Технологія лісової політики

ЛЕКЦІЯ №2

Тема лекції:

«СТРУКТУРА ЛІСОВОЇ ПОЛІТИКИ»

План лекції

1. Види лісової політики.

2. Принципи екологічної і лісової політики.

3. Технологія лісової політики.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Синякевич І.М. Лісова політика / І.М.Синякевич, А.М. Дейнека, І.П. Соловій. – К: Знання, 2013. – 332 с. (Розділ 2).

2. Лісова політика: теорія і практика / За ред. проф. Синякевича І.М. / І.М. Синякевич, І.П. Соловій, А.М. Дейнека та ін. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. - 612 с. (Розділ 4).

3. Синякевич І.М. Екологічна політика / І.М. Синякевич. – Львів: ЗУКЦ, 2011. – 332 с. (Розділ 7).

4. Будущее, которого мы хотим: Итоговый документ Конференции Рио+20 [Электронный ресурс]/ Конференция ООН по устойчивому развитию, 20-22 июля 2012 г., Рио-де-Жанейро, Бразилия [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https: rio files / aconf 216-1-1 russian pdf.pdf.

 

1. Види лісової політики

В залежності від сфер впливу та інституційного рівня управління лісову політику поділяють на міжнародну, національну, регіональну, локальну та громадсько-політичну. Міжнародна лісова політика здійснюється міжнародними авторитетними організаціями з метою підвищення ефективності відтворення, охорони і використання її лісових ресурсів на Земній кулі. Такими організаціями в даний час є ООН, та підрозділи: ЮНЕСКО, ФАО, ЮНЕП та інші. Число їх може збільшуватися або зменшуватися в залежності від того, яку політику проводять провідні держави світу на міжнародній арені.

Національна лісова політика проводиться національними державними органами. Вона спрямована на захист національних інтересів у галузі відтворення, охорони і використання лісових ресурсів, визначається чинним законодавством окремих країн, постановами органів виконавчої влади, що є обов’язковими для виконання на всій території держави. Так, в Україні національну лісову політику характеризують «Лісовий кодекс України» (Закон України від 8 лютого 2006 року № 3404-ІУ), Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (прийнятий Верховною Радою України 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ), Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики до 2020 року (прийнятий Верховною Радою України 21 грудня 2010 року № 2818-УІ) та інші законодавчі акти.

Крім того, національну лісову політику частково характеризують такі державні офіційні документи: «Положення про Державне агентство лісових ресурсів України» (затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №458/2011); Правила рубок головного користування (затверджені Наказом Держкомлісгоспу України № 364 від 23 грудня 2009 року та зареєстровані Міністерством юстиції України 26 січня 2010 року за № 85/17380.

Регіональна лісова політика розробляється органами місцевої влади окремих регіонів на основі національної лісової політики і з врахуванням регіональних особливостей відтворення, охорони і використання лісових ресурсів. Правові основи для проведення регіональної лісової політики закладені в чинному законодавстві України. Так, стаття 13 Лісового кодексу України передбачає, що обласні Ради народних депутатів можуть розробляти і втілювати в життя обласні програми розвитку лісового господарства і використання лісових ресурсів. Їм надане право організовувати благоустрій лісів зелених зон та культурно-побутове обслуговування відпочиваючих, а також забороняти у разі необхідності використання окремих лісових ресурсів.

Локальна лісова політика розробляється лісовласниками, постійними і тимчасовими лісокористувачами з врахуванням міжнародної, національної і регіональної політики. Вона спрямована на захист інтересів постійних і тимчасових лісокористувачів та лісовласників (знаходить відображення в статутах, планах, орендних договорах та інших офіційних документах).

Громадсько-політична лісова політика формується громадськими організаціями і політичним партіями. Вона відображена в статутах і програмах окремих громадських організацій і політичних партій. Практична реалізація лісової політики політичних партій і громадських організацій досягається шляхом тиску конституційними методами на законодавчу та виконавчу владу.

