Лекции.Орг


Поиск:




Утворення фондів домогосподарств.




Доходи домогосподарств, потрапивши в розпорядження осіб, що приймають рішення з їх використання, групуються в деякі фонди.

За формами утворення фонди у фінансах домогосподарств можуть існувати у такому вигляді:

– незафіксованому (без спеціальної концентрації й обмеження);

– фізично обмеженому (суми грошей, що зберігаються окремо);

– документально зафіксованому (рахунки, у тому числі цільові, цінні папери й т.д.).

За своїм цільовим призначенням та функціями фонди домогосподарств можуть поділятися на:

– фонди життєзабезпечення (харчування, необхідний одяг, житло, ліки);

– фонди розвитку (навчання й т.д.);

– фонди відновлення (відпочинок);

– фонди поліпшення середовища перебування (житло, дачі й т.д.);

– фонди формування й підтримки іміджу (престижний одяг, коштовності й т.д.);

– резервні фонди (непередбачені випадки, обов’язкові платежі).

Обсяги коштів, що концентруються у відповідних фондах, форми їхнього утворення, структуризація системи грошових фондів домогосподарств залежать від обсягів, періодичності, стабільності доходів, особливостей професійних занять населення, соціокультурних факторів, асортиментів і цін на товарних ринках, умов проживання в конкретних регіонах.

46. Класифікація видатків домогосподарств

Видатки домогосподарств також значно диверсифіковані й можуть розрізнятися по ряду ознак. Так, по ролі, що грають видатки у фінансах домогосподарств, можна виділити:

– споживчі (придбання товарів і послуг);

– виробничі (у просте або розширене відтворення особистого виробництва, промислів, творчості);

– інвестиційні (у кредитну систему або фондовий ринок).

Розглядаються видатки і за такими ознаками:

– на життєзабезпечення (харчування, одяг, житло й ін.);

– на забезпечення простого відтворення в особистих господарствах (сировина, матеріали, ремонт устаткування);

– на професійний розвиток (навчання, освіта),

– на поліпшення умов життя (меблі, машини, дачі),

– на захист від ризиків (страхування, технічний захист) та ін.

Можливо також виділення видатків періодичних, разових і випадкових, циклічних, сезонних або присвячених до конкретних дат, а також з урахуванням різних факторів як загального (клімат, природні умови, національні традиції, політичний устрій, економічний розвиток країни), так і особистого (вік, релігія, спосіб життя) характеру.

47. Бюджетна система та її принципи.

Після проголошення незалежності України у 1991 році Верховною Радою України вперше ухвалений Закон “Про бюджетну систему України” з наступним його доповненням у 1995році. Згідно з цим Законом бюджетна система України будується на основі економічних відносин врегульованих нормами права з урахування державного і адміністративно-територіальних устроїв України. Таким чином бюджетна система України включає в себе:

1) місцеві бюджети;

2) Державний бюджет України.

До місцевих бюджетів належать бюджет автономної республіки Крим, обласні та районі бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування (це бюджети територіальних громад сіл, селищ міст та їх об'єднань, а також бюджети міст Києва та Севастополя).

Сукупність показників доходів і видатків усіх бюджетів складає зведений бюджет України, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної республіки Крим, зведених бюджетів і її районів і бюджетів міст республіканського значення. В свою чергу зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Таким же чином формується зведений бюджет району, бюджети місцевого самоврядування та інше.

Конституцією України, закріплено основні принципи побудови бюджетної системи України. Так, у статті 95 Конституції проголошено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподіли суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

- принципи єдності (цілісності) бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиною бюджетною класифікацію доходів і видатків, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку й звітності, єдністю регулювання бюджетних відносин;

- принцип збалансованості бюджетів витрати бюджету повинні відповідати доходам за відповідний бюджетний період;

- принцип повноти до складу доходів включаються усі доходи держави та органів місцевого самоврядування, що були отримані з будь-яких джерел. До складу видатків бюджету включаються будь-які бюджетні витрати, що здійснилися на потреби держави або місцевого самоврядування;

- принцип самостійності бюджетів – самостійність бюджетів забезпечується закріпленнями за ними відповідних джерел надходжень, правом на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України. Держава не несе відповідальності коштами держбюджету за бюджетні зобов'язання органів місцевого самоврядування, а органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання держави;

- принцип обґрунтованості – бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках доходів й витрат бюджету, що здійснюються до затверджених нормативів і методик;

- принцип ефективності – усі учасники бюджетного процесу мають за мети при залучені мінімального обсягу бюджетних коштів досягти максимального результату;

- принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетом;

- принцип субсидарності – розподіл видатків між державним бюджетом між місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до їх споживача;

- принцип справедливості й неупередженості – бюджети будуються на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

- принцип публічності та прозорості – бюджети усіх рівній обговорюються та затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою автономної Республіки Крим, і відповідними радами;

- принцип відповідальності – кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за виконання відповідних бюджетів.

