оз­бро­їв­ши її ро­зу­мін­ням ос­нов­них проб­лем су­час­но­го сві­ту і дав­ши їй на­вич­ки і за­со­би, не­об­хід­ні для то­го, щоб во­на мог­ла ві­діг­ра­ва­ти, за на­леж­ної по­ва­ги до етич­них цін­нос­тей, пло­дот­вор­ну роль у по­ліп­шен­ні жит­тя і за­хис­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща".

Ра­зом з тим бу­ли виз­на­че­ні ос­нов­ні прин­ци­пи і про­від­ні нап­рям­ки прос­віт­ниц­тва в га­лу­зі охо­ро­ни нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща.

Еко­ло­гіч­на ос­ві­та по­вин­на:

· роз­гля­да­ти нав­ко­лишнє се­ре­до­ви­ще в усій його пов­но­ті – при­род­не і ство­ре­не лю­ди­ною, тех­но­ло­гіч­не і со­ці­аль­но-еко­ло­гіч­не, по­лі­тич­не, куль­тур­но-іс­то­рич­не, мо­раль­не, ес­те­тич­не;

· бу­ти три­ва­лим про­це­сом, тоб­то по­чи­на­ти­ся в дош­кіль­но­му ві­ці і про­дов­жу­ва­ти­ся на всіх ста­ді­ях фор­маль­ної і не­фор­маль­ної ос­ві­ти;

· бу­ти між­дис­цип­лі­нар­ною за своєю сут­тю, вно­си­ти спе­ці­аль­ний зміст у кож­ний нав­чаль­ний пред­мет, ство­рю­ючи ці­ліс­ну зба­лан­со­ва­ну пер­спек­ти­ву;

· вив­ча­ти го­лов­ні проб­ле­ми нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща з ура­ху­ван­ням міс­це­вих, на­ці­ональ­них, ре­гі­ональ­них і між на­род­них то­чок зо­ру, щоб на­бу­ти знан­ня про умо­ви нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща в ін­ших ге­ог­ра­фіч­них ре­гі­онах;

· зо­се­ре­ди­ти­ся на по­точ­них і мож­ли­вих си­ту­аці­ях нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, од­но­час­но бе­ру­чи до ува­ги іс­то­рич­ну пер­спек­ти­ву;

· роз'яс­ню­ва­ти зна­чен­ня та не­об­хід­ність міс­це­во­го, на­ці­ональ­но­го і між­на­род­но­го спів­ро­біт­ниц­тва в за­по­бі­ган­ні і ви­рі­шен­ні проб­лем дов­кіл­ля;

· док­лад­но вис­віт­лю­ва­ти різ­ні ас­пек­ти нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща в про­це­сі со­ці­аль­но-еко­но­міч­но­го пла­ну­ван­ня і роз­вит­ку;

· на­да­ва­ти на­се­лен­ню мож­ли­вість зас­то­со­ву­ва­ти свої знан­ня і дос­від у пла­ну­ван­ні, прийнят­ті рі­шень і виз­на­чен­ні нас­лід­ків;

· від­но­си­ти не­об­хід­ність знан­ня ас­пек­тів ураз­ли­вос­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, нав­чан­ня на­ви­чок ви­рі­шен­ня проб­лем і роз'яс­нен­ня цін­нос­тей до будь-якої ві­ко­вої гру­пи, але на­да­ва­ти особ­ли­во­го зна­чен­ня фор­му­ван­ню ро­зу­мін­ня ураз­ли­вос­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща в уч­нів у ранньо­му ві­ці і найбільш наб­ли­же­но до міс­ця нав­чан­ня;

· до­по­ма­га­ти уч­ням зна­хо­ди­ти оз­на­ки ви­ник­нен­ня проб­лем нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, а та­кож вив­ча­ти його ок­ре­мі ре­аль­ні проб­ле­ми;

· на­да­ва­ти особ­ли­во­го зна­чен­ня склад­ним проб­ле­мам нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща і в цьому зв'яз­ку – не­об­хід­нос­ті роз­вит­ку кри­тич­но­го мис­лен­ня і на­бут­тя на­ви­чок ви­рі­шен­ня проб­лем, що ви­ни­ка­ють;

· ви­ко­рис­то­ву­ва­ти різ­но­ма­ніт­ність нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, що вив­чається, і ши­ро­кий на­бір ме­то­дич­них прийомів для нав­чан­ня, зас­воєння знань про доз­віл­ля, по­чер­пну­тих з нього, при­ді­ля­ючи на­леж­ну ува­гу прак­тич­ній ді­яль­нос­ті і вив­чен­ню дос­ві­ду з пер­ших рук.

