Зло­якіс­ні но­во­ут­во­рен­ня 2 страница

Спів­від­но­шен­ня ок­ре­мих ПАВ у вих­лоп­них га­зах тран­спор­ту, ви­ки­дах опа­лю­валь­них сис­тем та ін­ших про­мис­ло­вих дже­рел від­нос­но пос­тійне. Але про­пор­ції ПАВ у заб­руд­нен­ні ат­мос­фе­ри знач­но змі­ню­ють­ся по­рів­ня­но з по­каз­ни­ка­ми в дже­ре­лах заб­руд­нен­ня. Це по­яс­нюється різ­ною стійкіс­тю ок­ре­мих ПАВ до дії фі­зич­них (ультра­фі­оле­то­ве про­мін­ня) та хі­міч­них (озон, ін­ші хі­міч­ні спо­лу­ки – окис­ню­ва­чі) чин­ни­ків.

З ме­тою оцін­ки су­мар­ної кан­це­ро­ген­ної ак­тив­нос­ті ПАВ ко­рис­ту­ють­ся від­нос­ним по­каз­ни­ком – кан­це­ро­ген­на ак­тив­ність бен­за­пі­ре­ну бе­реть­ся за 1. В умо­вах різ­них на­се­ле­них місць кан­це­ро­ген­на ак­тив­ність ПАВ оці­нюється в ме­жах 1,27-1,47.

Кон­цен­тра­ція ПАВ у по­віт­рі до­ся­гає мак­си­му­му в осінньо-зи­мо­вий пе­рі­од. Це обу­мов­ле­но збіль­шен­ням ви­ки­дів опа­лю­валь­них сис­тем, а та­кож по­гір­шен­ням умов роз­сі­юван­ня заб­руд­нен­ня і змен­шен­ням дії чин­ни­ків, що при­во­дять до роз­па­ду кан­це­ро­ген­них спо­лук.

При­род­ний фон ПАВ ут­во­рюється внас­лі­док вул­ка­ніч­ної ді­яль­нос­ті, лі­со­вих по­жеж та син­те­зу різ­ни­ми мік­ро­ор­га­ніз­ма­ми і рос­ли­на­ми. Цим шля­хом в ат­мос­фе­ру над­хо­дить до 1000 тонн бен­за­пі­ре­ну що­річ­но. При­род­ний фон ПАВ за ба­га­то ти­ся­чо­літь не змі­нив­ся. Про­те ан­тро­по­ген­не заб­руд­нен­ня нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща ци­ми кан­це­ро­ге­на­ми ба­га­то­ра­зо­во його пе­ре­ви­щує.

ПАВ є скла­до­вою наф­ти (250-8050 мкг/кг) та наф­топ­ро­дук­тів, ву­гіл­ля та слан­ців, різ­них ви­дів саж, бі­ту­мів, дьог­тів та їх по­хід­них, мі­не­раль­них ма­сел (у від­працьо­ва­них мас­лах вміст ПАВ мо­же зрос­та­ти від 10 до 100 ра­зів). Во­ни ут­во­рю­ють­ся в про­це­сах го­рін­ня різ­них го­рю­чих ма­те­рі­алів.

Ос­нов­ни­ми ан­тро­по­ген­ни­ми дже­ре­ла­ми ПАВ є: ви­ки­ди наф­то­пе­ре­роб­них, кок­со­хі­міч­них, ме­та­лур­гійних і теп­ло­енер­ге­тич­них під­приємств, ав­то­мо­біль­ний та вод­ний тран­спорт, аві­ація.

Найбільш по­ши­ре­ною спо­лу­кою, що на­ле­жить до ПАВ, є бен­за­пі­рен. Це до­сить стійка до фі­зи­ко-хі­міч­них впли­вів спо­лу­ка, не­роз­чин­на у во­ді, найсиль­ні­ший кан­це­ро­ген з ві­до­мих ПАВ.

Бен­за­пі­рен міс­тить­ся в тю­тю­но­во­му ди­мі (20-240 мкг на ци­гар­ку); у по­віт­рі міст (0,05-74 г м³); вих­лоп­них га­зах ди­зель­них дви­гу­нів (2-170 мкг на 1 кг екстрак­ту); від­працьо­ва­них ма­шин­них мас­тил (5,2-35,1 мг на кг); у си­рій наф­ті (0,1-3,6 мг на кг); м'ясі і ри­бі, сма­же­них на де­рев­но­му ву­гіл­лі (до 8 мкг на кг); при різ­них про­це­сах об­роб­ки хар­чо­вих про­дук­тів (ра­фі­ну­ван­ні, об­сма­жен­ні і коп­чен­ні).

За 1 хви­ли­ну га­зо­тур­бін­ний дви­гун лі­та­ка ви­ки­дає 2-4 мг бен­за­пі­ре­ну. Тіль­ки від цього дже­ре­ла його в ат­мос­фе­ру що­річ­но над­хо­дить по­над 5000 тонн.

ПАВ на­ле­жать до найбільш по­ши­ре­них кан­це­ро­ге­нів, во­ни мо­жуть три­ва­лий час збе­рі­га­ти­ся в нав­ко­лишньо­му се­ре­до­ви­щі і за­лу­ча­ти­ся в бі­оло­гіч­ний кру­го­обіг ре­чо­вин. їх дес­трук­ція від­бу­вається під впли­вом ультра­фі­оле­то­вих про­ме­нів і озо­ну.

Заб­руд­нен­ня ПАВ вод­них еко­сис­тем при­во­дить їх до цир­ку­ля­ції у вод­но­му се­ре­до­ви­щі і за­лу­чен­ня в тро­фіч­ні лан­цю­ги. Знач­на час­ти­на ПАВ, як і біль­шість хі­міч­них ре­чо­вин, сор­бується мік­ро­час­тин­ка­ми і осі­дає на дно, звід­ки над­хо­дить у во­до­рос­ті, ви­щі вод­ні рос­ли­ни та мік­роп­лан­ктон і в мі­ру їх від­ми­ран­ня пот­рап­ляє в дон­ні від­кла­ди.

Спе­ци­фіч­на бі­одег­ра­да­ція ПАВ від­бу­вається за учас­тю де­ток-си­ка­ційних сис­тем клі­тин рос­лин­них і тва­рин­них ор­га­ніз­мів, зок­ре­ма, в ор­га­ніз­мі риб, мо­люс­ки, нав­па­ки, здат­ні до їх ку­му­ля­ції. Зни­жу­ва­ти вміст ПАВ у во­доймах мо­жуть пев­ні ви­ди мік­ро­ор­га­ніз­мів.

