Зло­якіс­ні но­во­ут­во­рен­ня 6 страница

Глі­ко­кор­ти­ко­їди, ан­дро­ге­ни, ес­тра­ге­ни і про­гес­те­рон приг­ні­чу­ють імун­ні ре­ак­ції, а гор­мон рос­ту, ти­рок­син, ін­су­лін та ін­ші ма­ють сти­му­лю­валь­ний ефект. Так, 10-15-крат­ні змі­ни кон­цен­тра­ції глі­ко­кор­ти­ко­їдів у кро­ві, що вик­ли­ка­ні по­си­лен­ням ді­яль­нос­ті над­нир­ни­ко­вих за­лоз або стре­сом, ре­цип­рок­но поз­на­ча­ють­ся на кіль­кос­ті клі­тин плаз­мо­ци­тів, що сек­ре­ту­ють ан­ти­ті­ла.

До іму­но­де­фі­ци­тів більш сприйнят­ли­ві чо­ло­ві­ки, у жі­нок пе­ре­ва­жа­ють алер­гіч­ні зах­во­рю­ван­ня, гі­пе­рер­гіч­ні ре­ак­ції.

Су­ма­ція та ку­му­ля­ція еко­ло­гіч­них впли­вів, яких заз­нає лю­ди­на, є важ­ли­ви­ми чин­ни­ка­ми стре­сор­них впли­вів. Особ­ли­во силь­на дія цих впли­вів на місь­ких жи­те­лів. Тут діє ком­плекс стре­сор­них чин­ни­ків – пе­ре­на­се­лен­ня, ко­му­наль­ний шум, за­га­зо­ва­ність по­віт­ря, заб­руд­нен­ня при­род­них вод. Від­да­ле­ність ро­бо­ти від міс­ця про­жи­ван­ня, по­дов­же­ний ро­бо­чий день вик­ли­ка­ють не­об­хід­ність пос­пі­шан­ня, ско­ро­чується час для пов­но­цін­но­го і спо­кійно­го від­по­чин­ку.

Ко­му­наль­ний шум вик­ли­кає "шу­мо­вий стрес", який ви­яв­ляється у швид­кій стом­лю­ва­нос­ті лю­ди­ни, зни­жен­ні ро­зу­мо­вої ак­тив­нос­ті, ви­ник­нен­ні нев­ро­тич­них ста­нів, гі­пер­то­нії

Хі­міч­ні заб­руд­ню­ва­чі ат­мос­фе­ри при три­ва­ло­му впли­ві змі­ню­ють пси­хо­ло­гіч­ний ста­тус, спо­віль­ню­ють пси­хо­мо­тор­ну ре­ак­цію і є ак­тив­ни­ми нев­ро­ти­зу­ючи­ми аген­та­ми.

Ком­плек­сний вплив нес­при­ят­ли­вих чин­ни­ків місь­ко­го се­ре­до­ви­ща є при­чи­ною під­ви­щен­ня як со­ма­тич­ної, так і нер­во­во-пси­хіч­ної зах­во­рю­ва­нос­ті, при­чо­му чим біль­ше міс­то, тим час­ті­ше в ньому спос­те­рі­га­ють­ся нер­во­во-пси­хіч­ні роз­ла­ди. Це мож­на по­ба­чи­ти з табл. 7.10, яка скла­де­на на ос­но­ві да­них ба­гатьо­х ав­то­рів.

По­каз­ник хво­роб нер­во­вої сис­те­ми ста­но­вить в міс­ті 101,0, а в сільсь­кій міс­це­вос­ті – 38,5 на 1000 на­се­лен­ня; гі­пер­то­ніч­на хво­ро­ба (в еті­оло­гії якої, як ві­до­мо, знач­ну роль ві­діг­рає нев­ро­ген­ний чин­ник) у міс­тах ви­яв­ляється з час­то­тою 23, на се­лі – 10,5 на 1000 на­се­лен­ня.

Змен­шен­ня м'язо­вої ак­тив­нос­ті місь­ко­го на­се­лен­ня – гі­по­кі­не­зія – об­ме­жує мож­ли­вість м'язо­вої роз­ряд­ки нер­во­во­го нап­ру­жен­ня і та­кож є од­ним із стре­сор­них чин­ни­ків.

Су­час­на лю­ди­на час­то заз­нає ін­фор­ма­ційно­го стре­су. Со­ці­оло­ги під­ра­ху­ва­ли, що за­галь­на кіль­кість ін­фор­ма­ції, яка впли­ває на пси­хі­ку лю­ди­ни про­тя­гом до­би, роз­по­ді­ляється так: не­га­тив­на -60-70 %, ін­ди­фе­рен­тна (нейтраль­на) – 15-20 % і по­зи­тив­на -10-20 %. Кіль­кість ін­фор­ма­ції, яку от­ри­мує лю­ди­на у XXI сто­літ­ті, збіль­ши­ла­ся по­рів­ня­но з XIX ст.м у 1000 ра­зів. Людсь­кий мо­зок, який роз­ви­вається в про­це­сі ево­лю­ції, не здат­ний адап­ту­ва­ти­ся за та­кий ко­рот­кий час до ве­ли­чез­но­го по­то­ку ін­фор­ма­ції, що стає при­чи­ною ін­фор­ма­ційно­го стре­су.

Особ­ли­вий вплив на пси­хо­ло­гіч­ний ста­тус і за­галь­ний стан здо­ров'я і пос­траж­да­ло­го на­се­лен­ня справ­ля­ють еко­ло­гіч­ні ка­тас­тро­фи, як, нап­рик­лад, ава­рія на ЧА­ЕС. Та­кі ка­тас­тро­фи вик­ли­ка­ють дес­та­бі­лі­за­цію як при­род­но­го, так і со­ці­аль­но­го се­ре­до­ви­ща. У цих умо­вах по­ру­шен­ня пси­хіч­ної адап­та­ції роз­гля­да­ють як єди­ний про­цес, ди­на­мі­ка і струк­ту­ра яко­го виз­на­чається особ­ли­вос­тя­ми екстре­маль­ної си­ту­ації і ре­агу­ючої лю­ди­ни.