На ос­но­ві про­від­них прин­ци­пів еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти виз­на­че­но її ці­лі. Це, пе­ре­ду­сім, – на­да­ти мож­ли­вість лю­ди­ні зро­зу­мі­ти склад­ний ха­рак­тер нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща, яке є ре­зуль­та­том взаємо­дії його бі­оло­гіч­них, фі­зич­них, со­ці­аль­них, еко­но­міч­них і куль­тур­них чин­ни­ків, спри­яти ус­ві­дом­лен­ню важ­ли­вос­ті нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща для еко­но­міч­но­го, со­ці­аль­но­го і куль­тур­но­го роз­вит­ку.

Роль ос­ві­ти в за­без­пе­чен­ні стійко­го роз­вит­ку бу­ла обґрун­то­ва­на у двох ос­нов­них до­по­ві­дях ООН – ма­те­рі­алах ЮНЕП "Пер­спек­ти­ви нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща на пе­рі­од до 2000 р. і на­да­лі" (тра­вень 1987 р.) і ма­те­рі­алах Брун­дландсь­кої ко­мі­сії "На­ше спіль­не майбутнє" (кві­тень 1987 р.). У цих до­ку­мен­тах під­крес­люється, що для до­сяг­нен­ня стійко­го роз­вит­ку ос­ві­та в га­лу­зі нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща пот­ре­бує здійснен­ня дов­гот­ри­ва­лих за­хо­дів, ос­кіль­ки проб­ле­ми та якість нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща не на­ле­жать до тих, які мож­на раз і на­зав­жди ви­рі­ши­ти, во­ни вик­ли­ка­ють пос­тійну тур­бо­ту і три­во­гу.

Ос­ві­та з пи­тань нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща здійснюється в ме­жах фор­маль­ної і не­фор­маль­ної ос­ві­ти. Фор­маль­на охоп­лює ви­хо­ван­ців дош­кіль­них зак­ла­дів, уч­нів за­галь­но­ос­віт­ніх шкіл усіх ти­пів, сту­ден­тів се­ред­ніх спе­ці­аль­них і ви­щих нав­чаль­них зак­ла­дів, а та­кож слу­ха­чів різ­них кур­сів під­ви­щен­ня ква­лі­фі­ка­ції, спе­ці­аліс­тів. Не­фор­маль­на ос­ві­та охоп­лює мо­лодь і до­рос­лих з усіх верств на­се­лен­ня, які одер­жу­ють при­ро­до­охо­рон­ні ві­до­мос­ті ін­ди­ві­ду­аль­но або ко­лек­тив­но з дже­рел ма­со­вої ін­фор­ма­ції чи в про­це­сі ра­зо­вих за­хо­дів. Еко­ло­гіч­ний ас­пект по­ви­нен ор­га­ніч­но вклю­ча­тись у про­цес ос­ві­ти всіх ві­ко­вих ка­те­го­рій, що від­по­ві­дає кон­цеп­ції "не­пе­рер­вної ос­ві­ти".

Пи­тан­ня еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти ак­тив­но роз­роб­ля­ють­ся су­час­ни­ми фі­ло­со­фа­ми (О. Галєєва, В. Ли­пиць­кий, М. Ки­сельо­в, В. Кри­са­чен­ко, М. Ку­рок, Г. Пла­то­нов, О. Сал­товсь­кий та ін.) і спе­ці­аліс­та­ми з пе­да­го­гі­ки (А. Зах­ліб­ний, І. Зве­рев, О. Пла­хот­ник, Є. Слас­те­ні­на, І. Су­ра­ве­гі­на, Н. Пус­то­віт, Г. Та­ра­сен­ко, С. Шмалєй та ­ін.).

