Спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Відповідальність за порушення водного законодавства

Право водокористування

Інститут водокористування регламентується ВК України. Він визначає водокористування як використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів). Таким чином, водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їхні системи на умовах, які встановлюються між ними. Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Водокористувачі мають певні права та обов'язки. Права водокористувачів охороняються законом, у разі порушення прав водокористувачів вони підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством. До основних прав водокористувачів можна віднести такі:

1) здійснювати загальне та спеціальне водокористування;

2) використовувати водні об'єкти на умовах оренди;

3) вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;

4) споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їхню реконструкцію і ремонт;

5) передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах;

6) здійснювати інші функції щодо водокористування у порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів тісно пов'язані з обов'язками, які, в свою чергу, чітко регламентовані законом:

1) економно використовувати водні ресурси, дбати про їхнє відтворення і поліпшення якості вод;

2) використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та умов її надання;

3) дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;

4) використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;

5) не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;

6) утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;

7) здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному ВК України та іншими законодавчими актами;

8) здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їхнього стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;

9) здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;

10) безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів спеціально уповноважених державних органів у галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безкоштовно необхідну інформацію;

11) своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;

12) своєчасно інформувати місцеві ради, державні органи охорони навколишнього природного середовища та санітарного нагляду про виникнення аварійних забруднень;

13) здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством;

14) виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

Законодавство передбачає вживання такого заходу до водокористувачів, як обмеження їхніх прав у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій їхні права також можуть бути обмежені в інших передбачених законом випадках, а також можуть бути змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування або в оренду.

Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування.

Водокористуванню притаманні основні риси природокористування і воно також може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Загальне водокористування похідне від загального природокористування і тому здійснюється громадянами (фізичними особами) для задоволення їхніх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їхній території. Місцеві ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування.

Під спеціальним водокористуванням треба розуміти забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин зі зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. ВК України визначено випадки, коли використання вод не належить до спеціального водокористування.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод, державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений КМ України.

Право спеціального водокористування регламентується також ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", який визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та державних адміністраторів. Відповідно до вказаного нормативного акта об'єкт, на який видається документ дозвільного характеру, це - природні ресурси, земельна ділянка, ґрунтовий покрив земельних ділянок..., що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга, а також документи, які використовуються суб'єктом господарювання у процесі проходження погоджувальної (дозвільної) процедури (проектна документація на будівництво об'єктів, землевпорядна документація, містобудівна документація, гірничий відвід). Таким чином дія цього закону поширюється і на водні ресурси. Держава, передбачаючи можливість зловживання державними службовцями своїм становищем при видачі спеціальних дозволів, у тому числі і на водокористування, затвердила у ЗУ "Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності" вичерпний перелік таких документів. У додатку 3 вказано, які саме документи дозвільного характеру у сфері водогосподарської діяльності необхідно отримувати в разі спеціального використання водного об'єкта, а в додатку 4 наведено зразок дозволу на спеціальне водокористування.

У цьому дозволі встановлюються ліміти забору води, використання води та скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Спеціальне водокористування є платним. ПК України передбачає збір за спеціальне використання води. Платниками цього збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їхні філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) і/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Об'єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їхніх системах водопостачання. Об'єктом оподаткування збором за спеціальне використання води без її вилучення з водних об'єктів є:

- для потреб гідроенергетики - фактичний обсяг води, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії;

- для потреб водного транспорту - час використання поверхневих вод вантажним самохідним і несамохідним флотом, що експлуатується (залежно від тоннажності), та пасажирським флотом, що експлуатується (залежно від кількості місць).

Об'єктом оподаткування збором за спеціальне використання води для потреб рибництва є фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об'єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов'язане із втратами води на фільтрацію та випаровування).

Строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Воно може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). У разі потреби строк спеціального водокористування може бути продовжений на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування.

