Період системної кризи радянмького ладу в Україні « Застій».

Поняття системної кризи багатопланове. Криза радянського ладу, яка стала відчуватися в добу пізнього сталінізму, тобто на зламі 40—50-х років, якоюсь мірою була призупинена реформами М. Хрущова. Деяка модернізація радянського ладу дала змогу отримати тоді певні позитивні результати у ракетно-космічній гонці із США, розвитку науки і культури, піднесенні народного добробуту. Проте жодна з реформ М. Хрущова не заходила так далеко, щоб позначитися на внутрішній суті радянського політичного устрою і відповідної йому директивної економіки. Ті реформи, які порушували внутрішню цілісність тоталітарної системи, наступники М. Хрущова скасували. Політичний і соціально-економічний розвиток Радянського Союзу відбувався під знаком наступу сталіністів, тобто тих політичних діячів, які вважали будь-які реформи шкідливими.Могутня пропагандистська машина переконувала радянських людей у тому, що все, мовляв, добре, країна розвивається за планами, затвердженими на партійних з'їздах, є певні труднощі зростання, однак їх можна подолати. Проте під поверхнею відносно стабільного і спокійного життя вирували руйнівні процеси. Можливості подальшого кількісного зростання економіки поступово, але невідворотно згорталися. У суспільно-політичному житті, за публікаціями у засобах масової інформації, панував спокій. Фактично ж у суспільстві нагромаджувався негативний потенціал, який не віщував нічого доброго у майбутньому.
Для означення історичного періоду між правлінням М. Хрущова і М. Горбачова публіцисти застосували термін «застій», який точно передає основну рису доби Л. Брежнєва: одна за одною минали п'ятирічки, не залишаючись у пам'яті людей. Однак саме у ці спокійні часи створювалися передумови для подій, у результаті яких радянський лад вибухнув зсередини і швидко зник разом з наддержавою і партією, залишивши у спадщину важкорозв'язувані проблеми в усіх галузях життя. Два десятиріччя «застою» характеризувалися на міжнародній арені суперництвом двох воєнно-політичних блоків — НАТО на чолі з США і Варшавського договору на чолі з СРСР. Відносини між наддержавами інколи пом'якшувалися, інколи загострювалися, проте завжди мали форму воєнного, економічного, політичного та ідеологічного протистояння.Нові керівники СРСР після М. Хрущова відмовилися від багатьох його новацій, однак зберегли гасло мирного співіснування. Альтернативою співіснуванню могла бути тільки ракетно-ядерна війна.Втім, XXIII з'їзд КПРС у березні 1966 р. взяв курс на більш жорстку, ніж за часів М. Хрущова, зовнішню політику. Економічні ресурси СРСР мали спрямовуватися передусім на досягнення воєнно-стратегічного паритету з країнами НАТО. Негласно навіть ставилося завдання перевищити ці країни за кількістю і якістю озброєнь.Так почалося виснажливе змагання, яке Радянський Союз витримував два десятиріччя. Наслідки його були різними для суперників.СРСР мав переваги, пов'язані з мобільністю командної економіки. Нею можна було маніпулювати, перекидаючи ресурси в потрібні галузі так швидко, як цього бажали у Кремлі. Загальний напрям маніпуляцій був один — колосальні ресурси переміщувалися із сфери споживання у сферу непродуктивного нагромадження. Переможні реляції про виконання п'ятирічних планів не містили в собі найбільш істотної інформації: матеріальні та людські ресурси скеровувалися на виробництво продукції, не потрібної навіть військовим ракет, танків, гармат, боєприпасів тощо. Поточне виробництво працювало на склад. Ефективність ракетно-ядерного потенціалу вимірювалася здатністю знищити вірогідного противника — спочатку один раз, потім два, три і т. д. Коли ці показники були досягнуті, виробництво ракет і бомб не припинилося.Економічно неефективне господарство командного типу не могло конкурувати з ринковою економікою. Остання завжди націлена на задоволення потреб населення, хоча з готовністю виконує державні замовлення воєнного характеру, які добре оплачуються. Внаслідок наявності незрівнянно більшого, ніж в СРСР, загальноекономічного потенціалу країни НАТО практично не страждали від відвернення ресурсів у сферу непродуктивного нагромадження. Водночас в республіках СРСР і країнах радянського блоку колосальний воєнний бюджет руйнівно діяв на народне господарство. Неможливість підвищення життєвого рівня населення внаслідок нескінченної гонки озброєнь загострювала політичну ситуацію.Суперництво наддержав не визначало повністю змісту світових міжнародних відносин. Кожна з них провадила свою політику щодо так званого «третього світу». У 60-х роках США втягнулися у тривалу і, як виявилося, безперспективну війну в Індокитаї. З свого боку СРСР розпочав протистояння з Китаєм, що мало такий самий характер. Щоправда, керівникам радянської зовнішньої політики пощастило з 1966 р. в Китаї розгорнулася кривава, з мільйонними жертвами, політична кампанія, відома під назвою «культурної революції». Величезна країна, зайнята своїми внутрішніми проблемами, на довгий час виключилася з активного міжнародного життя.Для того щоб зберегти контроль над країнами Варшавського договору, компартійно-радянська олігархія штучно підтримувала в них вищий, ніж в республіках СРСР, рівень життя населення. Це досягалося частково за рахунок меншої участі цих країн у витратах на озброєння, частково через більш вигідні для них цінові співвідношення у торгівлі з Радянським Союзом.