ПАВ на­ко­пи­чу­ють­ся в ґрун­ті та в рос­ли­нах. Фільтра­ція бен­за­пі­ре­ну мо­же від­бу­ва­ти­ся на гли­би­ну до 1,5 м. Бі­оло­гіч­не очи­щен­ня ґрун­тів від ПАВ за­ле­жить від кис­лот­нос­ті і во­ло­гос­ті ґрун­тів та здійснюється де­яки­ми ши­ро­ко по­ши­ре­ни­ми мік­ро­ор­га­ніз­ма­ми.

Ви­яв­лен­ня бен­за­пі­ре­ну в нав­ко­лишньо­му се­ре­до­ви­щі свід­чить про при­сут­ність ін­ших спо­лук гру­пи ПАВ.

По­ка­за­но, що на від­ста­ні 15-30 м від до­ро­ги кон­цен­тра­ція бен­за­пі­ре­ну ста­но­вить 50-60 % від ве­ли­чин, які виз­на­ча­ють­ся на ма­гіс­тра­лі.

У ве­ли­ко­му міс­ті час­тка бен­за­пі­ре­ну, обу­мов­ле­на вих­лоп­ни­ми га­за­ми ав­тот­ран­спор­ту, пе­ре­ви­щує 50 % за­галь­но­го заб­руд­нен­ня.

ПАВ є хі­міч­ни­ми кан­це­ро­ге­на­ми, які вик­ли­ка­ють зло­якіс­ні пух­ли­ни шкі­ри, ле­ге­нів, мо­лоч­ної за­ло­зи, м'язо­вої і спо­луч­ної тка­нин та ін.

Змен­шен­ню заб­руд­не­нос­ті ат­мос­фе­ри ПАВ сприяють: удос­ко­на­лен­ня конструк­ції та ре­жи­му ро­бо­ти дви­гу­на внут­рішньо­го зго­ран­ня – ви­ко­рис­тан­ня нейтра­лі­за­то­рів зни­жує ви­ки­ди бен­за­пі­ре­ну на 38-93 %; зас­то­су­ван­ня спе­ці­аль­них при­са­док – на 54-84 %; ви­ко­рис­тан­ня ре­гу­ля­то­ра роз­рі­джен­ня змен­шує ви­ді­лен­ня кан­це­ро­ге­нів у 6-6,5 ра­за.

Змен­шен­ню ви­ки­дів ав­тот­ран­спор­том від­працьо­ва­них га­зів сприяють пла­ну­валь­ні за­хо­ди та за­хо­ди, що ре­гу­лю­ють рів­но­мір­ний рух (без зу­пи­нок) на ма­гіс­тра­лях, – бу­дів­ниц­тво під­зем­них пе­ре­хо­дів, ту­не­лів, ав­то­розв'язок та ін.

У по­бу­ті тре­ба уни­ка­ти кон­так­ту шкі­ри з са­жею, мо­тор­ни­ми мас­ти­ла­ми та вди­хан­ня па­рів бен­зи­ну, ба­жа­но кух­ні об­лад­ну­ва­ти ви­тяж­ни­ми сис­те­ма­ми. Не мож­на ви­ро­щу­ва­ти і спо­жи­ва­ти ово­чі оба­біч ав­тош­ля­хів. Найбіль­шу пи­то­му ва­гу в кан­це­ро­ген­но­му на­ван­та­жен­ні ма­ють кар­топ­ля (до 40 % су­мар­ної ве­ли­чи­ни) і со­няш­ни­ко­ва олія (близь­ко 24 %).

10.4. Пестициди та нітрати як мутагени та канцерогени

Сві­то­ва прак­ти­ка по­ка­зує, що не­ток­сич­них для лю­ди­ни пес­ти­ци­дів не­має. Во­ни мо­жуть на­ко­пи­чу­ва­тись у жи­вих ор­га­ніз­мах у кіль­кос­тях, що в сот­ні і на­віть ти­ся­чі ра­зів пе­ре­ви­щу­ють їх вміст у нав­ко­лишньо­му се­ре­до­ви­щі.

Найбіль­шу заг­ро­зу ста­нов­лять нас­лід­ки дії пес­ти­ци­дів. Так, ана­ліз 440 пре­па­ра­тів на му­та­ген­ну, кан­це­ро­ген­ну, ем­брі­оток­сич­ну, те­ра­то­ген­ну ак­тив­ність у різ­них тест-сис­те­мах (мік­ро­ор­га­ніз­ми, рос­ли­ни, клі­ти­ни тва­рин, лю­ди­ни) по­ка­зав, що 73,8 % з них справ­ля­ють по­зи­тив­ний, тоб­то не­ба­жа­ний ефект. Найбільш ураз­ли­вою тест-сис­те­мою є клі­ти­ни лю­ди­ни.

Ба­га­то пес­ти­ци­дів пот­рап­ляє в ор­га­нізм лю­ди­ни на ран­ніх ета­пах його ем­брі­ональ­но­го роз­вит­ку з по­віт­рям, во­дою, їжею. Во­ни мо­жуть на­ко­пи­чу­ва­ти­ся в реп­ро­дук­тив­них ор­га­нах і не­га­тив­но впли­ва­ти на роз­мно­жен­ня. При цьому збіль­шується кіль­кість мер­твих ем­брі­онів, з'яв­ля­ють­ся оз­на­ки ви­ро­джен­ня, мо­же змі­ню­ва­ти­ся ста­те­ва струк­ту­ра по­пу­ля­цій то­що.

Сьогод­ні ви­яв­ле­но по­над 60 пес­ти­ци­дів, які по­ру­шу­ють фун­кцію ен­док­рин­ної сис­те­ми, пов'яза­ну з рос­том, роз­вит­ком і реп­ро­дук­тив­ною здат­ніс­тю ор­га­ніз­му. За да­ни­ми Ук­ра­їнсь­ко­го на­уко­во­го гі­гієніч­но­го цен­тру МОЗ Ук­ра­їни, у жі­нок, що три­ва­лий час заз­на­ють впли­ву пес­ти­ци­дів, роз­ви­вається дис­фун­кція жі­но­чої ста­те­вої сис­те­ми. У 30,1 % цих жі­нок з'яв­ля­ють­ся фіб­ро­мі­оми і за­па­лен­ня мат­ки та при­дат­ків, у 20,9 % – еро­зія шийки мат­ки. У сільсь­кій міс­це­вос­ті 60 % жі­нок ді­то­род­но­го ві­ку хво­рі­ють на гі­не­ко­ло­гіч­ні зах­во­рю­ван­ня.

