Елементи податку, та характеристика.

Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст цього поняття.

До основних елементів податку відносять такі.

1. Суб'єкт оподаткування, або платник податків, — фізична або юридична особа, на яку законом покладено обов'язок платити податок.

Носій податку — фізична або юридична особа, що у кінцевому підсумку несе витрати по сплаті податку.

Суб'єкт оподаткування, чи платник, не завжди є дійсним його носієм, оскільки іноді податок перекладається на інших осіб, наприклад, обкладення митом якого-небудь товару зрозуміло, що воно буде перекладене на споживачів шляхом надбавки до ціни. Якщо суб'єкт оподаткування може перекласти свій податок на іншого, то він уже не є носієм податку.

2. Об'єкт оподаткування — явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок, тобто те, що обкладається податком (дохід, майно тощо). Часто і сама назва податку випливає з об'єкта, наприклад, поземельний, прибутковий, та ін.

Є два підходи до оцінки об’єкта:кількісний і натуральний; грошовий.

3. Джерело сплати податку – дохід суб’єкта (прибуток, заробітна плата, відсоток, рента), з якого сплачується податок. За деякими податками об’єкт і джерело збігаються.

4. База оподаткування — законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку, тобто сума, з якої стягується податок.

5. Ставка податку — розмір податку на одиницю обкладання; якщо виражена у відсотках, то називається „ квота ”.

Залежно від побудови податків розрізняють тверді й часткові ставки. Тверді ставки встановлюються в грошовому вираженні на одиницю об'єкта. Часткові ставки виражають у визначених частках об'єкта обкладання.

Часткові ставки є таких видів:

Пропорційні — діють в однаковому відсотковому відношенні до об'єкта оподаткування без урахування диференціації його величини.

Прогресивні — при збільшенні об’єкта оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи зростання ставки податку відповідають темпу зростання об’єкта оподаткування, то це проста прогресія. Якщо темпи зростання ставки податку випереджують темпи зростання об’єкта оподаткування, то це складна прогресія (шкала ставок).

Регресивні — при збільшенні об’єкта оподаткування зменшується ставка податку.

Загалом видно, що прогресивні податки — це податки, тягар яких найбільше давить на осіб з великими доходами, регресивні податки найбільш важко вдаряють по фізичних і юридичних особах з незначними доходами.

6. Сфера дії податку — сукупність носіїв податку, на яких у кінцевому підсумку лягає його тягар.

7. Масштаб оподатковування — одиниця, яка береться в основу виміру об’єкта оподаткування; у промисловому податку масштабом може бути оборот підприємства чи його прибуток, його капітал, кількість робітників і верстатів, величина приміщення, плата за нього і т. ін.

8. Одиниця обкладання — одиниця виміру об'єкта (з податку на прибуток — грошова одиниця країни, з земельного податку — гектар, акр і т. ін.). Різниця між масштабом і одиницею обкладання полягає в тому, що в масштабі одиниця береться як принцип, а в одиниці обкладання — як міра.

9. Податковий оклад — сума податку, що сплачується суб'єктом з одного об'єкта.

10. Податкові пільги — законодавчо закріплений перелік умов, за наявності яких платник податку зменшує податкові зобов’язання (податкова соціальна пільга, знижки, відрахування та ін.).

11. Податковий період — термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання.

 

33. Бюджетний устрій України.

Після проголошення незалежності України у 1991 році Верховною Радою України вперше ухвалений Закон “Про бюджетну систему України” з наступним його доповненням у 1995році. Згідно з цим Законом бюджетна система України будується на основі економічних відносин врегульованих нормами права з урахування державного і адміністративно-територіальних устроїв України. Таким чином бюджетна система України включає в себе:

1) місцеві бюджети;

2) Державний бюджет України.

До місцевих бюджетів належать бюджет автономної республіки Крим, обласні та районі бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування (це бюджети територіальних громад сіл, селищ міст та їх об'єднань, а також бюджети міст Києва та Севастополя).

Сукупність показників доходів і видатків усіх бюджетів складає зведений бюджет України, який використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного й соціального розвитку України.

Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної республіки Крим, зведених бюджетів і її районів і бюджетів міст республіканського значення. В свою чергу зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведених бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області.

Таким же чином формується зведений бюджет району, бюджети місцевого самоврядування та інше.

Конституцією України, закріплено основні принципи побудови бюджетної системи України. Так, у статті 95 Конституції проголошено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподіли суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

- принципи єдності (цілісності) бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиною бюджетною класифікацію доходів і видатків, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку й звітності, єдністю регулювання бюджетних відносин;

- принцип збалансованості бюджетів витрати бюджету повинні відповідати доходам за відповідний бюджетний період;

- принцип повноти до складу доходів включаються усі доходи держави та органів місцевого самоврядування, що були отримані з будь-яких джерел. До складу видатків бюджету включаються будь-які бюджетні витрати, що здійснилися на потреби держави або місцевого самоврядування;

- принцип самостійності бюджетів – самостійність бюджетів забезпечується закріпленнями за ними відповідних джерел надходжень, правом на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України. Держава не несе відповідальності коштами держбюджету за бюджетні зобов'язання органів місцевого самоврядування, а органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності за бюджетні зобов’язання держави;

- принцип обґрунтованості – бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках доходів й витрат бюджету, що здійснюються до затверджених нормативів і методик;

- принцип ефективності – усі учасники бюджетного процесу мають за мети при залучені мінімального обсягу бюджетних коштів досягти максимального результату;

- принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетом;

- принцип субсидарності – розподіл видатків між державним бюджетом між місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на максимальному наближенні суспільних послуг до їх споживача;

- принцип справедливості й неупередженості – бюджети будуються на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

- принцип публічності та прозорості – бюджети усіх рівній обговорюються та затверджуються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою автономної Республіки Крим, і відповідними радами;

- принцип відповідальності – кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за виконання відповідних бюджетів.

