Розділ 2. Митне право України

 

Поняття митного права

 

Підхід до вивчення понятійного апарату юридичних дисциплін склався давно, є загальним, методологічно та практично виправданим Відповідно до них, категорія «митне право» виводиться із загальнотеоретичних підходів до номенології: право як галузь, право як законодавство, право як напрям розвитку науки та право як навчальна дисципліна.

Об’єктивний поділ права на публічне та приватне призвів до появи двох супергалузей права (приватне та публічне) в рамках яких є декілька галузей права України, що відрізняються стабільними предметом та методами правового регулювання. Йдеться про дві надгалузі права: публічне та приватне право. Вони мають свій механізм, свої засоби, свої юрисдикційні форми та навіть державні органи і інші органи, що забезпечують реалізацію їх прав та охоронюваних законом інтересів. Доктринально цей поділ започаткований на: 1) теорії інтересу, яку оприлюднив Ульпіан (публічне право стосується інтересів держави, а приватне стосується користі окремих осіб; 2) теорія методу правового регулювання (німецький юрист Тон) за якою публічне право – сфера влади і підпорядкування, а приватне – свободи і приватної ініціативи; 3) теорія предмета правового регулювання (проф. Д. В. Кавелін) яка зводиться до того, що предметом приватного права є виключно майнові відносини, а предметом публічного – інші; 4) теорія суб’єкта (П. Вуарон), яка опирається на те, що публічне право регулює відносини особи з державою, а приватне визначає відносини осіб між собою.

На перетині публічних та приватних інтересів виникають гібридні галузі права, що вбирають у себе елементи базових галузей права, але мають відносно самостійний аспект прояву предмету правового регулювання. Саме до таких і відноситься митне право України.

Насамперед йдеться про дискусійне питання щодо місця митного права в правовій системі. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, а другі — визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті — як інститут адміністративного права, чого притримується й більшість вчених у галузі адміністративного права, четверті - як комплексну галузь права, систему встановлених (санкційованих) державною правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики. А. Т. Комзюк, на основі спеціального дослідження цього суперечливого у доктрині права питання та аналізу висловлених точок зору вважає, що наразі митне право не можна назвати самостійною, окремою галуззю права. На його погляд це велика сукупність (як на нас – система) правових норм, які мають внутрішні взаємозв’язки, проте є складовими інших галузей права[12]. Такий підхід має право на існування. Але він досить неоднозначний і не визначає центра тяжіння права, яким, на наш погляд, є саме державне управління у сфері митної справи.

Автори, що відносять митне право до галузі адміністративного права, повинні, за логікою речей іменувати цю підгалузь чи інститут «адміністративним правом у митній сфері». Але вони цього не роблять і не випадково. Такий підхід є виправданим і виваженим з позиції архітектоніки права та правових традицій. Міняти щось кардинально без достатніх потреб практики навряд чи доцільно. Зацікавленість у створенні митного права як самостійної галузі права, а не тільки законодавства повинна мати під собою достатні аргументи. Інтерес щодо реалізації фіскальної політики, забезпечення безпеки зумовлює системне визначення правових, економічних і організаційних основ митної справи. Без створення всеосяжної системи митного регулювання всього комплексу митних відносин неможливо забезпечити захист митного суверенітету й економічної безпеки країни, активізацію зв’язку економіки зі світовим господарством, захист прав та охоронюваних інтересів громадян, суб’єктів підприємництва і державних органів, а також дотримання обов’язків в галузі митної справи. Тим більше, що реалізація гуманітарних та економічних програм, намагання віднайти зарубіжні ринки збуту товару активізували увагу до митного права.

Митне право уніфікується і по суті можна говорити не стільки про Митне право України, а про Митне право в Україні як прояв Міжнародного митного права. Це свідчення інтеграції України і європейську та світову систему та взаємодії і взаємопроникнення у системі права. Єдність підходів до правового регулювання митних правовідносин насамперед слугує інтересам фізичних осіб, що за різних причин перетинають митні кордони.

По суті за короткий час фактично заново на суверенній основі створено нову галузь законодавства— митне право і намітилась тенденція до виділення самостійних предмету та методу правового регулювання. Відстоюється позиція, що митне право повинне бути виділене в самостійну галузь права, тому що має самостійний специфічний предмет регулювання — широке коло суспільних відносин у суспільній сфері та метод. У зв’язку з цим цей аспект заслуговує більш детальної уваги, але не є перспективним для модульної системи та Болонської системи освіти.

