Експеримент
8. Статичні методи -дані у цифрах; Графічні- графіки; Математичні -формули.
5.Закономірності розвитку особистості.
Існує три види розвитку людини:фізичний, псих., соц.
Розвиток -це процес кількісних, і якісних змін в організмі людини в рисах характеру способах спілкування і діяльності. Формування особистості -складний процес становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку, виховання, соціалізації і характеризується завершеністю хоча завершеність завжди умовна,тому що людина удосконалюється на протязі всього життя. Розвиток людини- це процес становлення і формування її, як особистості під впливом зовн. і вн., керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль. Біолгогічні зміни в організмі характер. фіз. стан людини, а соц.-зміни у психіці, поведінці, духовному і інтелектуальному зростанні. Особистість -це людина,яку можна вважати носієм свідомості, яка здатна на самостійну діяльність володіє мовленням, здатна до спілкуванняз іншими людьми. Особистістю не народжуються, нею стають у процесі розвитку в суспільстві. Розвиток особистості - це процес складний і довготривалий. Рушійними силами є протиріччя:зовн. і вн. загальні і індивід.Загальні-між об’єктивними умовами і потребами людини. Вн.-виникають в результаті непогодження з самим собою.
6.Фактори розвитку особистості.
· Біологічні(спадковість);
· Соціальні(все що оточує);
· Виховання, навчання і освіта, як цілеспрямований вплив;
· Діяльність і спілкування, як окремі фактори.
У спадок людині передається:колір шкіри, волосся, форма тіла, голови, темперамент, певні здібності, але це як правило на рівні задатків. Соціалізація -це процес взаємодії особи з навколишнім середовищем, система зв’зків з іншими людьми в результаті яких засвоюється досвід попередніх поколінь і людина здатна діяти у відповідності з цими нормами, правилами, досвідом. Виховання, навчання, освіта цілеспрямований взаємовплив інших на розвиток підростаючого покоління більш досвідченими людьми. В основі їх лежить активна діяльність самої людини спрямована на задоволення її власних потреб і потреб інших людей, в результаті чого і відбувається процес розвитку особистості.
7.Зв’язок педагогіки з іншими науками.
1. З філософією -закони філософії діють і у педагогіці.
2. З соціологією -пед. теорія і практика, яка спирається на соц. досл. з питань:культури, освіти, та відпочинку. Соціологія вивчає взаємини між людьми, поведінку людей в соціумі.
3. З психологією -педагогіка обґрунтовує шляхи впливу на особистість спираючись на психолог. особл. груп.
4. З шкільною гігієною, педіатрією, анатомією, фізіологією.
8.Вихідні положення виховання.
1. Реалізм виховання, перед дітьми треба ставити мету-виховання особистості, спираючись на її здібності й можливості. Основним засобом досягнення цієї мети ї засвоєння людиною базових знань з наук. культур, ціннісних орієнтацій.
2. Спільна д-сть дітей і дорослих-спрямована на пошук дітьми у дорослих моральних зв’язків, зразків поведінки, кращих зв’язків духовної культури, культури праці і відпрацювання на цій основі власних цінностей, норм, правил життя, важливих і прийнятих для себе і оточуючих.
3. Самовизначення-це формування цілісної особистості, тобто людини з твердим переконаннями, чіткою життєвою позицією, знанням своїх потенційних можливостей, і професійної спрямованості.
4. Особистісна спрямованість виховання-врахування індив. Та вікових особливостей.
5. Добровільність виховання-виховний процес не повинен бути примусовим.
6. Колективістка спрямованість виховання-здатність працювати в групі, позитивно спілкуватися, допомагати один одному, враховувати думки ін.
9.Мета і завдання виховання.
- засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів і містить перелік смислових елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, законів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо);
- розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення, раціональної організації навчальної праці;
- розвиток критичного мислення, здатності усвідомлю вати та відстоювати особисту позицію;
- вироблення вміння самостійно здобувати знання;
- готовність до застосування знань, умінь в практичній діяльності;
- формування особистісного світогляду - узагальненого розуміння всього світу в цілому на грунті великої кількості впорядкованих поглядів, переконань, ідеалів.
10.Сутність виховання, його особливості.
У цілісному педагогічному процесі важливе місце посідає процес виховання (виховний процес). Місце і роль процесу виховання можна зрозуміти, порівнючи поняття "формування особистості", "соціалізація особистості" і "виховання". Формування, як уже зазначалося, є процесом становлення людини як соціальної істоти під впливом усіх без винятку факторів - соціальних, економічних, ідеологічних, психологічних та ін. Виховання є компонентом загальнолюдської культури. Культурні досягнення складалися протягом тисячоліть, а учень повинен їх засвоїти у гранично короткий термін. З цієї позиції процес виховання слугує цілеспрямованою допомогою дитині в її входженні в сучасну культуру. Він неможливий без організованої взаємодії, співробітництва, партнерства вігхователів і вихованців. Головною суттю взаємодії вихователя і вихованця є її спрямованість на активну різноманітну діяльність останнього, його самореалізацію і самоствердження в цій діяльності. У такому випадку процес виховання -динамічна взаємодія вихователя та вихованців, спрямована на засвоєння вихованцем у різних видах діяльності цінностей культури, здійснення його самореалізації, самоствердження, особистісний розвиток.
11.Зміст процесу виховання.
Пі д змістом виховання розуміють систему знань, переконань способів д-сті і поведінки, якостей особистості, стійких стереотипів поведінки у відповідності з поставленими завданнями. В зміст виховання входять такі напрямки: розумові, фізичні, моральні, правові, етичні, естетичні, економічні, екологічні, трудові та ін. Осн. підходи у процесі виховання: демократичний, та особистісно-орієнтований, які передбачають реалізацію вихідних ідей.
12.Осн. соц. ролі до яких готується дитина в процесі виховання.
Добре організована виховна робота забезпечує підготовку учнів до виконання трьох головних соц. ролей в суспільстві: як громадянина, як працівника, як сім’янина.
13.Особистість як громадянин і методи його виховання.
В учня як громадянина бажано розвинути такі якості:
· Почуття обов’язку перед країною, суспільством, батьками;
· Почуття нац. памоповаги, патріотизму;
· Повага до Конституції, державних символів(герб,прапор,гімн);
· Відповідальність за батьків, країну;
· Культуру поведінки і спілкування;
· Бережливе ставлення до нац. Багацтв;
· Суспільна активність;
· Дотримання демократичних принципів;
· Бережливе ставлення до природи;
· Повага до прав і свобод ін. народів;
· Активна життєва позиція;
· Чесність, правдивість, милосердя, правосвідомість;
· Відповідальність за свої вчинки і слова.
14. Особистість як сім’янин і методи його виховання.
· Працелюбство, відповідальність.
· Тактовність, ввічливість, культура спілкування.
· Охайність, чистота, гігієнічні навички.
· Уміння достойно тримати себе в сім’ї.
· Звичка до здорового способу життя.
· Уміння організовувати і проводити дозвілля в колі сім’ї.
· Різнобічна освідченість.
· Знання законів, правових норм суспільства, країни.
· Вміння виховувати дітей.
· Готовність до шлюбу, і виконання сімейних обов’язків.
· Повага до сім’ї, батьків, дітей, старших людей за віком.
15. Особистість як працівник і методи його виховання.
· Дисциплінованість і відповідальність.
· Працездатність і організованість.
· Загальні і спец. знання.
· Творче ставлення до праці.
· Наполегливість оволодінні справою.
· Намагання чітко виконувати будь-яку роботу.
· Професійна гордість і прагнення до професійного самовдосконалення.
· Естетичне ставлення до праці.
