Земе́льні ресу́рси — частина земельного фонду, що використовується або може бути використана у народному господарстві.

2. -

3. Історико-географічний регіон — сукупність країн, яким притаманні спільність природних умов, фізико- та економіко-географічного положення, господарської діяльності, історії і культури народів, а також близкість рівня соціально-економічного розвитку.
Основні регіони світу (сітка ООН з доповненням Ю. П. Грицака) (рис. 42)
• Північна Європа (1) — Велика Британія, Ірландія, Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія, Фінляндія, Естонія, Латвія;
• Західна Європа (2) — Німеччина, Франція, Австрія, Швейцарія, Нідерланди, Бельґія, Люксембурґ, Ліхтенштейн, Монако;
• Південна Європа (3) — Португалія, Іспанія, Андорра, Мальта, Італія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеґовина, Сербія і Чорногорія, Македонія, Албанія, Греція, Кіпр, Сан-Марино, Ватикан, Ґібралтар;
• Східна Європа (4) — Чехія, Словаччина, Польща, Литва, Білорусь, Україна, Угорщина, Молдова, Румунія, Болгарія;
• Північна Євразія (5) — Росія;
• Західна Азія (6) — Туреччина, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Сирія, Ліван, Ізраїль, Палестина, Ірак, Саудівська Аравія, Ємен, Оман, ОАЕ, Катар, Кувейт, Бахрейн, Йорданія;
• Центральна Азія (7) — Іран, Афганістан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, Казахстан;
• Південна Азія (8) — Індія, Пакистан, Непал, Бутан, Шрі-Ланка, Мальдівські о-ви, Банґладеш);
• Південно-Східна Азія (9) — М’янма, Таїланд, Камбоджа, Лаос, В’єтнам, Індонезія, Малайзія, Сінґапур, Бруней, Філіппіни;
• Східна Азія (10) — Японія, Північна Корея, Республіка Корея, Китай, Монголія, Тайвань;
• Північна Африка (11) — Марокко, Алжир, Туніс, Лівія, Єгипет, Судан, Західна Сахара;
• Західна Африка (12) — Кабо-Верде, Ґамбія, Сенеґал, Ґвінея-Бісау, Ґвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Кот-д’Івуар, Гана, Тоґо, Бенін, Ніґерія, Ніґер, Буркіна-Фасо, Малі, Мавританія;

4. Міграція населення (лат. migratio - переселення) - переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.

Види міграції

§ Економічні;

§ Політичні;

§ Гуманітарні;

5. Унітарна держава — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.

Федерація (лат. foederatio — об'єднання, союз) — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державо подібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів.

Унія - союз (спільність) держав, очолюваний одним монархом.

 

 

6. Типи країн світу:

1. Економічно розвинуті країни

2. Постсоціалістичні країни перехідної економіки.

3. Країни централізовано керованої економіки

4. Країни, що розвиваються

9. При́ро́дні ресу́рси — це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини. Природні ресурси поділяються на ресурси неживої природи і ресурси живої природи.

Природними ресурсами є: землі, земельні ресурси; надра; води; повітряний простір; атмосферне повітря; клімат; радіочастотний ресурс; тваринний світ; рослинний світ; альтернативні джерела енергії.

10. Трудові ресурси (або також трудові резерви) - поняття «марксистсько-ленінської» (комуністичної, сталінської або так званої «лагерної») «політичної економії». За дегуманізацію і інструменталізацію людини та методологічну не обгрунтованість це поняття багаторазово піддавалося критиці суспільствознавцями. В вітчизняній економічній науці під цим терміном розуміється працездатне населення(дійсне і потенціальне) на території країни, адміністративної територіальної одиниці або підприємства.

12. Світовий океа н є джерелом життєво важливих для людства ресурсів: біологічних, мінеральних, енергетичних. Біологічні ресурси включають рибу, молюсків (устриць, мідій і), ракоподібних (крабів, омарів, креветок), морських ссавців (китів, моржів, тюленів) і деякі водорості (ламінарія, гелідіум). Найбільш багатими в промисловому відношенні є прибережні (шельфові) зони морів і океанів.