Прийнято вважати, що предмет права складають відносини, що ним регулюються. З огляду на обмеженість предметів правового регулювання у науці виділяються речові (майнові), немайнові, організаційні, управлінські та інші відносини. До останніх відносять відносини, що пов’язані з реалізацією прав людини, наприклад, природних, прав інтелектуальної власності, права на прояв своєї особистості. Вони прив’язуються до сфери діяльності, особливості правового режиму та правового становища суб’єктів. Більшою мірою самостійність галузі права проявляється через метод правового регулювання — способи впливу на поведінку суб’єктів.

В основному предмет митного права складають управлінські відносини. Проте митне право й охоплює собою надання митних послуг, що відноситься до предмета цивільного права. Виділяти останні з комплексу митної справи недоцільно.

Хоча в структурі цих відносин і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмету митного правового регулювання. До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших. Будучи різнорідними за своїм складом та приналежністю, усі ці відносини інтегровані у визначену специфічну спільність — митні відносини, за однією спільною для всіх ознакою, що систематизує: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон та забезпечує функціонування відповідної державної служби.

Митні відносини, будучи комплексними за галузевою приналежністю, все ж таки складають єдине ціле і виділяються як самостійний предмет комплексної галузі митного права. Ми погоджуємося з тими представниками науки адміністративного права, що відносять митні відносини до адміністративних. Проте ці відносини ускладнені необхідністю комплексного регулювання відносин, що тісно зв’язані із митною справою. До того митні відносини так чи інакше тісно зв’язані із різними аспектами прояву властивостей речей, їх правового режиму, їх приналежності – тобто з майновими відносинами, що спонукає необхідність забезпечувати майнові права та охоронювані законом інтереси власників (економічний детермінізм). Це зумовлює необхідність регулювання і деяких приватних відносин.

Відносна самостійність правовідносин визначається через такий їх елемент як суб’єктний склад. Учасниками регульованих митним правом суспільних відносин є широке коло осіб, що беруть участь у переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон та митні органи, які легалізують це переміщення. До них відносяться митні органи, особи, що переміщають товари, — їхні власники, покупці, власники, інші особи, що причетні до здійснення дій по ввозу і (чи) вивозу товарів, декларанти, брокери, власники складів тимчасового зберігання, перевізники й ін. Центральною ланкою регулювання митних відносин є саме відносини з митними органами. У більшій мірі ці відносини мають свій об’єкт: товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон.

Комплексний характер митних правовідносин об’єктивно зумовлює й застосування різних методів їх правового регулювання. Для кожного виду суспільних відносин, охоплюваних поняттям митних, застосовуються властиві їм способи впливу. Комплексному характеру митних відносин відповідає «комплексний метод» митного права — комбіноване застосування правових способів впливу на суб’єктів в аспекті забезпечення митних режимів і реалізації інших засобів митної політики.

Вагомою підставою виділення митного права в самостійну галузь права вважається наявність кодифікаційних актів — у даному випадку МК України й Закону України «Про єдиний митний тариф». Той факт, що деякі норми МК України одночасно входять до складу інших галузей права, анітрохи не спростовує висновку про їхню незмінну приналежність митному праву. Норми з подвійною приналежністю з тим же предметом, тим же способом впливу входять до інших галузей права. Вони функціонально поєднуються в системі митного права. Порівняння показує, що МК України містить самостійне нормативне регулювання, більш повне, детальне і чітке ніж склад адміністративних правопорушень у митній сфері (митні правопорушення) і провадження по них (митний процес).

Митне право — не вторинне утворення в системі права, а напрям первинного правового утворення, а саме адміністративного права, у якому є підгалуззю адміністративного права. Але присутність норм із «подвійним громадянством» додає митному праву характер комплексної галузі права, поряд, наприклад, з підприємницьким, морським, повітряним, банківським, екологічним правом і ін.

Після з’ясування об’єктивних умов виникнення й становлення митного права можна сформулювати поняття митного права.

Митне право — це комплексна галузь законодавства, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики. Така дефініція відображає позитивістський підхід і може бути застосовна до поняття митне законодавство.