· Охайність, ввічливість.
· Вміння працювати в групі, разом з ін.
· Повага до людей, праці.
16.Принципи виховання, зв’язок між ними.
Принципи виховання- це вихідні положення, якими керується вихователь в процесі роботи. Сучасна система принципів виховання керується такими принципами:
· Суспільна спрямованість виховання.
· Зв'язок з життям, практичною д-стю.
· Опора на позитивне у вихованні.
· Особистісний підхід(врахування віку, статі, можливостей, здібностей, умов життя, статусу в групі, класі).
· Єдність виховних вимоків виховання, членів сім’ї, однолітків, значущих осіб.
Існує багато ін. класифікацій принципів, які пропонують різні вчені-Ю.К. Бабанський, Підласий, М.М. Фіцула.
17.Загальні методи виховання.
Метод- це спосіб, шлях досягнення певної мети.
Методи виховання-це способи систематичного впливу і взаємовпливу на особистість з метою формування суспільно-значущої свідомості і поведінки. Цінність того, чи ін.. методу залежить від того, наскільки він використаний. Як правило, методи використовуються в комплексі, тому педагогу, треба дуже добре знати методи і особливості їх використання, щоб бути здатним їх результативно використовувати.
Перша група методів: формування свідомості, почуттів, переконань(переконання, навіювання, бесіда, лекція, дискусія, приклад). Друга група: методи організації д-сті і формування досвіду позитивної поведінки (пед.. вимога, суспільна думка, вправи і привчання, доручення, створення виховуючи ситуацій). Третя група: методи стимулювання д-сті і поведінки(змагання, заохочення, покарання, створення ситуації успіху).
18.Вибір методів, правила вибору цих методів.
Вибір методів -це завжди пошук оптимальних шляхів виховання. Умови вибору методів:
1. Відповідність методів, змісту виховання, мети, завдань.
2. Врахування вікових та інд. особливостей учнів.
3. Врахування загальних умов, у яких відбувається виховний процес.
4. Наявність засобів виховання(приміщення, обладнання, пристрої, наочні посібники, літ.)
5. Рівень пед.. кваліфікації вихователя.
6. Час на реалізацію виховних завдань.
Якщо цих умов мало, то використовують більш дієві методи(заохочення, покарання),або навіювання, роз’яснення, поступове приучування. Вибирабчи методи треба прогнозувати результат, до якого призведе їх використання і компонувати їх так, щоб вони в сукупності давали позитивний результат. Методи вимагають гнучкості, гуманного ставлення до дитини, вони не терплять шаблонів у застосуванні. Єдиного підходу до класифікації методів немає.
19.Методи формування свідомості.
Переконання- це співбесіда з вихованцем з метою довести до його свідомості правильність певної думки чи поведінки. Використ. тоді, коли дитина сумнівається.
Навіювання -опосередкована вимога у вигляді поради, натяку, порівняння. Використ. тоді, коли пряма вимога не діє. Бесіда -це діалог на певну тему. Може бути підготовлена, експромт, і відстрочена. Лекція -інф. об’ємна на актуальну тему для великої кільк. Дітей. Доцільна тоді, коли треба розповісти про щось важливе всім одночасно. Дискусія- діалог на певну тему, чи проблему яка немає однозначного вирішення. Тоді треба вислухати думку дітей, обговорити різні думки і знайти оптимальний варіант даної проблеми. Приклад -це показ зразкової поведінки, культурного спілкування, позитивної взаємодії між дітьми та дорослими.
20..Методи організації діяльності.