У жертв еко­ло­гіч­них ка­тас­троф ви­ни­ка­ють пси­хіч­ні трав­ми – хво­роб­ли­ві змі­ни у пси­хіч­но­му жит­ті, емо­ційно­му нас­трої, які суп­ро­во­джу­ють­ся неп­риємни­ми пе­ре­жи­ван­ня­ми, змі­ною по­ве­дін­ки, яка іно­ді бу­ває не­адек­ват­ною си­ту­ації. Емо­ційний шок вик­ли­кає роз­ви­ток нев­ро­зів.

Ана­ліз ме­ди­ко-пси­хо­ло­гіч­них нас­лід­ків ава­рії на ЧА­ЕС по­ка­зав, що ця тра­ге­дія приз­ве­ла до де­фор­ма­ції са­мо­го спо­со­бу жит­тя мільйонів лю­дей, вик­ли­ка­ла ці­лу низ­ку гло­баль­них змін у пси­хі­ці. Ма­ють­ся на ува­зі хро­ніч­ний стрес, деп­ре­сія, зрос­тан­ня кон­флік­тнос­ті і по­ши­рен­ня не­конструк­тив­них за­со­бів по­до­лан­ня життєвих труд­но­щів (ал­ко­го­лізм, ауто­аг­ре­сія то­що), втра­та життєвої пер­спек­ти­ви, аг­ре­сив­ність од­них і спо­жи­вац­тво ін­ших (Яко­вен­ко, 1996 р.).

У ді­тей та під­літ­ків із зон ра­ді­аційно­го заб­руд­нен­ня спос­те­рі­га­ють­ся не­па­то­ло­гіч­ні фор­ми пси­хо­ге­ній, які ви­яв­ля­ють­ся в тим­ча­со­вій емо­ційній нап­ру­же­нос­ті, фун­кці­ональ­них роз­ла­дах цен­траль­ної нер­во­вої сис­те­ми. У них від­зна­чається по­ява син­дро­му еко­ло­гіч­ної де­за­дап­та­ції, про­ява­ми яко­го є під­ви­ще­на збуд­ли­вість, ру­хо­ва гі­пе­рак­тив­ність аж до роз­галь­мо­ва­нос­ті, швид­ка втом­лю­ва­ність. Це вик­ли­кає по­міт­ні змі­ни в нав­чаль­ній ді­яль­нос­ті та якос­тях осо­бис­тос­ті. До­па­то­ло­гіч­ні від­хи­лен­ня в пси­хіч­но­му ста­ні ді­тей, які не до­сяг­ли сту­пе­ня хво­ро­би, знач­ною мі­рою виз­на­ча­ють пси­хіч­ний роз­ви­ток і стан пси­хіч­но­го здо­ров'я осо­би в по­даль­шо­му.

Фор­му­ван­ня со­ці­аль­но-пси­хо­ло­гіч­но­го син­дро­му Чор­но­би­ля виз­на­чається тех­но­ген­ним по­хо­джен­ням ка­тас­тро­фи, гло­баль­ніс­тю її нас­лід­ків, ма­со­віс­тю впли­ву, склад­ніс­тю оцін­ки пос­та­ва-рійно­го ра­ді­аційно­го ри­зи­ку, спря­мо­ва­ніс­тю нас­лід­ків ава­рії в майбутнє і стійкою сфор­мо­ва­ніс­тю у ма­со­вій сві­до­мос­ті не­га­тив­но­го сприйман­ня впли­ву іоні­зу­ючої ра­ді­ації (аж до ра­ді­офо­бії), пе­ре­не­сен­ням від­да­ле­них нас­лід­ків стре­су на за­галь­ну склад­ну еко­ло­гіч­ну си­ту­ацію в кра­їні.

Ак­ту­алі­зу­ють пси­хо­ло­гіч­ний стрес у наш час низь­ка якість ме­дич­но­го об­слу­го­ву­ван­ня, пос­тійно­го ме­дич­но­го спос­те­ре­жен­ня, про­фі­лак­тич­ної ро­бо­ти та оз­до­ров­лен­ня пос­траж­да­ло­го на­се­лен­ня, особ­ли­во ді­тей, не­дос­тат­ня ін­фор­мо­ва­ність на­се­лен­ня про іс­ну­ючий сту­пінь ра­ді­аційної заг­ро­зи на те­ри­то­рії його про­жи­ван­ня.

Слід заз­на­чи­ти, що більш тяж­кі пси­хо­ло­гіч­ні нас­лід­ки ма­ють еко­ло­гіч­ні ка­тас­тро­фи са­ме ан­тро­по­ген­но­го, а не при­род­но­го по­хо­джен­ня.

Важ­ли­ве зна­чен­ня в про­фі­лак­ти­ці нер­во­во-пси­хіч­них хво­роб як нас­лід­ків стре­су на­ле­жить пси­хо­гі­гієні, спри­ят­ли­во впли­ва­ють гіп­но­те­ра­пія, ауто­ген­не тре­ну­ван­ня, ме­ди­та­ційні впра­ви, фі­зич­на куль­ту­ра і спорт, ра­ці­ональ­на ор­га­ні­за­ція ак­тив­но­го від­по­чин­ку.

14.2. Моніторинг екологічної патології людини

Ос­нов­ним зав­дан­ням мо­ні­то­рин­гу еко­ло­гіч­ної па­то­ло­гії лю­ди­ни є вив­чен­ня ко­ре­ля­цій між здо­ров'ям і нез­до­ров'ям на­се­лен­ня і ста­ном нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща.

При вив­чен­ні за­ко­но­мір­нос­тей по­ши­рен­ня еко­па­то­ло­гій до­во­дить­ся сти­ка­ти­ся із знач­ною кіль­кіс­тю су­пе­реч­ли­вих тен­ден­цій і не зав­жди дос­то­вір­них дос­лі­джень. Найбільш за­ко­но­мір­на тен­ден­ція по­ля­гає в то­му, що у зв'яз­ку із заб­руд­нен­ням пев­них те­ри­то­рій зо­ни ура­жен­ня се­ре­до­ви­ща різ­них кон­тин­ген­тів на­се­лен­ня ви­яв­ля­ють­ся час­ті­ше. Пош­ко­джен­ня сто­су­ють­ся найбільш ураз­ли­вих сис­тем, в пер­шу чер­гу іму­но­ком­пе­тен­тної, нер­во­вої, ен­док­рин­ної, ста­те­вих фун­кцій жін­ок і чо­ло­ві­ків. У пла­ні ка­те­го­рій хво­роб – це в пер­шу чер­гу сто­сується вад роз­вит­ку (нап­рик­лад, вро­дже­них по­ро­ків роз­вит­ку сер­це­во-су­дин­ної сис­те­ми); ен­до­ін­фек­цій, особ­ли­во вро­дже­них, ві­рус­них ін­фек­цій; хво­роб кро­ві (різ­них лейко­зів), нейро­ток­си­ко­зів, різ­них блас­то­ма­то-зних па­то­ло­гій.

