Коли і де виникло козацтво

Перші письмові згадки про українських козаків зустрічаються у 1489 р. та 1492 р. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI ст.Козацтво виникло на південноукраїнських землях - на території від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким Полем: після нашестя монголо-татар, а потім, унаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запорожжя - степи за порогами Дніпра.

Причини виникнення

- Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством.

Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства. Селяни та міщани тікали від феодальних повинностей та державних податків.

Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.В окремих випадках - організаторська роль місцевих, прикордонних землевласників і урядовців.Козацтво поповнювалося вихідцями із різних верств населення: селян, міщан, шляхти.

Козаки користувалися господарськими угіддями, займалися промислами, брали участь у самоуправлінні. Для оборони від турецько-татарської агресії козаки об'єднувалися у військові загони. Вони і самі завдавали ударів татарам та туркам: спускаючись по Дніпру на своїх великих човнах - "чайках", вони нападали на татарські гарнізони, турецькі галери, фортеці.

Етнічний склад козацтва Основна маса козаків поповнювалася за рахунок українців, були серед них і білоруси, росіяни, молдавани. Траплялися поляки, татари, серби, німці, французи, італійці, іспанці, представники інших етносів, проте такі випадки мали поодинокий характер.І тому оцінки етнічного складу козацтва як інтернаціонального є неточними. Козацький край, за висловом сучасного історика В. Борисенка, був "національним оазисом серед українських земель, які дедалі більше полонізувалися і втрачали національні риси".

Отже, зародження українського козацтва було зумовлене наявністю вільних земель на південному порубіжжі України та спричинене трьома головним и взаємопов'язаними факторами: природним прагненням українців до волі, посиленням соціального та національно-релігійного гноблення, необхідністю захисту краю від татарських набігів.Місцеві селяни до середини XVI ст. були вільними. Податки і повинності, що їх відбували на користь великокнязівського замку (подимне, пушкарівщина, стації) та на користь власника землі — держави чи приватних осіб (натуральний податок, грошовий або чинш), були порівняно легкими. Через часті набіги сусідів усе населення жило по-військовому, готове будь-якої години відбити ворожий напад.Саме територія південних українських земель - Подніпров'я і Побужжя — стала місцем, де виникло козаіггво, яке посіло важливе місце в історії українського народу. Слово козак східного походження. Воно означало "вільний воїн", "вільна людина". В розумінні — "вільна людина, незалежна від феодала й уряду" — слово козак і закріпилося на Україні.Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення,котре, незважаючи па постійну загрозу з боку татар, жило на територіїпівденної України і середнього Подніпров'я, та втікачі, переважноселяни, із західної та північної України, які, рятуючись відпокріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було панськогогніту. До козацьких ватаг, які вирушали в степи для занять промисламиабо й для нападів на татар, входили також міщани і навіть дрібні бояри.Козацькі ватаги не були постійними, після повернення з степів додому, внаселенні місця, вони розпадалися.

Перші згадки про українських козаків відомі з кінця XV ст. (1489, 1492,1494,1499 рр.).

Козацький побут.

Незвичайно барвне і різнородне було щоденне козацьке життя. Різнімемуаристи й оповідачі переказали нам масу всяких оповідань, переказів,анекдотів про запорозьку старовину.Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі, і більшою частю на насмішкупохожі", оповідав столітній запорожець Микола Корж. І наводив ті різнічудні запорозькі "вимисли".Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом,оселедець; як ця чуприна вир'остала велика й довга, що аж заслонювалаочі, то козак закладав її за вухо. Бороди не брили, а вусів не підстригали, але намазували чимнебудь і закручували вгору до очей; а як у котрого виросли дуже довгі вуса, то закручував їх і закладав аж за вуха — "це ставили собі за особливу козацьку славу і честь".Здоровилися запорожці також на свій спосіб. Виберуться, бувало, в гості до чийого куреня або зимовика, то ще сидячи на конях, гукають: "Пугу,пугу, пугу!" — тричі, раз за разом. Господар загляне через віконце івідповість двічі: "Пугу, пугу!" Тоді гість відзивається: "Козак злугу!", а господар через віконце: "Повішайте там, де й наші" — тобтовяжіть коні до ясел і просимо до хати; тоді вибігають господарськіхлопці і ведуть коней до стайні. Гості входять до хати, хрестяться доікон і говорять господареві: "0таман, товариство, ваші голови!", ікланяються. Господар відклонюється і відповідає: "Ваші голови, вашіголови! Прошу пани-молодці сідати". І тоді вже гостяться. Коли ж ужеполагодили своє і від’їжджають, то прощаються: "Спасибі, батьку, за хлібі за сіль, пора уже по куріням розїзжаться до домівки; просимо, батьку ідо нас, коли ласка, і оставайтесь здорові і "Господар відповідає:"Пращайте і вибачайте, пани-молодці, чим богаті, тим і раді, просимо непогніватися".Запорожці славилися веселістю й охотою до шуток і насмішок. Особливо жлюбили вигадувати прізвища товаришам; такого,;що спалив з необережностикурінь, називають Палієм, того, що розкладав вогонь над водою, звалиПаливодою, такому, що' проти звичаю варив кашу, давали імення Кашки абоКошовара і так само пішли призвища Горбач, Малюта, Склизький, Черепаха,Гнида, Качало, Корж... Запорожці знали оцінити й чужий дотеп. Приходитькозак до чужого куріня і бачить, що козаки вечеряють, тоді говорить їм:"Хліб та сіль, пани-молодці!" А вони йому: "їмо, та свій, а ти у порогапостій". Але він не погоджується: "Ні, братці, давайте і мені місце", івитягає зараз свою ложку і ложечника і сідає разом з ним. Тоді господаріпохвалять: "0т, козак догадливий! Вечеряй, братчику, вечеряй!"В ті часи звичайні козацькі страви були: тетеря,рубці, галушки, риба»на стябло«(полумисок), свиняча голова до хріну,локшина і ин. По обіді всі козаки кланялися отаманові і один одному йдякували кухареві: "Спасибі, братчику, що нагодував козаків". Отаман виходив ізза стола і кидав гроша у карнавку (скриньку) і те саме робили й усі козаки; ці гроші діставав кухар і за них купував на базарі харчі,на другий день. Кухарі варили їду в окремих курінях, не в лечі, а на огнищі, кабиці, в мідяних або залізних казанах.