ПЛАН
Вступ
Структура соціології
Спеціальні і галузеві соціологічні теорії:
Економічна соціологія
Соціологія політики
Соціологія сім’ї
Соціологія релігії
Соціологія особистості
ВСТУП
Соціологія є наукою про суспільство. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів - це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство "тут і тепер", і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору - крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство - дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства - область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самими людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя - взаємодія людей, а індивід і група - сукупність соціальних зв’язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття "соціальний" має кілька значень:від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв’язку. Соціальний зв’язок - те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.
Структура соціології
Складність суспільства, різноманітність процесів, явищ, що зумовлюють його життєдіяльність, потребують багаторівневої системи соціологічного пізнання соціальної реальності. Відповідно до цього формується багаторівнева структура соціологічної науки.
Структура соціології — це певний спосіб упорядкування системи знань про суспільство як динамічно функціонуючий соціальний організм.
Є велика кількість способів класифікувати за різними критеріями соціологічні знання, але найпростішим є поділ соціології на відносно самостійні галузі знання: теоретичну соціологію і практичну або прикладну соціологію, які відрізняються між собою не об’єктом чи методом досліджень, а метою, які ставить перед собою соціологія, і які вирішує завдання: теоретичні чи практичні.
Теоретична соціологія зосереджує увагу на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов’язаних з формуванням знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концептуальних основ соціології, методів соціологічного дослідження. Концепції і теорії, які вона розробляє, відповідають перед усім на питання: «що пізнається?» (об’єкт), «як пізнається» (метод), пов’язані з вирішенням гносеологічних завдань.
Прикладна соціологія — практична частина соціологічної науки про специфічні закони становлення, розвитку та функціонування конкретних соціальних систем, процесів, структур, організацій та їх елементів. Вона вивчає процеси, які відбуваються в певних соціологічних підсистемах, конкретних соціальних спільностях, організаціях. Вона ставить завдання знайти засоби для досягнення практичних цілей суспільства, шляхи і способи використання пізнаних теоретичною соціологією засобів.
Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім’ї, що безпосередньо орієнтована на вирішення соціальних проблем.
У структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні:
· Загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;
· Спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня;
· Первинне узагальнення даних конкретно-соціологічних досліджень.
Загальносоцілогічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця людини в ньому. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв’язків з іншими явищами.
Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, аніж загальносоціологічні. Вони торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп та інститутів, поєднують у собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження.
Галузеві соціологічні теорії — галузі соціологічного знання, які постають на межі власне між соціологією та іншими науками: економікою, правознавством, політологією тощо. Так, галузевими називають економічну теорію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини тощо.
Спеціальні соціологічні теорії — галузі соціологічного знання, які вивчають, насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, молоді) соціальні інститути (соціологія сім’ї, соціологія освіти), соціальні процеси (соціологія конфлікту, масової комунікації, злочинності, самогубств).
Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об’єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використані у розв’язанні актуальних проблем розвитку суспільства.
Структуру соціологічного знання можна зобразити такою схемою:
ЗАГАЛЬНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ
Спеціальні соціологічні теоріїГалузеві соціологічні теорії
соціологія особистості соціологія культури
соціологія сім'ї соціологія політики
соціологія молоді соціологія праці і управління
соціологія міста соціологія дозвілля
соціологія села соціологія виховання
соціологія класу, стану соціологія освіти
соціологія нації соціологія соціальних відхилень
Загальноприйнятим в соціології є поділ громадянського суспільства на чотири основні сфери життя: економічну, соціальну, політичну і духовну. Залишаючи за собою соціальну сферу як основне поле соціологічного аналізу явищ і процесів, що тут відбуваються, соціологія все ширше і глибше проникає в економіку, політику і культуру, досліджуючи взаємопов'язані процеси і явища, які мають соціологічне забарвлення, людську специфіку. Виходячи з цього, в даній частині спеціальні соціологічні теорії, а також ряд галузевих соціологічних теорій розглядаються автором схематично - за умовним віднесенням їх до тієї чи іншої сфери суспільного життя.
Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, ніж загально-соціологічні. Загальна мета їх досліджень полягає в тому, щоб на основі використання статистичних матеріалів, даних емпіричних досліджень та іншої інформації одержати вичерпне уявлення відносно вказаних сфер суспільного життя або ж їх окремих сторін, а також зробити науково обґрунтовані висновки на рахунок оптимального вирішення наявних проблем, в тому числі пов'язаних з підвищенням ефективності управління суспільними процесами.
Як правило, для осмислення суспільних явищ і процесів з більш широких позицій представники спеціальних і галузевих соціологічних теорій вважають можливим, а нерідко і необхідним, звернення до загально-соціологічних теорій. Проте і в цьому випадку головна увага приділяється тій сфері життя суспільства, в якій ці події відбуваються, перш за все аналізу механізми функціонування цієї сфери, процесів, що в ній відбуваються, а також розв'язанню специфічних соціальних проблем.
