Хрестові походи 1096—1291 рр.

Першими виступили в похід тисячі простих людей. Це був великий натовп, озброєний косами, вилами і просто дрючками, більшість якого становили селяни з жінками і дітьми; були також міщани і дрібні рицарі. Шлях паломників, очолюваних монахом Петром Пустельником та безземельним рицарем Вальтером Голяком, пролягав через Угорщину і Болгарію, де, не маючи припасів і спорядження, “хрестоносці” грабували місцевих жителів і влаштовували єврейські погроми. Коли в серпні 1096 р. це “воїнство” прибуло до Константинополя, імператор Олексій І Комнін поспішив переправити його через Боспор у Малу Азію. Там більшість із них загинула під стрілами турків-сельджуків.

Основні сили хрестоносців, що складалися з чотирьох рицарських армій, рушили в похід перегодом. Армія герцога Нижньої Лотарингії Готфріда Бульйонського теж просувалася Угорщиною та Болгарією. З Південної Італії рухалися загони норманів на чолі з князем Боемундом Тарентським. Найбільшу групу хрестоносців вів із Південної Франції тулузький граф Раймунд І, нарешті, остання частина хрестоносців, очолювана герцогом Робертом нормандським, рушила з Північної Франції. Загалом загони хрестоносців налічували близько 4 тис. рицарів і 25 тис. піхотинців.

Хоч у хрестоносців не було єдиного керівництва, але рицарі були добре озброєні та вміли воювати. Для того, щоб підготуватися до походу, багато з них продали або позакладали своє майно. Турботу про родини на час їхньої відсутності перебрала церква.

Навесні 1097 р. війська хрестоносців зібралися біля стін Константинополя.

За наказом Олексія І Комніна хрестоносців почергово переправили до Малої Азії. У червні вони захопили Нікею і рушили далі. Вирішальна битва сталася поблизу долини Дорилеї 4 липня 1097 р., де сельджуки зазнали цілковитої поразки. Шлях на схід було відкрито.

Після тяжкого переходу через гірське плато під палючим сонцем хрестоносці підійшли до Антіохії, яку називали “столицею Сходу”. Сім місяців тривала облога неприступної фортеці. Хрестоносці страждали від голоду і хвороб та майже втратили надію захопити місто. Лише завдяки зраді вони взяли Антіохію. Оскаженілі від голоду хрестоносці грабували місто, аж раптом самі опинилися в облозі.

Антіохію оточила велика армія сельджуків. Надії на порятунок не було, і всі занепали духом. Лише диво могло врятувати хрестоносців, і воно сталося. Один із воїнів заявив про своє видіння під час сну, ніби апостол Андрій сказав йому, що хрестоносці врятуються, коли знайдуть наконечник списа, яким римський воїн простромив тіло розіп’ятого Ісуса, і вказав місце, де сховано цю реліквію. Наконечник було знайдено, і натхнені цим дивом хрестоносці розбили величезну армію сельджуків. Щоправда, дехто запідозрив ошуканство, бо наконечник виглядав занадто новим…

Пройшовши узбережжям моря і захопивши приморські міста, червневого ранку 1099 р. хрестоносці побачили Єрусалим. Після тривалого підготування і кількох невдалих штурмів 15 липня 1099 р. місто було взяте. Три дні потому грабували хрестоносці місто, вбивали десятки тисяч людей — християн, іудеїв, магометан. На Заході, у Європі, загарбання Єрусалима викликало небачену радість, а мусульмани та іудеї надовго запам’ятали єрусалимську різанину, влаштовану християнами.