Особистий автомобільний транспорт

Абсолютна більшість нині існуючих автомобілів — автомобілі індивідуального користування (легкові). Їх використовують, як правило, для поїздок на відстані до двохсот кілометрів.

Громадський автомобільний транспорт

Широко поширені також автобуси (багатомісні пасажирські автомобілі з місткістю від 8 пасажирів). Для експлуатації в містах і передмістях нині використовуються переважно міські автобуси з низькою підлогою, а для міжміських і міжнародних рейсових і туристичних перевезень — міжміські і туристичні лайнери (кочі). Останні відрізняються від міських моделей компоновкою з підвищеним рівнем підлоги (для розміщення під ним багажних відсіків), комфортабельним салоном тільки з сидячими місцями, наявністю додаткових зручностей (кухні, гардероба, туалету). У зв'язку з підвищенням в кінці XX століття комфортності туристичних автобусів, вони цілком успішно конкурують в області перевезення туристів із залізницею.

Переваги і недоліки

Автомобільний транспорт вимагає хороших доріг. Зараз в розвинених країнах існує мережа автомагістралей — багатосмугових доріг без перехресть, на яких допускаються швидкості руху понад ста кілометрів на годину.

Незважаючи на переваги, автомобільний транспорт має багато недоліків. Легкові автомобілі — найвитратніший транспорт у порівнянні з іншими видами транспорту в перерахунку на одного пасажира. Основна частка (63%) екологічної шкоди планети пов'язана з автотранспортом. Значна екологічна шкода завдається навколишньому середовищу і суспільству на всіх стадіях виробництва, експлуатації і утилізації автомобілів, палива, масел, покришок, будівництва доріг та інших об'єктів автомобільної інфраструктури. Зокрема, оксиди азоту і сірки, що викидаються в атмосферу при спалюванні палива, викликають кислотні дощі.

• Транспортний засіб: різні типи автомобілів — легкові, автобуси, вантажні
• Шляхи сполучення: автомобільні дороги, мости, тунелі, шляхопроводи, эстакади
• Сигналізація та керування: правила дорожнього руху, світлофори, дорожні знаки, автотранспортні інспекції
• Транспортні вузли: автостанції, автовокзали, автостоянки
• Енергетичне забезпечення: автомобільні заправні станції (азс), контактна мережа
• Технічне забезпечення: СТОА, парки (автобусний, тролейбусний), автодорожні служби

Гужовий транспорт

Використання тварин для перевезення людей і вантажів відоме з давніх часів. Люди можуть їздити на деяких тваринах верхи або запрягати поодинці чи групами у вози (телеги, обози) або сани для перевезення вантажів або пасажирів, або нав'ючувати їх. Як транспортні засоби використовувалися: коні, воли, слони, верблюди, лами, собаки.

Рейковий транспорт

Залізничний транспорт

Залізничний транспорт був одночасно і продуктом, і мотором промислової революції. Виникнувши на початку XIX століття (перший паровоз був побудований у 1804 році), до середини того ж століття він став найважливішим транспортом промислових країн того часу. До кінця XIX століття сумарна довжина залізниць перевалила за мільйон кілометрів. Залізниці зв'язали внутрішні промислові райони з морськими портами. Уздовж залізниць зростали нові промислові міста. Проте після Другої світової війни залізниця почала втрачати своє значення. На вантажних перевезеннях вона не витримувала конкуренції автомобільного транспорту, на пасажирських — літаків (на великих відстанях) і особистого автомобіля (на коротких відстанях). Проте колапсу залізниць, як передбачав багато хто в п'ятидесятих-шестидесятих роках, не відбулося. Залізниці мають багато переваг — високу вантажопідйомність, надійність, порівняно високу швидкість. Тепер залізницями перевозять найрізноманітніші вантажі, але в основному — масові, такі як сировина, сільгосппродукція. Уведення контейнерів, що полегшують перевантаження, також підвищило конкурентоспроможність залізниць.

Більш того, починаючи з останнього десятиліття XX століття залізниці переживають своєрідний ренесанс. Спочатку в Японії, а зараз і в Європі була створена система швидкісних залізниць, що допускають рух з швидкостями до трьохсот кілометрів на годину. Такі залізниці стали серйозним конкурентом авіаліній на невеликих відстанях. Як і раніше, висока роль приміських залізниць і метрополітенів. Електрифіковані залізниці (а до теперішнього часу більшість залізниць з інтенсивним рухом електрифікована) набагато екологічніші автомобільного транспорту.