Ме­ди­ки кон­ста­ту­ють, що в чо­ло­ві­ків, які жи­вуть у США і Євро­пі, кіль­кість спер­ма­то­зо­їдів у спер­мі змен­ши­ла­ся біль­ше ніж на 50 % по­рів­ня­но з кін­цем 1930 р. Ці да­ні ли­ше під­твер­джу­ють зрос­та­юче за­не­по­коєння від­нос­но то­го, що чо­ло­ві­ча реп­ро­дук­тив­на здат­ність мо­же різ­ко по­гір­ши­ти­ся, і вин­ні в цьому, се­ред ін­ших чин­ни­ків, пес­ти­ци­ди.

Є дос­тат­ня кіль­кість фак­тів, що під­твер­джу­ють ре­аль­ність ви­ник­нен­ня ге­не­тич­них по­ру­шень у лю­дей і тва­рин при на­ко­пи­чен­ні пес­ти­ци­дів у ґрун­ті, во­ді, по­віт­рі. Об­сте­жен­ня жи­те­лів де­яких ба­вов­но-сійних районів Уз­бе­кис­та­ну під час про­ве­ден­ня ро­біт з де­фо­лі­ації зас­від­чи­ло під­ви­щен­ня хро­мо­сом­них і хро­ма­тид­них по­ру­шень у лейко­ци­тах кро­ві.

Ве­ли­ким є ри­зик ви­пад­ко­во­го от­руєння пес­ти­ци­да­ми. За да­ни­ми ВО­ОЗ, що­річ­но пес­ти­ци­да­ми от­руюють­ся 500 тис. чо­ло­вік, біль­ше 5 тис. – по­ми­ра­ють від них. При цьому 44 % та­ких от­руєнь при­па­дає на гру­пи на­се­лен­ня, які не ма­ють про­фе­сійно­го кон­так­ту з пес­ти­ци­да­ми.

За­галь­на зах­во­рю­ва­ність ді­тей до шес­ти ро­ків (хво­ро­би шкі­ри, трав­но­го трак­ту, ор­га­нів ди­хан­ня, по­ру­шен­ня об­мі­ну ре­чо­вин, від­ста­ван­ня у фі­зич­но­му роз­вит­ку) в 4,6 ра­за ви­ща, ніж у районах з мі­ні­маль­ною хі­мі­за­цією. За 25 ос­тан­ніх ро­ків зас­то­су­ван­ня пес­ти­ци­дів у 300 ра­зів зрос­ли ви­пад­ки алер­гіч­них зах­во­рю­вань ді­тей.

Як­що тен­ден­ції ви­ко­рис­тан­ня пес­ти­ци­дів збе­рі­га­ти­муть­ся й на­да­лі, зах­во­рю­ва­ність ди­тя­чо­го на­се­лен­ня сільсь­ких міс­це­вос­тей до 2010 р. мо­же зрос­ти в 1,2-1,68 ра­за.

Ба­га­то пес­ти­ци­дів є кан­це­ро­ге­на­ми. У 1988 р. На­ці­ональ­на ака­де­мія на­ук США опуб­лі­ку­ва­ла до­по­відь, у якій го­во­рить­ся, що в найближ­чі 70 ро­ків по­над 1 млн. аме­ри­кан­ців ри­зи­ку­ють зах­во­рі­ти на рак, вик­ли­ка­ний на­яв­ніс­тю 28 кан­це­ро­ген­них пес­ти­ци­дів у хар­чо­вих про­дук­тах.

Ніт­ра­ти – (со­лі азот­ної кис­ло­ти) – ду­же по­ши­ре­ні в при­ро­ді ре­чо­ви­ни. У при­род­но­му се­ре­до­ви­щі во­ни ут­во­рю­ють­ся в ос­нов­но­му при роз­кла­дан­ні азо­тов­міс­них ор­га­ніч­них спо­лук. У ве­ли­ких кіль­кос­тях во­ни пот­рап­ля­ють у ґрунт з мі­не­раль­ни­ми доб­ри­ва­ми, які міс­тять ніт­рат­ні фор­ми азо­ту>)3 ґрун­ту і во­ди пе­ре­хо­дять у рос­ли­ни, де бе­руть участь у син­те­зі азо­тис­тих спо­лук (зок­ре­ма біл­ків), про­хо­дя­чи про­між­ні ста­дії від­нов­лен­ня до ніт­ри­тів та амі­аку. На­ко­пи­чен­ня ніт­ра­тів у рос­ли­нах за­ле­жить від ба­гатьо­х чин­ни­ків (ві­до­мо по­над 20), з яких найбіль­ше зна­чен­ня ма­ють бі­оло­гіч­ні особ­ли­вос­ті са­мих куль­тур, особ­ли­вос­ті азот­но­го жив­лен­ня; до­зи, фор­ми і спо­со­би вне­сен­ня азот­них доб­рив, зба­лан­со­ва­ність з ін­ши­ми еле­мен­та­ми жив­лен­ня, тер­мі­ни ос­танньо­го азот­но­го пі­джив­лен­ня, зби­ран­ня і т.д. Вміст ніт­ра­тів у рос­ли­нах за­ле­жить від по­год­них умов. При нес­та­чі во­ло­ги і зни­же­ній ін­со­ля­ції, різ­ких пе­ре­па­дах тем­пе­ра­ту­ри кіль­кість їх збіль­шується. Ос­нов­на при­чи­на вміс­ту ніт­ра­тів у ток­сич­них кон­цен­тра­ці­ях у про­дук­тив­них час­ти­нах рос­лин – над­мір­не і не­кон­трольо­ва­не зас­то­су­ван­ня азот­них доб­рив.

