Петро Могила, як надзвичайно пасіонарна людина, чи не найвидатніший культурний діяч України XVII ст., своєю активною діяльністю створив новий образ православ'я, що принципово відрізняється від попереднього не лише католицьким впливом на догматику та обрядовість (наприклад, визнання Могилою чистилища), а головне — відходом од духу та традиції святоотчеського православ'я. Син молдавського господаря та угорської принцеси, вихований на Заході, Могила тримався православної віри, але склад мислення — менталітет та духовна орієнтація його були західноєвропейськими. І ці менталітет та богословська орієнтація прищеплюються тому православ'ю, яке він сформував своєю діяльністю, — Могила починає латинізацію українського православ'я. Про цей відступ у бік католицизму поширена думка як про явище безальтернативне, мовляв, це плата за інтелектуальний прогрес та за існування православної митрополії на Україні. Адже альтернатива Могилі була. Ісайя Копинський був людиною сильної віри і не шукав компромісів із католицьким світом. А Могила перебував у догматичному «єдиномислії» з Римом, світогляд католицьких ворогів та опонентів став його світоглядом. Боротьба Могили та Копинського поєднувала і богословську полеміку («Алфавіт духовний, або Лествиця духовного по Бозі жительства» Ісайі та Могилине «Сповідання православної віри» — досить яскрава антитеза, що виявляє протилежну духовну орієнтацію авторів), і судові процеси, і навіть фізичні розправи над Копинським. Це була не просто боротьба двох церковних діячів за митрополичу кафедру, а ширше — це був спір про загальну духовну орієнтацію українського православ'я. Для Могили і його числених спадкоємців своїм був Захід, а не Схід, Європа, а не Візантія.
Можливо, перемога Могили над Копинським одібрала в України чи не останню можливість розвиватися у річищі святоотчеської духовності. З його діяльністю ідеали православ'я — ісіхаська традиція та світовідчуття розчиняються у бароковій культурі. Але слід зазначити, що завдяки Могилиним зусиллям Україна зберегла свою конфесійну належність до православного світу і не пішла шляхом католицьким, протестантським або уніатським (за незначним винятком), що в середині XVII ст., в епоху бароко, теж було можливим.
Є багато поглядів на природу бароко взагалі та на українське бароко зокрема. Треба визнати, що бароко — це не тільки стиль і художня система, а й своє особливе світовідчуття, яке принципово відрізняється од попередніх ренесансного (в Західній Європі) та «візантійського» (в православних країнах). Воно панує у творах Баха, Вівальді, Рубенса та багатьох інших. Замість гармонії та спокою — дисгармонія, напруженість, поліфонія, експресія; світ — як вселенський Хаос, роздвоєння особистості між небом та землею, а часто і пеклом. Наприкінці XVI—XVII ст. в Європі барокову культуру взяли на озброєння єзуїти для боротьби з протестантською Реформацією, тому вона часто пов'язується з католицькою контрреформацією. Але можна погодитися з думкою Голеніщева-Кутузова, що єзуїти лише підхопили і теоретично оформили вже існуючі культурні тенденції8. Якоюсь мірою на бароко вплинуло вчення Псевдо-Діонисш Ареопагіта (усе земне — лише тінь вічного) та взагалі неоплатонізм. Барокові мотиви, барокове світовідчуття, мотиви хаосу були і у візантійській, і в давньогрецькій культурах, але саме в західноєвропейському бароко (насамперед, у польському та італійському) поєдналося таке барокове світовідчуття, раціоналізм та католицьке богослов'я. І саме цю культуру і цей комплекс ідей та світовідчуття прищеплює Могила українській церкві, головним чином через Києво-Могилянську колегію та через свої твори («Служебник», «Требник», «Сповідання православної віри», «Літос, альбо Камінь»).
І. Мазепа — видатний культурно-просвітницький діяч України. За часів його гетьманства Київ набув нового архітектурного вигляду.?
