Небезпеки техногенного характеру 3 страница

Ґрунти виниклу разом із живою речовиною і розвивалися під впливом діяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, доки не стали дуже цінним для людини родючим субстрактом. Сучасні грунти складаються із суміші мінеральних часток (продукти руйнування гірських порід) та органічних речовин (продукти життєдіяльності біоти та мікроорганізми і гриби). Ґрунти відіграють величезну роль у кругообігу води, речовин вуглекислого газу. Ґрунти мають велике значення для життя. Без грунту не можливе життя рослин і тварин на суші. Він є джерелом мінеральних, органічних і органічно - мінеральних речовин унікальною лабораторією, в якій відбуваються процеси розкладу та синтезу органічних речовин, а також фотохімічні процеси. Ґрунт є основним джерелом отримання продуктів харчування людей. Він впливає на формування здоров'я людини, є основним фактором, що формує геохімічні процеси, від яких залежить хімічний комплекс організму людини. Грунт є також джерелом мінеральних речовин необхідних для циклу обміну речовин, для росту рослин, які вживають люди, і тварин.

З різними породами земної кори, як і з її тектонічними структурами, пов'язані різні корисні копалини: горючі, металічні, будівельні, а також такі, які є сировиною для хімічної та харчової промисловості.

У межах літосфери періодично відбуваються сучасні геологічні процеси (зсуви, селі, обвали, ерозія), які мають величезне значення для формування екологічних ситуацій у різних регіонах планети.

Техносфера

Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропогенно зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності. В життєвому циклі людина і навколишнє середовище утворюють постійно діючу систему «людина — довкілля»,

Довкілля — навколишнє середовище людини, зумовлене в даний момент сукупністю факторів, здатних чинити пряму або непряму, негайну або віддалену дію на людину, її здоров'я, життя.

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалася трагедія біосфери. На шлях, який посилює конфронтацію з біосферою, предки сучасної людини ступили близько 1,5—3 млн років тому, коли підпоряд­ковуючись командам свого розумового апарату — головного мозку, який потребував все більшої кількості енергії для задоволення своїх потреб, вперше запалили вогнище в надрах Африки і Північної Якутії (у селищі Дирин - Юрях). З того моменту шляхи людини і біосфери остаточно розійшлися, почалося їх протистояння, наслідком якого може стати ко­лапс біосфери або зникнення людини.

Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті, автоматично і неминуче відтіснило інших мешканців природи. Та і саму природу воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже не ноосферою Вернадського, а техносферою, або біотехносферою.

Техносфера — це регіон біосфери в минулому, перетворений люди­ною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-еко­номічним потребам.

Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфорт­ності довкілля, до зростання комунікабельності, до забезпечення захис­ту від природних негативних впливів. Усе це позитивно вплинуло на умови життя і в сукупності з іншими факторами (поліпшення медичного обслуговування тощо) на тривалість життя людей.

У глобальній екосистемі, біосфері, яка є єдиним цілим, ніщо не може бути виграно або втрачено, не може бути об'єктом загального поліпшен­ня. Усе, що добуто з неї людською працею, повинно бути повернене. Оплати цього «векселя» неможливо уникнути, він може бути лише відстрочений.

Техносфера включає в себе регіони, міста, промислові зони, вироб­ниче і побутове середовище. До нових, техносферних, належать умови проживання людини в містах і промислових центрах, виробничі, транспортні і побутові умови життєдіяльності.

Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед матеріально.

Матеріальне виробництво — передусім це діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища.

Воно включає в себе промисловість і сільськогосподарську діяльність. Матеріальне виробництво є основою суспільного розвитку, тому що саме воно задовольняє найрізноманітніші людські потреби. Провідну роль у системі матеріального виробництва відіграли аграрне виробництво, що домінувало в Європі практично до початку XVIII ст., промислове виробництво, яке розпочалося з того моменту, коли пара й машина здійснили революцію в промисловості, інформаційне виробництво — виробництво знань, що все більше перетворюється на визначальну форму праці. На третьому етапі виробництво ідей, знань, інформації виходить на перший план.