Ток­сич­на дія ніт­ра­тів на ор­га­нізм лю­ди­ни по­ля­гає у гі­пок­сії (кис­не­во­му го­ло­ду­ван­ні тка­нин), що роз­ви­вається че­рез по­ру­шен­ня тран­спор­ту кис­ню кров'ю внас­лі­док ут­во­рен­ня мет­ге­мог­ло­бі­ну, а та­кож у приг­ні­чен­ні ак­тив­нос­ті де­яких фер­мен­тних сис­тем, що бе­руть участь у про­це­сах тка­нин­но­го ди­хан­ня, ви­ник­нен­ні ток­сич­ної пнев­мо­нії та сер­це­вої не­дос­тат­нос­ті. Ін­ток­си­ка­ція ніт­ра­та­ми ха­рак­те­ри­зується до­сить тяж­ким пе­ре­бі­гом і мо­же за­кін­чи­ти­ся смер­тю по­тер­пі­ло­го. Клі­ніч­ні оз­на­ки гос­тро­го от­руєння ніт­ра­та­ми з'яв­ля­ють­ся че­рез 1-3 го­ди­ни піс­ля пот­рап­лян­ня їх в ор­га­нізм. Спо­чат­ку ви­ни­ка­ють ці­аноз (си­нюш­ність) губ, сли­зо­вих обо­ло­нок, ніг­тів, об­лич­чя, за­диш­ка, силь­не сер­це­бит­тя. Лі­ку­ван­ня от­руєнь ніт­ра­та­ми має не­від­клад­ний ха­рак­тер. Особ­ли­во чут­ли­ві до ток­сич­ної дії ніт­ра­тів ді­ти пер­ших мі­ся­ців жит­тя та осо­би по­хи­ло­го ві­ку.

Ор­га­нізм лю­ди­ни найчас­ті­ше ком­пен­сує ток­сич­ний вплив ніт­ра­тів у суб­ток­сич­них до­зах, і во­ни мо­жуть вик­ли­ка­ти хро­ніч­не от­руєння. При цьому слід заз­на­чи­ти, що хро­ніч­ну дію ніт­ра­тів на ор­га­нізм лю­ди­ни вста­нов­ле­но пе­ре­важ­но сто­сов­но ніт­ра­тів пит­ної во­ди і ду­же ма­ло – що­до ніт­ра­тів, які міс­тять­ся в про­дук­тах хар­чу­ван­ня. Особ­ли­ва не­без­пе­ка ніт­ра­тів у то­му, що во­ни є в ор­га­ніз­мі лю­ди­ни по­пе­ред­ни­ка­ми для син­те­зу ви­со­ко­кан­це­ро­ген­них N-ніт­рос­по­лук. Нап­рик­лад, у Ко­лум­бії і Чи­лі по­мі­че­но пря­му за­леж­ність між кіль­кіс­тю зас­то­со­ву­ва­них мі­не­раль­них доб­рив і смер­тніс­тю від ра­ку шлун­ка. Вста­нов­ле­на та­кож те­ра­то­ген­на і ем­брі­оток­сич­на дія ніт­ра­тів.

Мі­не­раль­ні во­лок­на – це гру­па при­род­них мі­не­ра­лів, які ма­ють во­лок­нис­ту струк­ту­ру. Дов­жи­на пуч­ків во­ло­кон мо­же до­хо­ди­ти до де­кіль­кох сан­ти­мет­рів, а ді­аметр в ос­нов­но­му не пе­ре­ви­щує 1 мм. До них на­ле­жать в ос­нов­но­му аз­бес­то­ві во­лок­на, які за хі­міч­ною при­ро­дою є сер­пен­ти­на­ми та ам­фі­бо­ла­ми. У ці­ло­му їх на­лі­чу­ють близь­ко де­ся­ти, і во­ни ши­ро­ко ви­ко­рис­то­ву­ють­ся лю­ди­ною в про­мис­ло­вос­ті для різ­них ці­лей (бу­ді­вель­ний, тер­мо­ізо­ля­ційний та вог­нет­рив­кий ма­те­рі­ал, ви­го­тов­лен­ня фільтрів та ін.). До­сить ві­до­ми­ми се­ред них є хри­зо­тил (бі­лий аз­бест), ак­ти­но­літ, амо­зит (ко­рич­не­вий аз­бест), ан­то­фі­літ, кро­ки­до­літ (бла­кит­ний аз­бест), тре­мо­літ. До­міш­ки аз­бес­ту міс­тить ме­дич­ний тальк. За­раз до­ве­де­но, що мі­не­раль­ні во­лок­на – не­без­печ­ний кан­це­ро­ген­ний чин­ник нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща. Аз­бес­то­ві во­лок­на до­сить стійкі і мо­жуть три­ва­лий час цир­ку­лю­ва­ти в нав­ко­лишньо­му се­ре­до­ви­щі, мо­жуть пе­ре­но­си­ти­ся по­віт­рям і во­дою на знач­ні від­ста­ні. Дже­ре­лом мі­не­раль­них во­ло­кон у по­бу­ті мо­жуть бу­ти де­ко­ра­тив­ні і теп­ло­ізо­лю­ючі ма­те­рі­али, плит­ка для пок­рит­тя під­ло­ги, вен­ти­ля­ційні прис­трої, обіг­рі­ва­чі, очи­щу­ва­чі по­віт­ря та ін. У хар­чо­вих про­дук­тах вміст во­ло­кон мо­же бу­ти пов'яза­ний з ви­ко­рис­тан­ням у тех­но­ло­гіч­но­му про­це­сі аз­бес­то­вих фільтрів.

За ме­ха­ніз­мом дії мі­не­раль­ні во­лок­на на­ле­жать до особ­ли­вої гру­пи кан­це­ро­ге­нів. Во­ни не взаємо­ді­ють з ге­не­тич­ним апа­ра­том клі­ти­ни, не ви­яв­ля­ють тран­сфор­му­ючу ак­тив­ність у куль­ту­рі клі­тин. їх кан­це­ро­ген­на дія пов'яза­на з хро­ніч­ним ме­ха­ніч­ним под­раз­нен­ням ле­ге­не­вої тка­ни­ни.

Ін­га­ля­ційний вплив мі­не­раль­них во­ло­кон вик­ли­кає фіб­роз ле­ге­нів, а в по­даль­шо­му – роз­ви­ток ме­зо­те­лі­ом плев­ри та рак ле­ге­нів. У де­яких ви­пад­ках мо­же спри­яти роз­вит­ку доб­ро­якіс­них аде­но­ма­тоз­них по­лі­пів тов­сто­го ки­шеч­ни­ка або ге­ман­гі­ом оче­ре­ви­ни. Особ­ли­ву гру­пу ри­зи­ку ста­нов­лять лю­ди, які за про­фе­сійни­ми обов'яз­ка­ми зму­ше­ні кон­так­ту­ва­ти з мі­не­раль­ни­ми во­лок­на­ми.

