Виробничо-економічній діяльності, незалежно від її виду, притаманні універсальні ознаки, загальні властивості — це постійне перетворення деяких видів економічних ресурсів на певний економічний продукт.
Із повсякденного життя добре відомо, що, завантажуючи до м'ясорубки м'ясо, хліб, цибулю, ми наприкінці отримуємо готовий фарш, а спалюючи дрова, отримуємо тепло. Економіка діє аналогічним чином: до неї подаються економічні ресурси, внаслідок перетворення яких виникає економічний продукт. Найбільш загальна схема дії виробничої економіки у спрощеній формі виглядає так, як показано на рис. 23.1.
Що ж таке економічні ресурси та економічний продукт?
До економічних ресурсів відносяться такі:
а) праця у вигляді усвідомленої діяльності осіб, яка спрямована на створення необхідного їм або іншим особам продукту;
б) природні ресурси: земля (у вигляді глини), вода, повітря, корисні копалини, рослинний та тваринний світ, природні енергетичні джерела, які застосовуються людством у господарському обігу;
в) засоби виробництва у вигляді основних і оборотних засобів, які використовуються в господарській діяльності;
г) кошти, на які і за допомогою яких купуються, залучаються матеріально-речові і трудові ресурси;
г) інформаційні ресурси у вигляді наукової, науково-технічної, проектно-конструкторської, технологічної, статистичної, управлінської інформації та інших видів духовно-інтелектуальних цінностей, які необхідні для створення економічного продукту і які використовуються в процесі його створення.
Рис. 23.1. Схема дії виробничо-економічної системи
У економічній практиці всі види матеріально-речових ресурсів, що використовуються в економіці, дуже часто називаються матеріальними ресурсами. Економічні ресурси поділяються на відтворені і невідтворені. Відтворені — це такі ресурси, які людина може відновити, а не-відтворені — це ті, які практично неможливо відтворити знову. До не-відтворених ресурсів відносять земельні угіддя, повітря, корисні копалини, фауну, час.
Матеріальні і грошові ресурси, які призначено для економічної діяльності, мають назву капіталу. Під словом "капітал" розуміємо два види ресурсів: фізичний капітал (засоби виробництва) і виділений на його придбання грошовий капітал. Деякі автори відносять до капіталу лише основні засоби виробництва, основний капітал. Однак і оборотні засоби називають в економіці оборотним капіталом.
Засоби, що вкладаються в економіку, економічні об'єкти та проекти, які призначені для забезпечення виробництва економічними ресурсами в майбутньому, мають назву капіталовкладення або інвестиції. Таким чином, інвестиції — це економічні ресурси для майбутнього, грошові і матеріальні вкладення безпосередньо у виробництво, в нерухомість, в цінні папери, які приносять результати в майбутньому.
Економічні ресурси інколи ототожнюють з факторами виробництва. Інакше кажучи, таке ототожнення не повністю коректне. Ресурси — це те, що надходить в економіку, живить її, а фактори — це те, що задіяне у виробничо-економічних процесах, використовується в них. Відповідно до схеми (див. рис. 23.1), ресурси — це потік, який входить в економіку, тоді як фактори — це елементи, які знаходяться в перетворенні ресурсів, у процесорі. Фактори — це параметри, які визначають характер і результати протікання економічних процесів, шо визначають кількість та якість створюваного, виробленого економічного продукту. Фактори є не стільки виробничими ресурсами, скільки виробничим потенціалом економіки. Фактори можна розглядати як причини, а економічний продукт — як наслідок економічного виробничого процесу.
Традиційно до факторів виробництва відносять тріаду: землю, труд і капітал. У західній економічній літературі до числа факторів виробництва деякі автори включають підприємницьку здібність (активність). Недостатність цього фактора в українській економіці перехідного періоду — одна з причин її відставання від світового рівня.