Ресурси Світового океану загалом поділяються на біологічні, мінеральні, енергетичні. Це ресурси, що вже видобуваються або можуть бути добуті з води узбережної частини, дна та надр океанів та морів

13. Урбаніза́ція зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.

14. Мінеральні ресурси - це сукупність запасів корисних копалин мінерального походження, які вже використовуються або можуть бути використані в майбутньому в господарській діяльності людини. У наш час використовується понад 200 видів мінеральної сировини. У залежності від призначення мінеральні ресурси поділяють на три групи: Паливні (енергетичні) - використовуються для отримання тепла і світла. Металеві (рудні) - з яких виплавляють метали (руди чорних і кольорових металів). Неметалічні (нерудні) - використовуються як сировина для хімічної промисловості (калійна сіль, фосфорити, сірка), будівництва і як технічна сировина (азбест, графіт, алмази).

Кліматичні ресурси — невичерпні природні ресурси, що включають сонячну енергію, вологу та енергію вітру. Вони не споживаються безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людства, не знищуються в процесі використання, але можуть погіршуватись (забруднюватись) або покращуватись (за умов цілеспрямованої діяльності).

15. Рекреаці́йні ресу́рси - об'єкти природного та історико-культурного середовища, які можуть бути використані для організації рекреаційної діяльності.

Найчастіше трапляється такий поділ:

· за видами: мінерально-сировинні, водні, земельні, біологічні (тваринні та рослинні, у тому числі лісові), кліматичні, рекреаційні, Світового океану;

· за вичерпністю: вичерпні (ресурси надр та екосистеми) і невичерпні (енергія сонця, вітру, припливно-відпливна, хвильова, геотермічна, термоядерна тощо);

· за можливістю самовідновлення: відновлювані (земельні, біологічні, водні) та не відновлювальні (більша частина мінеральних ресурсів).

16. Суверенна держава — держава, яка має чітко визначену територію, на якій вона здійснює внутрішній і зовнішній суверенітет, має постійне населення, уряд, не залежить від інших держав, має повноваження і здатність вступати в міжнародні відносини з іншими суверенними державами.

17. Наочне уявлення про статево-віковий склад населення України та її демографічну ситуацію дає статево-вікова піраміда. На ній видно три демографічні катастрофи в Україні, що пов’язані із колективізацією і голодомором 30-40-х років, Другою світовою війною (а також відгомін цих катастроф у 60-70-их роках) та значне скорочення кількості населення у кінці XX століття.
Статево-вікова структура населення відбиває також співвідношення між віковими групами людей, зокрема чоловіків та жінок. Для населення України вона має неправильну форми, бо нижні вікові групи менш численні, ніж верхні. Це зумовлено звуженим типом відтворення населення у останні десятиліття. Більшість населення нашої країни становлять жінки – 53.7 %. Співвідношення між чоловіками і жінками неоднакове у різних вікових групах. У дитячому і юнацькому віці приблизно однакова кількість дівчат і хлопців, навіть хлопців дещо більше.

19. Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність державних органів і інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення, покликана зберігати або змінювати тенденції динаміки чисельності, структури, розселення і якості населення. Вона розглядається як органічна частина соціальної політики, специфічна за своїми цілями і частково за методами їх досягнення, але узгоджена з іншими сферами, такими, як регулювання умов зайнятості і праці, а також рівня життя і соціального забезпечення населення, освіти, охорони здоров'я тощо.

Демографічний вибух - цей загальновживаний термін означає явище прискореного збільшення кількості землян у XX ст. Власне, в усі часи люди прагнули відтворити себе у нащадках і піклуватися про них. Наші предки тільки тому й вижили, що робили це досить успішно.