• Транспортні засоби: локомотиви й вагони
• Шляхи сполучення: залізничний шлях, мости, тонелі
• Сигналізація й керування: залізнична сигналізація
• Транспортні вузли: залізничні станції й вокзали
• Енергетичне забезпечення: контактна мережа и тягові підстанції (на електрифікованих залізницях), пункти заправки та екіпіровки локомотивів

51. ебу блять..

52. –

53. Форми міжнародних економічних зв'язків. З розвитком економіки, зростанням економічного потенціалу держав зростає і значення міжнародних економічних зв'язків. У сучасному світі прогрес кожної країни залежить від того, наскільки повно вона може скористатися матеріальними і духовними здобутками всього людства. Потреби і вимоги до якості та різноманітності сировини, рівня підготовки трудових ресурсів, технічної оснащеності та рівня менеджменту зросли настільки, що навіть найбагатші на природні ресурси країни (наприклад, США та Росія) не можуть орієнтуватися на повну самозабезпеченість, так само, як і країни з потужним економічним потенціалом і великими фінансовими можливостями не можуть однаково ефективно розвивати всі галузі матеріального виробництва Та сфери послуг. Сучасний світ не тільки «звузився» і потіснішав завдяки швидкісним засобам транспорту і зв'язку, а й став більш взаємопов'язаним і взаємозалежним завдяки міжнародному поділу праці.

54. Вугі́льна промисло́вість - одна з сучасних основних енергозабезпечуючих просмиловостей для світової економіки. У світовій економіці вугілля використовується як основний енергоносій, посідаючи третю позицію за обсягами викристання після нафти і природного газу.

У світовому виробництві електроенергії частка вугілля – (2001 р.) – 39,1%, природного газу – 17,4%; гідроенергії – 17,1%; атомної енергії – 16,9%; нафти – 7,9%. В країнах ЄС частка вугілля у виробництві електроенергії нижча – 15-27%, в Україні – 26%.

Світові запаси вугілля є найбільшими серед горючих копалин і у перерахунку на горюче паливо складають 66% їх загального обсягу. На нафту припадає 18%, на природний газ – 15%. В Україні ці показники становлять відповідно 95,4% 2 і 2,6%.

Найбільші загальні ресурси вугілля знаходяться в США, КНР, РФ, Австралії, Канаді, ФРН, ПАР, Великобританії, Польщі, Індії, Україні.

Основні ланки вуглевидобутку шахтним способом є такі: шахта з комплексом наземних і підземних споруд, енергосиловим господарством;

• Вуглезбагачувальна фабрика;
• Транспортні комунікації;
• Водогосподарські споруди;
• Районні експертичні центри;
• Складське господарство;
• Підприємства та установи невиробничої сфери.

55.

56. Сукупність галузей важкої промисловості, підприємства яких видобувають і переробляють різні види палива. До П. п. належать: нафтодобувна промисловість, нафтопереробна промисловість, газова промисловість, вугільна промисловість, сланцева і торфова промисловість. Осн. продукція: нафта і нафтопродукти, природний і штучний газ, кам'яне і буре вугілля, сланці, торф; використовується як енергетичне й технологічне паливо, сировина для хім., нафтохім. та ін. галузей пром-сті.

57. Машинобудування є провідною галуззю всієї промисловості, її
"серцевиною". Продукція підприємств машинобудування грає вирішальну
роль в реалізації досягнень науково-технічного прогресу у всіх
галузях господарства. На частку машинобудівного комплексу припадає
майже 30% від загального обсягу промислової продукції. У нашій країні
ця галузь розвинена недостатньо. У Японії, Німеччини, США питома
вага машинобудування в промисловій структурі складає від 40 до 50%.
По експорту машинобудування займає 2-е місце після ПЕК. ця
галузь дає 12% експорту Росії. Якщо брати Японію і Німеччину, то
їх експорт становить: Японія - 60%, Німеччина - 45%. машинобудівн-
ний комплекс займає перше місце по випуску валової продукції,
друге місце по основних фондах (25%) і перше місце за промислово-
ному персоналу (42%).