34. Організація фінансового контролю в державі.

Формально об’єктами фінансового контролю виступають фінансові показники діяльності усіх суб’єктів економічних відносин: дохід, прибуток, собівартість, витрати обігу, рентабельність, податкові платежі. У той же час фактичним об’єктом фінансового контролю є сукупний процес фінансово-господарської діяльності.

Суб’єктами фінансового контролю виступають, з одного боку, як державні, так і недержавні контролюючі структури, з іншого боку – підприємства всіх форм власності та фізичні особи.

Фінансовий контроль становить специфічний вид діяльності, який здійснюється всіма ланками державної влади і управління, а також недержавними структурами щодо забезпечення на базі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів в країні.

Фінансовий контроль, як економічну категорію, можна поділити на види за певними критеріями. Залежно від суб'єктів, які здійснюють фінансовий контроль, його поділяють на: державний, внутрішньогосподарський, аудиторський (незалежний), громадський.

Функції державного фінансового контролю розподіляються між вищими органами влади разом з функціями управління фінансовою системою. Державний контроль охоплює загальнодержавний та відомчий контроль.

Загальнодержавний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України, спеціальні органи державного фінансового контролю до яких належать Рахункова палата та Контрольно-ревізійна служба України.

Особливе місце у системі органів державного фінансового контролю посідає Рахункова палата України, яка є постійно діючим органом контролю, що утворюється Верховною Радою України, здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від інших органів влади, звітує перед Верховною Радою України.

Важливим органом державного фінансового контролю з боку виконавчої влади є Державна контрольно-ревізійна служба, яка складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів та відділів в районах, містах, районах у містах.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України. Контрольно-ревізійні управління на місцях підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими Радами народних депутатів та органами виконавчої влади, фінансовими органами, державною податковою службою, іншими контролюючими органами.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль на підприємствах, в установах та організаціях здійснюється бухгалтеріями та фінансовими відділами цих підприємств, установ та організацій. Цей вид контролю спрямований на виявлення та усунення порушень та недоліків у фінансово - господарській діяльності підприємств, організацій та установ.

Аудит – це незалежний фінансовий контроль, який здійснюється незалежними контролюючими організаціями – аудиторськими фірмами, окремими аудиторами, і включає перевірку публічної фінансової звітності, бухгалтерського обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, правильності обліку, повноти і відповідності чинному законодавству.

Громадський фінансовий контроль – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави, місцевих органів влади. Він не має організованих форм і здійснюється представниками громадських організацій на засадах добровільності та безоплатності.

Особливістю попереднього фінансового контролю є те, що він здійснюється на етапі розробки та прийняття управлінського рішення з фінансових питань. Він пов’язаний із процесами визначення оптимального обсягу централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів у плановому періоді, а також з їх ефективним розподілом та використанням. Вихідною інформаційною базою для цього контролю є фактичні дані та фінансові показники минулих періодів. На рівні держави попередній фінансовий контроль проводиться на стадії розробки та прийняття законодавчих та нормативних актів у сфері фінансів.

Поточний фінансовий контроль становить оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності держави, місцевих органів влади, суб’єктів господарювання, дотриманням планових фінансових показників, виконанням вимог фінансової дисципліни тощо. Він здійснюється через аналіз, перевірки, обстеження діяльності фінансових органів, суб’єктів господарювання, його завдання – вчасно реагувати на зміни умов фінансової діяльності

Наступний фінансовий контроль здійснюється на завершальній стадії виконання планового завдання. Його мета – контроль за фінансовими результатами, порівняння фактичних і планових показників фінансової діяльності, оцінка ефективності проведеної роботи. Цей вид контролю є базою для попереднього контролю майбутнього періоду. Таким чином, існує тісний взаємозв’язок між попереднім, поточним та наступним фінансовим контролем.

Обов’язковий фінансовий контроль здійснюється згідно вимог нормативних актів і рішень відповідних органів державного контролю.

Ініціативний фінансовий контроль проводиться за власним бажанням суб’єктів господарювання.

Основними формами фінансового контролю є: перевірка, ревізія. Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою. Ревізія – це форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань

35. Фінанси міжнародних організацій та інституцій

Найбільш значущими в сучасних умовах міжнародними фінансовими інститутами є Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Група Всесвітнього банку.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) - міжурядова організація, призначена для регулювання валютний-кредитних відносин між державами-членами і надання їм фінансовій допомозі при валютних утрудненнях, що викликаються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко - і середньострокових кредитів в іноземній валюті.

МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами - казначействами, центральними банками, стабілізаційними фондами. Розрізняються кредити на покриття дефіциту платіжного балансу і на підтримку структурної перебудови економіки країн-членів.

Групу Всесвітнього банку утворюють декілька організацій, що виконують різні функції.

До Групи входять:

- Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР);

- Міжнародна асоціація розвитку (МАР);

- Міжнародна фінансова корпорація (МФК);

- Багатобічне агентство по гарантуванню інвестицій (МАГІ);

- Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Штаб-квартира Групи розташовується в м. Вашингтоні, округ Колумбію, США.

МБРР. Міжнародний банк реконструкції і розвитку, широко відомий як Всесвітній банк, є основною кредитною установою Групи. Він є найкрупнішим кредитором проектів розвитку в країнах, що розвиваються, з середнім рівнем доходів на душу населення (більше 1,445 дол. США)

МАР. Міжнародна асоціація розвитку, створена в 1960 році, надає допомогу найбіднішим країнам, які не можуть собі дозволити брати позики МБРР.