Еко­па­то­ло­гія мо­же ви­яв­ля­ти­ся при дії без­по­се­редньо­го ток­сич­но­го впли­ву чи опо­се­ред­ко­ва­но­го па­то­ло­гіч­но­го впли­ву будь-яко­го шкід­ли­во­го чин­ни­ка. Для цього впли­ву ха­рак­тер­ні різ­ні, у то­му чис­лі і спе­ци­фіч­ні, пош­ко­джен­ня, нап­рик­лад, дис­пла­зу­ючі впли­ви: по­ру­шен­ня зак­лад­ки тка­нин, роз­вит­ку ор­га­нів то­що. Це по­ка­за­но сто­сов­но ге­не­ра­цій клі­тин кро­ві, іму­но­ком­пе­тен­тних клі­тин, різ­них ор­га­нос­пе­ци­фіч­них і тка­ни­нос­пе­ци­фіч­них сис­тем, нап­рик­лад, во­ло­ся­них епі­те­лі­оци­тів, що приз­во­дить до спе­ци­фіч­но­го об­ли­сін­ня в ді­тей. При пі­доз­рі на еко­ло­гіч­ну па­то­ло­гію не­об­хід­но в кож­ній кон­крет­ній си­ту­ації про­вес­ти ви­яв­лен­ня, ін­ди­ка­цію пош­ко­джу­валь­но­го аген­та чи ком­бі­но­ва­но­го впли­ву. У біль­шос­ті ви­пад­ків та­кий агент ви­яв­ляється дос­то­вір­но, нап­рик­лад, от­руєння ніт­ра­та­ми і ніт­ри­та­ми, при та­ких син­дро­мах у ді­тей, як мет­ге­мог­ло­бі­не­мія, ерит­ро­па­тія, гі­пок­сія, за­галь­на ін­ток­си­ка­ція, ді­арея та ін. За­ко­но­мір­ни­ми є вис­нов­ки при спе­ци­фіч­них син­дро­мах от­руєння со­ля­ми важ­ких ме­та­лів, при ура­жен­ні ди­халь­ної сис­те­ми внас­лі­док от­руєння хло­ром та ін­ши­ми га­за­ми.

До­сить важ­ко про­во­ди­ти іден­ти­фі­ка­цію пош­ко­джу­валь­них еко­ло­гіч­них чин­ни­ків при іму­но­де­фі­цит­них ста­нах, ауто­імун­них па­то­ло­гі­ях, по­ру­шен­нях ста­те­вих фун­кцій, при ток­сич­них ен­це­фа­ло­па­ті­ях, ток­сич­них ге­па­ти­тах та ін. Важ­ли­ве зна­чен­ня ма­ють ін­ди­ві­ду­аль­ність ор­га­ніз­му і ши­ро­кий спектр його чут­ли­вос­ті та ре­зис­тен­тнос­ті до різ­них шкід­ли­вих чин­ни­ків.

При ана­лі­зі і вста­нов­лен­ні ко­ре­ля­цій в еко­па­то­ло­гії не­об­хід­но ви­яви­ти спі­від­но­пі­ен­ня ймо­вір­нос­ті ри­зи­ку і ре­аль­ної еко­па­то­ло­гії. Для ви­яв­лен­ня і до­ка­зу еко­па­то­ло­гії ко­рис­ту­ють­ся су­куп­ніс­тю опо­се­ред­ко­ва­них чин­ни­ків, ос­кіль­ки біль­шість еко­ген­них хво­роб ма­ють по­лі­фак­то­рі­аль­ну при­ро­ду і для їх ви­ник­нен­ня не­об­хід­на пев­на ге­не­тич­на схиль­ність і дія аг­ре­со­ген­них чин­ни­ків зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща.

З ба­гатьо­х під­хо­дів ве­ри­фі­ка­ції еко­па­то­ло­гії мо­же бу­ти ра­ці­ональ­ним бі­нар­ний кон­вер­гу­ючий ба­га­то­фак­тор­ний ана­ліз. При цьому ви­хо­дять із су­час­но­го біоеко­ло­гіч­но­го ана­лі­зу: за ос­но­ву бе­руть­ся, по-пер­ше, фак­ти пош­ко­джен­ня від­по­від­них струк­тур, і, по-дру­ге, ви­яв­лен­ня в бі­оге­охі­міч­ній про­він­ції пош­ко­джу­валь­них чин­ни­ків. В ос­но­ві ана­лі­зу – кон­вер­ген­ція про­це­су еко­ген­нос­ті ура­жен­ня бі­оло­гіч­них струк­тур, а са­ме: ураз­ли­ві кон­тин­ген­ти по­пу­ля­ції – еко­ген­но ймо­вір­ні хво­ро­би – струк­ту­ра зах­во­рю­ва­нос­ті і смер­тнос­ті на­се­лен­ня.

Найбільш ураз­ли­вим кон­тин­ген­том є ді­ти. Їх­ні бі­оло­гіч­ні струк­ту­ри, особ­ли­во іму­но­ком­пе­тен­тна, ен­док­рин­на, нер­во­ва сис­те­ми, ма­ють низь­ку ре­зис­тен­тність до шкід­ли­вих еко­ло­гіч­них аген­тів. Так, сис­те­ма клі­тин­но­го іму­ні­те­ту за­вер­шує роз­ви­ток у ві­ці 4 ро­ків, а гу­мо­раль­но­го – до по­чат­ку пе­рі­оду ста­те­во­го доз­рі­ван­ня. То­му еко­ген­не ура­жен­ня іму­но­ком­пе­тен­тної сис­те­ми мо­же суп­ро­во­джу­ва­ти­ся на­бу­тою імун­ною іму­но­ди­зер­гією, алер­гією і де­фі­ци­том іму­ні­те­ту що­до ін­фек­цій.