Економічним продуктом будемо називати все те, що виробляється, створюється, використовується в економіці. Економічний продукт — це результат людської праці, господарської діяльності, представлений у матеріально-речовій формі (матеріальний продукт), у духовній, інформаційній формі (інтелектуальний продукт) або у вигляді виконаних робіт і послуг.
Економічний продукт можна класифікувати, тобто поділяти за групами залежно від його загальних ознак.
Продукцією зазвичай називають продукт виробництва в речовій або інформаційній формах, найчастіше в предметному вигляді, який кількісно вимірюється в натуральному і грошовому виразі. Часто поділяють продукцію на продукцію виробничого призначення і продукцію особистого, родинного, суспільного споживання. Продукцією можна називати який завгодно результат, отриманий наприкінці його виготовлення.
Товарами у вузькому значенні слова називають об'єкти купівлі та продажу, тобто економічний продукт, який після свого створення підлягає продажу або призначений для продажу. Таким чином, товаром вважається який завгодно економічний продукт, що надходить після виготовлення до ринку. Однак у широкому значенні товар — це все те, що може задовольнити потребу і пропонується на ринку з метою привертання уваги, придбання, використання або споживання. Це може бути все, чим користуються люди, не уточнюючи при цьому, що ці предмети придбані або продані за кошти.
Роботами в економіці називають види діяльності, в яких сам процес виконання роботи вважається головним результатом діяльності і піддягає оплаті залежно від обсягу робіт, тривалості їх виконання (наприклад, будівельні, монтажні, земляні, ремонтні роботи). Виконана робота — це своєрідний вид економічного продукту, результат виробництва.
Послуги — це один з найбільш поширених видів робіт, економічної діяльності, результатом якої с зміна якості вже існуючих виготовлених речей. Іншими словами, послуги — це види діяльності, робіт, у процесі виконання яких не створюється новий матеріально-речовий продукт, котрий раніше не існував, але змінюється якість уже існуючого, створеного продукту. Це блага, які надаються не у вигляді речей, а у формі діяльності. Таким чином, саме надання послуг створює бажаний результат.
До послуг відносять побутове, комунальне, транспортне обслуговування, навчання, лікування, культурно-виховну роботу, догляд за дітьми і літніми людьми. Разом з тим, окремі види послуг, зокрема інформаційні, являють собою по суті вироблений, або переданий з рук користувача, або переданий йому специфічний економічний продукт у вигляді відомостей, даних, інформації про об'єкти та процеси, встановлення контактів.
Усі вказані вище форми та види економічного продукту можна ро-поділити на два класи: проміжний продукт, який піддягає подальшим виробничим перетворенням та використовується як виробничий ресурс, і кінцевий продукт, який надходить до сфери свого кінцевого використання, застосування за кінцевим призначенням. При всій важливості та розповсюдженості такого розподілу необхідно мати на увазі його певну умовність. Так, вирощені томати — це проміжний продукт для виготовлення томатної пасти і кінцевий — при безпосередньому споживанні у вигляді продукту харчування.
Головний зміст кінцевої стратегії підприємства зводиться до пристосування свого виробництва до потреб покупців. Це означає, що потрібно визначити номенклатуру продукції, яка виробляється, абсолютно точно, оптимізувати її склад, співвідношення, обсяги з метою отримання максимального прибутку. Під номенклатурою продукції розуміємо систематизований перелік назв, матеріалів, товарів, які виробляються та продаються, і послуги. У постачально-збутовій діяльності часто використовується термін "асортимент". Він означає склад, різновиди, комплект видів продукції, товарів, послуг, які виготовляються на виробництві або які знаходяться у продажу. Наприклад, у магазині представлено широкий асортимент взуття або завод виготовляє широкий асортимент прокату. Тому договірні обов'язки щодо постачання кожне підприємство зобов'язане виконувати не в цілому (в штуках, тоннах, метрах чи гривнях), а в асортименті.
Для вимірювання рівнів, темпів та обсягів зростання виробництва в статистиці використовуються такі визначення: валова, товарна, чиста та реалізована продукція.