58. –

59. Східна Європа, ну там ми живем, там слов’янські мови, Пн. Азія це ваще Росія, Центральна там Китай, Казахстан, вся хуйня..

60. Тому що там багато економічно, політично і соціально розвинутих країн. Напишете що там також гарно розвинуті різні промисловості..

61. За винятком рівнин басейну річки По на півночі, більшу частину території Італії займають гори і горбисті височини. На півночі країни розташовані Альпи - складна система гірських хребтів, що заходять також на територію східної Франції, Швейцарії, Австрії та Словенії. Друга велика гірська система Італії - Апенніни - утворює кістяк однойменного півострова і продовжується в Сицилії. Альпи та Апенніни настільки тісно зв'язані між собою, що важко з'ясувати, де закінчується одна система і починається друга. Одні межею між ними вважають перевал Кадибона (або Альтаре), розташований на захід від Савони в Лігурії, а інші - сусідній перевал Джові.

Альпи та Апенніни - відносно молоді гори, що сформувалися в палеогені і неогені (в інтервалі від 65 до 2 млн. років тому), коли земна кора в цьому регіоні піддавалася складкоутворенню. Тут відбувалися також розломи і вулканічні виверження. В Італії і зараз діючими є три вулкани: Стромболі (924 м) на однойменному острові, Везувій (1277 м) поблизу Неаполя та Етна (3323 м) в східній Сицилії. Часто бувають землетруси.

За геологічною будовою і рельєфом Італію можна поділити на чотири головних регіони: Альпи і басейн По на півночі, Апеннінський півострів з Сицилією та Сардинія.

Альпи. В межах Італії Альпи вигнуті величезною дугою завдовжки близько 800 км від Савони в Лігурії до кордону зі Словенією. Вони мають найбільші висоти у П'ємонті на північному заході, де на кордоні з Швейцарією знаходиться найвища точка країни - гора Монте-Роза (4807 м). Втім, більшу частину території П'ємонту займають передгір'я Альп, і часто назву "П'ємонт" дають іншим передгірним районам земної кулі за італійським зразком. На північному сході П'ємонту і в північній Ломбардії розташований район з багатьма озерами довгастої звуженої форми (Комо, Лаго-Маджоре, Ізео, Лугано, Гарда та інші). Вони утворилися в результаті підкачування глибоких полонин моренами (матеріалом, викинутим льодовиками). Італійські Альпи мають найбільшу ширину - близько 160 км - у Трентіно-Альто-Адідже на північний схід від Ломбардії, де їх перетинає річка Адідже. Ця найбільша після По річка Італії починається в Ретійських Альпах на кордоні з Австрією і тече на південь в Адріатичне море. На схід від Адідже Альпи простягаються через північні частини областей Венеція та Фріулі-Венеція-Джулія і продовжуються в Словенії.

Високі гори в Західних Альпах складені стійкими кристалічними породами, наприклад, гранітами, що залягають в ядрах хребтів. Багато вершин там мають форму крутих загострених пірамід. Це характерна риса гір, що складені з дуже міцних порід і зазнали льодовикової обробки. На схід від Лаго-Маджоре міцні породи перекриті вапняками, що руйнуються швидше, ніж кристалічні породи, тому гори там не такі високі, а долини не такі глибокі, як на заході. Для Доломітових Альп в області Трентіно-Альто-Адідже, де вапняки заміщені міцнішими породами - доломітами, характерні зубчасті гребені гір, що утворилися під впливом ерозії.

Зручні перевали через головний вододіл Альп забезпечують зв'язок Італії з її північними сусідами. Хоча ці перевали знаходяться на великих висотах (найнижчий з них - Бреннер, 1375 м) і значна їх частина взимку закрита сніговими заметами, Альпи ніколи не були бар'єром між Італією та іншою Європою, про що свідчать часті вторгнення і жваві торговельні контакти. Основні трансальпійські залізниці проходять по довгих тунелях під перевалами Фрежюс у Францію, Сімплонським і Сен-Готардським - у Швейцарію і по короткому тунелю Бреннер - в Австрію. Тунель під перевалом Великий Сен-Бернар, перший спеціально призначений для автомобільного руху, було введено в експлуатацію в 1963, а тунель Монблан - у 1962. Ці автодороги тепер доповнені мережею залізниць, що швидко розширюється, і з'єднують промислові міста Італії з іншою Європою.