Проте традиційно існує й суб’єктивний підхід до поняття галузі права через призму суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. З огляду на це митне право – система норм, які визначають компетенцію митних органів, суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників митних відносин.

Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, чим це встановив закон. В останні роки системність із наданням ратифікованим Україною міжнародним конвенціям і договорам статусу національного закону одночасно означає узгодженість внутрішнього законодавства із загальними тенденціями розвитку світового гуманітарного та економічного законодавства. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів. Це пояснюється ст. 19 Конституції України і зокрема тим, що при реалізації митної політики митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права і за їх межі виходити не можуть. Це стосується й розв’язання спірних питань.

У той же час митне право може розглядатися як наука — система поглядів, теорій та уявлень про урегульовані митним законодавством відносини. Варто відмітити, що в Україні разом із становленням митного законодавства виросла когорта науковців (Є. В. Додін, С. В. Ківалов, Б. А. Кормич, В. Я. Настюк, К. К. Сандровський, В. А. Шкарупа, М. Г. Шульга та інші), що спеціалізуються на вивченні, аналізі та розробці теоретичних засад митного права.

Митне право також стало повноправною навчальною дисципліною у ВЗО юридичного та економічного профілю. Його концепція та зміст ще далекі від ідеалу, часом переплітаються, але, безумовно, стає зрозумілою необхідність загальної консолідуючої ланки для уніфікації змісту. Як навчальна дисципліна митне право — система необхідних знань та вмінь для тих, хто його вивчає, та методів навчання. Вони відображені програмою курсу, робочою програмою, змістом модулів у яких відповідно до мети навчання та глибини проникнення у предмет конкретизуються необхідні знання та вміння чи їх певний напрям.

Предмет митного права

 

Предмет митного права складають суспільні організаційні відносини, що складаються в процесі і з приводу переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. В більшій мірі ці відносини є управлінськими, тобто відносинами влади підпорядкування. В той же час вони є майновими, але торкаються особистих немайнових. Окрім цього, митне право охоплює і процесуальні правовідносини.

Оскільки митниця є органом державної виконавчої влади і забезпечує порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, речей та інших предметів та інше, то й відносини, що складаються з приводу забезпечення такого порядку є в більшій мірі управлінськими. Якщо предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої різноманітної виконавчої та розпорядчої діяльності з реалізації функцій державного управління, то предмет митного права складає владно розпорядча діяльність митних органів при здійсненні митної справи.

На предмет митного права впливають особливості міжнародних публічних відносин, концепція гуманітарного права та політики. Але основне його спрямування — це відносини майнового характеру, особисті немайнові відносини та організаційно-управлінські відносини.

Відповідно митно-правовими відносинами є врегульовані нормами митного права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у митній справі.

У загальній формі структура суспільних відносин у сфері митної діяльності визначена МК України. Як вказано у його преамбулі МК України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні [13], організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної системи України. Він спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення дотримання законодавства України з питань митної справи.

У МК України визначені основні види суспільних відносин, сукупність яких і складає предмет регулювання митного права. Залежно від конкретної мети, підстав виникнення, порядку регулювання виділяються такі види митних відносин, що пов’язані з:

· організацією митної справи. Вони виникають між органами державної влади з митними органами, усередині системи митних органів при здійсненні покладених на них функцій;

· переміщенням через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Виникають між митними органами й особами, що переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон;

· встановленням та регулюванням митних режимів. Виникають між митними органами, між митними органами й особами, що переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України;

· стягуванням митних платежів. Виникають між митними органами й особами, що переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон України;

· попередніми операціями. Виникають у зв’язку з повідомленням митних органів про перетин митного кордону чи намір вивезти товари і транспортні засоби за межі митної території України; з доставкою товарів, транспортних засобів у місце, обумовлене митним органом, і т. д.;

· митним оформленням. Виникають у зв’язку з операціями та діями посадових осіб митних органів з метою забезпечення митного контролю за переміщенням через митний кордон товарів і транспортних засобів і застосування засобів державного регулювання такого переміщення;

· митним контролем за товарами і транспортними засобами, що переміщуються через митний кордон. Такі відносини виникають у зв’язку з перевіркою митними органами документів і відомостей, що необхідні для здійснення митних процедур; митним оглядом, обліком товарів і транспортних засобів, перевіркою митних платежів і т. д.;

· валютним контролем. Виникають у зв’язку із забезпеченням митними органами дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій;