Та­ким чи­ном, імун­на сис­те­ма ди­тя­чо­го ор­га­ніз­му яв­ляє со­бою чут­ли­вий біоін­ди­ка­тор, який від­би­ває сту­пінь заб­руд­нен­ня зов­нішньо­го се­ре­до­ви­ща.

Кон­тин­ген­том ри­зи­ку є та­кож лю­ди, які ма­ють зву­же­ні ком­пен­са­тор­ні ме­жі адап­та­ції до нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща. Це ва­гіт­ні жін­ки, лю­ди різ­но­го ві­ку, що зна­хо­дять­ся в пе­ре­хід­них, кри­тич­них пе­рі­одах, та лю­ди, що пе­ре­бу­ва­ють в "третьо­му ста­ні", тоб­то вже ма­ють іму­но­де­фі­ци­ти, схиль­ні до алер­гій, ауто­імун­них зах­во­рю­вань.

По­каз­ни­ком еко­ем­брі­оток­сич­них пош­ко­джень є збіль­шен­ня спон­тан­них ви­кид­нів, не­до­но­шу­ван­ня ва­гіт­нос­ті, мер­тво­на­ро­джен­ня, вро­дже­ні зах­во­рю­ван­ня та ін. Зрос­тає ста­тис­ти­ка чо­ло­ві­чо­го без­плід­дя (нап­рик­лад, азос­пер­мія). Ем­брі­оток­сич­ну дію має вплив пес­ти­ци­дів, ал­ко­го­лю, тю­тю­но­па­лін­ня.

Рекомендована література:

· ос­нов­на – [ 32-40, 43 ].

Тема 15. ОСНОВНІ СТРАТЕГЕМИ ВИЖИВАННЯ ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ

15.1. Сучасні моделі гармонійного співіснування людського суспільства і біосфери

Якіс­но но­вий етап роз­вит­ку бі­ос­фе­ри роз­по­чав­ся в су­час­ну епо­ху, ко­ли ді­яль­ність лю­ди­ни за сво­їми мас­шта­ба­ми по­рів­нюється з ге­оло­гіч­ни­ми про­це­са­ми. Бі­оге­охі­міч­на роль лю­ди­ни за ос­таннє сто­річ­чя ста­ла знач­но пе­ре­ва­жа­ти роль ін­ших, на­віть найбільш ак­тив­них в бі­оге­охі­міч­но­му від­но­шен­ні ор­га­ніз­мів. При цьому ви­ко­рис­тан­ня при­род­них ре­сур­сів від­бу­вається без ура­ху­ван­ня за­ко­но­мір­нос­тей роз­вит­ку і ме­ха­ніз­мів фун­кці­ону­ван­ня бі­ос­фе­ри. Ан­тро­по­ген­ні змі­ни в бі­ос­фе­рі ін­тен­си­фі­ку­ють кру­го­обі­ги ре­чо­вин, змі­ню­ють склад і струк­ту­ру її ком­по­нен­тів.

Люд­ством і сьогод­ні ке­рує его­їзм, нас­лід­ком чо­го є не­по­ва­га до лю­ди­ни, при­ро­ди, не­виз­нан­ня єднос­ті всіх жи­вих іс­тот. Нав­ко­лишнє при­род­не се­ре­до­ви­ще і са­ма лю­ди­на роз­гля­да­ють­ся як за­сіб, а не як ме­та ді­яль­нос­ті. Внас­лі­док цього ви­ник­ла но­ва "мо­раль", яка пос­ту­по­во зни­щує свя­щен­ні прин­ци­пи жит­тя, і лю­ди­на все біль­ше за­бу­ває своє міс­це в бі­ос­фе­рі.

Ни­ніш­ній гос­по­дарсь­кий, еко­но­міч­ний, еко­ло­гіч­ний, іс­то­рич­ний і куль­тур­ний стан Ук­ра­їни – яс­кра­ве свід­чен­ня то­му. Зні­ве­че­ні пло­ти­на­ми річ­ки, заб­руд­не­ні їх во­ди, роз­гра­бо­ва­ні лі­си, вис­на­же­ні не­ра­ці­ональ­ним гос­по­да­рю­ван­ням сла­вет­ні на весь світ ук­ра­їнсь­кі чор­но­зе­ми, за­душ­ли­ве по­віт­ря в про­мис­ло­вих цен­трах, ве­ли­чез­ні прос­то­ри, ура­же­ні смер­то­нос­ною ра­ді­ацією, хво­рі ді­ти, зруйно­ва­ні цер­кви, по­ки­ну­ті се­ла. Це все – нас­лі­док бо­же­віл­ля лю­дей та їх мо­раль­но-ду­хов­но­го спус­то­шен­ня.

Са­ме сьогод­ні нас­тав той час, ко­ли Ро­зум по­ви­нен виз­на­ча­ти став­лен­ня до нав­ко­лишньо­го при­род­но­го се­ре­до­ви­ща й пе­ре­бу­до­ва са­мо­го про­це­су ан­тро­по­ге­не­зу і, зок­ре­ма, зміс­ту ци­ві­лі­за­ції, її ме­ти, взаємо­від­но­шень з при­ро­дою, лю­дей між со­бою". Це оз­на­чає, що еко­ло­гіч­на по­ве­дін­ка по­вин­на ввійти в гли­бин­ні струк­ту­ри сві­до­мос­ті лю­ди­ни і виз­на­чи­ти но­вий етап її розуміння свого призначення на цій Землі, що фун­кці­онує в умо­вах но­во­го відродженного сус­піль­ства.

Кі­нець XX ст. під­вів люд­ство до ме­жі, за якою во­но стає єди­ним ор­га­ніз­мом і на­бу­ває єди­ної ме­ти, яку ще по­ки не всі ус­ві­дом­лю­ють. М.М. Мо­їсєєв про­по­нує її сфор­му­лю­ва­ти так: "ут­вер­джен­ня і збе­ре­жен­ня пла­не­тар­но­го го­ме­ос­та­зу по­пу­ля­ції Ho­mo sa­pi­ens". Нез­ва­жа­ючи на різ­но­ма­ніт­тя па­літ­ри ни­ніш­ніх ци­ві­лі­за­цій, люд­ству не­об­хід­на стан­дар­ти­за­ція у взаємо­від­но­шен­нях з Богом на ос­но­ві но­вих бі­осо­ці­аль­них за­ко­нів чи хо­ча б за­галь­но­го сві­то­ро­зу­мін­ня. При­ро­да цих за­ко­нів бу­де зов­сім ін­шою: її сфор­мує не сти­хія са­мо­ор­га­ні­за­ції, яка не­од­но­ра­зо­во пе­ре­бу­до­ву­ва­ла ци­ві­лі­за­ційні ос­но­ви, а сфор­му­лює відроджений розум людини.