У відповідності з своєю природою спеціальні і галузеві соціологічні теорії органічно поєднують в собі теоретичні і емпіричні (тобто спрямовані на аналіз поточних практичних проблем) рівні дослідження. Ці теорії обґрунтовують способи безпосереднього практичного впливу людей на ті чи інші сторони їх життя, виробничої, соціальної, політичної, духовно-культурної діяльності, їх суспільного, сімейного і особистого побуту. Вони також обґрунтовують шляхи поліпшення діяльності різних соціальних інститутів та спільностей. Іншими словами, спеціальні і галузеві соціологічні теорії спрямовані на вирішення практичних проблем сьогодення і найближчого майбуття.
Кожна галузь соціології тією або іншою мірою розроблена зусиллями науковців різних країн. Завдання полягає в тому, щоб засвоїти все позитивне, що тут досягнуто, адаптувати соціологічні напрацювання вітчизняних соціологів до західної соціології і навпаки.
Подальший розвиток спеціальних і галузевих соціологічних теорій дає можливість предметного аналізу різних галузей суспільного життя, соціальних процесів, діяльності людей і функціонування соціальних інститутів. В підсумку можна одержати дані, які мають вагоме теоретичне і практичне значення.
СПЕЦІАЛЬНІ І ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ
Економічна соціологія - спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає економічні процеси, економічні відносини, явища економічного життя суспільства, його різні сфери, соціальні інститути і спільності, соціально-економічні процеси у сфері економіки і господарства, взаємодію економічної і соціальної сфер, економічної і споживацької діяльності і поведінки індивідів і соціальних груп.
Потреба в появі такої інтегративної міждисциплінарної теорії викликана перш за все наявністю проблем, що не можна розв'язати лише з позицій однієї економічної чи соціологічної науки.
Визнання економічної соціології у світовій науці відбулось лише в другій половині 50-х — на початку 60-х рр. XX ст., що стало можливим завдяки працям Т. Парсонса та Н. Смелзера "Економіка і суспільство. Наука про інтеграцію економічної і соціальної теорії" (1956 р.) і "Соціологія економічного життя" (1962 р.), в яких сформульовані такі методологічні висновки щодо інтеграції двох теорій:
ü економічна теорія — це частковий випадок теорії систем і теорії соціальної дії;
ü обмін між економічною підсистемою суспільства та іншими підсистемами - це обмін діями за принципом "внесок — результат";
ü за тим самим принципом взаємодіють і індивіди;
ü конкретний економічний процес завжди зумовлений неекономічними факторами;
ü економічна теорія — це гілка поведінкових наук.
Згідно соціологічної парадигми американського соціолога Г. Бекера, якому належить перша праця з економічної соціології, всі види соціальної поведінки можна звести до трьох таких ознак: оптимізація поведінки, її ринковий характер, наявність стійких упереджень. За парадигмою, яку запропонували американські соціологи Вайт, Вудворт, Арджіріс, економічних або соціологічних змінних замало для розуміння механізмів функціонування соціально-економічної системи. Вони додають до них психологічні характеристики, мотиви особистісної поведінки, відмовившись від таких надособистісних категорій, як "товар", "вартість", "праця". В основі підходу американських соціологів М. Клеланда, Дж. Еткіна, Дж. Катопа покладено соціологію експектацій (очікувань), а центральною категорією виступає "досягнення" — як головний мотив підприємницької діяльності.
Об'єктом економічної соціології є взаємодія двох основних сфер суспільного життя - економічної і соціальної, відповідно взаємодія економічних і соціальних процесів, а предметом вивчення — соціальні механізми регулювання економічних відносин.
Основними категоріями, якими оперує економічна соціологія, є: "економічні відносини ", "соціальні відносини ", "економічне життя ", "економічна сфера ", "соціальна сфера", "соціальний механізм регулювання економіки", "економічна діяльність", "економічна поведінка", "економічне мислення", "економічна свідомість", "економічна культура", "економічні інтереси", "соціальна політика", "сфера споживання", "споживча діяльність", "споживацька поведінка " та ін.
Економічна соціологія — це перш за все соціологія економічних відносин. Економічні відносини вона визначає як різновид суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованою на забезпечення насамперед матеріальних потреб людського життя та на досягнення певних соціальних переваг і цілей. Виникають економічні відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг на базі їхніх економічних інтересів. Як зазначає український соціолог В. І. Тарасенко, основними соціальними функціями економічних відносин є:
ü забезпечення й обслуговування руху матеріального багатства в суспільстві (вироблення, використання і повернення його в природу у вигляді різних опрацьованих елементів);
ü відтворення й утвердження людини як носія суспільних відносин;
ü майнове розшарування суспільства;
ü організація і стабілізація спільного життя людей.
