Українська революція 1917 р., утворення Центральної Ради, проголошенням Української Народної Республіки, боротьба за збереження української державності в 1917—1920 рр. привели до неабиякої активізації духовних сил українського суспільства. Російська революційна соціал-демократія впродовж 1917—1920 р., здійснюючи суспільно-політичні перетворення, виявила себе спадкоємницею імперського мислення, внаслідок чого Україна здобула статус, фактично рівнозначний культурній автономії в "єдиному і неподільному" просторі Радянської Федерації. Війна і революція не стали для України часом об'єднання українського народу, він залишився роз'єднаним у межах двох держав. Проте навіть за таких умов 20-ті роки стають часом небаченого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Цей багатогранний спалах творчої енергії став можливим завдяки тому, що зайнята, насамперед, збереженням політичної гегемонії комуністична партія ще не підпорядкувала собі культурну діяльність. Поширення ж україномовної освіти створило українській культурі таке широке підґрунтя, якого вона давно не мала на Східній Україні. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, особливо коли в 1923 р. більшовики взяли курс на українізацію з метою розширення свого впливу серед місцевого населення. Революція також сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень. Поставалискладні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі. Це був час пошуків і сподівань. Натхнені відчуттям власної
місії та зростаючою аудиторією, письменники, художники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту.
. Література 30-их років в УкраїніНіде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літературі. Марксистські
письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх
завдань революція, крім суспільно-політичної сфери, повинна сягнути і в
область культури. Тобто буржуазне мистецтво і мислення минулого
необхідно замінити новим, пролетарським, мистецтвом.
Спроба створити пролетарську культуру в Росії призвела до виникнення
літературної організації "Пролеткульту", що спиралася на дві корінні
засади: по-перше, пролетарську культуру можна створити, відкинувши
традиції й зразки минулого; по-друге, у творенні цієї культури повинні
брати участь народні маси. Ототожнений із культурою російського міста,
"Пролеткульт" не мав великого впливу серед українців. Однак його ідеї
зробили свою справу в процесі виникнення в Україні так званих масових
літературних організацій.
У 1922 р. в Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з'явилася перша з
масових літературних організацій — "Плуг". Заявивши, що для мас требалітературних організацій — "Плуг". Заявивши, що для мас треба
створювати таку літературу, яку вони хочуть, ця організація заснувала
мережу письменницьких гуртків, котра незабаром охопила 200 письменників
і тисячі початківців. Один із діячів організації так висловив ставлення
до мистецтва: "Завдання нашого часу в царині мистецтва полягає в тому,
щоб приземлити мистецтво, зняти його з п'єдесталу на землю, зробити його
потрібним і зрозумілим для всіх". Через рік Василь Еллан-Блакитний
організував літературну групу "Гарт", що також прагнула працювати для
створення пролетарської культури на Україні. У групу входили Костянтин
Гордієнко, Олександр Довженко, Олесь Досвітній, Михайло Йо-гансен,
Олександр Копиленко, Іван Микитенко, Валер'ян Поліщук, Володимир Сосюра,
Іван Сенченко, Павло Тичина, Микола Хвильовий та ін.