За да­ни­ми Між­на­род­но­го агент­ства з вив­чен­ня ра­ку, ут­во­рен­ня пух­лин спри­чи­нюється мік­рос­ко­піч­ни­ми улам­ка­ми во­ло­кон ді­амет­ром мен­ше 3 мкм і дов­жи­ною по­над 5 мкм. Для аз­бес­ту ха­рак­тер­ний дов­гий ла­тен­тний пе­рі­од (між по­чат­ком дії во­ло­кон і ви­ник­нен­ням зах­во­рю­ван­ня) – близь­ко 30 ро­ків.

Для по­пе­ре­джен­ня кан­це­ро­ген­ної не­без­пе­ки мі­не­раль­них во­ло­кон у ба­гатьо­х ци­ві­лі­зо­ва­них кра­їнах об­ме­же­но або при­пи­не­но ви­до­бу­ван­ня і ви­ко­рис­тан­ня аз­бес­то­вих мі­не­ра­лів. У 1986 р. під­пи­са­на Між­на­род­на кон­вен­ція про охо­ро­ну пра­ці при ви­ко­рис­тан­ні аз­бес­ту.

Для уник­нен­ня або змен­шен­ня впли­ву мі­не­раль­них во­ло­кон на по­бу­то­во­му рів­ні бу­ді­вель­ні ро­бо­ти з аз­бес­тов­міс­ни­ми ма­те­рі­ала­ми про­во­дять у за­хис­них рес­пі­ра­то­рах ви­со­кої щіль­нос­ті, а та­кож за­хи­ща­ють шкі­ру від пот­рап­лян­ня на неї аз­бес­то­во­го пи­лу. Вза­га­лі, під час про­ве­ден­ня бу­ді­вель­них та ре­мон­тних ро­біт тре­ба на­ма­га­ти­ся не ви­ко­рис­то­ву­ва­ти аз­бес­тов­міс­ні ма­те­рі­али.

10.5. Мінеральні волокна та поверхнево-активні речовини, їх токсичний вплив

По­вер­хне­во-ак­тив­ні ре­чо­ви­ни (ПАР, де­тер­ген­ти) – хі­міч­ні ре­чо­ви­ни, які ос­тан­ні­ми ро­ка­ми все біль­ше зас­то­со­ву­ють­ся в різ­них га­лу­зях про­мис­ло­вос­ті, сприяючи тех­ніч­но­му прог­ре­су і пок­ра­щу­ючи тех­ні­ко-еко­но­міч­ні по­каз­ни­ки ба­гатьо­х під­приємств. ПАР знайшли ши­ро­ке ви­ко­рис­тан­ня в по­бу­ті (у скла­ді ми­ючих за­со­бів, кос­ме­тич­них пре­па­ра­тів та ін.), ме­ди­ци­ні та бі­оло­гії.)ПАР по­ді­ля­ють на чо­ти­ри ос­нов­ні кла­си: ані­оно­ак­тив­ні, ка­ті­оно­ак­тив­ні, неіоно­ген­ні, ам­фо­тер­ні.

Найбіль­шо­го зас­то­су­ван­ня ПАР на­бу­ли як скла­до­ві ми­ючих за­со­бів для від­ми­ван­ня заб­руд­нень з різ­них ма­те­рі­алів. Бу­ло по­мі­че­но, що ПАР, пот­рап­ля­ючи із стіч­ни­ми во­да­ми в при­род­ні во­дойми, вик­ли­ка­ють спі­ню­ван­ня, по­гір­шу­ють ор­га­но­леп­тич­ні влас­ти­вос­ті во­ди, по­ру­шу­ють про­це­си кис­не­во­го об­мі­ну, ток­сич­ну ді­ють на вод­ну фа­уну, по­гір­шу­ють про­це­си бі­оло­гіч­но­го окис­нен­ня ор­га­ніч­них ре­чо­вин, пе­реш­ко­джа­ють бі­оло­гіч­но­му очи­щен­ню стіч­них вод.

Ви­хо­дя­чи з те­орії по­вер­хне­вих явищ, які від­бу­ва­ють­ся на ме­жі роз­ді­лен­ня фаз як у ди­на­мі­ці тех­но­ло­гіч­но­го про­це­су, так і в жи­вих ор­га­ніз­мах, вста­нов­ле­на ак­тив­ність взаємо­дії син­те­тич­них ПАР з біл­ка­ми і лі­пі­да­ми бі­оло­гіч­них сис­тем, обу­мов­лю­ючи ши­ро­кий ді­апа­зон їх дії на сис­те­ми і фун­кції ор­га­ніз­му. Біль­шість син­те­тич­них ПАР ма­ють без­по­се­ред­ній кон­такт зі шкі­рою лю­ди­ни, то­му са­ме во­на заз­нає їх не­га­тив­но­го впли­ву.

Дер­ма­то­ло­га­ми бу­ла вста­нов­ле­на ко­ре­ля­ція між под­раз­ню­валь­ною і сен­си­бі­лі­зу­ючою дією на шкі­ру і ве­ли­чи­ною гід­ро­фоб­ної час­ти­ни мо­ле­ку­ли – зі збіль­шен­ням її мо­ле­ку­ляр­ної ва­ги зрос­та­ють по­ро­го­ві кон­цен­тра­ції дії ПАР на шкі­ру.

Дос­лі­джен­ня по­ка­за­ли, що під дією ПАР на шкі­ру від­бу­вається ряд про­це­сів, які змі­ню­ють її фі­зі­оло­гіч­ний стан – по­ру­шен­ня бу­фер­ної здат­нос­ті, зне­жи­рен­ня, на­бу­хан­ня ко­ло­їд­ної сис­те­ми. ПАР змі­ню­ють усі еле­мен­ти су­дин­ної стін­ки, вик­ли­ка­ють ущіль­нен­ня ен­до­те­лі­аль­них клі­тин, по­ру­шен­ня кон­так­тів між ни­ми. Внас­лі­док цього різ­ко роз­ши­рю­ють­ся між­клі­тин­ні про­між­ки, що сприяє по­си­лен­ню мі­жен­до­те­лі­аль­но­го тран­спор­ту і ви­ник­нен­ню між­клі­тин­но­го і внут­рішньо­к­лі­тин­но­го наб­ря­ку. Та­кі змі­ни ви­ни­ка­ють на­віть без ви­ди­мих клі­ніч­них ви­явів за­па­лен­ня. Ве­ли­ке зна­чен­ня ма­ють ПАР у ви­ник­нен­ні нес­пе­ци­фіч­них змін іму­но­бі­оло­гіч­ної ре­ак­тив­нос­ті. ПАР мо­жуть змі­ню­ва­ти по­ріг чут­ли­вос­ті і спе­ци­фіч­ний ха­рак­тер. У та­ких ви­пад­ках ре­ак­ції роз­ви­ва­ють­ся і на їх під­по­ро­го­ві до­зи.