Суб'єктами — носіями економічних відносин, як і будь-яких інших видів соціальних відносин, є окрема людина або мала чи велика група людей. Вони ж є й об'єктами цих відносин. Тому економічні відносини існують як суб'єктно-об'єктивне співвідношення. Зміст економічних відносин становить відповідна економічна діяльність і економічна поведінка людей, що є проявом їхнього економічного життя.
Отже, економічна соціологія, або соціологія економічних відносин, як специфічна галузь соціологічного знання характеризується своїм предметом і системою категорій, яка відбиває основні соціально-економічні закономірності та тенденції. Її особливість полягає в тому, що вона забезпечує цілісне вивчення економіки як складної системи, в якій функціонують соціальні суб'єкти економічної діяльності. Активність соціальних суб'єктів, від якої залежать результати економічного розвитку, обумовлена такими чинниками:
ü станом і регулятивними можливостями їх економічної культури;
ü місцем і роллю тих чи інших соціальних груп в структурі економічних зв'язків;
ü динамікою їх переміщення і ієрархії цієї структури в залежності від принципів організації зв'язку і пластичності їх власних соціальних стереотипів;
ü здібностями спеціальних соціальних механізмів регулювати економічні відносини.
Значення економічної соціології полягає в тому, що до традиційних об'єктів економіки (праці, речей, фінансів) додаються феномени позаринкової природи — сфери послуг і цінностей культури, почуття добробуту. Економічна соціологія має стати методологічною основою для посилення соціологізації економічного життя, надання виробництву "людського обличчя", а економічній політиці - більш гуманної спрямованості.
Нині вітчизняна економічна соціологія спрямовує свою увагу до ще не вивчених соціальних наслідків переходу до ринкових відносин, відточує свій методологічний і методичний інструментарій, необхідний для вивчення цих наслідків, про що свідчить, зокрема, видання Інститутом соціології HAH України першого навчального посібника "Економічна соціологія".
Соціологія політики - галузь соціології, яка вивчає взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами суспільного життя, політичних інститутів з іншими соціальними інститутами. Якщо наука про політику (політологія) досліджує політичне життя у всіх його багатоманітних проявах - від сутності влади, її природи і до конкретних форм її прояву і інституціоналізації, то соціологія політики - це наука про взаємодію - соціальних спільностей, політичних інститутів і громадян з приводу відносин влади і політичного впливу в суспільстві. Основне завдання соціології політики полягає в тому, щоб виявити, за яких соціальних умов формується той або інший політичний порядок і які соціальні підвалини його відтворення. В коло цих умов попадають:
ü взаємодії соціальних спільностей;
ü структура соціальних інститутів, типи і форми соціальних рухів;
ü характер традицій, який забезпечує відтворення даного соціального і політичного порядку.
Проте соціологія політики взаємодіє не лише з політологією, але й з іншими теоретичними дисциплінами — політичною психологією, економічною теорією, теорією держави і права, теорією міжнародних відносин, а також з політичною географією, політичною біологією, які набули визнання останнім часом.
Сучасні уявлення про соціологію політики складались в процесі еволюції політичної думки, накопичення знань, вдосконалення методів політичної практики. Як спеціалізована галузь соціологія політики утверджується лише в 30 - 50-х pp. XX ст. Проте її предметна галузь і соціологічне бачення політики і влади були позначені ще давньогрецькими мислителями, перш за все Платоном і Аристотелем. Останній зробив особливо помітний внесок у створення підвалин соціологічної теорії держави.
Загальнотеоретична частина соціології політики визначає у найзагальніших поняттях соціальні основи і соціальні дії (сила, мета, наслідки) влади, яка встановилася у суспільстві. Отже, тут вступають у силу закони і гіпотези, які пояснюють генетичні і функціональні залежності між політичними та неполітичними суспільними явищами. Ця частина соціології політики є саме політичною соціологією, яка розуміється як загально-соціологічна теорія політики. Вона знаходить застосування у спеціальних розділах соціології політики, які займаються описом і аналізом окремих галузей політичного життя.
До спеціалізованих розділів соціології політики належать:
ü соціологія політичних партій, громадських об'єднань і рухів;
ü соціологія держави та її окремих інститутів (наприклад, представницьких органів, армії та ін.);
ü соціологія політичної культури, в тому числі громадської думки і політичної ідеології;
ü соціологія політичної поведінки;
ü соціологія електорату;
ü соціологія влади;
ü соціологія міжнародних політичних відносин та ін.
Кожний з цих розділів можна було б трактувати як самостійну галузь, наприклад, як соціологію сім'ї, села, вільного часу тощо. Існують дослідження, присвячені соціології партії або армії, та наукові заклади, які спеціалізуються в даних галузях. Це водночас не змінює становища речей, якщо йдеться про статус таких дисциплін у межах соціології політики. Вони є частиною цілого, яке об'єднує загально-соціологічну теорію політики й окремі соціологічні піддисципліни, що аналізують політичні відносини.