Женевська декларація міністрів європейських країн (1985) виділяє три види лісової політики:

1. Державна лісова політика (без врахування інтересів приватного сектору).

2. Лісова політика, яка спрямована на захист інтересів певного класу (наприклад, приватного лісо- власника).

3. Сукупність організаційних і технологічних заходів, що пов’язані з відтворенням, охороною і використанням лісів.

 

Принципи лісової політики

 

Лісова політика буде ефективною лише тоді, коли вона буде спиратися на науково обґрунтовані принципи. Оскільки лісові ресурси є важливим компонентом природних ресурсів, то лісова політика може бути ефективною лише тоді, коли буде враховувати принципи екологічної політики.

Принципи екологічної політики - це фундаментальні теоретично обґрунтовані положення, на основі яких повинна творитися міжнародна, національна, регіональна і локальна екологічна політика. Сукупність принципів становить концепцію екологічної політики. Вони лише тоді впливають на національну екологічну політику, коли знаходять суспільне визнання і відображення в чинному екологічному законодавстві. Від декларування принципів екологічної політики до їх суспільного визнання проходить чималий відрізок часу. Задекларовані або теоретично обґрунтовані принципи екологічної політики інколи з об’єктивних, або суб’єктивних причин, не завжди знаходять суспільне визнання, оскільки цьому процесу часто протидіють підприємці, не зацікавлені в екологічних обмеженнях.

В працях з теорії екологічної політики відомі такі принципи екологічної політики: забруднювач платить; трансформування зовнішніх негативних екологічних ефектів в екологічні витрати; стимулювання продукування позитивних зовнішніх екологічних ефектів; спільної, але диференційованої відповідальності; субординації; екологічної передбачливості; збереження біологічного та генетичного різноманіття; запобігання екологічній шкоді; мінімізації негативних антропогенних впливів; обов’язковості екологічної експертизи; пріоритетності екологічної безпеки; гарантування екологічно безпечного середовища для проживання; дотримання стандартів з навколишнього середовища проживання; прозорості екологічної політики; однаково справедливої екологічної політики щодо природних ресурсів різних форм власності; державного сприяння духовному розвитку; збереження екологічної культурної спадщини; використання лише економічно доступних природних ресурсів; Хартвіка; жертва платить; незмінного запасу поновлюваного природного капіталу [80].

Принцип “забруднювач платить” передбачає відшкодування екологічних збитків забруднювачами навколишнього середовища та включення екологічних витрат у ціну товарів та послуг. Цей принцип був визнаний Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) в 1972 році, знайшов підтримку на багатьох міжнародних форумах, зокрема, на Міжнародній конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992) та в Кіотських домовленостях (1997). Цей принцип знайшов відображення в проекті Конституції ЄС.

принцип трансформування зовнішніх негативних екологічних ефектів в екологічні витрати вимагає, щоб суб’єкти природокористування, деструктивна виробничо-господарська та інша діяльність яких призводить до деградації природних екологічних систем та порушення їхньої стійкості і негативно впливає на кінцеві еколого-економічні результати, соціальний і духовний розвиток, відшкодовували екологічні збитки, що зазнають інші суб’єкти виробничо-господарської діяльності і населення. Таких екологічних збитків вони зазнають внаслідок забруднення довкілля шкідливими викидами, шумом, енергією тощо. Ліси і сільськогосподарські угіддя особливо потерпають від кислотних дощів та глобальної дестабілізації клімату.

Принцип стимулювання продукування позитивних зовнішніх екологічних ефектів передбачає проведення міжнародної, національної та регіональної екологічної політики стимулювання нарощування позитивних зовнішніх екологічних ефектів, що мають важливе суспільне значення, за допомогою ефективних економічних інструментів. Цього принципу дотримується чимало європейських країн у лісовій політиці. Так, окремі європейські країни за рахунок коштів державного бюджету компенсують лісовласникам втрати лісового доходу у випадках, коли вони утримуються від рубки стиглих лісових насаджень, які виконують важливі суспільні функції (кліматорегулюючі, рекреаційні та інші) [64]. За допомогою податкових пільг, диференціації ставок податку та інших інструментів лісової політики здійснюється стимулювання збереження і посилення екологічних і соціальних функцій лісу. В рамках міжнародної і національних лісових політик стимулюється заліснення земель, які є малопридатними для ведення конкурентоспроможного сільськогосподарського менеджменту [64].