Людство вступає в нову еру — інформаційну. Основним видом економічної діяльності стає виробництво, збереження і розповсюдження інформації.

 

Ноосфера

 

Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смерті мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з'явилася людина, котра через кілька сотень тисяч років стала руйнувати її своєю нерозумною діяльністю.

У 1875 р. австрійський учений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливу оболонку Землі, утворену живими організмами, або, іншими словами, як сукупність живих тіл, що населяють Землю, як зону органічного життя, що охоплює область взаємодії атмосфери, літосфери та гідросфери.

На підставі праць В.І. Вернадського та його послідовників біосфера визначається як загально планетна оболонка, до складу якої належать нижні шари атмосфери, гідросфера та верхні шари літосфери, її склад і будова зумовлені сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Вона є наслідком взаємо­дії живих і неживих компонентів термодинамічно відкритою, само ­організованою, динамічно урівноваженою, стійкою, глобальною системою.

В. Л. Вернадський дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє со­бою оболонку життя — область існування живої речовини». Він зазначив, що жива речовина, як і біосфера, має свою особливу організо­ваність. Організованість не є механізмом, вона різко відрізняється від механізму тим, що безперервно перебуває в становленні, у русі всіх її найдрібніших матеріальних та енергетичних частинок.

На думку В.І. Вернадського, організованість біосфери повинна розглядатися як рухома рівновага. Аналізуючи процеси у біосфері Землі, В.І. Вернадський дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзна­чив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан - ноосферу. Дійшовши висновку, що біосфера еволюціонує, В.І. Вернадський зазначив, що поява людини зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним ета­пом цієї еволюції, внаслідок чого біосфера з необхідністю повинна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан — ноосферу - сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку. Він зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється: перебудова її через організовану людську працю не є випадко­вим явищем, що залежить від волі людини, але є стихійним природним проце­сом, корені якого лежать глибоко і який готувався еволюційним процесом тривалістю мільйонів років.

З точки зору історичного часу, життя людського індивіда ми мо­жемо говорити лише про те, що ноосфера є своєрідним «світлим майбутнім» для людства, єдиною альтернативою вмиранню людської діяльності, а також смерті людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому «Переведення» біосфери в ноосферу, є одним із найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні.

Освоєняя природного простору людиною призводить до того, що людина, втручаючись у кругообіги речовини та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїх традиційних методів встановлення рівноваги, то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, це стає все тяжче робити без серйозних наслідків для існування самої біосфери. Біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основних функцій вона «не встигає» переробляти результати людської діяльності. Людина створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.

Перед людством постала реально загроза деструкції механізмів і підтримки та відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищення природи як сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине ціле. Глобальна екологічна криза, викликана людською діяльністю загрожує перерости у глобальну екологічну катастрофу, коли процеси руйнування природи матимуть незворотний характер.

Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу — від особливості людського способу буття.

 

3.1.4. Соціально-політичне середовище

Виділяють такі сфери суспільного життя:

матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання;

соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві — класові, національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна, класова бо­ротьба. В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, громадські організації;

духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тоб­то весь спектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масової інформації), пере­творення на індивідуальний духовний світ людини;

культурно-побутова — це такі явища, як виробництво куль­турних цінностей життя сім'ї, побутові проблеми (органі­зація відпочинку, вільного часу), освіта, виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя взаємопов'язані. Важливу роль у суспільстві відіграють соціальні від­носини. Соціальні відно­сини виникають між людьми у процесі їхньої діяль­ності та спілкування.

Вони характеризують життєдіяльність людини і поділяються на еконо­мічні, соціально-політичні, ідеологічні, культурні, побутові, сімейні та інші.

