Будова органа слуху і рівноваги

Слуховий аналізатор складається з вуха, слухового нерва і частини кори головного мозку, яка аналізує слухові подразнення. Вухо частково розташоване в товщі скроневої кістки черепа і складається із трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього вуха. Перші два служать для проведення звуків, третій – містить звукосприймальний апарат і апарат рівноваги.

Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зо­внішнім слуховим ходом. Вушна раковина вловлює і спрямовує звукові хвилі в слуховий хід, але у людини вона майже втратила своє основне значення. Зовнішній слуховий хід проводить звуки до барабанної перетинки. В його стінках є сальні залози, які виділяють вушну сірку. Середнє вухо складається із бара­банної порожнини, яка через Євстахієву слухову трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина об'є­мом близько 1 см³, має барабанну перетинку, слухову трубу, містить три слухові кісточки, що сполучені між собою: молоточок, коваделко і стремінце. Ці кісточки пе­редають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха, зменшуючи амплітуду і збільшуючи силу звуку. Барабанна перетинка розташована на межі між зовні­шнім і середнім вухом. Це округла за формою пластинка розміром 9 х 11 мм. Вона сприймає звукові коливання. Слухова труба сполучає середнє вухо з порожниною носової частини глотки. Внутрішнє вухо, що складається з перетинчастого і кісткового лабіринту, являє собою систему порожнин і каналів, заповнених рідиною. Функцію слуху виконує завитка – спірально закручений на 2,5 оберти канал. Решта частин внутрішнього вуха забезпечує збереження рівноваги тіла в просторі. Остання функція забезпечується вестибулярним апаратом.

Функцію вестибулярного апарату в цілому можна уявити таким чином. Рух рідини, яка є у вестибулярному апараті, викликається перемі­щенням тіла, трусінням, хи­танням, що викликає збудження рецепторних клітин. Збудження пе­редається по черепно-мозкових нервах у довгас­тий мозок, міст. Звідси вони ідуть у мозочок, а також спинний мозок. Цей зв'язок із спинним мозком обумовлює умовно-рефлекторні (мимовільні) рухи м'язів шиї, тулуба, кінцівок, завдяки чому коригується положення голови, тулуба, запобігається падіння.

При усвідомленому визначенні положення тіла збудження надходить з довгастого мозку і мосту через зорові горби в кору великого мозку. Вважається, що кіркові центри контролю рівноваги і положення тіла в просторі розташовані в тім'яній і скроневій частках мозку. За­вдяки кірковим центрам аналізатора можливий усві­домлений контроль рівноваги і положення тіла, забезпечу­ється прямоходіння.

Будова рецепторів нюху

Елементи, які сприймають запахи речовин, розташовані в слизовій оболонці верхньої і частково середньої носових раковин. Вони представлені нюховими клітинами, рецепторами. Рецепторні клітини мають короткі (15...20 мкм) периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих клітин розташовані в товщі слизової оболонки, поверхня якої сягає 2,4... 5,0 см². Клітки покриті величезною кількістю волосків завдовжки 30…40 ангстрем. Площа їх зіткнення з пахучими речовинами – 5…7 м².

Рисунок 2.5 – Схема взаємовідносин між сенсорними, опорними та базальними клітинами нюхового рецептора: 1– шар слизу; 2 – нюхова булава; 3 – нюхова війка; 4 – мікротрубочка; 5 – мітохондрія; 6 – опорна клітина; 7 – сенсорна клітина; 8 – ядро; 9 – базальна клітина; 10 – аксон сенсорного нейрона.

Нюхові рецептори становлять орган хімічного чуття. У людини їх близько 60 млн., а у собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн.). Цим пояснюється висока здатність собак вловлювати запахи.

Вважається, що молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизової носових раковин і розчиняються в секреті залоз, які також розташовані в слизовій носа. Розчинені речовини подразнюють нюхові волоски і кулясті потовщення. Звідси імпульси надходять по нюхових не­рвах у центри нюху головного мозку, які розташовані в проміжному мозку і корі. Там формується відчуття запаху речовин, які вдихаються.

Окрім хеморецепторів в побудові нюхових відчуттів можуть грати роль також і інші рецептори слизистої оболонки порожнини рота: тактильні, больові, температурні. Так, деякі пахучі речовини викликають тільки нюхові відчуття (ванілін, валеріана), а інші діють комплексно (ментол викликає відчуття холоду, хлороформ — солодощі). Для класифікації запахів в даний час використовуються схема, що включає чотири основні запахи: ароматний, кислий, горілий, гнильний.

Анатомічно орган нюху розташований у більшості живих істот в найвигіднішому місці – передній частині тіла. Шлях від рецепторів нюху до тих мозкових структур, де приймаються і переробляються одержувані від них імпульси, найкоротший. Нервові волокна, що відходять від нюхових рецепторів, безпосередньо без промі­жних перемикань потрапляють в головний мозок.