Принцип пріоритетності екологічної безпеки вимагає утримуватися від впровадження в практику проектів, що пов’язані з потенційною екологічною загрозою (атомними електростанціями, екологічно небезпечними хімічними виробництвами тощо). Ю.Костенко стверджує, що цей принцип був покладений в основу екологічної політики України, але з цим трудно погодитися. Цей принцип українські політики радше декларували, а не провадили в практику. Він залишається дуже важливим для України – пріоритетним, а його екологічне, економічне і соціальне значення зростатиме в процесі розвитку національної індустрії. Нехтування цього принципу в колишньому СРСР призвело до Чорнобильської трагедії, негативні наслідки якої відчуває теперішнє покоління українців і будуть відчувати майбутні покоління впродовж багатьох століть.

Важливим для провадження ефективної екологічної політики є принцип екологічної передбачливості. Він вимагає уникати потенційних небажаних екологічних змін, що можуть мати місце в результаті виробничо-господарської та іншої антропогенної діяльності. Цей принцип був проголошений Брегенською європейською декларацією (1990), Міжнародною конференцією ООН в Ріо-де-Жанейро (принцип 15), Рамочною конвенцією щодо змін клімату (1992), в документах Організації економічного співробітництва і розвитку та інших. Зокрема, в матеріалах Міжнародної конференції ООН (Ріо-де-Жанейро, 1992) проголошено: “В тих випадках, коли існує загроза серйозних незворотних екологічних порушень, відсутність повної наукової невизначеності не повинно використовуватися як аргумент для того, щоб відтерміновувати прийняття економічно ефективних заходів щодо попередження екологічної деградації”.

Принцип гарантування екологічно безпечного середовища для проживання проголошений в Декларації Міжнародної конференції ООН з довкілля і розвитку (Ріо-Де-Жанейро, 1992). Він полягає в тому, що для кожної людини повинні бути створені сприятливі екологічні умови для проживання. Для екологічної політики України цей принцип має особливе значення, оскільки лише 20 відсотків водних ресурсів і 7 відсотків території держави є незабрудненими [60]. В даний час Україна не спроможна гарантувати своїм громадянам екологічно безпечні умови проживання. В зв’язку з цим, втілення цього принципу в життя залишається однією з найбільш складних проблем національного розвитку.

Принцип збереження біологічного та генетичного різноманіття вимагає збереження всіх видів і різновидностей рослин і тварин та їх генетичного розмаїття з метою зміцнення стійкості природних екосистем та збереження для потреб майбутніх поколінь. Цей принцип знайшов відображення в “Програмі дій “Порядку денного на ХХІ століття”. В главі 15 “Збереження біологічної різноманітності” вказано: “Незважаючи на все більш інтенсивні зусилля, що вживалися протягом останніх 20 років, процес втрати біологічної різноманітності планети триває, головними чином в результаті знищення місць проживання, надмірної експлуатації, забруднення навколишнього середовища і згубної інтродукції в середовище чужорідних рослин і тварин. Біологічні ресурси є капітальними ресурсами з величезним потенціалом в плані забезпечення сталих благ. Необхідно вжити термінові і рішучі заходи для збереження і захисту генетичних ресурсів, видів і екосистем з метою забезпечення сталого управління біологічними ресурсами та їх використання. Необхідно на національному і міжнародному рівнях посилювати потенціал в галузі вивчення і систематичного спостереження та оцінки біологічної різноманітності”. В цьому розділі звертається увага на те, що біотична різноманітність є значною цінністю, яка формується під впливом екологічних, генетичних, соціальних, економічних, наукових, освітніх, культурних, рекреаційних та естетичних чинників. Висловлюється думка про те, що необхідно вжити термінових заходів і рішучих дій для збереження і підтримання генетичного фонду, видів та екосистем.

