The first period, which may be termed Early Old English, lasts from the West Germanic invasion of Britain till the beginning of writing, that is from the 5th to the close of the 7th c. It is the stage of the tribal dialects of the West Germanic invaders, which were gradually losing contacts with the related continental tongues. The tribal dialects were used for oral communication, there being no written form of English.
The second historical period extends from the 8th c. till the end of the 11th. The English language of that time is referred to as Old English. The tribal dialects gradually changed into local or regional dialects. Towards the end of the period the differences between the dialects grew and their relative position altered. They were probably equal as a medium of oral communication, while in the sphere of writing one of the dialects, West Saxon, had gained supremacy over the other dialects. The language of this period is usually described synchronically and is treated as a more or less stable system.
The third period, known as Early Middle English, starts after 1066, the year of the Norman Conquest, and covers the 12th, 13th and half of the 14th c. It was the stage of the greatest dialectal divergence caused by the feudal system and by foreign influences – Scandinavian and French. The dialectal division of present-day English owes its origin to this period of history. Under Norman rule the official language in England was French, or rather its variety called Anglo-French or Anglo-Norman; it was also the dominant language of literature.
The fourth period – from the later 14th c. till the end of the 15th – embraces the age of Chaucer, the greatest English medieval writer and forerunner of the English Renaissance. We may call it Late or Classical Middle English. It was the time of the restoration of English to the position of the state and literary language and the time of literary flourishing. The main dialect used in writing and literature was the mixed dialect of London. The literary authority of other dialects was gradually overshadowed by the prestige of the London written language.
The fifth period is called Early New English, lasted from the introduction of printing to the age of Shakespeare. The first printed book in English was published by William Caxton in 1475. It was a time of great historical consequence: under the growing capitalist system the country became economically and politically unified. Caxton’s English of the printed books was a sort of bridge between the London literary English of the ME period and the language of the Literary Renaissance. This period was also a time of sweeping changes at all levels, in the first place lexical and phonetic. The growth of the vocabulary was a natural reflection of the progress of culture in the new, bourgeois society.
The sixth period extends from the mid-17th c. to the close of the 18th c. In the history of the language it is often called “the age of normalization and correctness”, in the history of literature – the “neoclassical” age. It is essential that during the 18th c. literary English differentiated into distinct styles, which is a property of a mature literary language. The 18th c. has been called the period of “fixing the pronunciation”. The great sound shifts were over and pronunciation was being stabilized. Word usage and grammatical construction were subjected to restriction and normalization.
The English language of the 19th and 20th c. represents the seventh period in the history of English. It is called Late New English or Modern English. The classical language of literature was strictly distinguished from the local dialects and the dialects of lower social rank. The dialects were used in oral communication and, as a rule, had no literary tradition. The 20th c. witnessed considerable intermixture of dialects. The local dialects were retreated and displaced by Standard English. The English vocabulary has grown on an unprecedented scale reflecting the rapid progress of technology, science and culture and other multiple changes in all spheres of man’s activity.
Grimm's law (also known as the First Germanic Sound Shift or the Rask's-Grimm's rule), named for Jacob Grimm, is a set of statements describing the inherited Proto-Indo-European (PIE) stops as they developed in Proto-Germanic (PGmc, the common ancestor of the Germanic branch of the Indo-European family) in the 1st millennium BC. It establishes a set of regular correspondences between early Germanic stops and fricatives and the stop consonants of certain other centum Indo-European languages (Grimm used mostly Latin and Greek for illustration). As it is presently formulated, Grimm's Law consists of three parts, which must be thought of as three consecutive phases in the sense of a chain shift:[1]
1. Proto-Indo-European voiceless stops change into voiceless fricatives.
2. Proto-Indo-European voiced stops become voiceless stops.
3. Proto-Indo-European voiced aspirated stops become voiced fricatives; ultimately, in most Germanic languages these voiced fricatives become voiced stops.
The chain shift can be abstractly represented as:
bʰ → b → p → ɸ
dʰ → d → t → θ
gʰ → g → k → x
gʷʰ → gʷ → kʷ → xʷ
Here each sound moves one position to the right to take on its new sound value.
The voiced aspirated stops may have first become voiced fricatives before hardening to the voiced unaspirated stops "b", "d", and "g" under certain conditions; however, some linguists dispute this. See Proto-Germanic phonology.
Grimm's law was the first non-trivial systematic sound change to be discovered in linguistics; its formulation was a turning point in the development of linguistics, enabling the introduction of a rigorous methodology to historical linguistic research. The "law" was discovered by Friedrich von Schlegel in 1806 and Rasmus Christian Rask in 1818. It was elaborated (i.e. extended to include standard German) in 1822 by Jacob Grimm, the elder of the Brothers Grimm, in his book Deutsche Grammatik.
1. Періоди в історії англійської мови. Грімм законом. Вернера законом.
Перший період, який можна назвати ранньої Старий англійський, триває з західнонімецької вторгнення до Англії до початку листа, тобто від 5 до закриття 7-го ст. Це етап племінні діалекти Західної німецьких загарбників, які поступово втрачають контакти зі спорідненими мовами континентальний. Племінні діалекти були використані для усного спілкування, так як немає ніякої письмової форми англійської мови.