З ме­тою вдос­ко­на­лен­ня еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти не­рід­ко звер­та­ють­ся до кон­цеп­ції "ви­хо­ван­ня на при­ро­ді" як дже­ре­ла нат­хнен­ня, піз­нан­ня і майстер­нос­ті (Де­мок­ріт, Аріс­то­тель, А. Дю­рер, Л. Аль­бер­ті, А. Ба­ум­гар­тен, І. Він­кель­ман, Й. Гер­дер), до пе­да­го­гіч­них шкіл "на­ту­ра­ліс­тич­но­го ви­хо­ван­ня" (Я. Ко­менсь­ко­го, Ж. Рус­со, Й. Пес­та­лоц­ці, А. Діс­тер­ве­га, К. Ушинсь­ко­го, В. Су­хом­линсь­ко­го). Ос­но­вою для ро­зу­мін­ня су­ті еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня уч­нів шкіль­но­го ві­ку знач­ною мі­рою є ви­бір під­хо­ду до виз­на­чен­ня "еко­ло­гіч­на куль­ту­ра". Ми дот­ри­муємось вис­нов­ку, що еко­ло­гіч­на куль­ту­ра – це мі­ра і спо­сіб роз­вит­ку, ре­алі­за­ція со­ці­аль­них сил у про­це­сі ма­те­рі­аль­но-прак­тич­но­го і ду­хов­но-те­оре­тич­но­го зас­воєння при­ро­ди. Ви­яв су­ті еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри дає змо­гу нам роз­гля­да­ти ви­хо­ван­ня як сис­те­му уп­рав­лін­ня фор­му­ван­ням тих якос­тей осо­бис­тос­ті, що є ос­нов­ни­ми скла­до­ви­ми ви­хо­ван­ня і виз­на­ча­ють рі­вень еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри. То­му про­цес еко­ло­гіч­но­го ви­хо­ван­ня виз­на­чається на­ми як пос­лі­дов­ність ета­пів нав­чаль­но-ви­хов­ної ді­яль­нос­ті, спря­мо­ва­них на зас­воєння осо­бис­тіс­тю знань про на­уко­ві ос­но­ви при­ро­до­ко­рис­ту­ван­ня, фор­му­ван­ня виз­на­че­них якос­тей, нап­ра­цю­ван­ня пев­них цін­ніс­них орієнта­цій, прак­тич­них на­ви­чок та го­тов­нос­ті до охо­ро­ни при­ро­ди. У за­галь­но­му пла­ні ці ета­пи умов­но мож­на виз­на­чи­ти:

1. Ін­те­лек­ту­аль­ний – фор­му­ван­ня пот­реб у гли­бо­ких і міц­них знан­нях (еко­ло­гіч­ні пот­ре­би) еко­ло­гіч­но­го зміс­ту як якос­ті осо­бис­тос­ті, тоб­то ви­бір пев­ної еко­ло­гіч­ної по­зи­ції (пог­ля­ди, ідеї).

2. Опе­ра­ційний (еко­ло­гіч­ні ін­те­ре­си) – ви­хо­ван­ня ін­те­ре­су до ви­со­ко­ефек­тив­ної тру­до­вої ді­яль­нос­ті на об'єктах при ро­ди, фор­му­ван­ня умінь і на­ви­чок з охо­ро­ни при­ро­ди. Ус­та­нов­ка на тру­до­ву (по­шу­ко­ву) ді­яль­ність еко­ло­гіч­но­го зміс­ту. Ви­хо­ван­ня цін­ніс­них орієнта­цій (сис­те­ми цін­нос­тей).

3. Мо­ти­ва­ційний (го­тов­ність до еко­ло­гіч­ної ді­яль­нос­ті) – ви­яв та зак­ріп­лен­ня до­мі­ну­ючих се­ред су­куп­нос­ті спо­ну­каль­них мо­ти­вів. Фор­му­ван­ня на­ви­чок твор­чої еко­ло­гіч­ної ді­яль­нос­ті, і на цій ос­но­ві – го­тов­нос­ті до еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки в при­ро­ді.

