Здобуття Україною незалежності

До серпня 1991 р. протистояння сил реакції й демократії досягло критичної точки.

З одного боку, наростали вимоги прискорити реформування суспільства, швидше ліквідувати віджилі структури, зміцнити процес демократизації суспільства, державотворення. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, що правила від імені народу, не маючи на це повноважень від нього, зберегти панування партійно-бюрократичних структур, монопольне становище військово-промислового комплексу, вірність неосталінізму й усьому, що з ним пов’язане.

19–21 серпня 1991 р. в СРСР була здійснена спроба державного перевороту: президент СРСР М. Горбачов ізольований із родиною й помічниками на дачі «Форос» у Криму; створено Державний Комітет із надзвичайного стану (рос. — ГКЧП); у Москву введені війська. Опір путчистам організували й очолили в Москві Б. Єльцин і Верховна Рада Росії. 300 тис. москвичів живим ланцюгом стали навколо «Білого дому» — резиденції уряду й Верховної Ради Росії. Армія в цілому відмовилася підтримувати змовників і перейшла на бік демократів. Верховна Рада Росії оголосила членів ГКЧП змовниками й путчистами, поставила вимогу звільнити М. Горбачова.

В Україні найбільш рішуче проти ГКЧП виступили демократичні сили (Рух, нові політичні партії; із заявою протесту виступив заступник голови ВР України В. Гриньов).

У результаті спроба перевороту провалилася. Відразу після провалу путчу і як реакція на нього виник могутній процес дезінтеграцї країни. Розпочалася серія актів і декларацій про незалежність. Це був свого роду захист республік у відповідь на переворот.

Акт про незалежність України

24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР проголосила Україну незалежною демократичною державою і прийняла Акт проголошення незалежності України.

Одночасно було прийнято рішення про проведення 1 грудня 1991 р. республіканського референдуму для підтвердження Акта проголошення незалежності України. Крім того, з огляду на роль керівних структур КПРС в організації путчу, крах надій на реформування КПРС у сучасну демократичну партію слідом за Москвою, що заборонила діяльність КПРС, у Києві 25 серпня 1991 р. була заборонена діяльність комуністичної партії України.

Всеукраїнський референдум і вибори Президента України 1 грудня 1991 р.

В умовах гострої політичної боротьби, зростання національної самосвідомості української нації, збільшення прихильників ідеї національного відродження і суверенітету України, зростаючої економічної кризи, дезінтеграцї колишнього Радянського Союзу 1 грудня 1991 р. відбулися референдум і вибори Президента України.

На референдумі 90 % громадян України проголосували за Акт проголошення незалежності України. На виборах Президента України до виборчого бюлетеня були включені 6 кандидатів: В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук’яненко, Л. Табурянський, В. Чорновіл, М. Юхновський.

Більше половини голосів (19,6 млн. чоловік, або 61,59 %) одержав Л. Кравчук, який став таким чином першим Президентом незалежної України.

Розпад СРСР. Створення СНД

Результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р., вибори Президента України створили в Україні якісно нову політичну ситуацію. Вона прискорила остаточну ліквідацію СРСР.

7–8 грудня 1991 р. на території Білорусії (у Біловезькій Пущі під Брестом) відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусії С. Шушкевича, Президента Російської Федерації Б. Єльцина і Президента України Л. Кравчука. Результатом зустрічі стала офіційна констатація факту розпаду СРСР, а також підписання угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

24 грудня 1991 р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Росії, України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдавії, Киргизії, Туркменії, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про створення СНД. Це означало, що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припинив своє існування. Кожна республіка стала самостійною.

СНД — не держава. У ньому не передбачається ніяких наддержавних структур. Члени СНД — цілком незалежні держави. СНД — структура, необхідна для розв’язання деяких питань, що виникають на певному етапі між колишніми радянськими республіками після розпаду єдиної держави.