Системно-структурний підхід
І безпека життєдіяльності
Виконала:
студентка групи ОВ- 21
Брецко Оксана
Перевірила:
Іваськів Я. Я.
Калуш ─ 2014
Вступ.
Безпека життєдіяльності ─ це галузь знання та науково-практична діяльність, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.
Під життєдіяльністю розуміється властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.
Поняття системно-структурного підходу.
Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, ─ системний аналіз.
Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємному зв'язку. Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворним елементом.
Форми спільної діяльності людей, що історично склалися і характеризуються певним типом взаємовідносин, утворюють людську спільноту або соціум, чи соціальне або соціально-політичне середовище. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей.
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності - це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі "людина-життєве середовище" чи на рівні її компонентних складових та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини. Його використовують для підготовки та
обґрунтування рішень стосовно складних питань.
Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався наприкінці 50-х років XX ст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».
Безпека систем — це наука, яка застосовує інженерні та управлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів для запобігання та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи та з урахуванням ефективності операцій, часу та вартості.
Ідея або концепція безпеки систем уперше була використана у ракетобудуванні наприкінці 40-х років XX cm. У подальшому вона відокремилася в окрему дисципліну та використовувалась головно у ракетобудівних, авіабудівних та аерокосмічних об 'єднаннях. До 40-х років конструктори та інженери при розробці безпечних конструкцій орієнтувалися виключно на метод спроб та помилок. Такий підхід виправдовував себе у часи, коли системи та конструкції були відносно простими. Однак з часом системи ставали все складнішими, а швидкість і маневреність літаків зростали, збільшилася ймовірність значних наслідків аварії системи або однієї з багатьох її складових. Такі чинники призвели до виникнення системного інжинірингу, з якого потім зрештою виникла концепція безпеки систем.
Системно-структурний підхід дає можливість вивчати систему як єдине ціле, так і через сукупність її складових в різні моменти існування. При цьому можна застосовувати різні методи дослідження багатокомпонентних систем. Визначення головного компоненту неможливе без розгляду його у взаємозв'язку та взаємодії з іншими. Такий підхід при вивченні складно влаштованих систем називають комплексним.
Системно-структурний підхід у системі "людини – життєве середовище".
Згідно системно-структурного підходу розглянемо систему "людина - життєве середовище" на рівні окремих елементів, які є основними складовими безпеки життєдіяльності людини. Такими елементами є: людина, життєдіяльність, небезпека і вражаючий фактор. Саме сукупність цих елементів відноситься до сфери БЖД при спробі дати відповідь на основне питання даної галузі знань: як запобігти дії небезпечних факторів на людину?
Системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв'язків у системі "людина - життєве середовище" є передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей, а також є необхідний не лише для дослідження рівня безпеки тієї чи іншої системи (виробничої, побутової, транспортної, соціальної, військової тощо), але і для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки. Життєдіяльність вивчають, використовуючи системний підхід, шляхом аналізу прямих та зворотних зв’язків у системі "людина - життєве середовище".
Людина є одним з елементів зазначеної системи, в якій під терміном "людина" розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, жителі населеного пункту, регіону, країни, суспільства, людства загалом.
Життєве середовище - другий елемент системи "людина - життєве середовище", є частиною всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи їх забезпечення.
Життєве середовище людини складається з 3-ох компонентів - природного, соціального або соціально-політичного (форми спільної діяльності людей) та техногенного.
Природним середовищем є ґрунт, повітря, водоймища. Рослинний та тваринний світ, космічні об'єкти.
Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи – спільноти.
Спільна діяльність людей породжує складну систему соціальних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле - соціальну спільноту і через неї у соціальну систему.
Соціальна спільнота - форма соціальної взаємодії реально існуюча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.
Важливими ознаками системно-структурного підходу є її нероздільність і цілісність. Природа складових елементів і характер структури системи можуть бути найрізноманітнішими. Системи утворюються окремими тілами, явищами, процесами, що взаємодіють між собою, обмінюються енергією чи виконують загальну функцію: також це можуть бути думки, наукові положення, галузі знань, між елементами яких виникають відносини виведення, підпорядкування, послідовності, залежності тощо.
До систем життезабезпечення відносяться системи забезпечення населення питною водою, системи гарячого водопостачання, каналізаційні системи, еклектроенергетичні системи, системи зв’язку та телекомунікації, магістральні газопроводи, комунальні газопроводи, нафтопроводи тощо.
План
Вступ.
