В умовах загальнонаціонального піднесення Центральна Рада зробила рішучий крок у розбудові української державності: вона, усупереч волі Тимчасового уряду, проголосила автономію України.
10 червня 1917 року на другому українському військовому з'їзді (2 тис. делегатів) Володимир Винниченко проголосив Перший універсал Центральної Ради. Головний зміст універсалу — проголошення автономії України та українізації, окреслення рис майбутньої національно-культурної автономії.
15 червня 1917 року був створений Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком — перший у XX ст. український уряд.
Другий універсал Центральної Ради
Тимчасовий уряд та консервативні кола Росії засудили Перший універсал Центральної Ради, оголосивши його виявом сепаратизму. На цих позиціях стояли й загальноросійські партії, що діяли в Україні.Уряд готовий був застосовувати проти Ради силу, але його руки зв'язувала політична криза, яка виникла внаслідок багатолюдних демонстрацій, що відбулися 18 червня в Петрограді.
29 червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду в складі О. Керенського, М. Терещенка, І. Церетелі. Вони провели переговори з керівництвом Центральної Ради, у результаті яких обидві сторони пішли на взаємні поступки:
• Тимчасовий уряд зобов'язався визнати Центральну Раду «найвищим крайовим органом управління в Україні»;
• склад Генерального секретаріату мав затверджувати Тимчасовий уряд;
• Центральна Рада зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії та погоджувалася чекати затвердження автономного статусу Всеросійськими установчими зборами.
Підсумки компромісу викладено в документі, який Центральна Рада оформила 3 липня 1917року як Другий універсал.Зміст Другого універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців важливість укладеної угоди істотно знижувалася тим, що:
• не окреслювалася територія, на яку мала поширюватися влада Центральної Ради та її Генерального секретаріату;
• не уточнювалися повноваження Секретаріату, зокрема в його стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду.Без сумніву, Другий універсал був кроком назад проти Першого. Проте політичні здобутки лідерів українського визвольного руху не варто недооцінювати. У Києві М. Грушевський і В. Винниченко говорили про перемогу, яку здобула українська сторона після укладення угоди з Тимчасовим урядом. Російські консервативні кола оцінили цей компроміс як перемогу української дипломатії.Другий універсал був зустрінутий неоднозначно. На знак протесту проти поступок Україні з Тимчасового уряду вийшли міністри-кадети. Спалахнула урядова криза, що поклала початок загальнополітичній кризі та кривавим липневим подіям у Петрограді.3-4 липня 1917 року в Петрограді відбулися криваві сутички між прибічниками більшовиків і Тимчасового уряду. Двовладдя завершилося перемогою Тимчасового уряду та переходом на нелегальне становище більшовиків, які в цих історичних умовах узяли курс на збройне постання. У столиці був запроваджений надзвичайний стан.Усі ці події не могли не вплинути на розвиток Української революції. Тому керівники Центральної Ради були вимушені маневрувати в досить складній і суперечливій суспільно-політичній ситуації.В умовах військової влади, яка, фактично, існувала на території Росії, Тимчасовий уряд, який очолював О. Керенський, почав наступ і в Україні. У серпні 1917 року він видав «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату», яка значно обмежувала права України:
• Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;
• Центральну Раду позбавляли законодавчих прав;
• українську територію звужували до п'яти губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської та Чернігівської).