20. Рекреаці́йні ресу́рси - об'єкти природного та історико-культурного середовища, які можуть бути використані для організації рекреаційної діяльності.

Найчастіше трапляється такий поділ:

· за видами: мінерально-сировинні, водні, земельні, біологічні (тваринні та рослинні, у тому числі лісові), кліматичні, рекреаційні, Світового океану;

· за вичерпністю: вичерпні (ресурси надр та екосистеми) і невичерпні (енергія сонця, вітру, припливно-відпливна, хвильова, геотермічна, термоядерна тощо);

· за можливістю самовідновлення: відновлювані (земельні, біологічні, водні) та не відновлювальні (більша частина мінеральних ресурсів).

21. Світове господарство - система, що має багато складних структур. Структура - внутрішня будова системи та сукупність стійких зв'язків у ній, що забезпечують її цілісність. Кожна система має цілу множину структур. Наприклад, в географії господарства розрізняють такі прості структури, як галузеву, суспільну, політичну, функціональну, територіальну тощо, а також складні структури - соціально-економічну, функціонально-господарську, територіально-господарську та інші. З-поміж численних структур світового господарства найважливішими є соціально-економічна, функціонально-господарська та територіальна. Під соціально-економічною структурою розуміють співвідношення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому.

22. Океан виконує важливу середовищноутворюючу функцію. Значення Океану для існування життя на Землі дуже велике й визначається його функціями у формуванні клімату й газового складу атмосфери, у здійсненні кругообігів мінеральних речовин. Океан впливає на формування метеопроцесів. Водна маса низьких широт, у районі тропіків, накопичує тепло, отримане від Сонця, а виникаючі течії переносять його у високі широти. Перерозподіл тепла, у свою чергу, збуджує атмосферну циркуляцію. Обмін тепла між Океаном й атмосферою в остаточному підсумку визначає клімат і погоду

23. Етнос дослівно перекладається з давньогрецької мови як "негрек", "чужинець", "ідоловірець". Етимологічно воно означає стадо, група (натовп) людей, народ, плем'я, рід, іноземне плем'я і т.п. З V ст. до н.е. його використовували у значенні "плем'я негрецького походження", "народ негрецького походження". Себе греки позначали словом "демос" (народ) і відрізняли від негреків тим, що останніх іменували "етносом". У такому значенні римляни ввели слово "етнос" у латинську мову. У зв'язку з його латинізацією з'явився прикметник "етнічний" (ethnicos), що вживався у значенні "нехристиянський", "язичницький". Нині термін "етнос" став науковим поняттям, є еквівалентом давньогрецького слова "демос" (народ) у значенні специфічної міжпоколінної історико-культурної і природної, усвідомленої людьми спільноти. Щоб підкреслити саме таке його значення, інколи поєднують обидва слова у словосполученні "етноси-народи". Нині поняття "етнос" вживається як науковий термін для означення всіх історичних типів етнічних спільнот від племен до сучасних націй.

 

24. Суверенна держава — держава, яка має чітко визначену територію, на якій вона здійснює внутрішній і зовнішній суверенітет, має постійне населення, уряд, не залежить від інших держав, має повноваження і здатність вступати в міжнародні відносини з іншими суверенними державами.

Заморська територія, або залежна територія, або залежна область - це територія, що не володіє повною політичною незалежністю або суверенітетом, подібно державі.

Територія може бути залежна в різних ступенях і формах від інших адміністративно-територіальних одиниць і не бути частиною батьківщини або материка керуючої країни. У більшості випадків також мають місце інші види відділення. Адміністративно-територіальний поділ звичайно представлений відділенням від держави, тому що заморська територія як правило має більший ступінь автономії.

Так, багато з таких територій у більшому або меншому ступені являють собою окремі від керуючих держав правові системи. Залежно від різниці в правових і конституційних звичаях, ці території можуть уважатися або не вважатися частиною держав.

25. На розміщення населення впливають механічні переміщення людей — міграції (з лат. migration — переселення).