В альпійських долинах розвинуте сільське господарство, однак головне значення цих гір для Італії пов'язане з їх багатими лісовими ресурсами, літнім і зимовим туризмом і гідроенергетичними ресурсами, від яких багато в чому залежить енергопостачання промисловості півночі країни.

Державний кордон Італії не скрізь збігається з головним вододілом Альп та з етнічними кордонами. Південна частина Швейцарії - кантон Тичино - знаходиться на південь від головного вододілу, і його жителі розмовляють італійською мовою. Зате в двох районах, розташованих на південь від державного кордону, вживають не лише італійську мову: це область Валле-д'аоста, що знаходиться між П'ємонтом, Францією і Швейцарією, де розмовляють французькою, і провінція Больцано (в області Трентіно-Альто-Адідже), де розмовляють німецькою мовою. Обом районам надані широкі права самоврядування.

Басейн ріки По. Велика річка По бере початок в Коттських Альпах у південно-західному П'ємонті біля кордону з Францією і, звиваючись, тече на схід через південний П'ємонт, Ломбардію і Венецію, а впадає в Адріатичне море. Більша частина водозбірного басейну По до утворення Альп була затокою Адріатичного моря. Після того, як сформувалися Альпи, ця затока була заповнена матеріалом, знесеним з гір льодовиками, а потім ці опади були пересортовані По і її численними притоками. Таким чином, велику рівнину утворили річки. На щебенистих ґрунтах її країв вирощують виноград. У центральній частині рівнини на більш тонкозернистих ґрунтах існують сприятливі умови для вирощування плодових культур і рису. Поблизу узбережжя Адріатичного моря, облямованого солоноводними лагунами і піщаними косами (лідо), рівнина переходить у велику дельту, більша частина якої заболочена.

Басейн По відрізняється достатнім і рівномірним розподілом опадів, води рік і джерел тут інтенсивно використовуються для зрошення, особливо в П'ємонті і Ломбардії. Нині басейн По - найбагатший сільськогосподарський район Італії. Тут виробляють більшу частину всієї продукції зерна, рису, кормових культур, м'яса, молочних продуктів, цукрового буряка, льону, коноплі, а також значну частку вина, пшениці і фруктів.

Апеннінський півострів. Основний кістяк півострівної Італії, утворений Апеннінськими горами, що простягаються від Лігурії до північного узбережжя Сицилії. Ці гори набагато нижчі від Альп, але дуже розчленовані ерозією. Тут мало таких величних гір, як у масиві Гран-Сассо-д'Італія, що розташований приблизно за 110 км на північний схід від Рима і увінчаний найвищою вершиною Апеннін м. Корно (2914 м). Через розчленованість рельєфу деякі райони Апеннін залишаються ізольованими. Однак ці гори не є серйозною перешкодою для сполучення, оскільки існує ряд легкодоступних, хоча й досить довгих перевалів, особливо на ділянці між Флоренцією і Болоньєю.

Більшу частину земель в Апеннінах відведено під пасовища і ліси, але чимало крутосхилих ділянок використовується під посіви пшениці, виноградники і сади, особливо в густонаселених долинах та улоговинах.

Головний ланцюг Апеннін простягається з Калабрії в північну Сицилію, яка є найбагатшою частиною цього острова. Зрошувані північні прибережні низовини і райони навколо вулкана Етна славляться плантаціями цитрусових.

До східних схилів Апеннін примикає смуга глинистих і піщаних пагорбів, що простягається від Емілії-Романьї через Маркові. Незважаючи на схильність до ерозії, вона інтенсивно обробляється. Горбкуваті ландшафти продовжуються в південній Сицилії, але там розвиток сільського господарства гальмується через малородючі ґрунти і дефіцит опадів.

Між Апеннінами і берегом Тірренського моря від Спеції до Салерно простягаються Анти-Апенніни - особливий район, де є горбкуваті височини, хвилясті плато та окремі гірські масиви. Тут багато піднесених елементів рельєфу, наприклад гори Лепіні в Лаціо та Апуанські Альпи в північній Тоскані, складені вапняками і мармурами. Апуанські Альпи (які, незважаючи на свою назву, не мають відношення до Альп) відомі родовищами якісного мармуру. Вулканічні породи переважають у двох частинах Анти-Апеннін. Одна з них простягається від гори Аміата (1738 м) у південній Тоскані до гір Альбани (за 25 км на південний схід від Риму). Тут багато озер, у тому числі Больсена, Браччано та Альбано, що заповнюють кратери погаслих вулканів. Ще одна вулканічна зона розташована навколо Неаполя по сусідству з Везувієм і славиться дуже високою родючістю ґрунтів.