В основі суспільних відносин лежать індивідуальні інтереси і потреби людей. В суспільстві постійно виникають і вирішуються найрізноманітніші суперечності, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин. Завершальним етапом механізму вирішення суперечностей у системі суспільних відносин є конфлікт.

Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи — спільноти. Це зумовлено біологічною взаємо­залежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а та­кож винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему соці­альних зв’язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соці­альну спільноту і через неї у соціальну систему.

У сучасному суспільстві кожна людина належить до безлічі різних соціальних інститутів, тобто форм закріплення і способів здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин. Людина є членом сім'ї, навчається в школі, пра­цює на виробництві, користується громадським транспортом тощо. Кожного разу вона є членом окремої соціальної спільноти.

Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії, реально існу­юча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.

Здавна такі соціальні спільноти, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпечували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільні протидії силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло людству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, розвитку цивілізації.

Соціальні спільноти відзначаються великим різноманіттям видів, форм. За кількісним складом вони змінюються від союзу двох людей (діади) до таких, які налічують десятки і сотні мільйонів, а перед загрозою знищення життя на Землі найбільшою соціальною спільнотою можна розглядати все людство, яке налічує понад 6 млрд людей.

Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб'єкт системи “людина — життєве середовище» і визначати рівень цієї системи.

 

3.2. Медико – біологічні та соціальні проблеми здоров’я

3.2.1. Основні визначення здоров’я

Здоров'я — це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Таке ви­значення поняття «здоров'я» є найбільш чітким, зрозумілим і повним і охоплює насамперед біологічні, соціальні, економічні, наукові, етичні аспекти даної проблеми. В системі «людина — здоров'я — середовище» визначається три взаємопов'язані рівні здоров'я — суспільний, групо­вий та індивідуальний.

Перший рівень — суспільний — характеризує стан здоров'я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві. Другий — групове здоров’я, зумовлене специфі­кою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому вони перебувають. Третій — індивідуальний рівень здоров'я, який сформовано як в умовах всього сус­пільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.

Індивідуальне здоров’я - абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі ієрархіч­ної шкали цінностей, а також у системі таких філо­софських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності.

Здоров'я потрібно розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища. У цьому відношенні заслуговує на увагу висловлювання: здоров'я визначає процес адаптації. Це не результат інстинкту, але автономна і культурно окреслена реакція на соціально створену ре­альність. Адаптація створює можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, що змінюється, до росту і старіння, до лікування при пору­шеннях, стражданнях і мирного очікування смерті.

Виділяють три рівні опису цінності «здоров’я»:

Біологічний — початкове здоров'я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок

максимуму адаптації.

Соціальний — здоров’я є мірою соціальної активності, діяльне ставлення людського індивіда до світу.

Особливий психологічний — здоров'я є відсутністю хвороби, але швидше запереченням її, в значенні подолання (здоров'я не тільки стан організму, але і стратегія життя людини).

Здоров'я людини не можна розглядати як щось неза­лежне, автономне. Воно є результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів. Гігантські темпи індустріалізації та урбанізації за певних соціальних умов можуть призвести до порушення екологі­чної рівноваги і викликати деградацію не тільки сере­довища, а й здоров’я людей.

Ознаки здоров’я:

нормальна функція організму на всіх рівнях його організації, органів, організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур;

нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню;

здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці;

динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;

здатність організму пристосовуватися до умов існування в навко­лишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація), здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігати живу основу в організмі;

відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;

повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів

Що ж може служити показниками здоров'я населення? На думку вчених, цілком припустимо використовувати з метою оцінки здоров'я населення такі демографічні показники, як смертність, дитяча смертність і середня очікувана тривалість життя, тому що демо­графічні показники — це ще і дуже місткі інтегратори, що характеризу­ють процес розвитку.

Виробляючи критерії оцінки здоров'я населення і визначаючи спряму­вання дії низки відомих медико-біологічних, медико-демографічних і медико-соціальних чинників, слід враховувати, що всі вони склалися в кон­кретних умовах суспільно-історичного розвитку.