· веденням митної статистики і ТН ЗЕД. Виникають у зв’язку зі збором, обробкою й аналізом митними органами даних про переміщення товарів через митний кордон, веденням спеціальної статистики;

· провадженням по здійснених злочинах та інших правопорушеннях у сфері митної справи. Виникають у зв’язку зі здійсненням митними органами дізнання у справах про контрабанду й інших правопорушеннях у сфері митної справи, які віднесено до компетенції митних органів;

· інформуванням, консультуванням і попередніми рішеннями. Виникають у зв’язку з наданням митними органами зацікавленим особам інформації про чинні правові акти в митній сфері, консультуванням з питань митної справи й інших питань, що входять у компетенцію митних органів, прийняттям попередніх рішень з конкретних питань, з якими звертаються зацікавлені особи;

· звертанням у власність держави товарів, транспортних засобів і інших предметів. Виникають у зв’язку з безоплатним вилученням у власника товарів і транспортних засобів за вироком суду у вигляді санкції за злочини в сфері митної справи чи постановою митного органу у вигляді санкції за порушення митних правил, а також у зв’язку з вибором митного режиму відмовою на користь держави й реалізацією зазначених товарів і транспортних засобів;

· оскарженням і розглядом рішень, дій і (чи) бездіяльності митних органів і їхніх посадових осіб. Виникають у зв’язку зі звертанням у вищестоящий митний чи інший орган у зв’язку з подачею вищестоящій посадовій особі скарги на рішення чи дії (бездіяльність) нижчестоящих митних органів і їх посадових осіб;

· організацією державної служби в митних органах і виконанням державними службовцями покладених на митні органи завдань і функцій. У МК України регламентовані лише відносини за участю посадових осіб зазначених органів. У дійсності суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення державної служби в митних органах, винятково широкі за своїм обсягом і різноманітні за змістом. Це відносини, що виникають у зв’язку з установленням правового статусу посад у митних органах і порядку їхнього заміщення; у зв’язку з підготовкою, підбором і розподілом кадрів, зарахуванням на ті чи інші посади; у процесі діяльності державних службовців у митних органах і т. д.

Як самостійний вид обґрунтовано виділяються відносини, пов’язані з участю України в міжнародно-правовому співробітництві й регулюванні митної справи в рамках СНД, а також відносин за участю в міжнародно-правових організаціях і співробітництвом із країнами далекого зарубіжжя в сфері митної справи. Більш того у ВНЗ, які орієнтовані на міжнародно-правову спеціалізацію читається спеціальний курс „Міжнародне митне право”. Само по собі митне право і є частиною міжнародного права. Тому виділення ще й міжнародного митного права досить сумнівне.

Митне право регулює відносини за участю митних органів з приводу здійснення ними покладених на них державою функцій. Як носії юридично владних повноважень митні органи виступають суб’єктами митних відносин.

При визначенні предмета митного права необхідно враховувати сферу митної справи, що охоплює будь-які дії, пов’язані з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон; наявність спеціальних суб’єктів — митних органів; практичну реалізацію ними наданих для здійснення митної діяльності повноважень; наявність у ній специфічного об’єкта регулювання —товарів, тобто будь-якого рухомого майна, у тому числі валюти, валютних цінностей, електричної, теплової, інших видів енергії і транспортних засобів.

Урегульовані митним правом суспільні відносини різноманітні, але усі вони виникають у зв’язку зі здійсненням митної справи. Норми митного права упорядковують, закріплюють і охороняють найбільш раціональні суспільні відносини в митній сфері. У той же час митне право охоплює деякі цивільні відносини: зберігання товарів, транспортних засобів і рідко предметів на митних ліцензійних складах, надання послуг з митного оформлення, відшкодування заподіяної незаконними діями митних органів шкоди.

Метод митного права

 

Загальноприйнято,що метод правового регулювання – система специфічних способів, засобів, прийомів через які право як регулятор суспільних відносин впливає на його суб’єктів і заставляє їх учиняти юридично значимі дії таким чином, що вони вписуються у диспозицію норм права є зрозумілими і стикуються з іншими правовими інститутами. Ці засоби, способи, методи та форми впливають на суб’єктів через норми права, де встановлюється ідеальна і бажана модель правила поведінки учасників конкретних правовідносин, що наділені певними суб’єктивними правами і юридичними обов’язками.