За напрямом міграційних потоків їх можна поділити на внутрішні (міжрайонні і внутрішньорайонні) та зовнішні (міждержавні і міжконтинентальні). Відносно конкретної країни зовнішні міграції поділяються на еміграцію (виїзд за межі держави), імміграцію (в'їзд до держави) та рееміграцію (повернення на батьківщину). Люди, що були насильно вивезені, а потім повернулися на батьківщину, називаються репатріантами. За тривалістю міграції бувають сезонними (тимчасовими) та постійними.

Зовнішні міграції бувають такими масовими, що суттєво впливають на розвиток країн і цілих континентів. Наприклад, в епоху Великих географічних відкрить мігранти почали заселення Північної та Південної Америки, а з XVIII ст. — Австралії. В історії США, Канади, Австралії були періоди, коли механічний приріст населення перевищував його природний приріст. У Західній Європі за період 1815-1914 pp. "чиста" еміграція становила 35-40 млн. осіб.

Слід відрізняти примусові та добровільні зовнішні міграції. До Америки примусово ввозилося багато рабів з Африки, а до Австралії англійці відсилали злочинців на заслання.

Причини (провідні мотиви) міграцій бувають різні — економічні та політичні. Економічні причини — це пошук людьми кращих умов життя, працевлаштування, наукової діяльності тощо. Політичні причини міграції пов'язані з дискримінацією певних соціальних груп населення, зі зміною державних кордонів, з війнами, утиском релігійних сект та ін. Іноді міграції людей викликані природними катастрофами (землетруси, виверження вулканів), стихійними лихами (урагани) та ін.

Переселенські (постійні) міграції були спрямовані в першу чергу до тих країн, в яких залишалися неосвоєні території. Великі потоки мігрантів до Америки дали Великобританія, Італія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, країни Скандинавії, Польща, Росія, Україна. У XX ст. посилився потік мігрантів з Китаю, Японії, Південно-Східної Азії до США. У другій половині XX ст. до країн Європи приїхало багато переселенців з Африки, Південно-Західної Азії; до Росії прибули мігранти з КНДР, Китаю, В'єтнаму. Новітня міграція спочатку мала сезонний характер, але поступово африканці, індійці, турки, іранці оселилися в країнах Західної Європи назавжди.

Упродовж століть суттєво змінювалися напрями, причини міграцій; вони відрізняються за своїм обсягом, за складом переселенців. Відомі певні "хвилі" міграцій, пов'язані зі зміною політичної ситуації у світі (Перша і Друга світові війни, локальні війни, дискримінація людей залежно від їх політичних поглядів, виїзд дисидентів), у зв'язку з економічними причинами (виїзд в пошуках робочих місць, освоєння нових земель).

У наш час посилився потік мігрантів з Куби і В'єтнаму до США, з Туреччини, Хорватії, Боснії та Герцеговини до Німеччини; розпочалася еміграція етнічних німців з Росії, Казахстану до Німеччини, росіян — з Азербайджану, Казахстану, Таджикистану, Ічкерії до Росії та ін. У США при оформленні імміграційних віз переваги мають кваліфіковані спеціалісти, наукові працівники, люди рідкісних професій та родичі громадян цієї країни.

Ще одне нове явище останніх років — зростання кількості біженців. Великі внутрішні і зовнішні потоки біженців спостерігаються в багатьох країнах Азії (Афганістан, Індія, Шрі-Ланка, Іран, Ірак, Ізраїль, Ліван), Африки (Ангола, Ефіопія, Чад, Сомалі, ПАР, Уганда), Латинської Америки (Куба, Нікарагуа, Гватемала, Перу, Колумбія). Збільшується потік біженців з республік Центральної Азії (Киргизька Республіка, Таджикистан, Туркменістан), країн Закавказзя — до Росії. Розпад соціалістичної Югославії спричинив міграцію населення з її території до Західної Європи. Отже, у 90-х роках XX ст. територіальні конфлікти, міжнаціональні локальні суперечки, гостра політична боротьба, а інколи й голод породжують нову "хвилю" міграції населення.