Ре­алі­за­ція еко­ло­гіч­но­го ім­пе­ра­ти­ву без ут­вер­джен­ня ім­пе­ра­ти­ву духовно­го не­мож­ли­ва.

Мі­рою ра­ці­ональ­нос­ті сус­піль­ної ор­га­ні­за­ції, на дум­ку М.М. Мо­їсеєва, є сту­пінь уз­го­дже­нос­ті стра­те­гії сус­піль­ства і ло­гі­ки роз­вит­ку При­ро­ди. Ця уз­го­дже­ність не га­ран­тує сус­піль­ству ста­біль­но­го іс­ну­ван­ня, але на­дає по­тен­ційної мож­ли­вос­ті цього і здат­нос­ті пе­ред­ба­ча­ти не­без­печ­ні для майбутньо­го кри­зо­ві си­ту­ації.

Ре­алі­за­ція ви­мог еко­ло­гіч­но­го ім­пе­ра­ти­ву та ін­тег­ра­ція еко­но­мі­ки в ін­те­ре­сах за­без­пе­чен­ня ста­біль­нос­ті пла­не­тар­ної спіль­но­ти вик­ли­чуть по­яву в сус­піль­них струк­ту­рах де­кіль­кох спіль­них рис: сис­тем еко­ло­гіч­них за­ко­нів і від­по­від­них ор­га­нів кон­тро­лю, єди­них фі­нан­со­вих пра­вил, ви­ко­нан­ня всіх рі­шень ООН, са­мо­об­ме­жен­ня су­ве­ре­ні­те­тів та ін. Ці но­ві особ­ли­вос­ті по­вин­ні обу­мо­ви­ти пос­ту­по­вий роз­ви­ток про­це­су но­ос­фе­ро­ге­не­зу, тоб­то пе­ре­хо­ду бі­ос­фе­ри в стан но­ос­фе­ри (Мо­исе­ев, 2001 р.).

Фран­цузь­кий уче­ний Л. Фер­рі в ря­ді сво­їх праць, у то­му чис­лі в кни­зі "Но­вий еко­ло­гіч­ний по­ря­док", ви­су­ває кон­цеп­цію цін­ніс­но­го став­лен­ня до при­ро­ди, в яко­му прі­ори­тет на­дається пра­вам при­ро­ди.

Фран­цузь­кий фі­ло­соф М. Серр вва­жає, що лю­ди­на по­вин­на ук­ла­да­ти до­го­вір з при­ро­дою на про­ти­ва­гу сус­піль­но­му до­го­во­ру між людь­ми, який став ос­но­вою Дек­ла­ра­ції прав лю­ди­ни і гро­ма­дя­ни­на 1789 р.

А. Печ­чеї (член Римсь­ко­го клу­бу) ство­рив кон­цеп­цію "но­во­го гу­ма­ніз­му і людсь­кої ре­во­лю­ції", яка пос­та­ви­ла лю­ди­ну в центр роз­вит­ку і за якою не­об­хід­ною умо­вою ви­хо­ду на­ро­дів з кри­зи по­вин­на ста­ти ко­ор­ди­на­ція зу­силь на­ро­дів, тран­сфор­ма­ція сис­те­ми его­їс­тич­них дер­жав у єди­ну сві­то­ву спіль­но­ту. А. Печ­чеї про­по­нує змі­ни­ти си­ту­ацію шля­хом ре­во­лю­ції в са­мій лю­ди­ні. Ін­ший член Римсь­ко­го клу­бу Е. Лас­ло зак­ли­кає до "ре­во­лю­ції сві­то­вої со­лі­дар­нос­ті", до ус­ві­дом­лен­ня гло­баль­них ці­лей без­пе­ки і гу­ман­но­го сві­ту і за­без­пе­чен­ня між­на­род­но­го спів­ро­біт­ниц­тва "на бла­го всіх".

Ідея все­охоп­лю­ючої ре­во­лю­ційної пе­ре­бу­до­ви всьо­го сві­тог­ля­ду роз­ви­ва­ла­ся і роз­ви­вається ба­гать­ма дос­лід­ни­ка­ми: М.Ф. Реймер­сом, В.М. Мат­ро­со­вим, В.О. Зу­ба­ко­вим. На їх­ню дум­ку, го­лов­ни­ми зав­дан­ня­ми но­ос­фер­но­го ви­хо­ду люд­ства з гло­баль­ної еко­ло­гіч­ної кри­зи є:

· роз­роб­лен­ня те­оре­тич­них ос­нов но­вої сві­тог­ляд­ної іде­оло­гії у став­лен­ні люд­ства до бі­ос­фе­ри згід­но з го­лов­ним прин­ци­пом "Зем­ля – наш Дім";

· за­без­пе­чен­ня три­ва­ло­го го­ме­ос­та­зу сус­піль­ства і бі­ос­фе­ри;

· іс­тот­на де­по­пу­ля­ція люд­ства для усу­нен­ня хро­ніч­ної бід­нос­ті на пла­не­ті;

· де­по­пу­ля­ція і за­без­пе­чен­ня го­ме­ос­та­зу шля­хом ак­ти­ві­за­ції Ко­лек­тив­но­го Ро­зу­му люд­ства;

· до­сяг­нен­ня кон­сен­су­су між ба­га­ти­ми кра­їна­ми і на­ро­да­ми (Пів­но­чі), які бу­дуть спря­мо­ву­ва­ти свою еко­но­мі­ку і тех­но­ло­гії на пот­ре­би на­се­лен­ня всієї пла­не­ти та бід­ни­ми краї на­ми (Пів­дня), жін­ки яких візь­муть на се­бе зо­бов'язан­ня (не мен­ше ніж на од­не по­ко­лін­ня) не ма­ти біль­ше од­нієї ди­ти­ни, тоб­то ре­алі­зо­ву­ва­ти­муть прин­цип "од­на сім'я – од­на ди­ти­на";

· ви­хо­ван­ня но­вої лю­ди­ни як чле­на но­во­го сус­піль­ства для фор­му­ван­ня Ко­лек­тив­ної Ду­ші;

· змі­на стра­те­гії кіль­кіс­но­го зрос­тан­ня на­се­лен­ня і спо­жи­ван­ня ним ре­сур­сів на стра­те­гію якіс­но­го вдос­ко­на­лен­ня.