Предметом вивчення соціології політики є такі питання:
ü яким чином взаємодія соціальних спільностей відбивається на характері і способах функціонування політичних інститутів;
ü в якій мірі політичне нормування впливає на усталеність структури;
ü як характер процесів інституціоналізації спільності змінює її політичний статус в суспільстві;
ü якою є соціальна база того чи іншого політичного порядку;
ü якими мають бути соціальні підстави переходу від одного політичного ладу до іншого та ін.
Важливим аспектом соціології політики є дослідження соціального механізму влади та її впливів у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Саме вивчення механізму перетворення соціального у політичне, зокрема, формування із соціальної спільності механізму суб'єкта, відрізняє соціологію політики від інших політичних дисциплін.
Основними поняттями соціології політики є: "політика", "політична влада", "політичний суб'єкт", "політичне життя", "політична культура", "політична свідомість", "політичні відносини", "політична діяльність", "політична система", "держава", "політична партія", "політичний процес", "політична соціалізація", "політичні рухи" та ін.
Політика - специфічна галузь людської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй тощо; вони стикаються, протиставляються чи збігаються, відбувається безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можуть привести їх до певного компромісу та узгодженості. Проте політика - не тільки сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення і протиборства, а й спосіб певної субординації даних інтересів, підпорядкування їх началу, яке є найбільш значущим, а отже, і обов'язковим для всього загалу. Йдеться про політичну владу. Боротьба за завоювання і здійснення влади - це основний зміст політики, а тому й основне питання, яким займаються науки, що вивчають її, в тому числі і соціологія політики.
Соціологія політики вивчає суть влади, її природу і прояв з погляду конкретної людини, організацій та об'єднань. Саме тому для неї предметом особливої уваги є розгляд особистості як суб'єкта політичного життя, бо кожна людина в суспільстві - об'єкт політичних відносин.
Соціологія права
Право - частина соціального контролю, виражає основні постулати даного суспільства, що спираються на особливе, державне забезпечення.
Право - це система встановлених чи санкціонованих державою загальнообов'язкових соціальних норм, що регулюють дії, поведінку і стосунки людей (їхніх груп, державних і суспільних органів, організацій і установ) і забезпечених державним примусом чи його погрозою.
Соціологія права вивчає не все у праві і не право, узяте саме по собі, а соціальне в праві, взаємодію соціального і правового, тобто соціальну обумовленість права, соціальні умови й основи його дії і соціальну роль права. Іншими словами, у завдання соціології права входить дослідження права як важливого елемента соціальної системи, його взаємодії з іншими соціальними структурами, тобто з'ясування, зокрема, того, як, з одного боку, у суспільстві виникає і визріває соціальна потреба в правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин і як у процесі такого регулювання відбиваються особисті, групові і суспільні інтереси; а з іншої, як здійснюються соціальні функції права, яким чином і наскільки ефективно під впливом права в суспільстві відбуваються ті чи інші соціальні зміни.
Соціологія права, у свою чергу, неоднорідна і має досить складну внутрішню структуру, пов'язану насамперед із системою самого права (соціологія державного (конституційного) права, карного, цивільного, сімейного, адміністративного й іншого права).
Значення соціології права визначається тим, що вивчення права ще і з позицій соціології істотно розширює можливості повніше і глибше пізнати його властивості і закономірності розвитку і функціонування. Орієнтація соціології права на вивчення зв'язку і взаємодії права із соціальною реальністю дозволила спростувати чи серйозно змінити багато уявлень, що затвердилися в догматичній юриспруденції. Соціологія права покликана розкривати роль і значення різних соціальних факторів на формування і дію права, покликана показати, що за юридичним законодавцем стоїть соціальний законодавець, а за нормами права найчастіше- більш приватні інтереси і т. п. Вона виявляє відсутність реальної дії того чи іншого закону чи його неефективну дію.
Практично прикладне значення соціології права пов'язане із її важливою роллю в обслуговуванні законотворчості і правозастосування, у прийнятті правових рішень.
Соціологія сім’ї - це спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї, шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах.
Найважливішими об'єктами вивчення соціології сім'ї є шлюб і сім'я. Шлюб - це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов'язки. При оформленні шлюбу практикується укладання шлюбного контракту. За процедурою шлюбної церемонії шлюби поділяються на громадський і церковний. На фоні загального зростання соціальної напруги у нас поширюються такі феномени шлюбно-сімейних відносин, як фіктивний шлюб, фіктивне розлучення, конкубінат та ін.
Залежно від форми шлюбу виділяють: моногамію і полігамію, яка, у свою чергу, існує у формі полігінії (шлюб між одним чоловіком і кількома жінками), або поліандрії (шлюб однієї жінки з кількома чоловіками). Крім того, відрізняють шлюби ендогамні (укладаються в межах власної, але більш широкої спільності) і екзогамні (в силу необхідності вимушені укладати шлюб з партнером, який належить до інших груп).
Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує.
