Лекции.Орг


Поиск:




Проаналізуйте процес утворення СРСР та входження до нього України,виділіть основні етапи і історичні наслідки для подальшого державного життянашої країни




 

Наприкінці 1917 - на початку 1918 р. Російська імперія розпалася на 13 держав, у тому числі на шість радянських і дві народні республіки, При утворенні національних радянських республік, зокрема й УСРР, наголошувалося не на їх самостійності, а на тісному зв'язку з Російською Федерацією. Між радянськими республіками налагодилися тісні економічні зв'язки, вони мали однакову політичну структуру, в якій провідну роль відігравала одна більшовицька партія. Формально ж національні республіки вважалися незалежними.

 

В умовах переходу до мирного будівництва постало питання про встановлення тісніших взаємозв'язків. Виникла договірна федерація радянських держав на основі встановлення двосторонніх економічних зв'язків. Україна з Радянською Росією уклали таку угоду про співробітництво наприкінці грудня 1920р.

 

На етапі національно-державного будівництва відбулося фактичне злиття загальнофедеративних органів з органами Російської Федерації, що було, як виявилося згодом, істотним недоліком. Таке становище викликало незадоволення окремих керівників національних республік, зокрема голови Раднаркому УСРР X. Раковського.

 

З 1922 р. почався новий етап об'єднавчого руху в радянських республіках, коли треба було визначитися з вибором одного з принципів об'єднання: автономізації, конфедерації чи федерації. Група керівних діячів РКП(б) на чолі з Й. Сталіним абсолютизували проголошені раніше принципи широкої обласної автономії з урахуванням національних особливостей. Разом з тим резолюція з національного питання X з'їзду РКП(б) підкреслювала доцільність і гнучкість запровадження різних форм об'єднання радянських народів: договірних взаємовідносин незалежних республік, принципу автономії та проміжних ланок між ними.

 

Для остаточного вирішення цього питання навесні 1922 р. була створена спеціальна комісія з представників усіх радянських республік на чолі з Й.Сталіним. Від України до її складу ввійшли Г. Петровський, X. Раковський та Д. Мануїльський. Улітку комісія, незважаючи на суттєві заперечення частини її членів, у тому числі X. Раковського і Г.Петровського, надіслала до республік проект об'єднання на принципі автономізації. Ставлення до нього з боку керівництва компартій радянських республік було не однозначним. Лише в Азербайджані та Вірменії його схвалили, у Білорусії та Грузії відхилили, в Україні остаточно не визначилися.

 

Ленінський принцип федерації полягав у тому, що Росія, Україна та інші радянські республіки стають рівноправними суб'єктами федерації і утворюють нове державне об'єднання - Союз Радянських Соціалістичних Республік.

 

З жовтня по грудень 1922р. відбувалося обговорення та затвердження нового проекту в республіках. VII Всеукраїнський зїзд Рад, що відкрився у Харкові 10 грудня 1922р., на доповідь М.Фрунзе підтримав ідею утворення Союзу РСР.

 

30 грудня 1922 р. 1 Всесоюзний з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Остаточні тексти цих документів з урахуванням зауважень і пропозицій союзних республік у січні 1924 р. ухвалив II з’їзд Рад СРСР.

 

У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, де юридичне закріплювалося входження України до складу СРСР, визначалися компетенція і функції республіканських органів влади і управління.

 

Отже, виходячи з конкретних обставин, Україна добровільно вступила до Союзу.

 

Але реалізація задуму про Союз як об'єднання суверенних і рівноправних республік пішла іншим руслом. Після смерті В. Леніна взяла гору жорстка централізаторська тенденція, яка дедалі посилювалась у роки авторитарного правління Й. Сталіна. Вона неминуче вела до обмеження прав союзних республік і звуження їх суверенності[1, c. 361-363].