"Уорлдвотч ін­стітью­т" на чо­лі з Л. Бра­уном зап­ро­по­ну­вав "еко­ло­гіч­ну кон­цеп­цію роз­вит­ку еко­но­мі­ки". Да­на кон­цеп­ція пе­ред­ба­чає мож­ли­вість ста­ло­го роз­вит­ку сус­піль­ства тіль­ки за умо­ви, як­що во­но не бу­де за­до­воль­ня­ти свої пот­ре­би за ра­ху­нок майбут­ніх по­ко­лінь. Сфор­мульо­ва­но шість та­ких умов:

1) не­об­хід­не ство­рен­ня но­вих тех­но­ло­гій, у пер­шу чер­гу – для от­ри­ман­ня енер­гії;

2) сві­то­ва еко­но­мі­ка не по­вин­на за­ле­жа­ти від ву­гіл­ля і при­род­но­го га­зу. Ста­бі­лі­за­ція клі­ма­ту мож­ли­ва ли­ше при ско­ро­чен­ні ви­ки­дів в ат­мос­фе­ру вуг­ле­кис­ло­го га­зу до 2 млрд. т за рік, тоб­то близь­ко 1/3 ни­нішньо­го рів­ня;

3) чи­сель­ність на­се­лен­ня до 2030 р. по­вин­на не пе­ре­ви­щи­ти 8 млрд. чо­ло­вік і ма­ти тен­ден­цію до по­даль­шо­го зни­жен­ня. При збе­ре­жен­ні су­час­них тен­ден­цій ре­аль­на чи­сель­ність на­се­лен­ня мо­же до­сяг­ну­ти 13 млрд. чо­ло­вік. Для зни­жен­ня чи­сель­нос­ті на­се­лен­ня ба­га­то кра­їн по­вин­ні найближ­чи­ми ро­ка­ми ско­ро­ти­ти тем­пи зрос­тан­ня на­се­лен­ня у два ра­зи (Ефі­опія, Ін­дія, Ні­ге­рія);

4) сві­то­ва спіль­но­та по­вин­на по­бу­ду­ва­ти гар­мо­нійну і без­печ­ну еко­но­мі­ку, яка б не ма­ла воєнних вит­рат та бор­гів кра­їн, що роз­ви­ва­ють­ся;

5) не­об­хід­на тран­сфор­ма­ція осо­бис­тих прі­ори­те­тів і цін­нос­тей. На змі­ну спо­жи­вац­тву і праг­ма­тиз­му по­ви­нен при йти більш при­род­ний спо­сіб жит­тя, зрос­тан­ня осо­бис­то­го і на­ці­ональ­но­го доб­ро­бу­ту по­вин­но без­пе­рер­вно ско­ро­чу­ва­ти­ся, тоб­то має змі­ни­ти­ся ети­ка, яка па­нує в людсь­ко­му сус­піль­стві. Ймо­вір­но, що цю умо­ву ре­алі­зо­ву­ва­ти бу­де найбільш важ­ко;

6) всі по­пе­ред­ні змі­ни сві­то­ва спіль­но­та по­вин­на за­без­пе­чи­ти в найближ­чі 40 ро­ків, в ін­шо­му ра­зі заб­руд­нен­ня нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща і еко­но­міч­на кри­за вик­ли­чуть кри­зу со­ці­аль­ну.

Знач­ний вне­сок в ос­мис­лен­ня і роз­ви­ток ідей но­ос­фе­ро­ге­не­зу зро­би­ли ві­до­мі ук­ра­їнсь­кі вче­ні: К.М. Сит­ник, М.А. Го­лу­бець, B.C. Кри­са­чен­ко, Ю.А. Зло­бін, Г.О. Бі­лявсь­кий, В.М. Бров­дій, Ю.Р. Ше­ляг-Со­сон­ко та ін. М.А. Го­лу­бець (1982 р.) зап­ро­по­ну­вав наз­ва­ти но­ву ста­дію ево­лю­ції бі­ос­фе­ри, що ха­рак­те­ри­зується ро­зум­ним уп­рав­лін­ням та струк­тур­но-фун­кці­ональ­ною ор­га­ні­за­цією бі­ос­фе­ри з ме­тою збе­ре­жен­ня та проц­ві­тан­ня люд­ства, ін­те­лек­тос­фе­рою.

Нас­лід­ком про­ве­де­них дос­лі­джень еко­ло­гіч­ної си­ту­ації у сві­ті та мож­ли­вих прог­но­зів що­до її по­даль­шо­го роз­вит­ку є прийнят­тя Ко­мі­сією ООН з дов­кіл­ля (ЮНЕП) в 1987 р. Кон­цеп­ції ста­ло­го роз­вит­ку сус­піль­ства.

У ре­алі­за­ції мо­де­лі ста­ло­го роз­вит­ку А.Д. Ур­сул (1997 р.) ви­ді­ляє три ос­нов­ні ета­пи: І етап – ін­тег­ра­ція еко­но­мі­ки й еко­ло­гії, по­до­лан­ня всіх еко­ло­гіч­них проб­лем, пов'яза­них із без­гос­по­дар­ніс­тю й еко­ло­гіч­но не­без­печ­ни­ми ви­роб­ниц­тва­ми, су­во­ре ви­ко­нан­ня

дер­жав­но­го й між­на­род­но­го еко­ло­гіч­них за­ко­но­давств; II етап – жорсткість еко­ло­гіч­них нор­ма­ти­вів і пов­ний пе­ре­хід від на­ці­ональ­них до між­на­род­них еко­ло­гіч­них стан­дар­тів; еко­ло­гі­за­ція фі­нан­со­вої та по­дат­ко­вої по­лі­ти­ки; III етап – різ­ке зни­жен­ня всіх ви­дів ан­тро­по­ген­них впли­вів на при­ро­ду, знач­не зрос­тан­ня роз­мі­ру те­ри­то­рій, ви­лу­че­них з гос­по­дарсь­ко­го ко­рис­ту­ван­ня; фор­му­ван­ня ін­фор­ма­ційно-еко­ло­гіч­но­го сус­піль­ства, но­ос­фер­но­го ро­зу­му; від­мо­ва від еко­ло­гіч­но не­без­печ­них тех­но­ло­гій; пе­ре­ва­жан­ня еко­ло­гіч­них за­ко­нів над со­ці­аль­но-еко­но­міч­ни­ми (Зло­бін, Ко­чу­бей, 2003 р.).