Нині медицина має багатий досвід боротьби з хворобами, але немає такого досвіду стосовно зміцнення здоров'я здорових. Не розроблені етичні, психологічні та правові принципи взаємовідносин лікаря і здорової лю­дини.

У світі сучасних наукових уявлень здоров'я як соціальне явище, яке має біологічну основу, є складною багатофакторною проблемою і визна­чається комплексом різних за своїм характером чинників, надзвичайно складно переплетених.

 

3.2.2. Вплив негативних факторів на здоров'я людини

Здоров'я людини залежить від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування і їх цінності, соціально-економічних умов, а також стану медицини.

Доведено, що приблизно на 50% здоров'я людини визначає спосіб життя. Негативними його чинниками є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгода в сім'ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо.

Здоров’ю людини загрожують:

негативні наслідки науково технічної революції і урбанізації;

антропогенне забруднення природного середовища;

погіршення генетичного фонду популяції;

недостатнє забезпечення продуктами харчування;

нездоровий ненормальний спосіб життя;

неефективність медичних профілактичних заходів, низька якість медичної допомоги

Негативно позначається на формуванні здоров'я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природно - кліматичні умови (частка цих чинників - до 20%). Істотне значення має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Це ще близько 20%, які визначають сучасний рівень здоров'я населення.

Безпосередньо на охорону здоров'я з її низькою якістю медичної допомоги припадає всього 10% «внеску» в той рівень здоров'я населен­ня, що ми його сьогодні маємо.

Причинами порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні (властивості неживої природи) чинники навколишнього середовища. Очевидний зв'язок географічного розподілу низки захворювань з клімато - географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю випромінювань, переміщенням повітря, атмосферним тиском, вологістю повітря тощо.

На здоров'я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.

Патологічні стани людини можуть бути пов'язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, грунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, що пов'язана з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокис­лоти, ферментні препарати, антибіотики тощо).

Суттєво на стан здоров'я населення впливають чинники соціального середовища: демографічна та медична ситуації, духовний та культурний рівень, матеріальний стан, соціальні відносини, засоби масової інформації, урбанізація, конфлікти тощо.

Внаслідок катастрофічного погіршення стану навколишнього середовища загальний рівень здоров’я населення України в останні роки різко знизився. Значно збільшилась кількість серцево-судинних захворювань, особливо інфаркту міокарда, ішемічної хвороби серця, судинних захворювань мозку, бронхіальної астми, діабету, алергічних захворювань та захворювань органів травлення, захворювань на рак. Порушилися генетичні процеси, народження дітей з різними спадковими хво­робами збільшилось у два-чотири рази. Смертність перевищила народжуваність. За останні п’ять років три­валість життя чоловіків зменшилась з 64 до 57 років, жінок - з 74 до 70 років.

Звичайно, дуже важко створити абсолютно ідеальні умови для здоров'я. З розвитком людського суспільства розвиваються хвороботворні агенти, а біологічні, геологічні і хімічні умови навколишнього середовища змінюються значно швидше там, де порушується природна рівновага.

Виявити небезпеки, які криються в навколишньому середовищі, зрозуміло, значно легше, ніж усунути їх. Ключ до вирішення питань про вплив навколишнього середовища на здоров’я - в надрах економіки, політики, у способі життя і взаємовідносин людей з їхнім природним оточенням. Здоров'я населення, як дзеркало, відображає обличчя суспільства.

Для вирішення проблеми збереження здоров я та працездатності людини, продовження життя в масштабах держави створена система охорони здоров’я (СОЗ).

СОЗ України охоплює такі підсистеми: санітарно – профілактичні, лікувально - профілактичні, фізкультурно – оздоровчі, санітарно – курортні, науково – медичні, та санітарно – епідеміологічні.

Але бути чи не бути здоровому - це насамперед залежить від самої людини: від її активності чи пасивності, індивідуальних можливостей, темпераменту, характеру, звичок, становлення до інших цей.