Деякі річки промили долини, що перетинають Анти-Апенніни і полегшують сполучення через Апеннінський півострів. Це р.Арно, що починається в Апеннінах на схід від Флоренції і впадає в Лігурійське море, і р. Тібр, відома як головна річка центральної Італії, що протікає через територію Рима і впадає в Тірренське море. Незважаючи на відносно невеликі розміри, ці річки мають важливе значення як джерела води та енергії для промислового і побутового споживання. Річкові води також широко використовуються для зрошення. Прибережні низовини в смузі уздовж Тірренського моря століттями потерпали від нерідких зимових повеней; подекуди ці місцевості були сильно заболочені і відомі як осередки малярії. Понтінські болота на південь від Рима були осушені ще в 1930-х роках, а болотистий район Тосканська Маремма між Римом і Чивітав'єккйою був освоєний за програмою земельної реформи 1950-х років.

На південно-східному боці Апеннін знаходиться область Апулія, що складається з чотирьох підрайонів. Це вапняковий масив Гаргано, що виступає в Адріатичне море; низькі гори Ле-Мурдже, ще один вапняковий масив, відділений від Гаргано Апулійською низовиною, або Тавольєре (це третій підрайон), і низинний та досить рівний півострів Салентина. Апулійська низовина, що в минулому використовувалася тільки для випасу овець, зараз відрізняється інтенсивним розвитком сільського господарства, незважаючи на літні посухи і зимові повені. Хоча обидва вапнякових масиви і півострів Салентина майже повністю позбавлені поверхневих вод, однак це дуже продуктивні сільськогосподарські території, що спеціалізуються на вирощуванні винограду, маслин і мигдалю.

Сардинія. Другий за розміром острів Італії Сардинія - це, по суті, величезна брила міцних кристалічних порід, розчленована розломами на південному заході, де утворилася велика рівнина Кампідано. На значній частині плато під заростями чагарникового дуба та убогими пасовищами розвинуті малопотужні ґрунти, які схильні до ерозії, а поверхня плато дуже розчленована. Води р.Тірсо використовуються для зрошення рівнини Орістано на західному узбережжі, а води р.Флумендоса - для водопостачання міста Кальярі і рівнини Кампідано. На південному заході підняте плато Іглезієнте відоме мінеральними ресурсами. Найважливіші корисні копалини тут - свинець, цинк, залізо і кам'яне вугілля.

Клімат і рослинність. За кліматичними особливостями Апеннінський півострів і острів Сардинія - типово середземноморські райони, тоді як Альпи і басейн По - центральноєвропейські. За винятком гірських місцевостей, де температура з висотою знижується, решта Італії насолоджується тривалим теплим літом. Зими на узбережжі м'які, з достатньою кількістю погожих сонячних днів. Однак лише південь Апеннінського півострова і Сицилію можна по праву вважати краєм апельсинів і маслин. У внутрішніх районах півострова на північ від Неаполя зимові заморозки заважають дозріванню цитрусових, а у верхньому поясі Апеннін сніг лежить до травня. У басейні По зими набагато суворіші, з частими туманами у зв'язку з тим, що тут застоюється холодне повітря, яке стікає з Альп. В Альпах з жовтня по травень бувають сильні снігопади, що змінюються тривалими періодами з ясною сонячною погодою, переважають низькі температури.

Контрасти середніх температур найхолоднішого і найтеплішого місяців зменшуються з півночі на південь. У таблиці наведені середні температури липня і січня та суми опадів для ряду міст країни.

 

СЕРЕДНІ ТЕМПЕРАТУРИ (°С)
Місто	Липень	Січень	Опади за рік
Кортіна-д'ампеццо	16°	-2°	1220 мм
Мілан	24°	2°	810 мм
Рим	25°	7°	660 мм
Таорміна (Сицилія)	26°	11°	710 мм

 

Річні опади між північними і середземноморськими районами Італії розподілені нерівномірно. Для півночі країни характерна достатня кількість опадів і їх рівномірний розподіл протягом року з максимумом зазвичай восени. У середземноморській Італії виражена літня посуха, тривалість якої зростає на південь, сягаючи максимуму в Сицилії та Апулії.