У XX ст. в усіх країнах світу активізувалися внутрішні міграції. Це пов'язано з процесами урбанізації, коли з сільської місцевості у міста переселялася значна частина населення. У країнах, що мали великі площі неосвоєних земель, люди переселялися на нові території (освоєння пампи і кампосу в Бразилії, пасовищ в Австралії, цілинних і перелогових земель в Росії та Казахстані).

Зовнішні міграції викликані в основному соціально-економічними причинам. На батьківщину реемігрують українці з Росії, Далекого Сходу, Сибіру, Казахстану. До Криму повертаються депортовані кримські татари.

Спостерігається процес еміграції євреїв до Ізраїлю, США; німців до Німеччини; виїзд певних категорій населення до Росії, Білорусі, Молдови та ін. Згідно з даними Національного інституту стратегічних досліджень, з 1990 р. з України емігрувало 300 тис осіб (переважно єврейської та німецької національностей). За даними цього інституту, щороку в Україну на постійне проживання прибуває близько 300 тис. мігрантів із сусідніх країн.

Міграція сприяє підвищенню мобільності населення України, змінює соціальну структуру населення регіонів і впливає на урбанізаційні процеси.

26. «Вел́ика Сімка» або G7 (від англ. Group of Eight, у минулому G6 (Група Шести) та G8 (Група Восьми) — група із семи розвинутих країн світу США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, та Канада, лідери яких регулярно зустрічаються для обговорення спільних економічних проблем і намагаються узгоджувати свою економічну політику. Крім них у зустрічах бере участь і Європейський Союз, проте він не має права голосувати та проводити щорічні збори. Щороку група проводить зустріч глав урядів та численні допоміжні зустрічі і політичні дослідження. Міністри країн G7 зустрічаються протягом року. Зокрема, міністри фінансів G7 проводять зустрічі чотири рази на рік. Також мають місце щорічні зустрічі міністрів з питань зовнішньоекономічної політики та міністрів з питань охорони навколишнього середовища.

27. При́ро́дні ресу́рси (рос. природные ресурсы, англ. natural resources; нім. natürliche Ressourcen f pl, Naturschätze m pl, natürliche Hilfsquellen f pl (Ressourcen f pl), Rohstoffquellen f pl) — це однорідні складові природи, що є елементами екосистеми і придатні для задоволення певних потреб людини. Природні ресурси поділяються на ресурси неживої природи і ресурси живої природи.

Непоновнювальні природні ресурси,(рос. невозобновимые природные ресурсы, англ. nonrenewable natural resources, нім. nichtergänzende Naturschätze m pl) — ресурси природи, що зовсім не відновлюють свій кількісний і якісний стан після використання їх або відновлюють його протягом тривалого часу. Належать до вичерпних природних ресурсів, куди включають більшість корисних копалин (руди, вугілля, нафта, горючі сланці, мінеральні будівельні матеріали тощо).

Поновнювальні природні ресурси — ресурси рік, озер, морів, океану, рослинний і тваринний світ тощо.

28. Економічно активне населення — це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.

Трудові ресурси (або також трудові резерви) - поняття «марксистсько-ленінської» (комуністичної, сталінської або так званої «лагерної») «політичної економії». За дегуманізацію і інструменталізацію людини та методологічну необгрунтованість це поняття багаторазово піддавалося критиці суспільствознавцями. В вітчизняній економічній науці під цим терміном розуміється працездатне населення (дійсне і потенціальне) на території країни, адміністративної територіальної одиниці або підприємства.

