Класифікація накладних витрат

НАКЛАДНІ ВИТРАТИ
ВИРОБНИЧІ	НЕВИРОБНИЧІ
ЗАГАЛЬНОВИРОБНИЧІ	Загальногосподарські
Витрати на утримання і експлуатацію обладнання	Загально-цехові витрати на управління
- амортизація обладнання і транспортних засобів; - поточний догляд і ремонт техніки; - енергетичні витрати на обладнання; - послуги допоміжних виробництв на обслуговуванні робочих місць; - заробітна плата і утримання на соціальні потреби робітників, обслуговуючих обладнання; - витрати на внутрішньозаводські перевезення матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції; - знос МШП; - інші витрати, пов'язані з використанням обладнання	- витрати на управління виробництвом; - витрати пов'язані з підготовкою і організацією виробництва; - утримання апарату управління виробничих підрозділів; - амортизація будинків, споруд, інвентаря; - утримання і ремонт будинків, споруд, інвентаря. - витрати на забезпечення нормальних умов роботи; - витрати її на профорієнтацію і підготовку кадрів; - знос малоцінного і швидкозношуваного інвентаря.	- Адміністративно-управлінські витрати; - витрати на технічне управління; - витрати на виробниче управління; - витрати на управління фінансово-збутовою діяльністю; - витрати на управління постачально-заготівельною діяльністю; - оплата послуг, наданих зовнішніми організаціями; - утримання і ремонт будинків, споруд, обладнання; - витрати на робочу силу, набір, відбір, підготовка керівників, навчання перепідготовка і підвищення кваліфікації; - обов'язкові збори, податки, платежі і утримання за діючим законодавством; - інші витрати.

 

 

 

 

Рис.3.1. Схема розподілу виробничих накладних витрат і контроль за ними

В міжнародній практиці управлінського обліку розподіл виробничих складних витрат проходить в декілька етапів:

Перший етап: розподіл накладних витрат між основним виробництвом і обслуговуючими підрозділами. Його ціль – вибрати метод, який відображає найбільш тісний причинний зв'язок з формуванням собівартості.

Розподіл повинен бути зв'язаний з прибутком, отриманим кожним підрозділом. Для цього складають накопичувальні відомості - звіт за кожним центром відповідальності. У тому випадку, коли центр відповідальності складається із декількох відділів і підрозділів, його розбивають на центри витрат і звіти складають по центрах витрат.

Однак частину витрат не можливо віднести до конкретного підрозділу, так як вони здійснюються в інтересах декількох підрозділів разу. Наприклад, витрати Неї внутрізаводське перевезення матеріалів і напівфабрикатів для декількох цехів. В такому випадку, до кожної статі витрат можна застосувати різні були розподілу рис.3.2. [20]

 

 

Рис. 3.2. База розподілу витрат

На другому етапі перерозподіл накладних витрат обслуговуючих підрозділів на виробництві у відповідності з часткою послуг, які отримали підрозділи-споживачі від підрозділів-постачальників. Наприклад, в ремонтно-механічному цеху реєструється час по технічному обслуговуванні виробничого підрозділу. Дані витрат годин на проведення робіт служать основою для оцінки послуг ремонтно-механічного цеху, надають виробничим підрозділам.

Розподіл накладних витрат ускладнюється, коли обслуговуючі підрозділи надають один одному взаємні послуги. Зазвичай в таких випадках не змінюється механізм розподілу, оцінюючи взаємні послуги за стандартною (нормативною) собівартістю.

Третій етап включає процедуру вибору методу і розрахунок ставок підрозподілу накладних витрат для кожного підрозділу. Основна мета розподілу - визначити суму витрат на замовлення і види продукції виготовлені в різних підрозділах. Тут існує два підходи до розподілу:

Розрахунок єдиної загальнозаводської ставки розподілу накладних витрат. Ставку розраховують по підприємству в цілому, незалежно від того, в якому підрозділі виконувалося замовлення. В таких випадках іде необумовлений перерозподіл витрат між підрозділами. Витрати одного підрозділу покриваються на рахунок іншого. Цілеспрямовано використовувати єдину ставку тільки у виробництвах з однаковими витратами часу на всі роботи, виконані в усіх підрозділах і віднесені до Одного замовлення. Якщо на ці роботи витрачено різний час, то необхідно спочатку встановити ставку розподілу накладних витрат окремо по кожному підрозділі, щоб на замовлення розподілялися фактичні відповідні їх накладні інтриги. Четвертий, заключним етапом розподілу накладних витрат є розподіл їх між замовниками. По кожному замовленню, виду продукції робиться набір часу кожного підрозділу, втраченого на виконання робіт по замовленню. Розрахунок ставки проходить так:

Використовуючи вищеописані процедури, виходять з фактичних витрат накладних витрат, що позитивно характеризує метод. Крім того метод має свої недоліки:

· не враховується поділ накладних витрат на постійні і змінні. В той час, коли велична цих витрат є фіксованою і не залежить від об’єму виробництва, - щомісячна зміна об'ємів приводить до значних змін величини ставок;

· порушуються вимоги до управлінського обліку, інформація про фактичні витрати за період готується по закінченню звітного періоду, крім того вона необхідна в оперативному порядку для періодичної оцінки незавершеного виробництва і прибутків, для встановлення цін на замовлення і продукцію;

· велика трудомісткість щомісячних плаваючих ставок розподілу;

· неспівпадання в часі випуску продукції і виникненні накладних витрат. Наприклад, витрати на ремонт, обслуговування, опалення і освітлення нерівномірні на протязі року. Тому фактична сума місячних ставок накладних витрат враховує тільки ту продукцію, яка випущена в даний період. Звідси, зимою продукція буде дорожча відносно статті "Опалення" і т.ін. Схема процедури розподілу буде мати вигляд [20]:

Рис. 3.3. Процедури відшкодування накладних витрат

Використання методу відшкодування передбачає, що нормативна величина накладних витрат не буде мати значних відхилень від фактичних. Отримані відхилення розглядають, як витрати періоду і відносять в кінцевому рахунку на результат. Слід звернути увагу на те, що незавершене виробництво не корегується, неповне або збиткове відшкодування відносять до витрат поточного періоду і вони відшкодовуються з прибутку.

При виборі методу розподілу необхідно виходити з конкретних умов Я виробництва, яким визначається індивідуальна собівартість виробу, окремої ваги кожного виду ви гра т. зв'язок витрат з об'ємом продукції.

Невиробничі накладні виграти мають різну облікову політику відшкодування.

Вони:

· можуть бути віднесені до витрат поточного періоду і повністю включатися в собівартість реалізованої продукції загальною сумою без розподілу по видах продукції:

· розподілені на продукцію пропорційно виробничій собівартості виробів.

Таким чином, основним завданням управлінського обліку загальновиробничих витрат є правильне їх відображення за місцями виникнення і економічно обґрунтований розподіл і віднесення на собівартість окремих видів продукції. Від виконання цих завдань залежить коректність контролю за формуванням Цих витрат і правильність розрахунку повної собівартості продукції, що Має важливе заточення для ціноутворення.