Гіпоцентр, або осередок землетрусу, — місце, де зсуваються гірські породи.
Епіцентр — точка на поверхні землі, що знаходиться прямо над гіпоцентром.
Коливання земної кори передається сейсмічними хвилями. Найсильніші вони в гіпоцентрі. З віддаленням від нього хвилі слабшають.
Для реєстрації землетрусів зроблено дві шкали.
До 30-х років XX ст. сила землетрусу вимірювалась спричиненими збитками — за так званою шкалою Меркаллі. Зараз для визначення сили землетрусу користуються більш досконалим засобом. Ідею подав 1935 р. американський сейсмолог Ч. Ріхтер. Він запропонував визначати силу землетрусу за 12-бальною шкалою. Нульова позначка на сейсмографі означає абсолютний спокій грунту, один бал вказує на слабкий підземний поштовх, кожний наступний бал позначає поштовх в 10 разів сильніший за попередній. Так, 9-бальний землетрус в 10 разів сильніший за 8-бальний, в 100 разів перевищує 7-бальний і, нарешті, в 100 мільйонів разів сильніший за коливання земної кори силою в один бал.
В Україні сейсмічно небезпечними районами є Карпати та гірський Крим. У минулому тут відбувалися руйнівні землетруси силою 6-8 балів (наприклад, Ялтинський землетрус 1927 р.). Центральні райони України належать до сейсмічно спокійних, хоча й тут інколи реєструються підземні поштовхи, що докочуються з районів Карпат і гір Вранча (Румунія). Так, 1977 р. підчас землетрусу у східній частині Карпат (епіцентр знаходився в Румунії), сейсмічні хвилі досягли Львова, Рівного, Києва і навіть Москви.
Деякі рекомендації щодо правил поведінки в умовах небезпеки землетрусу:
При землетрусі грунт відчутно коливається відносно недовгий час — тільки декілька секунд, найдовше — хвилину при дуже сильному землетрусі. Ці коливання неприємні, можуть викликати переляк. Тому дуже важливо зберігати спокій. Якщо відчувається здригання грунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам’ятаючи, що найбільш небезпечні є предмети, які падають.
Перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце. Це отвори капітальних внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартири), кути, утворені ними. Можна заховатись під балками каркасу, під несучими колонами, біля внутрішньої капітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам'ятати, що найчастіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.
Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають вздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав, і, лише дочекавшись його закінчення, перейти у безпечне місце.
Перебуваючи всередині багатоповерхового будинку, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу.
Після припинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів уламків, які падають.
Перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати подалі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатись в машині до припинення поштовхів.
Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі першу допомогу, якщо вона потрібна. Необхідно надати допомогу тим, хто її потребує. Важливо подбати про встановлення зв'язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком). Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.
Зсуви
Зсуви — це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги. Зсуви виникають через ослаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вимивання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської діяльності людини тощо.
Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з нахилом в 20о і більше в будь-яку пору року. За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:
повільні - швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік;
середні - швидкість становить декілька метрів за годину або добу;
швидкі - швидкість становить десятки кілометрів за годину.
Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими жертвами. Об'єм порід, які змішуються при зсувах, перебуває в межах від декількох сот до багатьох мільйонів кубічних метрів.
Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.
Зсуви руйнують будівлі, знищують сільськогосподарські угіддя, створюють небезпеку при добуванні корисних копалин, викликають ушкодження комунікацій, водогосподарських споруд, головним чином гребель.
Найбільш дійовими заходами для запобігання зсувів є відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення навантаження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.
4.2.4. Селі
Селі — це паводки з великою концентрацією грунту, мінеральних часток, каміння, уламків гірських порід від 10-15 до 75% об'єму потоку.
«Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено вируюча хвиля висотою з п'ятиповерховий будинок, яка мчить ущелиною з великою швидкістю.
Селі трапляються в багатьох країнах. В Україні селеві потоки трапляються в Карпатах та Криму. За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх можна поділити на:
грязьові - суміш води з грунтом при незначній концентрації каміння, об'ємна вага складає 1,5-2 т/куб.м;
грязекам'яні - суміш води, гравію, невеликого каміння, об'ємна вага — 2,1 -2,5 т/куб.м;
водокам’яні - суміш води з переважно великим камінням, об'ємна вага— 1,1-1,5 т/куб.м.
У Карпатах найчастіше трапляються водокам’яні селеві потоки невеликої потужності, у Середній Азії — грязьові потоки.
Швидкість селевого потоку звичайно становить 2,5 -4,5 м/с, але під час прориву заторів вона може досягати 8 - 10 м/с і більше.
Небезпека селів не тільки в їх руйнівній силі, а й у раптовості їх появи. Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сходження потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні передумови - достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлені певні критерії, які дозволяють оцінити вірогідність виникнення селів.