29. Мінеральні ресурси - це сукупність запасів корисних копалин мінерального походження, які вже використовуються або можуть бути використані в майбутньому в господарській діяльності людини. У наш час використовується понад 200 видів мінеральної сировини. У залежності від призначення мінеральні ресурси поділяють на три групи: Паливні (енергетичні) - використовуються для отримання тепла і світла. Металеві (рудні) - з яких виплавляють метали (руди чорних і кольорових металів). Неметалічні (нерудні) - використовуються як сировина для хімічної промисловості (калійна сіль, фосфорити, сірка), будівництва і як технічна сировина (азбест, графіт, алмази).

30. Охоро́на приро́ди (рос. охрана природы; англ. nature protection, nature conservation; нім. Naturschutz m) — етика, наука, і дії, спрямовані на захист природного навколишнього середовища від забруднення, посиленої експлуатації й іншого шкідливого впливу життєдіяльності людини. Включає правові, технологічні, природничо-наукові, економічні, громадсько-політичні заходи міжнародного, державного, регіонального і локально-адміністративного рівня.

Основний акцент охорони природи є на підтримці основних екологічних процесів і екосистем у рівноважному стані, включаючи збереження природного світу і його біорізноманіття, біологічних ареалів, природних ландшафтів, екосистем та інших природних комплексів. Вторинний акцент робиться на збереження природних ресурсів та енергозбереження, які розглядаються як важливі для захисту світу природи.

31. Авіаційна промисловість — галузь машинобудівної промисловості, що виробляє літаки, вертольоти, авіаційні двигуни, прилади і устаткування для авіації.

Як велика галузь авіаційна промисловість розвинулася в останні роки Першої світової війни, коли літаки почали широко застосовуватись для потреб війни. В Росії авіаційні підприємства виникли напередодні першої світової війни; у роки війни в Росії працювало більше 10 невеликих заводів. В Україні до революції А. п. фактично не було, хоч перші авіац. підприємства виникли в 1915 — 16 в селищі Червоному Бердичівського повіту.

 

У капіталістич. світі велике вироби, літаків розгорнулося в останні роки першої світової війни (в США, Англії, Франції і Німеччині). В період другої світової війни зростання А. п, супроводилося великою концентрацією виробництва і капіталу. Прибутки монополій досягай величезних розмірів. В кінці війни США виробляли 97 тис. літаків, Англія — 30 тис, Німеччина (з окупованими країнами) — 40 тис. літаків на рік. Серед капіталістич. країн найбільш розвинуту А. п. мають США. В 1958 в А. п. США працювало понад 750 тис. чол., випускалося 11 тис. літаків; в А. п. Англії — 280 тис. чол., з 1956 по січень 1959 випущено бл. 1850 літаків. В А. п. Франції 1958 працювало бл. 80 тис. чол., виробляють до 550 літаків на рік. З інших капіталістичних країн велику А. п. має Канада.

32. Екологічна криза — термін для позначення важкого перехідного стану екологічних систем і біосфери в цілому. Стан екологічної кризи означає наявність значних структурних змін навколишнього середовища. Традиційно виділяються екологічні кризи природного та антропогенного походження.

При цьому екологічна криза істотним чином відрізняється від екологічної катастрофи, адже остання означає повне руйнування екологічної системи. У випадку ж екологічної кризи зберігається можливість відновлення порушеного стану.

 

33. –

34. Основні риси географії землеробства. В наш час у землеробстві використо­вується 1,5 тис. видів культурних рослин. Сучасний вигляд цієї галузі людської діяльності - результат досвіду кількох тисячоліть, протягом яких землероби окуль­турювали корисні рослини, виводили їх нові сорти і гібриди. Розширювалися площі і географія вирощування культурних рослин. Основні райони рослинництва повністю збігаються з основними ареалами орних земель та багаторічних насаджень.