Рекомендована література:

· ос­нов­на – [ 32-40 ].

Тема 11. СПОСІБ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ЯК ОДИН З ВИРІШАЛЬНИХ ФАКТОРІВ ВИНИКНЕННЯ ЕКОПАТОЛОГІЙ

11.1. Лікарські препарати

Лі­карсь­кі пре­па­ра­ти на­ле­жать до ве­ли­кої гру­пи ек­зо­алер­ге­нів не­ін­фек­ційно­го ха­рак­те­ру. Пер­ше міс­це се­ред них займа­ють ан­ти­бі­оти­ки. На дру­го­му міс­ці – суль­фа­ні­ла­мід­ні пре­па­ра­ти, по­тім ідуть пре­па­ра­ти пі­ра­зо­ло­но­во­го ря­ду, анес­те­ти­ки, ві­та­мі­ни, кор­ти­кос­те­ро­їд­ні та ан­ти­гіс­та­мін­ні за­со­би. Іс­нує гру­па пре­па­ра­тів, яка не пос­ту­пається пе­ред ан­ти­бі­оти­ка­ми і суль­фа­ні­ла­мі­да­ми за здат­ніс­тю да­ва­ти різ­ні по­біч­ні ефек­ти. До цих пре­па­ра­тів на­ле­жать вак­ци­ни, си­ро­ват­ки, плаз­мо­за­мін­ни­ки, кро­во­за­мін­ни­ки і різ­ні тран­сфу­зійні пре­па­ра­ти. Прак­тич­но будь-який пре­па­рат мо­же бу­ти алер­ге­ном.

До цього ча­су не іс­нує за­галь­но­виз­на­ної кла­си­фі­ка­ції по­біч­ної дії лі­карсь­ких пре­па­ра­тів, се­ред яких ви­ді­ля­ють: ре­ак­ції, обу­мов­ле­ні по­ру­шен­ням пра­вил зас­то­су­ван­ня лі­карсь­ких пре­па­ра­тів ((неп­ра­виль­на тех­ні­ка зас­то­су­ван­ня, три­ва­лість, час вве­ден­ня, взаємо­дія лі­ків і хар­чо­вих про­дук­тів), фар­ма­ко­ло­гіч­на не­су­міс­ність, ток­сич­ні ре­ак­ції (внас­лі­док пе­ре­до­зу­ван­ня, пов'яза­ні з по­ру­шен­ням елі­мі­на­ції лі­карсь­ких пре­па­ра­тів внас­лі­док фер­мен­та­тив­ної фун­кці­ональ­ної не­дос­тат­нос­ті пе­чін­ки чи ни­рок), кан­це­ро­ген­на і му­та­ген­на дія, ін­фек­ційні ре­ак­ції (су­пе­рін­фек­ції, кан­ди­до­зи і дис­бак­те­рі­ози, ре­ак­ції, вик­ли­ка­ні ма­сив­ним бак­те­рі­олі­зом під дією лі­карсь­ких за­со­бів), ре­ак­ції, обу­мов­ле­ні змі­ною спе­ци­фіч­ної ре­ак­тив­нос­ті ор­га­ніз­му (алер­гіч­ні, псев­до­алер­гіч­ні, фо­то­сен­си­бі­лі­за­ція), пси­хо­ген­ні ре­ак­ції і пси­хо­фо­бії.

Найбіль­шу гру­пу з по­біч­них ус­клад­нень від зас­то­су­ван­ня лі­карсь­ких за­со­бів ста­нов­лять алер­гіч­ні ре­ак­ції. За­раз ба­га­то вче­них алер­гіч­ні ре­ак­ції на вве­ден­ня ме­ди­ка­мен­тів роз­гля­да­ють не як сим­птом чи син­дром алер­гіч­но­го ста­ну, а як са­мос­тійне муль­ти­фак­тор­не зах­во­рю­ван­ня – лі­карсь­ку хво­ро­бу, яка роз­ви­вається на фо­ні будь-яко­го па­то­ло­гіч­но­го про­це­су і прийман­ня лі­карсь­ких за­со­бів, обу­мов­ле­ну не стіль­ки фар­ма­ко­ло­гіч­ни­ми ха­рак­те­рис­ти­ка­ми са­мо­го лі­карсь­ко­го пре­па­ра­ту, скіль­ки особ­ли­вос­тя­ми імун­ної сис­те­ми хво­ро­го і його кон­сти­ту­ці­ональ­но-ге­не­тич­ною схиль­ніс­тю. При роз­вит­ку лі­карсь­кої хво­ро­би в па­то­ло­гіч­ний про­цес втя­гу­ють­ся всі сис­те­ми ор­га­ніз­му, нез­ва­жа­ючи на те, що клі­ніч­но зах­во­рю­ван­ня має пе­ре­біг з пе­ре­важ­ним ура­жен­ням од­нієї з них, при­чо­му найчас­ті­ше шкі­ри. До чин­ни­ків ри­зи­ку роз­вит­ку лі­карсь­кої хво­ро­би мож­на від­нес­ти: до­зу, спо­сіб вве­ден­ня, ізольо­ва­не або ком­бі­но­ва­не зас­то­су­ван­ня лі­карсь­ко­го пре­па­ра­ту, три­ва­лість вве­ден­ня. Важ­ли­ве зна­чен­ня має фі­зі­оло­гіч­ний і па­то­ло­гіч­ний стан ор­га­ніз­му в мо­мент вве­ден­ня лі­карсь­ких за­со­бів. Пев­ну роль мо­жуть ві­діг­ра­ти стать, вік, ре­жим хар­чу­ван­ня, се­зон­ні і клі­ма­тич­ні умо­ви, по­пе­ред­ній кон­такт з цим са­мим лі­карсь­ким пре­па­ра­том. З фі­зі­оло­гіч­них ста­нів, що впли­ва­ють на роз­ви­ток лі­карсь­кої хво­ро­би, слід від­зна­чи­ти ва­гіт­ність, менстру­ацію, ро­зу­мо­ву чи фі­зич­ну вто­му, прийман­ня ал­ко­го­лю.