Педагогічна вимога:ПРЯМА -коли ставиться прямо,і опосередкована-коли ставиться у вигляді поради, нагадування, порівняння з діями інш. Суспільна думка- використання думок різних дітей до певної дії окремого учня. Більшість думок одного порядку визначається загальна думка. Наприклад:вчитель дає розв’язати задачу. Суспільна думка має силу у добре розвиненому колективі дітей у класі, групи ровесників, сім’ї, де склалися дружні стосунки між її членами. Вправи іпривчання. Вправа- це дія, багаторазове повторення якої переходить у звичку, звичка розвиває певну рису характеру, чи реакцію на певну вимогу. Доручення- це виконання учнем певного завдання(одноразові, тимчасові, тривалі). Корисні тим, що учень привчається до відповідальності, формується здатність починати ізакінчувати справу, розвиває кмітливість, творчий підхід. Створення виховуючих ситуацій -це коли учень потрапляє в якусь ситуацію і може продумати її наслідки, знайти з неї вихід, і зробити висновки.
21.Методи регулювання та корекції і стимулювання поведінки і д-сті учнів.
Змагання - учні проявляють максимум свойх можливостей, проявляються прогалини у знаннях. заохочення викликає бажання дитини працювати ще краще, щоб отримати винагороду. Покарання -змушує дитину уникати цього самого покарання. Створення ситуації успіху -дитина потрапляючи в цю ситуацію більше не хоче бути аутсайдером.
Форми виховання.
Форма- це зовн. вираження процесу виховання. Уснують три форми:інд., групова, колективна. Інд.- передбачає роботу з однією дитиною, враховуючи її індив. І вікові особливості, спосіб життя у сім’ї, характер стосунків з однолітками, однокласниками, вчителями. Групова -стосунки в групі друзів, однокласників в сім’ї. ця форма необхідна розвитку спілкування, співпраці, взаємодії, розвитку своїх інтересів, прояву здібностей, умінь, здатності відстоювати свою думку, нарощувати авторитет, обговорювати актуальні питання, ділитися враженнями, приймати рішення. Сім’я -група, але особлива різновікова, де всі пов’язані спільним місцем проживанн, фінансами, родинними зв’язками. Разом з тим в сім’ї не всі діти розказують і обговорббть сої проблеми з різних причин, ав групі особливо референтній вони можуть висловитись, поділитись роздумами, сумнівами на рівних. Колективна -це стосунки, спілкування, взаємодія з великою кільк. Ровесників. Тут головна особа кл. керівник, вчителі. Все залежить від стосункв вихованців з ними і від рівня стосунків вихованців з ними і від рівня розвитку колективу. Колектив у свою чергу проходить три етапи: початковий-колектив ще не сформований, вчитель ставить вимоги і домагається їх виконання, спостерігає за цим процесом, діагностує дітей усно чи письмово за методикою соціометрії і виявляє лідерів у класі, аутсайдерів, щоб сформувати актив. Другий- на допомогу педагогу приходить актив, реалізується принцип перелельної дії, оскільки актив вибрано за соціометричними даними, та офіційні лідери, є і не офіційні лідери серед учнів, тому їх прохання вимоги стосовно навчального процесу будутьвиконуватись. Колектив буде прислухатись до думки кожного, а кожний-з колективом. Ефективним стає використання методу сусп. Думки і методу створення сит. Усп. Етап закінчується, коли всі учні один одного розуміють, підтримують дружні стосунки, взаємодіють-розвинений колектив. Третій-колектив сформований, дружній, працездатний, розвинений позитивні стосунки, спрацьовує сусп. Думка. За цих умов є можливість зосередити увагу на особистісному розвитку кожного, в контексті особистісного профільного і на вихованні у них прагнення до самовдосконалення. У зв’язку з цим розробляється, готується і проводяться колективні заходи, де кожний може продемонструвати свої досягнення, певні знання у якійсь сфері, свої риси характеру, організаторські, інтелектуальні здібності, художні, естетичні, проявити ін., людські якості.
23.Планування і облік виховної роботи.