МФК. Міжнародна фінансова корпорація була створена в 1956 році для стимулювання роботи приватного сектора в країнах, що розвивалися. Вона здійснює це шляхом фінансування проектів приватного сектора, надаючи допомогу компаніям миру, що розвивається, в мобілізації фінансів на міжнародних фінансових ринках, консультуючи і сприяючи підприємствам і місцевим органам самоврядування.

МАГІ. Багатобічне агентство по гарантуванню інвестицій було створено в 1988 році для надання допомоги країнам, що розвивалися, в залученні іноземних інвестицій через надання інвесторам гарантій від політичних ризиків. До цих ризиків відносяться експропріація, військові дії, цивільні безлади, порушення умов контракту і переклади валют. Типовий страховий поліс МАГИ гарантує інвестиції протягом 15 років і може бути продовжений до 20 років, при цьому на сьогодні гранична сума, що гарантується за одним проектом, складає 50 млн. дол. США. МАГИ також консультує країни, що розвиваються, з питань, пов'язаних з шляхами залучення іноземних інвестицій. Сьогодні членами МАГІ є 151 країна.

МЦВІС. Міжнародний центр врегулювання інвестиційних суперечок, створений в 1966 році, стимулює потік інвестицій, завдяки забезпеченню умов для проведення примирливих і арбітражних переговорів між урядами і іноземними інвесторами. Він також видає рекомендації і публікує праці за законодавством про іноземні інвестиції. В даний час членами МЦВІС є 131 країна.

БМР є старим з існуючих міжнародних валютний-фінансових організацій капіталістичного миру. Він був створений в 1930 році.

БМР призначалася роль механізму, сприяючого випуску і розповсюдженню облігацій німецької позики на ринках приватних капіталів. Він повинен здійснювати розрахунки по цій позиці і конверсію доходів від позики в репараційні платежі.

Основний капітал банку встановлений в 1,5 млрд. золотих швейцарських франків. Один золотий франк містить 0,29 р. чистого золота. Капітал роздільний на 600 тис. акцій.

Всесвітня торгова організація ( ВТО). покликана регулювати торговий-політичні відносини учасників організації у сфері міжнародної торгівлі на основі пакету угод т.з. Уругвайського раунду багатобічних торгових переговорів (1986-1994 рр.).

Головним завданням ВТО є лібералізація світової торгівлі шляхом її регулювання переважно тарифними методами при послідовному скороченні рівня імпортних мит, а також усуненні різних нетарифних бар'єрів, кількісних обмежень і інших перешкод в міжнародному обміні товарами і послугами. Основоположними принципами і правилами ГАТТ/ВТО, є: надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі на недискримінаційній основі; взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження; регулювання торгівлі переважно тарифними методами; відмова від використання кількісних обмежень; вирішення торгових суперечок шляхом консультацій і переговорів і т.д.

36. Сутність та функції міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси являють собою сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами.

Рух грошових потоків у світовому господарстві здійснюється за такими напрямами:

- взаємовідносини між господарюючими суб’єктами різних країн;

- взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними організаціями;

- взаємовідносини держави та суб’єктів світогосподарських зв'язків з міжнародними фінансовими інституціями. Суб'єктами міжнародних фінансових відносин виступають таким чином уряди, підприємства, фірми, банки, установи, фізичні особи.

Сутність розподільчої функції полягає у тому, що через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Такий розподіл і перерозподіл є не хаотичним, а визначається об ’ єктивними закономірностями: капітал рухається в пошуках найбільшої норми прибутку; важливим чинником є ризики, пов’язані з отриманням прибутку; рух капіталів відображає також дію закону пропорційного розвитку. Певний вплив на розподіл світового суспільного продукту має й політика (інтереси) суб’єктів міжнародних відносин.

Контрольна функція базується на тому, що міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту в грошовій, тобто універсальній (зіставлюваній), формі. Це дає можливість здійснювати у будь-який час, на будь-якому етапі облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі.

На сучасному етапі міжнародні фінанси набули форми досить складної системи міжнародних потоків грошових коштів і пов’язаних з ними відносин.

37. Суть, функції та принципи страхування.

За природою, суттю і формами прояву страхування належить до складних категорій і явищ. Зовнішньо воно виглядає як рух грошових коштів, який здійснюється під впливом цивільно-правових договірних відносин або обов'язкових відносин під впливом законів, встановлених державою. Використання грошових коштів у страхуванні має ознаки фінансового і кредитного характеру одночасно: страхові компанії перерозподіляють грошові потоки, страхові платежі вносяться до страхового випадку, при страхуванні життя перерозподілений інвестиційний дохід приєднується до сплачених внесків подібно приєднанню у банках відсотків до депозитного вкладу. Різноманітність прояву зовнішності (форми) і внутрішності (суті) страхування приводить до його різних трактувань.

Теоретики і практики страхування одностайно трактують причини його появи. Розпочинаючи з XIX століття, такою причиною вважається ризик, хоч в радянський період відбувся відхід від такого пояснення. Радянські економісти - страховики, розпочинаючи від В.К.Райхера і закінчуючи Л-І..Мотильовим та Л.І.Рейтманом, необхідність і природу страхування обґрунтовували існуванням передбаченого К.Марксом страхового фонду, котрий утворюється в процесі розподілу сукупного суспільного продукту, вони не заперечували впливу несприятливих чи випадкових подій, але вихід на перше місце страхового фонду автоматично переміщав на друге місце наявність ризиків як причину страхування. Стосовно визначення (дефініції) страхування, його функцій і принципів такої одностайності немає.

Закон України "Про страхування" (редакція 2001 року) трактує його як "вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, котрі формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".