З па­то­ло­гіч­них ста­нів, на фо­ні яких найчас­ті­ше роз­ви­вається лі­карсь­ка хво­ро­ба, слід наз­ва­ти па­то­ло­гію шлун­ко­во-киш­ко­во­го трак­ту, зах­во­рю­ван­ня нер­во­вої, ен­док­рин­ної, се­чо­ви­діль­ної сис­тем, а та­кож ін­фек­ційні зах­во­рю­ван­ня та осе­ред­ки хро­ніч­ної ін­фек­ції. У роз­вит­ку сен­си­бі­лі­за­ції до лі­карсь­ких пре­па­ра­тів ве­ли­ке зна­чен­ня ма­ють чин­ни­ки нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща: про­мис­ло­ві ви­ки­ди в по­віт­ря і во­ду, хі­мі­за­ція сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, по­бу­ту, під­ви­ще­ний ра­ді­аційний фон.

Іму­но­ло­гіч­ні ме­ха­ніз­ми, пок­ла­де­ні в ос­но­ву роз­вит­ку лі­карсь­кої хво­ро­би, від­по­ві­да­ють за­ко­но­мір­нос­тям ін­ших алер­гіч­них ре­ак­цій на алер­ген. Але в па­то­ге­не­тич­них ме­ха­ніз­мах її роз­вит­ку є свої особ­ли­вос­ті, які ви­яв­ля­ють­ся в іму­но­ло­гіч­ній ста­дії. У цій ста­дії на пер­шо­му ета­пі лі­карсь­кий пре­па­рат, бу­ду­чи на­пів­гап­те­ном, пе­рет­во­рюється в пов­но­цін­ний гап­тен. На дру­го­му ета­пі мож­ли­вий роз­ви­ток іму­но­ло­гіч­ної та алер­гіч­ної ре­ак­цій. Клі­ніч­ні про­яви лі­карсь­кої хво­ро­би ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ве­ли­ким по­лі­мор­фіз­мом, який обу­мов­люється ти­пом алер­гіч­ної ре­ак­ції.

11.2. Наркотичні і токсичні речовини

Хро­ніч­ні ін­ток­си­ка­ції, що ви­ни­ка­ють внас­лі­док злов­жи­ван­ня нар­ко­ти­ка­ми і ток­сич­ни­ми ре­чо­ви­на­ми, на­зи­ва­ють нар­ко­ма­нія-ми і ток­си­ко­ма­ні­ями. Ці ре­чо­ви­ни приз­во­дять до фі­зич­ної та пси­хіч­ної за­леж­нос­ті з під­ви­щен­ням то­ле­ран­тнос­ті до цих ре­чо­вин, по­явою син­дро­му аб­сти­нен­ції, ви­ник­нен­ням гру­бих по­ру­шень у пси­хіч­но­му ста­ні (дег­ра­да­ція осо­бис­тос­ті, пси­хо­зи) і фун­кці­ях внут­ріш­ніх ор­га­нів.

Спи­сок нар­ко­тич­них ре­чо­вин виз­на­че­ний Мі­ніс­тер­ством охо­ро­ни здо­ров'я. Нар­ко­тич­на ре­чо­ви­на має від­по­ві­да­ти трьо­м кри­те­рі­ям: ме­дич­но­му (ви­яв­ля­ти та­ку дію на цен­траль­ну нер­во­ву сис­те­му, яка зу­мов­лює її зас­то­су­ван­ня з не­ме­дич­ною ме­тою); со­ці­аль­но­му (не­ме­дич­не зас­то­су­ван­ня цієї ре­чо­ви­ни є со­ці­аль­ною проб­ле­мою); юри­дич­но­му (у за­ко­но­дав­ствах ба­гатьо­х кра­їн пе­ред­ба­чається кар­на від­по­ві­даль­ність за ви­роб­ниц­тво, прид­бан­ня, збе­рі­ган­ня, вжи­ван­ня цих ре­чо­вин).

До спис­ку нар­ко­ти­ків вхо­дять: 1) ре­чо­ви­ни, за­бо­ро­не­ні до вжи­ван­ня в ме­ди­ци­ні (ге­ро­їн, ка­на­біс, лі­зер­гі­но­ва кис­ло­та та її пре­па­ра­ти, мес­ка­лін, пси­ло­цин, пси­ло­ци­бін); 2) нар­ко­тич­ні лі­карсь­кі пре­па­ра­ти (ди­пі­до­лор, ко­де­їн, ко­ка­їн, мор­фін, нок­си­рон, ом­но­пон, пре­па­ра­ти опію, про­ме­дол, сом­бре­він, те­ка­дин); рос­ли­ни та ре­чо­ви­ни, що на­ле­жать до нар­ко­тич­них і за­бо­ро­не­ні до ви­ко­рис­тан­ня в ме­ди­ци­ні (мак опійний, опій-си­рець, мор­фій тех­ніч­ний, крек, ко­ноп­лі пів­ден­но­чуйсь­кі, пів­ден­но­маньчжурсь­кі та ін­дійсь­кі, га­шиш, ана­ша, ма­ри­ху­ана, план, да­та, ха­рус та ін.).

Ток­си­ко­ма­нії ви­ни­ка­ють при злов­жи­ван­ні та­ки­ми ре­чо­ви­на­ми: 1) снот­вор­ні (бар­бі­ту­ра­ти – бар­бі­тал, ета­мі­нал-нат­рій, ада­лін, бро­му­рал, хло­рал­гід­рат); 2) тран­кві­лі­за­то­ри (ра­де­дорм, се­дук­сен, си­ба­зон, ре­ла­ні­ум, фе­на­зе­пам, еле­ні­ум, меп­ро­ба­мат, трі­ок­са­зин);

3) пси­хос­ти­му­ля­то­ри (ко­фе­їн, фе­на­мін, ефед­рин, пер­ві­тин, фен­цик-лі­дин, цен­тед­рин); 4) хо­лі­но­лі­ти­ки (ас­тма­тол, цик­ло­дол, ди­мед­рол); 5) за­со­би по­бу­то­вої хі­мії та ін­га­ля­ційні ре­чо­ви­ни (аце­тон, бен­зин, пля­мо­ви­від­ни­ки, то­лу­ол, роз­чин­ни­ки ніт­ро­фарб, де­які ви­ди клею, ефір, хло­ро­форм).