Як уже зазначалося, митне право регулює управлінські відносини при здійсненні митної справи, що зумовлює і його методи. Переважаюча частина врегульованих митним правом відносин є владними вертикальними та засновується на підпорядкуванні зобов’язаного суб’єкта носію владних повноважень. Відтак перевага надається імперативному методу, що проявляється як у МК України так і ЗУ „Про митний тариф України” і інших актах митного законодавства. Імперативний метод є базовим для врегулювання митних відносин та розробки нормативних актів у сфері митної справи.

Митне право регулює відносини між його суб’єктами на засадах підлеглості, у тому числі при регулюванні відносин між фізичною особою, що перетинає кордон й переміщує предмети або товари, й митницею як державним органом. Відтак держава встановлює порядок і умови переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон, порядок здійснення митного контролю та митного оформлення, інших митних процедур, а фізична чи юридична особа зобов’язана виконувати приписи митного розпорядження та владні законні вимоги посадових осіб митних органів, наприклад пред’явити товар, транспортний засіб чи навіть ручну поклажу для митного огляду.

При тому тут визначально визначена нерівність сторін у одних компетенція та чітко визначені повноваження – у інших встановлені законом правила поведінки при перетині митного кордону та виписані і деталізовані юридичні обов’язки. У відносинах митних органів між собою сповідується підпорядкованість. Тут встановлені приписи, обмеження та дозволи, які є обов’язковими для виконання особами що переміщують товари та транспортні засоби через митний кордон та посадовими особами митних органів.

Для адміністративного права характерні такі методи як приписи відповідних державних органів та посадових осіб. Особа, якій ці приписи адресовані, повинна їх виконувати. Юридичновладні приписи органів державного управління у сфері митної справи є, як правило, односторонніми. Це проявляється при управлінні митною справою яке неможливе без вказівок і обов’язкових вимог чи чіткого виконання приписів чинного законодавства та виданих в його межах владних розпоряджень. Вони є персоніфікованими і адресуються або певній ланці у системі митних органів, наприклад, митному посту Гоптівка, стосовно забезпечення прикордонного співробітництва. Відповідно лише суб’єкт управління уповноважений давати владні приписи, які є обов’язковими для іншої сторони. Таким чином, митні правовідносини можуть бути охарактеризовані як владовідносини.

Для цього держава закріпила в нормах митного законодавства вимоги щодо діяльності митних органів, порядок і засади взаємовідносин із іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, які беруть участь у митних правовідносинах. Відповідно вища митні органи та органи державного контролю у сфері митної справи вправі вимагати від митних органів суворого дотримання норм чинного митного законодавства. Через право на оскарження незаконних дій митних органів заставити їх діяти в руслі встановлених приписів можуть фізичні та юридичні особи, чиї права порушені.

Імперативний метод проявляється в приписах, заборонах.

Приписи митного права тісно пов’язані з можливістю застосування примусу. Такий примус не виключається й застосовується як крайній засіб юридичного впливу. Разом з тим зміст приписів може бути різним: не допускати альтернативи або допускати можливість вибору одного з декількох запропонованих варіантів поведінки. Одні з них виникають за ініціативою носія обов’язку, а інші за ініціативи компетентного органу чи його посадової особи. Наприклад, при здійсненні митного контролю контролер може на підставі зовнішніх ознак вчиненні незаконних дій особою (нервування, підсилене потіння тощо) прийняти рішення про особистий огляд цієї фізичної особи.

Прийняттю одностороннього владно-розпорядчого акту передують узгодження його проекту чи концептуальних положень із усіма зацікавленими сторонами, спільний його розгляд та обговорення. В разі невідповідності таких приписів чинному законодавству та грубого порушення законних прав та інтересів особи вони можуть бути в установленому порядку оскаржені й відмінені.

Виконання односторонніх приписів забезпечується роз’яснювальною й виховною роботою органів управління, в результаті якої у зобов’язаних осіб формується впевненість у необхідності їх виконання. Часто приписи супроводжуються рекомендаціями щодо їх найбільш ефективного виконання чи уникнення обтяжуючих процедур.