Погляди українських і зарубіжних економістів на функції страхування достатньо близькі, хоч розуміння змісту функцій є дещо різним. На цій підставі функціями страхування, на нашу думку, слід вважати такі:

1) ризикову (функція страхового захисту), котра передбачає передачу ризику за плату від страхувальника до страховика та тримання таким чином страхового захисту;

2) фінансову, котра полягає в утворенні і використанні страхового фонду, а також в управлінні ним та грошовими потоками з інших джерел з метою отримання страховим підприємством доходів і прибутку;

3) заощаджувальну, котра дозволяє зменшувати витрати страхувальника на відшкодування збитків в ризиковому страхуванні та на нагромадження додаткових коштів при страхуванні життя;

4) попереджувальну, котра дозволяє уникати страхових випадків або змен­шувати їх наслідки.

Принцип наявності страхового ризику означає, що страхувати можливо тільки ті об'єкти, яким загрожує певний реальний ризик (англійська формула "без ризику немає страхування"). Принцип наявності страхового інтересу означає, що страхувальник тільки тоді страхуватиме об'єкт, коли відчуватиме матеріальну зацікавленість в результатах страхування, тобто коли воно захистить його від ризику знищення, пошкодження чи втрати. Від незначних ризиків захищаються самострахуванням. Принцип максимальної добросовісності можна назвати принципом взаємної правдивості. Він передбачає, що страховик і страхувальник повинні бути відвертими і правдивими. Страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об'єкт страхування для оцінки ризику і визначення ціни страхування. Він же повинен сплатити страхові платежі. Страховик повинен правильно визначити збиток і згідно з умовами договору виплатити страхове відшкодування. Порушення цього принципу веде до відмови у виплаті, воно ж часто є причиною більшості страхових злочинів.

Принцип реальності страхового захисту означає створення умов, при яких страхування досягне своєї мети - забезпечить відшкодування заподіяних збитків. Реалізація цього принципу, в свою чергу, вимагає дотримання п'яти конкретних принципів, а саме: 1) цільового характеру страхування; 2) платності; 3) повноти; 4) неперервності; 5) поворотності.

Принцип цільового характеру передбачає укладення окремих договорів страхування на кожен різнорідний ризик. Одним страховим договором захиститися від усіх ризиків неможливо внаслідок різної імовірності настання ризиків, різних об'єктів страхування та різних розмірів збитків.

Принцип платності передбачає плату за передачу ризику від страхувальника до страховика. Цей принцип забезпечує товарний характер страхової послуги. Безплатного страхування не буває, бо без сплати платежів неможливо сформувати резерви і забезпечити окупність та прибутковість страхової діяльності.

Принцип повноти страхування означає, що для повного відшкодування збитків треба страхувати об'єкти від усіх реальних ризиків на повну (дійсну) вартість цих об'єктів.

Принцип неперервності страхування передбачає, що з метою гарантованого отримання страхового захисту об'єкти треба страхувати неперервно, бо під час відсутності договору страхування (перерви у страхуванні) може настати небажана подія, котра завдасть значних збитків.

Принцип поворотності передбачає виплату страхових платежів у вигляді страхового відшкодування або страхової суми при настанні страхового випадку. При страхуванні життя цей принцип реалізується для усіх застрахованих, при загальному (ризиковому) страхуванні - тільки для застрахованих, з котрими трапився страховий випадок.

38. Фінансові категорії

Фнансові категорії слід розглядати як інструменти створення, розподілу і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб розвитку суб'єктів господарювання та держави.

Фінансові ресурси утворюється в процесі матеріального виробництва, де створюється нова вартість і внаслідок цього виникає валовий внутрішній продукт.

Важливою фінансовою категорією є ф інанси підприємницьких структур, які відображають різноманітні фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються на виробництво і реалізацію продукції, робіт і послуг в різних галузях економіки. Організація і функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтуються на відповідних принципах. До них слід віднести: комерційний розрахунок, господарську і фінансову незалежність, фінансову відповідальність, матеріальну зацікавленість тощо.

Основним фінансовим ресурсом підприємства є власний капітал. Власний капітал підприємства – це різниця між загальною сумою активів і сумою зовнішніх зобов'язань підприємства (позиковим капіталом). Його величина може бути визначена тільки розрахунком на основі даних балансу. Власний капітал підприємства складається із статутного капіталу, додаткового та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку. Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний капітал.

Крім власного капіталу підприємство має позиковий капітал. Позиковий капітал – частина активів підприємства, що профінансована кредиторами всіх видів.

Основні засоби – це матеріальні активи, чий очікуваний термін корисного використання становіть понад один рік, або які використовуються в процесі виробничого циклу, що триває більш одного року.

Основні виробничі засоби є частиною основних засобів, які беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.

Діяльність підприємницьких структур зі створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих засобів, оборотних засобів та праці.

Амортизація – це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх експлуатації. Зношена частка вартості основних засобів, що перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в амортизаційному фонді, який використовується для відтворення основних засобів.

Оборотні кошти (капітал) – це кошти, що авансовані в оборотні виробничі фонди (виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, тари, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція та кошти за продукцію). Оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі, їхня вартість цілком переноситься на вартість виготовленої продукції. Для забезпечення безперервного виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку підприємству необхідні одночасно і оборотні виробничі фонди, і фонди обігу.

Прибуток – це одна з основних фінансових категорій, яка виражає грошову вартість реалізованого чистого доходу, основна форма грошових нагромаджень господарських суб’єктів. Прибуток характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності підприємства, є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг та якість реалізованої продукції, рівень її собівартості. Прибуток є джерелом фінансування різних за економічним змістом потреб: сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. За рахунок прибутку здійснюється формування в значному обсязі бюджетних коштів держави, фінансування на подальший розвиток підприємств, матеріальне заохочення і соціальні виплати працівникам та ін.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю, поточними витратами або обсягом реалізації продукції тощо характеризує поняття рентабельності. На відміну від прибутку підприємства, який показує позитивний результат підприємницької діяльності, рентабельність характеризує ефективність цієї діяльності.