У 1690—1693 pp. було збудовано Богоявленську церкву Братського монастиря Києво-Могилянського колегіуму, офіційним опікуном якого був гетьман. У1701 р. колегіум здобув статус академії. За кошт І. Мазепи перебудовано й відреставровано основний навчальний корпус академії — «Мазепин корпус».
Після пожежі 1696 р. у Софійському соборі гетьман сприяє відновленню зовнішнього вигляду цієї споруди. Було споруджено трапезну, дзвіницю, південну браму. Також зведено Миколаївський собор у Києві. Широкі будівельні роботи велися й у Києво-Печерській лаврі: лаврський мур, надбрамні церкви та башти-церкви (Троїцька та Церква Всіх Святих). Поновлено Успенський собор лаври, відбудовано Лаврську друкарню. Зведено Вознесенську церкву в одноіменному монастирі, де настоятельною була мати гетьмана. На Подолі перебудували церкву Петра й Павла.
За гетьманські кошти було перебудовано або збудовлено монастирі в Києві, Чернігові, Лубнах, Прилуках, Батурині, Глухові, Бахмачі, Лю- бецьку, Каменці, кафедральні собори в Києві, Переяславі й Чернігові, церкви в Батурині та Дігтярях.
Прикладу гетьмана слідували й полковники козацької старшини, коштом яких було споруджено Георгієвський собор у Видубичах, Федосі- ївську церкву яка ромміщалася в районі Києво-Печерської лаври, оновлено Іллінську церкву на Подолі.
Широка меценатська діяльність гетьмана сприяла появі в українській архітектурі нового особливого стилю — «мазепинського бароко».
Нова економіка будується тими, хто використовує уяву, творчу енергію та знання для створення нових ідей та цінностей. Відповідно успіх часто залежить від використання синтезу творчості, підприємництва та технологічних інновацій.
Культурні індустрії та креативне підприємництво – це відносно нові поняття в українському контексті, проте не нові явища (визначення «культурні індустрії» запровадили Адорно та Горкгаймер у своїй "Діалектиці просвітництва" 1947 року).
У визначенні ЮНЕСКО цей термін застосовується в тих галузях, які поєднують у собі створення, виробництво та комерціалізацію змістів, які є нематеріальними і мають культурний характер.
Ці змісти, як правило, захищені авторським правом, і можуть приймати форму товару або послуги. Залежно від контексту, культурні індустрії також можуть називатися креативними індустріями, або на економічному жаргоні «галузями майбутнього».
Культурні індустрії – це унікальний сектор економіки, який виник внаслідок поширення масової комунікації та глобалізму. У Великобританії сектор культурного підприємництва в 1998 році офіційно був переданий у підпорядкування Департаменту культури, медіа і спорту (DCMS) уряду, що ще раз засвідчує, що ця країна є одним із лідерів та законодавців розвитку креативного підприємництва.
Одне з визначень культурних індустрій стверджує, що це "діяльність, в основі якої лежить індивідуальне творче начало, навик чи талант, і яка може створювати додану вартість і робочі місця шляхом створення та експлуатації інтелектуальної власності".
У секторі культурних індустрій виділяють ряд груп:
реклама,
архітектура,
художній та антикварний ринок,
ремесла,
дизайн,
мода,
виробництво кіно- та відеопродукції,
програмування, в том числі створення розважальних та інтерактивних програм і комп’ютерних іграшок,
музика,
виконавчі мистецтва,
видавнича справа,
теле-, радіо- та Інтернет- трансляції.
Отож культурні індустрії охоплюють такі види діяльності:
аудіо-візуальна творчість (фільми, ТБ, радіо, нові медіа, музика);
туризм;
спорт;
книги и преса;
спадщина (музеї, бібліотеки, архіви та історичне середовище);
перформативні мистецтва (театр, виконавське мистецтво і танок);
візуальні мистецтва (галереї, архітектура, дизайн і ремесла).
В свою чергу Дж. Браун виділяє 4 ключових елементи інтелектуальної концепції креативних індустрій:
1... базуються на творчих, художніх можливостях особистостей...
2... діють в спілці з менеджерами та технологами…
3... створюють ринкові продукти…
4... їх економічна цінність має культурне чи інтелектуальне походження...