принципи збереження цілісності глобальної біоекосистеми передбачає обмеження виробничо-господарської та іншої антропогенної діяльності, яка призводить до глобальної дестабілізації біоекосистеми Землі. Масштаби руйнівної діяльності людини на Землі призвели до такого стану біоекосистеми, коли зовнішні ефекти від руйнівної виробничо-господарської діяльності призводять до негативних еколого-економічних результатів. Таку ситуацію можна назвати “екологічним крахом” суспільного виробництва. Він характеризується тим, що досягнуті позитивні результати в одній сфері економічної діяльності призводять до втрат в інших сферах. Це добре проглядається на шкідливих викидах парникових газів і в Кіотських домовленостях (1997) щодо обмеження шкідливих викидів у довкілля, що викликали потепління клімату на Землі, а, відповідно, дестабілізацію екологічних систем.

Принцип спільної, але диференційованої екологічної відповідальності передбачає відповідальність держави, юридичних і фізичних осіб за порушення правових екологічних зобов’язань, що передбачені національними або міжнародними правовими актами та договорами. Ця відповідальність є спільною, оскільки всі суб’єкти виробничої діяльності причетні до глобальної дестабілізації природних екологічних систем. Разом з тим, вона повинна бути диференційованою – враховувати негативний вплив окремих суб’єктів виробничо-господарської діяльності. На рівні міжнародної екологічної політики цей принцип знайшов відображення в Кіотських домовленостях (1997), якими передбачена колективна відповідальність всіх країн світу за викиди в атмосферу речовин, що викликають парниковий ефект. Разом з тим, Кіотськими домовленостями передбачена диференціація колективної відповідальності в залежності від обсягів шкідливих викидів речовин окремими країнами світу. Україна підписала ці домовленості, за якими зобов’язалася не перевищувати встановлені для неї ліміти шкідливих викидів речовин. Кіотські домовленості щодо міжнародної відповідальності за стан довкілля можна розглядати як продовження екологічної політики, що була започаткована в Ріо-де-Жанейро (1992 р.).

Принцип субординації (децентралізації) передбачає надання переваги екологічній політиці, яка провадиться нижніми гілками влади. Застосовується в країнах Європейського Союзу для адаптації місцевих переваг в екополітиці з постулатами, що проголошуються Європейським Парламентом. Цей принцип екологічної політики витікає із суті концепції сталого розвитку, основні положення якої знайшли відображення в матеріалах Міжнародної конференції ООН, що відбулася в Ріо-де-Жанейро (1992). Цей принцип екологічної політики знайшов відображення в багатьох підручниках і монографіях.

Наукові дослідження щодо еколого-економічної доступності використання природних ресурсів дозволили теоретично обґрунтувати принцип використання лише економічно доступних природних ресурсів, за яким дозволи на використання природних ресурсів повинні надаватися лише за умови, що природокористувачі забезпечують комплексне використання всіх економічно доступних компонентів, що входять у склад окремих природних об’єктів. За цим принципом повинна накладатися заборона на добування ресурсів тваринного і рослинного світу у випадках, коли немає впевненості в тому, що добута сировина потрапить до ефективного споживача. Так, за даними Державного комітету лісового господарства України, в 2002 році було заготовлено понад один мільйон кубометрів низькоякісної деревини, яка не користувалася попитом на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей факт свідчить про чисельні недоліки, що стосуються технологічних процесів, планування та структури виробництв лісового сектору економіки. Досвід європейських країн свідчить про те, що сучасний лісовий менеджмент здатний організовувати безвідходне лісогосподарське і лісозаготівельне виробництва.