В ринковій економіці існує система показників рентабельності: рентабельність продукції, рентабельність продажу, рентабельність активів, рентабельність інвестицій, рентабельність власного капіталу та ін. Показники рентабельності використовуються в процесі аналізу фінансово-господарської діяльності, при ухваленні управлінських рішень, рішень потенційних інвесторів про участь у фінансуванні інвестиційних проектів. Вони є одним з індикаторів конкурентоспроможності підприємства.

Центральною ланкою фінансової системи, через яку здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток країни є фінансова категорія – державні фінанси.

Наявність державних фінансів об'єктивно зумовлена необхідністю розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) між верствами населення, підприємницькими структурами і окремими територіями. частина його в грошовій формі поступає в державний бюджет – централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій. Він знаходиться в розпорядженні центральних органів влади і використовується для фінансування заходів загальнодержавного значення.

Державний бюджет є частиною бюджетної системи України, яка включає в себе окрім державного бюджету також і місцеві бюджети.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей та міст Києва і Севастополя.

Сукупність заходів держави щодо організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку формує бюджетну політику держави.

Доходи бюджету – сума коштів, що мобілізується державою для забезпечення своєї діяльності. В процесі утворення доходів бюджету відбувається оперативне вилучення на користь держави частини валового внутрішнього продукту. На цій підставі виникають фінансові взаємодії держави з підприємствами і населенням.

Податки (збори, обов'язкові платежі) – це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, що визначаються чинним законодавством України.

Податкові платежі – обов'язкові збори, які стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником (плата за воду, землю)

В Україні є загальнодержавні податки і збори, місцеві податки і збори. Найважливішими прямими податками в податковій системі України є податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, з непрямих податків – податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Видатки бюджету – це сума коштів, що витрачається державою для забезпечення своїх функцій.

Сума перевищення видатків над доходами утворює дефіцит державного бюджету. для покриття дефіциту державного бюджету використовується державний кредит. У цьому випадку держава є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, – кредиторами.

Фінансові відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності, називаються кредитом. Призначення кредиту як фінансової категорії - задоволення тимчасових потреб в додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяння вигідному розміщенню вільних коштів – для інших.

Сукупність економічних відносин між державою в особі його органів влади і управління, з одного боку, і фізичних та юридичних осіб – з іншого, з приводу формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів становлять державний кредит.

Як фінансова категорія державний кредит є формою вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Державний кредит має строк повернення і ціну в формі процента. Джерелом його повернення є доходи бюджету.

У випадку міждержавного кредиту, коли одні держави виступають кредиторами, а інші позичальниками, величину одержаних зовнішніх позик і нарахованих процентів включають до державного боргу.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. У сучасних умовах кредиторами держави можуть бути міжнародні фінансові інститути (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо).

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг як фінансова категорія – це сума з усіх випущених і не погашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи гарантії, видані за кредитами іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Величина боргу характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Державний борг має економічно обґрунтовані межі і гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності.

В сучасній фінансовій науці крім державних фінансів, фінансів на рівні підприємств виділяють фінансову категорію – фінанси домашнього господарства.

фінанси домашнього господарства (домогосподарства) як і фінанси суспільства в цілому є економічними грошовими відносинами з приводу формування і використання фондів грошових коштів з метою забезпечення матеріальних і соціальних умов життя членів домогосподарства та їх відтворення.

Під домашнім господарством розуміється господарство, яке ведеться однією або декількома особами, що проживають спільно і мають загальний бюджет. Домогосподарство об'єднує всіх найнятих робітників, власників крупних і дрібних капіталів, землі, цінних паперів, які зайняті і не зайняті в суспільному виробництві.

Самостійною ланкою фінансової системи є державні цільові фонди. Державні цільові фонди як фінансова категорія – це фонди фінансових ресурсів, що створені державою для задоволення соціальних та економічних потреб населення, для витрат на розширене виробництво, для розвитку науково-технічного потенціалу держави тощо. Для надання певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника, роботи та ін. створені позабюджетні цільові фонди. До їхнього числа належать: Державний пенсійний фонд, Державний фонд соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності, державний фонд соціального страхування на випадок безробіття, державний фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Складовою частиною категорії фінансів є страхування. Це сукупність економічних відносин, що виникають з приводу формування страхового фонду і його використання для відшкодування вірогідного збитку, нанесеного фізичним та юридичним особам в результаті непередбачених несприятливих подій.

Таким чином, фінансові категорії відображають різноманітні функції фінансів та фінансової системи.

39. Характеристика загальнодержавних позабюджетних фондів, створених в Україні.

Пенсійний фонд. Фонд є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, проводить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати. Здійснює виплати допомоги на поховання. Контролює цільове використання коштів.