План вихов. Роботи -це документ, який скл. Вчитель(кл.керівник) перевіряє, або затверджує заступник директора з вих.роботи, здійснює контроль за його виконання. Вимоги до плану:
ü Цілеспрямованість
ü Різноманітність змісту, форм і методів виховання
ü Забезпечення системності і послідовності здійснення виховного процесу
ü Реальність плану
ü Узгодження плану з планом вих.роб. в школі.
Складання плану: 1. Характер. Класу(всі відомості про клас і окремих учнів, осн. Тенденції розвитку класу, особл., інтереси, проблеми). 2. Завдання виховні(базові найголовніші в цілому для класу завдання). 3. Осн. Види і форми виховання.
24.Техн. виховання:мистецтво і техн. виховання мети, планування.
Технологія виховання – це обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання. Кожне завдання має адекватну технологію виховання. Зміна завдання веде до зміни технології. Проблема не тільки в тому, що більшість педагогів ще не відійшла від інтуїтивного вирішення виховних завдань, а й у складності процесу виховання. На відміну від виробничих процесів, які мають послідовні операції, у виховному процесі якості особистості формуються не послідовно, а комплексно. Не можна сформувати особистість зусиллями різних вихователів, які володіють окремими «технологічними операціями». Особистість може створити тільки особистість. Тому вихователь, спираючись на загальну технологію, повинен вести виховний процес з початку і до кінця. Звісно, при цьому він завжди буде проявляти індивідуальну майстерність. Що дає сучасній практиці виховання педагогічна технологія? 1. Контекст «виховне завдання — технологія виховання» зводить до мінімуму педагогічні експромти у практичній діяльності і переводить останню на шлях попереднього проектування виховного процесу. 2.Замість окремих «виховних заходів» технологія виховання пропонує проект виховного процесу, який визначає зміст і відповідні види діяльності кожного вихованця. 3. Ієрархія цілей (визначення трьох рівнів цілеутворення: глобального — на рівні замовлення суспільства, етапного — на рівні етапів навчання, оперативного — на рівні конкретних виховних завдань) дозволяє досягнути гармонійної взаємодії всіх компонентів виховної системи по горизонталі і вертикалі. 4. Позбавитися формалізму. Формалізм у вихованні означає неуважне, шаблонне ставлення до вихованця чи колективу, а значить однобічність і неадекватність виховних впливів.
25.Загальна техн. Виховної справи. техн. Формування мети, планування, організації, здійснення, підведення підсумків.
Виховний процес складається, як ми уже зазначали, з відрізків процесу — виховних ситуацій, які містять у собі всі структурні компоненти цілісного процесу. Виховні ситуації лежать в основі різних форм виховної роботи. Виховна справа — це форма організації і здійснення конкретної діяльності вихованців, яка є необхідною, корисною, здійсненною. Виховний процес складається з ланцюга виховних справ.Серцевиною виховної справи є єдність двох підходів — діяльнісного і комплексного. Перший вимагає організації різних видів діяльності учнів: пізнавальної, суспільно-орієнтованої, трудової, художньої, спортивної, ціннісно-орієнтованої і вільного спілкування, а другий, як ми вже знаємо, єдності цілей, завдань, змісту, форм і методів виховання. Внаслідок цього одна виховна справа одночасно забезпечує вирішення декількох виховних завдань.
26.Сутність процесу навчання. Осн. категорії дидактики.
Сутність процесу навчання полягає у тому, що цей процес двосторонній(д-сть вчителя і учня), спрямований на досягнення певної мети. Осн. елементами успішного навчання є:мета, завдання, зміст, мотиви. Ці елементи взаємопов’язані. Категорія — загальне поняття, що відображує найбільш суттєві властивості й відношення предметів, явищ об'єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об'єднані спільністю певних ознак.
У дидактиці виділяють такі категорії: навчання, освіта, знання, вміння, навички, методи, прийоми, засоби, форми навчання; принципи та правила навчання; функції навчання. Усі категорії дидактики перебувають між собою в діалектичному взаємозв'язку і взаємозумовленості.
