Причини, характер, періодизація та рушійні сили Визвольної війни українського народу середини 17 ст.

У першій половині XVII ст. Річ Посполита перетворилася в найбільшу європейську державу. На українських землях, що входили до її складу, панували свавілля та анархія польських магнатів та шляхти.

Причини визвольної війни формувалися з кінця 30-х і протягом 40-х рр. XVII ст. Серед них можна виділити такі.

1. Соціально-економічні.

1) Перетворення Польщі на основного постачальника хліба в Європі призвело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина зросла до 5-6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки.

2) Значне погіршення економічного становища міщан: жителі міст, що знаходилися в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різну роботу на користь власника міста. У містах з Магдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.

3) Погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 30-х рр. та видання польським урядом у 1638 р. «Ординацій Війська Запорозького реєстрового». Даний документ скорочував козацький реєстр до 6 тис. чол., перетворював не записаних в реєстр козаків у кріпосних селян, забороняв козакам обирати гетьмана, зменшував територію мешкання та пересування реєстрового козацтва.

2. Політичні — відсутність в Україні власної держави вела до масового ополячення української правлячої верхівки (магнати, шляхтичі). Це ставило українців на межу зникнення.

3. Національно-релігійні — перебування українців у масовому релігійному та національному пригнобленні. Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити вживання рідної мови.

За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визвольною, проходила під релігійними гаслами.

Отже, рушійними силами революції були козаки, селяни, міщани, шляхта. Характер війни був всенародний, національно-визвольний, справедливий. Лідером визвольної війни став Б.Хмельницький, на початок війни — чигиринський сотник. У кінці 30-х років Б.Хмельницький був генеральним писарем. Запорізька Січ, що перебувала тоді на Микитиному Розі (поблизу м. Нікополя), обрала його гетьманом. Звідси під його проводом 22 квітня 1648 р. вирушили козаки, щоб об'єднатись з повстанським рухом на Наддніпрянщині і розпочати велику визвольну війну українського народу.

Перший період війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і Корсунем, битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654-1655 pp.) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656—1657 pp.) '—укладенням союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.

Очевидна заслуга Б. Хмельницького полягає в тому, що він протягом року війни зумів створити з розрізнених селянських і козацьких загонів народно-визвольну армію. Із Запорізької Січі він вийшов із загоном у три тисячі чоловік, а під Зборовом мав 360 тисяч повстанців.

У сучасній історичній науці переважає думка про те, що Визвольна війна закінчилася із смертю Б. Хмельницького. Це викликає сумнів, окільки визвольні змагання українського народу після цього не припинилися, а лише змінили свій характер: стали менш масштабними і більш локальними. Мабуть, вірогіднішою є точка зору В. Смолія, В. Степанкова, В. Шевчука. Вони вважають, що війна закінчилася з падінням гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. «Вічний мир» 1686 р. між Росією і Польщею юридично зафіксував поразку України в цій війні.