Конфлікт у педагогічній взаємодії.

Конфлікт -об’єктивні або суб’єктивні, по-різному усвідомлені протиріччя між людьми зі спробами їх емоційного вирішення.

Існує багато теорій конфлікту, різні погляди на природу конфліктів зарубіжних і вітчизняних учених. І.М. Цимбалюк, досліджуючи проблему конфліктів у педагогічній діяльності, виокремив наступні елементи конфлікту:

• конфліктна ситуація, в основі якої лежить неспівпадіння позицій і поглядів на навчання, виховання та правила поведінки педагога і вихованців;

• конфліктна взаємодія, характер і особливості якої зумовлені специфікою внутрішньо групової структури навчально-виховного колективу, наявністю особистих повноважень, якими володіє педагог;

• вирішення конфлікту, ефективною умовою чого є аналіз педагогом причин, мотивів, що призвели до створення конфліктної ситуації у взаємостосунках.

Характеристика методів погашення конфліктів Досліджуючи конфлікти та їх природу, А.Б. Добрович запропонував низку методів, які сприяють погашенню конфліктів. Ці методи він виокремив у дві групи: прямі і непрямі методи погашення конфліктів.

До прямих методів належать наступні:

• спокійна розмова з кожним ворогуючим по черзі. Керівник запрошує до себе ворогуючих і просить кожного викласти сутність і причини конфлікту. При цьому він унеможливлює будь-яку спробу образи і вимагає лише фактів, а не емоцій. Після цього головуючий викликає обох і оголошує своє рішення на підставі отриманих фактів. Його рішення слугує сигналом: інцидент вичерпано;

• педагог або керівник пропонує конфліктуючим висловити свої претензії один до одного у групі, на зборах, після чого оголошує своє рішення, яке вважається об’єктивним і оголошується від групи;

• розведення конфліктуючих по різних класах, приміщеннях тощо.

Проте бувають випадки, коли прямий вплив на конфліктуючих лише погіршує їх становище. У таких випадках доцільніше користуватися непрямими методами погашення конфліктів, до яких А.Б. Добрович відносить:

• принцип «виходу почуттів». Згідно з цим принципом, якщо людині дати без перешкод вивільнити свої негативні емоції, то поступово вони замінюються на позитивні;

• принцип «емоційного компенсування». Він полягає в тому, що людині, яка звертається до іншої людини зі скаргами на ворогуючу особу, треба надати підтримку (навіть якщо вона не має рацію), чим і буде «емоційно скомпенсовано» її погіршений душевний стан. За таких умов в ображеної особи часто з'являється бажання піти на примирення;

• принцип «авторитетного третього». Цей принцип полягає в погашенні конфлікту двох ворогуючих сторін третьою, авторитетною для обох, особою, що є незалежний і об’єктивним експертом або випадково торкається теми конфлікту в розмові й висловлює своє рішення;

• принцип «оголення агресії». Він являє собою навмисне зведення двох конфліктуючих осіб і надання їм можливості висловити свою неприязнь одне до одного. На людях слід це робити в замаскованому вигляді: у спортивному змаганні, диспуті, грі тощо. Пряма форма «оголення агресії» передбачає використання принципів, зазначених нижче;

• принцип «примусового слухання опонента». В основі цього принципу - вимога психолога (педагога) повторити останню репліку опонента перш ніж йому відповісти. Ця вимога примушує їх до уважного слухання одне одного й підвищує їхню самокритичність;

• принцип «обміну позицій». Сутність цього принципу полягає у тому, що під час суперечки опонентам надається інструкція уявно помінятися місцями і продовжувати розмову. Цей метод допомагає конфліктуючим об’єктивно поглянути на сварку очима опонента;

• принцип «розширення духовного горизонту» конфліктуючих. Цей принцип полягає у протоколюванні або аудіо- чи відеозаписі сварки, який потім відтворюється. На фоні відтворення сварки психолог (педагог) аналізує її, показуючи егоїзм і необ’єктивність почутих аргументів. Як правило, опоненти пригнічені тим, що побачили і почули, оскільки розуміють, що

 

поводили себе непристойно. Аналіз закінчується закликом керівника прагнути до більш високих спільних цінностей.

Окрім психологічних особливостей, варто ще враховувати й суто педагогічні. П.М. Щербань дає наступні поради вчителям з розв’язання конфліктних ситуацій і запобігання їх:

• завжди пам’ятайте: урок - не найкраще місце для з'ясування стосунків;

• учитель зобов’язаний добре знати учнів класу, їхні вікові та індивідуальні особливості й знаходити різноманітні форми взаємодії з ними. Намагайтеся називати учня по імені навіть тоді, коли ви сердитесь на нього;

• педагог має добре знати «важких» учнів і тих, хто погано навчається, виявляти до них увагу, вчасно надавати допомогу в засвоєнні навчального матеріалу;

• не можна карати учнів за поведінку незадовільними оцінками - це призведе до зниження інтересу до навчання й до особистісного конфлікту;

• будьте вимогливими, проте навіть за незначних успіхів учнів щедрими на похвалу. Дотримуйтесь правила: учня краще похвалити, ніж покарати. Хвалити слід у присутності колективу, а зауважувати наодинці;

• у разі виникнення конфліктної ситуації слід вчасно зупинитись, не вживати різних слів, не підкреслювати негативних якостей учня, не дорікати за негаразди в сім'ї, не висміювати перед однолітками;

• не допускайте конфлікту з учнями, а якщо він все ж таки виник, не затягуйте його, а йдіть на розумний компроміс, не звертаючись по допомогу до колег та керівників школи.