Щодо типів сім'ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім'я (від лат. nucleus — ядро). Така сім'я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї - розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім'ї батьків виділяють повну сім'ю (коли є обидва члени подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків.
Досліджуючи шлюбно-сімейні відносини, соціологія сім'ї використовує такі категорії: умови та спосіб життя, структура сім'ї її функції, спосіб мислення (сімейна ідеологія), етапи життєвого циклу сім'і.
Під структурою сім'ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету та ін. Виділяють так звану авторитарну структуру і у зв'язку з цим авторитарні сім'ї, які характеризуються жорстким підкоренням дружини - чоловікові, а дітей - батькам. Демократичні сім'ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов'язків у вихованні дітей тощо. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права й обов'язки подружжя, батьків і дітей один до одного.
Можна виділити чотири основні ролі індивіда - члена сім'ї: щодо суспільства в цілому (роль члена суспільства), виробничої діяльності індивіда (роль виробника), за його неформальними контактами з друзями, знайомими, сусідами (роль товариша) і з родичами (сімейна роль). У вивченні сімейно-шлюбних відносин доцільно конкретизувати роль членів сім'ї і розглядати їх зв'язок з іншими, позасімейними ролями.
Соціологія сім'і та шлюбу вивчає досить широке і різноманітне коло питань:
ü типи соціальних, відносин, характерні для сім'ї;
ü фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;
ü зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;
ü суспільні функції сім'ї, її структуру та особливості як соціального інституту, психологічної групи;
ü мотивацію шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньо-сімейних конфліктів;
ü інтеграцію та дезінтеграцію сім'ї;
ü історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку;
ü умови життя сім'ї та ін.
Перебуваючи у тісному взаємозв'язку із соціальним організмом, будучи його невід'ємною частиною, сім'я неминуче реагує на будь-які позитивні й негативні зміни у всій соціальній системі, підпадаючи під її вплив. Водночас вона сама впливає на її функціонування і розвиток. Спад виробництва, інфляція, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, що стали прикметами нашого життя, сприяють виникненню деяких негативних моментів у функціонуванні і розвитку сім'ї, послабленню її стабільності. Радикальні реформи щодо оздоровлення економічного, соціально-політичного та духовного життя нашого суспільства позитивно впливатимуть на зміцнення сім'ї, збагачення її соціальних функцій.
Водночас розвиток сім'ї, зміцнення її і стабілізація — справа не тільки держави і суспільства, а й кожної подружньої пари, оскільки суспільство не може передбачити всі конкретні нюанси обстановки в сім'ї тієї чи іншої людини.
Соціологія релігії - одна із галузей соціології, об'єктом дослідження якої є різні релігійні феномени.
В сучасній соціології релігії можна виділити два рівня вивчення релігійних феноменів:
ü теоретичний, який розглядає релігію як цілісну підсистему і виявляє її взаємодію з іншими соціальними структурами, визначає її соціальну природу, місце і роль в суспільстві, "соціальні функції" і її внутрішню структуру;
ü емпіричний, на якому вивчається релігійність соціальних і демографічних груп, окремих особистостей, норми і цінності різноманітних релігійних спільностей, їх організацій, вплив приналежності до тієї чи іншої конфесії на життєві позиції і спосіб життя людей, процеси сакралізації і секуляризації та ін.
Предметом соціологічного аналізу, який здійснює соціологія релігії як галузева соціологічна дисципліна, може бути як релігія в цілому, так і окремі її елементи: релігійні групи і організації, релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійна психологія, громадська думка про релігію і церкву, церковно-громадські рухи, конфесійно-орієнтовані політичні партії, вплив релігії на поведінку людей в різних сферах суспільного життя і т. д.
З соціологічної точки зору під релігією розуміють систему вірувань і ритуалів, на основі яких група людей пояснює те, що вважає надприродним і священним. До релігійних організацій відносять церкву, деномінацію і секту.
Церква тісно пов'язана з суспільством і діє в нутрі нього. В Україні як основні функціонують такі церкви: греко-католицька, римо-католицька, православна (з трьома її гілками: УПЦ Московського патріархату, УПЦ Київського патріархату і УАПЦ) церкви. Секта відкидає цінності, які панують у суспільстві і, як правило, вимагає від своїх віруючих відмови від багатьох сторін суспільного життя, непримиренного ставлення до іншодумців, додержання суворої дисципліни і виконання всіх наказів секти і ритуалів. Деномінація - проміжна форма між церквою і сектою. Вона підтримує нормальні стосунки із суспільством, але мусить конкурувати з іншими деномінаціями для залучення нових членів. Виникла деномінація внаслідок розповсюдження ідей релігійного плюралізму якнайбільш адекватних потребам людей в сучасному складно структурованому суспільстві. Якщо церква вимагає безумовної відданості від своїх прихильників, то сучасні деномінації реалізують скоріше прагнення різних віровчень завоювати як найбільше прихильників, незалежно від "чистоти" їхньої віри. До протестантських деномінацій, які діють в Україні, відносяться: свідки Ієгови, баптисти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни та ін.