Водним законодавством передбачено підстави для припинення права спеціального водокористування. Так, право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі:

1) якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;

2) закінчення строку спеціального водокористування;

3) ліквідації підприємств, установ чи організацій;

4) передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

5) визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;

6) порушення умов спеціального водокористування та охорони вод;

7) виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення;

8) систематичного невнесення збору в строки, визначені законодавством. Цей перелік не є вичерпним, і законодавством України можуть бути передбачені й інші підстави для припинення права спеціального водокористування.

Водокористувачам відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, за винятком випадків, коли таке припинення (зміна умов) було здійснене з вини самого водокористувача чи за його клопотанням. Порядок відшкодування таких збитків водокористувачам встановлений КМ України. Згідно з цим Порядком відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального водокористування.

Збитки відшкодовуються юридичними та фізичними особами, дії яких призвели до припинення права або погіршення умов спеціального водокористування.

До дій зазначених осіб, що призвели до припинення права або зміни умов спеціального водокористування, належать:

а) порушення ними правил спеціального водокористування та охорони вод, що спричиняє порушення прав, наданих іншим водокористувачам;

б) порушення правил охорони і користування водами для потреб гідроенергетики, водного та повітряного транспорту, що спричиняє порушення прав, наданих іншим водокористувачам;

в) передача водогосподарських споруд іншим водокористувачам;

г) визначення водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;

д) дії, що спричинили погіршення умов першочергового задоволення питних та господарсько-побутових потреб населення;

е) інші дії, що спричинили припинення права або зміну умов спеціального водокористування.

Спеціальне водокористування за цільовим призначенням поділяється на:

- спеціальне використання вод для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення. З цією метою використовують води, якісні характеристики яких відповідають встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам. Спеціальним ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання" визначено правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою;

- спеціальне водокористування та користування водними об'єктами для лікувальних, курортних і оздоровчих цілей. Водні об'єкти, що мають природні лікувальні властивості, належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку. Цей перелік водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних, із зазначенням запасів вод та їхніх лікувальних властивостей, а також інших сприятливих для лікування і профілактики умов затверджується КМ України. Це може бути також спеціальний нормативний акт, що передбачає використання водних об'єктів для лікувальних та оздоровчих цілей;

- спеціальне водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки, яке, в свою чергу, поділяється на: спеціальне водокористування та користування водними об'єктами для потреб сільського і лісового господарства; спеціальне водокористування та користування водними об'єктами для промислових і гідроенергетичних потреб; користування водними об'єктами для потреб водного транспорту; спеціальне водокористування та користування водними об'єктами для потреб рибного і мисливського господарства; користування водними об'єктами для протипожежних потреб;

- скидання зворотних вод у водні об'єкти. Скидання стічних вод у водні об'єкти допускається лише за умови наявності нормативів гранично допустимих концентрацій та встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

- експлуатація водогосподарських систем. Робота цих систем (водосховищ, каналів та інших пов'язаних між собою водних об'єктів) регулюється шляхом встановлення відповідних режимів для кожного водного об'єкта системи з урахуванням прогнозу водності;

- користування річками. Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів. До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів. До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів;

- прикордонні води. Водні об'єкти, які зазнали радіоактивного забруднення. Користування прикордонними водами здійснюється в порядку, що визначається законодавством України та міждержавними договорами. Користування водами, які зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється відповідно до ЗУ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та інших актів законодавства України.

Правова охорона вод

Складовими інститутами правової охорони вод є:

- користування землями водного фонду; водоохоронні зони та зони санітарної охорони;

- водні об'єкти, віднесені до природно-заповідного фонду;

- охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпання;

- запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідація їхніх наслідків.

Користування землями водного фонду передбачає надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані служби з догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється КМ України.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їхнього забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ й інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. На території водоохоронних зон забороняється:

1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлено КМ України.

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їхньої водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

o для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

o для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;

o для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для водоохоронних цілей.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає:

- території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями;

- прибережні території, зайняті піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів;

- скелі, інші гірські утворення.

Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства.

Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог до охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства.

До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

У разі надання права користування пляжною зоною користувачі зобов'язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід вздовж берега моря, морської затоки чи лиману.

У межах населених пунктів місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування виділяються та облаштовуються пляжні зони для безперешкодного та безоплатного користування.