 

 

А результатами вивчення документів та історичної літератури проаналізуйтедержавотворчі процеси в Україні в радянський період. Визначте особливості певних періодів, закономірності наростання кризових явищ

 

Не можна з історії української державності викидати і період радянський. З чого ж він розпочався і як протікав? Борючись проти Центральної Ради, більшовицькі організації докладали чимало зусиль для скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, який би проголосив більшовицьку владу в Україні, створив Українську радянську державу і затвердив в ній диктатуру пролетаріату. Ідею проведення Всеукраїнського з'їзду Рал висунула більшовицька фракція виконавчого комітету Київської Ради робітничих депутатів З листопада 1917 p., її підтримали більшовики Харкова, Катеринослава, Одеси, Єлисаветграда та інших міст Ця діяльність знайшла підтримку тієї частини трудящих, які ще вірили в більшовицькі лозунги. З'їзд мав стати важливим етапом на шляху встановлення радянської влади в Україні[3, c. 315-316].

 

 

22.Охарактеризуйте плани і політику сусідніх держав щодо України напередодні та на початку Другої світової війни.

 

З середини 1939 р. західноукраїнські землі стали епіцентром європейської політики. Багато істориків вважають, що підписання радянсько-німецької угоди про ненапад 23 серпня 1939 р. відкрило шлях до початку Другої світової війни. Польська армія не могла протистояти німецькому вермахту і впродовж перших двох тижнів була розгромлена. У зв'язку з поразкою армії розпалась і Польська держава. Німецькі війська швидко наближались до кордонів Радянського Союзу. 17 вересня 1939 р. за рішенням уряду СРСР війська Українського і Білоруського фронтів перейшли кордон і вступили на західноукраїнські земель, щоб, як було зазначено у ноті німецькому послові в Москві, взяти під свій захист життя і майно українського і білоруського населення. Радянським військам було дано наказ не застосовувати зброю проти тих польських частин, які не чинитимуть опору. А таких була переважна більшість.

 

Вступ Червоної Армії і її стрімке просування по території Західної України та Західної Білорусії викликали протилежну реакцію польського, українського і білоруського населення, що цілком природно в контексті раніше сказаного. Різною була також реакція населення з урахуванням його соціального становища. Контроль над українськими етнічними землями по так званій лінії Керзона було встановлено впродовж 12 днів. Масштабна воєнна акція була майже безкровною. Загинуло кілька сот бійців та офіцерів, близько тисячі були поранені.

 

Отже, вересень 1939 р. став моментом реального возз'єднання українських етнічних земель, формально розпочатого 22 січня 1919 р. Актом злуки між УНР і ЗУНР.

 

Наступним актом історичної справедливості було повернення анексованих Румунією ще у 1918 р. Бессарабії та Північної Буковини. Воно відбулося мирним шляхом. У червні 1940 р уряд СРСР зажадав від Румунії очищення від її військ Бессарабії, а також тієї частини Північної Буковини, де проживало переважно українське населення. 28 червня Червона Армія перейшла р.Дністер і незабаром вийшла на нові кордони з Румунією.

 

У серпні 1940 р. сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення до складу УРСР нових територій. Північна Буковина разом з Хотинським повітом утворила Чернівецьку область у складі УРСР. З Акерманського та Ізмаїльського повітів була утворена нова Ізмаїльська область (до 1941 р. Акерманська). З шести повітів Бессарабії та українських земель Придністров'я у 1940 р. була утворена Молдавська РСР.

 

Населення західноукраїнських земель після довгоочікуваного возз'єднання значно збагатило свій економічний та духовний потенціал та дістало можливість підняти рівень економіки до рівня розвинених районів України[2, c. 362-363].

 

 

Назвіть об'єктивні і суб'єктивні фактори, які сприяли утворенню незалежної української держави. Коли і за яких обставин було прийнято Актпроголошення незалежності України? Визначте значення референдуму 1 грудня 1991 p., його підсумки

 

19 серпня 1991 р. у Москві розпочався так званий «серпневий переворот». Було створено антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, або ГКЧП — російська абревіатура). До ДКНС увійшли віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем'єр-міністр СРСР В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр внутрішніх справ Б. Пуго, міністр оборони Д. Язов. Заколотники ставили за мету зберегти старий режим і не допустити укладення нового союзного договору незалежних держав, призначеного на 20 серпня 1991 р.

