У традиційній моделі викладу семінар орієнтований на засвоєння (найчастіше на переказ) інформації, викладеної на лекції або прочитаної в підручниках. У моделі трансформованої вищої освіти семінар стає самостійною та основною формою організації навчального процесу. І це пов’язано не тільки зі зменшенням кількості лекцій, а й і зі специфікою соціального та гуманітарного знання, коли слід самостійно вивчити інформацію, а потім здійснити її проблемне обговорення в аудиторії: це і навчальний матеріал, і проблемні та аналітичні документи тощо.
Зокрема, студент повинен вивчити відповідний матеріал самостійно і бути підготовлений до його обговорення в аудиторії. Характер, способи організації і проведення семінару вибирає викладач залежно від змісту і специфіки курсу. Проте в будь-якому разі повинен використовуватися основний критерій ефективності семінару: включення в певній формі всіх студентів у творче обговорення проблемного поля.
Над завданнями будь-якого семінару є розгляд найважливіших і найскладніших питань курсу і перевірка засвоєння студентами матеріалу лекцій та навчальних літературних джерел. У такий спосіб семінари сприяють підвищенню якості знань, формуванню навичок самостійної роботи, здійсненню з боку викладача поточного контролю знань студентів. Крім того, у завдання семінарського заняття входять:
· закріплення теоретичних знань, здобутих під час прослуховування лекційного матеріалу;
· ознайомлення з навчальними і науковими літературними джерелами;
· розвинення здатності осмислювати питання і проблеми курсу;
· закріплення і розширення знань з теоретичного курсу;
· формування навичок самостійної роботи з першоджерелами і довідковою літературою;
· формування умінь вести діалог, дискусію, обґрунтовувати власні позиції, прихильно ставитися до точки зору інших;
· формування навичок діалогічного і критичного мислення;
· розв’язування комбінованих завдань, тестів (кількісних і якісних).
Починаючи підготовку до семінарського заняття з конкретної теми, насамперед потрібно ознайомитися з його планом (за планами семінарських занять), а також з навчальною програмою з теми. Навчальна програма покликана якісно сформулювати короткий план відповіді, краще зорієнтуватися при опрацюванні питання, структурувати знання.
Повторення матеріалу лекцій при підготовці до семінарських занять означає процес відновлення в пам’яті здобутих знань. Важливою формою повторення є систематизація знань після вивчення курсу, при цьому матеріал повторюється на вищому рівні, з нових позицій.
Завдання повторення до перших двох семінарських занять:
· заповнення прогалин у знаннях;
· активізація знань, необхідних для вивчення нового матеріалу;
· розвинення пам’яті й мислення;
· формування узагальнених знань.
Завдання повторення до третього семінарського заняття:
· встановлення співвідношення подібних понять, поглиблене вивчення положень, понять зі споріднених навчальних курсів;
· систематизація соціальних явищ.
Застосовуються такі форми повторення:
· робота з конспектом лекцій і матеріалом відповідної теми підручника;
· робота над навчальними та науковими літературними джерелами.
Реферат
Реферат — це письмова робота обсягом до 18 друкованих сторінок, яку студент виконує тривалий період (від тижня до місяця). Реферат (від лат. referrer — доповідати, повідомляти) — це стислий короткий, точний виклад сутності питання, теми на основі однієї або кількох книг, монографій або інших першоджерел. Реферат включає основні фактичні зведення і висновки з розглядуваного питання. Крім стислого викладу опрацьованої літератури студент викладає аргументовану власну точку зору з розглядуваного питання. Теми рефератів пропонує викладач або студенти за узгодженням з викладачем.
У рефераті потрібно наводити аргументи, міркування, порівняння.
Матеріал подається не так у розвитку, як у формі констатації або опису. Зміст літературних джерел викладається об’єктивно. Якщо в первинному документі основна думка сформульована недостатньо чітко, у рефераті вона повинна бути конкретизована і виокремлена.
Функції реферату: інформативна (ознайомлювальна); пошукова; довідкова; сигнальна; індикативна; комунікативна.
Структура реферату. Титульна сторінка заповнюється за єдиною формою. На другій сторінці наводиться зміст, де зазначаються назви всіх розділів (пунктів плану) реферату і номери сторінок, з яких вони починаються. Після змісту наводиться вступ обсягом до двох сторінок. Основна частина реферату може складатися з однієї або кількох глав, які, у свою чергу, — з розділів. В основній частині надається осмислений і логічний виклад основних положень та ідей з літературних джерел з обов’язковим посиланням на першоджерела. Якщо цитується або використовується неординарна думка, ідея, висновок, наводиться фактичний та ілюстрований матеріал (таблиці, схеми, рисунки), так само обов’язково робиться посилання на першоджерела.