Засоби боротьби з селевими потоками досить різноманітні: будівництво гребель, каскаду запруд для руйнації селевого потоку, стінок для закріплення відкосів тощо.
Рекомендації щодо правил поведінки при зсувах, снігових лавинах та селях:
у випадку попередження про селевий потік або зсув, які насуваються, слід якомога швидше залишити приміщення і вийти в небезпечне місце;
надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, використовуючи дошки, палки, мотузки та інші засоби; виводити людей потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;
при захопленні сніговою лавиною необхідно зробити все, щоб опинитись на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вверх, рухи як при плаванні); якщо це не вдається, то потрібно намагатися закрити обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку. При потраплянні снігового пилу в ніс і рот людина задихається;
4.3. Гідросферні стихійні лиха
4.3.1. Повені
Повінь — це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним таненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.
За даними ЮНЕСКО, від повеней у XX ст. загинуло 9 млн осіб. Недарма в народі кажуть, що найстрашніші для людини це вода і вогонь. Повені завдають і великих матеріальних збитків — в деяких країнах до 50% їх національного прибутку. Тільки за рік збитки у всьому світі становлять мільярди доларів. Збитки від повеней зростають. Суттєвим фактором, який сприяє зростанню збитків від повеней, є техногенний вплив на природне середовище. Йдеться, передусім, про вирубку лісів. Після рубок інфільтраційні властивості грунту знижуються в 3,5 рази, а інтенсивність його змиву збільшується в 15 разів. У тропічних лісах суцільні рубки призводять до збільшення стоку в 2-2,5 рази. Кількість повеней зростає також зі збільшенням кількості міст.
Значні, до катастрофічних, повені відбуваються на морських узбережжях, в тому числі і в помірних широтах. Зазвичай вони пов’язані з циклонами, штормовими вітрами, рідше з вулканічною діяльністю та землетрусами (цунамі).
Повені, викликані нагоном води, виникають переважно при сильних вітрах на пологих ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Ці повені небезпечні передусім своєю раптовістю, інтенсивністю, висотою хвилі та високим підйомом води.
Наслідки повеней:
затоплення шаром води значної площі землі;
ушкодження та руйнування будівель та споруд;
ушкодження автомобільних шляхів та залізниць;
руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;
загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських культур;
вимивання родючого шару грунту;
псування та нищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;
загроза інфекційних захворювань (епідемії);
погіршення якості питної води;
загибель людей.
Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені набагато легше, ніж передбачити момент її початку. Точність прогнозу зростає при отриманні надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в сніговому покрові, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.
Основний напрям боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних витрат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі. Це насадження лісозахисних смуг, оранка грунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо. Для середніх та великих річок досить дійовим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб — влаштування дамб. Для ліквідації небезпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10 - 15 днів до початку льодоходу.
Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней — ландшафтно-меліоративні заходи.
Деякі рекомендації щодо правил поведінки при повені:
отримавши попередження про затоплення, необхідно терміново вийти в небезпечне місце — на височину (попередньо відключивши ваду, газ, електроприлади);
якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в небезпечне місце, а самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель;
для того щоб залишити місця затоплення, можна скористатися човнами, катерами та всім тим, що здатне утримати людину на воді (колоди, бочки, автомобільні камери тощо);
коли людина опинилася у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скористатись плаваючими поблизу засобами п чекати допомоги.
4.3.2. Снігові лавини
Снігові лавини виникають так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас вздовж схилу.
Великі лавини виникають на схилах 25-60° через перевантаження схилу після значного випадіння снігу, частіше під час відлиги, внаслідок формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення.
В історії людства відомо багато лавинних катастроф. В Альпах відома страшна трагедія, яка сталася під час першої світової війни. На австро-італійському фронті, який проходив засніженими гірськими перевалами, стихія забрала життя близько 10 тис. солдат. Найбільш лавинонебезпечною країною вважається Швейцарія, де протягом року сходить приблизно до 10 тис. лавин. На території України снігові лавини поширені в гірських районах Карпат та Криму.
Причини сходження снігових лавин:
перенапруження снігового покрову;
різкий порив вітру;
звукова хвиля;
різка зміна метеорологічних умов.
Що ж можуть зробити снігові лавини, які несуть з собою десятки і сотні тисяч тонн? Рухаючись зі швидкістю майже 200 км/год, лавина спустошує все на своєму шляху. Небезпека руйнівної сили лавини полягає ще в тому, що сніговий вал жене поперед себе повітряну хвилю, а повітряний таран більш небезпечний, ніж удар снігової маси — перевертає будинки, ламає дерева, контузить і душить людей. Така хвиля повітря мало чим відрізняється від викликаної вибухом великої бомби.
Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті уникають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджувальні шити. При активному захисті проводять обстріл лавинонебезпечних схилів, що викликає сходження невеликих, безпечних лавин, запобігаючи таким чином накопиченню критичних мас снігу.