Заборони у митному праві проявляються у формі визначених законом чи підзаконним актом чітко визначеного порядку (технології) виконання митних процедур: оформлення митних декларацій, проведення митного контролю, документування виявлених порушень митного законодавства, провадження у справах про порушення митного законодавства тощо. Заборони кореспондуються встановленням контролю за дотриманням митного законодавства та можливість притягнення його порушників до відповідальності. Цьому слугують й служби внутрішньої безпеки.

Слід мати на увазі, що у митному праві, особливо стосовно регулювання особливостей переміщення через митний кордон України товарів, застосовуються методи непрямого впливу. Це, як правило, економічні важелі. Таким чином, адміністративні методи регулювання митних відносин проявляються у юридичній нерівності їх учасників, прямій організаційній підпорядкованості, покладенні на підлеглого юридичного обов’язку здійснення певних дій відповідно до визначених законом чи підзаконним актом правил.

Оскільки митні правовідносини є комплексними й включають у себе певну долю приватних, то йому притаманні методи приватного права, що засновані на рівності сторін, диспозитивності, судовому розгляду спорів. На засадах рівності та паритетності та координації митні органи України будують свої взаємовідносини з митними органами інших країн, а їх митниці здійснюють спільні заходи по реалізації митної справи.

Регулювання митних відносин здійснюється шляхом адміністративного нормотворення, адміністративного розпорядження та правоохоронної діяльності. Такий метод не тільки відображає владну природу державного управління, односторонність і обов’язковість приписів для зобов’язаних осіб, але допускає деякі елементи рівності.

 

Принципи митного права

 

Самостійне значення в структурі права мають його принципи. Зразу слід зазначити, що принципи митної справи не слід механічно переносити на принципи митного права. Хоча вони, безумовно, між собою тісно взаємопов’язані, але мають свою внутрішню і зовнішню направленість. Так, принципи митного права відображають загальні теоретичні підходи до принципів права взагалі, у той час як принципи митної справи відображають систематику побудови митної справи в Україні.

Принципи митного права являють собою вихідні нормативно-керівні засади митно-правового регулювання або основні керівні ідеї, що пронизують митне законодавство. У них у концентрованому вигляді виражено зміст, найважливіші основи митного права. Іншими словами, принципи митного права — правові ідеї, що пронизують усю систему митного права і є її остовом.

Принципи митного права, як основні засади правового регулювання, — це свого роду камертон нормотворчості в митній сфері. Вони гарантують безперервність і послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв’язок митного права, митного законодавства і митної політики, гармонізацію митного законодавства із іншими системами законодавства. Особливо слід зазначити значення принципів права у формуванні судової й адміністративної практики, у сприянні скасуванню застарілих і прийнятті нових юридичних норм, у тлумаченні правових актів і усуненні прогалин у законодавстві. Ці принципи сповідують принципи базової галузі права — адміністративного права. В той же час є деякі відмінності.

Прийнято розрізняти загальноправові принципи, міжгалузеві, галузеві та окремих інститутів права[14]. Усі вони в сукупності впливають на формування змісту норм митного права.

До загально правових принципів права відносять такі:

Принцип поваги прав і основних свобод людини, який повинен стати одним з провідних принципів митного права. Це пояснюється тим, що в Конституції України людина, її життя та здоров’я, права й свободи проголошені вищою соціальною цінністю. Закріплення цього принципу має особливе значення для регулювання процедури митного контролю (особливо особистого огляду), а також врегулювання окремих питань адміністративного процесу в митній сфері.

Принцип законності передбачає необхідність суворого дотримання Конституції, законів, Митного кодексу, підзаконних актів усіма суб’єктами митного права — митними органами, різними державними й недержавними організаціями й установами, що беруть участь у митних відносинах, — громадянами, іноземцями й особами без громадянства. Принцип законності зобов’язує митні органи здійснювати свої повноваження в рамках закону, керуватись у своїй діяльності виключно законом, а при прийнятті підзаконних актів з митного регулювання не виходити за рамки закону і не приймати таких, що суперечать чинному законодавству.

Принцип гуманності виявляється як у матеріальному митному праві (заборона провозу зброї, наркотиків і т. д., митних пільгах при оформленні вантажів, що надходять як гуманітарна допомога й інше), так і в процесуальній і деліктній частині митного законодавства.

Принцип моральності полягає у тому, що митне право у своїй основі будується на повазі до людини, її законних прав та інтересів і засновується на засадах етики.