 

48. Необхідність страхового захисту.

Об'єктивною причиною необхідності страхового захисту в усіх сферах діяльності людини є існування ризиків. Діяльність людини або господарського суб'єкта (юридичної особи) має певну ціль або переслідує певний інтерес. Як правило, ця діяльність є безперервною. Але досягненню мети або забезпеченню інтересів можуть заважати як об'єктивні, так і суб'єктивні причини, перешкоди, події (аварії, катастрофи, стихійні явища, хвороби, смерть рідних, близьких та й самої людини), котрі є ризиками в її діяльності. Якщо ж ризик реалізувався і наступила небажана або неочікувана подія з негативними наслідками, то з являються певні збитки і зупиняється або утруднюється безперервний процес Діяльності. Для ліквідації завданих збитків потрібні грошові кошти для купівлі необхідних матеріалів, здійснення робіт та виконання інших заходів, внаслідок чого збитки ліквідуються і діяльність продовжується в попередніх розмірах і темпах.

Природа і поширеність ризиків зумовлює їх величезну різноманітність і присутність в усіх сферах виробничого, політичного, соціального та особистого життя людини. Відповідно до різноманітності ризиків широким є і страхування. Воно охоплює не тільки майнові збитки і збитки життю та здоров'ю, але і конкретні життєві події - народження дітей, досягнення ними І повноліття, одруження, вступ до навчального закладу, дожиття до пенсійного І віку, настання яких не приносить збитків, але вимагає коштів для життя в наступні періоди. Страхування надає універсальний страховий захист і тому повинно існувати в усіх сферах життя і діяльності людини.

49. Діяльність фінансової системи держави як предмет фінансового права.

У складі фінансової системи можливо виділити наступні сфери (підсистеми):

1) централізовані фінанси, основу яких складають державні фінанси;

2) децентралізовані фінанси, що включають фінанси суб’єктів господарювання (підприємств) та фінанси домогосподарств;

3) фінансову інфраструктуру, що включає фінансовий ринок та систему органів управління фінансами;

4) міжнародні фінанси.

Централізовані фінанси – це підсистема фінансових відносин з приводу формування централізованих грошових фондів, які зосереджуються в інститутах державних органів влади для виконання державою своїх функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соціально-економічної та правової. Це основна сфера перерозподілу ВВП та національного доходу. Рівень централізації частини національного доходу державою повинен, з одного боку, бути достатнім для забезпечення її певним обсягом фінансових До цієї сфери належать: державний бюджет, місцеві бюджети (фінанси місцевих органів влади), державні позабюджетні цільові фонди, державний кредит, фінанси державних та муніципальних підприємств.

Головною ланкою централізованих фінансів є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів

Державний бюджет – це головний централізований фонд грошових коштів держави, головний інструмент перерозподілу національного доходу. Через державний бюджет перерозподіляється до 40% національного доходу країни.

Місцеві бюджети (місцеві фінанси) являють собою фінансову базумісцевих органів влади та управління.Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотеріторіальний перерозподіл.

Сукупність усіх видів бюджетів бюджетної системи складає зведений бюджет, який уявляє собою сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи. Зведений бюджет законодавчими органами влади не затверджується, а використовується для аналізу, прогнозування, визначення засад державного регулювання економічного та соціального розвитку держави.

Державні позабюджетні цільові фонди мають цільове призначення. Вони використовуються для розширення соціальних послуг населенню, розвитку галузей інфраструктури, надання суспільної допомоги непрацездатним і малозабезпеченим громадянам. В Україні діють зараз такі державні позабюджетні цільові фонди:

- Державний Пенсійний фонд;

- Державний фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

- Державний фонд соціального страхування на випадок безробіття;

- Державний фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів, він безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, будучи джерелом його покриття. Це сукупність економічних відносин, що виникають між державою, як позичальником, і кредиторами фізичними або юридичними особами (приватними, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іноземними урядами і міжнародними фінансовими організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Фінанси підприємств та установ недержавної форми власності та фінанси домогосподарств поєднуються поняттям децентралізовані фінанси.