Досліджував природу конфліктів і англійський психолог К. Томас. Він висунув свою концепцію щодо виникнення конфліктів та дослідив схильність особистості до конфліктної поведінки, виходячи із стратегій взаємодії. Стратегії поведінки передбачають вміння імпровізувати, виходячи із найрізноманітніших ситуацій, що складаються в процесі професійної діяльності педагога. В сучасній психолого-педагогічній літературі виокремлюються 5 таких стратегій.

1. Конкуренція, або суперництво, прагнення стати центром ситуації. За цієї позиції погляди, потреби інших учасників не сприймаються як значущі. Той, хто діє, наполягає на своїй думці, рішенні, поведінці як єдино правильних, ігноруючи решту міркувань.

2. У позиції уникнення людина намагається відсунути появу конфліктної ситуації якомога далі, сподіваючись, що все розв'яжеться само собою, або виходячи з принципу, що „поганий мир кращий за добру сварку”.

3. При стратегії пристосування йдеться про взаємне прилаштування партнерів. Це означає, що людина прагне діяти з іншою людиною, не відстоюючи своїх інтересів, погоджується робити те, що хоче інша.

4. Головною ознакою стратегії співробітництва є прагнення разом з партнером підійти до ефективного розв'язання ситуації, конфлікту. Ця стратегія зумовлює підхід до конфлікту з урахуванням інтересів, потреб обох сторін, пошук взаємовигідних результатів і шляхів їхнього досягнення. Ця стратегія є найефективнішою для взаєморозуміння, налагодження добрих стосунків. Але для втілення вона потребує більше часу, ніж інші стратегії, додаткових зусиль.

5. Компроміс - це схильність не загострювати ситуації у конфлікті. При цьому обидві сторони частково задовольняють власні потреби та бажання партнера, нібито обмінюючись своїми поступками в пошуках компромісного рішення, якого й досягають з найменшими втратами для кожного.

Використання тієї чи іншої стратегії зумовлюється реальними передумовами взаємодії. Жодна з них не може розглядатися як однозначно корисна чи шкідлива.

Стратегія конкуренції, до якої систематично звертається вчитель під час розв’язання складних ситуацій, може призводити до виникнення у довколишніх почуття відчуженості, втрати тісних емоційних стосунків, блокувати активність учнів, розвиток їхньої самостійності. Проте стратегія конкуренції найкорисніше виявляється в таких ситуаціях:

• результат є дуже важливим для вчителя, він знає, що впровадження його рішення поліпшить ситуацію;

• педагог має кращі можливості для прийняття і впровадження відповідного рішення;

• педагог перебуває у критичній ситуації, що потребує миттєвого реагування;

• педагог не може дати зрозуміти іншим людям, що розгубився, потрапив у безвихідь. Стратегія уникнення, коли вона стає стилем розв’язання ситуацій, не усуває

суперечності, що спричинила конфлікт. Проте ця стратегія може бути корисною в таких випадках:

• порушена проблема не дуже важлива, вчитель не хоче витрачати сили на її розв’язання;

• педагог відчуває, що не має рації, і розуміє слушність позиції іншої людини;

• партнер має більшу владу і не бажає поступатися;

• напруженість ситуації дуже велика, треба зупинити нагнітання негативних емоцій;

• для розв’язання проблеми немає достатньої інформації або приймати рішення поспіхом немає потреби.

Стратегія пристосування може мати негативні наслідки для розвитку особистості вчителя. Звикнувши пристосовуватися до інших, він може втратити почуття самоповаги. Крім того, прагнення однобічно розглядати конфлікт може призвести лише до погіршення взаємин. Найкориснішою ця стратегія може бути за таких умов:

• педагог прагне зберегти мир, добрі стосунки з партнером;

• педагог знає, що відповідний результат дуже важливий для іншої людини;

• педагога не дуже хвилює те, що сталося, результат;

• педагог знає, що в цьому випадку рацію має інша людина.

Співробітництво як стиль взаємодії у психологічному плані є найефективнішим, але її впровадження ускладнюється тим, що учень не завжди має змогу взаємодіяти як рівний. Тому вчитель мусить не лише сам прагнути до взаємодії, а й створювати умови для залучення до цього процесу учня, подолання його опору або невміння чи небажання взаємодіяти. Співробітництво є найдоцільнішим в таких ситуаціях:

• коли розв’язання проблеми є справою дуже важливою для обох сторін;

• між ними встановлені або повинні встановитися тісні, тривалі, взаємозалежні стосунки;

• педагог має час на розв’язання проблеми;

• особи, втягнуті в конфлікт, мають однакові сили, владу та можливості.

Компроміс як стиль вирішення життєвих проблем, тобто відмова від досягнення значущих для людини результатів, не минає безслідно; оступаючись в усьому, вона не заявляє про себе як про рівноправного партнера у взаємодії. Однак стиль компромісу може бути й корисним, особливо в таких ситуаціях:

• педагог бажає якомога швидше вирішити проблему, але у нього бракує часу на подолання опору іншої людини;

• обидві сторони мають однакову владу, але протилежні інтереси;

• педагога може задовольнити часткове розв’язання проблеми;

• компроміс дає змогу зберегти стосунки;

інші підходи до розв’язання проблеми виявилися неефективними.