Кож­ний з виз­на­че­них ета­пів пе­ред­ба­чає пев­ні рів­ні фор­му­ван­ня виз­на­че­них якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті: еко­ло­гіч­ні пот­ре­би, еко­ло­гіч­ні ін­те­ре­си, го­тов­ність до еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки в дов­кіл­лі. Зміст ре­алі­за­ції еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки в при­ро­ді за­ле­жить від ха­рак­те­ру дій уч­нів: ак­тив­ні дії, спря­мо­ва­ні на до­сяг­нен­ня пев­них ре­зуль­та­тів, чи па­сив­не ут­ри­ман­ня від ді­янь з влас­но­го ба­жан­ня. Ут­ри­ман­ня від дій, що за­су­джу­ють­ся мо­раль­ною ети­кою чи за­бо­ро­ня­ють­ся еко­ло­гіч­ним за­ко­но­дав­ством, тоб­то па­сив­на фор­ма ре­алі­за­ції, на­зи­вається дот­ри­ман­ням еко­ло­го-етич­них норм. Ак­тив­ні ж дії уч­нів з ви­ко­нан­ня пок­ла­де­них на них обов'яз­ків еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті ста­нов­лять ак­тив­ну фор­му ре­алі­за­ції, що на­зи­вається ви­ко­нан­ням. Учень зо­бов'яза­ний ви­ко­ну­ва­ти ви­мо­ги еко­ло­го-етич­них норм не­за­леж­но від внут­рішньо­го став­лен­ня до них. У ра­зі ре­алі­за­ції еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки у фор­мі ви­ко­рис­тан­ня здійснюється про­яв сфор­мо­ва­них якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті.

Особ­ли­вою спе­ци­фіч­ною фор­мою ре­алі­за­ції еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки є зас­то­су­ван­ня, тоб­то при­му­со­ва фор­ма ді­яль­нос­ті, що за пот­ре­би ор­га­ні­зується пе­да­го­гіч­ним ко­лек­ти­вом.

Та­ким чи­ном, дієвість і ефек­тив­ність еко­ло­гіч­но зна­чу­щої по­ве­дін­ки в пер­шу чер­гу за­ле­жить від ви­бо­ру форм ви­хо­ван­ня якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­би.

Не менш важ­ли­вим чин­ни­ком при цьому є умо­ви для ре­алі­за­ції якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті.

Фор­му­ван­ня цін­нос­тей еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри осо­бис­тос­ті за­без­пе­чується поєднан­ням еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти, прак­тич­ної ді­яль­нос­ті і спіл­ку­ван­ня в про­це­сі та­кої ді­яль­нос­ті. Але пер­шо­чер­го­ве зна­чен­ня має са­ме те, яка кон­цеп­ція вкла­дається в зміст еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти. Кон­цеп­ція бі­ос­фе­ри не є аль­тер­на­тив­ною, але ви­ко­рис­то­вується як на­уко­ва ос­но­ва кон­цеп­ції стійко­го роз­вит­ку. Ось чо­му обов'яз­ко­во зап­ро­ва­джу­ва­ти обид­ві кон­цеп­ції в зміст еко­ло­гіч­ної ос­ві­ти. Це – пер­ша ме­то­до­ло­гіч­на умо­ва ус­піш­но­го ви­рі­шен­ня проб­ле­ми фор­му­ван­ня цін­нос­тей еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри. Дру­га, не менш важ­ли­ва, – які якос­ті еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті бу­де взя­то за ос­но­ву ви­хо­ван­ня. На наш пог­ляд, го­лов­ни­ми якос­тя­ми по­вин­ні бу­ти еко­ло­гіч­ні пот­ре­би, еко­ло­гіч­ні ін­те­ре­си і го­тов­ність до еко­ло­гіч­но зна­чу­щої ді­яль­нос­ті та по­ве­дін­ки в нав­ко­лишньо­му при­род­но­му се­ре­до­ви­щі.

То­му од­нією з найваж­ли­ві­ших умов за­без­пе­чен­ня ре­алі­за­ції цін­нос­тей еко­ло­гіч­ної куль­ту­ри є рі­вень еко­ло­гіч­ної сві­до­мос­ті, зміс­ту еко­ло­гіч­них знань та пос­тійний і без­пе­рер­вний про­цес фор­му­ван­ня виз­на­че­них на­ми якос­тей еко­ло­гіч­но ви­хо­ва­ної осо­бис­тос­ті.

Еко­ло­гі­за­ція гро­мадсь­кої сві­до­мос­ті – од­на з ха­рак­тер­них рис ду­хов­но­го жит­тя су­час­но­го сус­піль­ства. Цей про­цес роз­гор­тається в усіх сфе­рах сус­піль­ної сві­до­мос­ті і на всіх рів­нях.