Фінанси підприємств та установ є базовою ланкою всієї фінансової системи, оскільки саме тут утворюється значна частина ВВП та національного доходу, яка виступає об’єктом розподілу через фінансові відносини. Фінанси підприємств – це економічні відносини, які пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання у процесі відтворення. Залежно від виду діяльності фінанси підприємств поділяють на фінанси комерційних підприємств, некомерційних підприємств, громадських організацій.

Фінанси домогосподарств – це сукупність грошових фондів, які акумулюються у населення з наступних джерел: доходи від трудової діяльності; доходи від капіталу; доходи від рухомого і нерухомого майна; доходи, отримані у вигляді спадщини; доходи з інших джерел.

Сфера міжнародних фінансів характеризує економічні відносини на світовому рівні, відображає грошові потоки між державами: урядами, підприємствами, громадянами. Перерозподільні відносини у сфері міжнародних фінансів виникають у процесі формування і використання фінансових ресурсів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій. Функціонуючи у міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні відносини учасників, формування їх фінансової політики, розвиток міжнародних інтеграційних процесів.

Фінансова інфраструктура створює сприятливі умови для гармонійного функціонування всієї фінансової системи та кожної її сфери окремо, уявляє собою сукупність фінансових інститутів та елементів. До фінансової інфраструктури належать: система органів управління фінансами; нормативно - законодавча база; підготовка фахівців; інфраструктура фінансового ринку; спеціалізоване виробництво (цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації).

Фінансовий ринок опосереднює рух фінансових ресурсів між підприємствами, галузями, сферами економіки, населенням, державою. Основна функція фінансового ринку – перетворення тимчасово вільних грошових коштів (нагромаджень, заощаджень) в позичковий капітал для інвестицій в економіку. Фінансовий ринок – це підсистема фінансової інфраструктури, специфічна сфера економічних відносин, де формуються і функціонують відносини між учасниками фінансового ринку з приводу купівлі-продажу фінансових фондів.

Функціонування фінансової системи зумовлює фінансову діяльність держави, проявляється у відносинах, врегульованих відповідними нормами фінансового права. Таким чином, предметом фінансового права є суспільні відносини, які виникають у процесі фінансової діяльності держави. Норми фінансового права закріплюють права та обов’язки учасників фінансових відносин.

50. Мета, роль і переваги страхування

Згідно із визначенням страхування, поданого в Законі України "Про страхування", його метою є захист майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або чинним законодавством. Відповідно до функцій страхування, воно призначене для відшкодування збитків, завданих випадковими несприятливими подіями (реалізованими страховими ризиками), а також при настанні в житті людини подій, котрі за своєю природою не є збитками, але вимагають коштів для підтримання життєвого циклу - народження дітей, їх одруження, вступ до навчальних закладів, дожиття до певного віку та деякі інші.

У відповідності з функціями, страхування в ринковій економіці відіграє нагромаджувальну (акумуляційну), попереджувальну і захисну роль. За рахунок збору страхових платежів (внесків) у страхових резервах нагромаджуються значні фінансові ресурси, призначені для майбутніх страхових виплат. Внаслідок часового розриву між надходженням і використанням цих коштів вони служать джерелом інвестиційних заходів, одночасно приносячи додаткові доходи страховим компаніям. За рахунок цього страхові компанії виступають потужним інвестором, а інвестування їхніх коштів сприяє оптимізації фінансових ресурсів в економіці.

Попереджувальна роль страхування здійснюється на підставі нагромаджених страхових платежів (внесків), частину з яких страхові компанії можуть призначати для виконання запобіжних заходів, переважно освітньо-роз'яснювального, а останнім часом - і технічного характеру.

Захисна роль страхування полягає у відшкодуванні збитків та виплаті страхових сум при народженні дітей, їх одруженні, вступі на навчання, при виході на пенсію, у випадку смерті. Відшкодування матеріальних збитків юридичних осіб надає впевненості в розвитку бізнесу. Відшкодування майнових збитків фізичним особам і виплати у випадку смерті, при дожитті до (пенсійного віку, при народженні дітей і т. д. дозволяють зберегти або підтримати рівень добробуту.

Перевагою страхування порівняно із самострахуванням є його дешевизна. При самострахуванні для майбутніх відшкодувань необхідно утримувати кошти в розмірі вартості об'єкта, якому загрожує небезпека. При страхуванні плата за нього ніколи не дорівнює вартості об'єкта, вона становить незначну його частку і тому найбільш результативною і дешевою формою захисту є страхування.

51. Суть, мета і завдання фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент – це процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів господарського суб’єкта та оптимізації обороту його грошових коштів.