4.4. Атмосферні стихійні лиха
Урагани
Ми живемо на дні великого повітряного океану, який розташований навколо земної кулі. Глибина цього океану 1000 км, називається він атмосферою.
Вітри — це так звані «прилади-змішувачі», вони забезпечують обмін між забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних областей, розганяють хмари і приносять дощові хмари на поля, на яких без них нічого б не росло.
Таким чином, вітер — це один з найважливіших компонентів життя. Але він може бути і руйнівним, набагато небезпечнішим від багатьох стихій.
Англійський адмірал Ф. Бофорт ще 1806 р. запропонував 12-бальну шкалу для вимірювання вітрів. Він розподілив вітри залежно від швидкості переміщення повітряних мас. Вітер силою в 9 балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.
Шторми найнебезпечніші на морських узбережжях та в гирлах великих річок, шторм жене величезні хвилі висотою понад 10 м. Ці хвилі заливають узбережжя і руйнують все, що не зруйнував вітер.
Якщо швидкість вітру досягає 32 м/с, то це — ураган. Ураганами називають також тропічні циклони, які виникають в Тихому океані поблизу узбережжя Центральної Америки. На Далекому Сході і в районах Індійського океану урагани (циклони) мають назву тайфунів. Суть усіх явищ одна. Ураган, тайфун, тропічний циклон — це велетенські віхоли нашої планети. Американські вчені підрахували, що енергії урагану вистачило б, щоб на цілих п'ять місяців забезпечити всю Західну Європу електроенергією. Щорічно на земній кулі виникає та повністю розвивається не менше 70 тропічних циклонів зі штормовими та ураганними вітрами.
Тропічні урагани найчистіше виникають влітку над Атлантикою або Тихим океаном, коли нагріта сонцем вода віддає своє тепло повітрю. Діаметр такого урагану може досягати 900 км, а швидкість обертання повітряних мас доходить до 500 км/год, в цьому і полягає його руйнівна сила.
У центрі кожного тропічного циклону утворюється область дуже низького тиску з високою температурою. Це і є “око тайфуну”. Його діаметр 10-30 км. Швидкість вітру в тропічному циклоні до 400 км/год.
Коли ураган наближається до узбережжя, він жене поперед себе величезні маси води. Штормовий вал, який супроводжується зазвичай зливами і смерчами, шалено налітає на узбережжя і нищить усе живе.
Одне з найстрашніших стихійних лих, яке трапилось на нашій планеті, приніс тропічний ураган, який розігрався у листопаді 1970 р. в Бенгальській затоці. Тайфун, який там виник, рушив на північ, в гирло Гангу. Води «великої священної» ріки Індії затопили 80 0000 кв. км узбережжя. Ураган мав швидкість вітру 200 — 250 м/с, морські хвилі досягали висоти 10 м. В цій катастрофі загинуло близько 400 тис. осіб.
На сьогодні існують сучасні методи прогнозування ураганів. Кожне підозріле скупчення хмар, де б воно не виникало, фотографується метеорологічними супутниками з космосу, літаки метеослужби летять до “ока тайфуну”, щоб отримати точні дані. Ця інформація закладається в комп’ютери, щоб розрахувати шлях і тривалість урагану.
4.4.2. Смерчі
Смерчі утворюються тоді, коли стикаються дві великі повітряні маси різної температури і вологості, до того ж в нижніх шарах повітря тепле, а в верхніх — холодне. Тепле повітря, звичайно, піднімається вгору й охолоджується, а водяна пара, яка міститься в ньому, випадає дощем. Але коли збоку починає дути вітер, котрий відхиляє вбік потік теплого повітря, який піднімається вгору, то виникає вихор, швидкість якого досягає 450 км/год
Смерч спричиняє нищення будівель, пожежі, руйнування різноманітної техніки, вихрові рухи повітряних потоків смерчу здатні піднімати машини, потяги, мости тощо.
Трапляються смерчі і в Україні, південні смерчі остерігаються на Чорному та Азовському морях.
Аналогічно ураганам смерчі спочатку розпізнають з космічних метеорологічних супутників погоди, а потім за допомогою зйомок визначають їх розвиток та рух.
Рекомендації щодо правил поведінки при ураганах є такі:
отримавши повідомлення про ураган, необхідно щільно зачинити двері, вікна;
з дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати людину;
в будівлях необхідно триматися подалі від вікон, щоб не отримати травми від осколків розбитого скла;
найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища, метро та внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків;
коли ураган застав людину на відкритій місцевості, найкраще знайти укриття в западині (ямі, яру, канаві);
ураган може супроводжуватись грозою, необхідно уникати ситуацій, при яких збільшується ймовірність ураження блискавкою: не стояти під окремими деревами, не підходити до ліній електропередач тощо.