 

В Україні заклик Л. Кравчука та очолюваної ним Президії Верховної Ради, більшість якої становили представники КПУ, до спокою і витримки свідчив про позицію вичікування. Але водночас Л. Кравчук заявив, що будь-які зміни мусять відбуватися на основі закону і що немає підстав для запровадження в республіці надзвичайного стану. Керівництво ЦК КП України, попри словесну завісу, фактично опинилося на боці заколотників, про що свідчила його діяльність у ті дні. За цих умов тільки опозиція послідовно і рішуче виступила проти заколотників. Розпочалася підготовка до страйку.

 

Дії ДКНС призвели до остаточної дискредитації КПРС. Скориставшись повною деморалізацією Компартії України, Народна Рада перейшла у наступ. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України («за»—346, «проти»—1), який мав бути підтверджений референдумом 1 грудня 1991 p., а також проголосувала за департизацію армії, правоохоронних органів. 30 серпня Президія Верховної Ради, виходячи з того, що керівництво Компартії України своїми діями підтримало заколот, припинила діяльність КПУ. Більшість рядових комуністів спокійно позбулася членства у партії.

 

Світове співтовариство схвально сприйняло результати всенародного референдуму: у грудні 1991 р. незалежність України визнали 68 держав. На другий день після референдуму про визнання Української держави оголосили Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва, 5 грудня до них приєдналося одразу п'ять країн — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія[4, c. 291-92].

 

 

Проаналізуйте конституційний процес, реорганізацію вищих органів державного управління та місцевого самоврядування в процесі будівництва незалежної Української держави (кінець XX - початок XXI ст.).

Відразу після здобуття Україною незалежності постало питання про прийняття Основного Закону, який закріпив би якісно нові зміни у державі та суспільстві. Конституційний процес проходив з великими труднощами і тривав п'ять років. Україна останньою з республік колишнього Радянського Союзу прийняла свою Конституцію. Це сталося 28 червня 1996 р.

 

Початок конституційному процесу поклало ухвалення Верховною Радою 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Закріплені в ній принципи суверенності, народовладдя, недоторканності території республіки, розподілу властей, рівності громадян, гарантування їх прав і свобод мали конституційний характер.

 

Спираючись на Декларацію, парламент утворив у жовтні 1990 р. конституційну комісію, яка повинна була розробити проект концепції Основного Закону. У червні 1991 р. концепція нової Конституції була затверджена.

 

Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів Президента і нового складу Верховної Ради. У вересні 1994 р. почала діяти нова Конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади. Співголовами комісії були затверджені Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз.

 

У грудні 1994 р. Л. Кучма вніс проект «Конституційного закону про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». У ньому містилися конкретні пропозиції про розмежування влади на законодавчу та управлінсько-розпорядчу. Проект порушував багато статей Конституції 1978 p., побудованої як усі попередні радянські конституції, на принципі неподільності влади.

 

Конституційний договір між Верховною Радою і Президентом України, дав змогу зберегти керованість, започаткувати цілісність державної політики на основі принципу розподілу влад, стимулювати власне конституційний процес.У лютому 1996 р. Конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд парламенту. Долаючи величезні труднощі, комісія узгоджувала думки різних фракцій, партій і течій у кожній спірній статті Конституції. 28 червня було затверджено Основний Закон нашої держави.

 

Конституція регулює відносини громадянина і державного управління, їх сутність полягає в тому, щоб громадянин мав змогу невідкладно і без зайвих зусиль вирішувати у державному апараті та в посадових осіб питання, які його цікавлять. В Україні немає системи адміністративних судів, які в деяких інших країнах розглядають спірні питання, скарги громадян на органи державного управління та дії посадових осіб цих органів. Разом з тим Конституція передбачає утворення спеціалізованих судів, що дасть змогу позитивно вирішити питання адміністративної юстиції.

 

Отже, наприкінці XX-на початку XXI ст. в Україні сформовано конституційні та інші правові підстави для захисту інтересів громадянина в його стосунках з органами державного управління. Конституцією передбачено, що кожний громадянин, який був затриманий правоохоронними органами, має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання[5, c. 437-438].

 

 





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-12; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 803 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Начинайте делать все, что вы можете сделать – и даже то, о чем можете хотя бы мечтать. В смелости гений, сила и магия. © Иоганн Вольфганг Гете
==> читать все изречения...

625 - | 589 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.011 с.