Примусові методи колективізації і масові репресії влади проти селянства посилювали соціальне напруження, загрозу виникнення селян ької війни в Україні та інших районах СРСР. Сталін та його и'очення вирішили зламати опір колективізації' шляхом винищення українського селянства, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психології. Почалася одна з найбільших трагедій українського народу — спланований і організований голодомор. Внаслідок колективізації в Украі'ні почалося різке падіння продуктивності сільського господарства. Але союзний уряд встановлював для України непомірні хлібозаготівельні плани, внаслідок чого вже наприкінці 193) р. з'явились симптоми голоду, В серпні 1932 р. союзний уряд прийняв закон, який передбачав смертну кару за розкрадання "соціалістичної власності". Незабаром з'явився закон про боротьбу зі спекуляцією, який заборонив селянам обмінювати свої домашні речі на харчові продукти в містах І передбачав за це ув'язнення в концтаборах від 5 до 10 років. На вокзалах і морських портах, де зберігалися гори зерна для відправки за кордон, виставлялись спеціальні зйгони з к/пеметдми, щоб не допускати сюди голодних селян. Незважаючи на голод, наступ на українське селянство продовжувався. ЗО жовтня 1932 р. Молотов на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У оголосив "зобов'язання" України по хлібозаготівельному плану (прийнятий в ЦК ВКП(б)!) — 282 мпн. пудів, інакше кажучи, з селян вимагалося витиснути стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень (261 мли. пудів). Смертність від голоду почалася вже у перший місяць дій мопотовської комісії. Аналіз даних статистики 30-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду вже в кінці 1932 р. становили приблизно 150 тче. чол. Наступного року голод набув ще б;пьших розмірів.В 1933 р. до організації голод/ в Україні доклали руку Лазар Каганооич, який слідом за Молотовим прибув сюди, а також генеральний секретар ЦККП(б)У Станіслав Косіор, голова Радкаркому Влас Чубар, уповноважений ЦК ВКП(б) Павло Постишев, який став фактичним диктатором у республіці. Свого апогею голодомор в Україні досяг взимку 1 навесні 1933 р. Люди рятувались, як могли: Їли товчену кору дерев, солому, перемерзлу картоплю і капусту, котів, собак, щурів, в муках помираючи від тяжких шлункових захворювань. Були численні випадки людоїдства.На початок 1927 р. в УСРР, згідно офіційних даних, проживало 29,04 мпн. жителів, на початок 1931 р. — 31,4, на початок 1933 р. — 31,9, на початок 1939 р. — 30,96. Населення України в 1927-1938 рр. - на 6,9%, в той час, як населення СРСР - на 15%, а РРФСР аж на 16,9%. За розрахунками Роберта Конквеста (США), в 1926 році в СРСР проживало 31,2 мли. українців (в УСРР — 22,7 та за межами республіки ~ 8,5). За переписом 1939 р. — в СРСР всього 28 млн, українців, Внаслідок голодомору в Україні загинуло близько 5 млн. осіб (18,8% усіх жителів), Історики С. Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) вважають, що
втрати від голоду становили від 4,3 до 6 млн. чоловік.
Задумана і проведена більшовиками колективізація села є однією з найтрагічніших сторінок в історії України. В економічній практиці соціалізму колгоспи займають особливе місце. Це найбільш зручна форма викачування ресурсів села до державного бюджету. Крім того, селянин, позбавлений землі, переставав бути господарем і повністю залежав від держави. Влада передбачала, що зерно у селян можна буде купувати за низькими державними цінами, що дало б можливість прогодувати робочу силу в містах і фінансувати індустріалізацію за рахунок експорту хліба. Проте, оскільки державні ціни на зерно були у 8 разів нижчі за ринкові, селяни повсюдно відмовлялися продавати хліб державі.
Поштовхом до суцільної колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. В Україні цей рік був неврожайним, і селяни почали ще активніше ухилятися від державних хлібозаготівель. Сталін наказав почати прямі реквізиції зерна. Це означало крах нової економічної політики і неминучу колективізацію сіл. Восени 1929 р. новий генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор оголосив головним завданням комуністів проведення суцільної колективізації в Україні.
Оскільки переважна більшість селян не бажали розлучатися зі своєю власністю, до колгоспів заганяли насильно. Спочатку усуспільнювалось все - земля, інвентар, худоба, свійська птиця і так далі. Пізніше селянам дозволили мати невелику присадибну ділянку. Позбавлені всіх прав, колгоспники отримували від держави чисто символічну плату. Почалася активна боротьба з "куркулями" і "ліквідація куркульства як класу". На практиці це означало фізичне знищення заможних селян. За роки колективізації в Україні експропріювали близько 200 тис. селянських господарств. Разом із членами сімей це склало приблизно 1,5 млн чоловік. Переважна більшість із них була вислана на Крайню Північ і до Сибіру, де багато хто загинув.
До середини 1930-х рр. колективізація в Україні "успішно" завершилася. Майже в 28 тис. українських колгоспів було зосереджено 93 % селянських господарств, яким належало 98 % посівних площ. Згідно комуністичної теорії земля й інвентар колгоспів належали селянам. На практиці колгоспи були зобов'язані суворо виконувати державні замовлення на сільськогосподарську продукцію і повністю контролювалися призначеними владою чиновниками. Зостаннім, відносно незалежним класом - селянством - було покінчено. В Україні утвердилась тоталітарна система.