Пенсійний фонд був створений у січні 1992 року, а з серпня 2003 року Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування «передбачає перетворення Пенсійного фонду у самоврядну неприбуткову організацію, яка організовує та здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується його правлінням.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

1) забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до законів України;

2) збір і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги;

3) розширення відновлення засобів Пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування;

4) участь у фінансуванні програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення й у страхуванні здоров`я пенсіонерів через страхові компанії;

5) організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення;

6) контроль за своєчасним надходженням страхових внесків у даний фонд;

7) контроль за правильним використанням засобів фонду;

8)участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку;

9) участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на вдосконалення системи пенсійного забезпечення і порядку підвищення розміру пенсій у зв`язку зі зміною індексу споживчих цін тощо.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснює управління загальнодержавним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, що гарантується державою, передбачає:

– матеріальне забезпечення громадян у зв`язку з втратою заробітку внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім`ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною;

– часткову компенсацію витрат, пов`язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або члена її сім`ї;

– надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених законодавством.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття. Фонд соціального страхування на випадок безробіття є важливим атрибутом ринкової економіки. Він створюється на державному та регіональному рівнях. Метою створення фонду є сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіття, створення нових робочих місць та інше.

Розміри страхових внесків до Фонду встановлюються на календарний рік.

Управління коштами здійснює Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття як некомерційна самоврядна організація.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань створюється з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодуванням їм завданої матеріальної та моральної шкоди.

Збори на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності, на соціальне страхування на випадок безробіття, на соціальне страхування від нещасних випадків сплачуються одночасно з одержанням засобів на оплату праці в установах банків.

У випадку недостачі коштів на оплату праці в платника зборів і виплати зборів в повному обсязі видача засобів на оплату праці і плата зборів здійснюється в пропорційних розмірах.

40. Економічна суть та призначення бюджету.

Державний бюджет з’являється практично з появленням держави. Початківцем бюджету і процесу його затвердження являється Великобританія. Бюджет – слово запозичене з англійської мови (budget), що перекладається як “шкіряний мішок, торба, гаманець”. Бюджет представляє собою фінансові відношення держави з суб’єктами господарювання, а також населенням згідно формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для забезпечення функцій держави, передбачених конституцією. Через державний бюджет держава організує перерозподіл створеного національного доходу між виробничими і невиробничими сферами, між галузями і регіонами держави.

По формі державний бюджет представляє собою розпис доходів і розходів держави на визначений строк (як правило на рік), затверджену в законодавчому порядку.

За рахунок доходів через установлення норми податків, зборів, відрахувань формується фінансова база діяльності держави, а за рахунок видатків забезпечуються державне управління, економічні та соціальні потреби членів суспільства.

Функціями державного бюджету є:

- акумулювання коштів, необхідних для фінансування державних заходів;

- перерозподіл валового внутрішнього продукту з метою забезпечення соціальної справедливості;

- вплив держави на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси;

- макроекономічна стабілізація і економічне зростання. На формування і використання бюджету впливає низьке факторів, які можна поділити на політичні, економічні та соціальні.

Політичні фактори відображають політичну ситуацію в країні, яка може істотно вплинути на формування бюджету та використання бюджетних коштів. До них належать адміністративна та регіональна структури управління державою, виконання нею регулюючої, оборонної та правозахисної функцій держави, політична стабільність у суспільстві.

Економічні фактори пов’язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в державі. До них належать обсяги вироблених ВВП та національного доходу, економічне зростання чи спад виробництва, рівень розвитку економіки країни, продуктивність суспільної праці, пріоритетні напрями виконання державою економічних і соціальних завдань, рівень інфляції та рівень безробіття в країні, модель податкової політики, рівень НТП, масштаби структурних зрушень в економічних та галузевих пропорціях розвитку, методи господарювання на підприємствах усіх форм власності.

Соціальні фактори формування та використання бюджету зумовлені соціальними та демографічними обставинами. Зокрема це соціальний захист та соціальне забезпечення населення, обсяг фінансових коштів, що спрямовуються на освіту та охорону здоров'я, обсяг реальних доходів населення, розмір мінімальної заробітної плати та споживчого кошика, природний приріст (скорочення) населення та міграційний приріст (скорочення) населення.

Важливим напрямом бюджетної політики є фінансове забезпечення розвитку агропромислового комплексу, а саме:

1) підтримка виробництва продукції тваринництва, меліорації й охорони земель, лісовідновлення, охорони водних ресурсів, наукових досліджень, розвиток соціальної сфери на селі тощо;

2) проведення цінової політики з метою досягнення паритетності товарообміну між продукцією підприємств сільського господарства та іншими галузями економіки;

3) перегляд митних тарифів на імпорт окремих видів сільськогосподарської продукції з метою захисту вітчизняного ринку;

4) використання іноземних кредитів на розвиток нових технологій, переоснащення підприємств переробної промисловості, розбудову фермерських господарств тощо.

Вагома складова бюджету є фінансування державного управління, національної оборони та правоохоронної діяльності, а також фінансове забезпечення і фінансування розвитку освіти закладів науки і культури.

Важливою задачею бюджету держави є фінансування соціального забезпечення і соціальний захист населення. Це пенсійне забезпечення, фінансування закладів і програм, соціального забезпечення неповнолітніх і молоді; на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, державна допомога малозабезпеченим сім’ям, житлові субсидії населенню тощо.

Обсяг коштів, які спрямовуються на соціальне забезпечення і соціальний захист населення залежить від фінансових можливостей держави, які визначаються обсягом ВВП та науково-обґрунтованим обсягом фонду споживання.

41. Організація сутність та призначення бюджету.

Он же 40.

42. Організація фінансового контролю в Україні.

Формально об’єктами фінансового контролю виступають фінансові показники діяльності усіх суб’єктів економічних відносин: дохід, прибуток, собівартість, витрати обігу, рентабельність, податкові платежі. У той же час фактичним об’єктом фінансового контролю є сукупний процес фінансово-господарської діяльності.

Суб’єктами фінансового контролю виступають, з одного боку, як державні, так і недержавні контролюючі структури, з іншого боку – підприємства всіх форм власності та фізичні особи.