Ук­ра­їна приєдна­лась до Кон­цеп­ції ста­ло­го роз­вит­ку в 1997 р. З то­го ча­су сис­те­ма по­лі­ти­ки при­хо­ду до ста­ло­го роз­вит­ку на­шої дер­жа­ви роз­гля­дається в кон­тек­сті пос­тав­ле­них сві­то­вою спіль­но­тою зав­дань.

Кон­цеп­ція ста­ло­го роз­вит­ку Ук­ра­їни ба­зується на та­ких ос­нов­них прин­ци­пах:

· за­без­пе­чен­ня гар­мо­ні­за­ції спі­віс­ну­ван­ня лю­ди­ни і при­ро­ди;

· не­від'ємнос­ті за­хис­ту нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща у про це­сі роз­вит­ку сус­піль­ства;

· від­по­ві­даль­нос­ті дер­жа­ви за по­гір­шен­ня ста­ну нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща у про­це­сі роз­вит­ку сус­піль­ства;

· на­ро­щу­ван­ня на­ці­ональ­но­го по­тен­ці­алу кра­їни для за­без­пе­чен­ня ста­ло­го роз­вит­ку;

· здійснен­ня за­хо­дів що­до еко­ло­гі­за­ції гос­по­дарсь­кої ді­яль­нос­ті, усу­нен­ня при­чин заб­руд­нен­ня, а не їх нас­лід­ків (еко­ло­гіч­на кон­вер­сія про­мис­ло­вос­ті і сільсь­ко­го гос­по­дар­ства);

· про­ве­ден­ня оцін­ки еко­ло­гіч­них нас­лід­ків усіх ви­дів ді­яль­нос­ті, які мо­жуть не­га­тив­но впли­ну­ти на нав­ко­лишнє при­род­не се­ре­до­ви­ще;

· ре­гі­ональ­ні і ло­каль­ні зав­дан­ня еко­роз­вит­ку по­вин­ні бу­ти під­по­ряд­ко­ва­ні гло­баль­ним і на­ці­ональ­ним ці­лям за­по­бі­ган­ня еко­ло­гіч­ній кри­зі та оп­ти­мі­за­ції се­ре­до­ви­ща іс­ну­ван­ня лю­ди­ни (прин­цип "мис­ли­ти гло­баль­но – ді­яти ло­каль­но");

· - ре­гі­ональ­ний еко­роз­ви­ток пе­ред­ба­чає фун­кцію ранньо­го по­пе­ре­джен­ня нес­при­ят­ли­вих еко­ло­гіч­них тен­ден­цій або га­ран­тії їх мі­ні­мі­за­ції (нез­нан­ня нас­лід­ків не звіль­нює сус­піль­ство від від­по­ві­даль­нос­ті за руйна­цію нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща);

· ці­лі еко­роз­вит­ку пер­вин­ні від­нос­но до ці­лей еко­но­міч­но­го роз­вит­ку (прин­цип еко­ло­гіч­но­го ім­пе­ра­ти­ву);

· роз­мі­щен­ня і роз­ви­ток ма­те­рі­аль­но­го ви­роб­ниц­тва на пев­ній те­ри­то­рії має здійсню­ва­ти­ся від­по­від­но до її еко­ло­гіч­ної тех­но­ем­нос­ті (прин­цип еко­ло­го-еко­но­міч­ної зба­лан­со­ва­нос­ті);

· еко­ло­гіч­на без­пе­ка сус­піль­ства тіс­но пов'яза­на з рів­нем куль­ту­ри і ви­хо­ва­нос­ті лю­дей в цьому сус­піль­стві.

15.2. Концепція сталого розвитку суспільства

Пе­ре­хід до ста­ло­го роз­вит­ку пот­ре­бує бе­зу­мов­но­го ви­ко­рі­нен­ня сте­ре­оти­пів мис­лен­ня, які нех­ту­ють мож­ли­вос­тя­ми бі­ос­фе­ри і по­ро­джу­ють без­від­по­ві­даль­не став­лен­ня до за­без­пе­чен­ня еко­ло­гіч­ної без­пе­ки. На дум­ку де­яких вче­них, рух люд­ства до ста­ло­го роз­вит­ку – но­ос­фе­ро­ге­нез – по­ви­нен при­вес­ти в кін­це­во­му ре­зуль­та­ті до пе­ред­ба­че­ної В.І. Вер­надсь­ким но­ос­фе­ри – сфе­ри ро­зу­му.

Та­ким чи­ном, мож­на го­во­ри­ти про по­ча­ток но­во­го ета­пу у вчен­ні про но­ос­фе­ру. Но­ос­фе­ра, спо­чат­ку при­ду­ма­на як кон­цеп­ту­аль­на конструк­ція, як уто­піч­не сус­піль­ство, по­ча­ла на­бу­ва­ти сво­їх прак­тич­них об­ри­сів зав­дя­ки стра­те­гії ста­ло­го роз­вит­ку. Се­ред найваж­ли­ві­ших рис цього но­во­го су­час­но­го нек­ла­сич­но­го ета­пу вчен­ня мож­на ви­ді­ли­ти та­кі (за Ур­су­лом, 2003 р.):

· про­цес но­ос­фе­ро­ге­не­зу пов'язується зі збе­ре­жен­ням бі­ос­фе­ри (а не пе­рет­во­рен­ням її в но­ос­фе­ру), при­чо­му ме­ха­нізм збе­ре­жен­ня вба­чається в бі­отич­ній ста­бі­лі­за­ції і ре­гу­ля­ції нав­ко­лишньо­го се­ре­до­ви­ща;