Принцип однаково справедливої екологічної політики щодо відтворення і використання поновлюваних природних ресурсів різних форм власності є дуже важливим для забезпечення сталого екологічно збалансованого розвитку. Він також повністю вписується в концепцію пріоритету духовного розвитку перед виробництвом матеріальних благ. Ця проблема не піднімалася ні на Міжнародній конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992), ні на Саміті Ріо-де-Жанейро (1992) + 10. Разом з тим, у документах цих важливих міжнародних форумів не акцентується увага на ролі форм власності на природні ресурси і довкілля у вирішенні глобальних екологічних проблем. Цей принцип вперше був теоретично обґрунтованим проф. Синякевичем І.М. [65]. Він розглядається у лісовій політиці так: “Принцип однаково справедливої лісової політики щодо лісів всіх форм власності передбачає ідентичні умови застосування правових і економічних інструментів для стимулювання відтворення, охорони і використання лісових ресурсів як державної, так приватної і колективної форм власності. Цього принципу дотримується більшість країн Європи, в яких склалася стійка структура лісів за формами власності” [65, c. 15].

Принцип прозорості екологічної політики означає, що має бути відкритий доступ до екологічної інформації та розробки рішень для всіх верств населення. Стратегічні пріоритети та інструменти екологічної політики повинні бути зрозумілі і чіткі, а спеціально уповноважені державні органи в сфері охорони навколишнього природного середовища повинні регулярно звітуватися про природоохоронну діяльність. В роботах з екологічної політики його інколи називають принципом відкритості екологічної інформації. Цей принцип знайшов відображення в міжнародних домовленостях і в національному природоохоронному законодавстві. Зокрема, принцип 10 Декларації, прийнятої в Ріо-де-Жанейро (1992), вимагає, щоб держави інформували світову спільноту про діяльність, яка загрожує транскордонними негативними наслідками для довкілля. Крім того, в цьому важливому міжнародному документі акцентується увага на необхідності відкритості наукових досліджень, що проводяться з проблем довкілля. Зокрема, в ньому вказується: "Необхідно надати громадськості допомогу в інформуванні наукових і технічних кіл про її думку щодо кращого здійснення управління у галузі науки і техніки, з тим, щоб їх досягнення сприятливо відображалися в житті суспільства. Аналогічним чином слід забезпечити незалежність представників наукових і технічних кіл, щоб вони могли без обмежень здійснювати дослідження і публікувати свої матеріали, а також безперешкодно обмінюватися отриманими результатами".

Принцип державного сприяння духовному розвитку передбачає оздоровлення довкілля шляхом підвищення екологічної свідомості громадян за допомогою освіти, науки, культури; зміцнення сім’ї і національних традицій дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища; досягнення більшої відкритості екологічної інформації.

Заслуговує уваги також принцип Хартвіка, що стосується економічної сфери суспільного розвитку. Принцип Хартвіка проголошує: країни, економіка яких ґрунтується на використанні природновідновлюваних ресурсів (нафти, газу тощо), повинні реінвестувати ренту від їх використання в галузі, що забезпечують збереження постійного реального споживання. Об’єктивна необхідність дотримання цього принципу підтверджується також таким явищем, яке назвали "голландською хворобою".

Принцип збереження об’єктів екологічної культурної спадщини. Передбачає збереження об’єктів екологічної культурної спадщини для майбутніх поколінь. Під об’єктами екологічної культурної спадщинирозуміють об’єкти природи, що мають національне або місцеве історичне, культурне, релігійне та археологічне значення. Ними можуть бути ділянки лісового фонду, геологічні пам’ятки, ландшафти тощо.

Для забезпечення стійкості лісових екосистем і сталого розвитку лісового господарства важливо дотримуватися, в першу чергу, таких принципів лісової політики: багатоцільового використання лісів; сталого лісокористування; одинаково справедливої лісової політики щодо лісів різних форм власності; врахування національних традицій лісокористування; стимулювання збереження біологічного та генетичного розмаїття, зростання комплексної продуктивності лісів та раціонального використання лісових ресурсів; державної підтримки лісового господарства.