У висновку підбиваються підсумки з тексту основної частини, зазначаються результати виконаних завдань і якою мірою досягнуто цілей, сформульованих у вступі.
У списку використаної літератури вказуються використані для написання реферату літературні джерела. Список складається за правилами бібліографічного опису.
Робота над рефератом починається з пошуку джерел. Для цього необхідно знати, як працювати з енциклопедіями та енциклопедичними словниками, систематичними та алфавітними каталогами бібліотек, а також як оформлюється список використаної літератури.
Залежно від результатів ознайомлювального читання вибирається подальший спосіб роботи з джерелом. Якщо для вирішення поставлених питань потрібно опрацювати окремі фрагменти тексту, використовується метод вибіркового читання. Вибрані фрагменти тексту (або весь текст, якщо він цілком стосується теми) потребують вдумливого, неквапливого читання з опрацюванням матеріалу. Таке читання передбачає виокремлення основного в тексті, основних аргументів та висновків. Особливу увагу слід приділити аргументації.
Необхідно також проаналізувати, які з тверджень автора джерела мають проблематичний, гіпотетичний характер, і виявити нерозв’язані питання. Підготовчий етап роботи завершується написанням конспектів, де фіксуються основні тези та аргументи. У тексті реферату розкривається його тема. Розрізняються тексти-констатації і тексти-міркування. Текст-констатація містить результати ознайомлення з предметом розглянутого питання і фіксує стійкі та безсумнівні судження. У текстах-міркуваннях одні думки випливають з інших, деякі ставляться під сумнів, піддаються оцінюванню з припущеннями.
Виклад матеріалу в тексті підпорядковується визначеному плану — розумовій схемі, що дає змогу контролювати порядок розміщення частин тексту.
Висновок містить стислий виклад отриманих результатів, що є відповіддю на основне питання реферату.
Особливості стилю реферату. Для написання реферату використовується науковий стиль. У цьому стилі інтелектуальне тло створюють такі конструкції: “предметом подальшого розгляду є...”; “зупинимося на аналізі…”; “ця діяльність може бути визначена як...”; “з іншого боку, слід зауважити, що...”; “це твердження припускає, що...”.
Критерії оцінювання реферату такі:
· знання і вміння на рівні вимог стандарту конкретної дисципліни (знання фактичного матеріалу, засвоєння загальних понять, ідей);
· характеристика реалізації мети і завдань дослідження (новизна і актуальність досліджуваних проблем, правильність формулювання мети, визначення завдань дослідження, правильність вибору методів розв’язання завдань і реалізації мети; відповідність висновків розв’язуваним питанням, окресленій меті, переконливість висновків);
· ступінь обґрунтованості аргументів і узагальнень (повнота, глибина, всебічність розкриття теми, логічність і послідовність викладу матеріалу, коректність аргументації і системи доказів, характер і вірогідність наведених прикладів, ілюстративного матеріалу, широта кругозору, наявність знань інтегрованого характеру, здатність до узагальнення);
· якість і цінність отриманих результатів (ступінь завершеності реферативного дослідження, спірність або однозначність висновків);
· використання літературних джерел.
Теми рефератів
1. Роль групи самодопомоги в особистісному зростанні клієнта.
2. Групи психологічного просвітництва у психологічній практиці.
3. Групи підтримки як один із різновидів роботи з клієнтом.
4. Техніка постановки питань у груповій роботі.
5. Відображення почуттів клієнта у психологічній практиці.
6. Інтерпретація як техніка роботи практичного психолога.
7. Психологічні пастки клієнтів у психологічній практиці психолога.
8. Креативність психолога у вирішенні психологічних проблем клієнта.
9. Основні складові психологічної проблеми клієнта.
10. Поради клієнтові у психологічній практиці.
11. Життєва перспектива особистості, її характерні особливості.
12. Поняття долі у психологічній практиці.
13. Психологічна проблема, її роль у житті людини.
14. Практична психологія у моєму житті.
15. Роль психології в оптимізації професійної діяльності.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ
РОБОТИ СТУДЕНТІВ