У функціонуванні релігії як соціального інституту важливе значення мають релігійна свідомість, релігійна психологія, низка морально-етичних правил, релігійна діяльність.
Релігія виконує ряд соціальних функцій:
ü регулятивну. Будь-яка релігія регулює соціальну поведінку своїх прихильників за допомогою зведених моральних норм, заборон і приписів;
ü світоглядну. Релігія організує систему світогляду людини, визначає її розуміння світу;
ü компенсаторську. З. Фрейд (1856 — 1939 рр.) вважав, що релігія пов'язана з тим почуттям психологічної захищеності від життєвих негараздів, яке вона дає людям;
ü інтегруюча полягає в здатності релігії об'єднати своїх прихильників на засадах спільних для них релігійних цінностей, об'єктів поклоніння, ритуалів, норм поведінки, інтегрувати їх в спільність.
Соціологія особистості - галузь соціології, яка вивчає особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв’язків особи і соціальних спільнот.
Поняття «особистість» давні римляни запозичили в етрусків. Латиною воно означало — «персона». Римляни називали цим словом ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого і зберігали у помешканні його нащадків. З цією маскою безпосередньо пов’язували ім’я, індивідуальні права і привілеї, які передавалися від батька до сина. З часом це поняття означало маску на обличчі актора, а також використовувалося як ознака суспільної функції помітних та видатних людей, діяльність яких стосувалася сфери політики, землеробства, різних галузей творчості та військових справ.
У сучасному суспільстві предметом соціології особистості є два взаємозалежні напрями пізнання: соціальна сутність людини та закони становлення і змін особистості у процесі життя. Перший напрям відображає онтологічний, а другий — гносеологічний аспекти. Предметний бік соціології особистості інтегрує пізнавальні можливості як усього комплексу наук про людину та суспільство (антропологія, медицина, психологія, етика, педагогіка, генетика та ін.), так і досягнення літератури, мистецтва, релігії.
Об’єкти соціології особистості розкривають проблеми пізнання її суті на чотирьох рівнях — універсальному, загальному, особливому та окремому. До найактуальніших завдань сучасної соціології особистості належать дослідження процесів формування світогляду та світосприйняття, сфери свідомої та підсвідомої діяльності, механізмів нормотворення та мотивації діяльності, засобів виховання та самовиховання, методів управління та самоуправління, впливів ролей, мети, віри, сенсу та інших цінностей на характер існування.
Вирішуючи ці завдання, соціологія особистості виконує світоглядну, пізнавальну, управлінську, виховну, педагогічну, дослідницьку, художньо-мистецьку, культурно-освітню, інформаційну, просвітницьку та багато інших функцій, які охоплюють практично усі найважливіші аспекти буття людини у сферах праці, дозвілля та духовної діяльності. До вищеозначених слід віднести також ідеологічну та політичну функції, які за радянських часів набули недоброї слави, коли обмежене розуміння предмета редукувало (звужувало) уявлення про особистість до суб’єкта класової боротьби.
Людина є тим невід’ємним елементом будь-якої соціальної клітини, безліч форм яких і забезпечує здатність людству відтворювати себе як цілісність, зберігати і надалі розвивати якості, необхідні для існування в постійно змінюваних умовах.
Поняття «індивід» допомагає глибше зрозуміти ознаки, за якими людина відрізняється від інших живих істот. На соціальному рівні загальне поняття «людина» конкретизується через уявлення про конкретну людину, тобто індивіда певного зросту, статі, маси, віку, освіти та інших предметних ознак.
Ще чіткіше деталізує соціальні ознаки окремого індивіда поняття «індивідуальність», яке відображає особливості всієї сукупності соціально-побутових, соціально-економічних, соціально-правових, соціально-етнічних та інших ознак суб’єкта. Виявляється індивідуальність окремої людини через рівень її здібностей, здатність освоювати світ і змінювати себе. У сфері професійної діяльності, наприклад, індивідуальність виявляється через прихильність людини до вибору тієї чи іншої спеціальності. У сфері пізнання вона реалізує потенціал своїх здібностей у галузі точних або гуманітарних наук.
Кожна людина індивідуальна за сукупністю належних їй морфогенетичних, психофізіологічних та інших ознак, які на соціальному рівні є предметне вираженими. Так, окремі риси характеру, темпераменту, пам’яті, сприйняття та інші психологічні особливості залежно від соціального середовища по-різному розвиваються та виявляються: якщо в середні віки людей, наділених феноменологічними здібностями, здебільшого спалювали на вогнищі, то нині діяльність екстрасенсів, гіпнотизерів, чаклунів, пророків та інших екстраординарних індивідуальностей розцінюється суспільством більш розважливо.
