Дайте оцінку суспільно-політичне та економічне життя україни 14-18 ст

2На зміну бурхливому розвиткові Київської середньовічної держави з її досягненнями в усіх галузях суспільного життя приходить період занепаду й розпаду, тривалого іноземного поневолення багатьох її земель. Але, незважаючи на всі труднощі, що випали на долю українського народу, поступ його суспільного життя не зупинився. Поряд з існуванням феодальних відносин на терені України швидкими темпами відбуваються зміни буржуазного характеру, що спричинили й відповідні зміни в соціальних відносинах.

Перед українським народом у той час постало справді історичне завдання: самозбереження за умов чужоземної експансії. Але щоб його розв´язати, треба було пройти нелегкий шлях від захисту національної ментальності й історичного способу життя, через зростання освіченості й пробудження національної свідомості до здобуття власної державності. Тільки так нація могла сповна реалізувати покладене на неї історичне призначення, зайняти гідне місце в європейській і світовій цивілізації.

Розвиток української державності, вироблення політичних ідей нерозривно пов´язані з національно-культурним відродженням. Відмітною особливістю суспільного буття тогочасної Європи в цілому й України зокрема було формування націй, підготовка умов для створення національних держав.

В історії нашої країни цей період пов´язаний з виробленням і зміцненням такої важливої суспільної сили, якою є національна ідея. Відомий український учений кінця 19 — першої половини 20 ст. Д. Донцов писав, що без такої ідеї ми всі лишимося нацією уярмленою, провінцією, народом, що житиме з роздвоєною душею, не в стані витворити збірної волі, народом без пафосу, сателітом сильніших, партією, верствою, навіть у себе вдома невільником не лише політичним, а й духовним і соціальним.

Тогочасні українські мислителі обґрунтовують процес згуртування спільноти, члени якої усвідомлювали б свою ідентичність на основі таких ознак, як мова, культура, історія, походження, територія. Формування української нації було загальноісторичним, об´єктивним явищем. І національна ідея відіграла в цьому процесі надзвичайно важливу роль.

Актуальні політичні думки, що відповідали новим суспільним потребам українського народу, розвивали видатні українські філософи, богослови, політики. Це Павло Русин, Юрій Дрогобич, Іван Вишенський, Станіслав Оріховський, Юрій Немирич, Шимон Шимонович та ін. Спираючись на твори стародавніх мислителів, визначних європейських державних діячів, літераторів, істориків, вони висловили надзвичайно цінні ідеї з багатьох галузей духовної культури, зокрема політичної. Помітний вплив на стан політичної свідомості тогочасної України, що була в складі Литви, а потім Речі Посполитої, справила реформаторська течія антитринітаріїв, або соціанство.

Ранні гуманісти України були виразниками інтересів середнього стану, носіями ідей відродження й формування української нації, її мови, культури в умовах чужоземної залежності. Більшість із них мали вищу освіту, здобуту в європейських закладах, вони писали трактати, займалися книгодрукуванням, деякі обіймали високі посади в урядах Литви чи Польщі.

З точки зору соціально-політичних правових ідей особливий інтерес становить полемічна література. Багато уваги у творах полемістів приділено проблемі встановлення та захисту державності української нації, що народжувалась у муках внутрішніх і зовнішніх суперечностей.

З огляду на потребу розв´язання цих суперечностей важливе значення мало введення в багатьох містах магдебурзького права. Київ та Житомир, зокрема, одержали це право ще в 15 ст.

Полемісти пристрасно обстоювали право на існування українського народу, захищали його мову, культуру, релігію, рішуче боролися проти спольщення й покатоличення. їх постійно хвилювали питання формування національної свідомості, політичного самовизначення на основі відновлення традицій власної державності. У полемічній літературі, що мала загальнофілософське спрямування, висловлено багато актуальних ідей і теорій. Як зазначає історик А. Єфименко, релігійна унія (Брестська, 1596 р.) викликала в православному середовищі палку по

Обгрунтуйте причини зміни економічной політики в країні у другій половині 20-х рр.. та дайте оцінку перетворенням в сфері і промисловості та сільського господарства у 20-30рр. 20ст.

В грудні 1925 р. відбувся XIV з'їзд ВКП (б), де були підбили підсумки попередньому розвитку країни. З'їзд зазначив, що, попри успіхи відновного періоду, економіка країни досі залишалася відсталою. СРСР залишався країною багатоукладної, аграрної, промисловість давала лише 32,4% всієї продукції, а дрібне, переважно, одноосібне господарство давало 67,6%. Переважала легка промисловість, важка індустрія була розвинена слабко. У промисловості був відсутній низку надзвичайно важливих галузей, які виробляють засоби виробництва. Об'єктивний перебіг країни вимагав реконструкції всього народного хозяйства.

У результаті індустріалізації у промисловості темпи приросту продукції безупинно росли. У водночас сільському господарстві відбувався зворотний процес: темпи зростання сільськогосподарської продукції безупинно скорочувалися. Усі матеріальні кошти і ресурси направлялися в розвиток важкої індустрії, а чи не для будівництва підприємств, які виробляють товари народного споживання. У умовах селяни були зацікавлені у постачаннях зерна ринку, т.к. отримані гроші де вони могли купити потрібні їм товари, і вони притримувати хліб. У 1927-1928 рр. країни розвивався криза заготівельної компанії. До січня 1928 р. було заготовлено на 128 млн. пудів менше, ніж до січня 1927 р. Хлібозаготівельний криза ставив під загрозу постачання хлібом робочих, Червоною Армією, завезення хліба на райони технічних культур, виникла загроза зриву експортного і імпортного плану. І було вирішувати аграрну проблему.