Другий історичний період триває з 8 ст. До кінця 11-го. В англійській мові того часу називають Старий англійську мову. Племінні діалекти поступово перетворилися в місцевих або регіональних діалектів. До кінця періоду відмінності між діалектами росла і їх взаємне розташування змінено. Вони були, ймовірно, так само як засіб усного спілкування, а в сфері написання одного з діалектів, Західної Саксонії, отримали перевагу над іншими діалектами. Мова цього періоду, як правило, описані синхронно і розглядається як більш-менш стабільної системи.
Третій період, відомий як англійський раннього середньовіччя, починається після 1066 норманського завоювання, і охоплює 12, 13 і половини 14 в. Це була сцена з найбільших діалектні розбіжності викликані феодального ладу та іноземних впливів - скандинавський та французьку мови. Діалектне поділ сучасного англійського зобов'язана своїм походженням до цього періоду історії. Під Норман правило, офіційною мовою в Англії був французький, а точніше його різновид називається англо-французької або англо-нормандський, він також був домінуючим мовою літератури.
Четвертий період - від пізніх 14 в. До кінця 15 - включає в віці Чосер, великий англійський середньовічний письменник і попередник англійського Відродження. Ми можемо назвати це пізно або класичний Близькому англійською мовою. Це був час відновлення англійської на позиції державної мови і літературного, і час літературного розквіту. Основний діалект використовується в письмовій формі та література змішаний діалект Лондона. Літературний авторитет інших діалектів поступово затьмарений престиж Лондона писемності.
П'ятий період називається ранньої Новий англійська мова, тривав з друкарства у віці до Шекспіра. Перша друкована книга англійською мовою було опубліковано Вільям Кекстон в 1475 році. Це був час великих історичних наслідок: при зростаючій капіталістичної системи країни стали економічно і політично єдиною. Англійська Какстон в друкованої книги була свого роду мостом між Лондоні літературний англійський періоду ME і мова літературного Відродження. Цей період був також час радикальних змін на всіх рівнях, в першу чергу лексичних і фонетичних. Зростання словника було природним відображенням прогресу культури в нове, буржуазне суспільство.
Шостий період починається з середини 17 ст. до кінця 18 ст. В історії мови, її часто називають "епохою нормалізації та коректність», в історії літератури - "неокласичний" вік. Важливо, щоб протягом 18 с. літературний англійський диференційовані в різних стилях, яке є власністю зрілого літературної мови. 18 в. називають періодом «фіксації вимова". Великий зсув звуку були закінчені і вимова в даний час стабілізувалася. Використання слова і граматичні конструкції піддавалися обмеження та нормалізації.
Англійська мова 19-го і 20-го ст. представляє сьомий період в історії англійської мови. Це називається пізньої Новий англійський або сучасної англійської мови. Класичним мовою літератури строго відрізняти від місцевих діалектах і говорах низького соціального рангу. Діалектів, що використовуються в усному спілкуванні і, як правило, не було літературної традиції. 20 в. свідками значного змішання діалектів. Місцеві діалекти відступили і переміщених Стандартний англійську мову. Англійського словника виріс на безпрецедентному масштабі відображає швидкий розвиток технологій, науки і культури та інші численні зміни у всіх сферах діяльності людини.
Закон Грімма (також відомий як перший німецький зсув звуку або правила Rask's-братів Грімм), названий по імені Якоб Грімм, являє собою набір тверджень, що описують успадковані прото-індо-європейського (PIE) зупиняється, як вони розвивалися в прото-германської (PGmc, загальний предок німецької гілки індоєвропейської сім'ї) в 1-му тисячолітті до нашої ери. Він встановлює набір регулярних відповідностей між ранніх німецьких зупинки і щілинні і вибухових приголосних деяких інших Centum індо-європейських мов (Grimm основному використовується латинський і грецький для ілюстрації). Як в даний час сформульований закон Грімма складається з трьох частин, які повинні розглядатися як три послідовних етапи в тому сенсі, ланцюги зміщення: [1]
1. Прото-індо-європейського глухий зупинки перетворюються в глухі щілинні.
2. Прото-індо-європейського дзвінкі смичние стали глухими зупинок.
3. Прото-індо-європейського висловив атмосферне зупинки стала дзвінкі щілинні, зрештою, в більшості германських мов ці дзвінкі щілинні стати висловив зупинках.
Ланцюг зміщення можна абстрактно уявити у вигляді:
б ʰ → B → р → ɸ
г ʰ → D → T → θ
г ʰ → G → K → х
г ʷ ʰ → г ʷ → до ʷ → х ʷ
Тут кожен звук переміщається на одну позицію вправо, щоб взяти на себе її нове значення звуку.
Висловив атмосферне зупинки, можливо, вперше стали дзвінкі щілинні до затвердіння на дзвінкий непрідихательнимі зупинки "б", "г" і "г" при певних умовах, проте, деякі лінгвісти заперечують це. Дивіться прото-германської фонології.
Закон Грімм був першим нетривіальним систематичне зміна звуку можна виявити в лінгвістиці, його формулювання стала поворотним пунктом у розвитку лінгвістики, дозволяє введення суворої методології історичного дослідження мов. "Закон" був виявлений Фрідріх фон Шлегель в 1806 році і Расмус Раск християнської в 1818 році. Вона була розроблена (тобто поширити на стандартний німецька) в 1822 році Якоб Грімм, старший з братів Грімм, в своїй книзі Deutsche Grammatik.