Культурне підприємництво передбачає перетворення творчого та інтелектуального ресурсу в "творчий продукт", наприклад відеофільм, дизайнерську річ, і т.д. Для міст важливо скеровувати творчий потенціал підприємців через створення творчих осередків та середовищ у містах, які часто називають креативними кластерами.
Креативні кластери – це особливе місце, декілька підприємств, фірм, майстерень, офісів, які об’єднані в спільному просторі і зайняті в сфері культурного підприємництва [3].
В такому кластері виникає спільне, специфічне, відкрите і творче середовище для комунікації і співпраці, створюються нові форми взаємних стосунків як альтернатива соціальному капіталу. Головною рисою креативних кластерів є спільна атмосфера творчості та бізнесу, яка сприяє виробництву нового продукту. Часто такі кластери допомагають проводити міську регенерацію.
В центрі уваги сучасного виробництва має бути творчість і тому акцент переноситься з промислового сектора на індивідуальну креативність і свободу.
Нові сфери культури, такі як мода, телебачення, дизайн є переважно комерційними і сприяють появі креативних професіоналів та менеджерів у сфері культури. Для сектору культурних індустрій особливого значення набуває історична, етнічна, соціальна специфіка місця, де сконцентровані творчі сили, що активно впливає на розробку стратегії в галузі культурних проектів.
Активна підтримка культурних індустрій місцевою владою особливо яскраво проявляється в традиційних індустріальних центрах, наприклад, в Ліверпулі, Манчестері, Берліні чи Мілані. Досліджуючи умови виробництва та життя пролетаріату на прикладі промисловості Манчестера, Ф. Енгельс, описуючи розташування будинків, виробничих будівель помітив особливу атмосферу, яку створюють промислові міста для робітників. Використання просторової організації креативного кластеру почасти є запорукою його успіху.
Ще один важливий суб'єкт творчої економіки – агенції культурних індустрій, які є посередниками між спільнотою креативних підприємців і міською владою [4]. Агенції проводять аналіз ресурсів території і виявляють її творчий потенціал, а вже потім розробляють стратегії розвитку і вибудовують систему підтримки креативного підприємництва. Процес дослідницької та аналітичної діяльності агенцій доволі складний і вбирає в себе трудомістку і тривалу роботу.
Сьогодні найбільші та авторитетні агенції культурних індустрій існують у Великобританії, які є визнаними лідерами у своїй галузі, яких залучають керівники міст різних країн світу для досліджень, консультацій, оцінки перспективи творчого ринку, використання творчого зростання і потенціалу, дослідження перспектив перепрофілювання економіки міста на користь творчого сектора.
Джастин О'Коннор відзначає, що зміна парадигми споживання впливає на виробництво (виходячи з того, що культура стає товаром), яке також розглядається крізь призму культури: культурне споживання пов'язане з освітою, стилем життя, дозвіллям, ідентичністю. Відповідно споживається новий культурний товар, а культурне виробництво має нове ставлення до роботи, кар'єри, досліджень, амбіцій, щастя, успіху, при цьому культурні виробники мають потенціал формувати нові звички.
Оскільки виробництво у сфері культури базується на інформації, то надзвичайний розвиток цифрових технологій і глобалізація мереж обміну інформацією зробили культурний сектор одним із самих динамічних у світі.
В числі над-дохідних сучасних компаній світу є ті, що працюють у сфері радіо та теле-мовлення, Інтернету (компанія Google у даний момент є однією з найбагатших компаній світу), розваг і створення ігор.
Такі фірми дають приріст доходів від 5% до 25% щорічно. У США у 1998 році культурні індустрії дали більше доходу ніж авіаційна галузь, а в Британії культурні індустрії генерують більше 150 мільярдів річного доходу (2001 р.), що становить майже 10% національного ВВП.
Ще на початку 1980-х років музична індустрія Британії перевищила доходи інженерного сектору, а статистика 1998 року показала, що музиканти, актори та режисери приносять королівству $99 мільярдів щорічно, що перевищує доходи від сільського господарства та вугільної промисловості.