У географічному розміщенні опадів чітко простежується тенденція до їх збільшення з висотою. Наприклад, в Альпах та Апеннінах (за винятком низів долин) випадає 1000-1500 мм опадів за рік, що набагато більше від середніх показників для країни. Зазвичай опади над територією Італії утворюються за рахунок змішування повітряних мас з різними температурами і різним вмістом водяної пари під час проходження циклонів. Рідкі опади часто випадають у вигляді коротких руйнівних злив.

У Середземноморській Італії умови є несприятливими для розвитку сільського господарства не стільки через невеликі річні суми опадів, скільки через невизначеність термінів випадання опадів і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи.

За винятком Альп, де зосереджені великі масиви хвойних порід - ялиці, сосни і модрини, в Італії збереглися лише невеликі залишки лісів, які в минулому вкривали майже всю територію країни. Листяні ліси з дуба, в'яза, тополі і верби в басейні По давно вирубані для розширення площ орних земель. Така ж доля спіткала засухостійкі вічнозелені дубові ліси на середземноморських прибережних рівнинах. Місцями ці ліси збереглися у вигляді чагарників, відомих під назвою маквіс, або макк'я, але на вапнякових ґрунтах вони поступилися місцем середземноморським верещатникам - гаріга. У деяких більш високих і зволожених місцевостях Апеннін вціліли древостої з дуба, каштана, бука і сосни. Багато підвищених територій використовувалося для лісовідтворення, там в основному висаджувалися європейські засухостійкі вічнозелені породи та австралійські евкаліпти.

Тваринний світ. Оскільки Італія заселена людьми упродовж багатьох століть і щільність населення тут дуже висока, диких тварин збереглося мало. В Апеннінах ще водиться невелика кількість ведмедів і вовків, у лісах зустрічаються лисиці і кабани. Косулі і шляхетні олені здебільшого водяться у мисливських заказниках. Серни живуть в Альпах, але зараз зустрічаються дуже рідко, а кам'яні козли живуть тільки в національному парку Гран-Парадізо. Водоплавних птахів дуже мало через безконтрольний відстріл. У водах, що омивають береги Італії, ловлять сардин, тунців та анчоусів.

Сука дохуя, но похуй, выберайте самое главное.

62. –

63. –

64. Их дохуя, они дохуя работают поетому у них с економи кой все заебись.

65. Много запасов газа и всякой хуйни, потому что большая территория..

66. –

67. –

68. У 1997 середня щільність населення склала в Німеччині 230 осіб на кв. км. У Європі за цим показником вона поступається тільки Нідерландам, Бельгії і Великобританії. Розміщення населення характеризується меншою нерівномірністю, ніж у країнах з домінуванням одного міського центру, таких як Франція. Найбільш густо населеної територією є т.зв. Рейнська вісь, що простягнулася від Рейнсько-Рурської конурбации (між Дортмундом і Бонном) на південь, вгору за течією Рейну, через Франкфуртську (Рейнсько-Майнську) міську агломерацію до Рейнсько-Неккарской конурбации, а від неї на південний схід, до Штутгарту і Мюнхена. Це найбільша вісь концентрації населення не тільки в Німеччині, а й у всій Західній Європі. Інша важлива вісь розселення також починається в районі конурбации Рейн - Рур і тягнеться від неї на схід по північному краю середньовисотних герцинських гір Центральної Німеччини на їх стику з Північно низовиною, через Ганновер, Брауншвайг і Магдебург, і далі з відгалуженням на південь, до індустріального району Галле - Лейпциг - Хемніц - Дрезден.

У сільських районах за межами основної осі розселення щільність населення не перевищує 200 осіб на кв. км, а подекуди становить менше 100 чоловік на 1 кв. км. Підвищена щільність населення поза головної смуги відзначається лише в окремих районах, що включають Саарський кам'яновугільний басейн і урбанізовані ареали навколо Берліна, Гамбурга, Бремена і Нюрнберга. Чисельність сільського населення ФРН стабілізувалася в 1960-і роки.

69. Потому что если будет ядерная война, то мы все здохнем нахуй!!

Если блеять сильные державы поссорятся, то будет ядерная война..