Вже на початку XVI ст. Велике князівство Литовське поступово почало занепадати. На економічному стані країни вкрай важко відбилися невдалі війни з Московією, у результаті яких Литва втратила північно-східні землі України. Все сильніше відчувався політичний та економічний тиск з боку Польщі, яка прагнула захоплення всіх територій, що знаходилися під юрисдикцією Литви. У 1562 р. почалася нова важка війна з Московською державою, що не обіцяла нічого доброго для Великого князівства.
Опинившись перед загрозою повного розгрому і розпаду, Литва звернулася за допомогою до Польщі. Поляки погодилися подати необхідну підтримку Литві, але головною умовою при цьому висувалося об'єднання Польщі та Литви в єдину державу. Таку політику Польщі не підтримували великі литовські й українські магнати, та зате охоче підтримувала середня і дрібна литовсько-українська шляхта, яка сподівалася отримати такі ж права і вольності, як і польське дворянство.
Літом 1569 р. в польському місті Любліні король Сигізмунд Август відкрив сейм, покликаний вирішити питання про об'єднання. Як і слід було чекати, на сеймі виникли гострі суперечності між польською короною і магнатами Литви й України. У результаті блок литовсько-українських магнатів на чолі з князями Радзівіллом та Острожським покинув сейм, перервавши подальші переговори. У відповідь польський король, спираючись на підтримку литовської та української шляхти, оголосив про приєднання до своїх володінь Волині, Полісся і Києва. Князі були вимушені повернутися на сейм і погодитися на об'єднання. 1 липня 1569 р. Люблінська унія була підписана.
Історичне значення Люблінської унії величезне для долі країн Східної Європи й особливо для України. На європейській політичній карті з'явилася нова потужна держава - Річ Посполита, яка об'єднала землі Польщі, Литви й України. Нова країна мала єдиного виборного короля, спільні парламент (сейм), грошову одиницю, податки, а також проводила єдину зовнішню політику.
Враховуючи вищесказане, а також те, що українські землі перебували в оточенні трьох сильних держав (Польщі, Росії та Криму, залежного від Туреччини), можливість виникнення та розвитку незалежної України виглядала досить проблематично.
Причини унії
Велике князівство Литовське поступово занепадало. Унаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558-1583 рр.) воно опинилося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі, яка настирливо добивалася приєднання Литви.
Зміст унії
Польща і Литва об'єдналися в одну державу, яка дістала назву "Республіка" (польською мовою - Річ Посполита) з єдиним королем, сеймом, грошовою системою, законами, католицизмом як державною релігією. Литовське князівство отримало статус автономії. Усі українські землі, що раніше належали Литві, переходили під владу безпосередньо Польщі.
Суспільно-політичні зміни в українських землях після Люблінської унії. На українських землях, які внаслідок Люблінської унії відійшли до Польщі, було запроваджено польський адміністративнотериторіальний устрій. Вони поділялися на воєводства, очолювані призначеними урядом воєводами. Воєводства поділялися на повіти, де адміністративна й судова влада зосереджувалася у призначуваних королем старост. У воєводствах і повітах для вирішення місцевих питань, обрання депутатів на загальнодержавний Вальний (загальний) сейм періодично скликалися шляхетські сеймики
Було створено систему шляхетських станових судів. У гродських судах цивільні й кримінальні справи розглядали старости. У підкоморських судах суддя-підкоморій вирішував суперечки, пов’язані з розмежуванням шляхетських володінь. Земські суди складалися із судді, підсудка й писаря та обиралися на сеймиках шляхтою. Вони діяли тимчасово, під час роботи сеймиків, і розглядали справи місцевої шляхти.
Для України Люблінська унія мала як позитивні, так і негативні наслідки. Так, більшість українських земель були об’єднані в межах однієї держави, що сприяло національнокультурному розвитку українського народу. На приєднаних до Польського королівства українських землях було збережено судочинство за нормами Литовських статутів, існуючий адміністративний устрій та ведення діловодства руською мовою. Представники українських князів і шляхти отримали виключне право обіймати посади в місцевій адміністрації незалежно від віросповідання. Завдяки Люблінській унії українські землі залучилися до нових форм суспільного життя: шляхетської демократії, місцевого самоврядування, станового судочинства тощо. Через Польщу на українські землі поширився західноєвропейський культурний вплив, збільшувалася кількість навчальних закладів.
Водночас необхідність брати участь у роботі сеймиків, Вального сейму, спілкування з польськими урядовцями спричиняли полонізацію й денаціоналізацію української шляхти. Це призвело до втрати українським суспільством його еліти. Для українських селян і міщан зросли повинності й податки. Люблінська унія відкрила перед Польським королівством можливість використовувати природні багатства українських земель для збільшення своєї економічної та воєнної могутності та наділяти маєтками на новоприєднаних територіях представників польського шляхетства. Виникнення на українських землях володінь польських магнатів спричинило закріпачення селянства і значне посилення його визиску. Водночас переважна більшість українського населення стала дедалі більше зазнавати національнорелігійних утисків унаслідок полонізації й покатоличення. Не виправдалися також розрахунки на те, що в новій державі українські землі будуть захищені від турецько-татарських нападів і шляхетських наїздів.