Принцип багатоцільового використання лісів передбачає відтворення і раціональне використання всіх компонентів лісових ресурсів. Цей принцип лісової політики був проголошений на сьомому Світовому конгресі, який відбувся в Буенос-Айресі в 1972 році. Його дотримуються в багатьох країнах світу, зокрема в США, Україні та інших. Разом з тим, звучать і критичні думки щодо цього принципу лісокористування. Звертається увага на те, що лісове господарство засмічує ринок низькоякісною продукцією.

Принцип багатоцільового використання лісів передбачає розширене відтворення не тільки деревини, але й інших благ лісу, на які зростають потреби суспільства. Соціально-економічними передумовами для розвитку багатоцільового лісокористування є: збільшення навантаження промислового та інших виробництв на довкілля і зростання значення лісів в його стабілізації; зростання значення природно відновлювальних природних ресурсів (особливо лісових) у суспільному виробництві; тенденція зменшення площі лісів у зв’язку з розширенням їх використання для іншої мети; зростання попиту на ліс як об’єкт рекреації та спортивного полювання; висока продуктивність лісів як екосистеми, що дозволяє задовольняти різноманітні потреби населення (зокрема в продуктах харчування).

Багатоцільове лісокористування доцільно розглядати як одну із форм інтенсифікації використання лісових земель, що дозволяє максимально використовувати матеріальні блага, які продукує лісовий біоценоз. Логічним розвитком цієї інтенсифікації є інтеграція лісогосподарського і сільськогосподарського виробництв з метою максимального використання продуктивної сили лісових земель. Так, в Югославії, Молдавії та інших країнах між рядками лісових культур вирощують сільськогосподарські культури. В Малайзії, Бірмі та Таїланді вирощують сільськогосподарські культури між саджанцями тикових дерев. Лісові ділянки використовуються частково для розвитку сільськогосподарського виробництва і в Україні.

Принцип сталого лісокористування проголошений на Міжнародній конференції об’єднаних націй з довкілля і розвитку, яка відбулася 3-14 червня 1992 року в Ріо-де-Жанейро, в резолюції “Ліс - принципова заява”. Принцип сталого лісокористування зумовлений вимогами сталого розвитку, що проголошені на згаданій конференції. Сталий розвиток - це процес, що спрямований на задоволення теперішніх потреб людства, але не ставить під загрозу умови для проживання майбутніх поколінь. Він забезпечує високу якість довкілля і здорову економіку для всіх народів світу.

Принцип сталого лісокористування передбачає, що держави світу повинні використовувати свої ліси відповідно з вимогами ООН і принципами міжнародного права і не завдавати шкоди іншим державам світу. При цьому лісовими ресурсами і лісовими землями потрібно управляти таким чином, щоб забезпечувалися соціальні, екологічні, культурні та духовні потреби теперішніх і майбутніх поколінь та багатоцільове лісокористування.

Принцип однаково справедливої лісової політики щодо лісів різних форм власності передбачає ідентичні умови застосування правових і економічних інструментів для стимулювання відтворення, охорони і використання лісових ресурсів як державної, так і приватної і колективної форм власності. Цього принципу дотримується більшість країн Європи, в яких склалася стійка структура лісів за формами власності.

Не можна стверджувати, що цього принципу дотримується Україна. У Лісовому кодексі України задекларовано існування державної, комунальної і приватної власності на ліси. Фактично ж, майже усі ліси в Україні є державними, оскільки поки що не відбулося розмежування лісових земель державної і комунальної власності. Недостатньо прозорою є передача державних лісів у приватну власність.

Принцип врахування національних традицій лісокористування вимагає враховувати в процесі відтворення, охорони і використання лісових ресурсів національні традиції, які складалися впродовж століть і стали невід’ємною часткою повсякденного життя і духовного надбання нації. Цього принципу лісової політики дотримується багато європейських країн. Так, в Швеції не справляється плата за збір грибів, ягід і лікарських рослин, оскільки впродовж століть склалася традиція вільно відвідувати ліси (незалежно від форм власності) і збирати для своїх потреб гриби, ягоди та інші недеревні продукти лісу.