Ефективне управління фінансовою діяльністю підприємства забезпечується реалізацією низки принципів, основними з яких є:

1. інтегрованість із загальною системою управління підприємством;

2. комплексний характер формування управлінських рішень;

3. високий динамізм управління;

4. варіантність підходів до розробки окремих управлінських рішень;

5. орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства.

Головна мета фінансового менеджменту – забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах.

У процесі досягнення головної мети фінансовий менеджмент направлений на вирішення таких основних завдань:

1) забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства у майбутньому періоді;

2) забезпечення найефективнішого використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямів діяльності підприємства;

3) вдосконалення управління грошовими потоками;

4) забезпечення максимізації прибутку підприємства з найменшим рівнем фінансового ризику;

5) забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при очікуваному рівні прибутку;

6) забезпечення беззбиткової діяльності підприємства.

Слід відокремлювати стратегію від тактики фінансового менеджменту.

Під фінансовою стратегією підприємства розуміється формування системи довгострокових цілей фінансової діяльності і вибір найефективніших шляхів її досягнення.

До основних етапів процесу формування фінансової стратегії підприємства належать:

1. Визначення загального періоду формування фінансової стратегії.

2. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності.

Тактика фінансового менеджменту полягає в маркетингових дослідженнях, прийнятті фінансовим менеджером цінових рішень, вірній орієнтації на ті чи інші сегменти ринку, інтенсивних зусиллях по просуванню товарів, контролі за реалізацією та своєчасним корегуванням маркетингової політики. Це – найважливіші складові фінансового успіху підприємства.

52. Функції фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент реалізує свою головну мету та основні завдання шляхом здійснення певних функцій. Ці функції діляться на дві основні групи, які визначають комплексним змістом фінансового менеджменту: 1) функції фінансового менеджменту як керуючої системи; 2) функції фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством.

У групі функцій фінансового менеджменту як керуючої системи основними є:

1. Розробка фінансової стратегії підприємства.

У процесі реалізації цієї функції виходячи із загальної стратегії економічного розвитку підприємства і прогнозу кон’юнктури фінансового ринку формується система цілей і цільових показників фінансової діяльності на довгостроковий період; визначаються пріоритети завдання, розробляється політика дій підприємства за основними напрямками його фінансового розвитку. Фінансова стратегія підприємства розглядається як складова частина загальної стратегії його економічного розвитку.

2. Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень.

У процесі реалізації цієї функції повинні бути визначені обсяги і зміст інформаційних потреб фінансового менеджменту і сформовані зовнішні та внутрішні джерела інформації, що задовольняють ці потреби; організовано постійний моніторинг фінансового стану підприємства і кон’юнктури фінансового ринку.

3. Здійснення аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства.

У процесі реалізації цієї функції проводиться аналіз окремих фінансових операцій, результатів фінансової діяльності окремих дочірніх підприємств, філіалів і центрів відповідальності; узагальнених результатів фінансової діяльності підприємства у цілому і у розрізі окремих її напрямків.

4. Здійснення планування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямками.

Реалізація цієї функції фінансового менеджменту пов’язана з розробкою системи поточних планів та оперативних бюджетів за основними напрямами фінансової діяльності, різними структурними підрозділами і по підприємству в цілому. Основою такого планування є розроблена фінансова стратегія підприємства, що потребує конкретизації на кожному етапі його розвитку.

5. Розробка дієвої системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень в області фінансової діяльності.

У процесі реалізації цієї функції формується система заохочення і санкцій у розрізі керівників та менеджерів окремих структурних підрозділів за виконання і невиконання встановлених фінансових показників, фінансових нормативів і планових завдань. Індивідуалізація такою системи стимулювання забезпечується шляхом впровадження на підприємстві контрактної форми оплати праці керівників підрозділів і фінансових менеджерів.

6. Здійснення ефективного контролю за реалізацію прийнятих управлінських рішень в області фінансової діяльності.

Реалізація цієї функції пов’язана із створенням систем внутрішнього контролю на підприємстві, поділом контрольних обов’язків окремих служб і фінансових менеджерів, визначенням систем показників і періодів, що контролюються, оперативним реагуванням на результати здійснюваного контролю.

У групі функцій фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством, основними є:

1. Управління активами.

Функція цього управління є виявлення реальної потреби в окремих видах активів виходячи із передбачених обсягів операційної діяльності підприємства і визначення їх суми у цілому, оптимізація складу активів з позицій ефективності комплексного їх використання, забезпечення ліквідності окремих видів оборотних активів і прискорення циклу їх обороту, вибір ефективних форм і джерел їх фінансування.

2. Управління капіталом.