Узагальнено суспільна сутність людини конкретизується у понятті «особа», яке розкриває предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних структур — груп, колективів, організацій, рухів, партій, Інститутів та інших спільнот. Саме поняття «особа» розкриває соціальну роль, яку відіграють окремі верстви населення в життєдіяльності суспільства. Реалізація людиною своїх індивідуальних якостей у системі зв’язків між різними компонентами соціальних структур відображає її місце серед інших людей, погляди на себе і світ, ставлення до себе, наміри та ін. Цей загальний стан особи у соціальному середовищі характеризує соціальний статус конкретної людини.
Сутність людини у широкому соціальному контексті відображає поняття «особистість», у якому сконцентровані риси єдності та протиріч між «мікрокосмом» особи кожного окремого індивіда і потенційними можливостями індивідуальностей відтворювати і змінювати не тільки себе, але й увесь світ. Тобто поняття особистості — це своєрідний барометр соціальної зрілості суспільства, в якому кожна людина може реалізовувати себе більш-менш повно, надто вузько чи досить широко, вільно, активно і творчо чи, навпаки.
Єдність у людині різних ознак і суперечливих складових частин її суті потребують розуміння того, що особистість одночасно є і ціле, і лише частина цілого, виступає носієм добрих, прогресивних рис і злих сил, відживаючих тенденцій. Так, одна і та сама людина може бути доброю, розумною, чуйною, кваліфікованим працівником, активним провідником певних ідей, залишаючись водночас заповзятим противником нових технологій, засобів виробництва, жорстокою і невдячною до своїх батьків, носієм підступних, злих намірів.
Спроби розкрити механізми формування особистості, специфіки її дій обмежувались останнім часом уявленнями про ролі, які людина виконує залежно від обставин, віку, освіти і культурного розвитку. Так званий рольовий підхід багато в чому допомагає глибше зрозуміти багатогранність і поліфункціональність особистості. Однак уявлень про різні ролі, які виконує особистість, вкрай недостатньо, щоб зрозуміти все розмаїття соціальних засобів, ознак і чинників, які безпосередньо пов’язані з принципами і формами її структурної будови.
Соціологія культури
Культура - сукупність способів і методів матеріальної та духовної людської діяльності, об'єктивно втілених у матеріальних і духовних носіях, які передаються наступним поколінням.
Соціологія культури є галуззю соціології і водночас культурознавчою наукою. Вона знаходиться на межі філософії і культурології. Щоб пізнати соціологію культури як наукову дисципліну, необхідно розглянути її в контексті соціологічного знання і в контексті інших наук про культуру, а в більш широкому плані - визначити співвідношення соціології та культурології, роль і місце її серед інших наук про культуру.
Предметом соціології культури можна вважати саму культуру як складне динамічне утворення, що має соціальну природу й виражає соціальні відносини, спрямовані на створення, засвоєння, збереження й поширення предметів, ідей, ціннісних подань, за допомогою яких забезпечується взаєморозуміння людей у різних соціальних ситуаціях.
Культура породжується матеріальними потребами людей, їх інтелектуальними, моральними, етичними й іншими потребами, практичними інтересами різних соціальних спільнот, груп й індивідів.
Соціологія культури активно вивчає тенденції культурного розвитку суспільства. Вона виявляє вплив науково-технічного прогресу на культурні процеси, досліджують соціально-культурні наслідки урбанізації, вплив засобів масової інформації на соціалізацію особистості, на суспільні настрої. Соціологія культури фіксує зміни національних, духовних, сімейних, побутових відносинах, викликані поширенням утворення, динамікою чисельності установ культури й т.д.
Подання формуються на особистісному рівні й сполучають у собі образи, знання, відносини й оцінки. Соціокультурні зразки - результати діяльності в типових життєвих ситуаціях. Цінності - те, чому віддається перевага стосовно певних предметів і соціокультурних зразків. Соціокультурні норми - відносно стійкі зразки поводження, що фіксують у кожній сфері культури або значимої ситуації взаємодії межі дозволеного.
Зазначені типи культурних утворень виконують важливі функції в соціальному житті, породжуються нею й служать установленню взаєморозуміння між людьми в процесі соціальної взаємодії.
Функції культури:
1. Духовно-моральна функція культури. Вона виявляє, систематизує, адресує, відтворює, зберігає, розвиває й передає вічні цінності в суспільстві - добро, красу, істину. Цінності існують як цілісна система. Сукупність цінностей, загальноприйнятих у тієї або іншій соціальній групі, країні, що виражають особливе бачення ними соціальної реальності, називається менталітетом. Розрізняють політичні, економічні, естетичні й інші цінності. Домінуючим видом цінностей є моральні цінності, які являють собою кращі варіанти взаємин між людьми, їхніх зв'язків один з одним і суспільством.
2. Комунікативна функція дозволяє закріпити зв'язок особистості й суспільства, побачити зв'язок часів, встановити зв'язок прогресивних традицій, налагодити взаємовплив, провести відбір самого необхідного й доцільного для тиражування.
