Гайдамацькі рухи 1730-1760-х рр. Коліївщина. Рух опришків. О. Довбуш

У першій половині XVIII ст. на землях Правобережної України набуває розмаху гайдамацький рух. Це була нова форма антифеодальної та національно-визвольної боротьби. Перше значне гайдамацьке повстання під керівництвом сотника Верлана почалося у 1734 р. Повстанці оволоділи Вінницею та рядом інших міст. На Брацлавщині діяли загони Матвія Гриви, Григорія Медведя, Мартина Моторного, Сави Чалого та інших. Лише за допомогою військ польській шляхті вдалося придушити виступи народних месників. Нова хвиля гайдамацьких виступів прокотилася на землях Правобережжя у 1750р. Від польської шляхти повстанці звільнили Брацлавщину і Київщину, Волинь і Поділля. Гайдамацькі загони здійснювали напади навіть на добре укріплені міста-фортеці Вінницю, Володарку, Умань та ін.На західноукраїнських землях у цей час діяли загони опришків. Влаштувавши у важкодоступних гірських ущелинах і лісах свої стани, вони нападали на гнобителів - шляхту, орендарів, лихварів. Опришки користувалися підтримкою місцевого населення, одержуючи від нього продовольство, зброю та захист від переслідувань. Найвищого піднесення опришківський рух у підкарпатських землях досяг під керівництвом Олекси Довбуша (1738-1745). Понад сім років, до підступного вбивства Довбуша, його мобільні загони здійснювали зухвалі походи на Закарпаття, Західну Галичину та Поділля. Майно пограбованих поміщиків опришки часто роздавали біднякам, чим заслужили славу і щиру повагу народу. Рух опришків тривав і після загибелі О.Довбуша та його найближчих сподвижників В.Баюрака та П.Орфенюка. У зв'язку з посиленням каральних акцій властей на території Галичини керівник повстанців І.Бойчук у 1759 р. перебрався на Запорожжя. Але антифеодальний рух на західноукраїнських землях не припинявся і за цих обставин. Боротьба селян Правобережної України, Галичини, Закарпаття та Буковини справила глибокий вплив на суспільно-політичні процеси своєї епохи та майбутніх часів. Наприкінці 1768 р. сталося значне заворушення запорозької сіроми - бідного козацтва. Воно стало наслідком загострення класової боротьби на Запорожжі. Незаможні козаки не тільки відмовлялися брати участь у каральних діях проти гайдамаків та зруйнуванні баз формування їх загонів, де заготовлялися продовольство та зброя, але часто самі поповнювали ряди гайдамаків. У кінці грудня повстанці захопили пушкарню, звільнили ув'язнених гайдамаків, розгромили господарства заможних козаків. Кошовий отаман П. Калнишевський ледве врятувався від народного гніву втечею, повтікала і решта запорозької старшини. Придушено виступ козацтва було за допомогою царських військ і лише після того, як вдалося внести розкол у ряди повстанців. Хоча заворушення запорозької сіроми мало стихійний і локальний характер, його відгомін тривалий час відчувався у запорозьких паланках та куренях. Логічним продовженням виступів гайдамаків у першій половині XVIII ст. стала нова могутня хвиля народно-визвольного руху, що почалась у 1758 р. і увійшла в історію під назвою Коліївщина. Цей могутній народний рух був зумовлений рядом причин. Одна з них полягала в тому, що в 60-х роках для багатьох селян Правобережної України закінчилися так звані слободи - проголошені поміщиками тимчасові пільги, і тепер вони відчули на собі порядки, що існували до 1648 р. Друта причина пов'язана з посиленням національно-релігійного гніту українського населення. Під тиском російського уряду польський король С. Понятовський змушений був видати закон про зрівняння у правах католиків і дисидентів, тобто православних та протестантів. Але навіть такий формальний указ викликав невдоволення екстремістськи настроєної шляхти і католицького духовенства, і вони у лютому 1768 р. проголосили утворення Барської конфедерації. Озброєні шляхтичі та католицькі священики в селах і містечках Правобережжя жорстоко розправлялися з православними, глумилися над їхніми церквами. Часто катування та грабежі закінчувалися стратами селян і міщан. У відповідь на свавілля конфедератів навесні 1768р. виникає змова групи запорозьких козаків, які прийняли рішення про початок збройного повстання проти польсько-шляхетського панування. Його очолив запорозький козак, уродженець Чигиринщини Максим Залізняк - відважний і талановитий народний ватажок. Його сподвижниками стали керівники повстанських загонів Семен Неживий, Микита Швачка, Іван Бондаренко, Андрій Журба та ін. Центром збору повстанців стало урочище Холодний Яр у Чорному лісі біля Мотронинського монастиря, звідки і розпочався переможний наступ повстанців. Дуже швидко від шляхти було звільнено десятки міст, містечок і сіл Київщини - Смілу, Черкаси, Корсунь, Богу слав та ін. Повсюдно знищувалися органи королівської влади і встановлювалося народне самоврядування. Своїми універсалами Залізняк звільнив селян від кріпацтва, поміщицька земля і майно розподілялися між селянами, було заборонено уніатську і католицьку церкву. Чимало польської шляхти, євреїв-орендарів, ієзуїтів та католицьких священиків загинуло від рук повстанців. За кілька тижнів повстанська хвиля прокотилася південною Київщиною, охопила Брацлавщину і перекинулася на Поділля та Волинь. Великого успіху повстанці добилися під Уманню - найбільшою польською фортецею на півдні Київщини. Після кровопролитних боїв у ніч з 9 на 10 червня вони оволоділи містом. Цьому сприяв перехід на бік гайдамаків сотника надвірного війська Івана Ґонти разом з козаками. Від рук повстанців в Умані загинуло кілька тисяч конфедератів, шляхтичів та євреїв. Але грандіозний розмах повстання та гострота боротьби призвели до того, що російські війська, які перебували на Правобережжі і до цього часу не втручались у конфлікт, за наказом уряду змінили своє ставлення до гайдамацького руху. Переслідування одним із повстанських загонів конфедератів у м. Балта (тодішня територія Османської імперії) стало приводом до оголошення Туреччиною війни Росії у 1768 р. За наказом Катерини II російські офіцери заарештували М. Залізняка та І. Ґонту, а деякі повстанські загони були розбиті. Повстання пішло на спад, хоч окремі загони продовжували боротьбу і в першій половині 1769 р. Над повстанцями було вчинено жорстоку розправу. За вироком царського суду М. Залізняка було заслано на каторгу. Польський суд, що відбувся у містечку Кодня під Житомиром, притягнув до відповідальності десятки тисяч учасників повстанського руху. Багатьох було засуджено до страти. Нелюдських знущань зазнав І. Гонта до того, як був страчений. Решту повстанців засудили до фізичних покарань та ув'язнення. Історичне значення Коліївщини дуже велике. Воно підірвало основи польсько-шляхетського панування та наблизило час возз'єднання Правобережної України з Лівобережною. Традиції визвольної та антифеодальної боротьби жили в пам'яті українського народу впродовж наступних століть. Цьому сприяло і те, що Коліївщині була присвячена поема Т. Шевченка "Гайдамаки" та інші твори. Дід Т. Шевченка був активним учасником гайдамацького руху і передав онукові живі враження про героїчні події народної боротьби другої полови XVIII ст. Отже, виступи селян та козаків у XVIII ст. розхитували феодально-кріпосницьку систему, що панувала у царській Росії, послаблювали жорстоку експлуатацію селянства. Антифеодальний визвольний рух народних мас України мав великий вплив на соціальні та суспільно-політичні процеси своєї доби.