Органи НКВС та інші позасудові органи України

В 30-ті РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Форми квазіправосуддя (як і незаконні масові політичні репресії) не є вітчизняним “винаходом”. До речі, на термін ”ворог народу” натрапляємо ще у промовах Цицерона, а за доби Французької буржуазної революції він набуває ”легітимності” й нечуваного поширення стосовно політичних противників. Саме тоді, наприкінці XVIII – початку XIX ст., революційний терор та Наполеонівські війни забрали життя кожного шостого француза.

Як бачимо, поява та діяльність позасудових органів набуває неодмінного поширення за умов докорінного зламу існуючої суспільно-економічної системи, загострення боротьби всередині суспільства. Це і продукт специфічного морально-психологічного стану самої людності, яка стає і жертвою, і катом для самої себе (згадаймо безславну долю організаторів та виконавців Великого терору 1930-х років – функціонерів ОДПУ–НКВС).

Позасудові органи в широкому розумінні – державні не судові органи, наділені правом виносити вироки кримінальних справах і застосовувати репресії (висилання; ув'язнення – до установ виконання покарань; страта тощо).

Найбільш міцно в афектованій історичній пам’яті закарбувався термін ”трійка”. Під ”трійками” узагальнено розуміють сукупність позасудових органів у СРСР (колегії ОДПУ, особливі наради, особливі комісії, ”двійки” тощо).

Першу власне ”трійку” організовано у складі керівників ВНК під головуванням Ф. Дзержинського та його заступників для позасудового розгляду справ про бандитизм. Незабаром вони з'явилися і в інших радянських республіках. У ГДА СБ України збереглися справи колегій Київської губернської НК, в яких міститься буквально по 2–3 аркуші ”матеріалів слідства”, і вирок цього позасудового органу – ”розстріляти упродовж 24 годин”.

Характерно, що розширення компетенції ”трійок” припало на роки колективізації та опору селянства насильницькому зламу його традиційного способу життя. Відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р., Політбюро ЦК ВКП(б) від 11 серпня 1933 р. та директиви ДПУ УСРР від 22 травня 1933 р. ці органи отримували право виносити вироки про вищу міру покарання у справах про розкрадання державної та суспільної власності, про повстанство та контрреволюцію, збройний бандитизм, про канібалізм (тобто явища – прямі наслідки примусової колективізації та голодомору).

З початком суцільної колективізації для ліквідації «куркульства» як класу і розгляду справ т.зв. контрреволюційного куркульського активу відповідно до постанови Президії ЦВК СРСР від 3 лютого 1930 р. і наказу ОДПУ від 2 лютого 1930 р., у повноважних представництвах ОДПУ утворено ”трійку” з працівників ОДПУ, місцевих партійних і прокурорських органів. Для безпосереднього проведення розкуркулення та масової депортації селянства було організовано також оперативні ”трійки”. В УСРР їх діяльність регламентував наказ ДПУ УСРР від 7 лютого 1930 р.

Після ліквідації ОДПУ і ДПУ УСРР згідно з наказом НКВС СРСР від 27 травня 1935 р. ”трійки” з правами Особливої наради при НКВС СРСР організували при Управліннях НКВС суб’єктів федерації та областей. До їх складу входили начальник Управління НКВС або його заступник, начальник управління міліції та начальник відділу УНКВС, який порушив справу. В засіданнях брав участь представник прокурорського нагляду.

Згідно з наказом НКВС СРСР від 30 липня 1937 р. склад ”трійок” змінився. Вони утворювалися під головуванням наркомів внутрішніх справ республік, начальників крайових та обласних УНКВС за участю відповідно перших секретарів ЦК компартій союзних республік, крайових і обласних комітетів ВКП(б) та прокурорів відповідних рівнів. Права цих позасудових органів щодо розгляду справ і застосування позасудових репресій були значно розширені. Вони могли виносити вироки про застосування вищої міри покарання або ув'язнення до виправно-трудових таборів на строк від 8 до 10 років.

З мотивів усунення порушень процесуального законодавства та належної організації слідчої роботи органів НКВС відповідно до постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ”Про арешти, прокурорський нагляд і ведення слідства” від 17 листопада 1938 р. та наказу НКВС СРСР від 26 листопада 1938 р. ”трійки” ліквідовано.

Остаточно позасудові органи у вигляді Особливої наради при МВС СРСР ліквідовано Указом Президії ВР СРСР від 1 вересня 1953 р. ”з метою зміцнення соціалістичної законності та підвищення ролі радянського правосуддя”.

У цей період в Україні засуджено 197617 осіб, левову частку з них приречено до страти – 122237 громадян. Через особливі трійки НКВС–УНКВС УРСР пройшло 75670 засуджених (із них до вищої міри покарання, ВМП – 29268 чоловік, далі ця цифра подається у дужках), засуджено рішенням наркома внутрішніх справ СРСР та Прокурора СРСР – 38266 (32191), засуджено Особливою нарадою НКВС СРСР – 5891 (1826). Інакше кажучи, майже 120 тис. засуджених стали жертвами саме позасудових органів (понад половина з них отримали вищу міру покарання).

Що ж до неможливості відновлення беззаконня позасудових органів, то в Україні, згідно з чинною Конституцією, правосуддя здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124). Такі ж положення закріплено і в Законі України “Про судоустрій”.

ВИСНОВОК

30-ті роки стали "голгофою" українського народу. В жорнах тоталітарно-репресивного режиму було знищено трудову і розумову еліту народу. Генофонд української нації отримав нищівного удару. Передумовою виникнення командно-адміністративної системи управління стала монополія більшовицької партії на владу. Знищення опозиції прискорило формування тоталітарного режиму. Відбулося повне зрощення партійної влади з владою державного апарату. В 1939 році Сталін зазначав: "Кадри партії — це командний склад партії, а оскільки наша партія стоїть при владі — вони є також командним складом керівних державних органів". Керівники партії одночасно займали керівні державні посади.

В командно-адміністративній системі, що склалася, державні і господарські органи діяли під жорстким контролем партійних органів і в рамках централізованого управління відомчого апарату. Сформований привілейований прошарок бюрократії займав керівні місця в партійних, радянських, військових, господарських, репресивних органах. Боротьба в керівництві партії привела до зміцнення єдиновладдя. Режим особистої влади Генерального секретаря партії, який також прибрав функції глави держави, стає характерною ознакою радянської політико-державної системи майже до середини 50-х років.

У 30-ті роки були знищені залишки державної самостійності України. Централізація влади, характерна для тоталітарного режиму, призвела до централізації і правової системи. Головною тенденцією розвитку права стає перевага загальносоюзного законодавства над республіканським.

Правовим вінцем тоталітарного режиму стали Конституція СРСР 1936 року і Конституція УРСР 1937 року. Для історії людської спільноти вони були взірцем політичного цинізму і юридичної догми.