У структурі землеробства розрізняють вирощування: зернових (пшениці, рису, кукурудзи, жита, проса, гречки та ін.); технічних (олійних, цукристих, волокни­стих), коренеплодів (картопля, маніок та ін.), овочевих, баштанних і садових куль­тур, а також різноманітних субтропічних і тропічних фруктів та рослин, що дають тонізуючі продукти (чай, кава, какао, кола тощо). Найважливішою галуззю земле­робства є зернове господарство. Під зерновими у світі знаходиться більша частина площ орних земель. Вони - основне джерело рослинних білків у харчуванні. Світо­ве виробництво зерна в 90-ті роки - в середньому близько 2 млрд тонн на рік: понад 1/4 виробництва припадає на пшеницю, 1/4 - на рис, 1/4 - на кукурудзу і трохи менше 1/4 - на всі інші зернові (ячмінь, жито, просо, чумиза, гаолян, сорго та ін.). Перші 12 найбільших у світі виробників зерна дають 70 % продукції (див. табл. 9).

Основні райони вирощування пшениці зосереджені в Європі та Північній Євразії (Росія, Україна, Казахстан, Франція, ФРН, Італія тощо), Північній Аме­риці (США, Канада), Азії (Китай, Індія, Туреччина, Пакистан тощо) (мал. 24).

Кукурудзи у світі щорічно збирають близько 500 млн тонн. Найбільшим її виробником е США (2/5 світового збору). Багато кукурудзи збирають Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія. Рису щороку вирощується понад 500 млн тонн: 1/3 його світового виробництва дає Китай, 1/5 - Індія, інші важливі продуценти зосереджені в Південно-Східній та Східній Азії (Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд, М'янма, Японія та ін.).

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва різноманітних продовольчих та промислових товарів. Найбільше значення мають цукрові - цукрові буряки, цукрова тростина (мал. 25); олійні - соняшник, олива, соя, арахіс, плоди олійної пальми, рапс тощо; волокнисті — бавовник, льон, коноплі та ін. Важливу роль відіграють також культури, з яких виготовляють тонізуючі ре­човини - особливо чай, кава, какао, кола (мал. 26); наркотичні речовини - тютюн, опійний мак та ін; прянощі - перець чорний та червоний, гвоздичне дерево, мускат­ник та ін., а також каучуконоси (гевея), коркові, лікарські, ефірно-олійні рослини.

Технічні культури хоч і трудомісткі, але дуже прибуткові, тому у всіх районах, де вони культивуються, під них відводять найкращі землі.

Наведемо приклади з географії цієї галузі.

У 90-і роки щороку в світі виробляється 116 млн тонн цукру. Частину його одержують з цукрової тростини в тропічній, субтропічній і субекваторіальних зо­нах (Індія, Бразилія, Куба, Таїланд, Австралія тощо). У помірній зоні - основні виробники цукру бурякосіючі регіони (Франція, ФРН, Україна, Росія тощо). В США та Китаї цукор виготовляють як з цукрової тростини, так і з цукрових бу­ряків. Частково цукор виробляють також з кукурудзи (США), кокосових горіхів (Індія та інші країни тропічної Азії та Океанії).

35. Науково-технічна революція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX ст., якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне.

36. Непоновнювальні природні ресурси,(рос. невозобновимые природные ресурсы, англ. nonrenewable natural resources, нім. nichtergänzende Naturschätze m pl) — ресурси природи, що зовсім не відновлюють свій кількісний і якісний стан після використання їх або відновлюють його протягом тривалого часу. Належать до вичерпних природних ресурсів, куди включають більшість корисних копалин (руди, вугілля, нафта, горючі сланці, мінеральні будівельні матеріали тощо).

Поновнювальні природні ресурси — ресурси рік, озер, морів, океану, рослинний і тваринний світ тощо.

37. Во́дні ресу́рси (рос. водные ресурсы, англ. water resources, water supply; нім. Wasserreserven f pl) — це всі води гідросфери, тобто води рік, озер, каналів, водоймищ, морів й океанів,підземні води, ґрунтова волога, вода (льоди) гірських і полярних льодовиків, водяні пари атмосфери.

Земе́льні ресу́рси — частина земельного фонду, що використовується або може бути використана у народному господарстві.

Земельні ресурси — сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.