Фінансовий контроль становить специфічний вид діяльності, який здійснюється всіма ланками державної влади і управління, а також недержавними структурами щодо забезпечення на базі законності відповідного рівня фінансової дисципліни, ефективного руху централізованих і децентралізованих фондів, а також пошуку шляхів удосконалення процесів розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів в країні.

Фінансовий контроль, як економічну категорію, можна поділити на види за певними критеріями. Залежно від суб'єктів, які здійснюють фінансовий контроль, його поділяють на: державний, внутрішньогосподарський, аудиторський (незалежний), громадський.

Функції державного фінансового контролю розподіляються між вищими органами влади разом з функціями управління фінансовою системою. Державний контроль охоплює загальнодержавний та відомчий контроль.

Загальнодержавний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державне казначейство України, Державна податкова адміністрація України, спеціальні органи державного фінансового контролю до яких належать Рахункова палата та Контрольно-ревізійна служба України.

Особливе місце у системі органів державного фінансового контролю посідає Рахункова палата України, яка є постійно діючим органом контролю, що утворюється Верховною Радою України, здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від інших органів влади, звітує перед Верховною Радою України.

Важливим органом державного фінансового контролю з боку виконавчої влади є Державна контрольно-ревізійна служба, яка складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів та відділів в районах, містах, районах у містах.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України. Контрольно-ревізійні управління на місцях підпорядковуються Головному контрольно-ревізійному управлінню України. Державна контрольно-ревізійна служба координує свою діяльність з місцевими Радами народних депутатів та органами виконавчої влади, фінансовими органами, державною податковою службою, іншими контролюючими органами.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль на підприємствах, в установах та організаціях здійснюється бухгалтеріями та фінансовими відділами цих підприємств, установ та організацій. Цей вид контролю спрямований на виявлення та усунення порушень та недоліків у фінансово - господарській діяльності підприємств, організацій та установ.

Аудит – це незалежний фінансовий контроль, який здійснюється незалежними контролюючими організаціями – аудиторськими фірмами, окремими аудиторами, і включає перевірку публічної фінансової звітності, бухгалтерського обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, правильності обліку, повноти і відповідності чинному законодавству.

Громадський фінансовий контроль – це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави, місцевих органів влади. Він не має організованих форм і здійснюється представниками громадських організацій на засадах добровільності та безоплатності.

Особливістю попереднього фінансового контролю є те, що він здійснюється на етапі розробки та прийняття управлінського рішення з фінансових питань. Він пов’язаний із процесами визначення оптимального обсягу централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів у плановому періоді, а також з їх ефективним розподілом та використанням. Вихідною інформаційною базою для цього контролю є фактичні дані та фінансові показники минулих періодів. На рівні держави попередній фінансовий контроль проводиться на стадії розробки та прийняття законодавчих та нормативних актів у сфері фінансів.

Поточний фінансовий контроль становить оперативний контроль за реалізацією фінансової діяльності держави, місцевих органів влади, суб’єктів господарювання, дотриманням планових фінансових показників, виконанням вимог фінансової дисципліни тощо. Він здійснюється через аналіз, перевірки, обстеження діяльності фінансових органів, суб’єктів господарювання, його завдання – вчасно реагувати на зміни умов фінансової діяльності

Наступний фінансовий контроль здійснюється на завершальній стадії виконання планового завдання. Його мета – контроль за фінансовими результатами, порівняння фактичних і планових показників фінансової діяльності, оцінка ефективності проведеної роботи. Цей вид контролю є базою для попереднього контролю майбутнього періоду. Таким чином, існує тісний взаємозв’язок між попереднім, поточним та наступним фінансовим контролем.

Обов’язковий фінансовий контроль здійснюється згідно вимог нормативних актів і рішень відповідних органів державного контролю.

Ініціативний фінансовий контроль проводиться за власним бажанням суб’єктів господарювання.

Основними формами фінансового контролю є: перевірка, ревізія. Перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою. Ревізія – це форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень і крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань

43. Державне управління фінансами.

В управлінні фінансами виділяють об’єкти і суб’єкти управління.

У якості об’єктів управліннявиступають різні форми та методи фінансових відносин. Суб’єктами є ті організаційні структури, які здійснюють управління (фінансові державні органи, фінансові відділи підприємств та ін.). Сукупність усіх організаційних структур, що здійснюють управління фінансами, створює фінансовий апарат.

Основним завданням органів управління фінансовою системою в державі є забезпечення злагодженості функціонування окремих сфер і ланок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

В управлінні фінансами виділяють декілька функціональних елементів: планування, стратегічне та оперативне управління, контроль.

Планування посідає важливе місце в системі управління фінансами. Об’єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави та суб’єктів господарювання, а результатом – складання фінансових планів. У ході планування держава та суб’єкти господарювання оцінюють стан своїх фінансів, виявляють можливість збільшення фінансових ресурсів, розробляють напрямки їх ефективного використання.

В системі органів управління фінансами доцільно виділяти органи стратегічного та оперативного управління фінансами.

Стратегічне управління – це загальне управління фінансами, яке включає дії, що розраховані на довгострокову перспективу і вирішення глобальних завдань розвитку фінансової системи країни. Здійснюється вищими органами державної влади та управління: Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України. У сферу безпосередньо державного управління входять лише державні фінанси.

У сфері управління фінансами до повноважень Верховної Ради України належать: розгляд проекту та затвердження Закону про Державний бюджет України, контроль за виконанням Державного бюджету, прийняття рішення щодо звіту про його виконання, розгляд та затвердження усіх законодавчих актів, що стосуються фінансової системи та фінансової політики в країні, контроль за їх виконанням, контроль за використанням позик, одержаних Україною, затвердження всіх рішень, що пов’язані з фінансовою політикою держави.