Валова продукція — це показник радянської статистики. Він характеризував обрахований у грошовому виразі сумарний обсяг продукції, яку було вироблено в промисловості певної галузі. Валова продукція охоплює як кінцеву, тобто завершену, так і проміжну, тобто незавершену продукцію, яка включає комплектуючі вироби, напівфабрикати, продукцію, виробництво якої лише розпочато.
В результаті при обчисленні валової продукції у масштабі галузі виникає "повторний рахунок" (подвійний рахунок), тому що проміжна продукція обраховується і самостійно, і в складі тієї продукції, до якої вона входить як самостійна частина. Наприклад, колеса для автомобіля обраховуються як валова продукція заводу з виготовлення коліс, але входять також і до валової продукції автомобільного заводу.
Сума валового продукту відображає економічний обіг у народному господарстві, і на практиці вона використовується в ролі вартості сукупного суспільного продукту. Але за своєю сутністю вона не може її виражати тому, що вона включає суму повторного рахунку, яка становить майже 40 %.
Другим вимірником обсягу виробництва с товарна продукція* Вона являє собою обсяг усієї виробленої підприємством за певний проміжок часу (як правило, за рік) кінцевої продукції у грошовому виразі.
Третім вимірником кількості виробленої продукції є чиста продукція. Це показник обсягу виробництва підприємства у грошовому виразі за певний період часу, який характеризує вартість знов створеного продукту. Чиста продукція визначається або як валова продукція за мінусом матеріальних витрат і амортизаційних відрахувань, або як сума заробітної плати, яка витрачена на створення продукції, та прибутку підприємства від продажу вироблених товарів. Інакше кажучи, цс аналог національного доходу на рівні підприємства.
Четвертим вимірником кількості проданого підприємством товару є реалізована продукція. Вона визначає обсяг продукції, яка продана підприємством за певний період і за яку сплачено покупцем, у грошовому еквіваленті.
В умовах ринку товарна продукція застосовується для розрахунку, а валова, зважаючи на непопулярність слова, як правило, не згадується зовсім.
Тому необхідно відзначити, що валова, товарна і реалізована продукція — це рідні сестри різного віку. Між ними немає принципових відмінностей: вони включають до свого складу не тільки живу працю, але й працю в минулому, а також суму повторного рахунку. Зрозуміло, що поки існують товарно-грошові відносини, ці показники не тільки необхідні, а й незамінні для відповідних цілей. Але за своєю сутністю вони непридатні для вимірювання економічного зростання та оцінки роботи підприємства. Вони не відображають реальних результатів діяльності підприємства, не стимулюють виробничі колективи до економії матеріальних ресурсів.
З метою об'єктивного вимірювання внеску підприємства щодо створення національного доходу держави, динаміки продуктивності праці та формування фонду заробітної плати, а також щодо підвищення зацікавленості трудових колективів в економії матеріальних ресурсів відбувся перехід з 1989 року до обраховування чистої продукції як на рівні підприємств, так і їхніх об'єднань. Перехід до використання показника чистої продукції спричинив істотні зміни у системі ціноутворення, бухгалтерського та статистичного обліку.
Застосування показника чистої продукції дає змогу більш правильно відобразити внесок окремих галузей до загальних результатів роботи промисловості. При оцінюванні за цим показником галузева структура промисловості суттєво видозмінюється, тому показник "чиста продукція" використовується в галузях хімічно-лісового комплексу, машинобудування, промисловості, будівельних матеріалів тощо.
При вирішенні питання щодо використання показника чистої продукції необхідно враховувати специфіку окремих галузей. Зокрема, у видобувних галузях з мстою вимірювання продуктивності праці не варто використовувати чисту продукцію. У цих галузях низька частка і незначний повторний рахунок матеріальних витрат, тому тут варто використовувати натуральні одиниці виміру продукції, на базі яких можна побудувати ефективну систему стимулювання праці.
