Визначіть особливості процесу Входження України до складу СРСР

Території усіх республік, що увійшли до Союзу, свого часу були об’єднані в межах Російської імперії. Між ними існували тісні економічні зв’язки, спеціалізація економічних районів, своєрідний розподіл праці. Розроблений Сталіним проект передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР.Ленін запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік принцип рівних прав у складі федерації. Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, який умовно можна поділити на кілька етапів.

І етап (1919 –1920 р.) – утворення „воєнно - політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави. Це по суті, стало першим реальним кроком до відновлення унітарної держави

II етап (1920 –1922 р.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету.

III етап (1922 –1925 р.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності. Отже,остаточна ліквідація державного суверенітету України відбулася не в момент утворення СРСР (грудень1922), а дещо пізнішеі пов’язана головним чином з прийняттям нового тексту Конституції УСРР. Проте втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації завоювань українського народу, тотальної руйнації атрибутів державності. Про це свідчать визнання територіальної цілісності України, існування в республіці

Висновок:Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, "добровільно" передавалися Союзу РСР. Це ярмо український народ вимушений був тягти протягом майже 70 років.

Охарактеризуйте Політичне і соціально-економічне становище України після завершення революції та громадянської війни

Після завершення революції і громадянської війни політичне і соціально – економічне становище України було надзвичайно важким. Майже 7 років воєн і громадянської смути довели Україну до стану руїни. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво товарів.Не працювали цілі галузі виробництва.Проводилася націоналізація всієї промисловості й торгівлі, на селі запроваджувалася продрозкладка, за якою селянам залишали мінімальні норми продовольства, решта ж конфісковувалась державою. Заборонялася приватна торгівля і запроваджувався розподіл продуктів за картковою системою, вводилася обов’язкова трудова повинність. Економічна і політична криза ще більше поглибилася, зростало безробіття.

Ситуацію ускладнили катастрофічна засуха і голод, який стався в Україні у 1921–1922 рр. Головною його причиною були не лише засуха, але й наслідки політики „воєнного комунізму”, тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України. Лютувала епідемія холери.Поряд з труднощами соціально-економічного характеру назрівала і соціально-політична криза. Розпочалися селянські повстання проти політики радянської влади, зокрема виступила армія Махно, застрайкували робітники. Загострилися суперечки в більшовицькій партії щодо шляхів подальшого розвитку країни.Таким чином, хоч ці виступи нещадно придушувались, проте стало очевидним, що політику „воєнного комунізму” необхідно міняти і йти на поступки, особливо селянам.