У сфері управління фінансами до головних повноважень Кабінету Міністрів України відносяться: розробка та реалізація стратегічних напрямків єдиної державної фінансової політики, розробка проекту закону про Державний бюджет України, забезпечення виконання затвердженого Верховного Радою Державного бюджету України та подання звіту про його виконання, забезпечення виконання усіх законів, що стосуються фінансової політики держави.

Оперативне управління фінансами – це поточне управління фінансами, що становить комплекс заходів, які розробляються на основні оперативного аналізу фінансової ситуації, фінансового планування, контролю та регулювання, складання та виконання фінансових планів. Оперативне управління фінансами – це головна функція апарату фінансової системи держави: Міністерства фінансів України, Державного казначейства, Державної податкової адміністрації, фінансових управлінь (відділів), міністерств, відомств, місцевих Рад, фінансових служб підприємств та організацій.

Центральним спеціалізованим органом державної виконавчої влади з управління фінансами є Міністерство фінансів України, яке входить до складу і підпорядковується Кабінету Міністрів, втілює у життя фінансову політику держави. Основні функції Міністерства фінансів: розробка та реалізація основних напрямків фінансової політики держави, забезпечення її втілення в життя;забезпечення стабільності державних фінансів, їх активного впливу на соціально-економічний розвиток країни; організація бюджетного процесу, складання проекту та забезпечення виконання Державного бюджету України; концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку України та її регіонів; аналіз підсумків виконання бюджетів усіх рівнів; удосконалення методів фінансово-бюджетного планування; проведення роботи з розвитку фінансового ринку: ринку цінних паперів, кредитного ринку, ринку фінансових послуг; здійснення фінансового контролю за раціональним та цільовим використанням бюджетних коштів, коштів державних цільових фондів; регулювання фінансової діяльності суб’єктів господарювання через встановлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів України, що спеціально займається виконанням Державного бюджету України, є Державне казначейство України. Таким чином, Міністерство фінансів України організовує виконання Державного бюджету через Державне Казначейство та його територіальні органи.

Основним критерієм, на якому базується виконання бюджетів, є забезпечення надходжень податків, зборів та обов’язкових платежів до бюджетів усіх рівнів. Ця функція покладена на Державну податкову адміністрацію України (ДПАУ) з широкими правами та податкову міліцію, яка знаходиться у складі ДПАУ. Державна податкова адміністрація втілює в життя податкову політику держави.

 

44. Інститути інфраструктури та професійні учасники як суб’єкти

Фінансові інститути – це посередники, що забезпечують зустріч позичальника та кредитора, емітента та інвестора, тобто прямих учасників фінансових операцій на фінансовому ринку. Вони забезпечують трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал. Фінансові інститути скорочують витрати обігу для продавців і покупців фінансових активів (інструментів, послуг), приймають на себе фінансові ризики, підвищують ефективність фінансових угод.

Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Інфраструктура фінансового ринку – це сукупність (комплекс) установ, організацій, підприємств, інших суб’єктів та елементів, що забезпечують необхідні організаційно-економічні умови для функціонування усіх учасників фінансового ринку з метою координації їх дій, підвищення ефективності фінансових операцій та усього ринкового механізму.

Діяльність торговців цінними паперами передбачає поставку цінних паперів за належну оплату новому власнику і здійснюється на підставі договорів - доручень чи комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність).

Депозитарії – суб’єкти, які спеціалізуються, головним чином, на виконанні депозитарних функцій (зберігання цінних паперів, облік прав власності на цінні папери, облік руху цінних паперів).

Зберігачі – це суб’єкти (юридичні особи), які мають дозвіл на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів та операцій емітента з цінними паперами.

З метою створення централізованої депозитарної системи та бездокументарної системи обігу цінних паперів в Україні Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (від 10.12.97) було передбачено створення Національної депозитарної системи.

Структура Національної депозитарної системи України включає два рівні:

верхній рівень – це Націо­нальний депозитарій України і депозитарії, які ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

нижній рівень – це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Реєстратори – суб’єкти ринку, які мають одержаний у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Реєстр власників – це список власників та номінальних утримувачів іменних цінних паперів, складений на певну дату.

Розрахунково-клірингові установи – інститути, які спеціалізуються на виконанні таких функцій, як здійснення розрахунків, включаючи проведення взаємозаліку за угодами купівлі-продажу цінних паперів; проведення перевірки наявності на рахунках учасників грошових коштів та цінних паперів; видача виписок з грошових рахунків клієнтів установи; повідомлення інформації інститутам, які ведуть книги реєстрації іменних цінних паперів.

Інформаційно-аналітичні інститути, інформаційно-консультаційні центри – інститути, які спеціалізуються на наданні послуг своїм клієнтам з опрацювання та поширення ринкової інформації про суб’єктів та інструменти фінансового ринку, цінні папери, фондові індекси, поточні курси тощо, а також на складанні аналітичних оглядів подій та тенденцій на ринку фінансових послуг. Інформаційно-аналітичні інститути видають різноманітні огляди, аналітичні записки, публікують статистичні дані про курси валют, цінних паперів, складають фондові індекси та рейтинги та ін.

45. Класифікація доходів домогосподарств.

Фінанси домогосподарств можуть класифікуватися за різними ознаками. Найпоширеніша схема поділяє фінанси домогосподарств залежно від факторів іджерел доходів. У цьому випадку виділяються:

– оплата найманої праці;

– доходи від особистого підсобного господарства та промислів, а також від надання послуг;

– соціальні трансферти;

– доходи від тіньової та напівлегальної економіки.

Можна розділити фінанси домогосподарств по складу груп, у яких можливе формування загальних об’єднаних фінансових потоків (доходів, фондів, видатків). Наприклад:

– фінанси одинаків (неодру