Україна в період перебудови. Перестро́йка — общее название нового курса советского партийного руководства, совокупности политических и экономических перемен

Перестро́йка — общее название нового курса советского партийного руководства, совокупности политических и экономических перемен, происходивших в СССР с 1985 по 1991 годы.

Этот период напрямую связан с именем Генерального секретаря ЦК КПСС М. С. Горбачёва, инициировавшего большие, глубокие, неоднозначные перемены во всех сферах жизни советского общества. Началом перестройки считают 1987 год, когда на январском пленуме ЦК КПСС перестройка была впервые объявлена новым направлением развития государства.

Перестройку условно можно разделить на три этапа:

Первый этап (март 1985 — январь 1987). Этот период характеризовался признанием некоторых недостатков существовавшей политико-экономической системы СССР и попытками исправить их несколькими крупными кампаниями административного характера (т. н. «Ускорение») — антиалкогольная кампания, «борьба с нетрудовыми доходами», введение госприёмки, демонстрация борьбы с коррупцией. Какие-либо радикальные шаги в этот период пока не предпринимались, внешне практически всё оставалось по-старому. В то же время в 1985-86 годах была произведена замена основной массы старых кадров брежневского призыва на новую команду управленцев. Именно тогда в руководство страны были введены А. Н. Яковлев, Е. К. Лигачёв, Н. И. Рыжков, Б. Н. Ельцин, А. И. Лукьянов и другие активные участники будущих событий. Николай Рыжков вспоминал (в газете «Новый Взгляд», 1992)[1]:

Второй этап (январь 1987 — июнь 1989). Попытка реформирования социализма в духе демократического социализма. Характеризуется началом широкомасштабных реформ во всех сферах жизни советского общества. В общественной жизни провозглашается политика гласности — смягчение цензуры в СМИ и снятие запретов с того, что раньше считались табу. В экономике узаконивается частное предпринимательство в форме кооперативов, начинают активно создаваться совместные предприятия с зарубежными компаниями. В международной политике основной доктриной становится «Новое мышление» — курс на отказ от классового подхода в дипломатии и улучшение отношений с Западом. Часть населения охвачена эйфорией от долгожданных перемен и невиданной по советским меркам свободы. Вместе с тем, в этот период в стране начинает постепенно нарастать общая неустойчивость: ухудшается экономическое положение, появляются сепаратистские настроения на национальных окраинах, вспыхивают первые межнациональные столкновения.

Третий этап (июнь 1989—1991). Заключительный этап, в этот период происходит резкая дестабилизация политической обстановки в стране: после Съезда начинается противостояние коммунистического режима с возникшими в итоге демократизации общества новыми политическими силами. Трудности в экономике перерастают в полномасштабный кризис. Достигает апогея хронический товарный дефицит: пустые полки магазинов становятся символом рубежа 1980—1990-х. Перестроечная эйфория в обществе сменяется разочарованием, неуверенностью в завтрашнем дне и массовыми антикоммунистическими настроениями. С 1990 года основной идеей становится уже не «совершенствование социализма», а построение демократии и рыночной экономики капиталистического типа. «Новое мышление» на международной арене сводится к односторонним уступкам Западу, в итоге чего СССР утрачивает многие свои позиции. В России и других республиках Союза к власти приходят сепаратистски настроенные силы — начинается «парад суверенитетов». Закономерным итогом такого развития событий стали ликвидация власти КПСС и распад Советского Союза.

34) Етапи відбудови в УРСР:

- 1943-1945pp. - відбудова найбільш життєво важливих об'єктів в міру визволення території від німецько-фашистських загарбників;

- 1945-1950pp. - широкомасштабна відбудова згідно з IV п'ятирічним планом.

2. Масштаби втрат і руйнувань. За роки війни Україна втратила 8 млн осіб (5,5 млн цивільного населення; 2,5 млн загинуло в боях) - це 20% її населення. Окупанти зруйнували 714 міст, селищ, понад 28 тис. сіл, понад 16 тис. підприємств, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС, 18тис. лікувальних установ. У 1945 р. в Україні залишилося 19% довоєнної кількості промислових підприємств, 10 млн осіб залишилися без житла.