· ста­нов­лен­ня но­ос­фе­ри пе­ред­ба­чає ре­алі­за­цію прин­ци­пу зв'яз­ку по­ко­лінь як за­по­ру­ку ви­жи­ван­ня і бе­зу­пин­но­го роз вит­ку ци­ві­лі­за­ції (як прин­ци­пу рів­нос­ті мож­ли­вос­тей по ко­лінь за­до­воль­ня­ти свої життєві пот­ре­би);

· но­вий етап вчен­ня про но­ос­фе­ру вво­дить в ор­бі­ту сво­їх дос­лі­джень кос­міч­ну ді­яль­ність і ши­ро­ко­мас­штаб­не ос­воєння Всес­ві­ту як но­ву ма­гіс­траль стійко­го роз­вит­ку люд­ства і на­бут­тя ним со­ці­аль­но­го без­смер­тя (згід­но з іде­ями К.Е. Ці­ол­ковсь­ко­го);

· як пе­ре­хід до стійко­го роз­вит­ку мож­ли­вий тіль­ки в гло­баль­но­му мас­шта­бі (ра­зом з по­явою гло­баль­но­го рів­ня уп­рав­лін­ня), так і ста­нов­лен­ня но­ос­фе­ри має тіль­ки пла­не­тар­ний ха­рак­тер (хо­ча в пер­спек­ти­ві мож­ли­ве і ста­нов­лен­ня кос­мо­но­ос­фе­ри);

· но­вий етап учен­ня про сфе­ру ро­зу­му пов'яза­ний з но­вим ос­мис­лен­ням проб­ле­ми за­без­пе­чен­ня без­пе­ки в тіс­но­му

· зв'яз­ку з пе­ре­хо­дом до стійко­го роз­вит­ку, ос­кіль­ки в мо­де­лі нес­тійко­го роз­вит­ку без­пе­ку (тим біль­ше на три­ва­лий час) за­без­пе­чи­ти не­мож­ли­во;

· ство­рен­ня сфе­ри ро­зу­му бу­де суп­ро­во­джу­ва­ти­ся під­си­лен­ням ро­лі ра­ці­ональ­них і мо­раль­но-гу­ма­ніс­тич­них цін­нос­тей і фор­му­ван­ням но­ос­фер­ної куль­ту­ри, яка охоп­лює еко­ло­гіч­ну куль­ту­ру і бі­ос­фер­ну ети­ку;

· у про­це­сі но­ос­фе­ро­ге­не­зу, який роз­гор­тається че­рез пе­ре хід до ста­ло­го роз­вит­ку, фор­му­ють­ся ви­пе­ре­джаль­ні ме­ха­ніз­ми ді­яль­нос­ті, у то­му чис­лі ро­зу­мо­во-ко­му­ні­ка­ційної (но­ос­фер­ний ін­те­лект), уп­рав­лінсь­кої, ста­нов­лен­ня но­вої мо­де­лі но­ос­фер­но­ви­пе­ре­джаль­ної ос­ві­ти, но­ос­фер­но-орієнто­ва­ної на­уки.

За ни­ніш­ніх умов пе­ре­біг про­це­сів гло­ба­лі­за­ції як сти­хійно­го ру­ху ци­ві­лі­за­ції до пос­тін­дус­трі­аль­но­го сус­піль­ства і єди­но­го люд­ства важ­ли­во спря­му­ва­ти на до­сяг­нен­ня ці­лей ста­ло­го роз­вит­ку но­ос­фер­ної орієнта­ції. Гло­баль­но-еко­ло­гіч­ні ім­пе­ра­ти­ви по­вин­ні бу­ти до­пов­не­ні еко­но­міч­ни­ми і со­ці­аль­ни­ми ви­мо­га­ми, які став­лять­ся, ви­хо­дя­чи з орієнти­рів ста­ло­го роз­вит­ку.

Ста­нов­лен­ня но­ос­фе­ри пе­ред­ба­чає, що го­лов­ним ре­сур­сом по­даль­шо­го роз­вит­ку ста­не ін­фор­ма­ція (яка дає змо­гу еко­но­ми­ти ре­чо­вин­но-енер­ге­тич­ні ре­сур­си), ре­алі­зується ви­пе­ре­джаль­ний роз­ви­ток ін­фор­ма­ційно-ін­те­лек­ту­аль­них про­це­сів і ду­хов­ної куль­ту­ри (перш за все на­уки і ос­ві­ти). Кри­те­рієм рів­ня роз­вит­ку і якос­ті жит­тя у сфе­рі ро­зу­му ста­нуть гу­ма­ніс­тич­ні цін­нос­ті і знан­ня лю­ди­ни, яка жи­ве в гар­мо­нії з нав­ко­лиш­нім со­ці­аль­ним і при­род­ним се­ре­до­ви­щем в умо­вах гло­баль­ної еко­ло­гіч­ної без­пе­ки.

Дех­то з уче­них вва­жає пе­ре­хід до но­ос­фе­ри уто­пією. З од­но­го бо­ку, це уто­пія, ос­кіль­ки су­час­не сус­піль­ство не здат­не в найближ­чо­му майбутньо­му від­мо­ви­ти­ся від іде­оло­гії спо­жи­ван­ня і за­без­пе­чи­ти ре­алі­за­цію умов еко­ло­гіч­но­го ім­пе­ра­ти­ву. З ін­шо­го бо­ку, це не уто­пія, бо без ут­вер­джен­ня но­ос­фер­них прин­ци­пів людсь­ка ци­ві­лі­за­ція за­ги­не від еко­ло­гіч­но­го апо­ка­ліп­си­са.

В.М. Вол­чен­ко (1999 р.) ана­ло­гіч­но до по­нять лі­тос­фе­ри, гід­рос­фе­ри вво­дить по­нят­тя пси­хос­фе­ри сві­до­мос­ті людсь­ко­го сус­піль­ства на пла­не­ті. Еко­етич­ний ім­пе­ра­тив роз­вит­ку сус­піль­ства ні­як не мо­же бу­ти ре­алі­зо­ва­ним в ок­ре­мо взя­тій гру­пі лю­дей. Пот­ріб­на ко­рек­ція сві­до­мос­ті в усій пси­хос­фе­рі сус­піль­ства. В по­шу­ках ви­хо­ду з кри­зи пер­вин­ним по­ви­нен бу­ти ду­хов­ний ас­пект, ви­со­кий рі­вень людсь­кої сві­до­мос­ті.