Принцип стимулювання збереження біологічного та генетичного розмаїття, зростання комплексної продуктивності лісів та раціонального використання лісових ресурсів передбачає спрямування міжнародної, національної та регіональної лісової політики на збереження біологічного і генетичного розмаїття лісів, зростання частки державно захищених лісових територій, забезпечення інтенсивного і екстенсивного відтворення та комплексного використання лісових ресурсів. Основні положення цього принципу лісової політики проголошені на конференціях у Ріо-де-Жанейро (1992), Лісабоні (1998), Гельсінки (1994), Страсбурзі (1990), Осло (2011) та інших світових та європейських форумах. Вони підтримуються законодавством багатьох європейських країн. Так, в Італії встановлений податок на продукцію з паперу і картону в розмірі 0.6-3.0 % від її вартості. Зібрані кошти використовуються для фінансової підтримки лісових розсадників. При оподаткуванні лісового доходу передбачені пільги для підприємств лісового господарства, ліси яких ростуть на висоті понад 700 метрів над рівнем моря. Подібні економічні інструменти застосовуються в інших країнах. Зокрема, законодавство в Швеції передбачає застосування податку на майно (до майна включаються лісові насадження) в розмірі 0.8 % від його вартості. Отримані кошти використовуються для фінансування лісокультурних робіт. Лісова політика в Швеції передбачає консолідацію власності на невеликі ділянки лісу. Оскільки на них проблематично організувати ефективне лісокористування, державні організації лісового господарства пропонують лісовласникам варіанти обміну чи придбання ділянок з метою утворення цілісних масивів.

В багатьох країнах Європи законодавство стимулює заліснення малопродуктивних сільськогосподарських угідь (Італії, Швеції, Фінляндії та інших) і, навпаки, перешкоджає зворотним процесам.

Принцип державної підтримки лісового господарства передбачає підтримку лісового господарства як галузі національної економіки, що має важливе суспільне значення. Більшість промислово розвинених країн світу здійснює підтримку лісового господарства. Як правило, чим багатша країна, тим істотніша фінансова підтримка лісового господарства. Така підтримка з боку держави повинна бути і в Україні, оскільки частка стиглих і перестійних лісів є значно меншою, ніж у нормальному лісі (в зв’язку з вирубкою лісів у минулому понад розрахункову лісосіку), а відсоток лісистості території є одним з найнижчих в Європі.

Державна підтримка лісового господарства в Україні повинна бути диференційованою (враховувати лісистість території, розмір розрахункової лісосіки і призначення лісів).

Подані в підручнику принципи лісової політики знайшли відображення в альтернативному проекті Лісового кодексу України [67].

 

 

технологія лісової політики

Технологія лісової політики – це послідовність виконання етапів робіт, спрямованих на покращання регулювання відтворення, охорони і використання лісових ресурсів за допомогою ефективної системи інструментів; процес відпрацювання нової лісової політики, яка б забезпечувала підвищення продуктивності лісів і їх біологічної стійкості, зміцнення екологічної безпеки, підвищення ефективності виробництва в лісовому господарстві і задоволення суспільних потреб у корисних функціях лісу. Технологія лісової політики передбачає виконання таких етапів: аналіз попередньої (старої) лісової політики; визначення мети, завдань і принципів лісової політики; обґрунтування системи інструментів для досягнення мети лісової політики; оцінку економічної, екологічної та соціальної ефективності лісової політики; моніторинг за впровадженням нової лісової політики і її ефективності; корегування запровадженої лісової політики або її повне оновлення (рис. 1).

В процесі аналізу старої лісової політики виявляється наскільки вона відповідає принципам, критеріям і індикаторам, що зафіксовані чинним лісовим законодавством, адміністративними постановами та іншими

офіційними документами. В першу чергу, аналізується відповідність національної лісової політики підписаним міжнародним договорам і домовленостям. Виявляються шляхи посилення ефективності лісової політики. Аналізуються фактори, що вплинули на кінцеві результати лісової політики.

В процесі аналізу лісової політики необхідно враховувати впливи факторів і суб’єктів лісової політики.

 

 

 

 

 

Рис. 1. Технологія лісової політики