Складність розуміння феномена культури полягає також і в тім, що в будь-якій культурі є різні її шари, відгалуження, зрізи. У науці вони йменуються субкультурами. Це - автономне утворення усередині пануючої культури зі своїми цінностями, нормами, інститутами, певним чином життя й мислення.
Соціальною базою формування субкультури можуть бути вікові групи (молодіжна субкультура), великі неформальні групи (хіпі, панки й т.п.), територіальні спільності (городяни, сільські жителі, населення малих міст), конфесіональні групи (православні, іудеї, протестанти, католики), національно-етнічні утворення (англосакси, слов'яни) і т.д. Носії субкультури, як правило, не заперечують культури цілого, але все-таки істотно відрізняються від неї.
Активний розвиток засобів масової інформації в ХХ в. призвів до появи нових культурних форм. Серед них особливо поширилася так звана масова культура. Вона виникла разом з виникненням суспільства масового виробництва й масового споживання. У західній соціології цей термін у першу чергу означає "комерційна культура". Досить часто вважається, що масова культура демократична, оскільки адресована й доступна всім людям.
Масовій культурі часто протиставляється так звана елітарна культура. Вона орієнтована на більш вузьке коло споживачів. В остаточному підсумку елітарна культура покликана підняти рівень масової.
Останнім часом, як стверджують сучасні філософи, з'явилася ще одна нова форма культури - екранна (віртуальна), пов'язана з комп'ютерною революцією, заснована на синтезі комп'ютера з відеотехнікою.
Соціологи відзначають, що культура досить динамічна. Так, у другій половині ХХ ст. в культурі відбулися істотні зміни: відбувся колосальний розвиток засобів масової інформації, виник індустріально-комерційний тип виробництва стандартизованих духовних благ, збільшився час дозвілля й витрат на дозвілля, культура стала галуззю ринкової економіки.
Ряд соціологів також виділяє так звану контркультуру, у якій відбиваються опозиційні, заколотні соціально-культурні установки й настрої, ціннісні орієнтації. Можна відзначити, що практично будь-яка субкультура може приймати форми контркультури (наприклад, панки й т.п.). Наявність і поширення контркультури розцінюється соціологами як ознака кризи культури того або іншого суспільства, незадоволеності людей існуючою системою цінностей культури.
Викладене вище дозволяє зробити висновок, що соціологія культури вивчає всі види перетворювальної діяльності людини, соціальних спільнот і суспільства в цілому, а також результати цієї діяльності. Сама цілеспрямована творча діяльність формує людину як суб'єкта історичної творчості. Його людські якості є результатом засвоєння ним мови, прилучення до створених в суспільстві цінностей, накопичених традицій, оволодіння досвідом, навичками й прийомами діяльності, властивій даній культурі.
Культуру можна визначити як міру людського в людині. Культура дає людині почуття приналежності до співтовариства, виховує контроль за своїм поводженням, визначає стиль практичного життя. Разом з тим, культура є вирішальний спосіб соціальних взаємодій, інтеграції індивідів у суспільство.
Соціологія культури як галузь соціологічного знання вивчає зазначені складні феноменологічні ряди й системи, прагне до розуміння й оформлення в науковій термінології закономірностей зазначених явищ.
ВИСНОВОК
Соціологія як система знань не може розвиватися і реалізовувати свої функції, не взаємодіючи з іншими науками. Те, що соціологія посідає загальне місце серед суспільних і гуманітарних наук, не означає, що вона є філософською наукою. Її значення для інших наук полягає в тому, що вона продукує науково обґрунтовану теорію про суспільство та його структури, озброює розумінням законів і закономірностей взаємодії його різноманітних структур.
Соціологія функціонує у тісній взаємодії з комплексом соціально-гуманітарних наук, генеруючи ідеї, теорії про людину, її місце і роль у системі соціальних зв’язків.
Галузеві соціології покликані вивчити і пояснити, як люди створюють, підтримують і змінюють форми соціального життя, суспільні інститути і зразки спільних дій, та їх взаємодію. Оскільки суспільний простір все більше ускладнюється, диференціюється, то й соціологічне знання відповідно спеціалізується у чисельних царинах цього простору. Він надзвичайно рухливий і динамічний: певні проблеми у певні часи набувають гострої нагальності, на зміну їм ідуть нові, що стають актуальними, тобто відбувається постійний рух актуалізації тих чи тих проблем, аспектів, напрямків у соціальному житті, мінлива взаємозалежність і взаємовплив соціальних підсистем та інститутів, їхньої ролі у самовідтворенні суспільної системи. Тому й соціологічна наука в постійному розвиткові, русі, виникають нові соціології, сфери і напрямки соціологічних досліджень. Наприклад, останнім часом стрімко розвиваються інформаційна соціологія, електоральна соціологія, соціологія еліт, постмодерністська соціологія та багато інших.