27.Мета навчання. Осн. завдання загальноосвітньої школи.
Мета навчання -на основі вивчення явищ процесу окремої навчальної дисципліни (предмета) розкривати між ними закономірні зв'язки.На основі виявлених закономірностей установлювати нормативні вимоги до навчальної діяльності викладача (викладанню) та пізнавальній діяльності учня. Процес навчання вкл. такі компоненти:1. Аналіз вихідних знань, і постановка мети та прийняття її учнями. 2. Планування роботи, відбір змісту методів, форм і засобів. 3. Організація д-сті учнів і вчителя(спільної і самостійної). 4. Організація зворотнього зв’язку, контроль і корекція роботи учнів, сомоконтроль. 5. Аналіз і самоаналіз результатів навчання.
28.Закономірності навчання,їх класифікація.
Закономірності навчання окремого предмета: залежність основної мети та завдань навчання від рівня, темпів, потреб і можливостей суспільства, рівня розвитку педагогічної науки і практики;
залежність результативності навчання від поєднання внутрішніх (особистісних) мотивів з зовнішніми (суспільно-економічними) умовами;
залежність рівня продуктивності навчання від матеріально-технічного та методичного забезпечення навчального процесу, оптимального застосування засобів та методів навчання, форм його організації;
обумовленість результативності навчання інтенсивністю зворотних зв'язків, врахування результатів попередніх етапів.
29.Принципи і правила навчання, поняття, сутність.
Принципи-це вихідні положення, якими керується людина у своій життєдіяльності. Розрізняють наступні принципи:
Ø Науковості-цей принцип стосується головним чином змісту навчання, тобто знань і умінь, які викладаються учнями. Він вимагає: - всі факти, положення, закони які повідомляються учнями, були достовірними і науково обґрунтованими. – учнів ознайомити з історією і досягненнями сучасної науки, новими науковими теоріями і концепціями.- використовувати проблемні і дослідницькі методи навчання, які за своїм характером наближаються до методів наукового пошуку.
Ø Систематичності і послідовності-цей принцип вимагає чіткої структурної організації навчального матеріалу, раціонального розподілу і поетапного засвоєння їх учнями.
Ø Свідомості; наочності-ефективність навчання залежить від доцільного залучення органів чуття учнів до сприймання навчального матеріалу.
Ø Грунтовності знань;
Ø Зв’язку навчання з практичною діяльністю;
Ø Принцип доступності навчання та виховання вікових особливостей та індивідуальних особливостей учнів;
Ø Емоційності навчання;
Ø активності і самостійності у навчанні.
30. Співвідношення принципів навчання.
| Основні компоненти | Принципи навчання |
| Завдання навчання | Принцип спрямування навчання на вирішення завдань освіти і загального розвитку дітей |
| Зміст навчання | Принцип науковості, наступності, систематичності і послідовності навчання. |
| Методи навчання і відповідні їм засоби | Принцип наочності навчання, поєднання різноманітних методів навчання в залежності від завдань і змісту навчання. |
| Форми організації навчання | Принцип поєднання різноманітних форм навчання в залежності від завдань, змісту і методів навчання. |
| Умови для навчання | Принцип створення необхідних умов для навчання |
| Результати навчання | Принцип міцності, усвідомленності і дієвості результатів освіти, виховання і розвитку. |
Розташування принципів навчання в логіці розвитку компонентів цілісного циклу робить їхній перелік не тільки чітко послідовним, але і відносно цілісним. Однак слід підкреслити, що співвідношення компонентів процесу і принципів навчання є не абсолютним, а відносним з точки зору домінуючого впливу того або іншого принципу на відповідний компонент. Важливо мати на увазі, що будь-який принцип, що передує, має відношення до всіх наступних компонентів навчання, подібно тому, як завдання визначають зміст навчання, методи і вибір форм організації навчання.
31.Класифікація принципів навчання.
Принцип виховного навчання.
