Дайте визначення поняття "історико-етнографічний регіон",охарактеризуйте основні етапи формування українських історико-етнографічних регіонів.
Історико-етнографічний регіон – певний регіон, у населення якого історично склались схожі культурно-побутові і етнопсихологічні особливості.
Процес районування України включає кілька етапів. Перший (VI—X ст.) — це формування переважно племінних утворень, зафіксованих у самоназвах населення: поляни, сіверяни, древляни, білі хорвати, дуліби, уличі, тиверці та ін.Другий етап (X—XIV ст.) характеризується дробленням давньоруської держави на окремі землі та князівства. Основною одиницею районування стала земля — територіально-політичне утворення, яке спочатку підлягало центральній владі, а в подальшому, зі здобуттям «княжого столу» поступово ставало незалежним. Основними з таких земель були Київщина, певною мірою Переяславщина, а також Чернігівщина, Сіверщина, Галицька земля, Холмщина, Поділля, Волинь, Прикарпатська Русь, Брацлавщина.Здобуття окремими краями України статусу землі означало не тільки їхню певну суверенність, а й специфічність культури та побуту їхнього населення, яке мало свої особливі закони та звичаї, національні права і переваги тощо
Розкрийте зміст основних концепцій походження українського етносу.
Існують 3 основні історіософські концепції щодо походження та часу виникнення українського народу.
1) Великодержавна шовіністична концепція.Її основи заклав Інокентій Гізель. Він доводив, що українського народу взагалі не існувало, його історія подається як складова частина історії російського народу. Він, а також інші представники цієї концепції: Карамзін, Погодін, Соловйов виводили походження Російської держави від Київської Русі, потім Велике князівство Володимира Суздальського, Московська держава.. Погодін вважав що до середини XIII ст. на території України проживало великоросійське населення, які після навалу відійшли на Наддніпрянщину. Українці з'явилися тільки у XV ст. з появою козаків. Ця концепція існувала до 1917 року.
2) Радянська концепція (1917-1991 рр.). ця концепція стверджувала спільне походження трьох слов'янських
- українського, російського та білоруського, що розвивалися в часи Київської Русі на її території.
Історія українського народу ділилася на 2 етапи:
початок ХІІІ ст. - перша половина XVII ст. - становлення та формування української мови та народу;
кінець XVII ст. - XIX ст. - закінчення становлення.
3) Автохтонно-автономістична концепція. Представники: Костомаров, Грушевський. Український народ е автохтоном на своїй території, тобто такий, що з самого початку виник, проживає на цій території, що і зараз. Корені його йдуть з трипільської культури. Українці старші за роком виникнення ніж російський народ. Також працю по історії України написав Грушевський. Він вважає, що Київська Русь -лише частина Української держава та, що руської історії ніколи не існувало, не існує і зараз. Він вперше в історіографії бачив цілковито сформований український народ. За Грушевським предками українців були анти.
Охарактеризуйте політичний устрій та систему управління держави Антів.
Крім загальної назви “слов’яни” стародавні писемні джерела називають їх венедами, склавинами, антами, полянами та ін. Анти були найчисленнішою групою народів, навколо яких утворився Антський союз племен.
Основою економіки антських племен було орне хліборобство. Соціальна диференціація антського суспільства зумовила зародження державної структури, на чолі якої стояли зверхники – царі. Псевдо-Маврикій пише, що анти не мали єдиного глави держави. За Менандром південні слов’яни наприкінці Vст. корилися волі князів, а всіх їх очолював Давріт. З ним і “найважливішими князями слов’янського народу” вів переговори аварський каган Ваян, прагнучи підкорити собі слов’ян. З розповіді Менандра вимальовується державна організація південних слов’ян з її ієрархічною структурою влади: під зверхністю Давріта перебували князі, які правили на місцях. З цього випливає, що влада антських царів не була абсолютною. Царі разом з князями, які очолювали княжіння, вирішували питання зовнішніх зв’язків і проблеми внутрішні. Князі радилися із своїми народами. Це дало грецьким авторам твердити що анти “живуть у народоправстві”. Ця демократія антів мало чим відрізнялася від попередніх періодів розвитку українського суспільства. Народні збори віче вирішували найважливіші громадські справи. Найактуальнішим для них була оборона. Для захисту вони утворювали військо, будували земляні вали, чинили інші військові дії. Антське суспільство можна характеризувати як військово-демократичне, яке відродилося після занепаду Скіфської держави.