До міжгалузевих принципів відносяться:

Принцип координації й взаємодії державних органів зумовлює необхідність узгодження норм митного законодавства з нормами інших галузей права. Це пояснюється тим, що активну участь у формуванні митного права, крім Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Державної митної служби України, беруть Національний банк України, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація й інші органи державної влади. Принцип координації і взаємодії у значній мірі визначає механізм функціонування системи митних органів, що реалізують у своїй діяльності норми митного законодавства;

Загальновизнаний у зовнішньоторговельній практиці принцип недискримінації й принцип найбільшого сприяння використовуються в митному праві при регулюванні митно-фінансових відносин для усунення різних нетарифних бар’єрів на торгових шляхах.

Принцип еквівалентності товарообміну безпосередньо впливає на встановлення тарифної політики.

Принцип науковості відбитий, зокрема, у нормах, що регулюють форми й методи митного контролю, і опираються на досягнення фінансової й економічної науки, а також технічного прогресу при формуванні митної політики і митного законодавства.

Принцип примату міжнародно-правових норм відповідає прагненню України до активної участі в міжнародному співробітництві в галузі митної справи. Митно-правове регулювання в нашій країні розвивається в напрямку гармонізації й уніфікації із загальноприйнятими міжнародними нормами й практикою. У відповідності зі ст. 6 МК України, якщо ратифікованим Україною міжнародним договором установлені інші правила, чим ті, котрі передбачені внутрішнім законодавством з митної справи, то застосовуються норми міжнародних договорів.

Серед інших загальноюридичних принципів митного права слід зазначити принципи юридичної рівності, судового захисту суб’єктивних прав, відповідальності тільки за винне протиправне поводження й ін.

Основними галузевими принципами митного права є названі і охарактеризовані вище принципи, що закріплені у ст. 4 МК України. До них відносяться принципи:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб;

8) гласності та прозорості.

Ці принципи збігаються з принципами митного права але є принципами митного законодавства. Відповідно принципи митного права є ширшими ніж принципи митного законодавства.

У той же час окремі інститути митного права можуть мати і мають свої принципи. Наприклад, для митного оформлення характерним є принцип оперативності, а для контролю — результативності.

 

Система митного права

 

Система митного права є інституційною і дворівневою. Інституційність митного права зумовлена наявність значної кількості нормативних актів, присвячених регулюванню окремих інститутів митного права.

Питання про систему митного права є спірним, оскільки воно «складено» з норм різної галузевої приналежності. При вирішенні даного питання слід виходити з того, що у формуванні його змісту й систематизації норм вирішальна роль належить державі. Відповідно до завдань створення митного права, що відповідає вимогам ринкової економіки, держава формує галузь митного права в тому вигляді, у якому воно необхідно для досягнення мети сучасної митної політики. Митне право не можна ототожнювати з митною політикою, але в той же час його не можна розглядати у відриві від цілеспрямованої діяльності держави по регулюванню зовнішньоторговельного обміну. Саме в системі митного права цей зв’язок виявляється найбільш яскраво.

Система правових норм, які регулюють формування й здійснення митної політики, а також набір форм і методів її здійснення, порядок використання митними органами інструментів митного регулювання при її здійсненні утворюють систему митного права. Первинною клітиною митного права є його норми.

Взаємозалежні й взаємообумовлені сукупності митно-правових норм, що регулюють визначені однорідні групи суспільних відносин, які виникають між митними органами й особами з приводу переміщення останніми товарів і транспортних засобів через митний кордон, прийнято називати інститутами митного права. Порядок розташування цих інститутів усередині митного права як комплексної галузі визначається їх положенням у МК України. У той же час таке положення зумовлене загальними підходами до систематизації права.

МК України визначає як загальний напрямок розвитку митного права, так і його цілісність, внутрішню погодженість і систематичність строго відповідно до митної політики й засобів її реалізації (митні процедури). Завдання розвитку митної політики можуть зажадати внесення в систему митного права нових інститутів, зміни змісту існуючих у міру рішення конкретних завдань митної справи в даний період.

Норми митного права — це встановлені державою правила поведінки в митній сфері, які регулюють зміст митної справи і підтримуються примусовою силою держави. Так, згідно зі ст. 7 МК України законодавство України з питань митної справи становлять Конституція України, цей Кодекс, закони та інші нормативно-правові акти з питань митної справи, видані на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.