4.4.3. Природні пожежі
Пожежі — це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.
Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні явища - блискавка, посуха. Відомо, що 90% пожеж виникає з вини людини і тільки 7-8% спричинені блискавками.
Підчас пожеж вигорає родючий шар ґрунту, який утворювався протягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних — відбувається заболоченість лісових земель.
Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території до сотень, тисяч, мільйонів гектарів, є ландшафтні пожежі — лісові і степові.
Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.
Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум 'я — 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900''С.
Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год, залишаючи деколи цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум 'я розповсюджується зі швидкістю 5-8 км/год, охоплює весь ліс від ґрунтового шару до верхівок дерев.
Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см.
Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20-30 км/год. Основними заходами боротьби з лісовими низовими пожежами є:
засипання вогню землею;
заливання водою (хімікатами);
створення мінералізованих протипожежних смуг;
пуск зустрічного вогню.
Гасити лісову верхову пожежу складніше. ЇЇ гасять шляхом створення протипожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (польові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.
Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома заходами. При першому заході навколо торф’яної пожежі на відстані 8 - 10 м від ЇЇ краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару грунту або до рівня грунтових вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.
Рекомендації щодо правил поведінки при пожежах є такі:
при пожежах треба остерігатися високої температури, задимленості і загазованості, вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у прогорілий грунт;
небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10 м;
перед тим як увійти в палаюче приміщення, треба накритися з головою вологим простирадлом, плащем, шматком тканини тощо;
двері в задимлене приміщення треба відчиняти обережно, щоб запобігти спалаху полум’я від швидкого притоку свіжого повітря;
в дуже задимленому приміщенні треба плазувати;
для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину;
якщо на людині загорівся одяг, треба лягти на землю та збити полум'я, бігти не можна, це ще більше роздмухує полум’я;
якщо побачите людину в палаючому одязі, накиньте на неї пальто, плащ, будь-яке простирадло і щільно притисніть;
при гасінні пожежі використовуйте вогнегасники, воду, пісок, землю, простирадла та інші засоби;
виходити із зони пожежі треба проти вітру, тобто у тому напрямку, звідки дує вітер;
при гасінні лісових пожеж використовуйте гілля листяних дерев (берези, ліщини), лопати тощо; гілками слід захльостувати край пожежі, за допомогою лопат засипати його грунтом.
Галузь знань: 1001 «Ветеринарія»
Напрям підготовки: 6.110101 «Ветеринарна медицина»
ОКР: бакалавр
Термін навчання: повний
Дисципліна «Охорона праці та безпека життєдіяльності»
Тема 5. НЕБЕЗПЕКИ ТЕХНОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ. СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ВИРОБНИЧЕ СЕРЕДОВИЩЕ
В результаті вивчення цього розділу Ви повинні знати:
небезпеки техногенного характеру;
антропогенні небезпечні фактори
визначення аварій та катастроф;
причини аварій на транспорті;
загрозу, яку становлять пожежі в сучасному виробничому середовищі та побуті;
комбіновані небезпеки.
На основі набутих знань Ви повинні вміти:
передбачатинебезпеки техногенного характеру
вміти запобігати та зменшувати шкоду від аварій на транспорті;
проводити заходи щодо запобігання пожеж на виробництві та побуті.
ПЛАН
(логіка викладу і засвоєння матеріалу)
Небезпеки техногенного характеру
5.2. Антропогенний вплив на навколишнє середовище
5.3. Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин
5.4. Аварії на транспорті
5.4.1. Автомобільний транспорт
5.4.2. Повітряний транспорт
5.4.3. Залізничний транспорт
5.4.4. Морський транспорт
5.5. Пожежі та вибухи
5.6. Комбіновані небезпеки
5.6.1. Парниковий ефект
5.6.2. Порушення озонового шару
5.6.3. Кислотні опади
5.6.4. Виникнення пустель
Література
1. Скобло Ю. С., ЦапкоВ.Г., Макаренко Д.І. Безпека життєдіяльності Львів.: Афіша. 2001.- 255 с.
2. Джигерей В.С. Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності Львів.: Афіша. 2001.- 255 с.
3. Скобло Ю.С. Безпека життєдіяльності Вінниця.: Нова книга. 2000.- 368 с.
4. Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б. Безпека життєдіяльності Київ.: Кондор. 2003. 424 с.
5. Чирва Ю.О., Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності Київ.: Атіка. 2001. 304 с.
6. Скобло Ю.С., Цапко В.Г., Мазаренко Д.І., Тіщенко Л.М. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. – Київ.: Знання, 2004. – 397 с.
7. Ярошевська В.М. Безпека життєдіяльності. Підручник. – Київ.: Професіонал, 2004.
8. Бедрій Я.І., Нечай В.Я. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Львів.: Магнолія, 2007. – 499 с.