На основі сказаного раніше можна зробити висновок, який оснований на твердженні римського філософа Сенеки (4 до н.е. - 65 н.е.): Уміння продовжити життя - в умінні не скорочувати його.

 

 

Галузь знань: 1001 «Ветеринарія»

Напрям підготовки: 6.110101 «Ветеринарна медицина»

ОКР: бакалавр

Термін навчання: повний

 

Дисципліна «Охорона праці та безпека життєдіяльності»

 

Тема 4. ПРИРОДНІ НЕБЕЗПЕКИ. НЕБЕЗПЕЧНІ ФАКТОРИ ПРОЖИВАННЯ НА СЕЛІ

 

В результаті вивчення цього розділу Ви повинні знати:

причини та характер виникнення абіотичних природних небезпек;

основні заходи, спрямовані на запобігання природним небезпекам та мінімізацію їх негативних наслідків;

На основі набутих знань ви повинні вміти:

приймати рішення, спрямовані на запобігання руйнівним наслідкам топологічних природних небезпек;

застосувати засоби захисту будівель і споруд від метеорологічних небезпек;

визначати потенційну небезпеку природних пожеж;

 

ПЛАН

(логіка викладу і засвоєння матеріалу)

4.1. Природні небезпеки

4.2. Літосферні стихійні лиха

4.2.1. Виверження вулканів

4.2.2. Землетруси

4.2.3. Зсуви

4.2.4. Селі

4.3. Гідросферні стихійні лиха

4.3.1. Повені

4.3.2. Снігові лавини

4.4. Атмосферні стихійні лиха

4.4.1. Урагани, смерчі

4.4.2. Природні пожежі

Література

1. Скобло Ю. С., ЦапкоВ.Г., Макаренко Д.І. Безпека життєдіяльності Львів.: Афіша. 2001.- 255 с.

2. Джигерей В.С. Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності Львів.: Афіша. 2001.- 255 с.

3. Скобло Ю.С. Безпека життєдіяльності Вінниця.: Нова книга. 2000.- 368 с.

4. Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б. Безпека життєдіяльності Київ.: Кондор. 2003. 424 с.

5. Чирва Ю.О., Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності Київ.: Атіка. 2001. 304 с.

6. Скобло Ю.С., Цапко В.Г., Мазаренко Д.І., Тіщенко Л.М. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. – Київ.: Знання, 2004. – 397 с.

7. Ярошевська В.М. Безпека життєдіяльності. Підручник. – Київ.: Професіонал, 2004.

8. Бедрій Я.І., Нечай В.Я. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Львів.: Магнолія, 2007. – 499 с.

4.1. Природні небезпеки

 

В наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається залежним від природних явиш, які досить часто мають катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетруси, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють загибель багатьох тисяч людей, завдають величезних матеріальних збитків.

Найбільші збитки з усіх стихійних лих спричиняють повені - 40%, на другому місці — тропічні циклони - 20%, на третьому і четвертому місцях - по 15% — землетруси та посухи.

Стихійні лиха — це природні явища, які мають надзвичайний характер та призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей. За місцем локалізації стихійні лиха поділяють на:

літосферні - виверження вулканів, землетруси, зсуви, селі;

гідросферні - повені, снігові лавини, шторми;

атмосферні - урагани, зливи, ожеледі, блискавки.

Іноді в учбовій літературі використовується поділ стихійних лих на тектонічні, топологічні та метеорологічні.

 

4.2. Літосферні стихійні лиха

4.2.1. Виверження вулканів

За руйнівною дією та кількістю енергії, яка виділяєть­ся при виверженні вулкана, саме це сти­хійне лихо належить до найнебезпечніших для життєдіяльності людства. Під по­пелом та лавою гинули цілі міста.