Варто зауважити, якщо укладеним і ратифікованим міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені МК України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Зважаючи на динамізм митного законодавства і необхідність вирішення тактичних завдань оперативного регулювання ЗЕД, МК України передбачив чітку процедуру набрання чинності новим митним законодавством.

Самі закони України з питань митної справи набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування.

Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності також з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. Наприклад відповідно до прикінцевих положень МК України встановлено, що МК набрав чинності з 1 січня 2004 року, крім частини тринадцятої статті 71, яка набирає чинності з моменту набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі. Оскільки Україна вступила у 2008 р. в СОТ, то відповідно й ця стаття також вступила в силу.

Офіційним опублікуванням закону та іншого нормативно-правового акта з питань митної справи вважається його опублікування в одному з періодичних видань, визначене законом України як офіційне: Відомості Верховної ради України, Офіційний вісник, Голос України, Урядовий кур’єр. Датою офіційного опублікування нормативне-правового акта вважається дата виходу в світ відповідного номера того офіційного видання, в якому зазначений акт було опубліковано раніше, ніж в інших офіційних виданнях.

Строки набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи, визначені днями, починаються з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування закону або іншого нормативно-правового акта, і закінчуються о 24 годині останнього дня відповідного строку. Якщо строк набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на день його офіційного опублікування, цей закон або акт вважається чинним з 24 години зазначеного дня. Якщо строк набрання чинності законом або іншим нормативно-правовим актом з питань митної справи визначено вказівкою на конкретну дату, цей закон або акт вважається чинним з 0 годин зазначеної дати.

При здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

У випадках, коли чинним законодавством передбачена можливість проведення митних процедур без подання декларації, застосовується законодавство, чинне на день здійснення таких процедур.

Закони, які пом’якшують або скасовують відповідальність за порушення митних правил та інші правопорушення, передбачені цим Кодексом, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної сили не мають.

Провадження у справах про порушення митних правил та інших правопорушень, передбачених МК України, проводиться на підставі законодавства, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Митне право України має пандектну систему і його норми, як і норми більшості інших галузей права, поділяються на дві великі частини: Загальну й Спеціальну.

Загальна частина митного права включає митні правові норми, у яких виражені загальні положення, що стосуються регулювання всієї сукупності суспільних відносин у сфері митної справи. Положення норм Загальної частини мають загальне значення. Вони застосовуються лише у тому разі, коли нема спеціальної норми або спеціальна норма суперечить загальній. До складу Загальної частини входять такі митно-правові інститути — системні утворення митно-правових правил, що регулюють однорідні суспільні відносини в митній справі, котрі:

§ закріпляють мету, принципи й зміст митної справи;

§ регулюють правовий статус митних органів;

§ регулюють державну службу в митних органах і визначають правовий статус посадових осіб митних органів;

§ упорядковують правовий статус осіб, що переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон;

§ визначають форми і методи митної діяльності, серед яких важлива роль належить митно-правовим нормам, що регламентують порядок прийняття актів у сфері митної справи й здійснення інших процесуальних і процедурних дій;

§ регулюють примус у митній сфері.

Спеціальна частина митного права містить розташовані у визначеному МК України порядку і логічній послідовності інститути митного права, зв’язок між якими об’єктивно обумовлений самою сутністю та змістом митної справи. До складу Особливої частини входять митно-правові інститути, що поєднують такі групи митно-правових норм, що регулюють:

— переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів;

— митні режими;

— митні платежі;

— митне оформлення;

— митний контроль;

— валютний контроль;

— ведення митної статистики і ТН ЗЕД.

До Спеціальної частини митного права відносяться також норми, що регламентують юрисдикційну діяльність митних органів[15]. Ці норми містяться в Митному кодексі. Вони регламентують дізнання, здійснюване митними органами, і провадження у справах про порушення митних правил, забезпечують їх правильний і своєчасний розгляд. Сюди відносяться норми, що регулюють службу у митних органах України.

Митне право, що відповідає вимогам ринкової економіки, знаходиться ще в стадії становлення, особливо універсалізації. Тому воно є не тільки однією з найважливіших, але й дуже перспективних галузей права і буде розвиватися разом з розвитком зовнішньоекономічної діяльності, у сферу якої втягнуті не тільки підприємства, установи, організації (юридичні особи), але й широке коло підприємців-громадян (фізичні особи — резиденти і нерезиденти).