38. Транспортна система - транспортна інфраструктура, транспортні підприємства, транспортні засоби та управління у сукупності.

39. Основні риси географії тваринництва. У різних країнах світу тваринництво має неоднаковий рівень розвитку. В економічно розвинутих країнах (Європа, Північна Америка, Японія) та постсоціалістичних країнах з перехідною еко­номікою (Центральна Європа, країни СНД) - це високоінтенсивна, високомеханізована галузь, що базується на такому ж інтенсивному і механізованому кор­мовиробництві. Основні галузі тут - молочне тваринництво, стійлове вирощуван­ня великої рогатої худоби на м'ясо, свинарство, високомеханізоване птахівництво. Тваринництво цих країн - високотоварна галузь, тісно пов'язана з переробни­ми та збутовими ланками агропромислових комплексів. Однак у країнах, що ма­ють великі пасовища, тваринництво поєднує в собі риси екстенсивного виробниц­тва (проте добре технічно оснащеного), пов'язаного з іншими ланками АПК. Тут вирощують велику рогату худобу на м'ясо, розводять овець, використовуючи па­совища. Це характерно, наприклад, для Південного Заходу США, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, меншою мірою півдня України і Росії, Казахстану тощо.

40.-

 

 

Регіони	Частка жінок, %	На скільки чоловіків більше в млн. чол.
Весь світ	49,7	+33,9
Африка	50,2	-3,1
Латинська Америка	50,1	-1,1
Північна Америка	51,2	-6,7
Австралія і Океанія	49,9	+0,1
Країни СНД	52,8	-16,0
Південна Азія і Китай		+70

41.

 

 

42. Агра́рні відно́сини — особливий вид економічних відносин між членами суспільства, господарствами, державою з приводу володіння та використання землі й привласнення інших об'єктів власності, а також виробництва, розподілу, обміну, споживання сільськогосподарської продукції.

43. –

44. Насе́лення, лю́дність — сукупність людей, що постійно живуть у межах якоїсь конкретно вказаної території (районі, місті, області, частини країни, країні, континенту чи всієї земної кулі, тощо). Наука яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення зветься — демографія

45. –

46. -

 

47. Сучасне розміщення галузі сформувалося під впливом географічних, економічних і технічних факторів.

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті і газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу і нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане з урахуванням факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної продукції. Це передусім:

– сировинний фактор (частка сировини і матеріалів в 1 т готового продукту);

– енергетичний фактор (витрати палива в умовних тоннах на одну тонну готового продукту);

– водний фактор (розміри водоспоживання і кількості стічних вод, які потребують очищення);

– трудовий фактор (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції);

– споживчий фактор (наявність споживача готової продукції).

48.Уся економічна політика полягає у імпорті і експорті різних товарів з країни і у країну.Щоб мати гарний прибуток з різних підприємств, треба щоб політична ситуація у країні була стабільна, щоб валюта була стабільна. Коли ситуація у країні стабільна, то більше інвесторів вкладує гроші у різні підприємства і завдяки цьому підприємства краще заробляють і роблять гарну продукцію… Ну и так далее=)э

49. Територіальна структура — це географія соціально-економічної та функціонально-галузевої структур.

Сухопутний транспорт

Нерейковий транспорт

Автомобільний транспорт

Автомобільний транспорт зараз — найпоширеніший вид транспорту. Автомобільний транспорт молодше залізничного і водного, перші автомобілі з'явилися в наприкінці XIX століття. Після Другої світової війни автомобільний транспорт почав складати конкуренцію залізниці. Переваги автомобільного транспорту — маневреність, гнучкість, швидкість. Вантажні автомобілі перевозять нині практично всі види вантажів, але навіть на великих відстанях (до 5 і більше тис. км) автопотяги (вантажівка-тягач і причіп або напівпричіп) успішно конкурують із залізницею при перевезенні цінних вантажів для яких критична швидкість доставки, наприклад швидкопсувних продуктів.