Обгрунтуйте причини укладення Кревської/1385/ Люблінської/1569/ уній, зміст, значення

Кре́вська у́нія 1385 року — угода, укладена між Королівством Польським та Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським 14 серпня 1385 р. у м. Крево (Білорусь).

Угода передбачала об'єднання Литви і Польщі в єдину державу шляхом шлюбу польської королеви Ядвіґи (з династії Андегавенов) і литовського князя. За умовами унії Владислав ІІ Ягайло зобов'язувався прийняти разом з язичницьким населенням Литви хрещення за католицьким обрядом, обернути на користь Польщі свою великокнязівську казну, повернути до польської корони всі відторгнені на той час її території і, головне, назавжди приєднати до неї землі Литви і Литовської Русі.

Кревська унія сприяла об'єднанню польсько-литовських сил для боротьби проти агресії Тевтонського ордену,яка вилилася у війну 1409-1411 року.Тевтонський орден на чолі з Ульріхом фон Юнінгеном після Грюнвальдської битви помітно занепав. Польські феодали намагалися використати Кревську унію для загарбання українських і білоруських земель, що були під владою Литви.

Люблінська унія була підписана 1 липня 1569 р. Вона створила єдину польсько_литовську державу – Річ Посполиту, зєдиними королем, сеймом, сенатом, грошовою одиницею,

податковою системою. Литва залишалася автономною одиницею зі своїм законодавством, фінансами, військом та адміністрацією. Українські землі Литовського князівства відійшлидо Польщі. Було створено 6 воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Брацлавське, Київське і Подільське (з 1630 р. –Чернігівське).

Проаналізуйте політичну діяльність раковського

Румунський підданий, походив з поміщицької родини з Південої Добруджі. У 1890 еміґрував до Швейцарії, де увійшов у зв'язки з російським соціал-демократичним рухом, потім студіював у Франції, брав участь у студентському революційному русі.

У 1904 заснував соціалістичну партію Румунії, а в 1914 — Об'єднану соціалістичну партію Балкан. Заарештований у 1915 й ув'язнений у Ясах, Раковський у травні 1917 був звільнений російськими солдатами і відтоді став діячем більшовицької партії.

Шість років працював в Україні. На початку 1918 очолював ВЧК в Одесі й Севастополі, був членом радянської делегації на мирних переговорах у Бересті Литовському, у травні-червні був головою Мирової Делегації РРФСР з Українською державою; 25 січня 1919 був призначений головою Раднаркому і наркомом зовнішніх справ УСРР, сприяв відкриттю дипломатичних місій УСРР за кордоном. Одночасно в Комінтерні представляв Балкани. 30 вересня 1920 політбюро ЦК КП(б)У призначило голову РНК УСРР Х.Г. Раковського членом Реввійськради Південного фронту. 24 липня 1921 Політбюро ЦК КП(б)У призначило його представником КП(б)У в Комінтерні. [1]. Спочатку поставився вороже до української мови й українську націю називав «вигадкою інтеліґентів», але з 1920 почав поступово міняти погляди на національне питання: у 1922 критикував Й.Сталіна, що тоді був наркомом національностей РРФСР, за втручання у внутрішні і зовнішні справи УРСР, а в грудні того ж року, при створенні СРСР, відстоював конфедерацію, з залишенням права за національними республіками на самостійні дипломатичні зв'язки й зовнішню торгівлю; на XII з'їзді РКП(б) (1923) критикував Сталіна за російський шовінізм і централізм. Наслідком цього був у середині 1923 усунений з посади голови Раднаркому УРСР і призначений амбасадором спочатку до Англії, а потім до Франції, звідки 1927 був усунутий за підривну революційну діяльність.

Ще з початку 1920-их pp. пристав до троцькістів, за що в 1928 був виключений з партії і засланий. Після покаянного листа Й.Сталіну 1934 повернувся з заслання і був призначений головою делегації Червоного хреста в Японії. У 1936 був знову заарештований і на третьому московському процесі (1938) засуджений на 20 pp. ув'язнення, де помер під містом Орел в Росії.