На островах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності, передбачений для прибережних захисних смуг.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування. Розміри цих смуг встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних та оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їхній території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології. Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлений КМ України. Зони санітарної охорони поверхневих та підземних водних об'єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму:

- перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водо-підвідного каналу;

- другий і третій пояси (обмежень і спостережень) включають територію, що призначається для охорони джерел водопостачання від забруднення.

Характеризуючи охорону та користування водними об'єктами, віднесеними до природно-заповідного фонду, треба зазначити, що водні об'єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об'єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених ЗУ "Про природно-заповідний фонд України". На водних об'єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їхньому цільовому призначенню.

Правова охорона вод від забруднення, засмічення і вичерпання є центральним інститутом водного права. Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їхньої здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.

Під забрудненням вод слід розуміти надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин. Забруднюючою речовиною є речовина, яка привноситься у водний об'єкт у результаті господарської діяльності людини. Засмічення вод передбачає привнесення у водні об'єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод. Водне законодавство не дає визначення вичерпання водного об'єкта. Професор В.В. Петров розглядає вичерпання вод як повне або часткове припинення життєзабезпечуючих функцій водного об'єкта чи комплексу навколишнього природного середовища у цілому в результаті антропогенного впливу на водний об'єкт без урахування законів розвитку природи. На його думку, вичерпанням є втрата продуктивності цього водного об'єкта, його здатності до саморегуляції, відновлення, відтворення водних ресурсів.

Розглядаючи правовий інститут охорони вод, потрібно також вказати на правову регламентацію запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідації їхніх наслідків.

ВК України прямо передбачено, що є шкідливою дією вод:

1) наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів;

2) руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

3) заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд;

4) осушення земель, зумовлене забором підземних вод у кількості, що перевищує встановлені обсяги відбору води;

5)забруднення (засолення) земель в районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їхньої консервації;

6) ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селів.

Під час проектування водогосподарських та інших об'єктів повинна враховуватися можлива шкідлива дія вод, а під час експлуатації цих об'єктів - вживатися заходи щодо її запобігання, а саме:

1) залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

2) будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

3) спорудження дренажу;

4) закріплення берегів тощо.

Спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Відповідальність за порушення водного законодавства

Спори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів розглядаються державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцевими радами, судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством. У разі, якщо позивачем виступає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань водного господарства, то його органи на місцях звільняються від сплати державного мита у справах про стягнення коштів на відшкодування збитків, завданих порушеннями водного законодавства.

Особливістю є те, що спори з питань використання та охорони вод, які виникають з іншими державами, а також між іноземними юридичними особами і громадянами та власником вод, розглядаються відповідно до законодавства України.

Інституту відповідальності за порушення водного законодавства притаманні основні риси відповідальності за порушення природоохоронного законодавства. Так, у разі порушення водного законодавства винна особа може бути притягнута до дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової або кримінальної відповідальності згідно із законодавством України.

Адміністративна відповідальність є найбільш поширеним видом юридичної відповідальності, що застосовується за порушення норм водного законодавства. Нормативною базою застосування адміністративної відповідальності є ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", КУпАП та ВК України.

КУпАП передбачає в ст. 48, 59-62 відповідальність за порушення водного законодавства.

Чинне кримінальне законодавство має досить обмежений набір норм, що передбачають кримінальну відповідальність за А порушення водного законодавства. Кримінальна відповідальність ^ за порушення правил охорони вод передбачена в ст. 242, а ст. 243 КК України передбачає відповідальність за забруднення моря.

Рідше застосовується дисциплінарна відповідальність за порушення водного законодавства, яка передбачає порушення винною особою своїх трудових обов'язків.

ВК України передбачає перелік порушень законодавства, згідно з яким винні особи несуть відповідальність при:

1) самовільному захопленні водних об'єктів;

2) забрудненні та засміченні вод;

3) порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

4) руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

7) самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

8) порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

9) пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їхньої роботи;

10) незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

11) використанні земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

13) відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

14) порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Цей перелік не є вичерпним, і законодавством України може бути встановлена відповідальність й за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Пункти переліку кореспондуються із відповідною статтею КК України або КУпАП і мають обов'язково застосовуватись у сукупності із ВК України.