Со­ці­аль­но-ме­дич­не зна­чен­ня нар­ко­ма­ній і ток­си­ко­ма­ній виз­на­чається тією шко­дою, яку во­ни зав­да­ють здо­ров'ю са­мо­го хво­ро­го і його близь­ким, а та­кож еко­но­міч­ною, со­ці­аль­ною і пси­хо­ло­гіч­ною шко­дою, що її заз­на­ють сім'ї, гро­мадсь­кий по­ря­док, 1 ото­чен­ня.

Чин­ни­ка­ми, що сприяють роз­вит­ку нар­ко­ма­ній, є ран­ній вік, ко­ли по­чи­на­ють вжи­ва­ти пси­хо­ак­тив­ні ре­чо­ви­ни, не­га­раз­ди в сім'ях, де під­літ­ки по­ли­ше­ні "дво­ро­во­му ви­хо­ван­ню", а та­кож без­кон­троль­не прийман­ня або три­ва­ле приз­на­чен­ня лі­ка­рем лі­карсь­ких пре­па­ра­тів для лі­ку­ван­ня без­сон­ня та ін­ших нев­ро­тич­них сим­пто­мів. Важ­ли­ве зна­чен­ня у па­то­ге­не­зі зви­кан­ня до пси­хо­ак­тив­них ре­чо­вин має змі­на об­мі­ну нейро­пеп­ти­дів і цик­ліч­них нук­ле­оти­дів, приг­ні­чен­ня окис­них про­це­сів у тка­ни­нах моз­ку, по­ру­шен­ня об­мі­ну ка­те­хо­ла­мі­нів. У та­ких хво­рих від­бу­вається гли­бо­ка змі­на ін­ди­ві­ду­аль­но-пси­хо­ло­гіч­но­го і со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гіч­но­го рів­нів осо­бис­тос­ті.

З нар­ко­ти­ків найбіль­шо­го по­ши­рен­ня се­ред нар­ко­ма­нів на­бу­ли пре­па­ра­ти опію та опійно­го і олійно­го ма­ку, що ви­го­тов­ля­ють кус­тар­ним спо­со­бом. По­ши­ре­ни­ми ви­да­ми нар­ко­ма­нії є га­ши­шизм, який роз­ви­вається при вжи­ван­ні пре­па­ра­тів з ін­дійсь­ких ко­но­пель, та ко­ка­їно­ва нар­ко­ма­нія.

Знач­не по­ши­рен­ня в лі­ку­валь­ній прак­ти­ці тран­кві­лі­за­то­рів приз­ве­ло до злов­жи­ван­ня ни­ми. Злов­жи­ван­ня снот­вор­ни­ми час­то поєднується з ін­ши­ми ток­си­ко­ма­ні­ями, нар­ко­ма­ні­ями або ал­ко­го­ліз­мом, але ця ток­си­ко­ма­нія мо­же ви­ник­ну­ти у хво­рих із три­ва­лим і важ­ким без­сон­ням.

Те­їзм, або чи­фе­ризм, роз­ви­вається при злов­жи­ван­ні міц­ни­ми ка­вою або чаєм.

Се­ред під­літ­ків ос­тан­нім ча­сом по­час­ті­ша­ли ви­пад­ки вжи­ван­ня з ін­ток­си­ка­ційною ме­тою ін­га­ля­ційних ре­чо­вин і за­со­бів по­бу­то­вої хі­мії.

При вжи­ван­ні нар­ко­тич­них ре­чо­вин з'яв­ляється від­чут­тя ейфо­рії, бла­жен­ства та приємної ре­лак­са­ції. У по­даль­шо­му ін­тен­сив­ність приємних від­чут­тів зни­жується, і до­во­лі швид­ко роз­ви­вається зви­кан­ня до нар­ко­ти­ку, збіль­шується до­за ре­чо­ви­ни, яку вво­дять, швид­ко нас­тає аб­сти­нен­ція, роз­ви­ва­ють­ся чис­лен­ні со­ма­тич­ні по­ру­шен­ня.

Дег­ра­да­ція осо­бис­тос­ті нар­ко­ма­на роз­ви­вається пос­ту­по­во, сту­пінь її ви­ра­же­нос­ті від­по­ві­дає ста­дії зах­во­рю­ван­ня. По­ру­шу­ють­ся ін­те­лек­ту­аль­но-мнес­тич­ні і ха­рак­те­ро­ло­гіч­ні влас­ти­вос­ті осо­бис­тос­ті: хво­рі ста­ють без­ді­яль­ни­ми, апа­тич­ни­ми, зву­жується ко­ло їх ін­те­ре­сів, зни­жу­ють­ся ін­те­лект, пам'ять, ди­фе­рен­ційова­ність емо­цій, мис­лен­ня стає неп­ро­дук­тив­ним, від­бу­вається пси­хо­па­ти­за­ція осо­бис­тос­ті. Хво­рі ста­ють не­охайни­ми, ве­дуть па­ра­зи­тич­ний спо­сіб жит­тя, здійсню­ють асо­ці­аль­ні вчин­ки. Усе жит­тя нар­ко­ма­на під­по­ряд­ко­ва­не згуб­ній прис­трас­ті.

Од­нією з найпо­ши­ре­ні­ших форм ток­си­ко­ма­нії, як се­ред до­рос­лих, так і се­ред під­літ­ків, є па­лін­ня тю­тю­ну (ні­ко­ти­но­ма­нія) та вжи­ван­ня ал­ко­го­лю.

11.3. Тютюновий дим

Ши­ро­ке по­ши­рен­ня па­лін­ня пов'яза­но з влас­ти­віс­тю ре­чо­ви­ни, яку міс­тить тю­тюн, – ні­ко­ти­ну – впли­ва­ти на цен­траль­ну нер­во­ву сис­те­му лю­ди­ни, що приз­во­дить до від­чут­тя приємно­го під­не­сен­ня, лег­кос­ті, ейфо­рії. Це від­чут­тя за ме­ха­ніз­мом умов­но­го реф­лек­су поєднується із за­па­хом тю­тю­но­во­го ди­му, від­чут­тям по­щи­пу­ван­ня в гор­лі, з аро­ма­том са­мо­го тю­тю­ну й виг­ля­дом тю­тю­но­вих ви­ро­бів. У ре­зуль­та­ті все це на­га­дує то­му, хто па­лить, про ейфо­рич­не від­чут­тя, вик­ли­кає гос­тре ба­жан­ня знов від­чу­ти його. У кін­це­во­му під­сум­ку з па­лін­ням фор­мується ці­ла сис­те­ма не­га­тив­них зви­чок.