Ні земній кулі налічується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких вулканів, які після більш-менш тривалої перерви можуть знову могти. Більшість з них розташована на стиках тих ділянок земної кори, які називаються тектонічними плитами. За теорією А. Вегенера, Земна кора складається приблизно з 20 малих та великих пластів, які називаються плитами, або платформами, вони постійно змінюють своє місце розташування. Ці рухливі тектонічні плити земної кори мають товщину від 60 до 100 км й плавають на поверхні в'язкої магми.

Навколо Індонезії, яка знаходиться на одному з таких стиків текто­нічних плит, більше сотні вулканів; на західному узбережжі Амери­канського континенту, де стикаються Північноамериканська й Тихооке­анська плити, розташовано десяток вулканів. Ці райони, а також східне узбережжя Тихого океану — Камчатка, Курили, Японія — найбільш активні вулканічні зони нашої планети.

Як утворюються вулкани? Надра земної кулі діляться на чотири зони: в центрі — внутрішнє ядро, його оточує зовнішнє ядро, потім мантія та земна кора. Радіус Землі 6371 км, тверда оболонка земної кори — від 35 до 70 км, а на дні океану товщина твердої оболонки — всього 7—13 км. Товща земної мантії сягає 2900 км. В'язким, розплавленим є тільки зовнішнє ядро завтовшки від 2950 до 5100 км. Діаметр внутрішнього ядра — невеликий, але його температура сягає 6000 градусів. Однак внутрішнє ядро тверде через величезний тиск на нього вищих шарів. Магмою називається розплавлена маса, яка виділяється при виверженні вулканів. Геологи вважають, що вона утворюється в нижній частині земної кори та в верхній частині мантії на глибині від ЗО до 90 км. Гірська порода на цій глибині так розпечена, що повинна бути рідкою, але вона залишається твердою, її робить більш щільною величезний тиск верхніх пластів. Цей тиск зазвичай однаковий по всій поверхні магми, лише там, де дві плити труться одна об одну і зсуваються, він може послабшати. В цих місцях порода переходить з твердого стану в рідкий, розширюється, тисне на верхні шари та з надзвичайною силою виривається на по­верхню. Відбувається виверження вулкана.

Шляхом спостережень вдалося з’ясувати розмі­ри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюджується до ЗО км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі декількох кілометрів.

До 400-500 км розповсюджується зона випадіння кислотних дощів, які виклика­ють опіки у людей, отруєння рослинності, грунту. Селеві потоки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танення снігу та льоду в період вивер­ження, мають довжину від декількох десятків кілометрів до 100-300 км.

Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення негативного впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативному впливу потоку лани використовується метод відведення його в бік від населених пунктів шляхом створення штучного русла (відведення лавового потоку з гори Мауна-Лоа 1942 р., який загрожував місту Хило, за допомогою вибухівки, котру кидали з літака); можливе будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою. В Ісландії 1973р. застосовувалось охолодження лави при виверженні вулкана на острові Хеймей морською водою до температури нижче ІОО ^оС.

Землетруси

Щорічно вчені фіксують близько 1 млн. сейсмічних і мікросейсмічних коливань, 100 тис. з яких відчуваються людьми та 1000 завдають значних збитків.

і місця, в яких стикаються між собою тектонічні плити (з них складається земна кора), є сейсмічно небезпечними зонами, тобто рух плит уздовж їхніх границь супроводжується землетрусами. Землетруси з особливо важкими наслідками відбу­ваються там, де дві тектонічні плити не просто труться одна об одну, а зіштовхуються. Не причина найбільш руйнівних землетрусів. Вчені геофізики виділили два головних сейсмопояси: Середземноморський, що охоплює південь Євразії від Португалії до Малайського архіпелагу, та Тихоокеанський, що оперезує береги Тихого океану. Вони включають молоді гірські пояси: Альпи, Апенніни, Карпати, Кавказ, Гімалаї, Крим, Кордильєри, Анди, а також рухомі зони підводних океанів материків. Землетрус — це сильні коливання земної кори, викликані тектонічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.