Прями збитки господарства України становили 285 млрд. крб. Ця сума вп'ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво державних підприємств протягом усіх трьох довоєнних п'ятирічок. Загальна сума втрат, яких зазнало населення й господарство України, становила майже 1,2 трлн крб.

У руїнах лежали «Запоріжсталь», «Азовсталь», Маріупольський металургійний завод, Макіївський завод ім. С. М. Кірова, машинобудівні підприємства Києва і Харкова, Дніпрогес, шахти Донецького вугільного басейну. В Україні залишилося неушкодженими лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств. У важких умовах жила більшість населення України. He вистачало продуктів харчування, одягу, взуття. Мільйони людей тулилися в землянках, бараках, гуртожитках і переповнених комунальних квартирах.

Зважаючи на все це, деякі із західних експертів розрахували, що для відновлення господарства СРСР потрібно не менше 20-25 років, а дехто називав навіть 100 років. Однак централізована система управління господарством створювала можливості швидкої мобілізації людських і матеріальних ресурсів, що й стало запорукою прискорених темпів відбудови народного господарства.

3. Прийняття Закону «Про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства». У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про п'ятирічний план відбудові і розвитку народного господарства». Це був IV план п'ятирічки. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла аналогічний закон, що передбачав таке:

- відбудову виробничих потужностей України;

- доведення валової продукції промисловості у 1950 р, до 113% від рівня 1940 р.;

- першочергове відновлення важкої промисловості, транспорту, енергетики, будівництво нових заводів;

- відбудова легкої промисловості і сільського господарства;

- відродження культурно-освітньої сфери.

Закон «Про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства» передбачав вирішення всіх поставлених завдань (у СРСР і У РСР) винятково за рахунок власних сил і ресурсів.

Брестський мирний договір

Берестейський договір та його наслідки для України

До Берестя повернулися після перерви голова делегації О. Севрюк та М. Любинський. М. Левитський залишався ввесь час у Бересті.

Крім російської та української делегацій, до Берестя прибула делегація від Харківського Народнього Секретаріяту О. Медведев та В. Шахрай. Л. Троцький заявляючи, що більша частина України належить до Харківського Народного Секретаріяту і що вплив Центральної Ради зменшився, вимагав визнати Харківський Народний Секретаріят за дійсний український уряд.

О. Севрюк та М. Любинський виязили багато такту й дипломатичного хисту і відстояли права Української Народної Республіки, підтверджені 4-им Універсалом. Промову М. Любинського генерал Гофман назвав у своїх споминах «надзвичайно красномовною». Спроба Л. Троцького опротестувати докази М. Любинського була знехтувана офіційною заявою представників почвірного союзу про визнання самостійної Української Народної Республіки.

Це була велика перемога молодих українських дипломатів. Хоч їхні партнери заявляли, що не погодяться на мир, якщо Київ упав, їм вдалося добитися підписання мирового договору у ніч з 8 на 9 лютого, коли Мала Рада та міністри покидали столицю.

Берестейський мир встановлював кордони між Українською Республікою та Австро-Угорщиною на довоєнних кордонах Росії з Австро-Угорщиною. Кордон з Польщею мав бути визначений мішаною комісією «на основі етнографічних відносин і бажань люд-ности». Сторони обопільно відмовлялися від сплати коштів війни та покриття воєнних шкод. Договір регулював взаємне постачання хліборобських і промислових «лишків». Конкретно це означало постачання Україною 1.000.000 тонн збіжжя, м'яса, круп — до липня 1918 року. Далі обумовлено обмін полоненими, встановлення дипломатичних відносин, повернення цивільних інтернованих, відновлення правних зносин.

У Берестейському договорі була таємна стаття про поділ Галичини на польську та українську й об'єднання української Галичини з Буковиною в один коронний край. Цей пункт договору був написаний у двох примірниках: один мав австро-угорський уряд, другий — О. Севрюк. Але Севрюк показав його у Відні українцям. Тоді граф Чернін примусив Севрюка повернути свій примірник. Звичайно, поляки почули про цей таємний договір і вжили заходів, щоб він не був реалізований. Легковажність О. Севрюка внесла багато ускладнень для Галичини та Наддніпрянської України.

 

Додатковими умовами Берестейського договору були — збройна допомога Українській Республіці для боротьби з большевиками та позика їй в сумі мільярда карбованців.