У процесі реалізації цієї функції визначається загальна потреба у капіталі для фінансування активів підприємства, що формується: оптимізується структура капіталу з метою забезпечення найбільш ефективного його використання.

3. Управління інвестиціями.

Функція цього управління є формування найважливіших напрямів інвестиційної діяльності підприємства, оцінка інвестиційної привабливості окремих реальних проектів і фінансових інструментів та відбір найбільш ефективних з них; формування реальних інвестиційних програм і портфеля фінансових інвестицій.

4. Управління грошовими потоками.

Функціями цього управління є формування вхідних і вихідних грошових потоків, їх синхронізація по обсягу і в часі по окремих періодах, ефективне використання залишку тимчасово вільних грошових активів.

5. Управління фінансовими ризиками.

У процесі реалізації цієї функції виявляються основні фінансові ризики, що притаманні господарській діяльності даного підприємства, здійснюється оцінка рівня цих ризиків і обсяг пов’язаних з ними можливих фінансових витрат у розрізі окремих операцій і діяльності у цілому, формується система заходів по мінімізації окремих фінансових ризиків.

6. Антикризове фінансове управління при загрозі банкрутства.

У процесі реалізації цієї функції на основі постійного моніторингу фінансового стану підприємства діагностується загроза його банкрутства, оцінюється рівень цієї загрози, використовуються внутрішні механізми фінансової стабілізації підприємства, а у необхідних випадках – обґрунтовуються напрями і форми його санації.

53. Формування, розподіл та використання прибутку.

Прибуток — це та частина додаткової вартості продукту, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Додатковий продукт — це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток уявляє собою частину додаткової вартості, виробленої, реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток — це показник, який формується на мікрорівні. Прибуток відбиває результати фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин тощо.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності. Отже, прибуток – це важливий показник, який характеризує фінансовий результат діяльності підприємства.

Зростання прибутку означає збільшення потенційних можливостей підприємства, підвищення ступеня його ділової активності. За прибутком визначається доля доходів власників підприємств, розміри дивідендів акціонерів, інших доходів. Прибуток визначає також рентабельність капіталу, впливає на вартість усього підприємства в цілому.

Прибуток є джерелом забезпечення як внутрішньогосподарських потреб підприємств, так і джерелом формування бюджетних ресурсів держави. Тому успішна, прибуткова діяльність підприємств є основою економічного розвитку держави.

Збитком вважається перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких були здійснені ці витрати.

Валовий (загальний) прибуток (збиток) розраховуються як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку) і іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльностідо оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і суми податків з прибутку.

Чистий прибуток (збиток) підприємства (остаточний результат діяльності підприємства) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування і надзвичайного прибутку (збитку) після оподаткування.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків через вилучення у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Прибуток, що залишається після податків і платежів, (тобто чистий прибуток) - надходить у повне розпорядження підприємства. Чистий прибуток підприємства спрямовується на формування резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, на інші цілі.

 

54. Класифікація доходів і видатків підприємства

 

Фінанси домогосподарств можуть класифікуватися за різними ознаками. Найпоширеніша схема поділяє фінанси домогосподарств залежно від факторів іджерел доходів. У цьому випадку виділяються:

– оплата найманої праці;

– доходи від особистого підсобного господарства та промислів, а також від надання послуг;

– соціальні трансферти;

– доходи від тіньової та напівлегальної економіки.

Можна розділити фінанси домогосподарств по складу груп, у яких можливе формування загальних об’єднаних фінансових потоків (доходів, фондів, видатків). Наприклад:

– фінанси одинаків (неодружена молодь, холостяки, розведені, удівці й т.д.);

– фінанси родин, домогосподарств – часткових і повних (чоловік і жінка, їхні діти й батьки);

– фінанси укрупнених родин (основна родина, далекі родичі, утриманці, а також, у зв’язку з появою забезпечених родин, домробітниці, вихователі й ін.

Фінанси домогосподарств можуть бути описані структурою видатківза їхньою соціальною значимістю:

– фінанси життєзабезпечення (підтримки життя, умов існування й відновлення працездатності);

– фінанси професійного й соціального розвитку й поновлення трудових ресурсів (утворення, підвищення культурного рівня, виховання й навчання дітей);

– фінанси поліпшення умов життя й середовища перебування (умов роботи, відпочинку, проживання);

– фінанси соціальних пріоритетів (добровільне або необхідне створення й підтримка адекватного соціального іміджу).





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-12; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 542 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Даже страх смягчается привычкой. © Неизвестно
==> читать все изречения...

792 - | 649 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.