Окремо розглядається відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства. Так, підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Цивільно-правова відповідальність передбачає (в першу чергу) покриття правопорушником шкоди, що завдана особі (здоров'ю) та майну потерпілого суб'єкта - відповідно юридичній чи фізичній особі. Цивільно-правова відповідальність може застосовуватися одночасно в поєднанні з іншими видами відповідальності: кримінальної, адміністративної та дисциплінарної.

ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" в ст. 69 розкриває особливості застосування цивільної відповідальності за шкоду, яка заподіяна внаслідок порушення екологічного законодавства і підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне використання води, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Аналізуючи норми водного та екологічного законодавства, можна дійти висновку, що ВК України передбачає відшкодування збитків, а ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" - відшкодування шкоди. Однак поняття шкоди є більш широким і включає в себе збитки, тому в природоохоронному законодавстві необхідно виробити єдину термінологію для того, щоб визначитись, що стягувати.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними.

Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, здійснюється за допомогою відповідної Методики. Вказана Методика спрямована на реалізацію Директиви 2006/11/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи "Про забруднення, спричинене деякими небезпечними речовинами, що скидаються до водного середовища Співтовариства" від 15 лютого 2006 року і розроблена відповідно до ВК України та ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Ця Методика встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які призвели до:

- забруднення водних об'єктів, у тому числі пов'язаного із самовільними та аварійними скидами у водний об'єкт забруднюючих речовин зі зворотними водами або речовин у складі сировини, продукції чи відходів, крім випадків забруднення територіальних і внутрішніх морських вод та виключної морської економічної зони України із суден, кораблів та інших плавучих засобів;

- забруднення поверхневих та підземних вод під впливом полігонів (сміттєзвалищ) твердих побутових і промислових відходів та обумовлені:

самовільним використанням водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування;

забором, використанням води та скидом забруднюючих речовин зі зворотними водами з порушенням умов водокористування, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування.

Методика не застосовується у випадках оцінки шкоди, заподіяної:

- здоров'ю і майну громадян, майну юридичних осіб, а також водним біоресурсам у результаті погіршення екологічного стану водних об'єктів;

- водним об'єктам у результаті стихійного лиха;

- затопленням і підтопленням сільськогосподарських угідь, будинків, споруд і комунікацій при руйнуванні гідротехнічних споруд на водних об'єктах.

Методика не поширюється на розрахунки збитків, заподіяних державі внаслідок:

o порушення режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

o порушення правил експлуатації та режимів роботи водогосподарських споруд і пристроїв, а також пошкодження цих споруд;

o самовільного проведення гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

o самовільного каптажу джерел;

o руйнування природного стану русел річок, струмків і водостоків.

Розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їхньої експлуатації, здійснюється за допомогою відповідної Методики. Вона розроблена згідно зі ст. 68 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 111 ВК України та Положення про здійснення органами Держводгоспу України контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів.

Методика встановлює єдиний порядок розрахунків відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог водного законодавства. Вона є обов'язковою для використання органами Держводгоспу України, які здійснюють контроль за раціональним використанням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів, у порядку, встановленому законодавством України, і може застосовуватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими державними органами відповідно до законодавства.

Завдані збитки розраховуються органами Держводгоспу в тому випадку, якщо вони завдані суб'єктами господарювання, які використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність на землях водного фонду (крім земель водного фонду, зайнятих морями та островами на них), а також суб'єктами, розташованими за межами земель водного фонду, які звітують про використання вод за формою державної статистичної звітності 2-ТП (водгосп).

Постанова Пленуму ВС України "Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля"1 9 роз'яснює, що у справах про відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням і засміченням вод, іншими порушеннями водного законодавства, слід керуватися, зокрема, ст. 111 ВК України, ст. 1166, 1192 ЦК України. Розмір шкоди при цьому визначається відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

При вирішенні справ, пов'язаних із відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України, необхідно керуватися Постановою КМ України "Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України" і Положенням про порядок обчислення розміру відшкодування та сплати збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України.